Зробити пожертву
Укр / Eng
07.08.23

Шановні бенефіціари!

БФ “Право на Захист” оголошує про запуск програми грантів за підтримки УВКБ ООН. Програма забезпечує бізнес-грант або грант на навчання чи перекваліфікацію. 

Для участі у конкурсі, заповніть відповідну Google-форму: Бізнес-грант чи Грант на навчання і надішліть її  протягом 2 календарних тижнів від дати оголошення, тобто по 21.08.2023 (включно).

Щоб претендувати на грант, ви маєте одночасно відповідати критеріям:

  • бути в Україні біженцем, шукачем захисту чи особою, яка потребує додаткового захисту; 
  • бути бенефіціаром УВКБ ООН;
  • проживати на території України, а саме: у Харкові та Харківській області або Львові та Львівській області. Якщо ви проживаєте в інших областях країни, вам необхідно запитувати про відповідну програму в інших партнерів УВКБ ООН;
  • мати бізнес-ідею або план навчання.

Орієнтовний розмір гранту на професійне навчання становить 3000 доларів США, бізнес-гранту – 5000 доларів США. Сума повинна бути підтверджена переліком необхідного обладнання/матеріалів або навчальними послугами.

!!ЗАУВАГА: відбір претендентів ґрунтується не на вразливості бенефіціара, а на аргументованості й стійкості його/її бізнес-ідеї, або обґрунтуванні необхідності отримання професійного навчання.

Бажаємо всім удачі й чекаємо на ваші заявки!

Якщо у вас виникли запитання, звертайтеся до нас за тел. 093-038-95-62.

07.07.23

Європейська мережа безгромадянства, Європейська рада у справах біженців та вигнанців, Єврейська гуманітарна організація HIAS підтримали заклик Благодійного Фонду “Право на захист” до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційного подання по Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону України”. 

Раніше ми вже повідомляли, що Закон №7475 “Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону України” значно негативно позначається на дотриманні прав шукачів захисту та осіб без громадянства В Україні. Відповідні положення цього Закону дозволяють органам охорони державного кордону та Службі безпеки України приймати рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства без відповідного рішення суду. Вони також значно розширюють коло осіб, які можуть бути затримані, і дозволяють тримати під вартою незалежно від рішення суду. Крім цього, Закон суттєво обмежує право на звернення за міжнародних захистом на кордоні.

Європейська мережа безгромадянства (European network of statelessness – ENS) як альянс громадянського суспільства неурядових організацій, юристів, науковців та інших незалежних експертів, які займаються вирішенням проблеми безгромадянства в Європі, у відкритому листі висловило занепокоєння щодо прийнятого 23 лютого 2023 року Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони державного кордону України». Зазначений лист опублікований на сайті організації за посиланням.

У зв’язку із вищевикладеним БФ “Право на захист” за підтримки Громадської організації “Десяте квітня”, МФОЗНС “Регіон Карпат”, БФ «Рокада» звернулись до Уповноваженого

Верховної Ради України з прав людини із проханням звернутись до Конституційного суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України вищезазначених положень Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону України”.

Таким чином, з метою посилення висловленої позиції БФ “Право на захист” та правозахисних організацій у відповідному листі зазначається: 

“ENS виступає проти свавільних рішень про депортацію та затримання, беручи до уваги безгромадянство та ризик безгромадянства, а також необхідність розумної перспективи видворення. Ми підтримуємо наших партнерів БФ «Право на захист», ГО «Десяте квітня» та Міжнародну фундацію охорони здоров’я та охорони навколишнього середовища «Регіон Карпат» (NEEKA) у відстоюванні вищезгаданих змін та закликах до Уповноваженого України з прав людини подати конституційне подання про оскарження цього закону до Конституційного Суду України.”

Правовий висновок щодо внесення змін до законодавства України про охорону державного кордону України дала і Європейська рада у справах біженців та вигнанців (ECRE) – це спілка 118 організацій громадянського суспільства з 40 європейських країн, включаючи Україну. Спілку було засновано в 1974 році з метою захисту та просування прав біженців, шукачів захисту та інших вимушено переміщених осіб у Європі. 

Висновок підтримала і Європейська правова мережа з питань притулку (ELENA) – це форум практикуючих юристів, які прагнуть просувати найвищі стандарти прав людини у поводженні з біженцями, шукачами захисту та іншими особами, які потребують міжнародного захисту, у своїй щоденній індивідуальній консультаційній та адвокаційній роботі. Мережа ELENA поширюється на більшість європейських держав, в тому числі й Україну, і включає понад 500 юристів та юридичних консультантів, які відстоюють права переміщених осіб через судові процеси. 

ECRE та ELENA зазначили, що законодавчі положення, передбачені Законом України № 2952-IX, які фактично позбавляють громадян третіх країн, які перетинають або намагаються перетнути кордон України, у праві на захист в ситуаціях, описаних у пункті 3 цього висновку, порушують основоположні права ЄС та acquis ЄС у сфері захисту відповідно до тлумачення Суду ЄС, судового органу, уповноваженого тлумачити законодавство ЄС в Європейському Союзі.

ECRE підсумувала, що враховуючи вищенаведені аргументи та необхідність роз’яснення новоприйнятих змін для уникнення невідповідності міжнародному праву та праву ЄС, а також українському праву, вони підтримують запит українських організацій громадянського суспільства та членів мережі ELENA щодо звернення до Конституційного Суду України з питанням про конституційність Закону 2952-IX».

Не залишилися осторонь і HIAS – це єврейська гуманітарна організація, що займається допомогою вимушеним переселенцям у всьому світі. HIAS працює у більш ніж 20 країнах, у тому числі в Україні, по всій Європі, Африці в Північній та Південній Америці.   

У своєму листі вони зазначили, що у той час як міжнародне співтовариство надає щедру гуманітарну допомогу Україні, і багато країн відкрили свої кордони для українських біженців, HIAS сподіваємося, що Україна, у свою чергу, також продемонструє свою прихильність та відданість захисту вимушено переміщених осіб відповідно до міжнародного права. Навіть у виняткових обставинах надзвичайно важливо дотримуватися принципів міжнародного права, зокрема, принципу недопущення примусового повернення (non-refoulement), поважати право шукати захисту та надавати прихисток найбільш вразливим верствам населення. 

HIAS підсумували, що підтримують БФ “Право на захист” у адвокації проти вищезгаданих поправок та заклику до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини подати конституційне подання, щоб оскаржити цей закон в Конституційному Суді.
З листами підтримки вищезазначених організацій можна ознайомитися у додатках:

06.06.23

У п’ятницю, 30-го травня, експерти БФ «Право на захист» за підтримки УВКБ ООН провели круглий стіл у Дніпрі щодо реалізації прав осіб без громадянства під час здійснення процедури визнання особою без громадянства. 

У заході взяли участь працівники регіональних представництв Уповноваженого ВРУ з прав людини та регіональних центрів з надання правової допомоги у Дніпропетровській, Харківській та Запорізькій областях.

“Мета таких зустрічей – обмін досвідом під час надання правової допомоги особам без громадянства, супроводу та прийому заяв від таких людей. Ми також сподіваємося, що організація таких заходів допоможе виявляти проблеми у цій сфері та знаходити шляхи для їх вирішення”, – розповіла правовий аналітик проекту з надання правової допомоги особам без громадянства БФ “Право на захист” Анастасія Коваль. 

Під час круглого столу учасники обговорили всі особливості здійснення процедури визнання особою без громадянства, законодавче регулювання та практичні аспекти супроводу людей під час цього процесу. 

У заході також взяв участь психолог з питань спілкування з вразливими категоріями осіб, який у інтерактивному форматі роз’яснив як правильно та легко знаходити спільну мову з людьми без громадянства. Окремо він акцентував увагу на особистому емоційно-психологічному стану працівників у сфері допомоги вразливим категоріям.

Учасники заходу брали активну участь в обговоренні проблемних питань та намагалися знайти можливі шляхи подальшої співпраці між органами державної влади та представниками Фонду для надання дієвої допомоги особам без громадянства.

Ми сподіваємось, що такі зустрічі допоможуть значно швидше та ефективніше забезпечити реалізацію прав осіб без громадянства в Україні, в тому числі, під час доступу до процедури визнання особою без громадянства. 

05.12.22

І. Правове регулювання перетину державного кордону України біженцями й особами без громадянства

Умови перетинання державного кордону для іноземців та осіб без громадянства (далі – ОБГ), у тому числі, для біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, а також шукачів захисту закріплені в Законі України «Про прикордонний контроль».

При цьому документи, що вимагаються для в’їзду в та виїзду з України іноземців та ОБГ передбачені в статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Загальні засади організації та здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та ОБГ, які перетинають державний кордон, закріплені в Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05 червня 2012 року № 407.

Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, зберігаються в однойменній базі даних (відповідно до Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 червня 2007 року № 472).

Водночас стаття 11 Закону України «Про прикордонний контроль» передбачає спрощення прикордонного контролю. Спрощення полягає в тимчасовій відмові від виконання окремих дій і заходів прикордонного контролю (перевірки документів, огляду осіб, транспортних засобів, вантажів, виконання доручень правоохоронних органів України тощо). Підставою введення спрощення є непередбачуване посиленням інтенсивності руху, коли час очікування в пункті пропуску стає надмірним, а всі кадрові, матеріально-технічні та організаційні можливості до його скорочення вичерпані. Рішення про спрощення прикордонного контролю приймається начальником підрозділу охорони державного кордону, у зоні відповідальності якого знаходиться пункт пропуску через державний кордон.

Починаючи з 24 лютого 2022 року, рішення про спрощення прикордонного контролю приймається в кожному окремо взятому пункті пропуску через державний кордон України, у залежності від обставин (скупчення великої кількості осіб, які прямують на виїзд з України, наявність персоналу, що залучався до несення служби, технічних спроможностей пункту пропуску тощо).

Процедура встановлення заходів особливого режиму в’їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства під час воєнного стану встановлюється Порядком встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455.

Так, пунктом 21 Порядку передбачається, що під час здійснення заходів з обмеження свободи пересування громадян України, іноземців та ОБГ, а також руху транспортних засобів не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України, та повинні бути дотримані вимоги статей 12 і 13 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” (вільний вибір місця проживання обмежується, зокрема щодо іноземців та ОБГ, які не мають законних підстав для перебування на території України).

21 жовтня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1202 “Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану”, якою продовжуються термін дії посвідок на тимчасове чи постійне проживання, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року. Таким чином, зазначені документи підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в’їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування, що вирішує проблему повернення в Україну протягом воєнного стану ОБГ, у яких після початку війни закінчився строк дії посвідки на тимчасове чи постійне проживання.

Також, 21 жовтня 2022 року для сприяння повернення зокрема ОБГ, які проживали на території України, але були примусово вивезені до Російської Федерації Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 1201 “Про реалізацію експериментального проекту щодо оформлення на території України посвідчення особи на повернення в Україну”, якою затверджується Порядок реалізації експериментального проекту щодо оформлення на території України посвідчення особи на повернення в Україну. Положеннями Порядку запроваджується процедура отримання в Україні посвідчення на повернення в Україну примусово вивезених осіб на територію держави-агресора без їх присутності за зверненням їхніх близьких осіб, законних представників або Мінреінтеграції.

Хоча вищевказані нормативно-правові акти врегулювали питання повернення в Україну деяких груп ОБГ, але вони не вирішують всіх проблем, з якими стикаються особи, яких визнано в Україні біженцями; особи, яких визнано в Україні особами, які потребують додаткового захисту; особи, яких визнано в Україні ОБГ; недокументовні ОБГ; іноземці та ОБГ, які постійно проживали на території України; особи з невизначеним громадянством, а також шукачам захисту, які фактично проживали/перебували в Україні до 24 лютого 2022 року і мають в Україні родичів, житло тощо.

ІІ. Опис проблеми

Після 24 лютого 2022 року внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну тисячі людей тікали від війни, надмірно посиливши інтенсивність руху в пунктах пропуску через державний кордон України.

У результаті спрощення прикордонного контролю на пунктах пропуску мільйони громадян України, ОБГ, які постійно або тимчасово проживали на території України, іноземців та ОБГ, яких визнано біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, а також інших категорії іноземців та ОБГ змогли виїхати з України задля пошуку безпеки в країнах Європейського Союзу та Молдови за відсутності документів, передбачених статтею 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

За даними Державної прикордонної служби України, починаючи з травня 2022 року, кількість людей на в’їзд в Україну переважає кількість таких на виїзд. Робиться припущення, що особи, які виїхали, рятуючись від війни, у тому числі й за відсутності необхідних документів, починають повертатися в Україну.

Добровільне та безпечне повернення до своїх домівок або до місць свого звичайного проживання є правом кожної переміщеної людини відповідно до норм звичаєвого міжнародного гуманітарного права. На необхідності дотримуватися цієї норми систематично наголошують Рада Безпеки ООН, УВКБ ООН, Генеральна Асамблея ООН, Комісія з прав людини ООН, Рада з прав людини ООН тощо.

За даними наявними в Благодійної організації “Благодійний фонд “Право на захист” (далі – ПнЗ), у тому числі від партнерських організацій зі Словаччини, Польщі, Румунії та Угорщини, а також з огляду на нещодавні законодавчі зміни громадяни України не мають значних перешкод для повернення до України.

Разом з цим, за інформацією від бенефіціарів ПнЗ, зокрема, іноземців та ОБГ, визнаних в Україні біженцями та особами, які потребують додаткового захисту, які виїхали з України після 24 лютого 2022 року, протягом травнялипня 2022 року вони стикаються з відмовами у в’їзді на територію України на підставі відсутності документів, що надають право на перетинання державного кордону.

Громадянин Сирійської Арабської Республіки, визнаний в Україні особою, яка потребує додаткового захисту, виїхав з України у квітні 2022 року на підставі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, з метою супроводження батька похилого віку. У травні 2022 року у в’їзді в Україну з тим самим документом йому було відмовлено. У посольстві України в Німеччині йому повідомили, що посвідчення на повернення оформити не можуть, бо вони надаються лише громадянам України. Тому, належного документу для перетинання державного кордону України він не має.

Громадянка Демократичної Республіки Конго, визнана в Україні біженкою напередодні повномасштабного вторгнення, виїхала з України в березні 2022 року на підставі довідки про звернення за захистом в Україні. Наразі оформлене на її ім’я посвідчення біженця вже виготовлене і зберігається в територіальному підрозділі Державної міграційної служби України. Для його отримання вона має повернутися в Україну. Однак належного документу для перетинання державного кордону України вона не має.

Громадянин Російської Федерації, визнаний в Україні особою, яка потребує додаткового захисту, перед повномасштабним вторгненням отримав повідомлення про виготовлення на його ім’я проїзного документу особи, якій надано додатковий захисту, але не встиг його забрати. Він виїхав з України в лютому 2022 року на підставі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту. Проте належного документу для перетинання державного кордону України він не має.

Громадянка Республіки Таджикистан, визнана в Україні біженкою перед повномасштабним вторгненням, виїхала з України після 24 лютого 2022 року на підставі довідки про звернення за захистом. Перед виїздом не встигла оформити посвідчення біженця. Для його отримання вона має повернутися в Україну, але належного документу для перетинання державного кордону України в неї немає.

Громадянин Республіки Уганда, визнаний в Україні біженцем, виїхав з України після 24 лютого 2022 року на підставі проїзного документу біженця, термін дії якого наразі спливає. Для його продовження він має повернутися в Україну.

Громадянка Ісламської Республіки Афганістан, шукачка захисту в Україні, виїхала разом з малолітніми дітьми з України після 24 лютого 2022 року на підставі довідки про звернення за захистом. Її чоловік – громадянин України – залишився в країні. Для возз’єднання сім’ї вона має повернутися до України, але належного документу для перетинання державного кордону не має.

За інформацією від бенефіціарів ПнЗ в Україну також не можуть повернутись особи без громадянства, визнані в Україні.

Жінка, визнана особою без громадянства в Україні, до 24 лютого 2022 року не встигла оформити посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон. Жінка виїхала до Польщі внаслідок збройної агресії РФ з посвідкою на тимчасове проживання і не знає чи може повернутись в Україну без посвідчення ОБГ для виїзду за кордон. Водночас процедура оформлення посвідчення на повернення в Україну є доступною тільки для ОБГ, які постійно проживають на території України.

Не можуть повернутись в Україну деякі особи з невизначеним громадянством, які до 24 лютого 2022 року фактично проживали в Україні, намагаючись документуватись та визначити свій статус. Мова йде про осіб, які звернулись за визнанням ОБГ в Україні та осіб, які тривалий час намагаються підтвердити наявність громадянства України або іноземних держав, і проживали в Україні багато років або все життя і мають тут членів сім’ї та інші соціальні зв’язки.

Зазвичай особи з невизначеним громадянством, які виїхали за кордон у зв’язку з вторгненням РФ після 24 лютого 2022 року мають довідку про звернення за визнанням ОБГ в Україні, паспорт громадянина СРСР зразка 1974 року (або паспорт громадянина СРСР для виїзду за кордон), свідоцтво про народження, інші довідки та документи.

Наприклад, жінка без громадянства звернулась про визнання її ОБГ в Україні в 2021 році, а після 24 лютого 2022 року виїхала з України до Германії без документа, який посвідчує особу, маючи тільки довідку про звернення за визнанням ОБГ. У травні щодо неї прийнято рішення органом Державної міграційної служби про визнання особою без громадянства. На жаль, жінка не може повернутись до України, а ні отримати зазначене рішення та документуватись посвідкою на тимчасове проживання в Україні.

Чоловік з паспортом СРСР зразка 1974 року, який має підстави для оформлення громадянства України, виїхав після 24 лютого 2022 року до Іспанії. В Україні до виїзду чоловік, за допомогою адвоката ПнЗ, у судовому порядку встановив факти, які мають юридичне значення для оформлення громадянства України. На жаль, у консульстві Україні йому відмовлено в процедурі встановлення громадянства України та подальшому оформленні паспорта. Чоловік вважає, що не може повернутись до України через відсутність у нього документа, який посвідчує особу та підтверджує громадянство.

Жінка виїхала до Польщі з немовлям, народження якого не було зареєстровано належним чином, маючи тільки довідку про звернення за ОБГ. Наразі щодо неї також прийнято рішення про визнання ОБГ, яке вона може отримати тільки на території України. Проте жінка не має уявлення як повернутись в Україну без жодного документа, який посвідчує її особу. Ситуацію ускладнює проблема реєстрації народження дитини. Жінка, визнана ОБГ в Україні, виїхала до Польщі з посвідкою на тимчасове проживання. Після отримання рішення про визнання ОБГ до 24 лютого 2022 року вона мала лише можливість звернутись за оформленням посвідчення ОБГ для виїзду за кордон, проте не встигла звернутися за оформленням посвідчення ОБГ для виїзду за кордон. Жінка не знає чи може повернутись в Україну з посвідкою на тимчасове проживання, а процедура оформлення посвідчення на повернення в Україну є доступною тільки для ОБГ, які постійно проживають на території України.

Звертаємо увагу на те, що Європейська мережа з безгромадянства рекомендувала європейським державам (в т.ч. Україні) сприяти свободі пересування та праву на повернення в Україну для всіх осіб без громадянства та під ризиком безгромадянства з України. Через страх неможливості повернутись в Україну, обмежень у свободі пересування та інших правах, пов’язаних з відсутністю підтвердженого громадянства та документів, які посвідчують особу, бенефіціари ПнЗ не наважувались на евакуацію з зон активних бойових дій, наражаючи себе і своїх дітей на смертельну небезпеку.

Забезпечення можливості повернення таким особам є принципово важливим, ураховуючи, що такі особи не мають держави громадянства або законного проживання; особи розпочали довгий шлях визначення свого статусу саме в Україні, у тому числі шляхом складних процедур встановлення юридичних фактів у судовому порядку; мають на території Україні членів сім’ї та інші соціальні зв’язки.

ІІІ. Шляхи вирішення

Спрощення прикордонного контролю в умовах воєнного стану стало ефективним способом забезпечення права кожного на пошук безпеки. Цей підхід має й надалі застосовуватися з дотриманням принципу рівності перед законом, у тому числі, за відсутності привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження тощо. Виїзд з України для іноземців та ОБГ, особливо в умовах ескалації воєнних дій, має бути забезпечений на тих самих умовах, що й громадянам України незалежно від місця розташування пункту пропуску. Населення має бути своєчасно і зрозуміло проінформовано про умови виїзду з України.

Разом з цим, спрощення прикордонного контролю має наслідком виникнення ситуації невизначеності щодо умов повернення в Україну тих осіб, які мають таке право і законно розраховують на нього.

На підставі викладеного, право на в’їзд в Україну має бути обов’язково забезпечене особам, які виїжджали з території країни після 24 лютого 2022 року внаслідок збройної агресії Російської Федерації:

– особам, яких визнано в Україні біженцями;


– особам, яких визнано в Україні особами, які потребують додаткового захисту;

– особам, яких визнано в Україні ОБГ;

– іноземцям та ОБГ, які постійно проживали на території України;

– особам з невизначеним громадянством, а також шукачам захисту, які фактично проживали/перебували в Україні до 24 лютого 2022 року і мають в Україні родичів, житло тощо.

Відповідно до Рекомендацій, схвалених рішенням Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів (Протокол від 06 липня 2022 року № 119), механізм повернення зазначених категорій осіб має бути розроблений спільно з Державною прикордонною службою України.

Крім того, Кабінету Міністрів України необхідно розробити механізм видачі вже виготовлених на території України документів, необхідних для повернення до України вищезазначеним групам людей, у розміщеному за межами України відокремленому підрозділу (філії, представництва) державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, або закордонній дипломатичній установі, подібний до того, який визначений у постанові Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2022 року № 1220 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України”.

Президент БФ «Право на захист»

Олександр Галкін

26.10.22

25 жовтня розпочався шостий онлайн Курс з безгромадянства Міжнародного інституту гуманітарного права (м. Санремо). Нам дуже приємно, що відкрив курс виступ нашої колеги, Софії Кордонець, менеджерки проекта з надання правової допомоги особам безгромадянства БФ “Право на захист”. 

На курсі зібралися представники 29 країн світу. Серед них – урядовці вищого та середнього рівня та представники громадянського суспільства, наукових кіл, які беруть участь у розробці та застосуванні законодавства та політики щодо осіб без громадянства.

Під час свого виступу Софія Кордонець розповіла про те, що таке безгромадянство, із чим стикаються особи без громадянства у світі, про виклики, які стоять перед такими людьми в Україні, познайомила учасників з алгоритмами роботи із ОБГ в Україні, поділилась успішним досвідом вирішення таких проблем, а також розказала про успішне введення в Україні процедури визнання особою безгромадянства минулого року.

“Метою курсу є підвищення знань та навичок запобігати, зменшувати та вирішувати проблеми безромадянства та захищати осіб без громадянства в усьому світі.  Навчальна програма курсу охоплює аналіз міжнародно-правової та національної бази, пов’язаної з громадянством, причини та наслідки безгромадянства, взаємозв’язок між безгромадянством і вимушеним переміщенням. Курс також спрямований на сприяння використанню та реалізації Глобального плану дій Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) щодо подолання безгромадянства в рамках кампанії #IBelong”, – зазначила Софія Кордонець.

Серед учасників була також наша правова аналітикиня Анастасія Коваль, яка нещодавно розпочала роботу в проекті з надання правової допомоги особам безгромадянства. Впевнені, що Анастасія та інші учасники отримали корисні знання для подолання безгромадянства в світі та глобальна кампанія #IBelong, що має своєю метою викорінення безгромадянства в світі до 2024 року, буде виконана! 

11.10.22

Вступ


20.09.2022 Верховною Радою України прийнято за основу проект Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону України, зареєстрований 19.06.2022
за № 7475.


Благодійний фонд «Право на захист» звертає увагу суб’єкта законодавчої ініціативи та законодавців на той факт, що положення цього законопроекту впливають на становище біженців, шукачів захисту та осіб без громадянства в Україні, а тому вважає за необхідне надати аналіз законопроекту в цих аспектах та рекомендації щодо його підготовки до другого читання.


Суть законопроекту


Законопроект розроблений народними депутатами України зокрема, з метою забезпечення подальшого розвитку та вдосконалення загальнодержавної системи охорони і захисту державного кордону, належного реагування на порушення законодавства України про державний кордон.


Проект закону передбачає внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України, Законів України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», якими передбачається змінити процедуру примусового видворення з України нелегальних мігрантів, які затримуються уповноваженими державними органами за незаконне перетинання державного кордону або інші грубі порушення українського законодавства, шляхом надання права ухвалення таких рішень відповідним державним органам. Разом з цим, вносяться зміни до процедури подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Щодо доступу до процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Проектом закону стаття 5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” доповнюється наступним положенням:


“Органи Державної прикордонної служби України не приймають заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та не пропускають на територію України іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких уповноваженим органом прийнято рішення про заборону вʼїзду в Україну, або в разі перетинання заявником державного кордону України безпосередньо з території держави, в якій йому не загрожує небезпека життю або свободі, а так
само не приймаються заяви, подані іноземцями або особами без громадянства під час воєнного стану та під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону з України до інших
держав, або прийняті в Україну відповідно до міжнародного договору про реадмісію”.


За пропозицією ініціаторів законопроекту стаття вказаного Закону фактично доповнюється п’ятьма додатковими обставинами, коли шукач захисту не пропускається на територію держави, а його
заява про визнання біженцем на кордоні не приймається:

  • щодо нього/неї прийнято рішення про заборону в’їзду в Україну;
  • він/вона перетинає кордон з території держави, де йому/їй не загрожує небезпека;
  • під час воєнного стану;
  • під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону з України до інших
    держав;
  • він/вона є прийнятим в Україну відповідно до міжнародного договору про реадмісію.

Варто звернути увагу, що лише одна з п’яти обставин обумовлена введенням в Україні воєнного стану.

Жодна з зазначених обставин за своєю суттю не має індивідуального характеру, натомість вони розповсюджуються на групу шукачів захисту, що протирічить концепції, викладеній в статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року.


Попри суттєве підвищення ризику повернення до країн, де життю та свободі шукачів захисту буде загрожувати небезпека, нова редакція статті не містить жодних запобіжників від порушення принципу невислання, закріпленого як в міжнародному праві захисту біженців, так і в міжнародному праві з прав людини.


За зазначених обставин неприйняття заяви про визнання біженцем виглядає як покарання за порушення міграційного законодавства, що протирічить меті статті 31 (1), а також загальному предмету і меті Конвенції про статус біженців1951 року та Протоколу до неї 1967 року.


Крім цього, статтею 40 Конституції України гарантується право громадян України, іноземців та осіб без громадянства особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого
самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Відповідно до статті 64 Конституції України, зазначене право не може бути обмежене навіть під час дії воєнного стану в Україні.


Таким чином, на погляд БФ «Право на захист», згадані зміни суттєво виходять за межі поставленої законотворцями мети, протирічать міжнарод ним стандартам у сфері захисту прав біженців, у тому числі, фактично позбавляють шукачів захисту доступу до процедури надання міжнародного захисту на кордоні та підвищують ризик повернення шукачів захисту до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека.


Порушення Україною вищезазначених положень може призвести як до чергових звернень постраждалих осіб до Європейського суду з прав людини, так і зниження іміджу України, як держави, що дотримується принципу верховенства права.


Подібні порушення прав людини вже були предметом розгляду в Європейському суді з прав людини (далі- ЄСПЛ). Так, в справі «Кебе та інші проти України» (CASE OF KEBE AND OTHERS v. UKRAINE) (Заява № 12552/12, рішення від 12 січня 2017 року) ЄСПЛ вказав, що працівники прикордонної служби не забезпечили заявнику можливості звернутися із заявою про визнання біженцем, поки він
перебував на борту судна. Зокрема, вони не надали йому інформацію щодо процедури надання притулку в Україні, не розглянули належним чином його потребу у міжнародному захисті та не
прийняли його заяву. Заявник отримав доступ до процедури надання притулку лише після вказівки Європейського суду відповідно до Правила 39 Регламенту Суду. Крім того, рішення про відмову у
перетині державного кордону набрало чинності негайно, що зробило можливим вислання або примусове повернення заявника за межі території України у будь який час, без належного розгляду органами влади заяви про потенційну загрозу зазнати нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. У зв’язку з цим ЄСПЛ дійшов висновку, що у заявника був відсутній ефективний засіб юридичного захисту у зв’язку зі скаргою щодо загрози бути висланим з України та констатував порушення статті 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції.


У зв’язку із вищезазначеним пропонуємо утриматись від внесення відповідних змін до статті 5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.


Щодо процедури примусового видворення іноземців та осіб без громадянства


Відповідно до проекту закону вносяться зміни до статті 30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” якими передбачається:


“Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання рішення про примусове повернення, або якщо вони вже не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення”.


Цими змінами пропонується наділити органи охорони державного кордону та органи Служби безпеки України повноваженнями приймати рішення щодо примусового видворення іноземців та осіб
без громадянства без відповідної постанови адміністративного суду, тобто фактично передати повноваження суду зазначеним правоохоронним органам, що, на погляд БФ “Право на захист”
протирічить положенням Конституції України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.


Так, стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Право на вільне звернення до суду передбачено також і статтею 16 Конвенції про статус біженців.


За підтримання запропонованих змін, правоохоронні органи отримають широку дискрецію повноважень при прийнятті рішень про примусове видворення, що створює загрозу їх свавільного
застосування.


Для того, щоб право особи на справедливий суд було дотримано, орган, який приймає рішення, яке може мати настільки суттєві наслідки для особи як, наприклад, примусове видворення,
повинен бути незалежним, зокрема, від виконавчої влади, та неупередженим, а також бути спроможним забезпечити необхідні процесуальні гарантії, які б дозволяли здійснити правосуддя. В
іншому випадку існує великий ризик порушення рівності сторін у процесі та недотримання гарантованих законом прав особи при здійсненні адміністративного судочинства.


Щодо затримання іноземців та осіб без громадянства

Відповідно до проекту закону пункт 8 статті 26 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” доповнюється таким чином:


“8. Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються в установленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону)”.


Окрім цього, проектом закону вносяться зміни до пункту 17 статті 289 Кодексу адмінісративного судочинства України (далі – КАСУ), відповідно до яких:

“Апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, визначених цією статтею, можуть бути подані в десятиденний строк із дня їх проголошення. Оскарження рішення про затримання іноземця чи особи без громадянства не зупиняє його виконання.

…19. На час розгляду судом першої та апеляційної інстанції справ по суті позовних вимог і до набрання рішеннями суду законної сили іноземці та особи без громадянства продовжують утримуватися у спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях органів (підрозділів)охорони державного кордону чи Служби безпеки України або в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні”.


Запропоновані зміни, по-перше, безпідставно суттєво розширюють коло осіб, які можуть бути затримані, а по-друге, дозволяють обмежувати свободу особи незалежно від рішення суду щодо
такого обмеження.

Питання позбавлення свободи-законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну чи особи, щодо якої проводиться процедура депортації або екстрадиції, підпадає під дію статті 5 ( п. f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.


Статтею 29 Конституції України гарантується право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 64 Конституції України, зазначене право не може бути обмежене навіть під час дії воєнного стану в Україні.


Керуючи наведеним, БФ “Право на захист” погоджується з висновком Головного науково- експертного управління Апарату Верховної Ради України, що:

“Такий підхід фактично дозволяє уповноваженим органам обмежити свободу пересування іноземців або осіб без громадянства незалежно від того, чи буде це визнано судом обґрунтованим. При цьому зміст як законопроекту, так і пояснювальної записки до нього не дозволяє чітко визначити коло суб’єктів з числа іноземців або осіб без громадянства, до яких застосовуватимуться відповідні заходи”.


Все це може призвести до порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Подібні порушення прав людини вже були предметом розгляду в ЄСПЛ.


Так, наприклад у рішенні у справі “Шойго проти України” (CASE OF SHOYGO v. UKRAINE) (Заява № 29662/13, рішення від 30 вересня 2021 року) ЄСПЛ встановив порушення статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, оскільки заявника було позбавлено волі тривалий час до того як була розпочата процедура видворення. ЄСПЛ зауважує, що необхідність позбавлення волі повинна бути доведеною та обгрунтованою, наприклад, щоб запобігти особі вчинити злочин або втекти.


Таким чином, оскільки тримання особи у спеціально обладнаних приміщеннях органів на час розгляду судом першої та апеляційної інстанції справ по суті позовних вимог і до набрання рішеннями
суду законної сили може зайняти тривалий час, фактично особа позбавляється права на особисту свободу та недоторканність до прийняття остаточного рішення про примусове видворення.


На підставі вищезазначеного, пропонуємо залишити положення статей КАС України у діючій редакції та утриматись від внесення відповідних змін.


Пропозиції


З метою дотримання конституційних прав біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту та осіб без громадянства, а також міжнародних зобов’язань України просимо:

  1. виключити запропоновані зміни до другого абзацу пункту 2 статті 5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”;
  2. виключити запропоновані зміни до пункту 8 статті 26 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”;
  3. виключити запропоновані зміни до пункту 1 статті 30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”;
  4. виключити запропоновані зміни до пункту 17, 19 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України.
16.09.22

Герой нашого посту, Руслан, у 33 роки дізнався що його…не існує, юридично. Річ у тому, що він народився в сім’ї, де діти росли самостійно. Батьки не переймались утриманням і вихованням малечі. Як наслідок – діти не ходили до садочка та школи, вели ізольований спосіб життя, вільний час проводили на вулиці, їх часто підгодовували сусіди.

 «Мати пішла з родини, коли нам ще не було 12 років. Потім помер батько. Нам довелося будувати своє життя наново. Потім я дізнався, що в мене немає свідоцтва про народження, я ніде не зареєстрований, навіть у лікарні. Ніде немає підтвердження, що я народився», – згадує ті часи Руслан.

Через те, що юридично чоловік не існував – навіть не зміг поховати батька. Він шукав допомоги в держави та правозахисників, так і познайомився з нашим фондом кілька років тому.

«Справа дійсно унікальна. Підтримку в проблемі документування надали сусіди Руслана, які пам’ятають його з дитинства, гарно про нього говорять та яким не байдуже його майбутнє. Також впевненості Руслану надала його родина. Разом з дівчиною вони очікували малюка. Це додало Руслану сил та віри, що все-таки, не дивлячись на сумніви та складнощі в документуванні, він колись отримає документ, що посвідчує його особу», – розповідає Вікторія Волинська, адвокат БФ «Право на захист». Саме вона пройшла з чоловіком всі етапи надання правової допомоги – від «юридичного народження» до документування паспортом громадянина України.

У 2020 році в судовому порядку було встановлено факт народження Руслана, що надало можливість провести державну реєстрацію у відділі РАЦС.

«Цей день запам’ятався, оскільки вперше в моїй практиці на державну реєстрацію народження мого клієнта супроводжував його шестимісячний син. І на той час це був перший в його житті документ», – згадує Вікторія Волинська, адвокат БФ «Право на захист».

Надалі для отримання паспорта громадянина України Руслану довелось пройти процедуру визнання особою без громадянства, отримати посвідку на тимчасове проживання на території України, отримати ідентифікаційний податковий номер, зареєструвати місце проживання, набути громадянства України. За кожним етапом – складний шлях написання та подання заяв, збору інформації, очікування результату тощо.

Весь цей час пліч-о-пліч з Русланом були наші колеги. А в серпні 2022 року чоловік нарешті отримав такий довгоочікуваний паспорт. Відтепер для Руслана доступні такі прості та важливі речі, які для кожного з нас майже не помітні.

«Коли я отримав паспорт, найперше, що зробив – записав дитину на себе. Нарешті я можу влаштуватися на офіційну роботу, звернутися до лікарні, отримати медичну допомогу. Хочу подякувати юристам “Право на захист” за те, що вони допомогли мені отримати довгоочікуваний паспорт!».

Цей позитивний результат надихає нас в роботі, адже для людини це не просто документ, а можливість на гідне майбутнє!

Переглянути історію Руслана ви можете в нашому сюжеті.

08.09.22

У Брюсселі пройшов круглий стіл «Підсумки відповіді ЄС на переміщення українців», що організували Європейська рада у справах біженців та вигнанців і Агентство ООН у справах біженців.

  Учасниками стали представники організацій, що допомагають біженцям та шукачам захисту в Європі, представники Ради ЄС, Європарламенту та Єврокомісії.

БФ “Право на захист” на заході представляли Тетяна Лузан, координаторка з адвокаційних питань та Світлана Бутенко, менеджерка проєкту допомоги біженцям. Вони підняли теми, над якими наш фонд працює вже тривалий час: діти без супроводу з України за кордоном, доступ до документів українців у ЄС, документи біженців та осіб, яким надано додатковий захист, видані в Україні та ін.

“Щодо українських дітей без супроводу за кордоном, потрібно пам’ятати, що їм майже автоматично має надаватися тимчасовий захист на підставі Директиви про тимчасовий захист. Вони не є біженцями, а знаходяться в ЄС тимчасово. Таким дітям також має бути забезпечене право на добровільне повернення”, – наголосила у своєму виступі Тетяна Лузан.

Також вона зазначила, що неузгодженість між підходами до визначення “діти без супроводу” має бути подолана лише законодавчим шляхом на рівні ЄС та внесенням змін, зокрема, до Директиви про тимчасовий захист. Неузгодженості в законодавстві між Україною та ЄС слід подолати шляхом об’єднання зусиль ЄС та українських центральних органів влади. А возз’єднання родини та добровільне повернення, передбачені Директивою, є першочерговими пріоритетами, які слід поважати.

Світлана Бутенко розповіла про труднощі, з якими стикаються біженці за кордоном і зазначила про необхідність вирішення ситуації.

“Проїзний документ особи, якій надано додатковий захист та проїзний документ біженця, видані в Україні, мають бути визнані дійсними не тільки для отримання тимчасового захисту, але і для повноцінної реалізації права цих людей на свободу пересування у всіх європейських державах”, – зазначила Світлана Бутенко у своєму виступі. 

Також вона наголосила, що особи без громадянства, які евакуювалися з України, маючи лише дозвіл на тимчасове проживання, повинні отримати тимчасовий захист або інший належний захист у країнах ЄС. А недокументовані особи, особи під ризиком безгромадянства, які виїхали з України через повномасштабне вторгнення, повинні мати доступ до процедури визначення безгромадянства та процедури надання міжнародного захисту.

30.08.22

Вступ

08.07.2022р. Верховною Радою України в першому читанні прийнято проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні № 5795 від 16.07.2021.

Положення цього законопроєкту в цілому позитивно впливають на становище шукачів захисту в Україні, та з метою приведення проєкту у відповідність до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» БФ «Право на Захист», БФ «Рокада», ГО «Десяте квітня», МФОЗНС «Регіон Карпат» вважає за необхідне надати Комітету свої рекомендації щодо підготовки законопроєкту до другого читання. 

Суть зауважень

Законопроєктом спрощено застосування праці іноземців та осіб без громадянства, у тому числі  осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі – Закон про біженців), тож  з метою забезпечення правової визначеності, закони, що впливають на шукачів захисту, мають відповідати цьому закону. 

За Законом про біженців, документом, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов’язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України, є довідка про звернення за захистом в Україні.

Прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту є фактично другим етапом розгляду відповідної заяви. Цей етап закінчується винесенням зазначеного рішення або рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Разом з цим, така відмова не є остаточним визначенням статусу особи, адже за ним може мати місце оскарження цього рішення в судовому чи адміністративному порядку. І в першому, і в другому випадку таке оскарження є підставою для продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні й відповідно, продовження можливості реалізації  прав і обов’язків зазначеної особи в Україні.

Тож, саме дійсна, продовжена довідка про звернення за захистом в Україні є підтвердженням того, що особа може реалізовувати свої права та виконувати обов’язки, передбачені Законом про біженців. 

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на тимчасове працевлаштування відповідно до статті 13 Закону про біженців. В той самий час відповідно до ч.2 ст. 17 Закону про біженців, особа, яка оскаржує відповідне рішення, до прийняття рішення за скаргою має всі права та обов’язки, передбачені статтею 13 цього Закону.

Вказане свідчить, що Закон про біженців урівнює в праві на працевлаштування  осіб, стосовно яких прийнято «позитивне» рішення органу міграційної служби, та тих осіб, які оскаржують  «негативне» рішення на цьому етапі.

Натомість Проєкт Закону №5795 доступ остатньої категорії осіб до працевлаштування  не забезпечує. 

За досвідом БФ «Право на Захист», БФ «Рокада», ГО «Десяте квітня», МФОЗНС «Регіон Карпат», судове оскарження відповідних рішень міграційної служби може тривати роками. Не маючи законних шляхів для самозабезпечення, особи, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів про для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за таких умов опиняються у вкрай вразливому становищі. 

Також звертає увагу на себе той факт, що за вимогами Проєкту Закону № 5795, для отримання дозволу роботодавець подає копію рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та  довідки про звернення за захистом в Україні.

Оскільки за цитованими вище вимогами закону, документом, що є дійсним для реалізації прав, є саме довідка про звернення за захистом, а також враховуючи, що Законом про біженців обов’язок органів ДМС України видавати особі копію рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не передбачений,  така подвійна вимога може суттєво ускладнити отримання дозволу роботодавцем, і є надмірною.  

Як зазначено в Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року, політика щодо шукачів захисту має враховувати «гуманітарний компонент, що передбачає співчуття представників органів державної влади та інших заінтересованих сторін, а також більшою мірою суспільства».

Висновок і рекомендації

Положення Проєкту Закону про внесення змін до деяких законів України щодо застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні № 5795 від 16.07.2021 мають бути приведені у відповідність до Закону про біженців та Стратегії державної міграційної політики України. На підставі викладеного, пропонуємо:

  • статті 42-1, 42-2, 42-3, 42-4 доповнити категорією  іноземців та осіб без громадянства, що оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
  • у статті 42-2 обов’язкову вимогу до роботодавця для отримання дозволу подавати копію рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, замінити на альтернативну вимогу: подавати копію цього рішення або копії довідки про звернення за захистом в Україні;