Ознайомтеся з оновленим переліком дозволених та заборонених речей при перетині лінії розмежування (відповідно до Наказу Мінреінтеграції №52 від 14.07.2020 року) за посиланням.
24.07.20
Місяць: Липень 2020
17.07.20
Фото: UNHCR Ukraine
Завтра, 18 липня, набирає чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства». 16 червня 2020 року закон прийнято Верховною Радою України, 15 липня він підписаний Президентом України.
Мета Закону — створення процедури визнання особою без громадянства, оскільки у 2013 році Україна приєдналася до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року та Конвенції 1961 року про скорочення безгромадянства (ратифікована також у 2013 році) і взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо урегулювання та поліпшення статусу осіб без громадянства, які перебувають на території нашої держави.
До цього часу процедури визначення статусу особи без громадянства (далі — ОБГ) в Україні не було.
Про що Закон?
Закон приводить визначення особи без громадянства у відповідність до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року (далі — Конвенція). А саме: «Особа без громадянства — особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону» (замість «відповідно до свого законодавства»). Таке уточнення визначення ОБГ запобігатиме виключенню з цієї категорії осіб, держава походження яких за законом має їх вважати своїми громадянами, проте на практиці відмовляє в громадянстві.
Закон вводить процедуру визнання людини особою без громадянства: передбачає можливість звернення про визнання ОБГ, зокрема заявником, який не перебуває на території України на законних підставах; встановлює строк розгляду заяви у 6 місяців, але не довше 12 місяців; передбачає документування заявника довідкою про звернення за визнанням ОБГ на час розгляду; визначає вичерпний перелік підстав для відмови та порядок оскарження у випадку відмови. Процедура надасть можливість тисячам ОБГ, які проживають в Україні багато років або все життя, нарешті отримати документ, який посвідчує особу, та стати повноцінними членами суспільства і реалізувати свої права і свободи, гарантовані всім без виключення Конституцією України.
Закон надає право особам, які звернулись із заявою про визнання ОБГ, на всі види безоплатної правової допомоги до прийняття остаточного рішення за їх заявою. Зазвичай не документовані особи, які звертаються до Благодійного Фонду «Право на захист» з приводу оформлення громадянства, є соціально незахищеними людьми, це самотні люди похилого віку; роми; особи, звільнені з місць позбавлення волі; внутрішньо переміщені особи. Більшість з них не мають відповідної освіти та коштів на юридичну допомогу, а тому розв’язати проблему свого офіційного статусу майже неможливо без безоплатної правової допомоги.
Щонайменше 12 країн світу запровадили процедуру. Це Франція, Грузія, Угорщина, Італія, Латвія, Косово, Мексика, Молдова, Філіппіни, Іспанія, Туреччина, Великобританія[1]. Найпершими були Франція та Італія (1950-1970), у 2000-х роках ще чотири країни впровадили свою процедуру, інші шість – після 2011 року.
Чинні процедури діляться на ті, що регулюються конкретними нормами права, чітким або відносно чітким порядком; які направлені на захист, вони чітко не врегульовані законодавством, однак механізм функціонує; ті, що одночасно гарантують захист та мають чітко визначену процедуру[2]. Проте єдиним вірним критерієм оцінки ефективності функціонування процедури є стан імплементації положень Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року.
Наприклад, право працювати за наймом або на власному підприємстві; придбавати/орендувати житло; отримувати освіту; на соціальне забезпечення; свобода пересування та інші. Держави мають широку свободу розсуду щодо розробки та функціонування процедури визначення ОБГ, оскільки це прямо не вимагається Конвенцією[3]. Водночас процедура створить можливість забезпечити реалізацію вказаних прав ОБГ.
Досвід Киргизької Республіки у подоланні безгромадянства є найбільш вражаючим на сьогоднішній день. В рамках кампанії IBelong, розпочатої УВКБ ООН у 2014 році з метою припинення безгромадянства, уряд та партнери виявили 13 700 осіб без громадянства в країні, серед яких понад 2000 дітей[4]. Виявлених людей документовано свідоцтвами про народження або оформлено/прийнято до громадянства, чим покладено крапку в національній проблемі безгромадянства. Слід зазначити, що Киргизстан ще не приєднався до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року і не запровадив процедуру визнання ОБГ[5], однак до кінця 2020 року має на меті врегулювати порядок визнання ОБГ[6]. Цей приклад демонструє, що чітка ціль та послідовне виконання запланованих заходів, призводять до відмінного результату.
Україна, як Грузія та Молдова, націлена розв’язати проблему безгромадянства шляхом врегулювання механізму визнання ОБГ. Процедури визнання ОБГ Грузії та Молдови дещо відрізняються від процедури, передбаченої новим законом в Україні. Наприклад, законодавством Молдови передбачено, що ініціатором визнання ОБГ може виступати не тільки заявник, але й державний орган. У Грузії вказаними категоріями справ займається відомство, підзвітне Міністерству юстиції, а не Міністерству внутрішніх справ, як в Молдові та Україні. Як у Молдові, так і у Грузії строк розгляду заяви про визнання ОБГ складає 6 місяців з можливістю продовжити його на 1-3 місяці і не більше. Натомість в українській моделі, як передбачено тільки-но прийнятим законом, надана можливість продовжувати розгляд заяви до 12 місяців. Проте у прикладах Грузії і Молдови перелік підстав для відмови у визнанні ОБГ та відхиленні заяви значно ширше ніж той, що встановлено новим законом в Україні[7].
Позитивними сторонами української моделі, що наразі впроваджуватиметься є:
- можливість звернення до процедури визнання ОБГ незалежно від наявності законних підстав проживати на території України;
- Тягар доведення того, що особа не перебуває в громадянстві жодної з країн, покладений на державний орган, а не на людину (зібрати необхідні підтвердження людині, яка не має документу, що посвідчує її особу, майже неможливо);
- За необхідності заявнику надаватиметься перекладач, здійснюватиметься переклад його документів;
- Якщо обставини справи свідчитимуть про можливу належність людини до громадянства України, розгляд справи зупинятиметься, натомість здійснюватиметься перевірка належності до громадянства України. Якщо належність не буде встановлена – розгляд поновлюватиметься. Якщо належність до громадянства буде встановлена, розгляд справи припинятиметься, натомість особі оформлятимуть паспорт громадянина України;
- Якщо під час розгляду заяви з’ясуються обставини, що можуть свідчити про наявність умов для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розгляд заяви про визнання ОБГ зупинятиметься до завершення іншої процедури. Залежно від результатів останньої розгляд заяви про визнання ОБГ поновлюватиметься або припинятиметься;
- Людина, заява якої щодо визнання ОБГ розглядатиметься підрозділом ДМС, або яка оскаржуватиме відмову у визнанні ОБГ, зможе в цей час працювати офіційно з дозволу центру зайнятості;
- Чітко передбачений порядок оскарження рішення про відмову або про скасування вже прийнятого позитивного рішення.
- Державна міграційна служба України буде вести облік осіб: звернулися із заявою про визнання ОБГ; щодо яких прийнято рішення про визнання ОБГ або про відмову у визнанні ОБГ; ОБГ, яким видані посвідки на постійне проживання; ОБГ, яким видані посвідки на тимчасове проживання; ОБГ, яким видані проїзний документ (посвідчення ОБГ для виїзду за кордон).
Як звернутись? Куди? Коли?
Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, зразки заяви про визнання особою без громадянства, довідки про звернення за визнанням особою без громадянства будуть затверджені відповідним актом Кабінету Міністрів України. Однак в інфографіці нижче – коротко про те, як людина може звернутись із заявою про визнання ОБГ та як проходить розгляд заяви.
Чи будуть витрачені бюджетні кошти під час виконання Закону?
Реалізація положень Закону не потребує додаткових фінансових витрат з Державного бюджету України. Хіба що оформлення посвідок на тимчасове та постійне проживання ОБГ буде коштом Держави. Слід зазначити, що автори законопроєкту пропонували звільнити від судового збору осіб, які оскаржують відмову у визнанні ОБГ або скасування вже прийнятого рішення про визнання ОБГ. Однак, цю пропозицію було відхилено.
Навпаки, ОБГ після успішного проходження процедури зможуть офіційно працевлаштуватись та стати на облік у фіскальних органах, бути платниками податків. Отже, ці зміни в законодавстві потенційно збільшать кількість платників податків, а тому й наповнення бюджету.
[1] Establishing statelessness determination procedures to protect stateless persons, UNHCR, access address: https://www.refworld.org/pdfid/57836cff4.pdf
[2] Statelessness determination and the protection status, ENS, access address: https://www.refworld.org/pdfid/53162a2f4.pdf?__cf_chl_jschl_tk__=38421593d616c57173c89d40c6c096c695eca1f2-1592750950-0-ATGhxCXMPpc727i__07dAavCzeH4gJZQZxr1UrIQULqqdXYc4WstQWxwNvRG3Z0_DQsK1DLGd_7Umry6wZEEiPO_-x_UPJoN08hLit0xvyumGiaeIaPZYS4f30x1rNDcmr5cRxTEvJB3Tc5ktG1LlacG_u1l55TVD5k35RKQdSibrJqNkEE7zYvpGUG7zmYXDE8vER1gyibTRdTcoZU0oSoYQZbndK3nu0x3oERI7g6hw3guKTbkrLnrWzrys23b1bGcf5IirVHwQP0MMm6x2tTi0IVIjq_sRf2ZUH1iolc7
[3] UNHCR, Handbook on Protection of Stateless Persons, 30 June 2014, available at: http://www.refworld.org/docid/53b676aa4.html
[4] https://www.unhcr.org/news/press/2019/7/5d1da90d4/kyrgyzstan-ends-statelessness-historic-first.html
[5] https://treaties.un.org/Pages/ViewDetailsII.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=V-3&chapter=5&Temp=mtdsg2&clang=_en
[6] https://www.unhcr.org/ibelong/results-of-the-high-level-segment-on-statelessness/
[7] Досвід Грузії та Молдови щодо імплементації Конвенцій ООН про статус апатридів та скорочення безгромадянства, ВГО «Комітет виборців України», адреса доступу: http://cvu.od.ua/ua/likbez/dosvid-gruziyi-ta-moldovi-schodo-implementatsiyi-konventsiy-oon-pro-status-apatridiv-ta-skorochennya-bezgromadyanstva_265/
14.07.20
Історія Андрія Михайловича (ім’я змінене) досить типова для Донбасу. Чоловікові 72 роки, майже 30 з яких він провів у шахті на видобутку вугілля: щодня спускався в забій та працював із відбійним молотком. Тяжка праця під землею та постійне вдихання шахтного пилу мали для чоловіка тяжкі, але, на жаль, розповсюджені серед шахтарів наслідки – він захворів на силікоз. Хвороба призвела до втрати 25% працездатності, а отже пан Андрій мав право на страхові виплати від Фонду соціального страхування (далі – ФСС).
Чоловік мешкає в Антрацитівському районі Луганської області. Зараз це непідконтрольна уряду України територія, тож у серпні 2014 році виплати припинилися. Для їхнього переоформлення Андрій Михайлович мав виїхати на підконтрольну територію, оформити довідку внутрішньо переміщеної особи та звернутися до відповідного відділення ФСС. Проте такі поїздки через хворобу та скрутний фінансовий стан вкрай тяжкі для пенсіонерів і герої нашої історії – не виняток. Виїхати та звернутися то Фонду соціального страхування пан Андрій зміг лише в лютому 2018 року, після чого виплати відновилися. Однак виплачувати борг із виплат за 2014 – 2018 роки у ФСС відмовилися, мотивуючи це сумнозвісною «відсутністю окремого порядку».
Знайомі порадили Андрію Михайловичу звернутися до суду та оскаржити дії ФСС, що він і зробив із допомогою команди БФ «Право на захист». Наші адвокати отримали позитивне судове рішення у справі: суд зобов‘язав ФСС виплатити заборгованість у повному обсязі. Тепер пану Андрію мають нарешті повернути зароблені тяжкою працею страхові виплати.
07.07.20
Від квітня 2014 року схід України потерпає від терористичних актів. Від зброї і вибухових речовин гинуть або отримують поранення цивільні особи.
Терористичний акт – злочин, передбачений ст. 258 КК України. Одними з кваліфікованих видів терористичного акту, що містяться в ч. 2 ст. 258 КК України, є заподіяння інших тяжких наслідків (наприклад, поранення), та загибель людини.
У ч. 3 ст. 127 Кримінально-процесуального кодексу України йдеться про компенсації шкоди, завданої постраждалому внаслідок кримінального правопорушення, коштом держбюджету. Така ж норма є і в Цивільному кодексі України (ч. 1 ст. 1177). Однак порядку надання такої компенсації, на жаль, немає, оскільки Україна не ратифікувала підписану ще в 2005 р. Європейську конвенцію про відшкодування збитку постраждалим від насильницьких злочинів. Тому у нас немає закону, який би врегулював відносини з надання державою компенсацій за тілесні ушкодження, а також фінансування лікування, поховання тощо постраждалим від злочину.
У 1977 р. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Резолюції (77) 27 щодо відшкодування шкоди постраждалим від злочинів. 24 листопада 1983 року була прийнята Концепція про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів, а 28 червня 1985 року – Рекомендація № R (85)11 про становище постраждалого у межах кримінального права і кримінального процесу. Директива Ради ЄС щодо відшкодування постраждалим від злочинів вийшла 29 квітня 2004 року, а 25 жовтня 2012 року – Директива Європейського парламенту і Ради ЄС про встановлення мінімальних стандартів щодо прав, підтримки та захисту постраждалих від злочину. На підставі цих документів у кожній країні ЄС діють закони, які дають змогу компенсували шкоду жертвам злочину. На жаль, в Україні це питання залишається відкритим.
У нашій державі єдиною законною підставою, яка дозволяє в судовому порядку розв’язувати питання, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої терактом, є ст. 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом». Відповідно до неї, відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, провадиться коштом Державного бюджету України із наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, які заподіяли шкоду.
У практиці юристів БФ «Право на захист» майже всі судові справи за позовами про відшкодування моральної шкоди, завданої терористичним актом, завершені на користь позивачів. Обсяги моральної шкоди в таких справах визначає судово-психологічна експертиза.
Яким же чином можна визначити матеріальну шкоду в таких випадках і чи є сенс починати боротьбу в судах за відшкодування крім моральної, ще й матеріальної шкоди, завданої таким злочином як терористичний акт?
Треба зважати, що для визначення та стягнення шкоди здоров’ю необхідно всі витрати на медикаменти та медичні послуги підтвердити касовими і товарними чеками, а необхідність придбання саме таких медикаментів і отримання медичних послуг – рецептами або висновками лікаря. У разі проведення операцій, придбання медичних препаратів, – усі витрати мають бути підтверджені договорами, рахунками-фактурами або накладними, виписаними на ім’я потерпілого.
Для пред’явлення вимог про відшкодування втраченого заробітку треба отримати за місцем роботи завірені копії закритого лікарняного листа і розрахунок середнього заробітку за період непрацездатності.
Крім того, відповідні роз’яснення наведені в постанові Пленуму ВСУ від 27.03.1992 р. Згідно з правовими нормами, при визначенні обсягу шкоди враховується розмір майнової шкоди, спричиненої майну або особистим немайновим правам потерпілого. Під шкодою, що має бути відшкодована, розуміють знешкодження або зменшення блага потерпілого внаслідок порушення його матеріальних прав або приниження нематеріальних благ (життя, здоров’я тощо).
Відповідно до ч.1 ст.1195 ЦК України у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізична особа має право на відшкодування їй заробітку (доходу), втраченого «внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності», а також на відшкодування «додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо». Відтак, завдання шкоди породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання.
Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди.
Щодо матеріальної шкоди, завданої родичам загиблих від теракту.
Оскільки конкретної норми для визначення розміру заподіяної матеріальної шкоди в цих випадках не передбачено, це обставина, на мій погляд, є підставою для застосування правової аналогії.
Йдеться про застосування «Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. N 175 (далі – Методика), яка є чинною на сьогодні. В Розділі ІІІ Методики «Особливості проведення розрахунків основних видів збитків», в підрозділі 1 «Розрахунок збитків від втрати життя та здоров’я населення», в таблиці 2 містяться усереднені показники втрат від вибуття трудових ресурсів із виробництва.
Серед цих показників є розмір шкоди, заподіяної національній економіці, пов’язаної зі втратою життя та здоров’я населення. Зокрема, нещасний випадок, що призвів до загибелі дорослої людини віком до 60 років коштує 47000 грн, дитини віком до 16 років – 22000 грн. Такі показники можуть бути суттєво збільшеними, враховуючи індекси споживчих цін за всі роки, починаючи з дати затвердження Методики. В примітці до цієї таблиці зазначено, що збитки від загибелі працюючого не повинні бути менше ніж його п’ятирічний заробіток, тобто сума втрат від загибелі дорослої людини може бути більшою, ніж зазначена у таблиці.
Таким чином, мова може йти про сотні тисяч гривень, якими може бути компенсована матеріальна шкода постраждалим.
Сергій Шкрамада, адвокат слов’янського офісу БФ «Право на захист»
02.07.20
В середині 2018 року під час візиту до центру сім’ї, дітей та молоді (Далі – ЦСДМ) м. Запоріжжя до монітора БФ «Право на захист» Сергія Чечеля звернулася дівчина Марія (ім’я змінене), яка мала проблеми з отриманням не тільки паспорта, а ще і свідоцтва про народження. Задокументувавши всі обставини та зібравши копії документів, наш колега скерував заяву на правовий супровід до проєкту із допомоги особам без громадянства, який ми реалізовуємо за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR).
Колеги з’ясували, що дівчина від народження не отримувала свідоцтва (а їй вже було 24 роки!). Також виявилося, що батько Марії не мав паспорта громадянина України, адже після проголошення незалежності та подальшої заміни чинних на той момент паспортів СРСР на українські, чоловік не обміняв паспорт та продовжував жити з документом країни, якої вже давно нема. Щодо матері дівчини, вона також не змінила паспорт СРСР на український. Згодом жінка все ж почала процедуру заміни, проте до логічного завершення – отримання паспорта громадянина України – так і не дійшло.
Марія – середня дитина в сім’ї – одна з трьох сестер. Для найстаршої з дівчат батьки встигли отримати свідоцтво про народження, але згодом через те, що самі не мали паспортів, не змогли подати документи на отримання паспорта громадянки України для старшої дитини. Наймолодша дівчинка народилася вже в Запоріжжі та під контролем ЦСДМ отримала і свідоцтво про народження, і український паспорт. Ці обставини змусили Марію почати діяти.
Наші колеги активно включилися в роботу. Вони з’ясували, в якому пологовому будинку дівчина народилася, проте на адвокатські запити надати дублікат медичного свідоцтва про народження в установі не змогли. Відтак, ми не могли звернутися до відділу реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) за отриманням свідоцтва про народження в позасудовому порядку. Під час підготування документів для подання в суд з’ясувалося, що і навчалася Марія без свідоцтва про народження – батьки не надали ані його оригіналу, ані копії при зарахуванні до школи, тож дівчина мала проблеми при отриманні атестату після завершення навчання. Дівчинка отримала довідку з фотокарткою про закінчення школи, яка тривалий час фактично заміняла Марії будь-який документ, який посвідчував би особу.
Після підготування матеріалів заяву про встановлення факту народження було направлено до Заводського районного суду м. Запоріжжя, а супровід справи здійснював адвокат запорізького офісу БФ «Право на захист» Сергій Щеголь. Під час судових засідань за клопотанням представника заявниці, суд двічі направляв до пологового будинку ухвалу про витребування доказів – медичного свідоцтва про народження. Також проблема полягала і в тому, що матір дівчини не хотіла співпрацювати, відмовлялася приходити на судові засідання та сприяти більш швидкому розв’язанню проблеми.
Окремо суд хвилювало, чому дівчина майже до 24 років не зверталася та не намагалася отримати паспорт? Відповідь на нього дуже проста відповідь: відповідно до чинного законодавства, повнолітня особа не може самостійно звертатися до державних органів без паспорта, оскільки тільки цей документ може підтвердити особу заявника.
Заслухавши свідків, зокрема і молодшу сестру Марії, яка за підтримки соціальних служб отримала паспорт громадянки України, суд задовольнив вимоги, викладені в заяві про встановлення факту народження.
Після набуття законної сили рішення подали до відділу РАЦС за місцем фактичного проживання Марії і вона змогла отримати свідоцтво про народження. Маючи оригінал документу, Марія звернулася до відділу Державної міграційної служби (ДМС) для отримання паспорту в формі ІD-картки. ДМС усіляко сприяли дівчині та без будь-яких перепон після проведення необхідних, передбачених законодавством, видали довгоочікуваний паспорт громадянки України.
«Будь-які справи з отримання паспорта замість втраченого або видача нового документа – це дуже тривалі в часі справи. Від звернення до нашої організації до фактичного отримання документа минуло майже півтора роки. – Розповідає Сергій Щеголь. – На мою думку, це неприпустимо та певною мірою є порушенням прав тих, хто залишився в скрутних обставинах без документів, які би встановили особу. Відсутність чіткого алгоритму дій та інформування населення призводять до того, що люди не можуть вчасно та повною мірою відреагувати та виклики, з якими їм доведеться стикнутися під час відновлення/отримання паспорта».
02.07.20
УВКБ ООН в Україні запрошує долучитися до проєкту Ініціативи з підтримки громад (CSI). Якщо ви шукач притулку чи біженець та маєте ідею проєкту, який принесе користь вашій громаді, – тоді ця інформація для вас.
УВКБ ООН в Україні та його партнери у регіонах оголошують про початок проєкту Ініціативи з підтримки громад (CSI). Ініціативи з підтримки громад – це ідеї проєктів, які пропонують члени громад з метою сприяння поінформованості про їхні права, та пропозиції громад щодо вдосконалення/зміни їхнього становища.
Старт прийому заявок вже сьогодні – 1 липня! Дедлайн – 15 вересня 2020 року.
Зверніть увагу! Чим раніше ваша група подасть проєкт, тим швидше ви отримаєте відгук та зможете розпочати його реалізацію! Чому? Бо реальні зміни починаються з кожного з нас; і якщо ми об’єднаємо свої зусилля, ми зробимо зміни швидшими та ефективнішими.
Ви можете обговорити свою ідею та процес подання заявки з партнерами УВКБ ООН у різних містах:
Київ: Благодійний фонд “Рокада”. Адреса: вул. Чумака, 7 Тел.: 044 501 56 96.
Одеса: Десяте Квітня. Адреса: вул. Героїв Крут, 15, офіс 511. Тел.: 093 662 85 24.
Харків: Право на захист. Адреса: вул. Чернишевська, 85 Тел.: 099 507 90.
Львів та Закарпаття: NEEKA Ukraine. Адреса: вул. Мічуріна 3, Мукачево, Тел.: 03131 321 22.
Будь ласка, запитайте деталі у вищезазначених організаціях залежно від вашого місцезнаходження. Вони пояснять вимоги та процес відбору, а також допоможуть розробити свою ідею проєкту.
Матеріал підготовлений в межах проєкту «Правова допомога допомога біженцям та шукачам захисту в Україні», що реалізується за підтримки агентства ООН у справах біженців (UNHCR).
02.07.20
Пандемія COVID-19 спричинила введення – з 12 березня – та поступове посилення карантинних заходів на території України. Обмежене або скасоване транспортне сполучення, тимчасове припинення пропуску через лінію розмежування, тимчасове закриття або скорочення спектру діяльності установ, підприємств і магазинів, перехід на дистанційне навчання та роботy, додаткові санітарні та епідеміологічні вимоги, – усе це вносило суттєві зміни та обмеження в життя людей, зокрема постраждалого населення у Донецькій та Луганській областях та внутрішньо переміщених осіб (ВПО).
Для розуміння спектру складнощів, змін та потреб, які виникли через введення карантину, благодійний фонд «Право на захист» провів телефонне опитyвання бенефіціарів – ВПО та постраждалого населення, які зверталися до фонду у 2019 році. Вибірка мала метою охопити повнолітніх чоловіків та жінок усіх вікових груп із різноманітним місцем проживання для отримання якомога повнішої інформації. Також усім бенефіціарам пропонувалися та за необхідності надавалися консультації.
В опитуванні взяли участь 2 435 осіб (1465 жінок і 970 чоловіків). Його результати наведені у звіті, який БФ «Право на захист» пропонує до вашої уваги. Документ доступний українською та англійською мовами.
01.07.20
Карантин висвітлив “темні кути” нашого життя — ті моменти, на які ми воліємо не зважати. Зокрема, він вкотре нам нагадав про те, наскільки незахищеними та безпомічними за критичних обставин є самотні та літні люди, а також ті, хто з різних причин змушений жити на вулицях — ті, кого називають безхатченками. Наші колеги як волонтери — за власної ініціативи та власним коштом — протягом усього періоду дії жорстких карантинних обмежень намагалися підтримати їх. А зараз — завдяки нашим партнерам та співпраці з ними — ми маємо можливість надати масштабнішу допомогу цим людям.
Тож в межах спільного проєкту, який реалізовується Міжнародним Фондом «Відродження» та European Union in Ukraine в рамках гуманітарної ініціативи «Людяність і взаємодопомога» ми передали набори з харчами та засобами особистої гігієни ГО «Дім Милосердя Київ», в якому нараз мешкає близько 40 осіб — самотніх літніх людей, яким немає де жити, інвалідів… Наші колеги з ГО «Дім Милосердя Київ» допомагають їм, забезпечують дахом над головою, лікуванням, харчами та психологічною підтримкою на постійній основі. Проте під час карантину і їхніх ресурсів було замало. Тож ми сподіваємося, що ці набори від нас та партнерів допоможуть принаймні на деякий час забезпечити цих людей найнеобхіднішим.
01.07.20
Село Зеленопілля Бахмутського району розташоване поблизу лінії розмежування. Без того складну ситуацію посилили чинні карантинні обмеження – комунальний транспорт тепер належним чином не функціонує, а більшість мешканців села – це люди похилого віку, які залишилися сам на сам зі своїми проблемами.
Зі слів місцевих жителів, останні два тижні в населеному пункті є серйозні проблеми з постачанням питної води. Воду їм подає Курдюмівський завод кислототривких виробів. Та через заборгованість постачання води до Зеленопілля тепер відбувається через день і по годинах (дві години вранці та ще дві – ввечері). Без води залишаються не тільки приватні будинки, а й дитсадок. Резервуарів необхідної ємності в дитячому садочку не мають, тож установа упродовж карантину залишається майже без води, що критично впливає на санітарний стан.
У Зеленопіллі немає жодного магазину, навіть продовольчого, колишній орендар якого помер. Хліб до села не привозять, тож люди повинні пішки ходить до сусідньої Курдюмівкі. Та більшість людей сама дістатися Курдюмівки не може. У квітні в населеному пункті звільнився фельдшер, відтак фельдшерсько-акушерський пункт перестав працювати.
Нещодавно юристи БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR) провели у Зеленопіллі консультації. І оскільки ситуація там дуже непроста, можливість звернутися по юридичну допомогу і отримати консультацію, не покидаючи рідного села, – була дуже доречною.