Спільне звернення УВКБ ООН, БФ «Право на захист», ГО «Крим СОС», БФ «Восток-СОС» та Данської ради з питань біженців
щодо проекту закону «Про тимчасово окуповану територію України»
24 жовтня 2016
19 липня поточного року 29 народних депутатів України зареєстрували у Верховній Раді України доопрацьовану версію проекту закону «Про тимчасово окуповану територію України» (№3593-д). Постійні зусилля Парламенту встановити правові стандарти по відношенню до неконтрольованих територій (а саме території Автономної республіки Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей) та їхнього населення викликають повагу. Однак, зміст згаданого проекту закону лише сприяє подальшій ізоляції названих «окупованих територій», повністю заперечує відповідальність України за захист прав людини її власних громадян на неконтрольованих урядом України територіях. В поточній редакції проект закону також викривляє принципи примирення та пост-конфліктного врегулювання.
УВКБ ООН, його виконавчі партнери «Право на захист» та Крим СОС, а також благодійний фонд «Восток-СОС» та Данська рада з питань біженців серйозно занепокоєні можливими негативними впливами згаданого законопроекту у випадку його прийняття.
Обмежений гуманітарний доступ у зв’язку із запропонованою повною економічною та транспортною блокадою неконтрольованих урядом територій може призвести до перебоїв із постачанням найбільш важливих груп товарів для населення на згаданих територіях. Відповідно, таке закручування гайок може спричинити і нові хвилі вимушеного переселення.
Відмова від усієї відповідальності за захист прав людини населення, яке проживає на неконтрольованих територіях, може призвести до порушення міжнародних зобов’язань України за міжнародними договорами.
Обмежені громадянські та політичні права для населення де-окупованих регіонів призведе до їхнього виключення із політичного життя регіонів та держави, ускладнить процес адаптації та реінтеграції, та заважатиме позитивно реагувати на заходи, запропоновані відновленими урядовими структурами після де-окупації.
Непродумані заходи порозуміння несуть в собі ризик підвищення соціальної напруги та подальшої дискримінації населення, яке проживає на неконтрольованих урядом територіях.
Ми рекомендуємо, щоб Парламент та Уряд України спрямовували зусилля на узгодження потреб забезпечення безпеки в державі та виконання зобов’язань України в сфері прав людини. Закликаємо залучати міжнародних експертів, представників неурядових організацій та міжнародних організацій, які мають досвід роботи у пост-конфліктних ситуаціях, формулюванні механізмів правосуддя перехідного періоду та застосуванні заходів із примирення та порозуміння.
Пабло Матеу, Представник УВКБ ООН в Україні
Олександр Галкін, «Право на захист»
Таміла Ташева, Крим СОС
Олександра Дворецька, БФ «Восток-СОС»
Кріста Зонголовіч, Данська рада з питань біженців
Пояснювальна записка щодо проекту Закону «Про тимчасово окуповану територію України» (№3593-д, зареєстрованого 19 липня 2016 року)
19 липня поточного року 29 народних депутатів зареєстрували проект закону «Про тимчасово окуповану територію України» (реєстраційний номер 3593-д)[1]. Цей проект закону представляє собою ще одну спробу парламенту України законодавчо врегулювати статус територій, які знаходяться поза прямим контролем уряду України, а також визначити статус громадян України, які проживають на цих територіях. Пояснювальна записка до проекту визначає такі його цілі: (1) Реалізувати державну політику щодо тимчасово окупованої території (ТОТ) та захистити права і свободи громадян України, які проживають на ТОТ; (2) відновити суверенітет України в межах її міжнародно визнаних державних кордонів; (3) адаптувати жителів ТОТ до мирного життя, відновити справедливість та примирити суспільство після де-окупації ТОТ. У міжнародного співтовариства та організації громадянського суспільства значна кількість положень проекту закону викликає серйозне занепокоєння, оскільки вони створюють серйозний ризик обмеження гуманітарного доступу, порушують права людини та основні свободи до та після де-окупації. У поточній редакції проект закону також зводить нанівець принципи примирення та пост-конфліктного врегулювання.
Тимчасово окуповані території визначаються в проекті закону як територія Кримського півострову, включно із територіальними водами, починаючи з 20 лютого 2014 року; територія окремих районів Донецької області, починаючи з 7 квітня 2014 року; та територія окремих районів Луганської області, починаючи з 27 квітня 2014 року[2]. Перелік окупованих населених пунктів та територій Донецької та Луганської областей визначається окремою постановою Кабінету міністрів України[3]. Спільний підхід у правовому регулюванні до Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей може призвести до погіршення гуманітарної ситуації на сході країни, де ресурси були виснажені в ході збройних протистоянь, значна кількість населення була змушена покинути свої домівки, а безперервне постачання необхідних непродуктових товарів та продуктів харчування було порушене.
Безперервне постачання гуманітарних вантажів
Запропонований проект закону вводить де-факто режим міжнародного кордону на лінії розмежування у Донецькій та Луганській областях та на адміністративному кордоні із Кримом[4]. Пасажирські та вантажні перевезення (в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом) заборонені. Виключення складають доставка посилок фізичним особам та гуманітарної допомоги. В проекті закону визначено, що гуманітарна допомога та посилки фізичним особам можуть доставлятися «виключно в порядку та межах, визначених статтею 23 Женевської Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» та під контролем національного представництва в Україні Міжнародного комітету Червоного Хреста та Червоного Півмісяця». Постачання пального та енергоресурсів, водопостачання також заборонені в рамках цього нового правового режиму[5]. Очікується, що такі обмеження можуть спричинити серйозне погіршення гуманітарної ситуації на сході України та на Кримському півострові, що само по собі становитиме порушення Україною своїх зобов’язань за міжнародним правом, відповідно до яких уряд має забезпечувати постачання необхідного мінімуму товарів та продуктів для цивільного населення[6].
Що стосується гуманітарної допомоги та співробітництва між гуманітарними організаціями та державою, проект закону не передбачає жодних спеціальних положень. Оскільки гуманітарним організаціям не надаватиметься жодний особливий статус, буде неможливо гарантувати їх безпеку та умови роботи.
Відмова від зобов’язань із захисту прав людини на ТОТ
Додатковою серйозною загрозою у разі прийняття закону є відмова України брати на себе будь-яку відповідальність за захист життя, здоров’я, гідності та власності громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях,[7] і вважає всю повноту відповідальності за будь-які порушення прав людини покладеними на Російську Федерацію[8]. Ці положення суперечать Конституції України[9] та міжнародним зобов’язанням держави[10], що може призвести до значного погіршення ситуації із дотриманням прав людини частини громадян та їх дискримінації[11].
Де-окупація та режим воєнного стану
Нижче наведена схема наводить необхідні кроки для того, щоб де-окупація була визнана як питання факту і права (у відповідності зі статтею 20 проекту закону):
[/vc_column_text][vc_single_image image=”4205″]Проект закону передбачає введення воєнного стану на де-окупованих територіях, на яких до початку окупації проживало більше 50 000 осіб. Військові адміністрації, утворені рішенням Президента, матимуть повноту влади щодо всіх питань управління де-окупованою територією.
В статті 21 проекту закону передбачені серйозні обмеження в’їзду на та виїзду з де-окупованих територій:
Для громадян, які постійно не проживали на цій території, іноземців та осіб без громадянства в’їзд можливий виключно на підставі попереднього дозволу відповідної військової адміністрації;
Для осіб (в тому числі іноземців, а для представників гуманітарних організацій виключення не запропоновані), які постійно проживали на ТОТ на момент де-окупації, виїзд буде заборонений до відповідного дозволу відповідної військової адміністрації.
Хоча такі заходи і виправдовуються потребами забезпечення безпеки, відповідні положення закону суперечать основним правам людини, таким як право кожного на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в межах кордонів держави[12].
Обмеження свободи пересування не сприятиме покращенню гуманітарної ситуації на повернутих територіях та може уповільнити процес реінтеграції та відновлення де-окупованих регіонів.
Обмежені громадянські та політичні права
Відповідно до проекту закону, доволі тривалий період часу після звільнення будь-якої ТОТ характеризуватиметься серйозними обмеженнями громадянських та політичних прав, в тому числі свободи думки та свободи слова із порушенням функціонування незалежних засобів масової інформації.
Відповідно до статті 31 проекту закону перші вибори на звільнених територіях можуть бути проведені:
Не раніше, ніж через три роки після звільнення, – вибори членів сільських та селищних рад та сільських голів;
Не раніше, ніж через п’ять років після звільнення, – вибори міських рад та їх голів у містах із кількістю виборців менше 90 000 осіб;
І не раніше, ніж через сім роки після звільнення, – вибори депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, вибори до районних, обласних рад та міських рад в містах із кількістю виборців більше 90 000 та до Севастопольської міської ради.
Проведення загальнонаціональних виборів можливе після проведення перепису населення на звільненій території та не раніше, ніж через сім років після де-окупації.
Моделювання оптимістичного сценарію щодо проведення виборів після де-окупації (на прикладі Криму):[/vc_column_text][vc_single_image image=”4206″]Такий стан речей суперечить статті 21 Загальної декларації прав людини, статті 24 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права та деякі інші міжнародні угоди[13]. Впровадження таких обмежень запобігне участі населення ТОТ в політичному житті після де-окупації, а також загрожуватиме процесу примирення, який має запроводжуватися одразу після звільнення територій.
Відсутність положень про правосуддя перехідного періоду та вузькі заходи із порозуміння
Найкращі світові практики визначають порозуміння як процес побудови взаємно прийнятного сприйняття минулих подій та створення фундаменту для майбутнього мирного співіснування, а це не передбачене в проекті закону. Як мінімум, робота в умовах пост-конфліктного врегулювання потребує правосуддя перехідного періоду, під яким розуміють набір судових та поза-судових заходів, які мають виконуватися державою для того, щоб виправити жахливу спадщину порушень прав людини, що неможливо із допомогою звичайного законодавства та процедур мирного періоду.
Із цим проектом закону Україна не лише відмовляється від відповідальності за порушення прав людини на ТОТ, але й подає сигнали про відсутність систематичного підходу до процесу відшкодування за збитки та порушення після того, як над територіями буде відновлено контроль.
Механізм правового захисту, визначений в статтях 22 та 30 включає лише оцінку органами державної влади матеріальних збитків, завданих усім формам власності, та вторинної правової допомоги населенню для того, щоб надіслати заяви до Європейського суду з прав людини проти Російської Федерації. Окрім того, що ці положення набувають сили тільки після де-окупації, цей механізм не включає жодної оцінки нематеріальних збитків і не визначає стандартів доказів для справ, які стосуються збитків, завданих в умовах збройного конфлікту. Проект закону не містить положень про відшкодування збитків, завданих в результаті використання цивільних об’єктів військовим, повторного заняття цивільних об’єктів або будь-яких порушень прав людини, щодо яких не можна встановити прямий зв’язок із діями Російської Федерації. Це лишає населення, постраждале від конфлікту, у забутті і без можливості відшкодування.
Проект закону визначає заходи із порозуміння як заходи, спрямовані на «встановлення причетності осіб до агресії Російської Федерації проти України, до діяльності органів окупаційної адміністрації та сприяння тимчасовій окупації України»[14]. Проект закону містить положення про заходи порозуміння (природа яких у запровадженні адміністративних заборон) та наводить категорії осіб, до яких мають застосовуватися такі заходи.[15] Національна комісія з порозуміння має створюватися при Міністерстві юстиції і являє собою колегіальний орган з шести осіб. Проект закону не передбачає участі навіть однієї особи з числа внутрішньо переміщених осіб або будь яких осіб, які проживали або були присутні на ТОТ. Передбачається, що діяльність Комісії розповсюджуватиметься і на Крим, і на Донецьку та Луганську область без розрізнення щодо фактичних обставин на цих територіях. Цей орган буде наділений квазі-судовими функціями і повноваженнями прийматиме рішення в індивідуальних справах. Рішення Комісії може бути оскаржене в суді. Очікується, що обсяг роботи буде надмірним для тієї кількості осіб, які працюватимуть в Комісії. Проект закону не передбачає функціонування жодного додаткового чи допоміжного органу, який би міг сприяти Комісії у зборі інформації та розробці добре мотивованих рішень.
Висновок
Проект закону містить положення, які не відповідають кращим міжнародним практикам та можуть призвести до серйозних порушень прав людини. Рекомендується, щоб парламент та уряд України шукали підходів, які дозволять узгодити між собою питання державної безпеки та зобов’язань у сфері захисту прав людини, розглянули можливість залучення іноземних експертів, представників громадянського суспільства та міжнародних організацій, які мають широкий досвід у пост-конфліктному врегулюванні, побудові правосуддя перехідного періоду та заходів із порозуміння.
[1] Цей проект закону є доопрацьованою редакцією раніше зареєстрованого 14 народними депутатами під № 3593 (доступний українською мовою на сайті ВРУ: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57317). Первинний проект був відкликаний 12 липня. На заміну 19 липня був зареєстрований проект закону №3593-д (доступний українською мовою на сайті ВРУ: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59833).
[2] Даний законопроект покликаний замінити наступні закони: «Про забезпечення прав та свобод і правовий режим тимчасово окупованої території України», «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
[3] Постанова Кабінету Міністрів України №1085 про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, прийнятий 7 листопада 2014 року із відповідними змінами від 5 травня 2015 року.
[4] Статті 12 та 13 проекту закону «Про тимчасово окуповану територію України».
[5] Стаття 15 проекту закону «Про тимчасово окуповану територію України».
[6] Стаття 23 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, текст англійською мовою доступний за посиланням:
https://ihl-databases.icrc.org/ihl/385ec082b509e76c41256739003e636d/6756482d86146898c125641e004aa3c5 Крім того, це право передбачено міжнародними договорами в сфері захисту прав людини, зокрема Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (частина 1 статті 2). Текст пакту англійською мовою доступний за посиланням: http://www.ohchr.org/EN/ProfessionalInterest/Pages/CESCR.aspx .
[7] Частина 2 статті 5 проекту закону «Про тимчасово окуповану територію України».
[8] Стаття 6 проекту закону «Про тимчасово окуповану територію України».
[9] Стаття 3 Конституції України визначає, що «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.» Відповідно до статті 24 Конституція гарантує, що «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.»
[10] Відповідно до статті 1 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод держава має позитивні зобов’язання забезпечувати права людини на всій своїй території. Обсяг зобов’язання прагнути до дотримання прав людини на неконтрольованих територіях залежить від обставин. Це знайшло своє відображення у рішеннях Європейського суду з прав людини, в тому числі у справах Ілашку та інші проти Молдови та Росії (8 липня 2004), Катан та інші проти Молдови та Росії (19 жовтня 2012). Зокрема, визначається, що «факт того, що регіон за міжнародним публічним правом визнається територією Молдови, визначає наявність зобов’язань за статтею 1 Конвенції і означає необхідність застосовувати усі можливі правові та дипломатичні заходи для того, щоб гарантувати конвенційні права та свободи усім людям, які живуть на неконтрольованих територіях.
[11] Наприклад, в тому, що стосується доступу до освіти, стаття 7 проекту закону «Про правовий режим тимчасово окупованої території України» стає на заваді реалізації права на освіту студентами вищих навчальних закладів, які були евакуйовані або переміщені з неконтрольованих територій. Це протирічить статті 53 Конституції України. Можливість забезпечення права власності, яке гарантується статтею 41 Конституції України, також може бути порушене статтею 9 проекту закону, яка передбачає, що набуття права власності та інших прав на нерухомість можливе лише через наслідування. Інші способи передачі прав власності та інших прав на нерухомість, таких як купівля-продаж та дарування як передбачено в поточному законодавстві, проект закону робить неможливими.
[12] Стаття 13 Загальної декларації прав людини та стаття 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
[13] Відповідно до згаданих договорів, Україна бере на себе зобов’язання гарантувати право та можливість обирати та бути обраним під час періодичних виборів, брати участь у політичному житті прямо або через обраних представників.
[14] Стаття 32 проекту закону «Про тимчасово окуповану територію України».
[15] Статті 33 та 34 проекту закону «Про тимчасово окуповану територію України».[/vc_column_text]
[/vc_column_text]Joint statement of UNHCR, Right to Protection, Crimea SOS, Vostok-SOS, and Danish Refugee Council on the draft law “On Temporarily Occupied Territory of Ukraine”
24 October 2016
On 19 July 2016, twenty-nine Members of the Parliament have registered an elaborated version of draft law No3593-d “On Temporarily Occupied Territory of Ukraine”. The continuous efforts of the Parliament to set legal standards with relation to territories not controlled by the Government of Ukraine (namely the territory of the Autonomous Republic of Crimea and parts of the Donetsk and Luhansk regions), and their population, are welcome. However, the substance of the mentioned draft law further contributes to the isolation of those “occupied territories”, fully rejects Ukraine’s responsibility for the protection of human rights of its own citizens residing in territories not controlled by the Government of Ukraine. In its current version, the draft law also undermines the principles of reconciliation and post-conflict settlement.
UNHCR, its implementing partners “The Right to Protection” and CrimeaSOS, as well as Vostok-SOS and Danish Refugee Council are highly concerned with the possible impact of the abovementioned draft law if adopted.
Restricted humanitarian access due to the suggested full economic and transport blockade of the territories not controlled by the Government may lead to disrupted provision of essential supplies to inhabitants of non-controlled parts of the country. In turn, this tightening of the regime may cause new waves of displacement.
Rejection of all responsibility for the protection of human rights of the population living in territories not controlled by the Government may lead to the breach of obligations of Ukraine under international treaties.
Reduced civil and political rights for residents of de-occupied regions will result in political exclusion, challenges in adaptation and reintegration, and low responsiveness to initiatives of re-established governmental structures.
Inadequate reconciliation measures bear the risk of increasing social tensions and further discriminating against inhabitants of the territories not controlled by the Government.
We recommend that the Parliament and the Government of Ukraine look for approaches that will allow reconciling State security issues with human rights obligations of Ukraine and consider involving in the discussions foreign experts, civil society members and international organizations with vast experience in post-conflict setting and sculpturing of transitional justice mechanisms as well as reconciliation efforts.
Pablo Mateu, UNHCR Representation to Ukraine
Aleksandr Galkin, Right to Protection
Tamila Tasheva, Crimea SOS
Aleksandra Dvoretskaya, Vostok SOS
Krista Zongolowicz, Danish Refugee Council
Explanatory note on the draft law “On the Temporarily Occupied Territory of Ukraine” jointly developed by UNHCR, Right to Protection, Crimea SOS, Vostok-SOS, and Danish Refugee Council
24 October 2016
On 19 July 2016, 29 deputies registered a draft law “On the Temporarily Occupied Territories of Ukraine” (draft no. 3593-d)[1]. This draft law is another attempt of the Parliament of Ukraine to regulate by legislative means the status of the territories that are not under the direct control of the Government of Ukraine, as well as citizens of Ukraine residing in those territories. The explanatory note to the draft law identifies the following aims: (i) to realize State policy regarding the temporarily occupied territory (TOT) and to protect the rights and freedoms of citizens of Ukraine residing in the TOT; (ii) to restore the sovereignty of Ukraine within its internationally recognized borders; (iii) to adapt residents of the TOT to peaceful living, to restore justice and to reconcile society after de-occupation of the TOT. However, the text of the draft itself does not serve the declared aims. For the international community and civil society organizations, many provisions of the draft law raise serious concerns, including serious risks of disrupting humanitarian access, violating of human rights and freedoms before and after de-occupation. In its current version, the draft law also undermines the principles of reconciliation and post-conflict settlement.
Temporarily occupied territories are defined in the draft law as the territory of the Crimean Peninsula, including territorial waters as of 20 February 2014; territories of some parts of the Donetsk region (administrative region or oblast) as of 7 April 2014; and territories of some parts of the Luhansk region (administrative region or oblast) as of 27 April 2014[2]. The list of the occupied parts of Donetsk and Luhansk regions (administrative regions or oblast) is detailed in a separate resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine[3]. A common approach to Crimea and separate parts of Donetsk and Luhansk regions may result in deterioration of the humanitarian situation in the east of the country, where resources are depleted by hostilities, large portions of the population are displaced and access to basic supplies is disrupted.
Disrupted humanitarian supply
The draft law introduces a de facto international border regime at the contact line in Donetsk and Luhansk regions and at the administrative border with Crimea[4] with public and cargo transport (including road, rail, air, river and maritime transport) being prohibited, with the exception of mail delivery and the provision of humanitarian aid. The draft law specifies that the latter may be delivered “as stipulated by Article 23 of Geneva Convention IV and under the control of the national representation of the ICRC in Ukraine”. Supply of fuel and energy resources, as well as centralized water supply to the TOT will also be prohibited under the new regime[5]. It is expected that these restrictions will cause severe deterioration of the humanitarian situation both in the non-government controlled areas (NGCAs) in the east of Ukraine and the Crimean Peninsula and will constitute a violation of Ukraine’s responsibilities under international law, which oblige the Government to ensure a supply of minimum essential services and goods to the civilian population[6].
Regarding humanitarian assistance and collaboration or cooperation between humanitarian actors and the State, no specific framework is envisaged by the draft law. As humanitarian actors will not benefit from any special status, their security and safety cannot be guaranteed.
Rejection of human rights protection responsibilities in the TOT
Another major concern is the fact that with the adoption of this law, Ukraine refuses to endorse any responsibility for the protection of life, health, dignity and property of its citizens residing in the “temporary occupied territories”[7] and considers that the responsibility for any human rights violation is embedded with the Russian Federation.[8] These provisions are in contradiction with the Constitution of Ukraine[9] as well as with international obligations of the country[10] and may lead to a significant deterioration of the human rights situation of its citizens.[11] Additionally, the National Human Rights Protection Strategy adopted on 25 August 2015[12] does not differentiate between controlled and non-controlled areas. It calls for coordinated balance between the issues of national security and human rights protection. In particular, it underlines Ukraine’s responsibility to seek ways to ensure right to life, right to safety and security. The Strategy also clearly indicates the need to protect rights and freedoms of citizens of Ukraine residing in TOT.
De-occupation and martial law regime
The following scheme presents steps necessary for the de-occupation to be acknowledged as a matter of fact and law (as per Article 20 of the draft law):
Following de-occupation, the draft law envisages a martial law regime to be installed for any de-occupied territory with a population of over 50,000 inhabitants prior to the occupation. Military administrations (MA), established by the decision of the President of Ukraine, will possess full authority in all matters in the de-occupied territories.
The draft law, in its article 21, introduces severe restrictions for entry to and exit from the de-occupied territories:
for citizens who have not resided permanently and continuously in the territory, foreigners and stateless persons: entering the territories is possible with prior permission from the respective MA;
for persons (including foreigners and humanitarian personnel who do not constitute an exception) who permanently resided in the TOT at the time of de-occupation: they will not be able to leave the TOT without a prior permission from the respective MA.
Although justified by security needs, these provisions contradict basic human rights such as the right of everyone to freedom of movement and residence within the border of a state[13].
The limitations on freedom of movement will not favor the improvement of the humanitarian situation in the returned territories and may slow the process of re-integration and recovery of the de-occupied regions.
[/vc_column_text][vc_single_image image=”4205″]Reduced civil and political rights
According to the draft law, a prolonged period after the liberation of any TOT will be followed by serious restrictions on civil and political civil rights, including on the freedom of thought and the freedom of expression with infringements on the functioning of an independent media.
As per Article 33 of the draft law, the first local elections in the liberated territories may be conducted:
not earlier than three years after liberation for election of members of village and town councils and village heads;
not earlier than five years after liberation for election of members of city councils and mayors of cities where the number of voters is less than 90,000;
and not earlier than seven years after the liberation of election of deputies to the Parliament of Crimea, the regional, district, and city councils, and the district councils in cities, as well as for Sevastopol City Council.
Nationwide elections are conditioned by census on the liberated territories and no presidential or parliamentary elections may be held within six years after the reorganization of the Military Administrations.
Modeling of an optimistic scenario of elections after de-occupation (based on Crimea):
[/vc_column_text][vc_single_image image=”4206″]These provisions are in contradiction with Article 21 of the Universal Declaration of Human Rights, Article 24 of the International Covenant on Civil and Political Rights and a number of other international treaties[14]. Implementation of such restrictions will prevent the participation in political life of residents of the “temporarily occupied territories” and as such will pose a threat to the reconciliation process, which should be put in place immediately after liberation of the territories.
Lack of transitional justice elements and narrowed reconciliation measures
International best practice identifies reconciliation as the process of building a mutually accepted understanding of past events and establishment of a foundation for future peaceful coexistence that is not envisaged in the draft law. At minima, dealing with post-conflict situations call for transitional justice as a set of judicial and non-judicial measures to be implemented by the country in order to redress the legacies of human rights abuses, which cannot be attained by peacetime legislation and procedures.
With this draft law, not only Ukraine derogates its responsibility for human rights violations in the TOT, it also signals a lack of systematic approach to the reparation process after regaining control over the territories. The redress mechanism stipulated in Articles 22 and 30 includes only the assessment of material damage to all forms of property by State authorities and secondary legal aid to population in order to launch applications to the European Court of Human Rights against the Russian Federation. Apart from being entered into force at a very late stage after de-occupation, this mechanism does not include any assessment of non-pecuniary damages and does not set standards of evidence for cases concerning damages in conflict settings. It will not provide restitution for military occupation of the civilian property, secondary occupation or any possible human rights violations that cannot be attributed to the Russian Federation, leaving the conflict-affected population in limbo without any chance for redress.
The draft law identifies reconciliation measures as measures aimed at “identification of individuals involved in the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine, in activities of occupying administrations and facilitating the temporary occupation of Ukraine”[15]. The law further sets out reconciliation measures (the nature of which is administrative restrictions) and categories of people to whom reconciliation measures shall be applied.[16] The reconciliation commission established by the draft law with the Ministry of Justice, a collegial body of six individuals, does not foresee the mandatory presence of at least one Internally Displaced Person or of any person who would have resided or was present in the TOT. The commission is expected to cover Crimea and Donetsk and Luhansk regions with no distinction to factual circumstances in these territories. This organ is also entrusted/empowered with quasi-judicial functions and the authority to take decisions on individual cases and decisions, which may be contested in court. It is expected that the amount of work will not be proportionate to the number of people who will be working in the Commission. The draft law also does not provide for any additional or subsidiary body to assist the Commission in collecting information and producing well-grounded decisions.
[1] This draft law is a revision of an earlier version registered by 14 MPs under no. 3593 on 8 December 2015 (available in Ukrainian on the Parliament website: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57317). The initial draft was withdrawn on 12 July 2016 and replaced with the presently analyzed version and registered under no. 3593-d on 19 July 2016 (available in Ukrainian: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59833).
[2] The present draft law will replace the following laws: (the law) “On Ensuring Civil Rights and Freedoms and the Legal Regime on Temporarily Occupied Territory of Ukraine”, (the law) “On Establishment of the “Crimea” Free Economic Zone”, (the law) “On the Special Procedure for Local Self-Government in Certain Areas of Donetsk and Luhansk Regions”, and (the law) “On Temporary Measures Introduced for the Period of the Anti-Terrorist Operation”.
[3] Cabinet of Ministers of Ukraine Resolution no. 1085 “On Approving the List of Settlements where State Authorities Temporarily do Not Fulfil Their Functions”, adopted on 7 November 2014 with respective amendments of 5 May 2015.
[4] Articles 12 and 13 of the draft law “On temporarily occupied territory of Ukraine”.
[5] Article 15 of the draft law “On temporarily occupied territory of Ukraine”.
[6] Article 23 of the 1949 Geneva Convention relative to the Protection of Civilian Persons in Time of War, available at: https://ihl-databases.icrc.org/ihl/385ec082b509e76c41256739003e636d/6756482d86146898c125641e004aa3c5. Additionally, this is ensured under international human rights law, in particular by the UN convention on Economic, Social and Cultural rights (para. 1 of Article 2) http://www.ohchr.org/EN/ProfessionalInterest/Pages/CESCR.aspx .
[7] Part 2 of Article 5 of the draft law “On temporarily occupied territory of Ukraine”.
[8] Article 6 of the draft law “On temporarily occupied territory of Ukraine”.
[9] Article 3 of the Constitution of Ukraine stipulates that “The human being, his or her life and health, honor and dignity, inviolability and security are recognized in Ukraine as the highest social value. Human rights and freedoms and their guarantees determine the essence and orientation of the activity of the State. The State is answerable to the individual for its activity. To affirm and ensure human rights and freedoms is the main duty of the State.” Under its article 24, the Constitution guarantees that “Citizens have equal constitutional rights and freedoms and are equal before the law. There shall be no privileges or restrictions based on race, color of skin, political, religious and other beliefs, sex, ethnic and social origin, property status, place of residence, linguistic or other characteristics.” Constitution of Ukraine [Ukraine], 28 June 1996, available at: http://www.refworld.org/docid/44a280124.html [accessed 18 October 2016].
[10] Under Article 1 of the European Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms a state has a positive obligation to ensure human rights protection all its territory. The scope of the responsibility to seek human rights observation in non-government controlled areas may vary depending on the circumstances. This has been elaborated in the case law of the European Court for Human Rights, including: Ilascu and others v. Moldova and Russia (8 July 2004), Catan and others v Moldova and Russia (19 October 2012). In particular, it states: “the fact that the region is recognized under public international law as part of Moldova’s territory gives rise to an obligation, under Article 1 of the Convention, to use all legal and diplomatic means available to it to continue to guarantee the enjoyment of the rights and freedoms defined in the Convention to those living there”.
[11] For instance, in terms of access to education, article 7 of the draft law hampers the possibility to pursue their education for students of higher educational institutions that have been evacuated and relocated from TOT to the government-controlled areas, and contravenes, among others, article 53 of the Constitution of Ukraine. The right to enjoyment of property guaranteed by article 41 of the Constitution of Ukraine is also hindered by the draft law in that it envisages, in its article 9, that the acquisition of a right to property and other rights related to real estate on the TOT solely by means of inheritance. Other ways of acquisition of right to property and other rights related to real estate, such as purchase-sale and donation according to the registration procedure envisaged in the existing legislation of Ukraine, remain impossible.
[12] National Human Rights Protection Strategy available here: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/501/2015/print1443605441805437.
[13] Article 13 of Universal Declaration of Human Right and article 12 of International Covenant on Civil and Political Rights.
[14] Under the mentioned treaties, Ukraine takes an obligation to guarantee the right and the opportunity to vote and to be elected in genuine periodic elections and to take part in the conduct of public affairs, directly or through freely chosen representatives.
[15] Article 34
[16] Articles 33 and 34[/vc_column_text]
[/vc_column_text]