Особі без громадянства загрожує затримання напередодні впровадження процедури визнання ОБГ

31.03.21

До БФ «Право на захист» звернувся чоловік, країна походження якого – Грузія, яка не визнає його своїм громадянином. Цей чоловік чекає на процедуру визнання особою без громадянства. Йому загрожує затримання та поміщення до Пункту тимчасового перебування іноземців та ОБГ (ПТПІ).

georgia citizen stateless in Ukraine особа без громадянства з Грузії в Україні

У січні 2021 року територіальним підрозділом ДМС щодо нього було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження. На жаль, вчора апеляційний суд підтримав сторону міграційної служби та постановив виконання цього рішення. Разом з цим, факт відсутності в людини громадянства його країни походження не є таємницею, Міграційна служба зазначила про це у рішенні. Цей факт також було враховано судом.

Оскільки повертатися чоловікові нікуди і він не може це зробити без документів, йому загрожує затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України. Чоловік звернеться із заявою про визнання особою без громадянства щойно постанова Уряду «Про деякі питання визнання особою без громадянства» від 24 березня 2021 року набере чинності. Однак, чи вбереже це його від обов’язку виконання рішення про примусове повернення та подальше поміщення до ПТПІ? Адже він змушений порушувати правила перебування на території України і, попри бажання, просто не здатний виконати рішення про примусове повернення.

2 ПТПІ Migrant Accommodation Centre (MAC) in Ukraine

У чоловіка є дружина, донька і сестра, всі мають громадянство України. Родина очікує на отримання ним офіційного статусу особи без громадянства. Процедура стане доступною зовсім скоро, що з високою долею ймовірності станеться в найближчі декілька тижнів.

Детальніше про процедуру визнання особою без громадянства можна ознайомитись у відео та матеріалі.

Вже неодноразово юристи БФ «Право на захист» наголошували на тому, що затримання ОБГ та продовження строків тримання таких осіб в ПТПІ має відбуватися лише в крайньому випадку, коли це є необхідним, після того як усі альтернативи (починаючи з найменш обмежувальних) вичерпані. Для того, аби визначити, чи є затримання необхідним і пропорційним, безгромадянство слід виявляти в момент прийняття рішення про затримання та на постійній основі переглядати строк затримання.

Іншими словами, якщо вже відомо, що людина не має громадянства і її затримання не призведе до ідентифікації та видворення, то у такому затриманні немає жодного сенсу. Натомість людину позбавлено волі тоді, коли від неї нічого не залежить.Більше про випадки непропорційного затримання ОБГ та продовження строків затримання, коли це не було необхідним, можна знайти на сторінці 26 звіту НУО «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства»

31.03.21

Експерти Коаліції організацій, які опікуються питаннями захисту прав і свобод постраждалих від збройного конфлікту осіб, підготували свій аналіз законопроєктів, що перебувають на розгляді Верховної Ради України.

Збройна агресія Російської Федерації проти України триває понад 7 років. Реагуючи на виклики гібридної війни, законодавче поле України потребує змін. Досі залишилося багато питань, що потребують врегулювання. Проаналізувавши законопроєкти, які перебувають на розгляді Верховної Ради України, ми підготували Дорожню карту законопроєктів, що стосуються захисту прав постраждалих унаслідок збройного конфлікту в України під час роботи П’ятої сесії Верховної ради України ІХ скликання.

Дорожня карта – це «світлофор», де частина законопроєктів перебуває в «зеленій зоні», тобто вони повністю підтримуються представниками Коаліції і ми виступаємо за найскоріше їхнє прийняття. Частина – в «жовтій зоні» – коли законопроєкти пропонують врегулювати важливі питання та потребують доопрацювання. А також є «червона зона» – ті проєкти Законів, які несуть значні ризики і, на думку експертів, повинні бути відхилені профільними комітетами та/або народними депутатами у сесійній залі.

Ознайомитись із Дорожньою картою можна за посиланням

Читайте також:

30.03.21

Комітет Верховної Ради

України з правоохоронної

діяльності
вул. Грушевського, 5, м. Київ,

01008

[email protected]

Вих. № 134

від 05.03.2021

Пропозиції БФ «Право на захист» до проекту Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вдосконалення законодавства у сфері міграції

Вступ

20.11.2020р. Кабінет Міністрів України подав до Верховної Ради України Проект Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вдосконалення законодавства у сфері міграції.

Благодійний фонд «Право на захист» звертає увагу суб’єкта законодавчої ініціативи та законодавців на той факт, що положення цього законопроекту впливають на становище шукачів захисту в Україні, а тому вважає за необхідне надати аналіз законопроекту в цьому аспекті.

Суть законопроекту

Законопроект розроблений Міністерством внутрішніх справ України для підвищення рівня запобігання та протидії нелегальній міграції в Україні, забезпечення безпеки держави та наближення українського законодавства до міжнародних стандартів.

Він передбачає вдосконалення норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, що встановлюють відповідальність за порушення міграційного законодавства.

Так, зокрема, стаття 203 КУпАП пропонується у складі восьми частин, кожна з яких передбачає різні санкції.

Щодо накладення адміністративного стягнення на шукачів захисту

Відповідно до проекту закону, ч.2 ст. 203 КУпАП України передбачає відповідальність за перебування в Україні без довідки про звернення за захистом в Україні у вигляді накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 1700 до 3400 гривень).

Таким чином, проектом вперше окремо виділяється спеціальний суб’єкт правопорушення – шукач захисту (особа, яка звернулися за захистом в Україні).

Порядок звернення за захистом та правовий статус шукачів захисту в Україні регламентований Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Цим же законом встановлено, що довідка про звернення за захистом в Україні – документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України. Довідка про звернення за захистом не є документом, що посвідчує особу.

Порядок поводження з біженцями, які перебувають у країні незаконно, врегульовано статтею 31 Конвенції про статус біженців. Агентство ООН у справах біженців, посилаючись на цю статтю зазначає, що заходи, що застосовуються державою у цих випадках мають бути пропорційними законній мети і застосовуватися індивідуально в кожному конкретному випадку.

Як зазначено в Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року, політика щодо шукачів захисту має враховувати “гуманітарний компонент, що передбачає співчуття представників органів державної влади та інших заінтересованих сторін, а також більшою мірою суспільства”.

Особи, законність перебування яких в Україні засвідчена довідкою про звернення за захистом, зазвичай, не володіють українською мовою, не мають законних способів для самозабезпечення, не знайомі з вимогами законодавства України щодо правил перебування в Україні та, відповідно, потребують суттєвого проміжку часу на інтеграцію в українське суспільство. Ефективність правового впливу на цих осіб залежить, в першу чергу, від урахування вказаних особливостей.

Однією з альтернативних санкцій за ст. 203 проекту ініціатор законопроекту передбачає попередження. Попередження фактично поєднує у собі офіційний осуд протиправної поведінки особи (адміністративного правопорушення із незначним ступенем суспільної шкідливості, в тому числі малозначного) й інформування особи про неприпустимість такої поведінки у майбутньому. Враховуючи вищезазначене, саме така реакція держави на порушення, допущене шукачем захисту, є оптимальною і пропорційною законній меті в контексті подальшої інтеграції цієї особи в українське суспільство.

Щодо доступу до процедури визнання особою без громадянства

16 червня 2020 року прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства”, яким передбачено процедуру визнання особою без громадянства в Україні.

Відповідно до абзацу другого частини двадцять другої статті 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” особа, яка не може отримати паспортний документ у зв’язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до Державної міграційної служби із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.

Керівництво Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) з питань захисту осіб без громадянства зазначає у пп. 68-69, що держави, які запроваджують процедуру визнання особою без громадянства, мають забезпечити фактичний доступ осіб до процедури з метою її ефективності та справедливості. Наголошується, що доступ до процедури визнання особою без громадянства має бути забезпечений для кожної особи.

Досягнення цієї мети неможливе, якщо недокументована особа, яка відповідає критеріям особи без громадянства та має намір звернутися про визнання особою без громадянства, боїться адміністративної відповідальності за вимушене порушення порядку перебування на території України. Маємо зауважити, що особи з невизначеним громадянством, які звертаються за юридичною допомогою до БФ “Право на захист” з метою оформлення громадянства та отримання паспорту, повідомляють про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 203 Кодексу.

В практиці європейських країн, таких як Франція, Молдова, Швейцарія, Іспанія, Болгарія, штрафи/збори для заявників щодо визнання особою без громадянства, не передбачені.

Пропозиції

З метою приведення статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення у відповідність до положень статей 4 та 6-1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” вважаємо за необхідне доповнити частину третю статті 203 Кодексу, передбачивши, що дія цієї статті не поширюється на випадки відсутності вказаних документів в особи, яка звертається в установленому порядку із заявою про визнання особою без громадянства на момент звернення.

З метою забезпечення ефективності правового впливу на шукачів захисту з урахуванням гуманітарного компоненту вважаємо за необхідне доповнити частину другу статті 203 Кодексу альтернативною санкцією – попередження.

Додаток на 4 арк.: Порівняльна таблиця з пропозиціями БФ «Право на захист»

З повагою,

Президент БФ «Право на Захист»

Олександр Галкін

29.03.21

У середу, 24 березня набрала чинності Національна стратегія у сфері прав людини, затверджена Указом Президента України від 24 березня 2021 року № 119/2021.

Це стратегічний документ Держави, основна мета якого забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні. Ця мета має досягатись зокрема шляхом розв’язання основних системних проблем у сфері забезпечення, реалізації та захисту прав і свобод людини в умовах нових викликів. Документ затверджено на заміну попередньої Стратегії, яка втратила свою актуальність разом з завершенням реалізації Плану дій до неї в кінці минулого року. Досягнення поставлених Стратегією цілей має відбуватись шляхом виконання конкретних кроків, затверджений Планом дій, який прийматиметься кожні три роки.

Стратегію у сфері прав людини підготовлено за координації Міністерства юстиції України із залученням громадськості у 2020 році. Участь неурядових національних та міжнародних організацій, активістів, експертів та науковців в процесі розробки Стратегії має надзвичайно важливе значення, обумовлене можливістю ведення конструктивного діалогу між Урядом з однієї сторони та громадськістю — з іншої.

Нова Стратегія у сфері прав людини не оминає і проблему безгромадянства в Україні. Зокрема, в контексті створення нової процедури визнання особою без громадянства України, вона ставить завдання та висуває відповідні очікування:

забезпечити можливість реалізації особами, які подали заяву про визнання особою без громадянства, права на працю, охорону здоров’я та соціальний захист;
забезпечити доступ до механізму визнання особою без громадянства незалежно від факту перебування особи в Україні на законних підставах.

З метою збереження громадянства України населенням тимчасово окупованих територій (ТОТ) поставлені завдання:

забезпечити видачу документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство осіб, які проживають на ТОТ, в установленому законодавством порядку за місцем звернення;
розробити та впровадити єдиний позасудовий механізм підтвердження та державної реєстрації актів цивільного стану громадян, які проживають на ТОТ.

Отже, склалося спільне розуміння шляхів розв’язання проблеми безгромадянства в Україні та уникнення загрози безгромадянства для мешканців ТОТ. Це безумовно є позитивним результатом роботи державного та громадського сектору. Наступним кроком є затвердження Плану заходів, який визначить точні дії органів влади та інших суб’єктів, вжиття яких призведе або наблизить нас до досягнення цих завдань.

Водночас центральні органи виконавчої влади відмовляються запланувати у проєкті Кабінету Міністрів України «Про затвердження Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на 2021-2023 роки» заходи щодо виявлення недокументованих осіб, навіть у певних регіонах країни, а також проведення інформаційної кампанії для недокументованих осіб. Виконання цих заходів було заплановано попереднім Планом дій ще на 2016 рік (!), однак за відсутності процедури визнання ОБГ в Україні як такої вони вважались недоречними.

Позиція органів влади виглядає тим більш непослідовною, що Державна міграційна служба України планує проводити роз’яснювальну роботу щодо вимог законодавства в частині нової процедури визнання ОБГ після набуття чинності постановою Уряду про деякі питання визнання особою без громадянства.

«Активні дії з боку Уряду в питанні документування осіб без громадянства, як і заохочення документування інших верств населення, що не мають документів, які посвідчують особу, а також належне інформування населення про чинні процедури та адміністративні послуги з цього питання, мають здійснюватися незалежно від планів та стратегій, а особливо при запровадженні процедури визнання ОБГ. Виконання Державою зобов’язань за Конвенцією про статус осіб без громадянства 1954 року є неможливим, якщо самі ОБГ в межах великої країни не виявлені.»
– прокоментувала ухвалення стратегії правовий аналітик БФ «Право на захист» Ксенія Карагяур

Читайте також:

25.03.21

19 та 24 березня 2021 року БФ «Право на захист» були проведені вебінари з питань застосування міжнародних стандартів захисту населення.

До заходу долучилися представники Попаснянської районної державної адміністрації та Торецької військово-цивільної адміністрації, освітніх управлінь, центрів первинної медичної допомоги, підрозділів інформування населення, відділів поліції та служби захисту дітей.

Вебінари «Практика застосування міжнародних стандартів у цивільному захисті: проблеми та можливості»

Вебінари «Практика застосування міжнародних стандартів у цивільному захисті: проблеми та можливості» 3

Під час вебінарів були обговорені найкращі практики та позитивний досвід у сфері захисту населення, а також існуючі виклики та проблемні моменти у відповідній галузі.

Зокрема, до учасників онлайн-заходів мали змогу дізнатися про те:

Як краще підготуватись до надзвичайних ситуацій;
Як забезпечити захист найбільш вразливих груп;
Як організувати ефективну взаємодію між різними відомствами в умовах кризи.

Вебінари проведені в рамках проєкту «Зменшення ризику катастроф та вразливості населення в Східній Україні», який фінансується USAID, зокрема, його Бюро з Гуманітарної Допомоги, і реалізується з 2019-го року ЗР Консорціумом, який очолює міжнародна неурядова організація АКТЕД.

Читайте також:

25.03.21

11 березня 2021 року, за результатами засідання Комітету Міністрів Ради Європи (далі – Комітет), було опубліковано чергове рішення Комітету щодо стану розв’язання Україною системної проблеми невиконання чи тривалого виконання судових рішень, констатованої ЄСПЛ. У своєму рішенні Комітет не оминув увагою зміни до Державного бюджету на 2021 рік, які лише віддаляють державу від вирішення системної проблеми.

Нагадаємо, в 2021 році видатки на фінансування бюджетної програми 3504040 (Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою) були зменшені вшестеро у порівнянні з минулим роком, що унеможливлює виплату боргів держави за тисячами невиконаних рішень судів. У січні 2021 року, в рамках участі громадських організацій у нагляді за виконанням рішень ЄСПЛ, стратегічні юристи БФ «Право на захист» направили до Комітету подання, в якому наголосили, зокрема, на критичній недостатності фінансування для покриття витрат на виплату державних боргів за судовими рішеннями, у тому числі щодо виплати заборгованості з пенсій внутрішньо переміщеним особам і мешканцям тимчасово окупованих територій.

Як вбачається з відповіді Міністерства юстиції України, уряд відзначив увагу БФ «Право на захист» до системної проблеми невиконання рішень (зокрема, рішень щодо виплат пенсій ВПО та мешканцям ТОТ, а також компенсацій за збитки у зв’язку з конфліктом) та наголосив на фокусуванні держави на запровадженні довготривалих рішень для подолання цієї проблеми, що залишає надію на те, що поточний стан речей зміниться.

У підсумку Комітет висловив глибоке засмучення через різке скорочення фінансування бюджетної програми 3504040, зауваживши, що «це може розглядатися як ознака загальної відсутності політичної волі щодо забезпечення ефективності системи внутрішнього виконання рішень».

рішення Комітету Міністрів Ради Європи щодо невиконання Україною судових рішень

Читайте також:

25.03.21

17 березня харківський офіс Благодійного фонду «Право на захист» організував онлайн-вебінар, метою якого було обговорення проблемних питань у роботі з системою «Соціальна громада».

До заходу долучилися представники об’єднаних територіальних громад, Центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП) та Управління праці та соціального захисту населення (УПСЗН) у Харківській області.

Під час вебінару посадові особи, які вже давно працюють з програмою, та ті, хто тільки но приєднався, отримали можливість обмінятися досвідом та порадами.

Що таке «Соціальна громада»?

адресна допомога соціальна громада ОТГ — Зображення взяте з https://www.zoda.gov.ua/news/48851/u-gromadah-zaprovadzhujetsya-programniy-kompleks-sotsialna-gromada.html

Інформаційна система «Соціальна громада» — це клієнт-серверний WEB-додаток, який розроблено з метою наближення адміністративних послуг соціального характеру до мешканців територіальних громад.

Переваги програми «Соціальна громада» для посадових осіб органів місцевого самоврядування:

Спеціалісти можуть швидше обробляти інформацію для надання адміністративних послуг. Декільком працівникам не потрібно оброблювати одну й ту саму інформацію. З використанням програми це може робити лише один працівник.
Керівник територіальної громади та спеціалісти служби соціального захисту можуть виконувати моніторинг опрацювання заяв та здійснювати швидкий пошук звернень за будь-яким критерієм. Це можливо завдяки формуванню електронного «журналу реєстрації звернень».

Користь програми для населення полягає у:

Можливості оформлення та отримання адміністративних послуг соціального характеру за місцем проживання без потреби їхати, наприклад, до віддаленого районного центру.
Наявності функції відстеження стану розгляду заяв після звернення до «фронт»-офісу онлайн.

БФ «Право на захист» висловлює окрему подяку спікеркам вебінара: Тетяні Шевченко, начальниці відділу соціального захисту населення виконавчого комітету Білозірської сільської ради; Нонні Турло, начальниці відділу автоматизованої обробки документації та соціального моніторингу Управління соціального захисту населення Чугуївської райдержадміністрації; Марині Торбіній, спеціалістці відділу соціального захисту населення Мереф’янської міської ради.

Фонд активно співпрацює з об’єднаними територіальними громадами задля досягнення забезпечення дотримання прав внутрішньо переміщених осіб.

UNHCR Ukraine

Читайте також:

22.03.21

16 березня у форматі Zoom відеоконференції відбувся круглий стіл «Свобода пересування вздовж лінії розмежування: проблема застосування штрафних санкцій за порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї».

Захід було проведено на рівні Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України. До участі долучилися народні депутати, голови комітетів та підкомітетів, представники центральних та місцевих органів влади, міжнародних та українських неурядових організацій.

Від БФ «Право на захист» зі своєю доповіддю виступив головний стратегічний юрист Фонду Олег Тарасенко.

Пан Олег, зокрема, зазначив про три наявних наразі проблеми:

Застосування штрафів за перетин лінії розмежування через непідконтрольні ділянки державного кордону України: у людей часто немає іншого виходу;
Застосування штрафів за перевищення допустимого ліміту в 50000 гривень на вивезення готівки з та на окуповану територію. Велика частина пенсіонерів перетинають лінію розмежування лише раз на 2-6 місяців для зняття готівки, а сума коштів у такому випадку може перевищувати зазначений максимум;
Складання протоколів про адмінпорушення співробітниками ДПСУ з допущенням суттєвих помилок: відсутність необхідних підписів особи, що притягається до відповідальності, невидача другого примірника протоколу такій особі тощо.

«Ми вважаємо, що такі обмеження, принаймні на період карантину, повинні бути зменшені. Як зазначила шановна пані Ноель Калхун, для цього є багато шляхів. Не варто забувати й про те, що Верховний Суд України визначився у подібних справах, що орган, який притягує особу до адміністративної відповідальності не може орієнтуватися на одне лише визнання особою вини. Всі ми розуміємо, що у людини, яка дуже довгий час рухалася до державного кордону, щоб потрапити на підконтрольну територію не буде іншого вибору як визнати провину та погодитися на штраф. Але це не буде добровільним зізнанням. Саме тому, таку відповідальність треба відстрочити або скасувати.»
– сказав Олег Тарасенко під час своєї доповіді.

Пропонуємо Вам переглянути доповідь нашого колеги нижче у відео. Також, Ви можете подивитися повний запис трансляції круглого столу або прослухати аудіозаписом на сайті Комітету.

Доповідь Олега Тарасенка під час круглого столу: «Свобода пересування вздовж лінії розмежування»
☝️ Станом на сьогодні, громадяни України, які проживають на тимчасово непідконтрольних територіях зазнають найбільших утисків їхніх прав та свобод. ❌ Представники незаконних збройних формувань постійно блокують роботу більшості пунктів пропуску на сході України. Людям не залишається нічого іншого як перетинати державний кордон у непідконтрольних ділянках на кордоні з РФ. А по в’їзду в Україну на них вже чекає штраф…💵 «Свобода пересування вздовж лінії розмежування: проблема застосування штрафних санкцій за порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї» – саме такою була назва теми круглого столу, який відбувся 16 березня у форматі Zoom відеоконференції. 🤝 Захід проведений на рівні Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України. До участі долучилися народні депутати, голови комітетів та підкомітетів, представники центральних та місцевих органів влади, міжнародних та українських неурядових організацій. Зокрема, участь у круглому столі від БФ «Право на захист» взяв головний стратегічний юрист Oleg Tarasenko. У своїй доповіді пан Олег зазначив про три наявних наразі проблеми: 🔵 Застосування штрафів за перетин лінії розмежування через непідконтрольні ділянки державного кордону України: у людей часто немає іншого виходу; 🔵 Застосування штрафів за перевищення допустимого ліміту в 50000 гривень на вивезення готівки з та на окуповану територію. Велика частина пенсіонерів перетинають лінію розмежування лише раз на пів року для зняття готівки, а сума коштів у такому випадку може перевищувати зазначений максимум; 🔵 Складання протоколів про адмінпорушення співробітниками ДПСУ з допущенням суттєвих помилок: відсутність необхідних підписів особи, що притягається до відповідальності, невидача другого примірника протоколу такій особі тощо. 💬 «Ми вважаємо, що такі обмеження, принаймні на період карантину, повинні бути зменшені. Як зазначила шановна пані Ноель Калхун, для цього є багато шляхів. Не варто забувати й про те, що Верховний Суд України визначився у подібних справах, що орган, який притягає особу до адміністративної відповідальності не може орієнтуватися на одне лише визнання особою вини. Всі ми розуміємо, що у людини, яка дуже довгий час рухалася до державного кордону, щоб потрапити на підконтрольну територію не буде іншого вибору як визнати провину та погодитися на штраф. Але це не буде добровільним зізнанням. Саме тому, таку відповідальність треба відстрочити або скасувати.» – сказав Олег Тарасенко під час своєї доповіді. 🔗 Пропонуємо Вам переглянути доповідь нашого колеги нижче у відео. Також, Ви можете подивитися повний запис трансляції круглого столу або прослухати аудіозаписом на сайті Комітету: https://cutt.ly/jxtLqOD UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні Управління ООН з координації гуманітарних справ / OCHA Ukraine EU Civil Protection & Humanitarian Aid – ECHO ACTED Ukraine People in Need Médicos del Mundo España IMPACT Initiatives HelpAge International HelpAge Ukraine – Представництво HelpAge International в Україні Комітет Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова
Posted by Право на захист on Friday, March 19, 2021

Читайте також:

17.03.21

Президенту України

Володимиру Зеленському

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

Шановний пане Президенте!

Сім років тому у результаті збройної агресії Російської Федерації в Україні розпочався міжнародний збройний конфлікт, який триває й досі. Його наслідки для нашої держави та громадян колосальні: більше 13 тисяч осіб було вбито, близько 33 тисяч осіб отримали поранення, більше 1,4 млн осіб вимушені були покинути своє місце проживання та стали внутрішньо переміщеними особами, тисячі полонених та зниклих безвісти, більше 55 тисяч зруйнованих житлових будинків лише на підконтрольній Уряду Україні території. Окупація частини Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополь призвела до зупинення роботи підприємств, скорочення ринків збуту, зменшення купівельної та платіжної спроможності населення, зниження рівня життя, розірвання соціальних та родинних зв’язків, негативного впливу на довкілля і багатьох інших негативних наслідків.

Все це потребує реагування з боку української влади та громадянського суспільства. Однак якщо в 2014 році необхідним було вжиття заходів для недопущення гуманітарної кризи в Україні, зокрема, внаслідок масового внутрішнього переміщення, то у 2021 році перед владою постають інші питання в контексті збройного конфлікту.

Одним із серйозних викликів наразі є відсутність системної державної скоординованої політики України щодо подолання негативних наслідків збройної агресії Російської Федерації. Неузгодженість позицій та дій Парламенту, Уряду та Офісу Президента України несуть ризики для подальшої деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, викликаючи страх та нерозуміння з боку громадян України.

Як приклад можна навести ситуацію з питанням криміналізації співпраці з окупаційними органами влади (так званого “колабораціонізму”). За словами віцепрем’єр-міністра України з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, з огляду на аналіз історичного досвіду, від поняття “колабораціонізм” варто відмовлятися.

Водночас, лише у лютому цього року у Верховній Раді України зареєстровані три законопроєкти (зокрема, і депутатами фракції “Слуга народу”), які передбачають встановлення кримінальної відповідальності (аж до довічного позбавлення волі) за різні форми співпраці громадян України з окупаційними органами влади чи з країною-агресором. Колабораціонізм як поняття — шкідливе, бо занадто розширює перелік тих, кого планують притягнути до відповідальності. Подібні законодавчі ініціативи мають на меті помсту, а не досягнення сталого миру та суспільної злагоди.

Пропозиції криміналізувати “колабораціонізм” з’являються в той час, коли на законодавчому рівні потребує врегулювання ціла низка питань, необхідних для реалізації прав постраждалих від конфлікту. Зокрема, на цьому тижні до порядку денного Верховної Ради включено розгляд проєкту Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права” (реєстр. №2689) у другому читанні, який дозволить притягати до кримінальної відповідальності за вчинення міжнародних злочинів в умовах збройного конфлікту (йдеться про злочини геноциду, злочин агресії, злочини проти людяності та воєнні злочини). Потребують внормування й процедура заочного судового провадження та строки досудового розслідування щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту. Також, залишаються неврегульованими питання компенсації шкоди, спричиненої конфліктом, питання визначення статусу цивільних заручників та політв’язнів і надання їм соціального захисту, запровадження механізмів використання інформації з документів, виданих на окупованих територіях, та інші питання.

Крім законодавчого врегулювання низки питань, які виникли через збройну агресію, необхідним є напрацювання концептуальних засад державної політики в сфері перехідного правосуддя. Адже перед тим, як говорити про строки ув’язнення за співпрацю з окупантом, необхідно виробити критерії визнання особи потерпілою від збройного конфлікту і загальні підходи до компенсації шкоди, завданої в його ході.

Тема перехідного правосуддя є об’ємною і багаторівневою, прийняття точкових законопроєктів, без визначення рамкової концепції, є не тільки контрпродуктивним, але й шкідливим. Такі законопроекти лише поглиблюють проблему неузгодженості на правовому та інституційному рівнях. Першим кроком має стати створення та затвердження цілісної та комплексної дорожньої карти (концепції) процесу перехідного правосуддя, пріоритизація цілей і завдань та підбір відповідного інструментарію й механізмів для подолання викликів, які стоять перед Україною у зв’язку зі збройним конфліктом.

Ми, представники громадських, правозахисних та діалогових організацій, закликаємо Вас, пане Президенте, як гаранта Конституції України, сприяти узгодженості та консолідації державної політики щодо подолання негативних наслідків збройного конфлікту та запровадження цілісного системного підходу перехідного правосуддя на всіх рівнях державного управління. Українські громадяни – як на підконтрольній Уряду України території, так і на окупованій, – мають бути впевнені, що всі вчинені воєнні злочини та злочини проти людяності будуть належним чином розслідувані, а винні – покарані. Всі особи, які так чи інакше постраждали під час воєнних дій та окупації, мають бути забезпечені ефективними механізмами відшкодування, а держава має взяти на себе відповідальність за негайну реалізацію цих механізмів, адже постраждалі мають потребу у встановленні справедливості вже сьогодні.

Центр прав людини ZMINA

Благодійний фонд “Восток SOS”

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

Громадська організація “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

Благодійний Фонд “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”.

Український інститут з прав людини

Український незалежний центр політичних досліджень

Харківський інститут соціальних досліджень

Центр громадських ініціатив “Ідеї змін”

Українська правова консультативна група

Громадська організація “Донбас СОС”

Громадська організація “КРИМСОС”