БФ «Право на захист» надає безоплатну правову допомогу шукачам притулку, біженцям, особам без громадянства та документів, внутрішньо переміщеним особам та постраждалим внаслідок конфлікту.
Місяць: Червень 2021
14.06.21
У місці компактного проживання (МКП) «Святі гори» наразі мешкає понад 180 внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Здебільшого це особи похилого віку, родини з дітьми з інвалідністю, недієздатні лежачі особи. Вони живуть під ризиком виселення та залишитися взагалі без будь-якого житла, адже щороку виникає загроза непродовження договору оренди.
«Переселенці постійно шукають найбільш вигідні варіанти поселення, щоби не залежати від зовнішніх чинників та умов орендарів. Люди втомилися весь час жити з острахом, що їх можуть позбавити житла та залишити просто неба. Всі хочуть стабільності та впевненості в подальшому майбутньому для себе та для своїх рідних, »
— каже спеціалістка з моніторингу БФ «Право на захист» Наталія Шевченко.
10 червня разом із колегою Наталія провела в цьому МКП групову консультацію щодо всеукраїнських житлових програм для внутрішньо переміщених осіб. Учасникам зустрічі розповіли про програму «Доступне житло», можливість отримати пільговий державний кредит, а також про програму соціального та тимчасового житла.
«Зараз триває реорганізація Святогірської територіальної громади, керівництво якої зацікавлене в довгостроковому розв’язанні проблем переселенців. Тож ми впевнені, цій громаді вдасться створити всі умови для постановки на облік тих, хто потребує соціального та тимчасового житла. »
–зазначила спеціалістка з моніторингу БФ «Право на захист» Ірина Абрамова
На початку червня 2021 року команда БФ «Право на захист» провела установчі зустрічі із представниками військово-цивільних адміністрацій (ВЦА*), які долучилися до реформи територіальної організації влади. Зустрічі відбулися в селищі Сартана Маріупольського району та місті Мар’їнка Покровського району Донецької області.
Разом з укрупненням, громади отримали нові широкі повноваження в різних сферах повсякденного життя. Це організація системи надання освітніх, медичних, адміністративних, соціальних та інших послуг. Навіть у тих громадах, де головами обрали багаторічних керівників, перед владою стоять значні виклики щодо організації системної роботи нових виконавчих органів.
Під час зустрічей колеги обговорювали можливість впровадження на території громад проєкту «Забезпечення доступу до соціальних послуг у територіальних громадах вздовж лінії розмежування», який реалізується БФ «Право на захист» за підтримки УВКБ ООН. Зі слів представників ВЦА, реалізація такого проєкту стане значною допомогою для підтримки спроможності громад у сфері соціального захисту населення. Населенні пункти, які увійшли до їхнього складу, розташовані вздовж лінії розмежуванні та суттєво постраждали від збройного конфлікту. Хоча варто зазначити, що представники обидвох ВЦА мають певний досвід та напрацювання у сфері надання соціальних послуг.
«У громадах, де Указом Президента створені військово-цивільні адміністрації, виникає більше проблемних питань. Крім загальних проблем із реалізацією гарантованих Конституцією України прав на отримання соціальних послуг, у кожній такій громаді є додаткові труднощі, пов’язані з довготривалим конфліктом та браком достатньої кількості кваліфікованого персоналу. Проєкт «Забезпечення доступу до соціальних послуг у територіальних громадах вздовж лінії розмежування» дозволить вибраним ВЦА створити дієву та ефективну систему надання соціальних послуг у громаді якісно та у визначені Законом України терміни. »
– розповідає координатор із питань децентралізації БФ «Право на захист» Олег Любимов
Результатом зустрічей стало підписання меморандуму про подальшу взаємодію та співпрацю із керівниками ВЦА. Далі буде дуже кропітка робота — створення робочих груп, проведення оцінювання потреб у громадах, створення проєктної моделі соціальних послуг та, власне, її впровадження.
* У процесі децентралізації до складу Мар’їнської ВЦА ввійшли вісім рад, що об`єдналися (17 населених пунктів), до Сартанської ВЦА — сім рад (18 населених пунктів), певна частина з яких розташована близько до лінії зіткнення.
Наші колеги регулярно наголошують: потрібно розробляти регіональні програми пільгового кредитування на придбання або будівництво житла для ВПО в регіонах.
Так, 11 червня, під головуванням заступника голови Харківської обласної державної адміністрації (ХОДА) Михайла Харнама, відбулася робоча нарада з питань реалізації обласних програм з будівництва житла. До зустрічі долучилися й спеціалісти харківського офісу БФ «Право на захист».
Під час наради було обговорено ряд важливих питань, зокрема щодо:
затвердження та фінансування з обласного бюджету регіональної програми пільгового кредитування на придбання/будівництво житла для ВПО, що мешкають в Харківській області;
можливостей виділення коштів з обласного бюджету громадам області для їхньої участі в отриманні субвенції на створення фонду тимчасового житла для ВПО.
Після обговорення були досягнуті домовленості щодо повторної зустрічі у вересні 2021 року. До неї планується залучити співробітників Департаменту фінансів та Департаменту економіки та міжнародних відносин ХОДА, аби більш детально обговорити умови регіональної програми.
Сподіваємось на подальшу плідну співпрацю з Харківська обласна державна адміністрація та досягнення позитивних результатів!
Олег Цой народився 1955 року в Узбекистані. Там він отримав паспорт громадянина колишнього СРСР. За родом діяльності чоловік усе життя працював в «Будинку зв’язку» –– прокладав телефонні кабелі та комунікації.
Після переїзду в 1991 році в Україну життя Олега Мойсейовича змінилося. Радянський союз розпався, колишні республіки отримали кордони, а обміняти старий паспорт на новий в Україні чоловік не зміг. Причиною тому були численні обставини. Далі ситуація ускладнилася тим, що з часом і паспорт громадянина колишнього СРСР було втрачено. Людина залишилася взагалі без документів. Виїхати в Узбекистан Олег Мойсейович вже не міг, бо для перетину кордону потрібні були документи.
Майже три десятиліття пішло на марні спроби оформити українське громадянство і паспорт.
Після звернення Олега Мойсейовича до БФ «Право на захист» та УВКБ ООН спеціалісти нашої організації надіслали до Узбекистану запити та отримали необхідні документи. Також було зібрано відсутні довідки. Завдяки змінам в українському законодавстві у 2021 році, чоловік зміг звернутися до міграційної служби з заявою про визнання особою без громадянства.
Тепер Олег Мойсейович сподівається, що держава Україна визнає його право на існування та оформить йому довідку на тимчасове проживання, аби він перестав бути привидом в суспільстві!
«Я пам`ятаю ті часи, коли у Водяному було тихо і спокійно, — зі сльозами на очах розповідає місцевий мешканець Геннадій. — Вперше почувши дивні звуки, ми не могли зрозуміти, що це таке, допоки снаряди з неба не почали падати на хати. З цієї миті почалася наша трагедія…»
Водяне — це село Маріупольського району поблизу лінії розмежування, яке значно постраждало від війни. Тепер там мешкають усього дев’ятеро осіб.
Руйнування у Водяному – всюди. На одній із фотографій видно, що виноградник встиг повністю обрости будинок – господарі залишили його ще у далекому 2014 році
«У 2014 році в міський ринок Маріуполя влучили снаряди. Мій син та онуки були там. Син власним тілом прикривав дітей, рятуючи їх від уламків, — тихо додає чоловік. — З того часу ми зненавиділи салют. Онучка до сьогодні здригається та плаче… Але ж до війни це була радість».
Через обстріли у Водяному довго не було електропостачання: село було фактично повністю відрізане від цивілізації. Основним джерелом питної води став — та й залишається — дощ, а єдина в селі криниця, де нещодавно адміністрація міста встановила насос, розташована в місці, яке обстрілюється. Щоправда, Генадій каже, що до кінця 2020 року питну воду їм також постачали співробітники організації ADRA, зараз адміністрація сіла веде перемовини щодо відновлення постачання води.
Через постійні обстріли у Водяному спостерігаються постійні проблеми з водопостачанням та нестачею питної води. Волонтерські організації допомагають жителям та доставляють воду в село
У сусідки Геннадія, Марини, і сьогодні тремтять руки, коли вона згадує про перші бомбування. З неприхованим хвилюванням жінка розповідає як, оговтавшись від першого шоку, вони були змушені вживати заходів безпеки: доводилося тривалий час жити в підвалах, з мізерною їжею та водою сумнівної свіжості й чистоти. Але вибору не було — необхідно було просто вижити.
І без того непросте становище місцевих мешканців ускладнюється відсутністю в селі медичного закладу. Тож, щоб отримати навіть найпростішу медичну послугу необхідно подолати десятки кілометрів до найближчого населеного пункту. І це при тому, що регулярного транспортного сполучення у Водяному давно вже немає, виїхати із села практично не має на чому.
Зоя — самотня жінка, яка пережила найтяжчі та найстрашніші моменти війни, неймовірно радіє візиту співробітників БФ «Право на захист». Вона чудово розуміє, через що їм довелося пройти, аби дізнатися, як живуть місцеві жителі, надати їм необхідну допомогу та поінформувати про можливість отримати компенсацію за зруйноване (пошкоджене) житло — адже дорога до рідко відвідуваного населеного пункту зруйнована та обабіч замінована.
Дістатися до Водяного не так просто як здається. Рейси перевізників нерегулярні, а до села веде лише одна автомобільна дорога, навколо якої лише заміноване поле та небо
Сумно усміхаючись, Зоя розповідає, як її коза Зойка прибігає до хати й ховається, подаючи своїй господині знак, що скоро буде обстріл. Ніби вмовляючи її теж бігти до безпечного місця.
Та попри всі жахи війни люди не втрачають безумовної віри в те, що саме тут — їхнє місце. І джерело їхнього життя — у цій землі, деревах, людях, тваринах — саме вони оберігають та захищають, щодня даруючи силу та незламну надію на те, що кожне «завтра» буде краще, ніж сьогодні.
І, зазираючи в очі цих надзвичайних людей, мимоволі переймаєшся їхньою впевненістю в тому, щоврешті-решт усе буде добре.
Внаслідок обмежень на перетин лінії розмежування, тисячі людей були позбавлені можливості реалізації основних потреб: отримання пенсій, соціальних виплат, свідоцтв про народження та смерть; відвідування членів сім’ї та доступу до власного майна; дехто був відрізаний від місця постійного проживання.
Тож багато мешканців непідконтрольної уряду України території (НПУТ) наважуються їхати на підконтрольну територію через Російську Федерацію, перетинаючи російсько-український кордон через міжнародні контрольні пункти пропуску «Мілове» та «Гоптівка». Така поїздка, звісно, займає більше часу ніж перетин лінії розмежування, потребує додаткових витрат на транспорт та у багатьох випадках – сплати штрафу за незаконний перетин кордону.
Команда БФ «Право на захист» підготувала звіт «В обхід лінії розмежування: інформація щодо переміщення мешканців НПУТ через Російську Федерацію». Він ґрунтується на інформації щодо умов перетину кордону та труднощів, з якими стикалися мешканці НПУТ. Інформація була зібрана на двох прикордонних пунктах під час інтерв’ю з представниками Держприкордонслужби України (ДПСУ), людьми, що перетинають прикордонні пункти, та спостережень під час моніторингових візитів протягом квітня та травня 2021 року.
Офіси БФ «Право на захист» у Києві, Харкові та Львові відкриті для відвідувачів! Ми консультуємо і надаємо юридичну підтримку всім біженцям, які змушені були покинути свої країни через переслідування або військовий конфлікт та масові порушення прав людини.
Наші юристи та адвокати проконсультують вас з усіх питань, які стосуються державної міграційної процедури. Завітайте в офіс або телефонуйте нам, аби отримати безоплатну юридичну допомогу щодо:
звернення до міграційної служби за статусом біженця в Україні;
отримання довідки – документа шукача захисту в Україні;
супроводу міграційної справи та справи в суді (в разі відмови міграційною службою).
Ви також зможете отримати від наших юристів корисну інформацію щодо:
допомоги, яку надає УВКБ ООН в Україні для біженців і шукачів захисту;
інших організацій-партнерів УВКБ ООН, які допомагають біженцям, та варіанти допомоги від них;
можливостей для навчання, працевлаштування і розвитку для вас в Україні.
Звертайтеся або телефонуйте нам з понеділка по п’ятницю з 09:00 до 18:00:
Відповідь на це запитання намагалися знайти наші колеги. Із 29 березня по 30 квітня поточного року благодійний фонд «Право на захист» досліджував доступ до адміністративних послуг у центрах надання адміністративних послуг (далі — ЦНАП). Спостерігачі нашої організації опитали 863 особи, які перетнули лінію розмежування в обох напрямках через контрольні пункти в’їзду-виїзду (далі — КПВВ) «Станиця Луганська» в Луганській області і «Новотроїцьке» в Донецькій області.
Дослідження проводили, аби отримати інформацію про такі аспекти роботи ЦНАП:
1) Досвід звернення за адміністративними послугами осіб віком від 60 років, адже особи саме цієї вразливої вікової групи найчастіше перетинають лінію розмежування.
2) Досвід звернення за паспортом громадянина України у формі картки по досягненню 14-річного віку (вперше). Крім дослідження якості надання такої послуги, вивчалася також наявність труднощів у збиранні документів, необхідних для звернення. Таке дослідження зумовлене тим, що паспорт підтверджує громадянство України, а отже, і правовий зв’язок між фізичною особою й Україною.
3) Джерела отримання інформації про адміністративні послуги для покращення інформування про них.
4) Досвід звернення до ЦНАП на КПВВ та до мобільного ЦНАП.
5) Вплив COVID-19 на доступ до адміністративних послуг у ЦНАП.
«Ми давно досліджуємо свободу пересування через лінію розмежування, і вона є наскрізною для БФ «Право на захист». Питання ж доступу до адмінпослуг на КПВВ у Центрах надання адміністративних послуг — тема відносно нова, оскільки ЦНАП на деяких КПВВ з’явилися нещодавно. Водночас наше дослідження є дуже вчасним, адже днями з’явився Наказ Президента України «Про введення в дію Рішення Ради національної безпеки й оборони про деякі питання активізації процесу мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях».
У першому пункті Наказу надається доручення Кабміну в тримісячний строк завершити облаштування КПВВ на тимчасово окуповані території в Донецькій та Луганській областях, розбудову їхньої інфраструктури, передбачивши створення поблизу кожного контрольного пункту гуманітарно-логістичних центрів, сервісних центрів для надання соціальних, адміністративних, банківських, медичних, поштових та інших послуг. Тож наше дослідження може показати питання, які можна розв’язати в процесі такого облаштування».
— розповідає адвокаційна координаторка БФ «Право на захист» Еліна Шишкіна,
За результатами дослідження нам вдалося з’ясувати, що люди здебільшого задоволені якістю надання адміністративних послуг у ЦНАП, але важливо підвищувати обізнаність населення про адміністративні послуги, самі ЦНАП й порядок отримання таких послуг.
Водночас викликає занепокоєння брак адміністративної процедури, яка сприяла би швидкій та легкій реєстрації народження дітей, народжених на НПУТ, а також відновлення свідоцтв про народження дітей, виданих до збройної агресії Російської Федерації. Крім того, спрощення потребує адміністративна процедура взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. Такі зміни покращать доступ до отримання в ЦНАП першого паспорта громадянина України у формі картки в 14 років.
Опитані мешканці Донецької та Луганської областей потребують створення, належного функціонування та наповнення вебсайтів ЦНАПів (зокрема, тих, що працюють на КПВВ та мобільних ЦНАП); розміщення в них інформаційних стендів із роздатковими матеріалами.Також люди виявляли бажання отримувати в ЦНАП такі послуги: реєстрація місця проживання, транспортного засобу й нерухомого майна; видавання закордонного паспорта, ID-картки й посвідчення водія; оформлення субсидій.
ЦНАП на КПВВ надають переважно інформаційні, а не адміністративні, послуги. Відтак респонденти іноді незадоволені якістю надання адміністративних послуг у них.
Найбільшою проблемою респондентів, які намагалися перетнути лінію розмежування через КПВВ за отриманням адміністративної послуги в ЦНАП, є саме наявність обмежень у перетині лінії розмежування через КПВВ.
За результатами проведеного дослідження БФ «Право на захист» рекомендує органам державної влади:
Установити позасудову процедуру, яка полегшила би реєстрацію народжень дітей, народжених на НПУТ, а також спростити відновлення свідоцтв про народження дітей, виданих до збройної агресії Російської Федерації, та процедуру взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.
Забезпечити належний доступ до адміністративних послуг особам, які перетинають КПВВ у напрямку підконтрольної території. Зокрема, продовжити відкриття ЦНАП на КПВВ і мобільних ЦНАП у Донецькій та Луганській областях.
Забезпечити надання передусім адміністративних, а не інформаційних, послуг у ЦНАП на КПВВ.
Створити вебсайти ЦНАП, зокрема, тих, що діють на КПВВ і мобільних ЦНАП, облаштувати інформаційні стенди, наповнені роздатковими інформаційними матеріалами.
* Документ висвітлює діяльність із надання гуманітарної допомоги, яка здійснюється за фінансової допомоги Європейського Союзу. Погляди, висловлені в цьому документі, жодним чином не повинні відображати офіційну думку Європейського Союзу, і Європейська Комісія не несе відповідальності за використання інформації, наведеної в цьому документі.
«Інколи здається, що мене мало що може здивувати в роботі, та це не так. Дивлюся на наших бенефіціарів і не розумію, як їм вдається так наполегливо, зціпивши зуби та стиснувши кулаки, долати перепони, штучно створені державою . »
— розповідає юрист БФ «Право на захист» Руслан Беретелі.
Історія співпраці нашої організації з Марією розпочалася взимку2020 року, коли жінка прийшла до курахівського офісу БФ «Право на захист» по допомогу. Майже годину вона, уродженка Донецька, розповідала, як навчалася і працювала в рідному місті, як одружилася й народила двох доньок. Здавалося би, усе, «як у всіх», але є одне але: увесь цей час її не існувало для держави — у свої 31 вона не мала ані паспорту, ані документів, що посвідчують особу. Ані отримати свідоцтва про народження дітей, ані офіційно працевлаштуватися, ані купити квитки на поїзд.
«Передусім ми мали підтвердити факт проживання Марії на території України станом на 1991 рік. Зізнаюся, такої мотивованої клієнтки в нашому офісі ще не було. Кожна вказівкащодо збирання доказів виконувалася практично миттєво: родичка нашої клієнтки в Донецьку перевернула і школу, де навчалася наша героїня, і лікарню, де таперебувала на обліку ще з дитинства; отримала довідки з підприємства, де працювала мати Марії. Їй вдалося знайти особисту справу учня, медичну карту, довідки й ще багато чого.» — розповідає Руслан Беретелі. —
Докази проживання Марії в Україні станом на 1991 рік були беззаперечними, а отже, жінка мала право на визнання громадянкою нашої держави. Утім у суді, попри очевидні докази, представниця відділу Державної міграційної служби (ДМС) була проти встановлення цього факту. Адвокат БФ «Право на захист» Леонід Серафимович аргументовано й наполегливо обстоював позицію бенефіціарки й суд задовольнив заяву нашої клієнтки.
Упродовж кількох місяців відповідач не виконував рішення суду: Марії не надавали бланк заяви-анкети, вимагали надання якихось надуманих доказів, пропонували дочекатися керівника тощо. Не вдалося розв’язати складне питання і юридичним супроводом до відділу ДМС, бо вкотре порадили «чекати керівника»…
Тож наші юристи звернулися до керівника Державної міграційної служби України. Справу одразу ж узяли на контроль, документи прийняли. Упродовж трьох місяців Марія отримала довідку про належність до громадянства України, а пізніше — й паспорт.
До цього часу жінці доводилося користуватися копіями нещодавно отриманих свідоцтв про народження дітей. Тепер вона змогла забрати й оригінали. Переоформила Марія і власний загублений реєстраційний номер облікової картки платника податків. Позаду багато роботи, та не менше попереду — тепер жінці доведеться зайнятися облаштуванням комфортного життя для себе та дітей: влаштуватися на офіційну роботу, оформити соціальні виплати тощо. Та вже зараз Марія каже: «Паспорт відчиняє всі двері».
Пропонуємо Вам переглянути розповідь Марії у відео:
