Категорія: Аналітика

За останніми даними Агентства ООН у справах біженців (далі — УВКБ ООН), станом на квітень 2023 року по всій Європі зафіксовано 8 174 189 біженців з України.

З моменту повномасштабного вторгнення Російської Федерації 24 лютого 2022 року кількість перетинів кордону з України досягла 20 421 761, тоді як кількість перетинів в Україну — 11 899 878.
Зростання кількості перетинів державного кордону спричинило збільшення завантаженості на міжнародних пунктах пропуску (далі — МПП) і ще з більшою актуальністю постало питання облаштування МПП та території перед ними, забезпечивши необхідними умовами доступу до питної, технічної води, санітарно-гігієнічних приміщень, укриття, місць для сидіння і комфортного перебування під час очікування в черзі з метою перетинання кордону.

Моніторингове дослідження реалізоване Благодійною організацією «Благодійний фонд «Право на захист» (далі — БФ «Право на захист») в рамках проєкту «Надання багатогалузевої гуманітарної допомоги постраждалому від конфлікту населенню в Україні та Молдові» у співпраці з УВКБ ООН. В його основу покладений аналіз моніторингових даних щодо облаштування МПП і територій перед ними, зібраних УВКБ ООН, БФ «Право на захист», Міжнародним фондом охорони здоров’я та навколишнього середовища «Регіон Карпат» NEEKA, громадською організацією «Десяте квітня».

Моніторинг проводився впродовж вересня 2022 року — лютого 2023 року на міжнародних пунктах пропуску «Бронниця», «Могилів-Подільський», «Порубне», «Паланка», «Старокозаче», «Солотвино», «Лужанка», «Чоп» (залізничний пункт пропуску), «Ужгород-Вишнє Нємецьке», «Шегині», «Рава- Руська», «Краківець», «Угринів», «Грушів», на яких чисельність осіб, що перетинають кордон сягала понад 1000 осіб за добу, окрім МПП «Мамалига», де кількість осіб, які перетинають кордон не перевищувала 300 осіб за добу.

Обʼєктом моніторингу виступали умови облаштування МПП та територій перед МПП щодо забезпечення для людей, які перетинають кордон:

● доступу до води (питної та технічної);
● санітарно-гігієнічних умов (наявності санітайзерів/дезінфекторів для рук, туалетів, здійснення вивозу сміття);
● умов очікування та цивільного захисту (наявності місць для сидіння, навісів від опадів, пунктів обігріву, укриттів для цивільних осіб на випадок повітряної тривоги, систем звукового чи візуального сповіщення про небезпеку (гучномовці/сирени тощо);
● умов для людей з інвалідністю, маломобільних, людей похилого віку, батьків з дітьми (наявності крісел колісних та персоналу, що допомагає особам з інвалідністю, маломобільним особам та особам похилого віку, спеціально облаштованих туалетів, пандусів, кімнат матері та дитини (повивальні чи для годування).
У подальшому з метою оцінки рівня задоволення потреб людей, зʼясування відповідності МПП, територій перед ними міжнародним стандартам та їх готовності до сучасних викликів і ризиків, повʼязаних зі збройною агресією проти України, аналітики БФ «Право на захист» здійснили аналіз результатів проведеного моніторингу, на підставі якого сформували висновки та рекомендації.

Повний текст дослідження доступний за посиланням:

Міністерство цифрової трансформації України повідомило про розширення послуги з державного реєстрації прав на нерухоме майно. Тепер ще більше українців можуть зареєструвати нерухомість через портал Дія, скориставшись послугою Державної реєстрації прав на нерухоме майно. Раніше скористатися послугою на порталі Дія можна було лише у Львівській області, Тернополі, Харкові та Чугуївському районі Харківщини. Відтепер, як зазначається, зареєструвати нерухоме майно українці також можуть у Закарпатській, Київській, Дніпропетровській, Одеській, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Чернігівській областях та місті Луцьку. Список населених пунктів буде розширюватися і надалі. 

Раді поділитися цією новиною, адже ще на початку 2023 року адвокаційна команда проєкту “Сприяння правосуддю перехідного періоду та захист прав внутрішньо переміщених осіб та людей, що постраждали від збройного конфлікту”, що реалізується за підтримки Європейського Союзу та Норвезької ради у справах біженців провела дослідження на тему: “Право власності на об’єкти нерухомого майна: загрози та гарантії в умовах воєнного стану”. В ньому окремий розділ був присвячений державній реєстрації прав на нерухоме майно як одному з механізмів  відновлення порушеного права власності. 

А  рекомендацією для мінімізації негативних наслідків від війни і подальшої компенсації за зруйноване майно громадян була саме пропозиція із  розширення географії послуги на порталі Дія із добровільного внесення інформації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо прав, які виникли до 2013 року, для всіх населених пунктів України.

Це, звичайно, ще проміжний, однак важливий результат на шляху до справедливої сатисфакції.

БФ “Право на захист” вкотре закликає громадян бути свідомими та відповідально ставитись до своїх прав та обов’язків. Перевірте свої документи на нерухоме майно. Переконайтеся, що Ваше право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В разі потреби здійсніть державну реєстрацію, скориставшись послугою на порталі Дія.

Краще зорієнтуватися у порядку державної реєстрації нерухомого майна або відновлення правовстановлюючого документа допоможе розроблена нами Інструкція.

Якщо Ви ще не користувались поталом Дія, то корисним буде вебінар, присвячений темі цифрової держави, її перевагам та можливостям. Із записом вебінару можна ознайомитись за посиланням на офіційній YouTube-сторінці Фонда.

Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю БФ «Право на захист» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

15 квітня 2023 року набрав чинності Закон України “Про внесення зміни до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії” від 20 березня 2023 року № 2981-IX (далі – Закон). Цим Законом пункт 14⁶ розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон про ЗДПС) було доповнено підпунктом 14⁶.2, який по-новому визначив строки призначення пенсії особам, що проживають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії.

Так, момент, з якого призначається пенсія за віком або по інвалідності, став однією з найбільш нагальних проблем для осіб, що опинилися в окупації чи проживають у зоні ведення бойових дій. Зокрема, за загальним правилом, встановленим частиною першою статті 45 Закону про ЗДПС, пенсія призначається з дня звернення за нею. Водночас з цього правила існують такі винятки:

• пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку;
• пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності;
• пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Наприклад, у разі якщо особа досягла пенсійного віку 15 листопада, вона матиме право на призначення пенсії за віком з 16 листопада лише за умови, що звернеться за її призначенням не пізніше 15 лютого наступного року.

Як зазначалося в Пояснювальній записці до проєкту Закону, повномасштабне російське вторгнення істотно вплинуло на можливість багатьох українських громадян своєчасно звернутися за призначенням пенсії. Особи, що проживають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії, з незалежних від них обставин не мають змоги безпосередньо звернутися до органів Пенсійного фонду України, в тому числі у зв’язку з тимчасовою неможливістю цих органів здійснювати свої повноваження на непідконтрольних Уряду України територіях. При цьому станом на сьогодні склалася ситуація, коли люди, які проживають на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, не можуть перетнути лінію зіткнення; подати заяву про призначення пенсії та відповідні підтверджуючі документи через вебпортал Пенсійного фонду України теж не завжди є можливість (з причини відсутності інтернет-зв’язку, українського мобільного зв’язку тощо).

Частково вирішити описану вище проблему людей, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії, покликаний Закон. Із змісту відповідних змін випливає, що вони діятимуть “тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування”. Зі спливом цих трьох місяців строки призначення пенсії, вочевидь, знову визначатимуться положеннями частини першої статті 45 Закону про ЗДПС.

Насамперед слід зауважити, що нове регулювання поширюється не на всіх громадян, а лише на осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджено Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.

Крім того, щодо таких осіб мають одночасно виконуватися наступні дві умови:

• вони звертаються за призначенням пенсії в період дії воєнного стану в Україні чи протягом трьох місяців після його припинення або скасування;
• щодо них станом на 24 лютого 2022 року не сплив строк звернення за призначенням відповідної пенсії, передбачений частиною першою статті 45 Закону про ЗДПС (трьохмісячний строк від дня досягнення особою пенсійного віку або встановлення інвалідності та дванадцятимісячний строк в разі втрати годувальника).

Важливо! Нові правила не поширюються на осіб, які отримали право на пенсію до 24 лютого 2022 року і щодо яких станом на цю дату сплив строк звернення за призначенням відповідної пенсії.

Наприклад, якщо особі було встановлено інвалідність 20 листопада 2021 року і вона до 20 лютого 2022 року не звернулася за призначенням пенсії по інвалідності, то така особа може претендувати на призначення пенсії не інакше, як з дня фактичного звернення до органів Пенсійного фонду України (незалежно від характеру причин, які перешкоджали їй звернутися за таким призначенням своєчасно). Отже, щодо цієї особи застосовуватиметься загальне правило, встановлене частиною першою статті 45 Закону про ЗДПС.

За умови відповідності особи, яка має право на пенсію, всім переліченим вимогам такій особі пенсія призначатиметься:

• за віком – з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку;
• по інвалідності – з дня встановлення інвалідності;
• у зв’язку з втратою годувальника – з дня, що настає за днем смерті годувальника;
• за вислугу років – з дня, наступного за днем звільнення з роботи, яка дає право на таку пенсію, але не раніше 24 лютого 2022 року.

Наприклад, якщо людина проживала в м. Старобільськ і отримала право на пенсію за віком 15 січня 2022 року (досягла пенсійного віку 14 січня 2022 року), а з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну опинилася на тимчасово окупованій Російською Федерацією території та не змогла звернутися за призначенням пенсії протягом трьох місяців (до 15 квітня 2022 року), то у зв’язку з набранням чинності Законом за нею зберігається право на отримання пенсії з 15 січня 2022 року, а не з дня звернення за пенсією (як це встановлено частиною першою статті 45 Закону про ЗДПС). Реалізувати таке право особа може в будь-який час за умови, що звернення до органів Пенсійного фонду України відбудеться “в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування”.

Необхідно зазначити, що у певних випадках нові правила матимуть зворотну дію в часі. Так, пунктом 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону установлено, що особам, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України та яким у період з 24 лютого 2022 року до набрання чинності Законом (крім тих осіб, у яких строк звернення за призначенням відповідної пенсії сплив станом на 24 лютого 2022 року), пенсію призначено з дня звернення, за їх бажанням пенсія обчислюється з урахуванням вищевказаних змін. Тобто якщо до набрання чинності Законом особі вже було призначено пенсію з дня звернення, то така особа – за умови відповідності переліченим вимогам – має право на перерахунок цієї пенсії відповідно до нового регулювання. Хоча Закон не встановлює детального порядку реалізації вказаного права, вочевидь, для цього потрібно звернутися до органів Пенсійного фонду України з відповідною заявою, обґрунтованою посиланням на пункт 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону.

Незважаючи на деякою мірою ретроспективний характер положень Закону, останній, утім, не вирішує проблему невиплати пенсій особам, які до 24 лютого 2022 року проживали на тимчасово окупованих територіях окремих районів Донецької та Луганської областей України, Автономної Республіки Крим та м. Севастополь і не мали змоги звернутися за призначенням пенсії, пройшовши відповідну ідентифікацію. Отже, ця проблема все ще потребує належної реакції з боку держави.

Важливо! Для деяких життєвих ситуацій спрогнозувати те, яким чином складеться практика застосування положень Закону, є доволі складним завданням. Так, за правилом частини першої статті 45 Закону про ЗДПС пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Нові правила натомість передбачають, що пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, за умови звернення за такою пенсією в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування. Як бачимо, в певній частині положення Закону погіршують становище особи порівняно з тими нормами, які діяли до набрання ним чинності. Зокрема, не можна виключати, що у випадку смерті годувальника в перший місяць після припинення воєнного стану практика органів Пенсійного фонду України керуватиметься тим, що для призначення відповідної пенсії з дня, який настає за днем смерті годувальника, особа повинна буде звернутися за її призначення до спливу трьох місяців після припинення воєнного стану, а не протягом звичайного дванадцятимісячного строку. В силу цього особі, яка матиме право на пенсію за подібних обставин, у будь-якому разі не варто зволікати з відповідним зверненням.

Підсумовуючи усе вищезазначене, можемо констатувати, що загалом прийнятий Закон сприятиме забезпеченню права на пенсію осіб, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії. Однак, низка проблемних питань, пов’язаних з виплатою пенсій таким особам, все ще потребують свого вирішення.

Аналіз законодавчих змін щодо правил перетинання державного кордону громадянами України від команди правових аналітиків БФ “Право на захист”.

02 травня 2023 року Кабмін вніс зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України.

Так, відповідно до нововведень під час дії воєнного стану пропуск через державний кордон громадян України, які є працівниками дипломатичної служби та направляються у службове або довготермінове відрядження і членів їх сімей, які перебуватимуть разом з ними за місцем їх довготермінового відрядження, здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних підтвердних документів.

Підтвердними документами для працівників дипломатичної служби, які їдуть у службове відрядження, є:

• дипломатичний або службовий паспорт;
• засвідчені копії наказів МЗС/закордонної дипломатичної установи України про направлення таких працівників дипломатичної служби у службове відрядження.

Підтвердними документами для працівників дипломатичної служби, які направляються у довготермінове відрядження, і членів їх сімей, які перебуватимуть разом з ними за місцем їх довготермінового відрядження, є:

•  дипломатичний або службовий паспорт;
• засвідчені копії наказів МЗС про переведення/призначення/направлення/відрядження таких працівників до закордонних дипломатичних установ України
  

Подання про ситуацію у вирішенні питання безгромадянства готується з метою інформування Європейської Комісії про вжиті заходи щодо зобов’язань вирішення проблеми безгромадянства відповідно до міжнародного права та в рамках процесу розширення ЄС. Окрім України, зазначений документ охоплює звіт щодо правового становища осіб без громадянства у таких державах як Косово, Чорногорія, Сербія, Північна Македонія, Албанія, Боснія та Герцеговина, Грузія, Республіка Молдова та базується на інформації, наданій відповідними організаціями-членами Європейської мережі без громадянства, які працюють у цих країнах.

Враховуючи те, що цього року Україна вперше включена до країн розширення ЄС разом із Грузією та Республікою Молдова, БФ “Право на захист” надав інформацію щодо поточної ситуації дотримання прав осіб без громадянства в Україні, зокрема під час воєнного стану, а також останніх законодавчих змін та ініціатив у цій сфері.
Крім загальної інформації про кількість осіб без громадянства в Україні, причин виникнення безгромадянства, у звіті висвітлено позитивні зміни, які відбулись протягом 2022 року, а також основні виклики та проблеми правового становища осіб без громадянства в Україні.

Зокрема, серед змін, які сприяють реалізації прав особами без громадянства в Україні:

• зміни до Закону України “Про зайнятість населення”, які сприяють доступу до ринку та спрощують процедуру працевлаштування для осіб без громадянства
  зміни до Закону України “Про безоплатну правову допомогу”, які надають право на безоплатну вторинну правову допомогу недокументованим особам та особам без громадянства

• запровадження процедури повернення з росії примусово вивезених осіб без громадянства та осіб, які звернулись із заявою про визнання особою без громадянства

Разом з цим, окрема увага звертається на проблеми з якими зіштовхуються особи без громадянства в Україні:

• наявність законодавчого положення щодо можливості набуття громадянства дитиною осіб без громадянства, лише у разі їх проживання на законних підставах в Україні
• проблеми реалізації гарантованих законом прав при здійсненні процедури визнання особою без громадянства, зокрема надання усних відмов працівниками ДС та вимагання документів, не передбачених відповідним законодавством при прийомі документів для цієї процедури
• проблема отримання посвідки на тимчасове проживання нововизнаними особами без громадянства, які мають рішення суду про примусове повернення, примусове видворення, заборону в’їзду чи накладення адміністративних стягнень чи майнових зобов’язань, зокрема у зв’язку із неврахуванням Порядку видачі посвідки на тимчасове проживання
• нововведеної процедури визнання особою без громадянства
  прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони державного кордону України», яким правоохоронним органам надаються повноваження приймати рішення про примусове видворення певних категорій осіб без громадянства без рішення суду, що може призвести до безпідставного позбавлення волі осіб без громадянства та перешкоджання їх доступу до правосуддя
  

Ознайомитись із повним текстом Подання про ситуацію у вирішенні питання безгромадянства в країнах розширення ЄС для інформування Європейської комісії можна за посиланням.

У зв’язку із такими обставинами як розпад СРСР, війна, законодавчі прогалини, дискримінація певних груп національних меншин в Україні виникла ситуація за якої певні категорії осіб втратили своє громадянство, не змогли підтвердити або набути громадянство України, та в результаті отримати можливість законно проживати в Україні, користуючись в повній мірі гарантованими законом правами. У своїй більшості такі люди десятиліттями проживали на території України без можливості змінити своє правове становище з незалежних від них причин. 

З набуттям чинності змін до Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” щодо запровадження процедури визнання особою без громадянства у значної кількості недокументованих людей, які незаконно проживають в Україні та не мають громадянства жодної держави світу нарешті з’явилась можливість отримати правовий статус особи без громадянства та законні підстави для проживання на території України. Однак, незважаючи на позитивні зміни у законодавстві, для деяких категорій осіб без громадянства виникають складнощі в оформленні посвідки на тимчасове проживання, документу, який необхідно оформити після набуття статусу особи без громадянства для того, щоб отримати законні підстави для проживання в Україні.

На цей час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 № 317 “Деякі питання визнання особою без громадянства”:

“Особа, яка отримала рішення про визнання особою без громадянства, зобов’язана протягом 10 днів звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС за оформленням посвідки на тимчасове проживання. Особа, яка не звернулася у визначений абзацом першим цього пункту строк за оформленням посвідки на тимчасове проживання, вважається такою, що проживає в Україні без документів на право проживання в Україні.”

Таким чином, тільки наявність рішення про визнання особою без громадянства не надає особі права на законне проживання в Україні, а лише можливість для оформлення посвідки на тимчасове проживання, документу, який підтверджує законність проживання в Україні. Відповідно лише після оформлення цієї посвідки особа має можливість реалізовувати гарантовані законом права, необхідні для повноцінного проживання в країні.

Проте, відповідні положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 “Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання”, які визначають підстави для відмови в оформленні або видачі посвідки на тимчасове проживання унеможливлюють виконання цього зобов’язання:

“…Іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в’їздувиявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов’язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов’язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в’їзду в Україну…”.

Так, при зверненні до територіального органу/територіального підрозділу ДМС за оформленням посвідки на тимчасове проживання особи особи без громадянства, визнані ДМС щодо яких діють невиконані рішення суду або уповноваженого органу про примусове повернення, примусове видворення, заборону в’їзду або накладення адміністративних стягненнь чи наявності майнових зобов’язань отримують відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Як приклад можна привести ситуацію, за якої особа без громадянства грузинського походження, яка довгий час проживала в Україні без необхідних документів нарешті змогла скористатись процедурою визнання особою без громадянства та подати документи на оформлення посвідки на тимчасове проживання, щоб легалізувати своє проживання в Україні. Однак, у видачі посвідки йому було відмовлено на підставі невиконаного рішення про примусове повернення, яке існувало ще до можливості особи звернутись за визнанням особою без громадянства. Тобто, навіть проживаючи в Україні довгий час, маючи налагоджені соціальні та сімейні зв’язки і дотримавшись всіх вимог процедури визнання особою без громадянства, деякі категорії осіб так і не можуть отримати законні підстави для проживання в Україні.

Таким чином, виникає ситуація за якої держава спочатку погоджується із незаконністю перебування особи на території Україні та наявністю адміністративних правопорушень для того, оскільки законом не передбачено відмови у визнанні особою без громадянства у зв’язку із наявністю рішення суду або уповноваженого органу про примусове повернення, примусове видворення, заборону в’їзду або накладення адміністративних стягненнь чи наявності майнових зобов’язань, а потім відмовляє в оформленні необхідних для законного проживання  документів на підставі положення підзаконного акта та фактично не дає можливості завершити процедуру легалізації в державі.

Реалізація гарантованого законом права на визнання особою громадянства та оформлення посвідки на тимчасове проживання для підтвердження законності підстав проживання на території України унеможливлюється наявністю відповідних положень Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2022 № 322, який стосується не лише визнаних Україною осіб без громадянства, а й іноземців та інших осіб без громадянства, а тому не враховує особливості цієї категорії осіб.

В результаті визнані Україною особи без громадянства щодо яких діють зазначені невиконані рішення суду або уповноважених органів не можуть легалізувати своє проживання в Україні та залишаються в ситуації правової невизначеності. Також, у зв’язку із відсутністю у таких осіб можливості оформити необхідні документи складним є і виконання зазначених рішень.

Варто зауважити, що відповідно до зобов’язань України, покладених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та практики Європейського суду з прав людини держава повинна не залишати осіб, які проживають на її території у стані правової невизначеності, зокрема з питань резидентства та надання офіційного статусу. Законодавство повинно бути достатньо передбачуваним, аби особи були спроможні діяти згідно із законом, та мали можливість скористатись гарантованим законом правами. При наданні можливості особі

виправити своє нелегальне становище у державі Європейський суд з прав людини звертає особливу увагу на наявність соціальних зв’язків та довготривалого проживання в країні з налагодженим життям.

Зокрема, у справі Hoti проти Хорватії державні органи порушили право особи без громадянства на приватне життя, оскільки протягом кількох років не могли врегулювати його статус резидента і залишали його в умовах відсутності правової визначеності. У своєму рішенні у цій справі Європейський суд встановив порушення права на повагу до приватного і сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції, оскільки  держава не виконала своє позитивне зобов’язання забезпечити ефективну і доступну процедуру або сукупність процедур, котрі дозволили б заявнику вирішити питання щодо його перебування і статусу у Хорватії, належно враховуючи інтереси його приватного життя. 

Таким чином, вищезазначені норми Порядку оформлення не враховують нововведення Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” щодо можливості надання особам правового статусу особи без громадянства, та як наслідок легалізації перебування в Україні, та перешкоджають особам без громадянства щодо яких прийнято рішення про примусове повернення, примусове видворення, заборону в’їзду або накладення адміністративних стягненнь чи наявності майнових зобов’язань скористатись гарантованими правами цього Закону, незважаючи на порушення строків перебування в Україні. 

Повномасштабне вторгнення змінило не лише життя українців, а й тих, хто шукав прихистку в нашій державі. Досить довго Україна була як країною транзиту, так і країною призначення для людей, які тікають від переслідувань і насильства в інших частинах світу. У 2021 році близько 5,000 шукачів захисту та біженців шукали захисту в Україні або прямували через неї до ЄС. Однак 24 лютого вони опинились серед мільйонів вимушених переселенців та зіткнулися з загрозами, які несе війна.

За даними УВКБ  ООН 1,283 зареєстрованих шукачів захисту в Україні виїхали за кордон в першій половині 2022 року. Це означає, що близько 75% з них все ще можуть перебувати всередині країни, де вони  особливо вразливі. 

З якими труднощами вони стикаються під час воєнного стану? Як їх подолати?

БФ «Право на  захист» дає відповіді на ці питання у звіті «Труднощі, з якими стикаються шукачі захисту та біженці під час воєнного стану в Україні», підготовленому спільно з партнером HIAS. Він об’єднує результати проведеного БФ «Право на  захист» і HIAS опитування 168 шукачів захисту та біженців (більшість з яких отримували допомогу нашого Фонду), дослідження, письмові свідчення інших неурядових організацій та висновки УВКБ ООН в Україні.

Ключові висновки, які висвітлено у звіті:

• В Україні наразі немає ефективного доступу до  процедури надання захисту, проте особи, які  не можуть звернутися із заявою про визнання  біженцем або особою, яка потребує додаткового  захисту, стикаються зі штрафами, депортацією або  затриманням за «нелегальне перебування». 
•  Дві третини респондентів опитування заявили,  що не можуть виїхати з України, як правило, через  відсутність документів. Більше чверті не мали  можливості вільно пересуватися всередині країни. 
• Шукачі захисту та біженці, які втекли з України,  стикаються зі значними труднощами при поверненні,  що перешкоджає возз’єднанню родин. 
• Без документів, що посвідчують особу, та проїзних  документів люди не можуть отримати медичне  обслуговування та гуманітарну допомогу, доступне  житло. 
• Приблизно кожен п’ятий респондент опитування  сказав, що стикався з дискримінацією в Україні. 

Ознайомтесь з повною версією звіту нижче.  В ньому ми надали рекомендації для української влади, міжнародних організацій та урядів інших країн, які допоможуть подолати виявлені проблеми й покращити ситуацію  шукачів захисту та біженців в Україні. 

Вступ

30.06.2022 Верховною Радою України зареєстровано проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України” щодо підстав і порядку набуття та припинення громадянства України” № 6368-д. Відповідно до Плану законопроектної роботи на 2023 рік зазначений законопроект буде розглянутий Верховною Радою України  у І кварталі 2023 року.

Благодійний фонд «Право на захист» звертає увагу суб’єкта законодавчої ініціативи та законодавців на той факт, що положення цього законопроекту впливають на правове становище осіб без громадянства та їх дітей в Україні, а тому вважає за необхідне надати аналіз законопроекту в цих аспектах та рекомендації щодо його підготовки до розгляду.

Суть законопроекту

Законопроект розроблений з метою внесення змін до  Закону України “Про громадянство України” щодо підстав і порядку набуття та припинення громадянства України” та актуалізація положень законодавства у сфері громадянства.

Запропонована проектом редакція Закону України “Про громадянство України”, матиме безпосередній вплив на можливість набуття громадянства України дітьми, народженими в Україні особами без громадянства.

Щодо набуття громадянства України дітьми, народженими від осіб без громадянства

Законопроект пропонує вилучити із Закону визначення “проживання на території України на законних підставах”, натомість ввести терміни “перебування на території України”, “постійне проживання на території України” та “тимчасове проживання на території України”. 

Так, відповідно до змін набуття громадянства України за народженням (стаття 7 Закону України “Про громадянство України”) і за територіальною ознакою (нині частина 9 статті 8 Закону) буде залежати від факту тимчасового або постійного проживання батьків дитини на момент її народження. 

Звертаємо увагу на те, що Комітет ООН з прав дитини ще у 2011 році надав Уряду рекомендацію внести зміни до законодавства щодо законодавчих та практичних гарантій з права дитини на підданство (громадянство) і права не бути позбавленим його ні за яких підстав і безвідносно до статусу батьків дитини. Разом з цим, у вересні 2022 року у своїх рекомендаціях Комітет ще раз зауважив про необхідність внесення змін до законодавства у сфері громадянства щодо спрощення доступу до отримання громадянства дітям, якщо в іншому випадку такі діти будуть особами без громадянства.

Ця рекомендація не виконана за 10 років, підтвердженням чому є чинна редакція статті 7 Закону України “Про громадянство України”: 

“Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України”

“Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України.”

“Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України”

В результаті, на цей час діти, народжені від недокументованих осіб, осіб з невизначеним громадянством та інших осіб, які не проживали на території України на законних підставах на момент народження дитини, не можуть набути громадянство України за народженням і є під ризиком безгромадянства. 

Зокрема, мова йде, по-перше, про дітей, народжених на території України від осіб, які звернулися за захистом в Україні, та осіб, які звернулися за визнанням ОБГ в Україні (тимчасово перебувають на території України), по-друге, про дітей, народжених в Україні, які не отримали громадянства України через статус батьків (батьки не перебувають на території України на законних підставах).

Законопроектом замість приведення Закону у відповідність до Конвенції про скорочення безгромадянства 1961 року, ратифікованої Україною у 2013 році, пропонується встановити вимоги щодо постійного або тимчасового проживання батьків в Україні на момент народження в статтях 7 і 8 Закону та поглибити проблему дитячого безгромадянства в Україні:

1. Єдиним юридично можливим шляхом набуття громадянства вказаними дітьми, які народились на території України від шукачів захисту та заявників про визнання ОБГ, у випадку, коли дитина інакше стане особою без громадянства, є набуття громадянства України за частиною 9 статті 8 Закону України “Про громадянство України”. Однак, законопроектом і до частини 9 статті 8 Закону пропонується встановити умову набуття громадянства України у вигляді постійного проживання на території України батьків на момент народження дитини.
2. Через виключення іноземців та осіб без громадянства, які мають у паспорті СРСР 1974 року відмітку про прописку з визначення таких, які “проживають на території України на законних підставах”, (також пропонується проектом) їх діти не матимуть права на набуття громадянства України за територіальним походженням;
3. Під ризиком безгромадянства опиняться і діти осіб, які потребують додаткового захисту в Україні (відповідно до  ст. 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України).

Відповідно до статті 1 Конвенції про скорочення безгромадянства 1961 року, Договірна Держава надає своє громадянство народженій на її території особі, яка в іншому разі була б апатридом (особою без громадянства). Таке громадянство надається: (а) при народженні, в силу закону або (b) при порушенні перед належним органом влади клопотання відповідною особою або від її імені в порядку, встановленому національним законодавством. За умови дотримання положень частини 2 цієї статті жодне подібне клопотання не може бути відхилене. 

На обов’язок Держав охоплювати при цьому всіх дітей в момент їх народження, незалежно від статусу проживання дитини або її батьків, вказують Комітет ООН з прав людини та Європейська мережа з безгромадянства. 

Керівництво Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) з питань безгромадянства №4 зазначає, що термін “в іншому разі була б особою без громадянства” означає, що дитина стане ОБГ, якщо тільки держава, з якою вона має зв’язок через народження на її території або народження громадянином цієї держави, не надасть цій дитині своє громадянство. Для того, щоб визначити, чи дитина в іншому разі була б ОБГ, потрібно визначити, чи не набула дитина громадянство іншої держави – громадянство держави батьків (принцип jus sanguinis), або держави, на території якої вона народилася (принцип jus soli). 

Крім цього, Керівництво особливо виділяє категорію дітей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, батьки яких самі є особами без громадянства, так само як і тих, хто не може отримати громадянство своїх батьків автоматично. 

У цьому аспекті, наприклад, занепокоєння УВКБ ООН викликають діти, батьки яких походять з країн, де закони про громадянство не дають жінкам рівності з чоловіками щодо передачі громадянства їхнім дітям, наприклад, Іран, Ліван, Сомалі, Ірак, Судан, Сирія.

В таких ситуаціях, коли в іншому випадку дитина була б дитиною без громадянства, Держава має застосовувати гарантії статті 1 Конвенції про скорочення безгромадянства 1961 року.

Пропозиції

З метою дотримання прав недокументованих осіб, осіб під ризиком безгромадянства та осіб без громадянства та їх дітей, а також міжнародних зобов’язань України просимо:

1.

Виключити запропоновані зміни статті 7 Закону України “Про громадянство України” щодо вимоги тимчасового або постійного проживання на території України батьків дитини на момент її народження як умови набуття громадянства України за народженням та за територіальним походженням для випадків, коли дитина в іншому разі була б особою без громадянства.;

2.

Передбачити у новій редакції статті 7 Закону України “Про громадянство України” право особи звернутись до компетентного органу для набуття дитиною громадянства України, якщо в іншому разі дитина буде особою без громадянства.

Нагадуємо, що відповідно до Правил перетинання државного кордону громадянами України під час дії режиму воєнного стану чоловіки 18-60 років, які мають дружину із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи і супроводжують дружину для виїзду за межі України, мають право на перетин державного кордону за наявності:

• паспорта громадянина України для виїзду за кордон;
• документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв’язки, інвалідність.

Документами, що підтверджують інвалідність є:

а) посвідчення, що підтверджує відповідний статус

б) пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності;

в) довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Документом, що підтверджує родинні зв’язки між чоловіком та дружиною може бути свідоцтво про шлюб.

Крім цього, повідомляємо що законодавством передбачено, під час дії режиму воєнного стану, перетин кордону чоловіками 18-60 років, які мають дружину із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, може здійснюватися самостійно. Для цього необхідно мати, крім вищезазначених документів, довідку про перебування дружини на консульському обліку (її нотаріально засвідченої копії).