Вступ
08.07.2022р. Верховною Радою України в першому читанні прийнято проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні № 5795 від 16.07.2021.
Положення цього законопроєкту в цілому позитивно впливають на становище шукачів захисту в Україні, та з метою приведення проєкту у відповідність до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» БФ «Право на Захист», БФ «Рокада», ГО «Десяте квітня», МФОЗНС «Регіон Карпат» вважає за необхідне надати Комітету свої рекомендації щодо підготовки законопроєкту до другого читання.
Суть зауважень
Законопроєктом спрощено застосування праці іноземців та осіб без громадянства, у тому числі осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі – Закон про біженців), тож з метою забезпечення правової визначеності, закони, що впливають на шукачів захисту, мають відповідати цьому закону.
За Законом про біженців, документом, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов’язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України, є довідка про звернення за захистом в Україні.
Прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту є фактично другим етапом розгляду відповідної заяви. Цей етап закінчується винесенням зазначеного рішення або рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Разом з цим, така відмова не є остаточним визначенням статусу особи, адже за ним може мати місце оскарження цього рішення в судовому чи адміністративному порядку. І в першому, і в другому випадку таке оскарження є підставою для продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні й відповідно, продовження можливості реалізації прав і обов’язків зазначеної особи в Україні.
Тож, саме дійсна, продовжена довідка про звернення за захистом в Україні є підтвердженням того, що особа може реалізовувати свої права та виконувати обов’язки, передбачені Законом про біженців.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на тимчасове працевлаштування відповідно до статті 13 Закону про біженців. В той самий час відповідно до ч.2 ст. 17 Закону про біженців, особа, яка оскаржує відповідне рішення, до прийняття рішення за скаргою має всі права та обов’язки, передбачені статтею 13 цього Закону.
Вказане свідчить, що Закон про біженців урівнює в праві на працевлаштування осіб, стосовно яких прийнято «позитивне» рішення органу міграційної служби, та тих осіб, які оскаржують «негативне» рішення на цьому етапі.
Натомість Проєкт Закону №5795 доступ остатньої категорії осіб до працевлаштування не забезпечує.
За досвідом БФ «Право на Захист», БФ «Рокада», ГО «Десяте квітня», МФОЗНС «Регіон Карпат», судове оскарження відповідних рішень міграційної служби може тривати роками. Не маючи законних шляхів для самозабезпечення, особи, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів про для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за таких умов опиняються у вкрай вразливому становищі.
Також звертає увагу на себе той факт, що за вимогами Проєкту Закону № 5795, для отримання дозволу роботодавець подає копію рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та довідки про звернення за захистом в Україні.
Оскільки за цитованими вище вимогами закону, документом, що є дійсним для реалізації прав, є саме довідка про звернення за захистом, а також враховуючи, що Законом про біженців обов’язок органів ДМС України видавати особі копію рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не передбачений, така подвійна вимога може суттєво ускладнити отримання дозволу роботодавцем, і є надмірною.
Як зазначено в Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року, політика щодо шукачів захисту має враховувати «гуманітарний компонент, що передбачає співчуття представників органів державної влади та інших заінтересованих сторін, а також більшою мірою суспільства».
Висновок і рекомендації
Положення Проєкту Закону про внесення змін до деяких законів України щодо застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні № 5795 від 16.07.2021 мають бути приведені у відповідність до Закону про біженців та Стратегії державної міграційної політики України. На підставі викладеного, пропонуємо:
- статті 42-1, 42-2, 42-3, 42-4 доповнити категорією іноземців та осіб без громадянства, що оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- у статті 42-2 обов’язкову вимогу до роботодавця для отримання дозволу подавати копію рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, замінити на альтернативну вимогу: подавати копію цього рішення або копії довідки про звернення за захистом в Україні;
