Місяць: Червень 2021

ВСТУП

Одним із наслідків збройного конфлікту є спричинення значної матеріальної шкоди постраждалим, чиє майно може бути пошкоджено або навіть знищено в результаті бойових дій. Насамперед, ідеться про житло постраждалих, а, отже, і про компенсацію за житлові будинки або квартири, які можуть зазнати пошкоджень чи руйнувань.

Тому одразу із початком збройного конфлікту у 2014 році постало й питання про відшкодування завданої шкоди та створення відповідних законодавчих механізмів. За даними органів державної влади, станом на липень 2020 року в Донецькій та Луганській областях було пошкоджено і зруйновано приблизно 20 тис. об’єктів житлового фонду (Луганська область — 7 471 об’єкт, Донецька область — 13 269 об’єктів). Житлові будинки чи квартири були частково відновлені, однак станом на 01.07.2020 року чимало з них досі є зруйнованими або пошкодженими (див. докладніше Спеціальну доповідь Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини «Реалізація права внутрішньо переміщених осіб на житло», 2020 рік^[1]).

У вересні 2020 року Кабінет Міністрів України вніс зміни в постанову № 947 від 18.12.2013 року й затвердив чинний на сьогодні Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.

Ці зміни створюють механізм грошової компенсації постраждалим цивільним особам, чиє житло було зруйновано внаслідок бойових дій. Завдяки прийняттю змін до постанови, з Державного бюджету 2020 року на ці цілі було виділено 20 млн грн (орієнтовно 700 000 дол. США). За даними Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, майже всі ці кошти виплатили приблизно 74 цивільним особам (суми від 230 000 грн. до 300 000 грн. (8 300 — 10 800 дол. США)^[2].

СЛОВНИК

Постраждалі або постраждалі особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства, житлові будинки (квартири) (далі — «житло») яких пошкоджено / зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації;

комісія — комісія з розгляду питань, пов’язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації;

комісія з обстеження — комісія з обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації;

акт обстеження — акт обстеження житла, зруйнованого (пошкодженого) внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації;

надзвичайна ситуація — обстановка на окремій території чи суб’єкті господарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності;

збройна агресія — застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932–XII від 06 грудня 1991 р.^[3], збройною агресією проти України вважаються, зокрема, (і) вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; (іі) блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; (ііі) напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; (iv) засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п’ятому — сьомому ст. 1 Закону України «Про оборону України» діям, у тому числі значна участь третьої держави в таких діях тощо;

внутрішньо переміщена особа — громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру;

КМУ — Кабінет Міністрів України;

Мінреінтеграції — Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України;

ВЦА — військово-цивільні адміністрації.

Увага! Визначення деяких термінів наведені в інших розділах цього огляду, де це є більш доречним.

ПРОБЛЕМАТИКА

Можна виділити дві основні проблеми:

• Відсутність розмежування контекстів надзвичайної ситуації і збройного конфлікту для компенсації шкоди, яка, власне, була спричинена бойовими діями на Сході України. Розпорядженням КМУ від 26.01.2015 року № 47-р «Про встановлення режимів підвищеної готовності та надзвичайної ситуації»^[4] ситуація в Донецькій та Луганській областях була визнана надзвичайною ситуацією державного рівня соціального і воєнного характеру, а отже, до правовідносин, які виникали в цій сфері, почали застосовуватися положення Кодексу цивільного захисту України. Пізніше це стало підставою для ухвалення інших актів КМУ щодо виплати компенсації за зруйноване житло внаслідок саме надзвичайної ситуації, а не збройного конфлікту. Йдеться про зміни до постанови КМУ № 947 від 18.12.2013 року, якою був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, що були ухвалені в липні 2019 року. Проте вже у вересні 2020 року КМУ прийняв нову редакцію цього документа. Відтепер, згідно зі змінами, внесеними постановою № 767 від 02.09.2020 року, він був затверджений у новій редакції як Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації. Отже, до виплати компенсації за пошкоджене або зруйноване внаслідок збройного конфлікту житло продовжують застосовуватися положення Кодексу цивільного захисту України. Тож що відбувається? До спеціальної ситуації, якою є збройний конфлікт, застосовуються положення Кодексу цивільного захисту України, який, власне, не може бути застосований до ситуації збройного конфлікту, оскільки містить загальний порядок і загальні положення щодо відшкодування шкоди, що передбачені для надзвичайних ситуацій, наприклад, епідемій, стихійних лих, техногенних катастроф. Це призводить до урівнювання всіх можливих надзвичайних ситуацій без врахування особливостей природи саме збройного конфлікту. У підсумку це може мати наслідки для права людини на компенсацію як специфічного права особи, яка є жертвою збройного конфлікту, а не постраждалою від надзвичайної ситуації.

• Міжнародно-правові документи, зокрема, Керівні принципи з питань внутрішнього переміщення^[5]та Принципи Пінейро^[6], ухвалені в рамках ООН, фактично вказують на зобов’язання держав створити умови, за яких внутрішньо переміщеним особам буде гарантовано їхнє право власності, що включає також у себе і право на компенсацію за майно, що було пошкоджене або зруйноване внаслідок збройного конфлікту. У цьому випадку на державу покладено обов’язок створити цілісні та ефективні механізми, що, як правило, встановлюються на рівні закону. Однак наразі в законодавстві України є лише згаданий Порядок, затверджений постановою КМУ № 947 від 18.12.2013 р. і викладений у редакції постанови КМУ № 767 від 02.09.2020 р., що передбачає механізм грошової компенсації, проте не вирішує всіх питань, які випливають зі збройного конфлікту в контексті захисту права власності. Саме тому прийняття закону, який би створював цілісний та повноцінний механізм компенсації є конче необхідним.

ЗАКОНОДАВСТВО

Основними законодавчими актами, які регулюють питання виплат постраждалим, чиє житло було пошкоджено або зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, є:

• Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, затверджений постановою КМУ від 18 грудня 2013 р. № 947 (в редакції постанови КМУ від 02 вересня 2020 р. № 767)^[7] (далі — «Порядок»). Саме Порядок встановлює механізм надання постраждалим грошової допомоги та грошової компенсації, визначає перелік необхідних для цього документів, повноваження відповідних органів, а також інші умови, пов’язані з одержанням постраждалими грошової допомоги або компенсації.
• Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, затверджений постановою КМУ від 02 вересня 2020 р. № 767^[8](далі — «Порядок використання коштів»). Порядок використання коштів визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Грошова компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації».
• Кодекс цивільного захисту України № 5403–VI від 02 жовтня 2012 року^[9](далі — «Кодекс цивільного захисту»). Кодекс цивільного захисту регулює основні питання, пов’язані із захистом населення та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі питання відшкодування матеріальних збитків та надання допомоги постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації.

ГРОШОВА ДОПОМОГА

Загальні питання

Відповідно до п. 3 Порядку, грошова допомога надається постраждалим, чиє житло пошкоджено внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт із ліквідації її наслідків та які відмовилися від евакуації, відселення та залишилися на попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту.

На відміну від положень Порядку, що стосуються надання грошової компенсації, норми щодо виплати грошової допомоги мають загальний характер та стосуються будь-якого виду надзвичайної ситуації (надзвичайної ситуації природного, техногенного характеру, соціальної або воєнної), а не лише випадків, спричинених збройною агресією Російської Федерації.

Водночас, постраждалі, які не відмовилися від евакуації, відселення та не залишилися на попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту, що, насамперед, стосується внутрішньо переміщених осіб, не зможуть отримати грошову допомогу у зв’язку з пошкодженням їхнього житла.

Зважаючи на положення п. 34 Порядку, грошова допомога може виплачуватися не тільки власникам (співвласникам), але також і наймачам житла, пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт із ліквідації її наслідків.

Рішення про надання постраждалим грошової допомоги та її розмір приймає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади.

Розмір грошової допомоги постраждалим становить від трьох до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а під час визначення розміру грошової допомоги враховується розмір заподіяної матеріальної шкоди, страхових виплат, інших видів допомог.

Фінансування заходів із надання грошової допомоги постраждалим здійснюється коштом державного та місцевих бюджетів, інших не заборонених законодавством джерел.

Грошова допомога є одноразовою, повторна виплата коштів не допускається. Згідно з п. 39 Порядку, після отримання грошової допомоги або компенсації, про яку йтиметься далі, постраждалі втрачають право на отримання пільг і компенсацій, передбачених у ч. 8 ст. 86 та ч. 2 ст. 89 Кодексу цивільного захисту.

Відповідно до ч. 8 ст. 86, постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються, а ч. 2 ст. 89 передбачає надання таких компенсацій і пільг постраждалим, які евакуюються, відселюються на нове місце проживання у зв’язку з надзвичайними ситуаціями, як: (і) оплата вартості проїзду, витрат на перевезення майна залізничним, водним або автомобільним видами транспорту (крім випадків, коли транспортні засоби надаються безоплатно), та (іі) одержання безвідсоткової позики на господарське обзаведення в порядку та розмірі, встановлених КМУ.

Процедура отримання

Порядок передбачає такий механізм надання постраждалим грошової допомоги:

Крок 1: одержання довідки про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації

Відповідно до п. 4 Порядку, органи місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності — ВЦА населених пунктів проводять обстеження пошкодженого або зруйнованого житла, обліковують його, складають і затверджують списки постраждалих на відповідній території та видають довідки про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації.

Крок 2: звернення з заявою про отримання грошової допомоги

Згідно з п. 9 Порядку, для отримання грошової допомоги постраждалі подають на розгляд Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади такі документи:

• заяву;
• довідку про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації;
• копію документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус;
• копію одного з передбачених Податковим кодексом України документа з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім випадків, коли постраждалим є іноземець, особа без громадянства або особа, яка через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку та повідомила про це відповідному контролюючому органу й має відмітку в паспорті громадянина України).

Згідно з п. 30 Порядку, у разі, коли пошкоджене житло перебуває в спільній частковій власності кількох постраждалих, документи, необхідні для отримання грошової допомоги, подаються окремо від імені кожного постраждалого. Грошова допомога співвласникам надається пропорційно площі зруйнованого або пошкодженого житла, що належить кожному зі співвласників.

Необхідні документи подаються постраждалим (його представником) особисто чи за допомогою засобів поштового зв’язку (цінним листом з описом вкладення). У разі подання документів представниками до них додаються копії документів, які підтверджують правомірність такого представництва.

Крок 3: прийняття рішення про надання грошової допомоги

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади приймають у п’ятиденний строк з дня подання документів, зазначених у п. 9 Порядку (див. Крок 2 вище), а також за результатами обстеження житла, пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт із ліквідації її наслідків, рішення щодо надання постраждалим грошової допомоги, що оформляється протоколом, та повідомляють про це постраждалим.

У разі надання постраждалим недостовірної інформації про встановлення статусу особи, яка постраждала від надзвичайної ситуації, розмір завданої матеріальної шкоди Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади можуть прийняти рішення про відмову в наданні грошової допомоги.

У разі незгоди постраждалий може оскаржити зазначене рішення до суду.

Крок 4: виплата грошової допомоги

Грошова допомога постраждалим, які є власниками (співвласниками), наймачами житла, пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт із ліквідації її наслідків, надається в місячний строк з дня прийняття рішення про її надання. Виплата допомоги здійснюється через акціонерне товариство «Укрпошта» або шляхом перерахування коштів на банківський рахунок, наданий постраждалим.

Проблемні питання

На сьогодні питання виплати грошової допомоги постраждалим, чиє житло було пошкоджено внаслідок збройної агресії Російської Федерації, регулюються тими самими положеннями Порядку, що і виплата допомоги особам, чиє житло зазнало пошкоджень внаслідок будь-якої надзвичайної ситуації (аварії, пожежі, стихійного лиха тощо) або проведення робіт із ліквідації її наслідків.

Проте, з урахуванням специфіки ситуації на Сході України, а також характеру можливих пошкоджень житла в ході збройного конфлікту та ризиків, які особа несе, залишаючись на попередньому місці проживання за таких умов, може бути доцільно виділити та окремо врегулювати процедури, пов’язані з виплатою грошової допомоги постраждалим через пошкодження житла внаслідок збройної агресії.

Передбачений на цей момент розмір грошової допомоги, а саме: від трьох до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (що в липні – листопаді 2021 року становитиме від 7137 грн до 35685 грн, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на період 01.07.2021 – 30.11.2021 року, який складатиме 2379 грн^[10]), навряд чи можна вважати достатнім для тих постраждалих, чиє житло було пошкоджено внаслідок збройної агресії, особливо, якщо пошкоджене житло стає непридатним для проживання. Водночас, у разі переїзду постраждалого за таких обставин навіть до іншого населеного пункту, відповідна особа, виходячи з вимог Порядку, втрачає можливість отримати грошову допомогу.

Також, згідно з п. 37 Порядку, виплата грошової компенсації постраждалим є складовою частиною формування консолідованої претензії України до Російської Федерації щодо реалізації її міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти України. Положення Порядку не включають у формування такої консолідованої претензії виплату грошової допомоги, що також, при окремому спеціальному врегулюванні цих питань, могло б бути доречним з огляду на кількість зруйнованих внаслідок збройної агресії об’єктів житлової нерухомості.

ГРОШОВА КОМПЕНСАЦІЯ

Загальні питання

Згідно з п. 3 Порядку, грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла, яке перебуває на контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 р. № 405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»^[11].

Однією з особливостей грошової компенсації є те, що вона надається постраждалим, які є власниками зруйнованого майна. Згідно з п. 26 Порядку, компенсація не надається в разі, коли житло було зруйноване до моменту реєстрації постраждалим права власності на такий об’єкт.

Водночас, обмеження не поширюються на випадки:

• реєстрації постраждалим права власності на зруйноване житло внаслідок отримання його в спадщину, крім випадку спадкування житла, яке було придбано спадкодавцем у зруйнованому стані, або отримання спадкодавцем за життя грошової компенсації за зруйноване житло;
• згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, під час першої реєстрації права власності (внесенні запису) щодо зруйнованого житла постраждалий був зазначений як власник такого житла.

Якщо співвласників кілька, грошова компенсація надається пропорційно площі зруйнованого житла, що належить кожному з них.

За п. 32 Порядку, розмір грошової компенсації постраждалим визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла в регіонах України відповідно до місцезнаходження житла, що є чинними на дату затвердження узагальненого списку відповідно (але не більш як 300 тис. гривень за один об’єкт зруйнованого житла). Як і грошова допомога, грошова компенсація є одноразовою, повторна виплата коштів не допускається (п. 36 Порядку). Так само, як уже було зазначено вище щодо грошової допомоги, після отримання компенсації постраждалі втрачають право на отримання пільг і компенсацій, передбачених у ч. 8 ст. 86 та ч. 2 ст. 89 Кодексу цивільного захисту.

Фінансування заходів із надання грошової компенсації постраждалим здійснюється коштом державного бюджету — з коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Грошова компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації» (далі — «бюджетні кошти»).

Згідно з Додатком 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082–IX від 15 грудня 2020 року^[12], на 2021 рік у Державному бюджеті за вказаною програмою передбачені видатки в розмірі 114 мільйонів гривень.

Головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінреінтеграції. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення Донецької та Луганської облдержадміністрацій (далі — «регіональні органи соціального захисту населення»).

Відповідно до п. 4 Порядку використання коштів, бюджетні кошти розподіляються головним розпорядником бюджетних коштів — Мінреінтеграції — на підставі поданої регіональними органами соціального захисту населення інформації про кількість постраждалих, складеної на підставі рішень комісій. Бюджетні кошти спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які протягом п’яти робочих днів після надходження коштів на їхні рахунки в органах Казначейства, готують відповідні виплатні документи (відомості) та здійснюють перерахування на банківську картку (картковий рахунок у банку) постраждалих або їхних представників.

Виплата компенсації постраждалим є складовою частиною формування консолідованої претензії України до Російської Федерації щодо реалізації її міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти України на виконання статті 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268–VIII від 18 січня 2018 р.^[13]

На практиці, за даними Мінреінтеграції станом на 31 травня 2021 р., у цьому році відповідними комісіями в Донецькій та Луганській областях були прийняті рішення про надання компенсації 119 громадянам, які є власниками 107 об’єктів житлового фонду, на загальну суму 30,097 млн грн. Крім цього, станом на 31 травня 2021 р., 37 жителів Донецької області та 6 жителів Луганської області отримали грошову компенсацію на загальну суму 11,15 млн грн.^[14]

Механізм надання грошової компенсації

Порядок передбачає такий механізм надання постраждалим грошової компенсації:

Крок 1: подання документів постраждалою особою

Згідно з п. 16 Порядку,постраждалі подають на розгляд органів місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності — відповідних ВЦА населених пунктів за місцем розташування житла такі документи на кожен окремий об’єкт житла:

• заяву про проведення обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації. Заява подається за формою, встановленою Додатком 2 до Порядку;
• копію документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус;
• копію одного з передбачених Податковим кодексом України документа з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім випадків, коли постраждалим є іноземець, особа без громадянства або особа, яка через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку та повідомила про це відповідному контролюючому органу й має відмітку в паспорті громадянина України);
• нотаріально завірені копії документів, що підтверджують наявність права власності в постраждалого на житло на момент подання заяви про проведення обстеження житла.

Порядок також передбачає можливість подання документів через відповідний центр надання адміністративних послуг (п. 29 Порядку).

Крок 2: прийняття рішення про проведення обстеження житла

Органи місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності — ВЦА населених пунктів приймають протягом 5 календарних днів з моменту надходження заяви (див. Крок 1 вище) рішення про проведення обстеження житла, про що повідомляють постраждалому або його представнику зворотними каналами зв’язку, що зазначені в заяві.

Крок 3: обстеження зруйнованого житла та складення акту обстеження

Обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, повинно бути проведене в строк не більше 30 календарних днів з моменту прийняття відповідного рішення.

Обстеження проводиться комісією з обстеження, що утворюється органами місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності — ВЦА населених пунктів, які призначають її голову, заступника голови та затверджують її склад із залученням за згодою депутатів відповідної місцевої ради, представників райдержадміністрацій та правоохоронних органів, а також представників громадських об’єднань та неприбуткових організацій.

Згідно з Порядком, за потреби, до обстеження житла відповідно до законодавства можуть за згодою залучатися фахівці проєктних і науково-дослідних організацій та інші суб’єкти господарювання, у тому числі ті, які мають право проводити обстеження та технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна. До складу комісії з обстеження також можуть залучатись уповноважені представники Збройних Сил на підставі письмового дозволу Командувача об’єднаних сил.

За результатами проведеного обстеження, комісія з обстеження складає акт обстеження за формою, встановленою Додатком 1 до Порядку. Акт обстеження складається у двох примірниках, один із яких надається постраждалому або його представнику.

В акті обстеження зазначається висновок про технічний стан житла на момент його обстеження: зруйноване чи пошкоджене. У разі, коли житло пошкоджене, зазначається його придатність до проживання: придатне чи непридатне для проживання.

Під час проведення обстеження житла та складання акта обстеження можуть враховуватись інші документи, у яких зафіксовано факт руйнування житла.

Постраждалі / їх представники мають право долучатися до роботи комісії з обстеження під час обстеження та складання акта обстеження, підписувати його, надавати пояснення, додавати інші документи та/або інформацію, які постраждалі вважають за необхідне додати, здійснювати фото- та відеофіксацію обстеження житла.

Крок 4: видача постраждалому довідки про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації

Відповідно до п. 18 Порядку, органи місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності — ВЦА населених пунктів видають протягом 3 робочих днів з моменту проведення обстеження житла безоплатно та за наявності підстав постраждалому довідку про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації. Довідка видається за формою, встановленою Додатком 3 до Порядку.

Крок 5: звернення з заявою про виплату грошової компенсації

Після отримання довідки про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації постраждалі, їх законні представники або представники, які діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності (далі — «представник»), додатково подають органам місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності — ВЦА населених пунктів:

• заяву в довільній формі про виплату грошової компенсації. У заяві мають бути вказані реквізити банківської картки (карткового рахунка в банку), на яку (який) перераховується компенсація. Крім цього, у заяві зазначається, що заявник не звертався за виплатою до інших органів місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності — ВЦА населених пунктів;
• копію довідки про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації;
• копію акта обстеження житла;
• інформаційну довідку (витяг) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права власності на житло у зв’язку з його знищенням, яка видається в установленому порядку на підставі акта обстеження житла.

Таким чином, перед поданням заяви про виплату грошової компенсації постраждалому також необхідно здійснити державну реєстрацію припинення права власності на житло у зв’язку з його знищенням! Для цього державному реєстратору прав на нерухоме майно подаються, зокрема: (1) документ, відповідно до якого підтверджується факт знищення (тобто акт обстеження); (2) документ, що посвідчує право власності на об’єкт нерухомого майна (крім встановлених законодавством випадків).^[15]

Як і для отримання грошової допомоги, документи для отримання грошової компенсації, подаються постраждалим або його представником особисто чи за допомогою засобів поштового зв’язку (цінним листом з описом вкладення). У разі подання документів представниками до них додаються копії документів, які підтверджують правомірність такого представництва.

Порядок також передбачає можливість подання документів через відповідний центр надання адміністративних послуг (п. 29 Порядку).

У випадках, коли зруйноване житло перебуває в спільній частковій власності кількох постраждалих, документи, необхідні для отримання грошової компенсації, подаються окремо від імені кожного постраждалого (п. 30 Порядку).

Якщо постраждалий подав неповний пакет документів, необхідних для отримання компенсації, або в разі наявності технічних помилок чи інших недоліків в поданих документах органи місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності — ВЦА населених пунктів надають можливість постраждалому протягом 10 календарних днів з моменту повідомлення про виявлення такого факту надати відсутні документи або усунути відповідні недоліки. У разі неусунення недоліків в установлений строк усі документи повертаються постраждалому або його представнику.

Крок 6: формування списків постраждалих для внесення на розгляд комісії

Як передбачено п. 21 Порядку, органи місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності — ВЦА населених пунктів формують та затверджують щомісяця до 5 числа списки постраждалих, житло яких зруйноване внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, та надсилають їх разом із наданими постраждалими документами регіональним органам соціального захисту населення за відповідною формою, що затверджується Мінреінтеграції, для подальшого їх внесення на розгляд комісій.

Крок 7: прийняття комісією рішення про надання / відмову в наданні грошової компенсації, формування узагальненого списку постраждалих

Комісія протягом 10 робочих днів з моменту отримання списку постраждалих, житло яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, приймає рішення щодо надання або відмови в наданні грошової компенсації. Постраждалі, щодо заяв яких було прийнято рішення про надання грошової компенсації, включаються до узагальненого списку постраждалих, що оформляється відповідним протоколом (п. 22 Порядку).

Комісія може своїм вмотивованим рішенням одноразово продовжити строк для прийняття рішення, передбаченого цим пунктом, але не більш як на 30 календарних днів.

Відповідно до п. 25 Порядку, Комісія приймає рішення щодо відмови в наданні грошової компенсації в разі:

• встановлення обставин, що свідчать про подання постраждалим документів, що містять недостовірну інформацію;
• повторного подання заяви постраждалим, якому раніше було виплачено грошову компенсацію або який уже включений у подання до Мінреінтеграції;
• реєстрації постраждалим права власності на житло після моменту його руйнації, крім винятків, встановлених Порядком (див. підрозділ «Загальні питання» вище).

У разі незгоди постраждалий може оскаржити зазначене рішення до суду.

Крок 8: інформування про прийняте рішення

Протягом 3 робочих днів з дати прийняття комісією рішення (і) про надання грошової компенсації та включення постраждалого в узагальнений список постраждалих або (іі) відмову в наданні грошової компенсації, регіональні органи соціального захисту населення надсилають постраждалим, а також органам місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності — ВЦА населених пунктів:

• копію рішення комісії із зазначенням розміру грошової компенсації — у випадку позитивного рішення про надання компенсації; або
• копію рішення із зазначенням підстав його прийняття — у випадку відмови в наданні компенсації.

Крок 9: подання до Мінреінтеграції

Регіональні органи соціального захисту населення затверджують (не пізніше ніж через 5 робочих днів з моменту отримання узагальненого списку постраждалих від комісії) подання до Мінреінтеграції, у якому зазначається узагальнений список постраждалих, обсяг необхідних коштів, інша інформація, на підставі якої ухвалене рішення, яке надсилається на погодження до Мінреінтеграції для затвердження (п. 27 Порядку).

Подання направляється до Мінреінтеграції у двох примірниках, один із яких залишається в Мінреінтеграції.

Крок 10: розподіл бюджетних коштів для виплати компенсації

Мінреінтеграції відповідно до обсягу бюджетних коштів на відповідний рік на підставі отриманого та погодженого подання від регіональних органів соціального захисту населення здійснює розподіл бюджетних коштів пропорційно кількості постраждалих за областями, яким у порядку черговості відповідно до дати подання заяв виплачується грошова компенсація.

У разі наявності заяв, поданих в один день, пріоритетність надається постраждалим, житло яких було зруйновано раніше!

Крок 11: виплата грошової компенсації

Грошова компенсація постраждалим виплачується регіональними органами соціального захисту населення протягом 5 робочих днів з моменту надходження бюджетних коштів. Виплата здійснюється шляхом перерахування коштів на банківську картку (картковий рахунок у банку) отримувача компенсації.

Проблемні питання

Зараз Порядок регулює надання грошової компенсації постраждалим, чиє житло було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, оминаючи увагою питання виплати постраждалим компенсації у зв’язку з руйнуванням інших об’єктів нерухомості — нежитлового нерухомого майна, а також знищенням іншого майна, такого як, наприклад, транспортні засоби або побутові речі.

Ще одним із проблемних питань, що залишаються невирішеними на рівні Порядку, є надання грошової компенсації постраждалим у випадках, коли зруйноване житло надалі відновлювалось (відбудовувалось) власником самостійно або коштом чи з допомогою інших осіб. На практиці така допомога може включати, зокрема, і надання благодійними організаціями власнику житла матеріалів, необхідних для його відбудови.

З одного боку, можна стверджувати, що питання виплати компенсації постраждалим, чиє житло було відновлено (відбудовано) після руйнування, Порядком у достатній мірі врегульовано не було. З іншого боку, на відміну від обмежень, встановлених п. 26 Порядку для випадків, коли житло було зруйноване до моменту реєстрації права власності на нього («Грошова компенсація не надається у разі, коли житло було зруйноване до моменту реєстрації постраждалим права власності на такий об’єкт»), Порядок не містить прямої заборони виплачувати компенсацію тим постраждалим, якими було здійснено відновлення свого житла.

До того ж, формулювання встановленої Порядком форми акту обстеження передбачають надання відомостей, зокрема, про причини пошкодження/руйнації, встановлені пошкодження стін, фундаменту, даху/покрівлі тощо, даних про ремонтні роботи, а також висновків щодо такого житла: зруйноване/пошкоджене, якщо пошкоджене: придатне або непридатне для проживання. Зважаючи на такі формулювання, можна дійти висновку, що стан житла, яке було зруйновано, але частково відновлено до дати обстеження, може бути належним чином відображений в акті обстеження. Однак, незважаючи на це, це питання все ж  потребує більш чіткого законодавчого врегулювання.

Ще одним проблемним питанням залишається проведення обстеження житла в разі наявності обмежень щодо перебування / переміщення на території населених пунктів, де воно розташовано. Так, згідно з п. 15 Порядку, у разі наявності обмежень у перебуванні та переміщенні осіб на території населених пунктів, у яких розташоване житло, необхідне для обстеження, встановлених наказом Командувача об’єднаних сил, комісія з обстеження проводить обстеження житла на підставі письмового дозволу Командувача об’єднаних сил.

У разі відмови Командувача об’єднаних сил надати такий дозвіл, визначений Порядком строк на проведення обстеження тимчасово припиняється до моменту отримання відповідного дозволу Командувача об’єднаних сил або зняття встановлених обмежень. Водночас, Порядок не передбачає жодних альтернативних методів документування факту руйнації / пошкодження житла та його стану (як, наприклад, можливість складення акту та підтвердження факту руйнування житла на підставі офіційних даних державних органів, міжнародних організацій, інших фото- та відеоматеріалів). З огляду на це, постраждалі, чиє житло розташовано на території таких населених пунктів, фактично можуть бути позбавлені можливості зібрати необхідні документи та отримати грошову компенсацію.

ПЕРСПЕКТИВИ

1 березня 2021 року у Верховній Раді України був зареєстрований проєкт Закону України «Про захист права власності та інших речових прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії» (далі — «законопроєкт»), реєстраційний номер — 5177^[16].

Законопроєкт покликаний визначити правові та організаційні засади державної політики щодо захисту права власності та інших речових прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії. При цьому, ним пропонується ряд нововведень, основні з яких передбачають наступне:

• визначення збройної агресії як причини втрати, пошкодження або знищення майна. На противагу наведеним вище положенням Порядку, законопроєкт іншим чином визначає причину втрати, пошкодження або знищення майна постраждалих — замість «надзвичайної ситуації» такою причиною визначено саме «збройну агресію». Такий підхід у більшій мірі відповідає фактичним обставинам та положенням Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268–VIII від 18.01.2018 року, а також має вивести захист права власності та інших речових прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії, з-під сфери регулювання законодавства, що стосується надзвичайних ситуацій та цивільного захисту.
• розширення визначення терміну «постраждалі особи». Згідно з ч. 1 ст. 1 законопроєкту, постраждалі особи — це «особи, яким заподіяно майнову шкоду у зв’язку з втратою, знищенням або пошкодженням майна внаслідок збройної агресії, що належить їм на праві власності або іншого речового права, зареєстрованому у порядку, встановленому законодавством». Таким чином, запропоноване законопроєктом визначення охоплює не тільки пошкоджене або зруйноване житло, як наразі передбачено Порядком, але й інші види майна. Крім цього, законопроєкт робить наголос на захисті не лише власників певного майна, але також і осіб, які мають інші речові права на відповідне майно.
• запровадження механізму реституції. Відповідно до ч. 1 ст. 1 законопроєкту, реституцією є «відновлення права власності чи іншого речового права, порушеного внаслідок збройної агресії, в обсягах, що відповідають змісту такого права до його порушення». Реституція підлягатиме переважному застосуванню в порівнянні з іншими способами захисту прав постраждалих осіб та здійснюватиметься в порядку, встановленому КМУ. Згідно з законопроєктом, застосування реституції є можливим лише за умови здійснення органами державної влади за місцем знаходження майна своїх повноважень у порядку, передбаченому Конституцією та законодавчими актами України. Це означає, що реституція не здійснюватиметься в разі знаходження майна на тимчасово окупованих територіях.
• незастосування позовної давності на вимоги осіб щодо захисту їх прав на майно, порушених внаслідок збройної агресії. Згідно з ч. 3 ст. 8 законопроєкту, держава забезпечує можливість реституції майна, зокрема, через незастосування позовної давності на вимоги осіб щодо захисту їх прав на майно, порушених внаслідок збройної агресії, з метою відновлення фактичного володіння цим майном. Ст. 5 законопроєкту також встановлює, що «на вимоги про захист права власності чи іншого речового права, порушення, оспорювання чи невизнання яких є наслідком збройної агресії, позовна давність не поширюється». Відповідні зміни пропонується внести й до ст. 268 Цивільного кодексу України.
• розширення положень щодо компенсації. Згідно з ч. 1 ст. 1 законопроєкту, компенсацією є «відшкодування майнової шкоди, завданої особам, які постраждали внаслідок збройної агресії, у зв’язку з порушенням їх права власності у спосіб, передбачений цим Законом». Якщо на сьогодні Порядок передбачає надання постраждалим тільки грошової компенсації, то, відповідно до ст. 10 законопроєкту, компенсація може надаватиcя також і в інший спосіб, а саме: (а) перерахування грошових коштів (грошова компенсація); б) надання нерухомого майна; в) здійснення на користь постраждалої особи дій (шляхом внесення на її користь частини внеску, компенсації сплати відсотків тощо), пов’язаних із забезпеченням житлом; (г) надання, виключно за згодою постраждалої особи, інших активів. Компенсація надаватиметься в порядку, встановленому КМУ.

Порядок визначення розміру компенсації також встановлюватиметься КМУ. Водночас, ст. 11 законопроєкту встановлює основні підходи до визначення розміру компенсації та максимальний розмір компенсації залежно від видів пошкодженого або знищеного майна. Так, законопроєкт визначає максимальний розмір компенсації за знищене житло, пошкоджене житло, знищене та пошкоджене нежитлове нерухоме майно, за знищені або пошкоджені побутові речі, знищені колісні транспортні засоби.

Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 11 законопроєкту, «розмір компенсації за знищене житло визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України, що є чинними на дату прийняття рішення про надання компенсації та не може становити більше ніж 135 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один об’єкт знищеного житла», а, за ч. 3 ст. 11, «розмір компенсації за пошкоджене житло визначається з урахуванням ступеню пошкодження житла та не може становити більше ніж 85 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за один об’єкт пошкодженого житла».

• вдосконалення порядку обстеження знищеного та пошкодженого майна. Серед іншого,п. 3 ст. 14 законопроєкту передбачає, що в разі неможливості проведення документування фактів пошкодження / зруйнування майна у зв’язку із неможливістю доступу до населеного пункту (його частини), де розташований відповідний об’єкт, Комісія з обстеження майна, знищеного або пошкодженого внаслідок збройної агресії, здійснює документування за наявними матеріалами. Вказана комісія може прийняти рішення про підтвердження факту повної руйнації нерухомого майна на підставі аерофотозйомки, даних супутникових карт, інформації, отриманої на її запит від керівника відповідного органу військового управління. У разі неможливості прийняття рішення за наявними матеріалами, комісія здійснюватиме обстеження пошкодженого майна після отримання доступу до такого майна на підставі письмового дозволу керівника відповідного органу військового управління (за відсутності загрози життю чи здоров’ю людини).
• створення Державного реєстру майна, знищеного, пошкодженого та втраченого внаслідок збройної агресії. Згідно з ч. 1. ст. 1 законопроєкту, відповідний реєстр становитиме єдину державну інформаційно-телекомунікаційну систему, яка, зокрема, призначена для збирання, накопичення, обробки, зберігання та захисту інформації про майно, знищене, пошкоджене або втрачене внаслідок збройної агресії, облік осіб, які мають право на компенсацію за таке майно або реституцію, а також нараховані розміри компенсації, здійснені реституції тощо.

Водночас, текст законопроєкту містить деякі недоліки, які потребуватимуть додаткового доопрацювання, проте можуть бути усунені шляхом врахування правок під час процедури другого читання^[17].

ІСТОРІЇ

Петро Сергійович (ім’я змінене) – пенсіонер, раніше мешкав у Широкіному. У 2014 році його дім потрапив під обстріл і був зруйнований. Сам чоловік отримав поранення – права рука тепер погано функціонує і з’явилися проблеми зі слухом. Зараз він винаймає квартиру у Маріуполі.

Через слабке здоров’я пана Петра по допомогу до юристів БФ «Право на захист» звернулася його донька. У жовтні 2020 р. разом із нашими бенефіціарами ми звернулися до ВЦА із заявою про проведення обстеження житла, зруйнованого внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Профільна комісія провела обстеження будинку майже одразу і видала відповідний акт. На етапі припинення права власності виникли проблеми з правовстановлюючими документами, та юристи нашої організації змогли розв’язати і цю ситуацію.

У березні 2021 року чоловік отримав грошову компенсацію за зруйнований будинок.

***

Пані Катерині (ім’я змінене) майже 85 років. У вересні 2014 року в її будинок у селищі Тарамчук (Донеччина) влучив снаряд. Житло було зруйноване.

Односельці, яких залишилося кілька десятків, допомогли жінці знайти тимчасовий прихисток, але жити поблизу території, де постійно тривають бойові дії, було нестерпно. Вже тоді в Тарамчуці не було магазину і лікарні, води також не стало, тож іноді для власних потреб доводилося збирати дощову.

За певний час пані Катерина переїхала до іншого населеного пункту, подалі від обстрілів. Оскільки на той час у державі не було закріпленої законом процедури виплати компенсації за зруйноване житло, все, що було у жінки, – акт про руйнування.

У середині 2020 року пенсіонерка прийшла до БФ «Право на захист» і за допомогою юристів звернулася до суду з позовною заявою, а вже за кілька місяців, у вересні, КМУ ухвалив постанову № 767 «Питання виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації». Тож разом із клієнткою наша команда майже одразу подала всі потрібні документи для розгляду комісією.

Уже цьогоріч пані Катерина отримала компенсацію.

***

Інна (ім’я змінене) мешкала у квартирі на краю Авдіївки. У вересні 2016 року її житло було зруйноване внаслідок обстрілу і жінці надали кімнату в гуртожитку для тимчасового проживання.

Два роки по тому із допомогою юристів БФ «Право на захист» пані Інна звернулася до суду для відшкодування завданої шкоди, оскільки на той момент в державі не було розробленого механізму компенсації. Ще два роки її справа розглядалася в судах першої інстанції.

У вересні 2020 року КМУ ухвалив постанову № 767 «Питання виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації». Тож разом із нашою командою уже в жовтні Інна подала до ВЦА м.Авдіївки заяву про надання компенсації. Через те, що будинок розташований у так званій «червоній» зоні, комісія довгий час не могла його обстежити. Та все ж у березні 2021 року наша клієнтка отримала рішення комісії про надання виплати за зруйновану квартиру.

---

^[1]  https://ombudsman.gov.ua/ua/all-news/pr/specz%D1%96alna-dopov%D1%96d-upovnovazhenogo-real%D1%96zacz%D1%96ya-prava-vnutr%D1%96shno-perem%D1%96shhenix-os%D1%96b-na-zhitlo/  

^[2] Доповідь УВКПЛ щодо ситуації із правами людини в Україні (1 серпня 2020 – 31 січня 2021) –  https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/31stReportUkraine-ukr.pdf

^[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12#Text

^[4] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/47-2015-%D1%80#Text

^[5] https://www.ohchr.org/Documents/Issues/IDPersons/GPUkrainian.pdf

^[6] https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=4b2a01262

^[7] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/947-2013-%D0%BF#Text

^[8] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/767-2020-%D0%BF#Text

^[9] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17#Text

^[10] Ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082-IX від 15 грудня 2020 року  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1082-20#Text

^[11] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/405/2014#Text

^[12] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1082-20#Text

^[13] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19#n48

^[14] Дані опубліковано на веб-сайті Мінреінтеграції 31 травня 2021 р., о 12:55

https://minre.gov.ua/news/shche-devyat-gromadyan-otrymayut-kompensaciyu-za-zruynovane-zhytlo-v-luganskiy-oblasti

^[15] Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою КМУ від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови КМУ № 553 від 23 серпня 2016 р.)

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%BF#n23

^[16] https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=71272

^[17] Більш детально ці та інші питання, що стосуються законопроекту, описані командою БФ «Право на захист» в статті «Компенсація за майно, пошкоджене або зруйноване внаслідок збройного конфлікту: аналіз законопроекту № 5177», доступний за посиланням:

https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/kompensaciya-za-mayno-poshkodzhene-abo-zruynovane-vnaslidok-zbroynogo-konfliktu-analiz-zakonoproektu.html

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Майже 7 років без житла. Історія Катерини
• Від знищеного під час артобстрілу будинку до отримання компенсації. Історія бенефіціара БФ «Право на захист»
• Звіт «Житлові потреби, наміри та можливості ВПО»
• Маленькі громади з великим серцем. Історія Девладівської ОТГ

Пропонуємо до вашої уваги моніторинговий звіт «Перетин лінії розмежування через КПВВ» за травень 2021 року, підготовлений БФ «Право на захист» на основі даних, зібраних під час моніторингу ситуації на КПВВ. Більше статистичних даних можна знайти за посиланням: https://www.unhcr.org/ua/en/eecp-monitoring-2021.      

• Протягом місяця перетин лінії розмежування здійснювався лише через два КПВВ: «Новотроїцьке» в Донецькій області та «Станиця Луганська» в Луганській. Це призвело до зменшення кількості перетинів у порівнянні з періодом до введення карантинних обмежень. Згідно з даними Операції Об’єднаних сил та моніторингу ПнЗ, не було значної різниці у загальної кількості перетинів лінії розмежування у порівняні з квітнем: приблизно 52 000 в обох місяцях.

• 31 травня в Донецькій області в списку на перетин лінії розмежування значилося 185 осіб. На НПУТ, близько шістдесяти людей чекали з 9 ранку, втім приїхали на КПВВ «Новотроїцьке» незадовго до закриття. За їх словами, така затримка на НПУТ була викликана ретельним обшуком особистих речей (косметички, спідньої білизни, аптечки першої допомоги щодо). Деякі люди були змушені роздягнутися до спідньої білизни для ручного обшуку.

• На КПВВ «Станиця Луганська» почалася реконструкція. Планується оновити інфраструктуру за зразком КПВВ «Новотроїцьке» (Центр адміністративного обслуговування, навіси тощо). У зв’язку з цим люди стикаються з незручностями: приватні лабораторії були перенесені ближче до проїжджої частини, лавки біля лабораторій прибрані, навісів не було, а тротуарна дорога була розбита. Ремонтні роботи триватимуть до кінця літа.

• Протягом травня 4 392 вразливі особи похилого віку отримали допомогу в транспортуванні на КПВВ «Станиця Луганська» електромобілем від НУО «Проліска».

•  Монітори ПНЗ допомогли надати 203 запити для прискореної процедури перетину та допомогли близько 1,800 людям у встановленні додатку «Вдома».

Звіт доступний для завантаження

українською

та англійською

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Звіт «Перетин лінії розмежування через КПВВ», квітень 2021 року
• Звіт «Перетин лінії розмежування через КПВВ», березень 2021 року

1 червня на офіційному сайті Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України був оприлюднений для громадського обговорення Проєкт Закону «Про засади державної політики перехідного періоду». Відповідно до преамбули цей законопроєкт визначає засади державної політики перехідного періоду та спрямований на уніфікацію підходів до деокупації тимчасово окупованих територій, а також реінтеграцію цих територій та їхніх мешканців.

Аналіз тексту Проєкту спонукає до необхідності більш детально зупинитися на деяких концептуальних моментах, неврахування яких при доопрацюванні тексту Проєкту може призвести до негативних наслідків, зокрема виникнення законодавчих колізій, невідповідності положенням Конституції України та міжнародним зобов’язанням, а також до суперечливого тлумачення і, відповідно, до різного правозастосування.

1. Частина пропозицій щодо введення нових термінів у законодавство потребують перегляду й суттєвого доопрацювання з метою непорушення принципу правової визначеності й недопущення неправильного трактування і правозастосування.

Так, в аналізі попередньої версії законопроєкту вже було зазначено про ті термінологічні новації, що можуть викликати різночитання й суперечності з уже існуючими законодавчими термінами і створити перепони в належному правозастосуванні. Зокрема, йдеться про надання визначення таким термінам, як «перехідний період», «конфліктний період», «постконфліктний період».

Однак у запропонованому варіанті тексту законопроєкту вказані проблеми усунуті не були. Враховуючи це, варто ще раз зауважити, що введення нових термінів у законодавство має відбуватися обережно і з огляду на ту термінологію, яка вже закріплена існуючими законами й має стале правозастосування. Нові законодавчі дефініції не повинні вносити сум’яття і створювати суперечності, що призводить до порушення принципу правової визначеності й негативної правозастосовної практики.

Наприклад, оновлений варіант тексту законопроєкту пропонує закріпити законодавчо термін «територіальні громади на контактній лінії» (п. 10 частини першої ст. 1 Проєкту). Вказана пропозиція містить кілька складових. По-перше, вводиться новий термін «контактна лінія».

На сьогодні українське законодавство оперує такою термінологією: «лінія розмежування», «населені пункти на лінії зіткнення», «межа тимчасово окупованих територій», «адміністративний кордон з тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь». Водночас термін «контактна лінія», що є прямим перекладом з англійської contact line або line of contact, не зустрічається в українському законодавстві. Окрім того, законопроєкт не пропонує надати визначення цьому терміну, що може спровокувати неправильне його тлумачення і розуміння, а отже, матиме негативні наслідки для правозастосування.

По-друге, сама пропозиція створити дефініцію територіальних громад на контактній лінії є хибною, оскільки статус територіальних громад на лінії розмежування як територіальних громад не змінюється — вони залишаються територіальними громадами, а їхній перелік може бути створений окремим нормативно-правовим актом, і для цього не потрібно давати законодавче визначення цьому поняттю.

Викликає питання також поняття «перехідна юстиція». Судячи з визначення, це — один з варіантів перекладу поняття transitional justice. Однак в українському законодавстві вживається інший переклад цього поняття — перехідне правосуддя.

Зокрема, зазначене поняття зустрічається в низці стратегічних документів, а саме: Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, затвердженій Указом Президента України від 24 березня 2021 року № 117/2021, Національній Стратегії в сфері прав людини, затвердженій Указом Президента України від 24 березня 2021 року № 119/2021. Тож виникає питання в доцільності введення нового поняття (перехідна юстиція) в законодавство України.

Ще однією новацією (порівняно з попереднім текстом законопроєкту) є пропозиція визначити поняття «сталий мир». Варто зазначити, що вказане поняття є оціночною категорією, і будь-які намагання встановити його визначення все одно призведуть до неоднозначного тлумачення і правозастосування.

До того ж важливо розуміти, що природа будь-якої дефініції — закріпити сталість певного явища чи поняття, тобто свого роду встановити певні межі для його розуміння і застосування. У випадку надання визначення оціночній категорії це може призвести до своєрідної консервації цього терміна й використання його лише в тому вигляді, у якому він буде законодавчо закріплений. Однак у майбутньому така консервація не дозволятиме розширити розуміння терміна «сталий мир» і підходів до його більш широкого застосування, навіть якщо реальність вимагатиме іншого.

2. Структура законопроєкту не забезпечує послідовного логічного викладення нормативного матеріалу, є плутаною, деякі глави не відповідають загальній меті Проєкту Закону.

Так, окрім загальних, прикінцевих та перехідних положень, структура проєкту містить три розділи: (ІІ) Перехідна юстиція, вибори, референдуми, конвалідація правочинів та інші заходи; (ІІІ) Конфліктний період; (ІV) Постконфліктний період. Проте такий поділ структури не є обґрунтованим.

З визначення, що надається в самому тексті законопроєкту, поняття перехідної юстиції може охоплювати всі заходи, спрямовані на подолання наслідків порушень законності, прав і свобод людини і громадянина, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, включаючи їх відновлення та компенсацію завданої шкоди, забезпечення підзвітності, справедливості та примирення, а також щодо неповторення окупації — як у конфліктний, так і в постконфліктний період.

Однак стаття 9, що присвячена заходам щодо неповторення окупації, знаходиться в Розділі І (Загальні положення), а заходи з формування кадрового резерву в державних службовців та поліцейських для проходження служби на деокупованих територіях, що також є заходом перехідної юстиції, — у Розділі ІІІ (Конфліктний період).

При цьому в самій Главі 2 (Перехідна юстиція) містяться положення щодо засад відповідальності за кримінальні правопорушення, вчинені у зв’язку з тимчасовою окупацією (стаття 10), люстрація (стаття 11), ґендерна справедливість (стаття 12), забезпечення права на правду (стаття 13), конвалідація правочинів, реєстрація актів цивільного стану (стаття 14). Вочевидь перелік елементів перехідної юстиції, передбачений Проєктом Закону, є значно вужчим за визначення перехідної юстиції відповідно до законопроєкту.

Варто також зауважити, що одна з глав (Глава 6) спрямована на закріплення особливих повноважень силових структур у межах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки в особливий період. Однак українське законодавство вже регулює застосування виключних повноважень силових структур, зокрема під час введення надзвичайного або воєнного стану, проведення заходів по боротьбі з тероризмом.

Наприклад, працівники поліції не застосовують вогнепальної зброї проти людей, за винятком випадків самооборони або захисту інших осіб від неминучої загрози смерті або тяжкого поранення, або з метою припинення особливо тяжкого злочину, з метою затримання особи, що вчинила тяжкий злочин, що чинить опір їх владі, або з метою запобігання його втечі й лише в тих випадках, коли менш рішучі заходи недостатні для досягнення цих цілей.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку застосування зброї і бойової техніки з’єднаннями, військовими частинами і підрозділами Збройних Сил під час виконання ними завдань щодо відсічі збройної агресії проти України» визначено повноваження військовослужбовців. Окрім того, загальні засади поводження військовослужбовців та інших відповідальних осіб визначено наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України».

Таким чином, повноваження працівників силових та військових структур уже визначені діючим законодавством. Тому не існує потреби їх визначати в цьому законопроєкті. До того ж спрямованість цієї Глави є відмінною від загальної спрямованості й мети законопроєкту — визначення засад державної політики перехідного періоду й уніфікація підходів до деокупації тимчасово окупованих територій, а також реінтеграція цих територій та їхніх мешканців. Тому її наявність у ньому не відповідає загальній логіці і спрямованості законопроєкту, а також порушує його внутрішню структуру. Зважаючи на наведене, наявність Глави 6 у тексті законопроєкту є недоречною.

3. Законопроєктом передбачено суттєве розширення повноважень Президента України в неконституційний спосіб.

Низка статей законопроєкту встановлює конкретні повноваження Президента України, а саме:

• визначення переліку територіальних громад на контактній лінії (п. 10 частини першої ст. 1);
• визначення контактної лінії, межі (координати) та перелік тимчасово окупованих районів, територій територіальних громад та їхніх частин (частина четверта ст. 3);
• уповноваження народних депутатів України, депутатів місцевих рад, органів місцевого самоврядування України, їхніх посадових осіб на встановлення зв’язків і взаємодію з Російською Федерацією, її державними органами та органами місцевого самоврядування, окупаційними силами та окупаційними адміністраціями Російської Федерації, їхніми посадовими особами (частина восьма ст. 4);
• визнання певної адміністративно-територіальної одиниці деокупованою (частина четверта ст. 5);
• встановлення дати відновлення територіальної цілісності України (частина шоста ст. 5).

Варто зазначити, що вичерпний перелік повноважень Президента України міститься у Конституції України, на що вказує пункт 31 частини першої ст. 106. Своєю чергою зазначена стаття не містить жодного з перерахованих повноважень Президента України. Згідно зі статтею 8 Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони України повинні відповідати їй. Отже, повноваження Президента України не можуть бути розширені законами, тобто актами нижчої юридичної сили порівняно з Конституцією України.

У сфері національної безпеки і оборони стаття 106 Конституції України визначає Президента України як того, хто забезпечує державну незалежність і національну безпеку (п. 1 частини першої ст. 106) та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України (п. 17 частини першої ст. 106). Виконуючи ці функції, Президент України здійснює такі повноваження:

• вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України (п. 10 частини першої ст. 106);
• призначає та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони держави (п. 17 частини першої ст. 106);
• очолює Раду національної безпеки і оборони України (п. 18 частини першої ст. 106);
• вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та в разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань (п. 19 частини першої ст. 106);
• приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (п. 20 частини першої ст. 106).

Як вбачається із вказаного переліку, повноваження Президента України полягають у призначенні та звільненні з посад, а також в оголошенні стану війни, воєнного стану, мобілізації. Ті ж повноваження, що запропоновані в тексті законопроєкту, виходять за межі вичерпного переліку повноважень, встановлених ст. 106 Конституції України, а отже, є ризик визнання таких положень законопроєкту, у разі його прийняття як закону, неконституційними.

Окрім того, деякі із запропонованих законопроєктом положень щодо повноважень Президента України чітко вказують на сферу адміністративно-територіального устрою (ст. 1 і ст. 3 законопроєкту), що явно не відповідає ст. 106 Конституції України, адже до повноважень Президента України згідно з нею не належить будь-що, що пов’язане з цією сферою.

Натомість сфера адміністративно-територіального устрою перебуває у віданні Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Таким чином, пропозиції надати Президенту України певні повноваження зі сфери адміністративно-територіального устрою не є властивими для нього відповідно до Конституції України.

Ще однією новацією, що викликає занепокоєння з точки зору її відповідності Конституції України є частина восьма ст. 4 законопроєкту:

«не допускається встановлення зв’язків та взаємодія народних депутатів України, депутатів місцевих рад, органів місцевого самоврядування України, їхніх посадових осіб з Російською Федерацією, її державними органами та органами місцевого самоврядування, окупаційними силами та окупаційними адміністраціями Російської Федерації, їхніми посадовими особами без уповноваження на це від Президента України».

Формулювання цієї норми складається з двох частин: 1) заборона встановлювати зв’язки з державою-агресором; 2) умова, за якою можливим є виняток з цього правила — уповноваження Президентом України на встановлення зв’язків і взаємодію. Однак останнє передбачає виключне право Президента України уповноважувати певних осіб на здійснення певних дій щодо встановлення контактів з державою-агресором та її посадовими особами.

Варто зазначити, що подібне право Президента, з одного боку, може випливати з його повноваження як глави держави представляти державу в міжнародних відносинах, здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю, вести переговори й укладати міжнародні договори (п. 3 частини першої ст. 106).

У такому випадку немає сенсу окремо фіксувати це повноваження ще й у законі, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії. З іншого боку, виходячи з природи збройного конфлікту (а законопроєкт спрямований саме на подолання наслідків останнього) й логіки речей, таке право повинно передбачати надання повноважень певним особам представляти державу виключно в мирному переговорному процесі з метою укладення мирного договору. Однак, як уже було зазначено, це входить у розуміння повноваження Президента України як глави держави, передбаченого п. 3 частини першої ст. 106 Конституції України.

Утім, формулювання запропонованої частини восьмої ст. 4 законопроєкту не деталізує, на що саме можуть бути спрямовані такі уповноваження. Окрім того, з формулювання зазначеної норми не є зрозумілим, що тут є первинним — заборона чи право Президента України на уповноваження.

Якщо первинною є заборона на встановлення зв’язків, то в такому випадку формулювання частини восьмої ст. 4 створює ризик для невідповідності Конституції України, оскільки означає втручання в діяльність народних депутатів та органів місцевого самоврядування.

У цьому контексті варто нагадати, що формально-юридично, незважаючи на наявність збройної агресії Російської Федерації, зовнішні зносини з нею як із державою-агресором так і не були розірвані, а стан війни не оголошено. Якщо первинним є право Президента України, то потрібно вказати на потенційну неконституційність такої норми, оскільки вона виходитиме за межі вичерпного переліку повноважень Президента України, передбаченого Конституцією України. Зважаючи на наведене, частина восьма ст. 4 законопроєкту є недоречною.

4. Питання, пов’язані з міжнародним правом, прописані недостатньо коректно.

Законопроєкт містить певні статті, що мають дотичність до міжнародного права. Одним з таких є положення статті 18 Проєкту, яке передбачає, що протягом перехідного періоду здійснюється комплекс заходів протимінної діяльності відповідно до міжнародного гуманітарного права, Міжнародних стандартів протимінної діяльності (IMAS) та Закону України «Про протимінну діяльність в Україні».

Насамперед варто наголосити, що звернення загалом до міжнародного гуманітарного права є нечітким, оскільки міжнародне гуманітарне право складається як з міжнародних договорів у цій сфері, так і з міжнародних звичаїв, що не містяться в договорах, а є усталеною багаторічною практикою.

Виходячи з цього, є незрозумілим, чи протимінна діяльність буде здійснюватися відповідно до міжнародних договорів у сфері міжнародного гуманітарного права, чи до звичаїв, чи до обох. Доцільніше з точки зору юридичної визначеності було б зафіксувати, що протимінна діяльність здійснюється відповідно до договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та/або міжнародних звичаїв у цій сфері.

Окрім того, викликає здивування відсилка на Міжнародні стандарти протимінної діяльності, які чомусь поставлені перед національним законом. Вказаний документ розроблений у рамках Організації Об’єднаних Націй, однак має суто технічне спрямування.

Він не є міжнародним договором, що містить обов’язкові норми ius cogens і не встановлює для держави жодних зобов’язань. Якщо порівнювати ієрархію міжнародних документів з ієрархією національних нормативно-правових актів, то зазначений документ буде чимось на кшталт відомчої інструкції. Зважаючи на це, відсилка до Міжнародних стандартів протимінної діяльності в нормі національного закону є недоречною.

Іншим моментом є підпункт 1 пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень, згідно з яким Кабінету Міністрів України надається шестимісячний строк з дня набрання чинності цим законом для внесення на розгляд Верховної Ради України Проєкту закону про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські та політичні права та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Така пропозиція викликає здивування, оскільки на сьогодні чинною є Постанова Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 29, ст. 267).

Згідно з цим документом Генеральний секретаріат як ООН, так і Ради Європи ще в 2015 році були повідомлені про відступ України від деяких статей зазначених міжнародних договорів. Вказана заява й відповідне повідомлення були зроблені відповідно до статті 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також до статті 15 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Зазначені статті обох документів передбачають право держави відступати від деяких їхніх положень в умовах війни чи іншої загрози національній безпеці та життю нації. Зважаючи на це, Україна вже скористалася своїм правом на відступ і зробила про це офіційне оголошення. Тому пропозиція розробити ще додатковий закон з цього ж самого питання може викликати непорозуміння з точки зору правозастосування, адже цілком імовірним може стати ситуація, за якої процедуру повідомлення про відступ доведеться проходити ще раз у випадку ухвалення такого закону.

Водночас якщо є необхідним закріпити законодавчо процедуру оголошення про відступ загалом, то в такому випадку варто розробити і внести на розгляд Верховної Ради України законопроєкт про внесення змін до чинного Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 року.

5. Питання конвалідації.

У Проєкті правильно визначено термін «конвалідація», проте окрім згадки про те, що порядок конвалідації правочинів на тимчасово окупованих територіях буде визначено в окремому законодавчому документі, загального розуміння, як це має відбуватися, у Проєкті немає.

Своєю чергою розділ про конвалідацію присвячений державній реєстрації актів цивільного стану та визнання здобутих кваліфікацій, результатів та періодів навчання на тимчасово окупованих територіях. Питання використання інформації з документів, що видані на тимчасово окупованих територіях, є предметом дискусії вже не перший рік.

Так, досі відсутній адміністративний позасудовий порядок реєстрації фактів народження та смерті на таких територіях, незважаючи на пряму вказівку в Законі про необхідність розробки такої процедури. І хоча Проєкт містить згадку про зазначену проблему, проте не пропонує варіантів її вирішення.

Додатково варто звернути увагу на пропозицію атестації визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання на тимчасово окупованих територіях та заборону такої атестації для наукових ступенів та вчених звань, що отримані на таких територіях. Одним із основних компонентів перехідного правосуддя є налагодження відносин з жителями окупованих територій та їх реінтеграція.

За 7 років окупації на цих територіях отримана велика кількість освітніх документів, колишні випускники продовжують працювати та жити на цих територіях. Після деокупації вимога підтвердження знань, що були отримані за результатами шкільного та університетського навчання, призведе до колосального безробіття і, як результат, ще більшого економічного занепаду населення деокупованих територій.

Одним із ймовірних варіантів для жителів тимчасово окупованих територій є вибір на користь РФ. Таким чином, вимога щодо атестації має бути вибірковою щодо окремих предметів та дисциплін (наприклад, такі, що мають політичне забарвлення). Окрім цього, має бути передбачена можливість отримання знань та вмінь, доступ до яких зараз обмежений або відсутній (наприклад, курси підвищення кваліфікації з факультативними дисциплінами з української мови та літератури, історії України тощо).

Додатково необхідно зауважити, що положення статті 14 Проєкту охоплюють тільки питання конвалідації правочинів, державну реєстрацію актів цивільного стану та питання невизнання освітніх документів. Водночас є велика кількість інших документів, що були видані на тимчасово окупованих територіях, які не охоплюються виключно цими групами документів (наприклад, медичні довідки, судові рішення тощо).

6. Визнання такими, що втратили чинність, низки законодавчих актів, зокрема щодо Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, створює прогалини в нормативному регулюванні.

Засади державної політики перехідного правосуддя мають визначати, що буде відбуватися на окупованих територіях після їх деокупації. Законодавчі акти, що регулюють механізм реалізації прав жителів тимчасово окупованих територій, порядок захисту їхніх прав, податкові та економічні пільги, порядок отримання паспортних документів та інше, напрацьовувалися та змінювалися протягом усіх семи років тимчасової окупації.

Зараз вони, якщо й не повною мірою, але забезпечують вирішення багатьох питань та покликані врегульовувати ситуацію, що є зараз. Так, зокрема, у Проєкті пропонується визнати такими, що втратили чинність, акти Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який є ключовим законодавчим актом, що врегульовує питання реалізації прав та свобод мешканців тимчасово окупованої території Криму.

Такий підхід міг би вважатися прийнятним за умови перенесення (врахування) ключових законодавчих норм із цього Закону до Проєкту чи надання обґрунтованих пропозицій на заміну цих норм. Проте цього не відбулося.

Окремо виникають питання щодо пропозицій визнання такими, що втратили чинність, нормативно-правові акти, які стосуються статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополь. Доцільність подібного рішення є дуже сумнівною (оскільки статус Автономної Республіки, як і спеціальний статус міста Севастополь, закріплені в Конституції України), але шкода може бути доволі суттєвою, особливо з урахуванням того, що запропоновані до скасування акти є свідченням історичної наступності та розвитку вітчизняного законодавства в цій сфері.

Таким чином, скасування всіх НПА, що забезпечують стабільність ситуації, не пропонуючи нічого замість них, порушує логіку принципів перехідного правосуддя, руйнує діючу систему захисту прав і свобод жителів тимчасово окупованих територій.

Висновок.

Розробка та оприлюднення Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Проєкту Закону «Про засади державної політики перехідного періоду» є дуже важливим кроком для продовження широкої суспільної дискусії навколо питань, пов’язаних із подоланням наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України, деокупацією та реінтеграцією тимчасово окупованих територій України.

Крім того, Проєкт пропонує низку позитивних змін для людей, які проживають на окупованих територіях. Зокрема, це запровадження процедури конвалідації правочинів, учинених на тимчасово окупованих територіях, адміністративної процедури встановлення фактів народження та смерті для мешканців тимчасово окупованих територій; визначаються гарантії пенсійного забезпечення мешканців окупованих територій без прив’язки до отримання ними довідки про взяття на облік ВПО; передбачається скасування дозвільної системи перетину лінії розмежування тощо.

Водночас Проєкт містить доволі контраверсійні положення, частина з яких може погіршити ситуацію з реалізацією прав та свобод осіб, які постраждали від конфлікту, у порівнянні з існуючою ситуацією. До таких питань можна віднести пропозицію визнати такими, що втратили чинність, низку законодавчих актів, які стосуються статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, а також Закон України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Визнання нечинним, зокрема, цього закону без прийняття законопроєкту на заміну, може призвести до суттєвих негативних наслідків. Крім цього, потребують уточнення, перегляду й суттєвого доопрацювання нові поняття, що вводяться законопроєктом, з метою непорушення принципу правової визначеності й недопущення неправильного трактування і правозастосування.

Таким чином, Проєкт Закону «Про засади державної політики перехідного періоду» потребує доопрацювання із залученням експертів національних та міжнародних організацій, профільних органів державної влади.

Аналіз підготовлений експертами громадських правозахисних та благодійних організацій: 

ГО «Донбас СОС»

ГО «КРИМСОС»

БФ «Право на захист»

БФ «Восток-СОС»

ГО «Громадський холдинг «ГРУПА ВПЛИВУ»

БФ «Stabilization Support Services»

ГО «Центр прав людини ZMINA»

ГО «Кримська правозахисна група»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Звернення громадських організацій щодо скасування штрафів при виїзді з ОРДЛО через РФ
• Відкрите звернення НУО до Президента України щодо політики перехідного періоду