Чат-бот Refugee Helper допоможе біженцям отримувати юридичну консультацію 24/7

30.04.20

На базі соціальної мережі Facebook розпочав свою роботу чат-бот Refugee Helper від БФ “Право на захист”. Цей інструмент покликаний спростити надання юридичної інформації для такої категорії клієнтів Фонду як біженці та шукачі захисту в Україні. Крім того, чат-бот має сприяти росту рівня обізнаності цих людей щодо їх прав та обов’язків під час перебування тут, а також подальшої інтеграції до українського суспільства.

Чат-бот було розроблено в тестовому форматі у грудні 2019 року під час правового хакатону Access to Justice Hackathon у Києві.

Як зауважила Світлана Бутенко, старший юрист БФ “Право на захист” та одна з авторів чат-боту, ідея надання первинних юридичних консультацій в онлайн-форматі виникла в організації давно. “Потрібно зважати на специфіку життєвих обставин, в яких опиняються наші бенефіціари, — зазначила Світлана Бутенко. — Це люди, які можуть потребувати допомоги юриста в будь-який час: під час перетину кордону або вночі під час незаконного затримання. Багато з них ще не володіють українською мовою, тож порозумітися з контролюючими органами чи приймаючою громадою буває важко. Саме тому для нас було дуже важливо, використовуючи сучасні технології, створити собі помічника, який був би доступний з будь-якої точки земної кулі в будь-який час. Крім того, його поради мали бути зрозумілою потенційному користувачеві мовою”.

Сервіс Refugee Helper працює у Facebook 24/7: у будь-який момент користувачі можуть отримати безоплатні юридичні поради та відповіді на найбільш розповсюджені питання. Наприклад, з його допомогою можна дізнатися, як подати заяву на статус біженця, що робити у разі відмови, як поводити себе при перевірці документів на вулиці, де знайти житло та як влаштуватися на роботу, а також багато інших порад.

Одним з найважчих завдань для розробників стала адаптація інформації та юридичної термінології. “Звісно, ми з самого початку розуміли, що маємо надавати інформацію максимально просто та зрозуміло — так, аби людина могла одразу скористатися допомогою, — розповіла Світлана Бутенко. — Саме тому ми передбачили можливість завантаження документів, які можуть знадобитися користувачеві, додали до матеріалів лінки на заклади, державні установи та організації, які можуть допомогти, якщо людина опинилась у скруті”.

Ми розуміємо, що чат-бот як інструмент не зможе замінити спеціалістів БФ ”Право на захист”, саме тому в разі, якщо запропонованої інформації користувачеві виявиться замало для розв’язання проблеми, він чи вона завжди можуть звернутися за номерами гарячої лінії проєкту:

Київ: +38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62

Харків: +38 094 811 17 64

Львів: +38 093 023 08 55

В екстрених випадках Viber/WhatsApp: +38 093 038 95 62

Матеріал підготовлений в межах проєкту «Правова допомога допомога біженцям та шукачам захисту в Україні», що реалізується за підтримки агентства ООН у справах біженців (UNHCR).

29.04.20

Шість років триває конфлікт на сході України. Станом на 24 квітня 2020 року, за даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, на обліку перебувають 1 446 840 переселенців з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим.

Однією з найгостріших проблем для цих людей лишається проблема забезпечення житлом. Тож які житлові програми пропонує переселенцям держава? Відповідь на це запитання знайдете у нашому огляді.

Повна версія документу доступна за посиланням.

Пропоновану публікацію було надруковано за сприяння Норвезької ради у справах біженців (NRC) в рамках здійснення гуманітарної діяльності за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації жодною мірою не відображає офіційну точку зору Європейського Союзу та Норвезької ради у справах біженців. Європейська Комісія не несе відповідальності за будь-яке використання інформації, що міститься в публікації.

Матеріали пропонованої публікації було підготовлено та розроблено за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR). Зміст матеріалу є виключно відповідальністю БФ «Право на захист» та не може використовуватися, щоб відобразити точку зору Агентства.

28.04.20

Фото з відкритих джерел.

Ця історія – про матір-героїню Наталію, яка має шістьох дітей. Разом із ними та чоловіком вона перемістилася до селища у Харківській області. Відповідно до ст.1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» всі вони є внутрішньо переміщеними особами, що посвідчують відповідні довідки.

Через скрутне матеріальне становище придбати будинок для себе родина не могла. Тож всі вони оселилися в хаті, яка належала свекрусі Наталії, – Галині Іванівні. Сама ж жінка разом із сином та його великою родиною в будинку не мешкала, – переїхала у інше місце.

Оскільки чоловік Наталії весь час працював, а вона цього робити не могли через купу домашніх справ та догляд за малолітніми дітьми, жінка вирішила звернутися до державних органів для отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам. Це дозволило би покривати витрати на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Родина мала на це право відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №505.

Відповідно до цієї постанови, відмовити Наталії могли тільки у двох випадках.

будь-хто із членів сім’ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, розташованих на лінії розмежування, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану;
будь-хто з членів сім’ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Управління праці та соціального захисту населення винесло рішення, яким відмовило Наталії та її дітям у призначенні вищевказаної допомоги. Причиною стало те, що Галина Іванівна має у власності свій житловій будинок. Тобто мати чоловіка, яка не проживала з Наталією та її родиною в одному будинку, визнали членом їхньої сім’ї.

З цією проблемою Наталія і звернулася до юристів харківського офісу БФ «Право на захист». Детальніше ознайомившись із матеріалами справи, наші колеги склали та подали позов до суду. В основу позову були покладені норми матеріального права.

Згідно з п.1 ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Згідно з абз.2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України №5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї»), до кола членів сім’ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб’єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках.

Житлове законодавство також широко використовує поняття «член сім’ї». Так, ст. 64 Житлового кодексу Української РСР (ЖК УРСР) до членів сім’ї наймача відносить дружину наймача, їхніх дітей і батьків; також членами сім’ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство.

Окрім кодифікованих нормативно-правових актів, законодавець застосовує поняття «член сім’ї» і в інших правових документах, де висловлені різні підходи до його розуміння:

Члени сім’ї – це особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання (Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року).

Члени сім’ї – це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ( Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року).

Отже, член сім’ї (у сімейно-правовому аспекті) – це особа, яка має тісний правовий зв’язок із сім’єю, що ґрунтується на шлюбі, спорідненні, усиновленні, інших формах влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, характеризується спільністю життя та інтересів, наявністю взаємних прав і обов’язків, передбачених сімейним законодавством.

Сам же факт проживання Наталії в будинку, який належить матері її чоловіка, – Галині Іванівни, за обставин її вимушеного переселення з зони АТО з чоловіком та дітьми не доводить у них сімейних відносин, тобто того, що вони є членами однієї сім’ї, адже спільного господарства вони з власницею будинку не ведуть, спільно не проживають та Наталія власним коштом сплачує всі комунальні платежі.

Суд підтримав цю правову позицію та виніс рішення, яким задовольнив позовні вимоги Наталії.

Управління праці та соціального захисту населення виконало таке рішення в повному обсязі і призначило Наталії та її дітям виплати допомоги, яка в цей важкий для родини час є рятівним колом!

23.04.20

До офісів БФ «Право на захист» звертається багато людей. Їхні ситуації часто доволі типові, пов’язані із порушенням прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Однак серед них ми зустрічаємо історії, зовсім не схожі на інші. Серед таких незвичайних для нашого офісу випадків стала історія бенефіціарки, яка не вважала себе ВПО, адже її переміщення на підконтрольну територію було пов’язане не з потребою, а з власним бажанням.

Жінка, що звернулася в один із наших офісів, пояснила: через зміну життєвих обставин вона переїхала жити з Донецька спочатку до Херсонської області, а потім – до Бахмутського району на Донеччині, де має власне житло. У 2018 році вона зареєструвалася за відповідною адресою.

Щоб отримувати пенсію за новим місцем проживання, вона звернулася до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України (ПФУ) в Донецькій області з письмовою заявою, надала копію свого паспорту, реквізити банківського рахунку та інші необхідні документи. Важливо зазначити, що при переїзді на Херсонщину з Донецька вона не отримувала довідку ВПО. При цьому пенсію в Херсонській області їй виплачували і у місцевому підрозділі ПФУ довідки ВПО не вимагали.

ПФУ заяву бенефіціарки розглянув (згідно з вимогами Закону України «Про звернення громадян») та листом від 24 травня 2019 року повідомив, що не може взяти її на облік із виплатою пенсії через відсутність довідки про взяття на облік ВПО. Але жінка мала намір реалізувати право на пенсійне забезпечення саме як місцева жителька, без позначки «ВПО». Тож з допомогою юристів БФ «Право на захист» направила позовну заявою до суду із відповідними вимогами.

Суд всебічно і повно розглянув матеріали справи, з’ясував фактичні обставини, на яких ґрунтувався позов, та заперечення, оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, і дійшов висновку: оскільки позивачка з 2016 року добровільного переїхала на постійне проживання до Херсонської області і мала зареєстроване місце проживання за відповідною адресою, а потім переїхала проживати до Бахмутського району Донецької області та зареєструвалась з 15.05.2018 року за адресою, то положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на неї не поширюються, а отже – ПФУ має виплачувати пенсію позивачці на загальних підставах у порядку, встановленому Законом України № 1058-VI. Суд визнав безпідставними посилання відповідача на норми постанов КМУ, що визначають порядок здійснення соціальних виплат (у тому числі – пенсії) ВПО, оскільки ці нормативно-правові акти регулюють правовідносини щодо соціальних виплат та порядок взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та жодним чином не застосовуються до пенсійного забезпечення громадян, гарантоване Конституцією України.

Аналогічний правовий висновок ми можемо також знайти в рішенні Верховного Суд у від 7 березня 2018 року по справі № 242/3044/17 (адміністративне провадження № К/9901/2631/17), від 13 лютого 2018 року по справі № 234/11095/17 (адміністративне провадження № К/9901/163/17).

Тож наша бенефіціарка отримала позитивне рішення – суд визнав протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка полягає у невчиненні дій, необхідних для постановки на облік позивачки із виплатою пенсії на підставі її заяви.

Крім того суд зобов`язав Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління ПФУ Донецької області поставити на облік позивачку як одержувачку пенсії із виплатою пенсії на підставі її заяви від 21 травня 2019 року та виплачувати пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» без застосування до неї поняття «внутрішньо переміщена особа».

Після набуття законної сили бенефіціарка почала отримувати пенсію.

23.04.20

До офісів БФ «Право на захист» звертається багато людей. Їхні ситуації часто доволі типові, пов’язані із порушенням прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Однак іноді ми зустрічаємо історії, зовсім не схожі на інші. Серед таких незвичайних для нашого слов’янського офісу випадків стала історія бенефіціарки, яка не вважала себе ВПО, адже її переміщення на підконтрольну територію було пов’язане не з потребою, а з власним бажанням.

Жінка, що звернулася в наш офіс, пояснила: через зміну життєвих обставин вона переїхала жити з Донецька спочатку до Херсонської області, а потім – до Бахмутського району на Донеччині, де має власне житло. У 2018 році вона зареєструвалася за відповідною адресою.

Щоб отримувати пенсію за новим місцем проживання, позивачка звернулася до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (ПФУ) в Донецькій області з письмовою заявою, надала копію свого паспорту, реквізити банківського рахунку та інші необхідні документи. Важливо зазначити, що при переїзді на Херсонщину з Донецька вона не отримувала довідку ВПО. При цьому пенсію в Херсонській області їй виплачували і у тамтешьньому підрозділі ПФУ довідки ВПО не вимагали.

ПФУ розглянув заяву бенефіціарки (згідно з вимогами Закону України «Про звернення громадян») та листом від 24 травня 2019 року повідомив, що не може взяти її на облік із виплатою пенсії через відсутність довідки про взяття на облік ВПО. Але жінка мала намір реалізувати право на пенсійне забезпечення саме як місцева жителька, без позначки «ВПО». Тож з допомогою юристів БФ «Право на захист» направила позовну заявою до суду із відповідними вимогами.

Суд всебічно і повно розглянув матеріали справи, з`ясував фактичні обставини, на яких ґрунтувався позов, та заперечення, оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, і дійшов висновку: оскільки позивачка з 2016 року добровільного переїхала на постійне проживання до Херсонської області і мала зареєстроване місце проживання за відповідною адресою, а потім переїхала проживати до Бахмутського району Донецької області та зареєструвалась з 15.05.2018 року за адресою, то положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на неї не поширюються, а отже – ПФУ має виплачувати пенсію позивачці на загальних підставах у порядку, встановленому Законом України № 1058-VI.

Суд визнав безпідставними посилання відповідача на норми постанов КМУ, що визначають порядок здійснення соціальних виплат (у тому числі – пенсії) ВПО, оскільки ці нормативно-правові акти регулюють правовідносини щодо соціальних виплат та порядок взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та жодним чином не застосовуються до пенсійного забезпечення громадян, гарантоване Конституцією України.

Після набуття законної сили бенефіціарка почала отримувати пенсію.

23.04.20

Пропонуємо до вашої уваги моніторинговий звіт «Дослідження умов доступу до медичної допомоги на КПВВ». В основу звіту покладено результати комплексного дослідження ситуації з доступом до медичної допомоги, актуальні потреби та виклики, з якими стикаються ті, хто перетинає КПВВ, а також медичні служби та державні органи, задіяні в процесі надання первинної медичної допомоги.

Дослідження охоплювало весь 2018 та дев’ять місяців 2019 року.

В межах дослідження було проведено порівняльний аналіз статистичних даних щодо частоти звернень за екстреною медичною допомогою (надалі – ЕМД) на КПВВ та МКПП, порядку надання такої допомоги на КПВВ і МКПП та чинників, які впливають на частоту звернень за медичною допомогою.

Об’єктом дослідження є вивчення доступу до медичної допомоги на КПВВ «Станиця Луганська», «Майорське», «Мар’їнка», «Новотроїцьке» та «Гнутове».

Метою дослідження є визначення доцільності застосування єдиних процедур надання ЕМД на КПВВ та МКПП, а також окреслення заходів, які можуть зменшити кількість летальних випадків на КПВВ.

Звіт доступний українською та англійською мовами.

Дослідження здійснювалося в рамках проекту «Надання багатогалузевої гуманітарної допомоги постраждалому від конфлікту населенню Східної України», який реалізується БФ «Право на захист» за фінансової підтримки Європейської комісії в рамках цивільного захисту та гуманітарної допомоги Європейського союзу в межах консорціуму ACCESS.

22.04.20

Потреба у первинній медичній допомозі на КПВВ є стабільно гострою. Це підтверджують і окремі історії, які час від часу з’являються в медіа, і статистичні дані.

Проблема в цифрах

Так, протягом 2018 року на КПВВ на Сході України карети екстреної медичної допомоги виїздили 559 разів та 201 раз — протягом трьох кварталів 2019 року. Вражають і кількість випадків надання первинної медичної допомоги на КПВВ – 65 869 випадків. На жаль, не обійшлось і без летальних випадків. У 2018 році під час перетину лінії розмежування через КПВВ в результаті обстрілів чи загострень проблем зі здоров’ям загинуло понад 50 осіб. Протягом січня-вересня 2019 року на пунктах перетину з обох сторін лінії розмежування померло 38 людей та ще 6 осіб — до кінця 2019. Більшість із цих людей були особами літнього віку. Ці офіційні статистичні дані не включають кількість випадків надання екстреної медичної допомоги силами військових медиків та волонтерів.

Водночас, лише на одному із п’яти КПВВ вздовж лінії розмежування участь у наданні медичної допомоги цивільному населенню беруть комунальні та державні служби беруть. На решті пунктів ці питання опинилися у зовні відповідальності неурядових та міжнародних організацій, волонтерів.

І ця ситуація триває вже понад шість років — з моменту початку збройного конфлікту на сході України. Системних рішень щодо організації медичних служб для цивільного населення на КПВВ узгоджено не було через низку причин. Зокрема:

– Первинна структура КПВВ формувалася із максимальним наближенням до форми й вигляду контрольних пунктів на кордоні України, які не передбачають наявності пунктів медичної допомоги. Окрім того, потреби осіб, які перетинають пункти пропуску на кордоні, та осіб, які перетинають КПВВ, є дуже різними. Саме тому час комплексно врегулювати питання діяльності КПВВ із врахуванням потреб людей, які користуються КПВВ. Йдеться не тільки про аспекти безпекового характеру, а й про можливість доступу до медичної допомоги та базових адміністративних послуг.

– Реформа первинної ланки медичної допомоги та процеси децентралізації не спроможні задовольнити потребу в первинній медичній допомозі на КПВВ. Разом з тим відсутня альтернатива надання первинної медичної допомоги за державний кошт.

Основні загрози та шляхи розв’язання

Криза на сході України набула тривалого характеру — і довгострокові наслідки стають усе більше серйозними та поглиблюють сегрегацію та розрив між рівнем якості життя та доступу до базових державних сервісів між територіями людей, які живуть поблизу лінії розмежування та на інших контрольованих урядом України територіями. В перспективі це призведе нас до росту смертність від не смертельних захворювань, які просто були запущені та не лікувалися. Це, безумовно, стане на заваді процесам відновлення і розвитку регіону, а також може вплинути на життя наступних поколінь.

Для врегулювання питання надання медичної допомоги на КПВВ, за рахунок державних коштів (відповідно до ст. 49 Конституції України саме «Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування») та запобіганню смертей у майбутньому необхідно:

– врегулювати статус КПВВ, уніфікувати перелік послуг та сервісів, які надаються на КПВВ (в тому числі питання доступу до медичної допомоги), чітко визначити балансоутримувачів КПВВ та порядок фінансування утримання/забезпечення КПВВ;

– розробити альтернативний порядок доступу до первинної медичної допомоги на КПВВ коштом державних програм, але поза межами алгоритму запровадженого медичною реформою: “пацієнт — декларація про медичну допомогу — терапевт — медичний заклад”;

– посилити технічні спроможності та кадровий потенціал мережі станцій екстреної медичної допомоги поблизу КПВВ.

Більше про цю проблему доступу до медичної допомоги на КПВВ, чинники, які їх зумовлюють та кроки до покращення ситуації із доступом до медичної допомоги на КПВВ можна буде дізнатися 23 квітня о 14:00 під час онлайн-презентації результатів звіту “Дослідження умов доступу до медичної допомоги на КПВВ”.

Детальніше: https://www.facebook.com/events/219171146085409/

21.04.20

Фото: УНІАН

До БФ «Право на захист» звернувся пан О. Згідно з документами – записами в трудовій книжці, випискою з наказу підприємства про проведення атестації на трудовому місці – він мав право на призначення пенсії на пільгових умовах. Однак, у районному управлінні Пенсійного фонду (ПФУ), посилаючись на відсутність первинних документів, що підтверджують спуски в шахту, в призначенні пенсії на пільгових умовах чоловіку відмовили.

Юристи БФ «Право на захист» допомогли йому зі складанням адміністративного позову до суду, в якому просили визнати протиправною бездіяльність ПФУ та зобов’язати призначити пенсію на пільгових умовах. Наші колеги посилалися на те, що основним документом на підтвердження пільгового стажу є трудова книжка за умови її заповнення відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд задовольнив позовні вимоги частково: посилаючись на варіативність обрання способів захисту при зверненні до суду, він своїм рішенням зобов’язав ПФУ повторно розглянути документи, надані паном О. та вирішити питання щодо призначення йому пенсії з урахуванням висновків суду.

Після того, як рішення набуло законної сили, Пенсійний фонд призначив пенсію на пільгових умовах. Здавалося би, можна було би вважати, що справа вирішена успішно, а мета досягнута, однак пана О. попереду очікували нові випробування.

Через 5 місяців після виконання рішення суду та призначення пенсії на пільгових умовах ПФУ за результатами додаткової перевірки документів виніс нове рішення, яким скасував попереднє та відмовив у продовженні виплати пенсії. Пан О. за допомогою юристів знов змушений був звертатися до суду із адміністративним позовом про визнання такого рішення неправомірним та залишення за собою права на отримання пенсії на пільгових умовах.

І знову суд підтвердив право чоловіка на отримання пенсії на пільгових умовах, відповідно до наданих документів, а дії Пенсійного фонду щодо припинення виплати пенсії визнав неправомірними. ПФУ зобов’язали поновити виплати раніше призначеної пенсії. Тож ми, разом із паном О. чекаємо на виконання рішення суду а цій справі.

Опис подібної ситуації може свідчити про те, що під час звернення до суду із заявою про призначення пенсії або здійсненні перерахунку раніше призначеної пенсії з урахуванням додаткових документів, слід обов’язково брати до уваги таке:

1. Звернення має подаватися виключно за визначеною формою. Така форма передбачена Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 р (Далі – Порядок). У разі подання документів разом із заявою у довільній формі, такі документи будуть розглянуті в порядку ЗУ «Про звернення громадян», а всі висновки за результатами розгляду документів носитимуть рекомендаційний характер та не матимуть правових наслідків у вигляді призначення пенсії або зазначення підстав її непризначення.

2. За результатами розгляду заяви, поданої відповідно до Порядку, має бути прийняте обґрунтоване рішення із посиланням на норми чинного законодавства.

3. Незважаючи на всі переконання працівників Пенсійного фонду в тому, що вони нібито не мають підстав для прийняття, розгляду документів, слід вимагати саме додержання форми під час звернення та винесення рішення. У разі неправомірності відмови, саме таке рішення може бути оскаржене в судовому порядку, а пенсія відновлена з моменту фактичного звернення за її призначенням.

4. У разі сумнівів, виникнення додаткових питань, слід звертатися на «гарячу лінію» Пенсійного фонду України або на Урядову «гарячу лінію».

17.04.20

Перебування осіб на самоізоляції (в обсервації) регулюють зміни до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і Постанова КМУ №211 від 11.03.2020 р. у редакції від 08.04.2020 р.

Команда аналітиків БФ «Право на захист» підготувала огляд таких змін. Передусім вони стосуватимуться тих, хто, у зв’язку з пандемією, спричиненою вірусом CoVID-19, має перебувати на самоізоляції (в обсервації). Відповідно до Постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. такими є особи, які:

заявили про добровільну госпіталізацію до обсерватора (ізолятора) у зв’язку з неможливістю дотримання вимог самоізоляції;
двічі порушили умови самоізоляції;
мали контакт із хворими або мають ознаки інфікування COVID-19 та відмовляються від медичного обстеження за направленням лікаря;
здійснюють перетин державного кордону;
в’їжджають з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя через КПВВ.

Тож хто і за що відповідає в умовах карантину? Чи треба платити за перебування в обсерваторі? Та як держава порушує конституційні права, дозволивши обробку персональних даних без згоди особи – читайте в матеріалі «Самоізоляція в умовах карантину. Аналіз законодавчих змін»