Зробити пожертву
Укр / Eng

Категорія: Шукачі притулку

21.01.22

30 вересня Європейський суд з прав людини виніс рішення за заявою пана Шойго, поданою у 2013 році. Обставини ж, що стали предметом розгляду, мали місце у 2011-2012 роках – 10 років тому. 

1 листопада 2011 року 26-річного пана Шойго без документів затримано під час спроби перетину державного кордону між Україною та Молдовою. 4 листопада Державна прикордонна служба ініціювала в суді затримання чоловіка з метою його ідентифікації та видворення. 

Пан Шойго народився у 1985 році в Якутській Автономній Радянській Соціалістичній Республіці в наметі з оленячої шкіри (чум) на території, розташованій приблизно за 400 км від міста Мирний, за Полярним колом. Його народження не було зафіксовано жодним документом, а тому спроби документуватись в РФ були марними.

Видворення чоловіка за відсутності документа, що підтверджував громадянство, було неможливим. Однак, пан Шойго сприймався судом як громадянин РФ і 4 листопада 2011 року прийнято рішення про його затримання до 12 місяців з метою подальшого видворення до РФ. 

11 листопада 2011 року пан Шойго був поміщений до Чернігівського Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (далі – ПТПІ).  Однак, запит до консульства РФ з метою документування «громадянина РФ» паспортом зроблено тільки 25 вересня 2012 року – через 11 місяців після затримання чоловіка. 1 листопада 2012 року чоловіка було звільнено (12 місяців був максимальний строк тримання). 

Рішення про затримання було оскаржене паном Шойго у 2012 році, однак, в апеляційній інстанції порушення права на свободу та особисту недоторканість не встановлено, касаційна інстанція ж відмовила у відкритті провадження з формальних підстав…. Відповідь від консульства РФ надійшла після звільнення чоловіка, в ній повідомлялось, що визначити чи є він громадянином РФ неможливо…

ЯКІ ПОЛОЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПОРУШЕНО?

Частина перша статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає, що «нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:….f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.»

Позиція ЄСПЛ щодо статті 5 Конвенції пункту f) міститься в рішенні у справі KHAMROEV AND OTHERS v. UKRAINE, зокрема Суд вважає, що пункт (f) частини першої статті 5 не вимагає, щоб необхідність тримання під вартою була доведеною, наприклад, щоб запобігти особі вчинити злочин або втекти. Однак, позбавлення волі згідно з другою частиною пункту (f) буде виправданим лише тоді, коли триває процедура видворення або екстрадиції. Якщо таке провадження не розпочато своєчасно, тримання під вартою перестає бути припустимим відповідно до пункту 1 (f) статті 5.

Уряд стверджував, що в судовому порядку було встановлено наявність підстав для видворення пана Шойго, однак, не надав пояснень щодо причин несвоєчасної спроби ідентифікації пана Шойго. Із практики ЄСПЛ виходить, що якщо під час затримання процедура видворення не здійснюється органами влади з належною ретельністю, то така мета не виправдовує затримання, а тому позбавлення волі в цьому випадку стає свавільним. Тому Суд встановив порушення частини першої статті 5 Конвенції, пункт f).

Частиною четвертою статті 5 Конвенції передбачено, що «кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.»

Пан Шойго на момент затримання та суду в листопаді 2011 року не мав освіти, тим більше юридичної, і не міг самостійно оскаржити рішення про затримання на території України. З кваліфікованими адвокатами (БФ «Право на захист») він зустрівся тільки в липні 2012 року, після чого йому й було надано правову допомогу для оскарження рішення про затримання. Однак, в апеляційній інстанції суд не став на його сторону, а в розгляді касаційної скарги йому було відмовлено.

Окрім того, до 2017 року в законодавстві України була відсутня будь-яка інша процедура, за якою би був можливий перегляд законності затримання на підставі обставин, які виникли після прийняття першочергового рішення про затримання. З цього приводу ЄСПЛ зазначав у справі Azimov v. Russia, що тримання під вартою відповідно до пункту 1 (f) статті 5 триває, як правило, протягом значного періоду і залежить від обставин, які можуть змінюватися з часом.

Таким чином, пан Шойго не мав можливості своєчасно оскаржити рішення про своє затримання. Керуючись цими міркуваннями, Європейський суд з прав людини встановив порушення частини четвертої статті 5 Конвенції. 

Частиною п’ятою статті 5 Конвенції передбачено, що «кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.» На жаль, як зазначалось вище, судова система у справі пана Шойго не продемонструвала свою ефективність. 

Зокрема ЄСПЛ, вже не вперше відзначив, що в українському законодавстві відсутня реальна можливість отримати компенсацію у справах, коли Судом встановлено порушення статті 5 Конвенції. Рішенням ЄСПЛ встановлено порушення частини п’ятої статті 5 Конвенції і зобов’язано Державу сплатити пану Шойго 2000 євро для відшкодування моральної шкоди. 

ЩО ЗМІНИЛОСЬ ЗА 10 РОКІВ? ВИПАДКИ ЗАТРИМАННЯ ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА 

Пройшло 10 років з моменту затримання пана Шойго та поміщення його до ПТПІ. На жаль і нині команда БФ «Право на захист» спостерігає випадки затримання осіб, країни походження яких відмовляють в документуванні та не розглядають їх своїми громадянами.  

У 2020 році БФ «Право на захист» надавав юридичну допомогу декільком особам з невизначеним громадянством, поміщеним до ПТПІ. Щодо цих людей було ініційовано продовження терміну затримання, незважаючи на наявність відомостей про відсутність в них громадянства, випадки описані у звіті коаліції неурядових організацій «Дотримання прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства». Двоє з них після звільнення звернулись за визнанням особою без громадянства відповідно до статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Цікаво, що обидва тривалий час живуть в Україні, мають сім’ї, дітей, однак не мали змоги документуватись через відсутність громадянства.

Одна із ситуацій наразі є предметом розгляду ЄСПЛ у справі № 883/21 Vukolov v. Ukraine, заяву про порушення статей 5-1 (f), 8 Конвенції було подано в кінці 2020 року. Чоловік був затриманий в результаті операції «Мігрант» в жовтні 2019 року, поміщений до ПТПІ 7 листопада 2019 року, а звільнений 7 листопада 2020 року. Посольством Молдови надано відповідь ще в листопаді 2019 року (!) , що паспортом такий чоловік не був документований, інформація про наявність в нього відповідного громадянства відсутня. Після березня 2020 року міграційна служба не вживала зусиль з метою ідентифікації та видворення чоловіка до країни походження, зокрема через карантинні обмеження.

В цьому контексті продовження строку тримання чоловіка з 5 травня 2020 року ще на півроку – до 7 листопада 2020 року, не зумовлено тим, що людину намагаються ідентифікувати та видворити. Справа ускладнена непослідовністю міграційної служби та подальшою спробою ініціювати реадмісію чоловіка, в той час як затриманий він був з іншою метою. 

Дивує і те, що відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України є незначними, а тому не підлягають розгляду в касаційній інстанції, через що пану Вуколову і було відмовлено у відкритті касаційного провадження. 

Незважаючи на те, що чинне законодавство передбачає перегляд наявності підстав для продовження затримання особи в ПТПІ кожні півроку, все ще допускається непропорційно тривале затримання осіб; відсутність в них громадянства піддається сумніву; порядок оскарження продовження строку затримання і досі не здатний забезпечити провадження, в ході якого суд без зволікання встановить законність затримання.

ЧИ ЗАРАДИТЬ ПРОЦЕДУРА ВИЗНАННЯ ОСОБОЮ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА?

До моменту створення процедури визначення безгромадянства в Україні відсутнім був алгоритм документування осіб, які не мають паспортного документа через те, що не розглядаються громадянами будь-якої країни. Такі особи сприймались правоохоронними органами як іноземці, які не мають підстав для перебування на території України та підлягають видворенню. 

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства» 16.06.2020 року у недокументованих осіб без громадянства з’явилась можливість отримати офіційний статус ОБГ та документ, який посвідчує особу. За законом кожна особа, яка не може отримати паспортний документ через відсутність в неї громадянства, має право подати заяву про визнання її особою без громадянства (далі – ОБГ). За результатами розгляду заяви приймається рішення про визнання її ОБГ, або про відмову у визнання ОБГ. Визнану ОБГ документують посвідкою на тимчасове проживання в Україні.

Процедура визначена «Порядком розгляду заяв про визнання особою без громадянства», затвердженим постановою Уряду «Деякі питання визнання особою без громадянства» №317 від 24.03.2021 року.  Під час процедури досліджуються та перевіряються факти життя людини, відсутність громадянства країн, до яких людина має відношення. Замість притягнення особи до адміністративної відповідальності і безрезультатного затримання ставиться питання про встановлення її безгромадянства. 

Вже під час запровадження процедури навесні цього року чоловік без громадянства ризикував бути затриманим з метою ідентифікації і видворення.  Грузія не визнає його своїм громадянином, однак у січні 2021 року територіальним підрозділом ДМС щодо нього було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження. Суд в першій інстанції скасував це рішення, апеляційний ж суд підтримав сторону міграційної служби, лишивши в силі рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни «особи без громадянства Грузії».

Оскільки повертатися чоловікові було нікуди і він не міг це зробити без документів, йому загрожувало затримання з метою ідентифікації та видворення за межі території України. Державна міграційна служба на звернення адвоката надала рекомендацію звернутися із заявою про визнання особою без громадянства, проте постанова Уряду «Про деякі питання визнання особою без громадянства» від 24 березня 2021 року набрала чинності аж у квітні 2021 року і стала ефективною аж у травні 2021 року. 

На щастя, чоловік встиг подати заяву про визнання особою без громадянства, а позов щодо примусового видворення міграційною службою не був поданий. Чоловіка не затримали для ідентифікації, він не був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування на території України, під час процедури він тимчасово перебуває на території України на законних підставах.

Отже, процедура визнання особою без громадянства може бути реальною альтернативою затриманню ОБГ без паспортного документу. Однак, для попередження таких затримань, про порядок звернення за визнанням ОБГ мають бути поінформовані працівники відомств, уповноважених ініціювати рішення про затримання недокументованих осіб, таких як Державна міграційна служба України, Державна прикордонна служба України та Служба безпеки України. А для уникнення таких термінів як «особа без громадянства Грузії» і належної оцінки обставин людини, щодо якої порушене питання про примусове повернення або примусове видворення, з оновленим законодавством мають бути ознайомлені судді адміністративних судів. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

19.01.22

Що робити, якщо в рідній країні ти став чужаком і тобі погрожують політичною розправою? – Тікати. Саме так і вимушена була вчинити громадянка Білорусі пані Наталя (ім’я змінено), яка у серпні 2020 року прибула до України через політично обумовлений тиск з боку білоруських органів влади.

Спасінням для неї було отримання статусу біженця в Україні. Жінка звернулася по допомогу до Благодійного фонду
«Право на захист», де отримала правову консультацію. 

Юристи організації допомогли Наталі заповнити всі необхідні документи та подати їх до міграційної служби.

Олександра Журко

«Заявниця отримала всю необхідну інформацію про процедуру визнання біженцем в Україні та допомогу у заповненні документів і долученні доказів. У зв’язку з карантинними обмеженнями їй не вдалося звернутися до міграційної служби у встановлений законом термін, але завдяки її наполегливості, а також консультаціям юристів Фонду міграційна служба прийняла заяву пані Наталі в останній день її законного перебування на території України»,

– зазначила Олександра Журко, менеджерка проєкту «Правова допомога біженцям та шукачам захисту» БФ «Право на захист»

Зрештою, заява пані Наталі була задоволена і міграційна служба приняла рішення про визнання її біженцем в Україні. 

Це результат кропіткої праці пані Наталі та юристів БФ «Право на захист», які поруч із нею пройшли цей непростий шлях.

Проєкт «Правова допомога біженцям та шукачам захисту» реалізується БФ «Право на захист»
за фінансової підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН).

Якщо Вам необхідна правова допомога, звертайтеся до нашого Фонду за номерами гарячої лінії.
Всі послуги, які надає БФ «Право на захист» є безоплатними.

    • ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

    05.01.22

    Один з напрямів роботи благодійного фонду «Право на захист» – юридична допомога шукачам захисту та біженцям. 

    Ці люди залишають свою країну, дім, а іноді – і рідних, та не з власної волі, а через переслідування з політичних, релігійних та інших причин, закріплених у Конвенції про статус біженців.

    Вони сподіваються на допомогу, але шлях до визнання біженцем в Україні зазвичай довгий і тернистий.

    Фераз (ім’я змінено), громадянин Іраку, звернувся до міграційної служби за статусом біженця, але невдовзі отримавши відмову, вимушений був оскаржувати її у суді. За висновком міграційної служби, позивач просто прагнув легалізувати своє знаходження в Україні, а також не довів факт зміни віросповідання та загрози для його життя. 

    Ось, що сам Фераз розповідає про причини свого звернення: 

    «Я не можу повернутись в Ірак, оскільки там мені загрожує небезпека. В липні 2014 я пройшов обряд хрещення в Україні. Я прийняв християнство і сповідую християнство. Наразі я регулярно відвідую протестантську церкву в Києві. Кожної неділі я також проповідую у церкві іншим людям. У зв’язку з тим, що я змінив релігію з мусульманської на християнську, мої родичі та громада, серед якої я проживав, погрожували, що будуть мене переслідувати та вб’ють. За законами Ісламу людина, яка змінює релігію, має бути вбита в ім’я Ісламського Бога. Я не можу повернутися в Ірак, оскільки там мені загрожує смерть». 

    – розповів наш бенефіціар.

    За справу Фераза взялася Олена Калашник, старша юристка благодійного фонду «Право на захист»:

    Overview of the practice of the Supreme Court in disputes concerning the recognition of persons as refugees or in need of the complementary protection (2018-2021) Огляд практики Верховного Суду у спорах щодо визнання осіб біженцями або такими, що потребують додаткового захисту (за період з 2018 по 2021)

    «Шукач захисту звернувся до адміністративного суду. Юристи нашого Фонду допомогли зібрати необхідні докази: інформацію про країну походження з визнаних міжнародною спільнотою джерел, свідоцтво про хрещення та фотодокази, свідчення пастора його церкви, листи підтримки тощо. Суд першої інстанції відмовив у задоволені позову, але апеляційний суд скасував його рішення та виніс постанову на користь позивача».

    – розповідає наша колега.

    Наразі Фераз, нарешті, отримав статус біженця в Україні та може будувати плани на майбутнє, залишивши страхи у минулому.

    Більше про судову практику на користь шукачів захисту у спорах щодо вирішення питання про визннаня біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, читайте в огляді Національної асоціації адвокатів України та БФ «Право на захист».

    ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

    23.12.21

    1419-те засідання, 30 листопада – 2 грудня 2021
    (DH) H46-41
    група Кебе та Інші проти України
    (Заява № 12552/12)

    CM/Notes/1419/H46-41

    Рішення

    Депутати,

    1. нагадали, що ця група справ стосується різних недоліків в процедурах, пов’язаних з шукачами притулку, включаючи процедуру доступу до міжнародного захисту, відсутність оцінки ризиків в разі вислання, порушень в контексті позбавлення свободи, а також відсутності ефективного засобу юридичного захисту з автоматичною зупиняючою дією проти відмов у в’їзді в Україну;

    Що стосується індивідуальних заходів

    2. відзначаючи здійснені органами влади кроки для виплати належного відшкодування та пов’язані з цим складнощі, особливо в справі M.S., закликають органи влади забезпечити, аби, якщо місцезнаходження заявників буде встановлене, суми були передані в їхнє розпорядження, в тому числі і після спливу річного періоду;

    Що стосується заходів загального характеру,

    3. зважили на існуючі правила подачі звернень за міжнародним захистом, в тому числі особами в нелегальному становищі в пунктах перетину кордону та вимоги оцінки ризиків в різних процедурах; висловили, тим не менш, занепокоєння щодо повідомлень про практичні складнощі, з якими зустрічаються шукачі притулку, та заохотили органи влади гарантувати ефективну імплементацію цих правил відповідно до Конвенції аби дозволити доступ до процедури притулку та забезпечити ретельну оцінку ризиків у випадку повернення;

    4. закликали органи влади забезпечити аби будь-яке позбавлення свободи шукачів притулку відбувалось у повній відповідності до Статті 5 Конвенції та запросили від них надати подальшу інформацію в цьому відношенні; нагадали, що ця група справ також стосується надмірної тривалості перегляду рішень про позбавлення свободи; запросили органи влади подати інформацію щодо затримок в процедурах апеляції, пов’язаних з позбавленням свободи шукачів притулку;

    5. відзначили з інтересом процедуру що стосується дітей-мігрантів без супроводу дорослих та інформацію, що не було недавніх випадків позбавлення свободи таких дітей в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, заохотили органи влади здійснювати необхідні кроки аби посилити цю тенденцію та забезпечити адекватне поводження з такими дітьми;

    6. повторили, що достатні гарантії, такі як доступність інформації зрозумілою особі мовою, є суттєвими для надання реалістичної можливості звернутися за захистом у пункті перетину кордону та що переклад і правова допомога є суттєвими для осіб позбавлених свободи та таких, що підлягають видворенню; звернули увагу на нормативну базу, що встановлює такі гарантії і заходи, які здійснюються аби забезпечити практичне виконання; підкреслили, однак, із занепокоєнням повідомлення, які показують, що шукачі притулку не завжди отримують відповідні послуги, закликали органи влади забезпечити повну імплементацію таких гарантій на практиці;

    7. що стосується законодавчих ініціатив, представлених органами влади, наголосили, що будь-які проєкти законодавчих актів, що розробляються, повинні брати до уваги стандарти Конвенції, практику Суду, а також інші міжнародні зобов’язання та не повинні послаблювати гарантії, пов’язані з процедурами міжнародного захисту або позбавленням свободи шукачів притулку;

    8. заохотили органи влади посилити існуюче співробітництво з Верховним комісаром Організації Об’єднаних Націй у справах біженців, забезпечивши, серед інших аспектів, доступ представників УВКБ та його неурядових організацій-партнерів до осіб, які перебувають під їхнім мандатом, в тому числі в пунктах перетину кордону та місцях позбавлення свободи;

    9. запросили органи влади надати подальші відомості щодо існування добре усталеної судової практики стосовно призупинення виконання рішень про заборону в’їзду на українську територію; нагадали, тим не менш, що критично важливим є те, аби українські органи влади запровадили ефективні засоби юридичного захисту з автоматичною зупиняючою дією проти рішень прикордонників про відмову шукачам притулку в дозволі на в’їзд з метою розгляду їхніх звернень за міжнародним захистом;

    10. запросили органи влади надати оновлену інформацію щодо всіх невирішених питань до 1 січня 2023 р.

    ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

    09.11.21

    5 листопада, Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому законопроект «Про реалізацію публічних електронних послуг з реєстрації та декларування місця проживання в Україні» (реєстр. № 5463) [1].

    Закон набуде чинності 01 грудня 2021 року після підписання Президентом України (за виключенням окремих положень, які будуть введені в дію у 2022 році).

    Що змінилося у порядку реєстрації місця перебування шукачів захисту коротко в аналізі нижче.

    Чи можуть шукачі захисту зареєструвати місце свого перебування? (СПОЙЛЕР: Можуть, але не зобов’язані!)

    Про право, а не обов’язок

    Законопроект вперше уточнює особливості реєстрації місця перебування осіб, які звернулися за захистом в Україні (шукачів захисту). Зокрема, стаття 5 законопроекту передбачає, що іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.

    Ця стаття замінює раніше діючу статтю 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», яка встановлювала обов’язок реєстрації місця проживання для усіх іноземців та осіб без громадянства без виключень і уточнень для шукачів захисту. Існування цієї статті створювало різну практику тлумачення щодо розповсюдження цього обов’язку на шукачів захисту.

    Юристи БФ «Право на Захист» неодноразово відстоювали у судах права шукачів захисту, на яких протиправно накладався штраф за відсутність реєстрації місця проживання [2] [3]. 

    Ухвалений законопроект «Про реалізацію публічних електронних послуг з реєстрації та декларування місця проживання в Україні» чітко закріплює саме право шукачів захисту реєструвати місце свого перебування, а не обов’язок.

    Таке законодавче закріплення відповідає статті 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Цілі 12 Стратегії державної міграційної політики на період до 2025 року.

    Чи можуть шукачі захисту зареєструвати місце свого перебування? (СПОЙЛЕР: Можуть, але не зобов’язані!)

    Як шукачу захисту скористуватися своїм правом і зареєструвати місце свого перебування?

    Законопроект 5463 уточнює, що шукачі захисту можуть зареєструвати місце свого перебування. Місцем перебування визначається житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.

    Для того, щоб зареєструвати місце свого перебування шукачу захисту, відповідно до статті 9 законопроекту, необхідно звернутися особисто до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг), подати заяву встановленого зразка, а також  – такі документи:

    – довідку про звернення за захистом в Україні;

    – документи, що підтверджують право на перебування в житлі, адреса якого реєструється. Це можуть бути: відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України.

    Важливо зазначити, що вперше на законодавчому рівні для шукачів захисту окремо уточнені документи, які подаються для реєстрації місця перебування, з урахуванням того, що паспортний документ іноземця перебуває на зберіганні в територіальному органі ДМС протягом усієї процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

    Чи можуть шукачі захисту зареєструвати місце свого перебування? (СПОЙЛЕР: Можуть, але не зобов’язані!)

    Особливості реєстрації місця перебування шукачів захисту, які не мають постійного місця перебування

    Шукачі захисту, які не мають постійного місця свого перебування, можуть, відповідно до статті 13 законопроекту, зареєструвати своє місце перебування за адресою закладу для бездомних осіб або іншого надавача соціальних послуг. Така можливість відповідає вимогам Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», дія якого поширюється, у тому числі, на іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають в Україні.

    Подання заяви про реєстрацію місця перебування такого шукача захисту покладається на відповідну уповноважену особу спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, в яких зазначеним особам надаються соціальні послуги відповідно до Закону України “Про соціальні послуги”.

    Чи можуть шукачі захисту зареєструвати місце свого перебування? (СПОЙЛЕР: Можуть, але не зобов’язані!)

    Складнощі, з якими все ще можуть стикнутися шукачі захисту

    Шукачі захисту, які бажають зареєструвати місце свого перебування/місце перебування своїх дітей, можуть стикнутися зі складнощами, пов’язаними з такими особливостями їхнього статусу:

    – деякі діти шукачів захисту не мають свідоцтв про народження або документів про реєстрацію народження, виданих компетентним органом іноземної держави і легалізованим у встановленому порядку (втікаючи з країни свого походження, вони не завжди мають можливість забрати з собою весь необхідний пакет документів; документи можуть також бути втрачені дорогою або вже на території України);

    – шукачі захисту, які не мають паспортного документа (з причин, аналогічних причинам відсутності свідоцтв про народження), не можуть отримати реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків у порядку, передбаченому Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженому  Наказом Міністерства фінансів України  від 29.09.2017 № 822 [4];

    – шукачі захисту, в більшості, не мають житла в приватній власності, вони також обмежені в можливостях укласти договір найму (оренди) житла через відсутність у своєму розпорядженні паспортного документа або іншого документа, що посвідчує особу.

    Вказані перепони можуть зробити реалізацію права на реєстрацію місця перебування шукачів захисту неможливим. Слід наголосити, що за вимогами, Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року, політика щодо шукачів захисту має враховувати

    «гуманітарний компонент, що передбачає співчуття представників органів державної влади та інших заінтересованих сторін, а також більшою мірою суспільства».

    Stateless Children in Ukraine. Why and How? Як в Україні народжуються діти без громадянства?

    [1] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=71838

    [2] https://reyestr.court.gov.ua/Review/74656118

    [3] https://reyestr.court.gov.ua/Review/75003176

    [4] https://drive.google.com/file/d/10HrJK_R8FPD7pmLXYdrWn_Ngz5hGx21u/view

    ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

    06.10.21

    Як важливо зустрічатися з колегами та мати можливість обговорити нагальні питання за «круглим столом»!

    Ми раді, що днями в Луцьку продовжили щорічну традицію збиратися з представниками державних органів влади, які працюють із шукачами захисту, затриманими на кордоні й розміщеними до пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

    На круглому столі разом з нашими колегами були представники Державної міграційної служби України , Державної прикордонної служби України, Пункту тимчасового перебування іноземців, судді Ківерцівського районного суду Волинської області за сприяння Національної школи суддів України та адвокатів центрів із надання безоплатної вторинної правової допомоги Ківерцівського бюро правової допомоги та Луцького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

    Під час пандемії ми всі зустрічалися онлайн, тому круглий стіл є саме платформою для живого обговорення, можливості поділитися особистим досвідом та навіть розв’язати окремі питання щодо співпраці.

    Так, цьогоріч представник Волинського пункту розповів про те, як в умовах пандемії їм вдалося не допустити жодного випадку хвороби на своїй території серед затриманих. Лейтенант Луцького прикордонного загону поділився досвідом наших закордонних сусідів із Польщі та порівняв його з українськими реаліями. Суддя Ківерцівського районного суду висловився щодо особливостей розгляду справ про затримання та продовження строків перебування в ПТПІ щодо шукачів захисту та поділився своєю різноманітною судовою практикою. Адвокати центрів також надали цікаву інформацію стосовно представлення інтересів бенефіціарів ПНЗ в судах по справах щодо затримання та видворення.

    Такі круглі столи (і цей в першу чергу) насправді створюють простір для спілкування, обміну думками та вирішення багатьох питань. Тож ми вдячні всім, хто долучився до заходу та, передусім, до діалогу!

    Круглий стіл «Права шукачів захисту та ОБГ, які були затримані та розміщені в ПТПІ»

    ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

    05.10.21

    На засіданнях Комітету міністрів Ради Європи (далі – КМРЄ), що відбулись 14-16 вересня 2021 року у Страсбурзі, було вчергове розглянуто питання виконання нашою державою рішень у групах справ «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04),  «Жовнер проти України» (заява № 56848/00) та «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13). 

    За результатами розгляду КМРЄ було прийнято рішення, основні пункти якого можна коротко викласти таким чином:

    • Уряду України нагадали про його обов’язок повністю вирішити багатогранну проблему невиконання або затримок у виконанні рішень національних судів, а також про обов’язок України виконувати рішення Європейського суду з прав людини відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас КМРЄ зауважив, що наразі Уряд далекий від належного виконання зазначеного обов’язку;
    • КМРЄ було зауважено про виконання Україною індивідуальних заходів  у 18 справах з групи Жовнер/Іванов, та знято з контролю ці справи відповідною резолюцією; при цьому Уряд України має надати інформацію щодо виконання інших 31 рішень з цієї групи;
    • КМРЄ висловив занепокоєння відсутністю прогресу у виконанні Національної стратегії розв’язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року (далі – Національна стратегія) та Плану дій, які, у свою чергу, не передбачають необхідних для вирішення проблеми бюджетних асигнувань.
    • КМРЄ було зазначено, що реформування інституту приватних виконавців не вирішує проблем виконання рішень національних судів.
    • КМРЄ висловив зацікавленість конституційним поданням Верховного Суду до Конституційного Суду України (затверджене Постановою Пленуму Верховного Суду від 18 вересня 2020 року) щодо перевірки на конституційність законів про мораторій та їхню відповідність критеріям верховенства права. 
    • КМРЄ закликав Уряд нарешті створити систему обліку даних, яка б відображала ситуацію щодо виконання рішень національних судів, винесених проти держави.
    • зазначено про необхідність втілювати пакет законодавчих та інституційних реформ, викладених в Національній стратегії та в Плані дій, а також виділити достатньо бюджетних асигнувань.
    • КМРЄ доручив Секретаріату підготувати до наступного розгляду групи справ детальний меморандум щодо питань фінансових та бюджетних асигнувань  для забезпечення автоматичного виконання рішень і щодо питань мораторію, які перешкоджають виконанню рішень, винесених не на користь державних підприємств. 

    Також, з огляду на нагальну необхідність вирішити термінову проблему, КМРЄ закликав Уряд України до 1 січня 2022 року надати інформацію щодо зазначених пунктів, зокрема щодо прогресу у запровадженні необхідного пакету реформ, а також вирішив продовжити розгляд цих груп справ на засіданні в березні 2022 року. Також доручив Секретаріату підготувати проєкт проміжної резолюції для розгляду на засіданні у випадку, якщо отримана інформація не демонструватиме певного прогресу, зокрема в імплементації Національної стратегії та Плану дій. 

    Так, відповідно до Правила 16 Регламенту Комітету Міністрів у процесі контролю за виконанням постанови чи умов дружнього врегулювання Комітет Міністрів може приймати проміжні резолюції, у тому числі з тим, щоб надати інформацію про хід процесу виконання чи, якщо необхідно, висловити занепокоєння  і/або надати пропозиції щодо виконання.

    У зазначених групах справ КМРЄ виніс вже 8 проміжних резолюцій. Остання така резолюція була в жовтні 2020 року, у якій зазначено, що Україна не виконала своїх зобов’язань і не досягла прогресу у виконанні рішень ЄСПЛ до визначеного строку, зокрема у справі «Бурмич та інші проти України» (докладніше про неї ми писали тут).

    Існують занепокоєння, що в березні 2022 року Україну знову очікує негативна проміжна резолюція. Уряд не встигне за такий короткий строк кардинально змінити ситуацію в нормативно-правовій та інституційній сферах.    

    Однак суттєві зміни можуть бути досягнуті принаймні в одному з аспектів. Найближчі місяці розглядатиметься Закон України «Про державний бюджет на 2022 рік», і важливою буде та кількість бюджетних коштів, яка буде закладена на покриття заборгованості за рішеннями національних судів, у тому числі у соціальній сфері. Водночас, з огляду на пандемію та економічну кризу, якій вона сприяє, буде надто сміливим прогнозувати закладення значних бюджетних асигнувань на такі цілі. 

    З огляду на зазначене, БФ “Право на захист”  закликає державні органи до рішучих та скоординованих дій з вирішення системної проблеми невиконання рішень національних судів і вітатиме всі ефективні кроки держави, здійснені в цьому напрямку.

    R2P logo Ukrainian

    Ярослава Зволінська,

    Стратегічний юрист БФ “Право на захист”

    ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

    28.09.21

    Нещодавно в Луцьку команда проєкту Фонду «Правова допомога біженцям та шукачам захисту в Україні» долучилась до круглого столу «Взаємодія органів державної влади, центрів надання правової допомоги та громадського сектору у справах шукачів захисту в Україні». Колеги продовжили щорічну традицію збиратися з представниками державних органів влади, які працюють із шукачами захисту, затриманими на кордоні й розміщеними в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

    Окрім БФ «Право на захист» до заходу долучилися представники Державної міграційної служби України, Державної прикордонної служби України, Пункту тимчасового перебування іноземців, судді (Ківерцівський районний суд Волинської області) за сприяння Національної школи суддів України та адвокатів центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги (Ківерцівське бюро правової допомоги, Луцький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги).

    Такі зустрічі проводились і під час жорстких карантинних обмежень, хоча і у онлайн-форматі. Цьогорічний круглий стіл став платформою саме для живої дискусії, обміну досвідом та навіть для обговорення можливостей для співпраці.

    Наприклад, у цьому році представник Волинського пункту розповів про те, як в умовах пандемії їм вдалося не допустити жодного випадку хвороби на своїй території серед затриманих. Лейтенант Луцького прикордонного загону поділився досвідом наших закордонних сусідів із Польщі та порівняв його з українськими реаліями. Суддя Ківерцівського районного суду висловився щодо особливостей розгляду справ про затримання та продовження строків перебування в ПТПІ щодо шукачів захисту та поділився досвідом зі своєї судової практики. Адвокати центрів також надали цікаву інформацію стосовно представлення інтересів бенефіціарів БФ «Право на захист» в судах по справах щодо затримання та видворення.

    Основною метою таких заходів є створення простору для спілкування, обміну думками та вирішення багатьох питань. Тому ми щиро вдячні всім, хто мав можливість долучився до круглого столу та, передусім, до діалогу!

    • Якою є взаємодія органів влади та громадянського суспільства у питаннях допомоги біженцям? How do the authorities and civil society interact to help refugees and asylum seekers?
    • Якою є взаємодія органів влади та громадянського суспільства у питаннях допомоги біженцям? How do the authorities and civil society interact to help refugees and asylum seekers?

    ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

    28.09.21

    Цього тижня наші колеги мали можливість поспілкуватися з біженками із різних країн світу. В рамках нового проєкту підтримки та створення самостійних біженських спільнот, співробітники БФ «Право на захист» у Харкові долучилися до дуже цікавого та інтерактивного формату.

    Минулого місяця наші колеги вже проводили ознайомчі зустрічі та спілкувалися про серйозні та важливі речі з представницями жіночої спільноти біженок з Афганістану, Ірану, Судану та Камеруну. Але цього разу ми перейшли на абсолютно новий формат взаємодії – первинна мобілізація.

    На нашу думку, у неформальній атмосфері, під час цікавого майстер-класу та зі смачною їжею набагато простіше згуртувати невелику групу людей та залучити їх до наступних рішучих кроків у майбутньому.

    • Неформальна комунікація – ключ до нових ідей. Як Фонд допомагає біженським спільнотам знайти себе в Україні
    • Неформальна комунікація – ключ до нових ідей. Як Фонд допомагає біженським спільнотам знайти себе в Україні

    Отже, що ж ми робили? Юристки БФ «Право на захист» разом із жіночою спільнотою біженок відвідали в Харкові майстер-клас із ліпки глиною, а потім поїли смачної піци неподалік. Метою саме майстер-класу було показати дівчатам, що серйозні питання стосовно розбудови власних громад, підготовки проєктів і розв’язання колективних проблем можливо (і потрібно!) обговорювати під час дружньої зустрічі та невимушеного спілкування.

    Неформальна комунікація – ключ до нових ідей. Як Фонд допомагає біженським спільнотам знайти себе в Україні

    Саме в такі моменти, коли ви, наприклад, показуєте один одному готові вироби з кераміки, що зробили своїми руками, або ж насолоджуєтесь смачним шматочком піци, на думку приходять чудові ідеї!

    Неформальна комунікація – ключ до нових ідей. Як Фонд допомагає біженським спільнотам знайти себе в Україні

    Так сталося і цього разу. Наші дівчата – біженки з різних країн, зрозуміли, що хотіли б і надалі так спілкуватися та об’єднатися заради спільної мети. Наступного разу вони вже самостійно, без допомоги Фонду, організують схожу зустріч і насолоджуватимуться дружнім спілкуванням, вигадуючи круті ідеї, що наблизить їхню спільноту до реалізації якогось невеличкого, але водночас важливого проєкту.

    ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: