Зменшення ризиків катастроф – чому це важливо для громад?

19.11.21

У Конституції України визначено – право на безпечне для життя та здоров’я довкілля гарантується державою.^[1] Настання катастрофи, чи будь-якої події, чи сукупності подій, а також ризик їхнього настання, є тими факторами, що порушують право на безпечне для життя та здоров’я довкілля. Визначеність щодо можливості контролю за ризиками, управління ризиками через зменшення ризику катастроф є необхідною умовою гарантування права на безпечне для життя та здоров’я довкілля.

Невизначеність – це головна характеристика рівня безпеки. Якщо ми володіємо достатньою інформацією про реальний стан довкілля, розуміємо, що відбувається зараз та які можуть бути зміни – ми можемо належним чином реагувати, а відповідно – відчувати себе більш чи менш безпечно. Таким чином, вміле виявлення причин катастроф, чи інших явищ, що можуть становити загрозу життю чи здоров’ю громадян та керування ними, дозволить забезпечити можливість життя людини в середовищі, яке не спричиняє шкоду здоров’ю.

Людина в першу чергу бажає користуватися для задоволення своїх життєво необхідних потреб безпечними природними благами. Більшість таких потреб вимагає певної організації зусиль певної спільноти. Держава, зокрема, громади, а також фізичні і юридичних особи об’єднуються для виконання усіх необхідних способів та заходів для досягнення екологічної безпеки.

Згідно зі статтею 293 Цивільного кодексу України (ЦКУ) фізична особа має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Частина 4 цієї статті визначає, що фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Питання екологічної безпеки прописується у ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відповідно до цієї норми екологічна безпека є таким станом навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Стаття 31 цього ж закону визначає, що екологічна безпека досягається через екологічне нормування (встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки).

Екологічна безпека також досягається шляхом оцінки, яка здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємкості даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об’єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об’єктів на навколишнє природне середовище.

До екологічної інформації стаття 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносить інформацію, яка може бути сформована лише у тому разі, якщо пройде опрацювання через прогнози та оцінку ризиків. Наприклад, «джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей;» можна встановити через аналіз даних, їхній моніторинг та оцінку, ведення баз даних, формування системи інформування.

Це ж стосується інформації про загрози виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об’єкти та здоров’я людей; екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі й адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища.

Щодо інформації про витрати, пов’язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічного аналізу, проведеного у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля, то цю інформацію можна збирати і постфактум. Проте аналіз цих даних допомагає формулювати розміри природоохоронних фондів, а також допомогти пояснювати доцільність фінансування попереджувальних заходів.

Інженерний захист технологій – це те, що дозволяє захистити населення і території від надзвичайних ситуацій та є заходами, що дозволяють гарантувати екологічну безпеку, яка включає в себе і техногенну безпеку.

Однією із ознак гарантування екологічної безпеки є ступінь визначеності певних суспільних процесів з огляду на дії зовнішніх факторів. Для цього слід звернутися до ризикології – науки, що вивчає ризики: причини їх появи, можливі наслідки, здійснює їх систематизацію, оцінку і аналіз, визначає шляхи мінімізації і методи управління ризиком.

Найбільш простим, але досить ефективним способом ідентифікації ризиків є причинно-наслідковий, суть якого показана на схемі.

Рис. 1 Схема ідентифікації видів ризику^[2]

Управління ризиками вимагає усвідомлення їхньої класифікації, яка дозволяє краще визначити невизначеності, з якими слід працювати. Класифікацій є декілька. Наприклад, за родом небезпеки визначають техногенні (антропогенні), природні і змішані. За характером діяльності визначають ризики відповідної сфери господарювання – енергетичні, транспортні, ресурсні, інвестиційні тощо. Можна оцінювати ризики залежно від об’єктів – наприклад – ризики здоров’ю, житлу, довкіллю, майну тощо.

Також виділяють якісну характеристику оцінок, яка залежить від кваліфікаційних ознак ризику. Наприклад, за приналежністю до країни функціонування суб’єкта господарювання поділяють внутрішні та зовнішні ризики. За рівнем виникнення – фірмові, галузеві, регіональні, національні, міжнародні. За сферами погодження – виділяють – соціальні, політичні, адміністративні, законодавчі, фінансові, ресурсні, екологічні, демографічні, геополітичні. За причиною виникнення виділяють непевності майбутнього, недостатньо інформаційні, суб’єктивного впливу. За ступенем обґрунтованості прийняття ризику виділяють – обґрунтовані, частково обґрунтовані, авантюрні. За ступенем системності виділяють – системні, несистемні. За відповідністю припустимих меж виділяють – припустимі, критичні, катастрофічні. За реалізованістю ризиків – реалізовані та нереалізовані. За адекватністю часу ухвалення рішення про реагування на реалізацію ризиків – виділяють попереджувальні, поточні, спізнілі. За масштабами впливу – одноосібні, багатоосібні. За можливістю прогнозування – прогнозовані та частково прогнозовані. За ступенем впливу на діяльність – негативні , нульові та позитивні.

На даний час єдиного трактування поняття «ризик» немає. Різні автори по-різному викладають визначення. Так, згідно з американськими дослідниками М. Месконом, М. Альбертом, Ф. Хедоурі, ризик трактується як рівень невизначеності в передбаченні результату. Н. Нікбахт, А. Гроппеллі, трактують ризик як нестабільність, невпевненість у майбутньому, як рівень невпевненості, пов’язаний з проектом або інвестиціями. При цьому вони пов’язують його з фінансовими операціями, визначаючи ризик, пов’язаний з курсами обміну валют, коли майбутні надходження в іноземній валюті знецінюються. Ще одне визначення ризику наводить Н.В. Хохлов – ризик- подія або група родинних випадкових подій, які завдають збитку об’єкту, який володіє даним ризиком. Ризик включає такі складові – втрати, елемент невизначеності\ймовірності, вибір.

Ризиками можна управляти через прогнозування настання ризикової події і вживання заходів зниження її ступеня.

Реформа децентралізації надала органам місцевого самоврядування ОМС значні території, на яких знаходиться велика кількість різноманітних об’єктів, які можуть зазнавати збитків через різноманітні події – ризики. У той самий час ОМС зобов’язані гарантувати безпеку фізичним особам, які знаходяться у них на території, спланувавши належним чином систему інженерних заходів та діяльність підприємства, установ та організацій. На допомогу ОМС приходять норми законодавства, які дозволяють їм планувати свою діяльність через стратегії, зокрема, і через стратегії управління ризиками катастроф. Такі стратегії можуть бути як самостійними документами, які містять переліки основних ризиків в межах громад (а також методики найкращого аналізу причин та наслідків, що сприяє зменшенню ризика катастроф), так і розділами в складі інших документів. Найбільш логічно сюди лягають документи, які повинні проходити стратегічну екологічну оцінку. Зокрема, комплексні плани розвитку територій, якими згідно закону є містобудівна документація на місцевому рівні та документація із землеустрою, що визначає планувальну організацію, функціональне призначення території. Так само нею визначаються основні принципи і напрями формування єдиної системи громадського обслуговування населення, дорожньої мережі, інженерно-транспортної інфраструктури, інженерної підготовки і благоустрою, цивільного захисту території та населення від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони земель та інших компонентів навколишнього природного середовища, формування екомережі, охорони і збереження культурної спадщини та традиційного характеру середовища населених пунктів, а також послідовність реалізації рішень, у тому числі етапність освоєння території.

Вихідними матеріалом для прогнозування оцінок можуть слугувати узагальнена інформація про минулі ситуації або розроблені технічні рішення та знання спеціалістів. Обов’язковість таких наукових розробок визначається Статтею 8 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Саме ця норма запроваджує систематичні комплексні наукові дослідження навколишнього природного середовища та природних ресурсів з метою розробки наукових основ їх охорони та раціонального використання, забезпечення екологічної безпеки.

Алгоритм прогнозування впливу будь-якої діяльності на навколишнє середовище може мати такий вигляд:

Аналіз вихідного стану;
Аналіз ресурсів та потреб для досягнення бажаного стану;
Аналіз змін під час досягнення запланованого рівня;
Прогноз трансформації і нейтралізації шкідливого впливу;
Економічна оцінка прямого і непрямого впливу на довкілля;
Аналіз гідрометеорологічних умов і прогноз можливих тенденцій змін;
Аналіз отриманих результатів, порівняння із вихідним станом.

Для реалізації кожної складової використовуються різні методи оцінок і модулювання (моделі М-оптимальних рішень, методи стохастичного програмування, спеціальні методи ОВНС, такі як матриця Леопольда, суміщений аналіз карт тощо).

Ефективність у сфері роботи з екологічними ризиками забезпечується доповненням аналізу ризиків системою заходів щодо їх управління і мінімізації. Серед них провідне місце посідають моніторинг, багатоваріантне планування на базі багатофакторного прогнозування та екологічне страхування.^[3]

Приклад, аналіз причин і наслідків природно-екологічних ризиків в аграрному природокористуванні.^[4]

Підсумовуючи, слід зазначити, що використовуючи цю схему, а також науково встановлені типові сфери виникнення ризиків, можна сформувати систему управління ризиками у будь-якій сфері.

«Ризик-аналіз, а разом з ним і ризик-орієнтоване планування мають стати основним інструментом для громад при розробці ключових стратегічних документів, особливо в сфері зменшення ризиків катастроф».
Софія Шутяк, стратегічний аналітик проєкту «Зменшення вразливості до ризиків катастроф в Східній Україні (Фаза ІІ)».

^[1] Стаття 50 Конституції України.

^[2] Костриченко, В. М. Ризикологія і аграрне природокористування / В.М. Костриченко, Ю.В. Ткач ; Науковий вісник. – 1999. – Вип.9.11. – С.253-258. – Бібліогр.: 6 назв.

^[3] Ризик та його класифікація, доцент Дідович І.І. к.е.н.

^[4] Ризикологія і аграрне природокористування / В.М. Костриченко, Ю.В. Ткач ; Науковий вісник ; зб. наук.-техн. праць Українського державного лісотехнічного університету. – М-во освіти України, УкрДЛТУ. – Львів, 1999. – Вип. 9.11. Сучасна екологія і проблеми сталого розвитку суспільства. – С.253-258. – Бібліогр.: с. 257-258.

Це дослідження стало можливим при остаточній підтримці Європейського Союзу через його Департамент цивільного захисту і операцій з гуманітарної допомоги. У цьому документі висвітлюється діяльність з надання гуманітарної допомоги, що здійснюється за фінансової підтримки Європейського союзу. Думки, висловлені в цьому документі, жодним чином не повинні розглядатися як офіційна позиція Європейського Союзу, і Європейська комісія не несе відповідальності за будь-яке використання інформації, що міститься в ньому).

#RiskReduction #Resilience #PreparePreventProtect #3PConsortium #ACTED #ECHO – EU Civil Protection & Humanitarian Aid – ECHO

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

18.11.21

Харків, 1998 рік. У пологовому будинку народжує дівчина Олеся з Узбекистану. Вона молода, налякана та не має паспорту. Народжується хлопчик, якого називають Тимур. У свідоцтві про народження дитини вписують вигадане матір’ю прізвище.

Згодом, коли сину вже виповнилось 18, Олеся отримує громадянство України. На жаль, через досягнення повноліття, юнак вже не зміг набути громадянство разом із матір’ю. Вони звертаються до міграційної служби за місцем проживання. Й тільки тоді Олеся та Тимур зрозуміли всю складність ситуації. За документами хлопець мав вигадане прізвище, й тому офіційно Олеся не є його матір’ю.

Родина у 2018 році звернулася по допомогу до наших колег у Харкові. За участі адвоката в судовому порядку було встановлено материнство Олесі відносно Тимура та отримано нове свідоцтво про народження. Але проблему громадянства Тимура це, на жаль, не вирішило. Тож хлопцеві довелося терпляче чекати можливості подати заяву про визнання його особою без громадянства. На початку листопада 2021 року така нагода трапилась: Холодногірським відділом у м. Харкові Державної міграційної служби України у Харківській області його заяву було прийнято, а заявнику видано відповідну довідку – перший офіційний документ, що посвідчує особу хлопця.

Також наш адвокат зібрала достатньо доказів та в судовому порядку довела підстави для набуття Тимуром громадянства України за територіальним походженням. Судове рішення вже набуло чинності, тож, після отримання рішення про визнання Тимура особою без громадянства, він одразу звернеться до ДМС з заявою про набуття громадянства України, щоб нарешті отримати омріяний паспорт.

А ми зі свого боку супроводжуватимемо та підтримуватимемо його в цьому палкому прагненні. Успіхів нам всім в цій непростій справі!

Безгромадянство через вигадане прізвище. Історія Олесі та Тимура

В черговий раз БФ «Право на захист» з радістю висловлює щиру подяку Міграційна служба Харківської області за незмінну підтримку у прагненні допомогти людям та результативну співпрацю на непростому шляху документування осіб без громадянства.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

12.11.21

Якісні медичні, соціальні, освітні, адміністративні послуги, нові дороги та чисті вулиці – все це має стати доступним для кожного українця з впровадженням децентралізації. Проте в деяких регіонах України реформа проходить зі своїми особливостями.

Соціальні послуги в громадах на сході України: БФ «Право на захист» продовжує реалізацію нового проєкту — Наслідки військових дій на сході України.
Фото – **Фотографії старого Львова**

Наприклад, на сході України, свої корективи вніс міжнародний військовий конфлікт.

По-перше, новоутворені громади Луганщини та Донеччини не мали можливості пройти шлях добровільного об’єднання, що вже пройшли понад 700 громад в Україні ще до проведення місцевих виборів у 2020 році. Крім того, в певної кількості громад органи місцевого самоврядування відсутні, як такі. Місцеві вибори там не проводились. Замість них функціонують військово-цивільні адміністрації (ВЦА), що виконують функції місцевого самоврядування.
По-друге, території, що межують із лінією зіткнення, мають проблеми з громадським транспортом. Часто між ними та іншою частиною області немає жодного сполучення. Це перешкоджає доступу населення до всіх видів послуг, що повинні надаватись в громадах.

Для того, аби допомогти місцевій владі налагодити систему надання соціальних послуг у громаді, що відповідатиме потребам людей, БФ «Право на захист» наразі реалізує проєкт «Забезпечення доступу до соціальних послуг у територіальних громадах вздовж лінії розмежування». Олег Любімов, координатор з питань децентралізації фонду розповідає як саме ми взаємодіємо з громадами, аби люди почували себе дійсно соціально захищеними:

«Це перший проєкт, що реалізується нашим фондом безпосередньо з громадами й для всієї громади. На першому етапі наші спеціалісти провели комплексне дослідження щодо стану системи надання соціальних послуг в 5 громадах Донецької та Луганської областей. Під час дослідження було проведено опитування (анкетування) як надавачів соціальних послуг в громаді, так і отримувачів соціальних послуг. Одночасно було проведено обговорення в фокус-групах. А ще наші працівники зібрали й опрацювали велику кількість статистичних даних та інформацію про соціальну інфраструктуру, що діє в кожній із громад».

Як результат, у громадах з’явилися соціальні паспорти. У документі є дані щодо площі території, адміністративно-територіального розподілу, демографічної ситуації на території тощо. Також громади отримали рекомендації щодо покращення, а подекуди й створення «з нуля» системи надання, моніторингу та оцінювання якості соціальних послуг. Розробляючи такі паспорти, наші спеціалісти з’ясували, які проблеми з наданням соціальних послуг є в громадах.

«Це відсутність достатньої кваліфікації у працівників ВЦА, незнання нормативно-правової бази України в сфері соц.захисту населення, відсутності досвіду,- зазначає Олег Любімов. – Наприклад: ми виявили, що в одній із громад взагалі ніхто не займається соц.захистом населення. Після наших рекомендацій там створили повноцінний відділ соц.захисту населення, а також Центр надання соціальних послуг у громаді. В іншій громаді скористалися нашими порадами реформувати вже взятий на баланс ВЦА територіальний центр надання соціальних послуг та надавати там ті послуги, що потребують люди. Ще в одній громаді ми допомогли зареєструвати місцевий комунальний заклад до Державного реєстру надавачів соціальних послуг. А для покращення роботи спеціалістів ВЦА з питань соціального захисту ми розробили збірник нормативно-правових актів «Соціальні послуги в громаді».

А ще наші спеціалісти продовжують консультувати з різних питань діяльності місцевої влади: економічного розвитку, управління земельними ресурсами, формування та виконання бюджету громади, підготовки та виконання цільових програм місцевого розвитку, організаційної структури підрозділів ВЦА та їх комунальних закладів тощо. І, звісно, забезпечують юридичний супровід при створенні та організації роботи комунальних закладів, що надають соціальні послуги в громадах.

«Від громад є багато запитів на отримання методичної та консультативної допомоги. Зокрема, як заповнювати форми аплікаційних заявок для участі в конкурсах проєктів, що можуть фінансуватися коштом різних джерел: ДФРР, державних цільових програм розвитку, в конкурсах проєктів міжнародної технічної допомоги тощо. Потребує уваги підтримка місцевих органів влади громад у питаннях управління землями та комунальним майном. Раніше це здійснювали підрозділи Держгеокадастру, і в громадах просто немає спеціалістів відповідного рівня»,
– пояснює Олег Любімов, координатор з питань децентралізації БФ «Право на захист».

Наступний крок роботи наших фахівців із громадами – проведення тренінгів із підвищення обізнаності працівників військово-цивільних адміністрацій, що стартували в жовтні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

11.11.21

Віцепрем’єр-міністру України – Міністру з питань реінтеграції

тимчасово окупованих територій України

Ірині Верещук

Голові Комітету Верховної Ради з питань прав людини,

у Донецькій, Луганській областях

та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя,

національних меншин і міжнаціональних відносин

Дмитру Лубінцю

Голові Комітету Верховної Ради

з питань освіти, науки та інновацій

Сергію Бабаку

ЗВЕРНЕННЯ

Ми, представники Коаліції організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих внаслідок збройного конфлікту осіб, висловлюємо вам свою повагу та звертаємося до вас з приводу необхідності запровадження механізмів проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованих територіях в Донецькій та Луганській областях.

Восьмий рік в Україні триває міжнародний збройний конфлікт, наслідком якого є тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, частини Донецької та Луганської областей.

Попри окупацію, мешканці цих територій продовжують підтримувати зв’язки з Українською державою. Одним із найдієвіших шляхів для цього є освіта. Україна з 2016 р. запровадила спрощену систему вступу до вищих навчальних закладів, розташованих на підконтрольних уряду територіях, через освітні центри “Крим-Україна” та “Донбас-Україна”. Крім того, існує порядок проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на території АР Крим та м.Севастополь після початку її окупації. Проте, подібний механізм не створений для мешканців окупованих частин Донецької та Луганської областей. Більш того – відсутність такого механізму є наслідком чіткої позиції Міністерства освіти та науки України. Позиції, яка ніколи не була обґрунтована публічно і яка суперечить загальній політиці реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оголошеної Президентом України та Урядом.

Ми вважаємо, що мешканці всіх окупованих територій, які здобули освіту на цих територіях, повинні отримати шанс продовжити навчання чи працевлаштуватися на підконтрольних уряду України територіях. Для цього держава має запровадити такий механізм підтвердження освітніх компетенцій, який дозволить всім, хто хоче покинути тимчасово окуповані території, вчитися чи працювати на підконтрольних уряду України територіях, мали можливість це зробити. Наразі таку процедуру пропонують оновити і зберегти можливість підтвердження освітніх кваліфікацій виключно для мешканців тимчасово окупованого Криму.

Вчора, 9 листопада, закінчився строк на подання громадськими організаціями пропозицій до наказу Міністерства освіти і науки України від 19 травня 2016 року № 537, «Про затвердження Порядку проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України після 20 лютого 2014 року». Від імені організацій Коаліції нами були направлені пропозиції щодо розповсюдження цього порядку на студентів та випускників з окупованих територій Донецької та Луганської областей. Зважаючи на наш досвід співпраці з Міністерством у питаннях доступу до освіти жителів тимчасово окупованих територій, ми маємо обґрунтовані підстави вважати, що наші пропозиції не знайдуть свого відображення у проєкті наказу.

Окрім того, вирішення питання доступу до освіти мешканців окупованих територій потребує загального підходу, який усуне перешкоди у реалізації їхнього права на отримання середньої та вищої освіти. Комунікація з профільним Міністерством залишається складною, а зміни до нормативно-правових актів, які стосуються освітньої сфери, носять формальний характер та не сприяють реінтеграції мешканців тимчасово окупованих територій.

Тому ми звертаємося до вас із проханням:

Ініціювати створення постійно діючої міжвідомчої Робочої групи під головуванням Віцепрем’єр-міністра України – Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, із залученням профільних органів виконавчої влади, а також за участю представників профільних парламентських Комітетів та громадських неурядових організацій щодо планування та здійснення системних заходів, спрямованих на реінтеграцію через освіту для мешканців тимчасово окупованих територій.

Ініціювати обговорення із заслуховуванням звіту Міністра освіти і науки України щодо підсумків вступної кампанії 2021 року для мешканців тимчасово окупованих територій та питань доступу до освіти і працевлаштування осіб, які потребують підтвердження освітніх кваліфікацій, здобутих на окупованих територіях, із залученням профільних громадських організацій в цій темі на базі Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій, Комітету Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Центр прав людини ZMINA

ГО “Донбас СОС“

БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

БФ “Восток SOS”

ГО “КРИМСОС”

ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

Кримська правозахисна група

БФ “Право на захист”

10.11.21

2 листопада 2021 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 1 вересня 2021 року №1109 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 4 червня 2014 р. № 289 і від 25 березня 2015 р. № 302». Документом внесено зміни до «Порядку оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, громадянам, які проживають на тимчасово окупованій території України», затвердженого постановою Уряду від 4 червня 2014 р. № 289, а також до «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», затвердженого постановою Уряду від 25 березня 2015 р. № 302.

Проект даного документу був предметом консультацій з громадськістю ще на початку 2020 року, однак тривалий час не виносився на розгляд Уряду. Ключові зміни у порядку оформлення паспорта громадянина України наступні:

Оформлення та видача паспорта громадянина України більше не регулюватиметься постановою № 289, відтак громадяни Україні, які мешкають на тимчасово окупованій територій Автономної Республіки Крим оформлятимуть паспорт громадянина України в подальшому за загальним порядком, встановленим постановою № 302.

Документи для оформлення, обміну паспорта громадянина України тепер подаються за місцем звернення, тобто до будь-якого підрозділу Державної міграційної служби на території України. Нове правило стосується всіх громадян, в тому числі які проживають на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях. До цього моменту оформлення паспорту громадян, місцем реєстрації яких були непідконтрольні території цих областей, відбувалось за зверненням до підрозділів ДМС в Донецькій області та відповідно в Луганській області.

Змінено (деталізовано) правила проведення опитування свідків в разі неможливості ідентифікації особи:

Зміни в порядку оформлення паспорту громадянина України: чи полегшиться процедура встановлення особи?

Коли проводиться опитування свідків: за відсутності документів з фотокарткою/відцифрованим образом обличчя особи, отриманих з державних, єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано;

Свідками можуть бути дієздатні, старше 14 років, з документами, що посвідчують особу:

• один із членів сім’ї особи (у тому числі колишня дружина/чоловік).

АБО

• не менше двох родичів або сусідів.

Для підтвердження сімейних (родинних) відносин подаються документи, що посвідчують відповідні факти (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про народження, рішення суду та інші документи)

! У разі відсутності документів, що підтверджують сімейні (родинні) відносини, такі відомості перевіряються за наявними даними державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.

Для підтвердження зареєстрованого місця проживання сусіди особи подають довідку про реєстрацію місця проживання, видану органом реєстрації в установленому законодавством порядку

! В разі її відсутності такі відомості перевіряються за наявними даними відомчої інформаційної системи ДМС (для осіб, яким оформлено документи з використанням засобів Реєстру із внесеною до них інформацією про зареєстроване місце проживання) або за відомостями, внесеними до документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України чи її спеціальний статус.

Раніше, необхідна мінімальна кількість свідків не була визначеною, і процедура зазвичай передбачала надання свідчень 3-х осіб, а загалом вимоги в регіонах були різними – від 2 до 5 [1]. Водночас, пошук свідків для безхатченків, представників ромської нацменшини, осіб, які перемістилися з ТОТ України є проблематичним, іноді неможливим. Тому така деталізація процедури встановлення особи має позитивно вплинути на практику залучення свідків.

Однак, процедура встановлення особи, на наш погляд, все ще потребує вдосконалення для надання можливості залучати свідками інших осіб, які знають людину та можуть підтвердити її особу. Це вчителі, колеги, сусіди без реєстрації місця проживання, інші знайомі, які володіють інформацією. М’якшими є вимоги щодо допустимості свідків у процедурі визнання особою без громадянства: їх там має бути не менше трьох, але допускається опитування родичів, сусідів або інших осіб. Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства [2] вимагає наявності в таких свідків документа, який посвідчує особу.

Також тепер особа, яка звертається за оформленням паспорта вперше після досягнення 18-річного віку за відсутності свідоцтва про народження, може подати витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження.

Наразі неможливим є оформлення паспорту для повнолітньої особи, яка втратила свідоцтво про народження і не може повторно його отримати у зв’язку з відсутністю документа, який посвідчує особу. Заявник опиняється в замкнутому колі, не маючи можливості подати документи для оформлення паспорту. БФ «Право на захист» пропонували передбачити, що за відсутності оригіналу свідоцтва про народження у особи, яка досягла 18-річного віку, уповноважений працівник Державної міграційної служби для підтвердження факту народження надсилає відповідний запит до Мін’юсту.

Державна міграційна служба врахувала пропозицію частково, включивши положення про можливість надання повнолітньою особою замість свідоцтва витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Однак витяг можна отримати тільки за умови подання паспорту, тому ця норма не вирішує проблеми неможливості отримання повнолітньої особи свідоцтва і паспорта.

Така позиція є дивною, враховуючи що пунктом 17 Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України визначено, що для встановлення особи одержання інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян здійснюється шляхом надсилання до Мін’юсту в електронній формі захищеними каналами зв’язку запитів щодо кожної особи, відповідь на які Мін’юст надає протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту. Тобто, подібна взаємодія вже передбачена самим Порядком.

Інші питання до

процедури встановлення особи

Питання ефективності даного Порядку стоїть також і в частині отримання інформації під час процедури встановлення особи громадян з непідконтрольних територій з Державного реєстру виборців, як це передбачено абзацом другим п. 43 Порядку в діючій редакції. Наразі практика складається таким чином, що людина сама має отримати витяг з даного реєстру і надати його для встановлення особи.

Вразливість недокументованої особи спричинена як раз складністю самостійно зібрати необхідні підтверджуючи документи для оформлення паспорту. Тому, проблеми міжвідомчої взаємодії призводять до покладання тягару підтвердження особи на людину. Отримання інформації з Державного реєстру виборців значно спростить процедуру встановлення особи.

Невирішеною також лишається проблема відсутності алгоритму ідентифікації (встановлення особи) недокументованих осіб, належність до громадянства України яких не підтверджена. Якщо належність до громадянства України підтвердити проблематично, людина лишається неідентифікованою: її не документують жодним документом, вона вимушена порушувати правила перебування на території України, доки за допомогою адвоката в судовому порядку не буде встановлено її особу (це може займати роки).

Stateless Children in Ukraine. Why and How? Як в Україні народжуються діти без громадянства?

[1] Більше про це на сторінці 25 альтернативного проміжного звіту в межах УПО «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства»

[2] Порядок затверджений постановою Уряду №317 від 24 березня 2021 року «Деякі питання визнання особою без громадянства»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

09.11.21

Робота з об’єднаними територіальними громадами, зокрема щодо питань, пов’язаних з інтеграцією ВПО, надання їм правової допомоги, консультацій та необхідної інформації є одним з пріоритетних векторів роботи нашої організації.

Новий проєкт «Діалоги між ініціативними групами ВПО та представниками місцевої влади у Дніпропетровській області», що імплементується за підтримки Федерального уряду Німеччини у межах програми «Громадянська служба миру» передбачає активну роботу саме у цьому напрямку.

Існуючі місцеві програми та плани дій щодо їх впровадження не передбачають захисту прав внутрішньо переміщених осіб та їх інтеграції до місцевої громади.

Водночас проєкт, який реалізує наш Фонд в Іларіонівській, Слобожанській, Жовтоводській та Вільногірській об’єднаних територіальних громадах ставить за мету змінити такий стан речей і дати можливість ініціативним групам переселенців захищати свої права та впливати на впровадження відповідних політик на місцях.

«В рамках проєкту пропонується переглянути підходи, спрямовані на забезпечення включення та інтеграції ВПО у життя громади, надання їм доступу до участі у місцевих програмах, використання інструментів місцевої демократії та низки інших можливостей. Формування ініціативних груп ВПО з подальшою їх формалізацією на місцевому рівні шляхом створення Консультативної ради ВПО як тимчасового дорадчого органу для розв’язання питань, пов’язаних із реалізацією державної та місцевої політики у сферах захисту ВПО, сприяння їх інтеграції в громаду, підтримки приймаючої громади в процесі інтеграції ВПО та їх залучення до процесів прийняття рішень.»
– зазначає координаторка проєкту БФ «Право на захист» Мирослава Сущенко.

Більше про проєкти з інтеграції та підтримки громадської активності переселенських спільнот на місцях пропонуємо вам переглянути у відеозаписі конференції нижче:

Правозахисники презентували проєкти, націлені на покращення діалогу між місцевою владою та переселенцями
[EN Below] 🇺🇦🤝 Робота з об’єднаними територіальними громадами, зокрема щодо питань, пов’язаних з інтеграцією переселенців, надання їм правової допомоги, консультацій та необхідної інформації є одним з пріоритетних векторів роботи нашої організації. 🔵 Новий проєкт «Діалоги між ініціативними групами ВПО та представниками місцевої влади у Дніпропетровській області», що імплементується за підтримки Федерального уряду Німеччини у межах програми «Громадянська служба миру» передбачає активну роботу саме у цьому напрямку. 👉 Існуючі місцеві програми та плани дій щодо їх впровадження не передбачають захисту прав внутрішньо переміщених осіб та їх інтеграції до місцевої громади. ❗️Переселенці без реєстрації за новим місцем проживання позбавлені місцевих соціальних гарантій, маючи лише право на соціальні виплати, які до того ж є тимчасовими. Понад сім років основною потребою ВПО залишається житло – комфортне, таке що відповідає санітарно-гігієнічним, протипожежним та іншим безпековим нормам. Внутрішньо переміщені особи бажають мати такі ж права у сферах соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, науки та під час ведення бізнесу. І все це – більш ніж можливо зробити на рівні місцевих громад, але на жаль, ВПО часто знаходяться поза процесом розробки, обговорення та узгодження місцевих програм. ⚖️🛡 Водночас проєкт, який реалізує наш Фонд в Іларіонівська ТГ, Слобожанській, Жовтоводській та ВІЛЬНОГІРСЬКА ОБ’ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА! громадах ставить за мету змінити такий стан речей і дати можливість ініціативним групам переселенців захищати свої права та впливати на впровадження відповідних політик на місцях. 💬 «В рамках проєкту пропонується переглянути підходи, спрямовані на забезпечення включення та інтеграції ВПО у життя громади, надання їм доступу до участі у місцевих програмах, використання інструментів місцевої демократії та низки інших можливостей. Формування ініціативних груп ВПО з подальшою їх формалізацією на місцевому рівні шляхом створення Консультативної ради ВПО як тимчасового дорадчого органу для розв'язання питань, пов’язаних із реалізацією державної та місцевої політики у сферах захисту ВПО, сприяння їх інтеграції в громаду, підтримки приймаючої громади в процесі інтеграції ВПО та їх залучення до процесів прийняття рішень.» – зазначає координаторка проєкту БФ «Право на захист» Мирослава Сущенко. 📺 Більше про проєкти з інтеграції та підтримки громадської активності переселенських спільнот на місцях пропонуємо вам переглянути у відеозаписі конференції нижче. ____________________________________________________ 🇺🇦 🤝 Working with the amalgamated territorial communities, in particular on the issues related to the integration, provision of legal aid, advice and necessary information to the internally displaced persons (IDPs) is one of the priority vectors of our organization. 🔵 The new project “Dialogues between IDP initiative groups and local authorities in the Dnipropetrovsk oblast”, implemented with the support of the German Federal Government within the framework of the Civil Peace Service program, envisages active work in this direction. 👉 Existing local programs and action plans for their implementation do not provide for the protection of the rights of IDPs and their integration into the local communities. ❗️Displaced persons without registration at the new place of residence are deprived of local social guarantees, having only the right to social benefits, which are also temporary. For more than seven years, the main need of IDPs was housing – comfortable, compliant with sanitary, fire, and other safety standards. Internally displaced persons want to have the same rights in the areas of social protection, health, education, science, and when doing business. And all this is more than possible to do at the community level, but unfortunately, IDPs are often out of the process of developing, discussing, and agreeing on the local programs. ⚖️🛡 At the same time, the project implemented by R2P in Ilarionivska, Slobozhanska, Zhovtovodska, and Vilnohirska Amalgamated Territorial Communities aims to change this situation and provide IDP initiative groups with the ability to protect their rights and influence the implementation of the relevant policies on the local level. 💬 “The project proposes to review approaches aimed at ensuring the inclusion and integration of the IDPs into community life, giving them access to participation in the local programs, using the tools of local democracy and a number of other opportunities. Formation of the IDP initiative groups with their further formalization at the local level through the establishment of the IDP Advisory Council as a temporary advisory body to address issues related to the implementation of the state and local policies in the field of IDP protection, promoting their integration into the community, involving them in decision-making processes and supporting the host community during these processes" – Myroslava Sushchenko, the Coordinator of the Project at the CF “Right to Protection” (R2P). 📺 We suggest you watch the video recording of the press conference below to learn more about our Project on integration and support of the public activity of the IDP communities. GIZ Ukraine GIZ: Perspectives for Eastern Ukraine
Опубліковано Право на захист Вівторок, 12 жовтня 2021 р.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

09.11.21

5 листопада, Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому законопроект «Про реалізацію публічних електронних послуг з реєстрації та декларування місця проживання в Україні» (реєстр. № 5463) ^[1].

Закон набуде чинності 01 грудня 2021 року після підписання Президентом України (за виключенням окремих положень, які будуть введені в дію у 2022 році).

Що змінилося у порядку реєстрації місця перебування шукачів захисту коротко в аналізі нижче.

Чи можуть шукачі захисту зареєструвати місце свого перебування? (СПОЙЛЕР: Можуть, але не зобов’язані!)

Про право, а не обов’язок

Законопроект вперше уточнює особливості реєстрації місця перебування осіб, які звернулися за захистом в Україні (шукачів захисту). Зокрема, стаття 5 законопроекту передбачає, що іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.

Ця стаття замінює раніше діючу статтю 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», яка встановлювала обов’язок реєстрації місця проживання для усіх іноземців та осіб без громадянства без виключень і уточнень для шукачів захисту. Існування цієї статті створювало різну практику тлумачення щодо розповсюдження цього обов’язку на шукачів захисту.

Юристи БФ «Право на Захист» неодноразово відстоювали у судах права шукачів захисту, на яких протиправно накладався штраф за відсутність реєстрації місця проживання ^[2] ^[3].

Ухвалений законопроект «Про реалізацію публічних електронних послуг з реєстрації та декларування місця проживання в Україні» чітко закріплює саме право шукачів захисту реєструвати місце свого перебування, а не обов’язок.

Таке законодавче закріплення відповідає статті 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Цілі 12 Стратегії державної міграційної політики на період до 2025 року.

Як шукачу захисту скористуватися своїм правом і зареєструвати місце свого перебування?

Законопроект 5463 уточнює, що шукачі захисту можуть зареєструвати місце свого перебування. Місцем перебування визначається житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.

Для того, щоб зареєструвати місце свого перебування шукачу захисту, відповідно до статті 9 законопроекту, необхідно звернутися особисто до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг), подати заяву встановленого зразка, а також – такі документи:

– довідку про звернення за захистом в Україні;

– документи, що підтверджують право на перебування в житлі, адреса якого реєструється. Це можуть бути: відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України.

Важливо зазначити, що вперше на законодавчому рівні для шукачів захисту окремо уточнені документи, які подаються для реєстрації місця перебування, з урахуванням того, що паспортний документ іноземця перебуває на зберіганні в територіальному органі ДМС протягом усієї процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особливості реєстрації місця перебування шукачів захисту, які не мають постійного місця перебування

Шукачі захисту, які не мають постійного місця свого перебування, можуть, відповідно до статті 13 законопроекту, зареєструвати своє місце перебування за адресою закладу для бездомних осіб або іншого надавача соціальних послуг. Така можливість відповідає вимогам Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», дія якого поширюється, у тому числі, на іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають в Україні.

Подання заяви про реєстрацію місця перебування такого шукача захисту покладається на відповідну уповноважену особу спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, в яких зазначеним особам надаються соціальні послуги відповідно до Закону України “Про соціальні послуги”.

Складнощі, з якими все ще можуть стикнутися шукачі захисту

Шукачі захисту, які бажають зареєструвати місце свого перебування/місце перебування своїх дітей, можуть стикнутися зі складнощами, пов’язаними з такими особливостями їхнього статусу:

– деякі діти шукачів захисту не мають свідоцтв про народження або документів про реєстрацію народження, виданих компетентним органом іноземної держави і легалізованим у встановленому порядку (втікаючи з країни свого походження, вони не завжди мають можливість забрати з собою весь необхідний пакет документів; документи можуть також бути втрачені дорогою або вже на території України);

– шукачі захисту, які не мають паспортного документа (з причин, аналогічних причинам відсутності свідоцтв про народження), не можуть отримати реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків у порядку, передбаченому Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 № 822 ^[4];

– шукачі захисту, в більшості, не мають житла в приватній власності, вони також обмежені в можливостях укласти договір найму (оренди) житла через відсутність у своєму розпорядженні паспортного документа або іншого документа, що посвідчує особу.

Вказані перепони можуть зробити реалізацію права на реєстрацію місця перебування шукачів захисту неможливим. Слід наголосити, що за вимогами, Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року, політика щодо шукачів захисту має враховувати

«гуманітарний компонент, що передбачає співчуття представників органів державної влади та інших заінтересованих сторін, а також більшою мірою суспільства».

^[1] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=71838

^[2] https://reyestr.court.gov.ua/Review/74656118

^[3] https://reyestr.court.gov.ua/Review/75003176

^[4] https://drive.google.com/file/d/10HrJK_R8FPD7pmLXYdrWn_Ngz5hGx21u/view

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

08.11.21

Людмила – мешканка Станично-Луганського району, що на Луганщині. У 2014 році, через відсутність бланків паспортів, вона отримала тимчасове посвідчення громадянина України.

Через обставини непереборної сили - негромадянка. Історія Людмили — Фото – **Радіо Свобода**

Через загострення бойових дій Людмила втратила документи та залишилася без паспорта. Будівлю районної міграційної служби, де знаходилися всі архівні дані, було майже зруйновано. Людмила намагалась поновити хоча б своє свідоцтво про народження, але, через відсутність будь-якого документа, це було неможливо.

Людмила жила неподалік від лінії зіткнення, й без документів не могла виїхати за межі свого села. Все через те, що на околицях знаходилися блокпости, через які пропускали лише з документами.

У 2018 році районна міграційна служба відновила свою роботу, й Людмила одразу звернулась щодо оформлення паспорту. Проте картотеку служби через бойові дії було знищено. Через це, й через відсутність документів у жінки, в оформленні паспорта Людмилі відмовили. Щоб встановити належність до громадянства України у неї був один вихід – звернутися до суду.

Подолати всі юридичні сходинки Людмилі допомогли в сєвєродонецькому офісі БФ «Право на захист». За справу взявся адвокат Сергій Михайлов. Спочатку він посприяв жінці отримати свідоцтво про народження. Потім почав збирати інформацію зі школи, з сільської ради, де Людмила проживала з батьками. Все задля того, щоб вона підтвердила українське громадянство.

Проте з’явилася нова проблема. У документах, що зібрав адвокат, були розбіжності в даті народження Людмили. Завдяки наполегливій співпраці з державними органами, проблему було вирішено й внесено відповідні зміни. Цим вдалося підтвердити громадянство України в досудовому порядку. До міграційної служби подали всі необхідні документи, і, нарешті, Людмила отримала свій довгоочікуваний паспорт!

Вітаємо жінку з такою важливою подією! Бо, як каже сама Людмила, коли ти тримаєш в руках свій паспорт, то розумієш, що є частиною суспільства, що ти – громадянин України!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

08.11.21

Вікторія народилася в 1997 році в Харкові. Проте з народження мешкала в селищі Ков’яги, Валківського р-ну, що на Харківщині. Закінчила Ков’язький навчально-виховний комплекс.

Мати дівчинки не мала власних документів, тож не змогла оформити свідоцтво про народження й дитині. Тож, коли настав час отримувати паспорт, дівчина з юридичної точки зору не існувала, бо з моменту народження мешкала без свідоцтва.

Народитись в Україні без громадянства. Історія Вікторії

У 2018 році Вікторія звернулась за допомогою до наших колег із харківського офісу. Першим кроком стало звернення до суду про встановлення факту народження в певний час. Кропіткою роботою адвоката разом із допомогою Центру надання соціальних послуг Валківської міської ради було зібрано достатньо документів, щоб звернутися до суду. В серпні 2021 року Вікторія отримала свій перший та бажаний офіційний документ – свідоцтво про народження.

Другим кроком було звернення до Валківського сектору ГУ ДМС України в Харківській області щодо документування дівчини. Оскільки її мати народжувала дитину без належних документів, підтвердити громадянство не було можливості. Проте, оскільки Вікторія народилась на території України, вона має право набути українське громадянство. Однак спочатку дівчині необхідно пройти ще один шлях та отримати статус особи без громадянства.

Заява Вікторії про звернення за визнанням особою без громадянства була прийнята та дівчина отримала ще один важливий документ! І хоча ця довідка не є набутим статусом, але цей крок наближає її до вирішення питання з отримання довгоочікуваного паспорту. Вікторія вже мріє, як буде створювати свою сім’ю, працювати офіційно та відчувати на собі гордість словосполучення – «громадянка України».

Дякуємо працівникам Центру надання соціальних послуг Валківської міської ради, Валківського районного суду Харківської області та співробітникам Валківського сектору ГУ ДМС України у Харківській області за високий професіоналізм, неймовірну чуйність та незмінну готовність до співпраці заради допомоги людям!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: