Заручники бюрократичних непорозумінь

30.01.20

Історія, яку ми розповімо сьогодні, – про десятки заручників бюрократичних процедур. Справа в тім, що від початку року до моніторів БФ «Право на захист» почали звертатися люди, які приїздять на підконтрольну уряду територію (ПУТ) для сплати податкових боргів, та не можуть повернутися додому. Навіть за умови погашення боргу, щодо цих осіб продовжує діяти тимчасове обмеження на виїзд із ПУТ. Відтак, вони часто залишаються без грошей і даху над головою на невизначений термін.

54-річна жінка, яка мешкає у смт Старомихайлівка, у жовтні 2019 року перетнула лінію розмежування через КПВВ «Мар’їнка». Тоді її відвели для перевірки до модуля СБУ, а документи сфотографували. Причину таких дій не повідомили. Наприкінці листопада вона повернулася на тимчасово непідконтрольну уряду територію (НПУТ) через той самий КПВВ. Її документи знову сфотографували і пропустили, а прикордонник повідомив: щодо неї діє тимчасове обмеження на перетин лінії розмежування. Жінка вирішила з’ясувати причину і зробила письмовий запит на Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (ДПСУ). За 10 днів отримала відповідь – заборона пов’язана з податковою заборгованістю (борг із єдиного соціального внеску).

26 грудня 2019 року жінка в’їхала на ПУТ, аби погасити заборгованість і скасувати заборону. За цим звернулася до Мар’їнської виконавчої служби, де їй сказали: наближається кінець року, рахунки закриті, нові будуть доступні в січні, тож порадили прийти майже за два тижні, 8 січня. Жінці вдалося знайти знайомих у Мар’їнці, щоб тимчасово пожити в них.

8 січня героїня нашої історії отримала реквізити нових рахунків і вже наступного дня сплатила 2 900 грн боргу. Квитанції одразу передала у виконавчу службу. Ще за кілька днів, 11 січня, представники виконавчої служби надіслали поштою на адресу Головного центру обробки спеціальної інформації ДПСУ запит про скасування обмеження на перетин лінії розмежування, який був доставлений 14 січня.

Утім станом на 22 січня 2020 року заборону не скасували. Виконавча служба рекомендує жінці щодня їздити на КПВВ і перевіряти, чи заборона все ще діє, на «гарячій лінії» ДПСУ таку інформацію телефоном не дають, а у відповідь на електронний запит просять надати номер і дату супровідного листа від виконавчої служби, де, своєю чергою, вкрай емоційно заявляють, що нікому нічого не зобов’язані давати.

За номерами «гарячої лінії» Міністерства юстиції України жінку відправляють до Краматорського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, ті говорять, що можуть бачити заборони лише, пов’язані з рухомим і нерухомим майном, і обіцяють розібратися з Мар’їнським відділом.

У підсумку більше місяця мешкає на ПУТ у знайомих, які поки що її не виганяють. Із роботи на НПУТ її звільнили, на її місце взяли іншу людину. Представники БФ «Право на захист» продовжують надсилати письмові запити ДПСУ, а жінка залишила скаргу на урядовій «гарячій лінії» 1545.

Станом на 30 січня наша бенефіціарка щодва дні їздить на КПВВ із надією, що її заборону скасують. Утім, скільки жінці доведеться жити у сторонніх людей без можливості повернутися додому – невідомо. Людина просто приїхала понад місяць тому погасити заборгованість.

29.01.20

Ця історія подібна на сюжет серіалу або навіть детективу, проте, це реальні сумні події.

Олександр народився в 1985 році. Фактично він мешкає в місті Слов’янську, проте власного житла не має, живе в притулках чи лікарнях, де його можуть залишити на якийсь час. Олександр має тяжку хворобу та частково втратив пам’ять, тож під час першого візиту представника благодійного фонду «Право на захист» не зміг правильно назвати навіть місце свого народження. Тоді чоловік сказав, що народився в Первомайську Луганської області (нині — це тимчасово непідконтрольні уряду території).

До нашої організації ця справа потрапила завдяки лікарю, який лікував чоловікове захворювання. Ще до того, як Олександр опинився в лікарні, усі документи, що посвідчували його особу, були втрачені. Єдине що він міг пригадати — свою дату народження та прізвище. Ім’я та по батькові, навіть точних відомостей про матір та батька він назвати не міг. Після пошуків, які тривали декілька місяців, за втручання адвоката БФ «Право на захист» у м. Слов’янську, Олександр отримав дублікат свідоцтва про народження. Цей документ є необхідним для звернення в органи Державної міграційної служби (ДМС) для отримання паспорта громадянина України. Також вдалося встановити дані про попередню адресу реєстрації Олександра та дані паспорта, який він отримував раніше. Без допомоги адвоката законно вчиняти такі дії можна лише через правоохоронні органи, утім вони здійснюють розшук лише у випадку, якщо особа скоює злочин.

Після «розшукових дій» нашого адвоката виявилося, що Олександр зареєстрований у будинку в Попасній Луганської області, якого вже фактично немає. Ситуація ускладнювалася важким фінансовим станом чоловіка, фактично позбавленого будь-яких засобів існування. Тобто він не міг поїхати до Луганської області, аби подати заяву на отримання паспорта громадянина України. Крім того, під час видавання попереднього паспорта були допущені помилки в транслітерації прізвища з російської мови на українську.

Ситуація була вкрай складною. Утім її розв’язанню сприяли співробітники офісу Агентства ООН у справах біженців (UNHCR) у місті Слов’янську. Домовилися між собою і Міграційна служба Донецької області та Луганської областей, які прийняли в чоловіка заяву на отримання такого важливого документа.

Тож минулого грудня, за кілька днів до Нового року, Олександр отримав паспорт.

21.01.20

До юристів харківського офісу БФ «Право на захист» звернулися дві сім’ї внутрішньо переміщених осіб. Деталі трагічних історій кожної з них різняться, проте об’єднує їх одне — в обох унаслідок обстрілу загинули рідні.

Родина Ф. втратила двох найдорожчих людей: у результаті обстрілу одного з населених пунктів Лутугинського району, що тепер розташований на непідконтрольній території Луганської області, 20 липня 2014 року загинули Микола Ф., 1957 р. н., та Дмитро Ф., 1991 р. н. Трагедія сталася на очах Олени, дружини й матері загиблих. Оскільки обстріл продовжувався, жінці ніхто не міг допомогти. Вона перебувала поряд із понівеченими тілами своїх рідних, а поряд у полум’ї палав їхній будинок. Сусіди лише через кілька годин змогли забрати Олену до себе. Жінка була в розпачі — в одну мить втратила найдорожчих людей. У неї залишилася донька.

Друга історія не менш трагічна — внаслідок обстрілу населеного пункту в передмісті Дебальцевого Донецької області, яке нині також перебуває на непідконтрольній території, 22 cічня 2015 року поранено чоловіка — Віталія К. Його родина боролася за його життя, не шкодуючи ані сил, ані коштів. Однак поранення були надто тяжкими. 9 лютого 2015 року Віталій К. помер у лікарні. Його дружина, донька та батьки дуже тяжко переживали втрату, переживають її й до нині. Смерть Віталія кардинально змінила їхні життя. Батьки через погіршення стану здоров’я після смерті сина не мали сил для обстоювання права на отримання компенсації в судовому порядку. Захист інтересів родини в суді взяли на себе дружина та донька Віталія.

Втрати родин К. та Ф. є довічними та непоправними. І хоча жодними коштами їх компенсувати неможливо, проте сім’ям було необхідно обстояти право на компенсацію від Держави Україна, адже вони залишилися без годувальників. Тож фахівці юридичної команди БФ «Право на захист» розпочали роботу із захисту прав і законних інтересів родин у суді.

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова рішенням від 3 жовтня 2019 р. у справі родини К. частково задовольнив позов — з державного бюджету України на користь двох позивачок стягнуто по 200 000 грн кожній на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок терористичного акту.
Комінтернівський районний суд м. Харкова рішенням від 28 жовтня 2019 р. також частково задовольнив позов родини Ф. — на користь двох позивачок із державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто по 500 000 грн кожній.

Але боротьба за права для жінок обидвох родин на цьому не завершилася. Представник Кабінету Міністрів України подав апеляційні скарги на рішення судів першої інстанції. Апеляційні скарги подали й позивачки — щодо зміни розміру відшкодування.

14 січня 2020 р. Харківський апеляційний суд за участі представниці позивачок, адвокатки БФ «Право на захист» Олени Приходько, розглянув апеляційні скарги та ухвалив позитивне рішення на користь жінок:

рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 жовтня 2019 року змінено в частині розміру моральної шкоди — на користь позивачок із державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок терористичного акту, стягнуто по 500 000 грн кожній;
рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року — залишене без змін, а апеляційна скарга Кабінету Міністрів України — без задоволення.