БФ «Право на захист» надає безоплатну правову допомогу шукачам притулку, біженцям, особам без громадянства та документів, внутрішньо переміщеним особам та постраждалим внаслідок конфлікту.
28 жовтня 2021 р. Урядом було внесено зміни [1] до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання пільгового довгострокового державного кредиту внутрішньо переміщеним особам, учасникам проведення антитерористичної операції (АТО) та/або учасникам проведення операції Об’єднаних сил (ООС) на придбання житла (далі – «Порядок»), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 980 від 27 листопада 2019 р. [2] .
Внесені зміни вже набули чинності і передбачають, серед іншого, таке:
Об’єкт кредитування
Зміни до Порядку торкаються, зокрема, визначення терміну «об’єкт кредитування». Наразі він означатиме квартиру у багатоквартирному житловому будинку або одноквартирний житловий будинок за умови, що такий багатоквартирний або одноквартирний житловий будинок прийнято в експлуатацію не більше ніж 35 років (раніше – 25 років) тому чи реконструйовано не більше ніж 25 років (раніше – 15 років) тому. Тож, фактично такі зміни призводять до розширення кола об’єктів, які можуть бути об’єктами кредитування згідно з Порядком.
Особи, яким не може бути наданий кредит
Обмеження щодо кола осіб, яким не може бути надана позика згідно з Порядком, були передбачені ним і раніше. Попередня редакція Порядку передбачала, що визначені ним умови надання не поширювались на осіб, які за рахунок бюджетних коштів отримали державну підтримку або грошову компенсацію, або позики на пільгових умовах на будівництво (придбання) житла. Наразі відповідні положення було додатково доопрацьовано.
Тож, тепер п. 7 Порядку передбачає, що кредит не може бути наданий особам, які або
члени сім’ї яких за рахунок бюджетних коштів отримали державну
підтримку/грошову компенсацію/кредити на пільгових умовах на будівництво
(придбання) житла.
При цьому, дія вказаного п. 7 не поширюється на випадки, коли за рахунок державної підтримки/грошової компенсації/позики на пільгових умовах збудовано/будувалося або придбано житло, яке розташоване на території, що є тимчасово окупованою відповідно до Законів України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» [3], «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» [4] та/або на території населених пунктів, зазначених у переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085 від 7 листопада 2014 р. [5]
Підстави для реєстрації кандидатів
Оскільки Порядок поширюється на дві категорії
осіб, а саме на: (і) внутрішньо переміщених осіб (далі – «ВПО») та (іі) учасників
проведення АТО та/або ООС, раніше він передбачав, що у разі, коли на кандидата
одночасно поширюється і дія Закону України «Про забезпечення прав і свобод
внутрішньо переміщених осіб» і дія відповідних положень Закону України «Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особа мала обрати
одну з підстав реєстрації кандидатом.
Зараз, згідно з новими положеннями п. 11 Порядку, в такому випадку кандидат може обрати одну або обидві підстави для реєстрації. При цьому, для реєстрації кандидатом за обома підставами особа має подати дві окремі заяви про намір отримати позику, а після його отримання кандидат автоматично виключається з іншого реєстру, про що у реєстрі робиться позначення «виключено з реєстру».
Запрошення кандидатів для подання документів
Згідно з новими положеннями п. 8 Порядку,
запрошення кандидатів до фінансової установи (нагадуємо, що під цим терміном
Порядок розуміє Держмолодьжитло та/або його регіональні
управління) для подання документів на отримання кредиту здійснюється у
межах наявних на рахунку коштів відповідно до затвердженого розподілу на
встановлений період, про що робиться оголошення на офіційному
веб-сайті фінансової установи.
Як свідчить практика, такі запрошення і раніше
вже публікувались на сайтах відповідних регіональних управлінь Держмолодьжитла.
Неподання кандидатом необхідних документів
Як і раніше, Порядок передбачає, що в разі неподання кандидатом до фінансової установи заяви про надання позики та відповідних документів, визначених Порядком, фінансовою установою складається акт про неявку особи та неподання заяви про надання кредиту (далі – «акт»). Зараз такі положення було додатково розширено.
Протягом одного календарного року з дня
складення акта фінансовою установою не будуть розглядатися документи кандидата
на отримання кредиту та не пропонуватиметься кредит. Якщо факт неявки кандидата буде
зафіксовановдруге, він втрачає право на отримання кредиту за своїм
порядковим номером кандидата у реєстрі.
Однак, на жаль, Порядок містить норми, які
суперечать наведеним вище новим положенням. Так, абзацом одинадцятим п. 11
Порядку досі передбачено, що «після
надходження … складеного в установленому порядку акта в той же робочий день у
реєстрі робиться відповідне позначення «виключено з реєстру». Питання, чи
можна ці норми трактувати як такі, що відносяться виключно до повторно
складеного акту, на даний момент залишається відкритим. Скоріш за все,
виправлення цієї суперечності та деяких інших протиріч, про які йтиметься
нижче, вимагатиме додаткового внесення змін до Порядку.
Відмова від отримання кредиту та втрата права на його отримання
Згідно з Порядком, кандидат і раніше міг подати заяву про відмову від отримання кредиту. В такому разі після надходження заяви про відмову від отримання позики до фінансової установи або складеного в установленому порядку акта в той же робочий день у реєстрі мало бути зроблено відповідне позначення «виключено з реєстру».
Ці положення і наразі залишаються в тексті
пункту 11 Порядку і продовжують діяти.
Водночас, зараз вказаний пункт 11 було доповнено новими положеннями, згідно з якими кандидат має право один раз податизаяву про відмову від отримання кредиту на один календарний рік. Протягом такого календарного року фінансовою установою не розглядаються документи кандидата на отримання кредиту та не пропонується кредит. Якщо кандидат відмовляється від надання кредиту вдруге, він втрачає право на його отримання за своїм порядковим номером кандидата у реєстрі.
Крім цього, якщо кандидат один раз подав заяву про відмову від отримання, а наступного разу не подав до фінансової установи заяви про надання кредиту з відповідними документами, фінансовою установою складається акт про втрату права кандидата на отримання кредиту за своїм порядковим номером кандидата у реєстрі. Однак слід звернути увагу на те, що такі положення дещо суперечать наведеним вище нормам п. 11 про виключення особи з реєстру в той же день після надходження заяви про відмову від отримання кредиту. Тож, це питання потребуватиме наступного з’ясування та аналізу.
Нові положення п. 11 також визначають ряд
випадків, коли в реєстрі в той же день робиться щодо особи позначення «виключено з реєстру». При цьому,
викликає велике питання той факт, що до них відносяться випадки, передбачені абзацом дванадцятим п. 11 Порядку, яким
визначено, що кандидат має право один раз
подати заяву про відмову від отримання кредиту на один календарний рік, і
протягом такого календарного року фінансовою установою не розглядаються
документи кандидата на отримання кредиту та не пропонується кредит.
Виходячи з наведеного формулювання, можна було б припустити, що надалі, після закінчення цього періоду, кандидат все ж таки повинен був би залишатись в реєстрі і йому могла би бути запропонована позика. На користь такого підходу свідчить і інформація, розміщена на сайті Луганського Регіонального управління Держмолодьжитла, яка вказує, що кандидат «може один раз відмовитись від отримання кредиту, з причин особистого характеру (написати заяву на відмову) ….. В цьому випадку кандидат втрачає право на отримання кредиту на один календарний рік, при цьому номер в реєстрі зберігається. Якщо вдруге, то кандидат втрачає своє право на отримання кредиту за реєстраційним номером, про що робиться відмітка в реєстрі.»[6] Водночас, незрозумілим тоді залишається співвідношення такого підходу Держмолодьжитла зі старими, але досі діючими положеннями п. 11, про те, що після надходження заяви про відмову від отримання кредиту до фінансової установи або складеного в установленому порядку акта в той же робочий день у реєстрі мало бути зроблено відповідне позначення «виключено з реєстру».
Тож, з огляду на це, правильне тлумачення та
застосування зазначених вище та інших положень Порядку щодо виключення з
реєстру потребуватиме додаткових роз’яснень з боку Мінрегіону, як головного
розпорядника коштів відповідної бюджетної програми для здійснення такого кредитування,
та Держмолодьжитла. Хоча наразі видається, що для врегулювання цих питань
знадобиться якнайшвидше внесення додаткових змін до Порядку.
При цьому слід
зазначити, що, в будь-якому випадку, у подальшому кандидат, якого виключено з
реєстру, може повторно зареєструватися в реєстрі, однак при цьому його
попередній порядковий номер у реєстрі не зберігається.
Схвалення переліку одержувачів кредиту
Певних змін зазнали і положення п. 13 Порядку. Як і раніше, він передбачає, що розгляд пропозицій щодо формування переліку осіб, які у поточному році отримають позику, на відповідність вимогам Порядку здійснюється комісією, склад якої затверджується Мінрегіоном (далі – «комісія»).
Водночас, згідно з абзацом другим п. 13 Порядку, комісія за результатами розгляду наданої фінансовою установою інформації про перелік зареєстрованих кандидатів, що розрахунково (в межах наявних коштів) можуть бути включені до переліку одержувачів кредиту, із зазначенням пільгової категорії, розміру позики та даних про об’єкт, що придбавається, схвалює перелік одержувачів та розмір кредиту, який надається у поточному році за рахунок бюджетних коштів. Перелік одержувачів формується з урахуванням черговості згідно з реєстрами фінансової установи.
Таким чином, наразі Порядок прямо пов’язує перелік одержувачів кредитів з сумами коштів, наявних для їх надання .
[1] Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання пільгового довгострокового державного кредиту внутрішньо переміщеним особам, учасникам проведення антитерористичної операції (АТО) та/або учасникам проведення операції Об’єднаних сил (ООС) на придбання житла» № 1111 від 28 жовтня 2021 р.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1111-2021-%D0%BF#n2
[2] Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання пільгового довгострокового державного кредиту внутрішньо переміщеним особам, учасникам проведення антитерористичної операції (АТО) та/або учасникам проведення операції Об’єднаних сил (ООС) на придбання житла, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 980 від 27 листопада 2019 р.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980-2019-%D0%BF#Text
28 жовтня 2021 року розпорядженням Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) № 1364-р було схвалено Стратегію інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження середньострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2024 року [1] (далі – Стратегія).
Ця Стратегія містить наступні складові: загальна частина; основні проблеми інтеграції внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО) та впровадження середньострокових рішень щодо внутрішнього переміщення; мета та принципи; шість стратегічних цілей та відповідних шляхів розв’язання проблем; очікувані результати реалізації Стратегії та фінансове забезпечення її реалізації. Одночасно КМУ також схвалив операційний план реалізації Стратегії інтеграції ВПО у 2021 – 2023 роках і впровадження середньострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2024 року.
Слід зазначити, що попередня Стратегія інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року [2] не мала такого операційного плану. Те, що його було розроблено цього разу, із визначенням конкретних заходів на виконання окреслених Стратегією завдань, відповідальних осіб, строків виконання тощо, можна вважати беззаперечною перевагою цього документу.
Отже, розглянемо детальніше, які саме цілі та заходи з їх досягнення передбачає Стратегія.
Стратегічна ціль № 1 присвячена реалізації житлових та майнових прав ВПО, що фактично може визначати її саме як пріоритет для впровадження. Як зазначає Стратегія і про що додатково свідчать дослідження, саме наявність житла є основною умовою інтеграції ВПО. Як приклад, згідно з підготовленим у 2019 році БФ “Право на захист” Звітом «Затяжна тимчасовість: як живуть ВПО у місцях компактного проживання», серед респондентів, хто зазначив складнощі з інтеграцією, найпоширенішою причиною було вказано відсутність власного житла або житла в довгостроковому користуванні [3].
Для розв’язання житлових проблем ВПО
Стратегія визначає низку завдань, а саме:
розширення кредитно-інвестиційних механізмів
забезпечення ВПО житлом;
забезпечення ВПО постійним і доступним житлом з урахуванням
соціального аспекту;
забезпечення формування фондів житла соціального
призначення, фондів житла для тимчасового проживання та забезпечення таким
житлом ВПО;
поетапне розселення ВПО з місць компактного проживання (далі
– МКП) з урахуванням критеріїв вразливості, гендерного аспекту та принципу
єдності родин;
визначення житлових потреб ВПО з
метою реалізації права на житло.
При
цьому, для кожного з таких завдань операційний план Стратегії передбачає
конкретні заходи та очікувані результати їх виконання (індикатори).
Серед ключових показників
результативності таких завдань Стратегія називає запровадження щонайменше
одного нового інвестиційного механізму забезпечення ВПО житлом, забезпечення
розроблення регіональних програм розселення ВПО, які проживають в МКП,
забезпечення розселення до 2024 року щонайменше трьох МКП, а також забезпечення
щонайменше 680 сімей ВПО постійним житлом за рахунок наданих пільгових
іпотечних кредитів тощо. Незважаючи на те, що заплановані показники
результативності могли би бути вищими, особливо коли йдеться про кількість
розселених МКП, навіть такий результат безсумнівно сприятиме досягненню
позитивного ефекту для багатьох ВПО, чиї житлові проблеми досі залишаються
невизначеними.
Водночас певні питання виникають у
зв’язку із деякими з заходів, передбачених операційним планом Стратегії для
досягнення вищезгаданих завдань.
Наприклад, з метою забезпечення ВПО постійним і доступним житлом операційний план передбачає створення організаційно-правових передумов для збільшення житлового фонду для тимчасового проживання ВПО.
Досягти цього планується, зокрема, шляхом: (і) проведення інформаційних кампаній стосовно заохочення органів місцевого самоврядування до участі у розподілі коштів субвенції для формування фондів житла для тимчасового проживання ВПО, (іі) розроблення та подання на розгляд КМ України проекту розпорядження про розподіл у відповідному році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо підтримки територій, що зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту на сході України, тощо.
В той же час, успішна реалізація таких заходів та досягнення очікуваного результату – забезпечення ВПО житлом з фондів для тимчасового проживання – стане можливою за умови наявності в місцевих бюджетах коштів для співфінансування не менше 30% вартості відповідних заходів, спрямованих на придбання, будівництво, реконструкцію об’єктів для надання житлових приміщень в тимчасове користування ВПО. В разі відсутності зазначених коштів для співфінансування, ризик чого є достатньо реальним, отримати відповідну субвенцію буде неможливо. На жаль, на даний момент Стратегія не дає розуміння, як ці питання можливо вирішити.
Водночас впровадження цих завдань Стратегії може мати перепони у вигляді недостатнього державного фінансування чи навіть повної його відсутності. Адже проект Державного бюджету на 2022 рік [4] взагалі не передбачає фінансування такої програми як “Надання державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла”.
Більше того, кошти на цю програму востаннє були передбачені в Законі України “Про Державний бюджет на 2019 рік”. Тож, за відсутності державних коштів на фінансування відповідної програми, можливість досягти очікуваного результату – в цьому випадку ним є забезпечення державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла – виглядає радше декларативно. Питання щодо достатності коштів постають також щодо деяких інших програм, про які йдеться в операційному плані.
В той же час, не можна недооцінювати
важливість інших заходів, передбачених операційним планом, зокрема
запланованого проведення інвентаризації об’єктів нерухомості та формування
інформаційної бази на відповідному місцевому рівні з метою визначення наявних
вільних приміщень, у тому числі таких, які за умови приведення до стану,
придатного для проживання, можуть бути використані для забезпечення житлом ВПО.
Здійснення такої інвентаризації заплановано на 2021 – 2023 роки, а в результаті
має бути досягнуто наповнення фондів житла для тимчасового проживання та
житлових фондів соціального призначення для забезпечення житлом ВПО.
Станом на сьогодні, відсутність доступного житла продовжує залишатися однією з найгостріших проблем для внутрішньо переміщених осіб.
Окрім цього, окрему увагу в контексті реалізації житлових та майнових прав ВПО привертає і той факт, що завдання, задекларовані в рамках цієї стратегічної цілі, жодним чином не згадують ані проблему надання компенсації/допомоги особам, чиє житло або інше майно було зруйновано/пошкоджено внаслідок збройної агресії Російської Федерації, ані питання відновлення порушених майнових прав ВПО після деокупації тимчасово окупованих частин території України.
Якщо механізми виплати компенсації за зруйноване внаслідок збройної агресії Російської Федерації житло були створені і почали застосовуватися у другій половині 2020 року (при цьому необхідним є здійснити певні їх доопрацювання), то ситуація з наданням грошової допомоги тим, чиє житло було визнано пошкодженим, але внаслідок цього могло стати непридатним для проживання, є кардинально іншою.
Отримати грошову допомогу у зв’язку із пошкодженням житла постраждалі можуть тільки в тому разі, якщо вони залишилися на попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту. Тож, ВПО, які були змушені залишити своє місце проживання, фактично позбавлені такої можливості. Незважаючи на те, що передбачений законодавством розмір грошової допомоги є досить обмеженим, в багатьох випадках він міг би стати в нагоді особам, які опинились в складних життєвих умовах у зв’язку з конфліктом на сході України та наступним переміщенням.
Що ж стосується компенсації у зв’язку зі знищенням/пошкодженням або втратою іншого, крім житла, майна, то ці питання і досі не знайшли свого відображення в законодавстві України. Отже, з огляду на це, відсутність таких питань в Стратегії можна вважати одним з її недоліків. При цьому, для порівняння, попередня стратегія на період до 2020 року приділяла окрему увагу питанням поновлення порушених майнових прав після повернення контролю над частиною Донецької та Луганської областей і закінчення тимчасової окупації частини території України.
Працевлаштування і освіта ВПО.
Як підкреслено у Стратегії, однією з важливих
умов інтеграції ВПО є забезпечення їх працевлаштування з метою отримання ними
достатніх для існування засобів у приймаючій територіальній громаді, з чим
нерозривно пов’язане і питання освіти.
З метою забезпечення
працевлаштування ВПО Стратегія передбачає розробку і виконання місцевих програм
сприяння працевлаштуванню ВПО з урахуванням гендерного аспекту, який є
надзвичайно важливим з огляду на додаткові труднощі і навантаження, з якими
можуть стикатися ВПО.
Стратегія також передбачає
запровадження дієвих механізмів підтримки та стимулювання бізнесу ВПО, так само
з урахуванням критеріїв вразливості та гендерного аспекту. Водночас, як вказано
в операційному плані, це завдання буде реалізовуватися через здійснення радше
інформаційних заходів з популяризації підприємництва серед ВПО (проведення
навчальних заходів для ВПО щодо заснування та розвитку власної справи на базі
існуючої інфраструктури підтримки підприємництва, виконання менторських програм
на державному рівні для ВПО тощо), аніж шляхом надання фінансової або іншої
матеріальної підтримки, пільг або інших заохочень.
Також Стратегія передбачає
забезпечення доступу ВПО до документів про освіту та створення умов для
реалізації ВПО права на освіту. При цьому, слід зазначити, що в питаннях
підтвердження освітнього та кваліфікаційного рівня ВПО, операційний план в
більшій мірі приділяє увагу такому підтвердженню освітнього та кваліфікаційного
рівня, отриманого саме на тимчасово окупованій території АР Крим та м.
Севастополя.
В той же час, навіть якщо
передбачені Стратегією заходи не є загальними та всеохоплюючими, їх реалізація,
в будь-якому випадку, може стати додатковим кроком на шляху вирішення принаймні
частини питань, які постають перед ВПО.
Реалізація права на соціальний захист ВПО
Цьому питанню присвячена третя
стратегічна ціль. В цьому напрямку Стратегія визначає такі основні завдання,
як:
забезпечення повного та своєчасного нарахування та виплати
ВПО соціальних виплат та пенсій;
посилення соціальної підтримки ВПО;
спрощення механізму забезпечення пенсійних та соціальних
виплат для ВПО;
забезпечення умов для соціальної
інтеграції дітей, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської
Федерації проти України.
Ключовими показниками
результативності в цьому випадку мають стати: (і) запровадження механізму
виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), які не виплачено за
період до місяця їх відновлення, (іі) запровадження процедури віддаленої
ідентифікації отримувачів пенсій та соціальних виплат, (ііі) удосконалення
механізму отримання щомісячної адресної допомоги ВПО, (iv) спрощення механізму
отримання довідки про взяття на облік ВПО.
В цьому контексті цікавим є те, що один з кроків, передбачених операційним планом виконання Стратегії для здійснення цієї цілі, вже було виконано. Так, на 2022 – 2023 роки ним передбачено здійснення розробки та подання КМ України проекту постанови “Про затвердження Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), які не виплачено за період до місяця їх відновлення, внутрішньо переміщеним особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території”.
Однак, випереджаючи вказаний строк виконання, відповідний порядок було затверджено постановою КМУ № 1165 від 10 листопада 2021 р. При цьому, він стосується не тільки осіб, які відмовилися від довідки про взяття на облік ВПО і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, але і всіх ВПО [5] загалом. Тож, на даний момент можна відзначити виконання принаймні одного з пунктів операційного плану Стратегії.
В той же час, згідно з прийнятим
порядком, пенсійні виплати за минулий період, у т.ч. нараховані на виконання
рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою
програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету,
за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Тому питання,
чи будуть здійснені такі виплати вже наступного року, поки залишається
відкритим.
Крім цього, торкаючись питання
реалізації права на соціальний захист ВПО, слід також звернути увагу на те, що
особливий наголос зроблено на вдосконаленні або спрощенні різноманітних
механізмів та процедур, у тому числі механізму отримання щомісячної адресної
допомоги ВПО для покриття витрат на проживання, зокрема на оплату
житлово-комунальних послуг. Однак зі Стратегії не випливає чи будуть змінені
підходи до виплати адресної допомоги або чи буде змінений розмір відповідних
виплат. На жаль, ці питання поки не знайшли свого вирішення у документі.
Стратегія також приділяє увагу такому важливому питанню, як запровадження процедури віддаленої ідентифікації отримувачів пенсій та соціальних виплат. Операційний план Стратегії в ІІ кварталі 2022 р. передбачає розробку і подання до КМУ проекту постанови щодо віддаленої ідентифікації отримувачів пенсійних та соціальних виплат з метою розширення способів проходження ідентифікації за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис”.
Однак в цьому контексті слід згадати, що положеннями Постанови КМ України № 999 від 22 вересня 2021 р. [6] авторизацію в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис” вже прирівняно до фізичної ідентифікації. Водночас, залишається не зовсім зрозумілим, чи відповідний пункт операційного плану Стратегії, яким передбачено подання до КМУ проекту постанови щодо такої віддаленої ідентифікації, передбачає те, що вже було виконано «достроково» за місяць до схвалення Стратегії, чи дійсно передбачає розробку додаткового регулювання з цього питання, що можливо міститиме більш деталізовані механізми і процедури віддаленої ідентифікації.
Окрім зазначеного, у тексті
Стратегії відсутні завдання чи операційні заходи щодо відв’язки пенсійних
виплат ВПО від довідки ВПО, яку вони змушені постійно пред’являти. Така
необхідність фактично зумовлює нерівність та дискримінацію пенсіонерів-ВПО за
місцем проживання. Це питання неодноразово ставилося правозахисними
організаціями, однак досі залишається невирішеним.
Одним із беззаперечних позитивів Стратегії є те, що держава ставить перед собою завдання забезпечити умови для соціальної інтеграції дітей, які постраждали від збройного конфлікту, що в ідеалі має являти собою створення відповідних програм інтеграції, надання пільг, різноманітної допомоги, зокрема, медичної та психологічної, таким дітям тощо. Разом з тим перелік ключових показників результативності досягнення завдань щодо соціального захисту в тому числі дітей, які постраждали від конфлікту, не містить жодного відповідного показника.
Лише в операційному плані для досягнення цієї стратегічної цілі вказано про необхідність внесення змін до Постанови КМУ від 5 квітня 2017 року № 268 “Про затвердження Порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів” з метою вдосконалення механізму отримання статусу дитини, постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (ІІ квартал 2022 року), а також про розробку законопроекту щодо соціальної підтримки таких дітей. Щодо останнього, то такий законопроект заплановано розробити і подати аж у IV-му кварталі 2023 року, тобто майже через два роки з моменту ухвалення документу і майже наприкінці строку його дії.
Медичне забезпечення ВПО.
Перш за все, варто відзначити, що,
для опису проблеми у сфері доступу до медичних послуг у 5- та 20-кілометровій
зонах від лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях, були
використані дані, якими оперують організації, що працюють у вказаних областях,
а не офіційні дані, зібрані уповноваженими на те органами у визначений період
часу. Більше того, використані дані стосуються власне домогосподарств, а не
ВПО. Таким чином, можна
припустити, що стратегічна ціль щодо медичного забезпечення ВПО ґрунтується на
загальному розумінні проблем у сфері доступу до медичних послуг і, тому має
спрямування на покращення медичного забезпечення як такого без врахування
особливостей потреб ВПО.
Підтвердженням
цього висновку є перелік основних завдань для розв’язання цієї проблеми,
ключових показників результативності та вказані в операційному плані заходи.
Наприклад, у пункті 13 зазначено, що одним із завдань є забезпечення доступу
ВПО до якісної медицини шляхом виконання програми медичних гарантій. Однак у
документі не йдеться про розроблення такої програми із урахуванням саме потреб
ВПО. Натомість, як зрозуміло зі змісту пункту 13 операційного плану, йдеться
про належне розроблення та виконання таких програм загалом.
Далі, до ключових показників результативності належить розширення мережі аптечних закладів, які беруть участь в програмі “Доступні ліки” в Донецькій та Луганській областях. В операційному плані вказано, що реалізація цього показника має відбуватися зокрема шляхом розміщення на офіційних веб-сайтах Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ), Національної служби здоров’я України (далі – НСЗУ), Донецької та Луганської облдержадміністрацій інформаційних матеріалів для аптечних закладів про можливості, умови та переваги приєднання до програми “Доступні ліки” (підпункт 1 пункту 14 операційного плану).
Дійсно, необхідність розширення мережі аптечних закладів, які беруть участь у такій програмі в указаних областях не викликає сумнівів. Разом з тим, таке розширення є неможливим, коли відсутня достатня кількість аптек, особливо поблизу лінії розмежування. Тому, видається, що до ключових показників варто було б, у першу чергу, віднести загалом розширення мережі аптечних закладів у вказаних областях, в яких відсутність аптек є однією з наріжних медичних проблем.
Також
одним із ключових показників результативності є запровадження планів розвитку
госпітальних округів у Донецькій та Луганській областях для забезпечення
спроможності мережі закладів охорони здоров’я. Знову ж таки, такий показник
спрямований на медичне забезпечення як таке, а не на покращений доступ до
медичних послуг саме ВПО. До того ж, як і з аптеками, видається за необхідне,
перш за все, забезпечити хоча б спроможність мереж надання первинної медичної
допомоги у Донецькій та Луганській областях.
Нарешті, до ключових показників результативності віднесено також забезпечення розроблення та впровадження програм місцевих стимулів для залучення кадрів у заклади охорони здоров’я Донецької та Луганської областей (підпункт 2 пункту 14 операційного плану). Нагальність розробки таких програм не викликає сумнівів, однак наразі їх створення покладено на органи місцевого самоврядування, хоча МОЗ вказаний як один із відповідальних органів за виконання цього пункту операційного плану.
Тому постає питання хто насправді буде відповідальним за розробку програм місцевих стимулів. Також варто зазначити, що територіальні громади у вказаних областях, особливо вздовж лінії розмежування, найбільше постраждали від збройної агресії Російської Федерації та позбавлені можливості акумулювати необхідні кошти на такі програми. Саме тому проблема нестачі лікарів не втрачає своєї актуальності протягом років та потребує саме державної допомоги.
Підсумовуючи
викладене щодо цієї стратегічної цілі, вбачається необхідність у більшій
деталізації завдань для розв’язання проблеми медичного забезпечення ВПО і
ключових показників результативності. Насамперед, потрібно ґрунтовно вивчити
потреби та проблеми у сфері медичного забезпечення саме ВПО, зокрема зібравши
релевантні дані. І, відповідно, вже на підставі таких даних визначати завдання
для розглядуваної стратегічної цілі, які б вирішували відповідний запит саме
ВПО. Також особливості функціонування органів місцевого самоврядування та
місцевих органів виконавчої влади в Донецькій і Луганській областях, особливо
вздовж лінії розмежування, в умовах збройної агресії Російської Федерації мають
бути взяті до уваги під час реалізації такої цілі. Нарешті, видається, що
належне медичне забезпечення ВПО наразі неможливе без врахування викликів,
пов’язаних із гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою
коронавірусом SARS-CoV-2.
Доступ до документів.
Слід відзначити, що така деталізація із спрямуванням саме на проблеми ВПО спостерігається в п’ятій стратегічній цілі, яка стосується доступу до документів. Уряд врахував важливість запровадження саме адміністративної процедури державної реєстрації фактів народження та смерті, які відбулися на тимчасово окупованих територіях (далі – ТОТ); звільнення від сплати судового збору ВПО у разі необхідності все таки звернутися до суду для встановлення вказаних фактів; внесення до переліку суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу ВПО, які не мають документів, що посвідчують особу у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією території України; надання права внесення інформації щодо реєстрації місця проживання внутрішньо переміщених осіб на ТОТ до паспорта громадянина України.
Також було визнано можливість використання даних про особу в Єдиній інформаційній базі даних про ВПО для оформлення довідки ВПО після зміни місця проживання такої особи. Означені проблеми дійсно потребують нагального розв’язання і, у разі належного вирішення вказаних завдань із запровадженням дієвих правових механізмів, можуть стати ефективним кроком на шляху до інтеграції ВПО.
Створення умов для
інтеграції ВПО в приймаючих територіальних громадах.
Остання
стратегічна ціль присвячена питанню саме інтеграції переселенців. Як зазначено
в документі, в територіальних громадах відсутній інструмент для моніторингу
кількості ВПО та їх потреб. Разом з тим, зі змісту пункту 17 операційного плану
виглядає, що відповідний інструмент належатиме до відання органів виконавчої
влади. Однак, з огляду на необхідність інтеграції ВПО саме до територіальних
громад, важливим є, по-перше, поєднання зусиль як органів місцевого
самоврядування, так і виконавчої влади. По-друге, слід забезпечити можливість
реєстрації ВПО в реєстрах відповідних приймаючих територіальних громад,
гарантувавши їм також право на збереження зв’язку з покинутим місцем
проживання.
До завдань цієї стратегічної цілі належать:
розроблення та запровадження системи регулярної оцінки потреб ВПО, механізму переадресації осіб з одних установ і організацій до інших та своєчасного реагування на потреби ВПО;
запровадження механізму вимірювання рівня інтеграції ВПО і механізму щорічного моніторингу та оцінки стану інтеграції ВПО в приймаючі територіальні громади;
посилення міжрегіональної співпраці, реалізації програм та заходів для молоді, спрямованих на сприяння соціальній згуртованості, зміцнення національної єдності та культури миру за допомогою тематичних заходів у рамках діалогу та спільних дій;
підтримка створення консультативних механізмів з метою залучення внутрішньо переміщених осіб до процесу прийняття рішень місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та;
створення в територіальних громадах публічного простору для забезпечення рівного доступу до можливостей творчого розвитку, якісного дозвілля та забезпечення культурних прав ВПО, а також для посилення соціальної згуртованості та повноцінної інтеграції ВПО.
Видається, що наразі важко передбачити ефективність реалізації, наприклад, моніторингу стану інтеграції ВПО в приймаючі територіальні громади (підпункт 2 пункту 18 операційного плану) чи створення передумов для формування майданчиків спільної дії, повноцінної інтеграції ВПО та посилення соціальної згуртованості на базі центрів культурних послуг (підпункт 1 пункту 21 операційного плану) тощо.
Разом з тим, існує механізм, який міг би бути дієвим у підвищенні такої ефективності, – залучення ВПО до вирішення вищевказаних завдань. Зі змісту операційного плану в частині, присвяченій цій стратегічній цілі, випливає, що органами відповідальними за виконання таких завдань є органи виконавчої влади та місцевого самоврядування (за згодою останніх), але в жодному з пунктів у цій частині не йдеться про залучення ВПО. Отже, це питання ще потребує свого роз’яснення.
Наприкінці
варто зазначити, що хоча у Стратегії вказано про забезпечення реалізації права
на свободу пересування та вільний вибір місця проживання як один із результатів
її впровадження, однак це не належить до її стратегічних цілей. Убачається, що
такий підхід є упущенням, адже саме належне забезпечення свободи пересування та
вільного вибору місця проживання часто є підгрунтям для реалізації інших прав
та свобод ВПО, як-от право на охорону здоров’я, освіту чи працю. Таким чином,
видається що забезпечення розглядуваного права заслуговує на виокремлення як
окремої стратегічної цілі із зазначенням шляхів розв’язання проблем, пов’язаних
із його реалізацією.
Висновки.
На
підставі викладеного можна зробити висновок, що в більшості випадків Стратегія
чітко ідентифікує потреби ВПО та визначає завдання і заходи, виконання яких має
забезпечити задоволення таких потреб. В той же час, слід зазначити, що деякі
важливі питання все ж таки не знайшли в ній свого відображення. Насамперед, це
стосується захисту майнових прав ВПО, зокрема питань компенсації в разі
пошкодження житла або іншого майна внаслідок збройної агресії, відновлення
порушених майнових прав ВПО після деокупації тимчасово окупованих частин
території України. З цієї точки зору, Стратегія потребує доопрацювання та
внесення до неї відповідних змін.
Крім того, потребує додаткового вивчення питання потреб саме ВПО у сфері медичного забезпечення із прийняттям до уваги особливостей проблем органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади в Донецькій і Луганській областях, зокрема вздовж лінії розмежування, в умовах збройної агресії Російської Федерації. За результатами такого дослідження мають бути внесені відповідні зміни до документу.
Звичайно, враховуючи, що як Стратегія, так і операційний план є радше дороговказом, то, відповідно, на цій стадії неможливо передбачити конкретний порядок, наприклад, запровадження адміністративної процедури державної реєстрації фактів народження та смерті, які відбулися на ТОТ, чи проведення заходів та реалізація проектів за участю молоді з числа ВПО. Разом з тим, не викликає сумнівів необхідність повсякчасного залучення ВПО до розроблення та запровадження будь-яких заходів, які покликані задовольнити їхні потреби з метою ефективної реалізації розглядуваної Стратегії.
У
підсумку, схвалення Стратегії є позитивним і необхідним кроком. Документ дійсно
окреслює основні напрямки-орієнтири для дій органів державної влади і місцевого
самоврядування з метою забезпечення реалізації прав ВПО та їхніх інтересів.
Стратегія містить досить детальний операційний план, який визначає заходи,
необхідні для досягнення поставлених цілей, відповідальних осіб, часові межі та
очікувані результати виконання. Однак низка окреслених операційним планом
заходів викликає запитання. Іноді не є зрозумілим чи вони будуть достатніми для
досягнення заявлених результатів. Водночас, багато в чому їх виконання, як
убачається, буде дієвим та корисним для ВПО.
[2] Стратегія інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року, затверджена Розпорядженням КМУ № 909-р від 15.11.2017 р.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/909-2017-%D1%80#Text
[5] Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затверджений постановою КМ України № 1165 від 10 листопада 2021 р.: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-poryadku-viplati-pensij-shchomisyachnogo-dovichnogo-groshovogo-utrimannya-ne-viplachenih-za-period-i101121-1165
Аналіз Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Найближчим часом суттєво зміняться правила реєстрації місця проживання в Україні. Юридична команда БФ “Право на захист” підготувала огляд і стислий аналіз зазначених змін.
Нормативно-правовий акт, що розглядається:
1. Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (прийнято Верховною Радою України 05.11.2021 року, очікувана дата набрання чинності – 1 грудня 2021 року, окрім певних положень; станом на 18 листопада закон ще не підписано Президентом України).
1. Змінено процедуру реєстрації місця проживання (перебування) і запроваджено процедуру декларування місця проживання (перебування).
Після набрання законом чинності, в Україні буде існувати дві процедури щодо повідомлення держави про місця проживання особи:
а) декларування місця проживання особи – повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади;
б) реєстрація місця проживання (перебування) особи – внесення інформації про реєстрацію місця проживання (перебування) за заявою, поданою особою впаперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації.
ВАЖЛИВО:
Декларування місця проживання можливе лише у житлі приватної форми власності, за умови внесення відомостей про це житло до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або у гуртожитку, що не належить особі на праві власності, спільної власності (спільної часткової або спільної сумісної власності), за умови надання згоди уповноваженої особи з управління (утримання) гуртожитку, що належить до сфери управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності.
Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Також у законодавстві залишається надання згоди власника житла на декларування або реєстрацію місця проживання (перебування) – у випадку, якщо особа, яка його реєструє/декларує не є власником цього житла. Згода надається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (на цей момент не прийнятий). Але у разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано/задекларовано в цьому житлі, не вимагається.
Для декларування місця проживання особа подає в електронній формі декларацію про місце проживання (у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту), в якій зазначаються відомості про особу (якщо особа не є власником (співвласником) житла, за адресою якого декларується місце її проживання та відомості про яке внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у декларації про місце проживання додатково зазначаються відомості про власника (співвласників) житла окремо стосовно кожного власника (співвласника) житла), а для реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (на цей момент не прийнятий).
Вбачається, що задекларувати місця проживання (перебування) можна буде також шляхом заповнення заяви в мобільному застосунку «Дія» та отримання онлайн-підтвердження від власника житла (якщо особа не є його власником або співвласником). Заяву в автоматичному режимі буде опрацьовано впродовж доби. Зняття з попереднього місця реєстрації у такому випадку також відбуватиметься в автоматичному режимі.
Крім того, відтепер документом, що підтверджує декларування (реєстрацію) місця проживання є витяг з Єдиного демографічного реєстру, в тому числі в електронній формі, а не відмітка у паспорті. До паспортів старого зразка (у формі книжечки) записи про реєстрацію/декларування місця проживання також вноситися не будуть.
ВАЖЛИВО:
Повторно реєструвати, декларувати або “підтверджувати” своє місце проживання у зв’язку з прийняттям нового законодавства не потрібно. Однак Ви маєте бути готовим до того, що для підтвердження місця проживання у Вас можуть попросити витяг з Єдиного демографічного реєстру, тому краще наперед подбати про його отримання.
2. Спрощено процедуру зняття з зареєстрованого/задекларованого місця проживання (перебування).
Зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) відбувається шляхом звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) з наступних підстав:
1) за заявою самої особи про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування);
2) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них. Якщо в житлі декілька співвласників – всі вони подають згоду на зняття з місця проживання/перебування конкретної особи. Тобто законом вводиться можливість зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) за заявою власника житла приватної форми власності без згоди такої особи, в тому числі дитини, разом з батьками, які не є власниками.
Нагадаємо, що до внесення зазначених змін питання зняття третіх осіб з реєстрації місця проживання власниками житла потребувало значного часу і зусиль.
Разом з цим, слід очікувати, що зазначені зміни можуть вплинути на спори, що виникають під час спадкування, а також інші спірні ситуації, пов’язані з нерухомим майном.
Крім того, змінами передбачено, що у разі якщо місце проживання (перебування) особи було задекларовано або зареєстровано на підставі договору оренди, виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи за заявою власника (співвласників) житла здійснюється лише після закінчення строку дії договору оренди або його дострокового розірвання чи визнання його нікчемним.
ВАЖЛИВО:
Коли особа реєструє/декларує своє нове місце проживання (перебування), то внесення змін до реєстру територіальної громади за попереднім місцем проживання (перебування) здійснюється в автоматичному режимі на підставі повідомлення новим органом старого органу реєстрації про таку реєстраційну дію.
3. Збільшено плату за реєстрацію/декларування місця проживання (перебування).
За своєчасну (тобто протягом 30 днів) реєстрацію/декларування місця проживання/перебування особа сплачує 1,5 відсотка прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року (у 2021 році – 34,05 грн).
У випадку пропущення зазначеного строку, адміністративний збір буде складати 2,5 відсотка прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року (у 2021 році – 56,75 грн).
До внесення зазначених змін адміністративний збір складав 13,60 грн і 40,80 грн відповідно.
4. Запроваджено можливість для мешканців ТОТ зареєструвати/задекларувати друге місце проживання (перебування) на підконтрольній уряду України території.
Законом передбачено, що кожна особа може мати тільки одне зареєстроване/задеклароване місце проживання (перебування).
Однак для осіб, які мають реєстрацію місця проживання на ТОТ, зроблено виключення. Так, на період тимчасової окупації такі особи можуть зареєструвати або задекларувати ще одне місце проживання (перебування) на контрольованій урядом України території без зняття з реєстрації на тимчасово окупованих територіях.
5. Розмежовано правовідносини реєстрації/декларування місця проживання (перебування) і майнові правовідносини щодо житлової нерухомості.
Ще однією важливою зміною є ч. 3 ст. 1 Закону, яка встановлює, що декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.
Ця зміна демонструє зміну усталеної політики держави (і, відповідно, судової практики) щодо пріоритетності права на житло над правом власності. Тобто раніше особа, яка мала реєстрацію місця проживання у квартирі, яка належала зовсім іншим особам, могла вимагати права володіння і користування, у тому числі шляхом подачі позовів про вселення. Така парадигма створила враження у людей, що “прописка” особи у власній квартирі – це гарантовані проблеми у майбутньому, оскільки було практично неможливо скасувати реєстрацію місця проживання такої особи навіть у судовому порядку, а спроби перешкодити доступу до власності часто закінчувались викликом поліції і судовим позовом. У тому числі це призвело до того, що під час оренди житла зареєструвати його у якості місця проживання (перебування) можна було лише у поодиноких випадках, а внутрішньо переміщені особи часто стикалися з категоричною відмовою власників житла, яке вони винаймали, надати згоду на зазначення адреси такого житла у довідці ВПО.
Після набрання законом чинності право приватної власності буде домінувати в подібних правовідносинах, що цілком узгоджується із положеннями ч. 4 ст. 41 Конституції України (ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.).
ВАЖЛИВО:
Як і раніше, реєстрація місця проживання особи у житлі, що підлягає приватизації, а також у службовому житлі підтверджує право на проживання особи в такому житлі.
6. Спрощено доступ до певних послуг незалежно від зареєстрованого/задекларованого місця проживання (перебування).
Громадяни зможуть отримати послуги з нарахування пенсії, спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги тощо за місцем звернення, а не за зареєстрованим місцем проживання, що, безперечно, є позитивною зміною.
Також внесено зміни до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме статті 47. Відтепер пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Крім того, у цілому збільшується рівень електронного обміну інформацією між органами влади, що спростить повсякденне спілкування громадян із ними та зменшить кількість паперових документів, які необхідно подавати. Так, наприклад, передбачено запровадження міжвідомчої електронної взаємодії – обмін інформацією, що здійснюється між реєстрами територіальних громад, відомчою інформаційною системою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб, державним демографічним реєстром, Єдиною інформаційною системою Міністерства внутрішніх справ України та іншими інформаційно-комунікаційними системами. Громадяни матимуть можливість більш зручно отримувати адміністративні послуги, пов’язані з доступом до інформації про місце проживання – оскільки органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності, зможуть отримати таку інформацію самостійно, шляхом доступу до відомчої інформаційної системи ДМС.
Також створюються реєстри територіальних громад, до яких вноситься інформація про декларування/реєстрацію місця проживання, і електронний реєстр стає єдиним джерелом інформації про місце проживання особи. Реєстри територіальних громад функціонуватимуть виключно в електронній формі та обмінюватимуться інформацією між собою та з державними реєстрами в автоматичному режимі. При цьому для забезпечення роботи зазначених реєстрів органи місцевого самоврядування мають право створити або використовувати вже створені власні інформаційно-телекомунікаційні системи чи безоплатно використовувати засоби відомчої інформаційної системи ДМС.
Скасовується паперовий документообіг. Виключається можливість дублювання реєстрації у різних реєстрах територіальних громад; органи будуть обмінюватися інформацією про місце проживання без залучення особи; інформація про місце проживання відповідатиме дійсності на момент її запиту.
Висновки щодо Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»
У цілому даний закон не тільки спрощує відносини між фізичними особами і державою у сфері повідомлення про місце проживання, але й частково змінює саму їх сутність. Так, розмежовано повідомлення держави про те, де особа мешкає, від цивільно-правових (матеріальних) відносин між фізичними особами, які раніше незмінно виникали як наслідок реєстрації місця проживанні в житлі, що знаходиться у приватній власності.
Спрощується не тільки процес повідомлення, але і подальше використання отриманої державою інформації.
Разом з цим, важливо зазначити, що без імплементації норм на рівні органів самоврядування, які безпосередньо здійснюють відповідні реєстраційні дії, а також без створення відповідних реєстрів і необтяжливих методів доступу до них користувачами, можуть виникати ситуації обмеження доступу до публічних послуг через невідповідність встановлених норм реальному стану речей.
Також викликає занепокоєння виключення із Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” норми, встановленої частиною 2 статті 2, а саме Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Враховуючи послідовні обмеження з боку держави внутрішньо переміщених осіб, а також мешканців ТОТ, у праві на отримання пенсії, виключення такої норми викликає занепокоєння.
Крім того, варто зазначити, що однією з підстав відмови у реєстрації/декларуванні місця проживання є наявність обтяжень щодо нерухомого майна, у якому особа хоче зареєструвати/задекларувати місце проживання. Враховуючи, що обтяження щодо нерухомого майна можуть виникнути з досить різноманітних підстав (заборгованість за кредитом, несплачений штраф за порушення ПДР, перебування майна в іпотеці), така підстава необґрунтовано обмежує можливість особи зареєструватися/задекларувати місце проживання в житлі, в якому ця особа мешкає. При цьому таке обмеження неможливо обійти навіть за згодою обтяжувача.Окремо слід відзначити, що Законом не передбачено внесення змін до процесуальних кодексів, що може спричинити виникнення спірних ситуацій у майбутньому. Зокрема, згідно ст. 27 Цивільного процесуального кодексу, позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Процесуальні документи також направляються особі за зареєстрованим місцем проживання, надсилання їх за задекларованим місцем проживання не передбачено. Таким чином, процесуальні кодекси не адаптовані до змін, які будуть запроваджені вже протягом найближчих днів.
Як зазначено в Стратегії інтеграції ВПО та впровадження середньострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2024 року, 57% відсотків домогосподарств, які проживають у 5-кілометровій зоні від лінії розмежування, мають труднощі з доступом до медичної допомоги. Такі труднощі спостерігаються та у Світлодарській міській ВЦА. Разом з тим, хоча голову Світлодарської міської ВЦА призначили лише наприкінці літа, і тому ще триває налагодження належної роботи цієї ВЦА, але фахівці БФ «Право на захист» уже надають посильну допомогу у сфері покращення доступу мешканців до медичних послуг.
Консультант з соціально-політичних питань БФ «Право на захист» Марина Попік періодично зустрічається з керівництвом Світлодарської міської ВЦА, аби обговорити результати візитів у населені пункти громади.
Зокрема, було виявлено та обговорено, що приміщення фельдшерсько-акушерського пункту (ФАП) в селі Кодемі надалі потребує ремонту всередині, попри те, що дах будівлі відновили раніше за кошти Донецької ОДА. Мешканці села Воздвиженка підіймали питання прийому сімейного лікаря у волонтерському будинку, який раніше планували переробити у ФАП.
Розв’язання цього питання могло б посприяти розширенню доступу до медичних послуг і мешканців навколишніх сіл (Криничне, Мідна Руда та Миронівка). У смт Зайцеве приміщення, де наразі розташований ФАП, узагалі знаходиться на балансі органу місцевого самоврядування, який розташований на тимчасово окупованій території. Тому є загроза, що будівля може залишитися без опалювання в холодну пору року.
Фахівці БФ «Право на захист» будуть долучатися до розв’язання цих проблем, аби допомогти покращити доступ до медичних послуг мешканців зокрема і Світлодарської міської ВЦА.
Якісні медичні, соціальні, освітні, адміністративні послуги, нові дороги та чисті вулиці – все це має стати доступним для кожного українця з впровадженням децентралізації. Проте в деяких регіонах України реформа проходить зі своїми особливостями.
Наприклад, на сході України, свої корективи вніс міжнародний військовий конфлікт.
По-перше, новоутворені громади Луганщини та Донеччини не мали можливості пройти шлях добровільного об’єднання, що вже пройшли понад 700 громад в Україні ще до проведення місцевих виборів у 2020 році. Крім того, в певної кількості громад органи місцевого самоврядування відсутні, як такі. Місцеві вибори там не проводились. Замість них функціонують військово-цивільні адміністрації (ВЦА), що виконують функції місцевого самоврядування.
По-друге, території, що межують із лінією зіткнення, мають проблеми з громадським транспортом. Часто між ними та іншою частиною області немає жодного сполучення. Це перешкоджає доступу населення до всіх видів послуг, що повинні надаватись в громадах.
Люди, що проживають вздовж лінії розмежування заслуговують на якісні соціальні послуги. Фото – Остров
Для того, аби допомогти місцевій владі налагодити систему надання соціальних послуг у громаді, що відповідатиме потребам людей, БФ «Право на захист» наразі реалізує проєкт «Забезпечення доступу до соціальних послуг у територіальних громадах вздовж лінії розмежування». Олег Любімов, координатор з питань децентралізації фонду розповідає як саме ми взаємодіємо з громадами, аби люди почували себе дійсно соціально захищеними:
«Це перший проєкт, що реалізується нашим фондом безпосередньо з громадами й для всієї громади. На першому етапі наші спеціалісти провели комплексне дослідження щодо стану системи надання соціальних послуг в 5 громадах Донецької та Луганської областей. Під час дослідження було проведено опитування (анкетування) як надавачів соціальних послуг в громаді, так і отримувачів соціальних послуг. Одночасно було проведено обговорення в фокус-групах. А ще наші працівники зібрали й опрацювали велику кількість статистичних даних та інформацію про соціальну інфраструктуру, що діє в кожній із громад».
Як результат, у громадах з’явилися соціальні паспорти. У документі є дані щодо площі території, адміністративно-територіального розподілу, демографічної ситуації на території тощо. Також громади отримали рекомендації щодо покращення, а подекуди й створення «з нуля» системи надання, моніторингу та оцінювання якості соціальних послуг. Розробляючи такі паспорти, наші спеціалісти з’ясували, які проблеми з наданням соціальних послуг є в громадах.
«Це відсутність достатньої кваліфікації у працівників ВЦА, незнання нормативно-правової бази України в сфері соц.захисту населення, відсутності досвіду,- зазначає Олег Любімов. – Наприклад: ми виявили, що в одній із громад взагалі ніхто не займається соц.захистом населення. Після наших рекомендацій там створили повноцінний відділ соц.захисту населення, а також Центр надання соціальних послуг у громаді. В іншій громаді скористалися нашими порадами реформувати вже взятий на баланс ВЦА територіальний центр надання соціальних послуг та надавати там ті послуги, що потребують люди. Ще в одній громаді ми допомогли зареєструвати місцевий комунальний заклад до Державного реєстру надавачів соціальних послуг. А для покращення роботи спеціалістів ВЦА з питань соціального захисту ми розробили збірник нормативно-правових актів «Соціальні послуги в громаді».
А ще наші спеціалісти продовжують консультувати з різних питань діяльності місцевої влади: економічного розвитку, управління земельними ресурсами, формування та виконання бюджету громади, підготовки та виконання цільових програм місцевого розвитку, організаційної структури підрозділів ВЦА та їх комунальних закладів тощо. І, звісно, забезпечують юридичний супровід при створенні та організації роботи комунальних закладів, що надають соціальні послуги в громадах.
«Від громад є багато запитів на отримання методичної та консультативної допомоги. Зокрема, як заповнювати форми аплікаційних заявок для участі в конкурсах проєктів, що можуть фінансуватися коштом різних джерел: ДФРР, державних цільових програм розвитку, в конкурсах проєктів міжнародної технічної допомоги тощо. Потребує уваги підтримка місцевих органів влади громад у питаннях управління землями та комунальним майном. Раніше це здійснювали підрозділи Держгеокадастру, і в громадах просто немає спеціалістів відповідного рівня»,
– пояснює Олег Любімов, координатор з питань децентралізації БФ «Право на захист».
Наступний крок роботи наших фахівців із громадами – проведення тренінгів із підвищення обізнаності працівників військово-цивільних адміністрацій, що стартували в жовтні.
Віцепрем’єр-міністру України – Міністру з питань реінтеграції
тимчасово окупованих територій України
Ірині Верещук
Голові Комітету Верховної Ради з питань прав людини,
у Донецькій, Луганській областях
та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя,
національних меншин і міжнаціональних відносин
Дмитру Лубінцю
Голові Комітету Верховної Ради
з питань освіти, науки та інновацій
Сергію Бабаку
ЗВЕРНЕННЯ
Ми, представники Коаліції організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих внаслідок збройного конфлікту осіб, висловлюємо вам свою повагу та звертаємося до вас з приводу необхідності запровадження механізмів проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованих територіях в Донецькій та Луганській областях.
Восьмий рік в Україні триває міжнародний збройний конфлікт, наслідком якого є тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, частини Донецької та Луганської областей.
Попри окупацію, мешканці цих територій продовжують підтримувати зв’язки з Українською державою. Одним із найдієвіших шляхів для цього є освіта. Україна з 2016 р. запровадила спрощену систему вступу до вищих навчальних закладів, розташованих на підконтрольних уряду територіях, через освітні центри “Крим-Україна” та “Донбас-Україна”. Крім того, існує порядок проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на території АР Крим та м.Севастополь після початку її окупації. Проте, подібний механізм не створений для мешканців окупованих частин Донецької та Луганської областей. Більш того – відсутність такого механізму є наслідком чіткої позиції Міністерства освіти та науки України. Позиції, яка ніколи не була обґрунтована публічно і яка суперечить загальній політиці реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оголошеної Президентом України та Урядом.
Ми вважаємо, що мешканці всіх окупованих територій, які здобули освіту на цих територіях, повинні отримати шанс продовжити навчання чи працевлаштуватися на підконтрольних уряду України територіях. Для цього держава має запровадити такий механізм підтвердження освітніх компетенцій, який дозволить всім, хто хоче покинути тимчасово окуповані території, вчитися чи працювати на підконтрольних уряду України територіях, мали можливість це зробити. Наразі таку процедуру пропонують оновити і зберегти можливість підтвердження освітніх кваліфікацій виключно для мешканців тимчасово окупованого Криму.
Вчора, 9 листопада, закінчився строк на подання громадськими організаціями пропозицій до наказу Міністерства освіти і науки України від 19 травня 2016 року № 537, «Про затвердження Порядку проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України після 20 лютого 2014 року». Від імені організацій Коаліції нами були направлені пропозиції щодо розповсюдження цього порядку на студентів та випускників з окупованих територій Донецької та Луганської областей. Зважаючи на наш досвід співпраці з Міністерством у питаннях доступу до освіти жителів тимчасово окупованих територій, ми маємо обґрунтовані підстави вважати, що наші пропозиції не знайдуть свого відображення у проєкті наказу.
Окрім того, вирішення питання доступу до освіти мешканців окупованих територій потребує загального підходу, який усуне перешкоди у реалізації їхнього права на отримання середньої та вищої освіти. Комунікація з профільним Міністерством залишається складною, а зміни до нормативно-правових актів, які стосуються освітньої сфери, носять формальний характер та не сприяють реінтеграції мешканців тимчасово окупованих територій.
Тому ми звертаємося до вас із проханням:
Ініціювати створення постійно діючої міжвідомчої Робочої групи під головуванням Віцепрем’єр-міністра України – Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, із залученням профільних органів виконавчої влади, а також за участю представників профільних парламентських Комітетів та громадських неурядових організацій щодо планування та здійснення системних заходів, спрямованих на реінтеграцію через освіту для мешканців тимчасово окупованих територій.
Ініціювати обговорення із заслуховуванням звіту Міністра освіти і науки України щодо підсумків вступної кампанії 2021 року для мешканців тимчасово окупованих територій та питань доступу до освіти і працевлаштування осіб, які потребують підтвердження освітніх кваліфікацій, здобутих на окупованих територіях, із залученням профільних громадських організацій в цій темі на базі Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій, Комітету Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин.
Робота з об’єднаними територіальними громадами, зокрема щодо питань, пов’язаних з інтеграцією ВПО, надання їм правової допомоги, консультацій та необхідної інформації є одним з пріоритетних векторів роботи нашої організації.
Новий проєкт «Діалоги між ініціативними групами ВПО та представниками місцевої влади у Дніпропетровській області», що імплементується за підтримки Федерального уряду Німеччини у межах програми «Громадянська служба миру» передбачає активну роботу саме у цьому напрямку.
Існуючі місцеві програми та плани дій щодо їх впровадження не передбачають захисту прав внутрішньо переміщених осіб та їх інтеграції до місцевої громади.
Водночас проєкт, який реалізує наш Фонд в Іларіонівській, Слобожанській, Жовтоводській та Вільногірській об’єднаних територіальних громадах ставить за мету змінити такий стан речей і дати можливість ініціативним групам переселенців захищати свої права та впливати на впровадження відповідних політик на місцях.
«В рамках проєкту пропонується переглянути підходи, спрямовані на забезпечення включення та інтеграції ВПО у життя громади, надання їм доступу до участі у місцевих програмах, використання інструментів місцевої демократії та низки інших можливостей. Формування ініціативних груп ВПО з подальшою їх формалізацією на місцевому рівні шляхом створення Консультативної ради ВПО як тимчасового дорадчого органу для розв’язання питань, пов’язаних із реалізацією державної та місцевої політики у сферах захисту ВПО, сприяння їх інтеграції в громаду, підтримки приймаючої громади в процесі інтеграції ВПО та їх залучення до процесів прийняття рішень.»
– зазначає координаторка проєкту БФ «Право на захист» Мирослава Сущенко.
Більше про проєкти з інтеграції та підтримки громадської активності переселенських спільнот на місцях пропонуємо вам переглянути у відеозаписі конференції нижче:
[EN Below]
🇺🇦🤝 Робота з об’єднаними територіальними громадами, зокрема щодо питань, пов’язаних з інтеграцією переселенців, надання їм правової допомоги, консультацій та необхідної інформації є одним з пріоритетних векторів роботи нашої організації.
🔵 Новий проєкт «Діалоги між ініціативними групами ВПО та представниками місцевої влади у Дніпропетровській області», що імплементується за підтримки Федерального уряду Німеччини у межах програми «Громадянська служба миру» передбачає активну роботу саме у цьому напрямку.
👉 Існуючі місцеві програми та плани дій щодо їх впровадження не передбачають захисту прав внутрішньо переміщених осіб та їх інтеграції до місцевої громади.
❗️Переселенці без реєстрації за новим місцем проживання позбавлені місцевих соціальних гарантій, маючи лише право на соціальні виплати, які до того ж є тимчасовими. Понад сім років основною потребою ВПО залишається житло – комфортне, таке що відповідає санітарно-гігієнічним, протипожежним та іншим безпековим нормам. Внутрішньо переміщені особи бажають мати такі ж права у сферах соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, науки та під час ведення бізнесу. І все це – більш ніж можливо зробити на рівні місцевих громад, але на жаль, ВПО часто знаходяться поза процесом розробки, обговорення та узгодження місцевих програм.
⚖️🛡 Водночас проєкт, який реалізує наш Фонд в Іларіонівська ТГ, Слобожанській, Жовтоводській та ВІЛЬНОГІРСЬКА ОБ’ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА! громадах ставить за мету змінити такий стан речей і дати можливість ініціативним групам переселенців захищати свої права та впливати на впровадження відповідних політик на місцях.
💬 «В рамках проєкту пропонується переглянути підходи, спрямовані на забезпечення включення та інтеграції ВПО у життя громади, надання їм доступу до участі у місцевих програмах, використання інструментів місцевої демократії та низки інших можливостей. Формування ініціативних груп ВПО з подальшою їх формалізацією на місцевому рівні шляхом створення Консультативної ради ВПО як тимчасового дорадчого органу для розв'язання питань, пов’язаних із реалізацією державної та місцевої політики у сферах захисту ВПО, сприяння їх інтеграції в громаду, підтримки приймаючої громади в процесі інтеграції ВПО та їх залучення до процесів прийняття рішень.» – зазначає координаторка проєкту БФ «Право на захист» Мирослава Сущенко.
📺 Більше про проєкти з інтеграції та підтримки громадської активності переселенських спільнот на місцях пропонуємо вам переглянути у відеозаписі конференції нижче.
____________________________________________________
🇺🇦 🤝 Working with the amalgamated territorial communities, in particular on the issues related to the integration, provision of legal aid, advice and necessary information to the internally displaced persons (IDPs) is one of the priority vectors of our organization.
🔵 The new project “Dialogues between IDP initiative groups and local authorities in the Dnipropetrovsk oblast”, implemented with the support of the German Federal Government within the framework of the Civil Peace Service program, envisages active work in this direction.
👉 Existing local programs and action plans for their implementation do not provide for the protection of the rights of IDPs and their integration into the local communities.
❗️Displaced persons without registration at the new place of residence are deprived of local social guarantees, having only the right to social benefits, which are also temporary. For more than seven years, the main need of IDPs was housing – comfortable, compliant with sanitary, fire, and other safety standards. Internally displaced persons want to have the same rights in the areas of social protection, health, education, science, and when doing business. And all this is more than possible to do at the community level, but unfortunately, IDPs are often out of the process of developing, discussing, and agreeing on the local programs.
⚖️🛡 At the same time, the project implemented by R2P in Ilarionivska, Slobozhanska, Zhovtovodska, and Vilnohirska Amalgamated Territorial Communities aims to change this situation and provide IDP initiative groups with the ability to protect their rights and influence the implementation of the relevant policies on the local level.
💬 “The project proposes to review approaches aimed at ensuring the inclusion and integration of the IDPs into community life, giving them access to participation in the local programs, using the tools of local democracy and a number of other opportunities. Formation of the IDP initiative groups with their further formalization at the local level through the establishment of the IDP Advisory Council as a temporary advisory body to address issues related to the implementation of the state and local policies in the field of IDP protection, promoting their integration into the community, involving them in decision-making processes and supporting the host community during these processes" – Myroslava Sushchenko, the Coordinator of the Project at the CF “Right to Protection” (R2P).
📺 We suggest you watch the video recording of the press conference below to learn more about our Project on integration and support of the public activity of the IDP communities.
GIZ Ukraine
GIZ: Perspectives for Eastern Ukraine
Ми, Коаліція громадських організацій, що опікуються питаннями захисту прав осіб, які постраждали внаслідок збройного конфлікту в Україні, висловлюємо Вам свою повагу та звертаємося до Вас з проханням забезпечити дотримання порядку денного пленарних засідань та провести розгляд:
у другому читанні Проекту Закону про внесення змін до деяких законів України щодо внесення відомостей про зареєстроване місце проживання громадян України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України (реєстр. №4564);
в першому читанні Проекту Закону про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб” (реєстр. №4487);
включити до порядку денного та розглянути в першому читанні Проекту Закону про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей (реєстр. №6104)
Вказані законопроєкти рекомендовані до розгляду профільним Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин і неодноразово потрапляли до порядку денного, однак не були пріоритезовані при розгляді, часто поступаючись місцем політичним питанням.
Розгляд та прийняття законопроєктів, які направлені на подолання негативних наслідків збройного конфлікту, мають величезне значення для деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій Криму та сходу України. Це проєкти Законів, на які очікують люди по обидві сторони лінії розмежування і які дозволять дітям та молоді, які проживають в окупації зберігати зв’язок із державою та мати майбутнє у вільній Україні.
Крім згаданих вище законопроєктів, на розгляд Верховною Радою очікують і інші проєкти. Експерти Коаліції підготували аналіз законопроєктів, які знаходяться на розгляді Верховної Ради України. Дорожня карта являє собою “світлофор”, де частина законопроєктів знаходиться в “зеленій зоні”, тобто вони повністю підтримуються представниками Коаліції і ми виступаємо за найскоріше їхнє прийняття. Частина законопроєктів в “жовтій зоні” потребують доопрацювання, в “червоній зоні” несуть значні ризики і повинні бути відхилені профільними комітетами та/або народними депутатами у сесійній залі.
Зважаючи на те, що Україна є правовою державою, де людина, її життя, честь та гідність визнані вищою цінністю, ухвалення Верховною Радою України законів, спрямованих на захист прав людини, особливо в умовах збройного конфлікту, є вкрай важливими.
Ми, представники організацій, які опікуються питаннями захисту прав постраждалих від конфлікту осіб, підтримуємо прийняття вказаних проєктів Законів і просимо Вас сприяти їх найшвидшому розгляду.
Днями Парламент почав розгляд поданого Урядом проекту Закону України про Державний бюджет України на 2022 рік, реєстр. № 6000 від 15.09.2021 р.[1] (далі – «законопроект»). Проект бюджету Прем’єр-міністр Денис Шмигаль охарактеризував як «бюджет модернізації країни, відновлення економіки та інвестицій в людей: у їхнє здоров’я, освіту та розвиток»[2]. Тож, варто більш детально розглянути, що ж передбачає проект основного кошторису, за яким країна житиме наступного року, особливо для внутрішньо переміщених осіб (далі – «ВПО») та інших постраждалих від конфлікту на Сході України.
Основні показники та загальні питання
На 2022 рік законопроект передбачає такі основні
показники:
прожитковий мінімум:
За
законопроектом, як розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на
місяць, так і розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в першому
півріччі наступного року залишатимуться на рівні грудня 2021 р. Зростуть
відповідні показники лише в липні 2022 р.
При цьому, як зазначає Рахункова палата в своїх висновках за результатами експертизи законопроекту, за даними Мінсоцполітики, фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць у цінах серпня 2021 року становив 4 334 грн., що в 1,7 рази перевищує розмір, визначений Урядом на грудень 2022 року.[4]
Необхідність перегляду закладених показників відображено також і в додатку до прийнятого Парламентом за основу проекту Постанови про висновки та пропозиції до проекту Закону України про Державний бюджет України на 2022 рік[5]. Згідно з ним, Уряд до другого читання законопроекту має опрацювати питання щодо можливості подальшого підвищення в 2022 році державних соціальних стандартів, насамперед прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, виходячи з фінансових можливостей держави та прогнозного зростання економіки.
За
законодавством, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб
використовується для визначення розміру різних сум та платежів. Збільшення його
розміру вплине, зокрема, на розмір грошової допомоги постраждалим, житло яких
пошкоджено внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її
наслідків та які відмовилися від евакуації, відселення та залишилися на
попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту.
Розмір такої допомоги, що фактично зараз є єдиною встановленою законодавством можливістю отримати виплату за пошкоджену в результаті збройної агресії Російської Федерації квартиру/житловий будинок, становить від трьох до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб[6]. Виходячи з наведених показників, розмір такої допомоги в 2022 році збільшиться, однак зростання не буде значним.
Мінімальна заробітна плата
Таким чином, фактичне зростання мінімальної заробітної плати у місячному
розмірі заплановано тільки з жовтня 2022 р. – на 200 грн. В погодинному розмірі
воно відбудеться з початку 2022 р., але буде доволі незначним – на 14 копійок.
на надання щомісячної
адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на
проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (код 2501480)
в 2022 р., так само як і в 2021 р., закладено 3 051 573,3 тис. грн.;
видатки на забезпечення
належних умов в’їзду та виїзду осіб на тимчасово окуповані території України
(код 3901090) в 2022 році становитимуть 192 691,1
тис. грн., тобто менше суми, передбаченої для цього в 2021 р., яка склала:
267 114,5 тис. грн.;
як
і в 2021 році, на заходи щодо створення
систем та баз даних з питань реінтеграції (код 3901100) законопроект
передбачає 5 000,0 тис. грн.;
видатки
на заходи, спрямовані на зменшення
соціального, економічного та екологічного впливу вибухонебезпечних предметів на
життя та діяльність населення (протимінна діяльність) та інформування населення
про небезпеки вибухонебезпечних предметів (3901060) в 2022 році мають
збільшитись з 5 000,0 тис. грн., закладених на це в бюджеті цього та минулого
року, до 15 000,0 тис. грн.;
на
забезпечення реінтеграції молоді з
тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, тимчасово
окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (3901120)передбачено 93 779,4 тис. грн., що менше передбаченої в 2021 році суми – 130
000,0 тис. грн.;
на
заходи щодо захисту і забезпечення прав
та свобод осіб, які позбавлені (були позбавлені) особистої свободи незаконними
збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією та/або органами влади
Російської Федерації з політичних мотивів, а також у зв’язку з громадською,
політичною або професійною діяльністю вказаних осіб, підтримки зазначених осіб
та членів їхніх сімей, заходи з реінтеграції населення тимчасово окупованих
територій, виплати державних стипендій імені Левка Лук’яненка (3901050) – 47 982,1 тис. грн., що менше від
передбаченої в 2020 та 2021 роках суми 66 514,4 тис. грн.;
на
заходи щодо виконання рішень суду, що
гарантовані державою (3504040) в 2022 р. передбачено 100 000,0 тис. грн.
Однак
в контексті житлових рішень для ВПО та осіб, які постраждали від конфлікту на
Сході України, слід додатково звернути увагу, зокрема, на показники ряду інших
бюджетних програм, про які йтиметься нижче.
Компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації
Виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, розпочались в 2019 році після затвердження Урядом порядку використання коштів, передбачених для цього в державному бюджеті, та доопрацювання механізму здійснення таких виплат[8].
Як зазначає Мінреінтеграції, в 2020 році відповідними комісіями, створеними при Донецькій та Луганській ОДА, було прийнято рішення про надання виплат 74 постраждалим, які є власниками 67 об’єктів житлового фонду у Донецькій та Луганській області. Загальна сума таких виплат становить 19 929 401 грн. (тобто фактично 100% передбаченої бюджетом суми), а кошти були в повному обсязі перераховані на рахунки всіх 74 постраждалих осіб.[9]
Що ж стосується виплат компенсації в 2021 році, то станом на 22.10.2021 р. комісіями в Донецькій та Луганській областях було прийнято рішення про надання компенсації 332 постраждалим, які є власниками 307 об’єктів житлового фонду, на загальну суму 84 113 412 грн.[10]
Зменшення
видатків, закладених на виплату грошової компенсації в бюджеті на 2022
рік, гіпотетично може бути пов’язано, зокрема, із виплатою компенсації частині
постраждалих в 2020-2021 роках.
На відміну від компенсації, видатки на виплату якої передбачені відповідною програмою в загальному фонді Державного бюджету, кошти на виплату грошової допомоги постраждалим, чиє житло було не зруйновано, а тільки пошкоджено внаслідок збройної агресії Російської Федерації, хоча в результаті цього могло стати непридатним для життя, в окрему програму не виділені. За законодавством, фінансування заходів з надання грошової допомоги таким постраждалим, як і постраждалим, чиє житло було пошкоджено внаслідок будь-якої надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків, загалом здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інших не заборонених законодавством джерел[11]. Тож, в разі відсутності коштів у відповідних бюджетах, постраждалі особи не матимуть можливості отримати грошову компенсацію.
Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо підтримки територій, що зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту на сході України
Після
значного зростання в 2021 році, розмір передбачених бюджетом видатків на
виплату вказаної субвенції в 2022 році залишається незмінним –
125 000 000 грн.
Згідно зі встановленим законодавством порядком її надання[12], субвенція спрямовується на здійснення заходів щодо підтримки територій, що зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту на сході України, зокрема, на:
будівництво, реконструкцію, капітальний ремонт об’єктів житлового фонду комунальної власності, в т. ч. об’єктів соціального призначення, для надання житлових приміщень ВПО;
реконструкцію, капітальний ремонт об’єктів житлового фонду комунальної власності для надання в тимчасове користування ВПО;
придбання у комунальну власність житла для надання в тимчасове користування ВПО тощо.
Станом на 1 жовтня 2021 р., Урядом було здійснено протягом цього року розподіл відповідної субвенції місцевим бюджетам в загальному розмірі близько 56 млн. грн.[13], що становить дещо менше половини передбаченої бюджетом суми субвенції.
Надання пільгового довгострокового державного кредиту внутрішньо переміщеним особам, учасникам проведення антитерористичної операції (АТО) та/або учасникам проведення операції Об’єднаних сил (ООС) на придбання житла
Додаток
№ 4 («Повернення кредитів до Державного
бюджету України та розподіл надання кредитів з Державного бюджету України в
2022 році») до законопроекту передбачає видатки на надання пільгового
довгострокового державного кредиту на придбання житла ВПО, учасникам проведення
АТО та/або ООС в розмірі 20,3 млн. грн., що перевищує суми, закладені з цією
метою в бюджеті на 2020 та 2021 роки.
Однак
такі видатки передбачено не загальним, а спеціальним фондом Державного бюджету.
Щодо цього п. 14 ст. 14 законопроекту зазначає, що надання таких пільгових
довгострокових кредитів здійснюється за рахунок таких джерел, як (і) повернення
кредитів, наданих з державного бюджету ВПО, учасникам проведення АТО та/або ООС
на придбання житла та (іі) відсотків за користування такими кредитами і пені за
порушення строку платежу з погашення кредиту.
Тож,
якщо кредитні кошти не будуть вчасно повернуті до бюджету або позичальники не
сплатять відсотки та/або пеню, надання вказаних кредитів не буде
профінансовано. При цьому, згідно з Додатком № 4 до законопроекту, в 2022 році
очікується повернення кредитів, наданих з державного бюджету за цією програмою,
в розмірі 16,5 млн. грн.
Подібна ситуація існувала також протягом 2020 – 2021 років. На відміну від 2019 року, коли за програмою пільгового довгострокового державного кредиту ВПО, учасникам проведення АТО та/або ООС на придбання житла (2751390) загальним фондом було передбачено 200 млн. грн.[14], протягом 2020 – 2021 років, як зазначає Держмолодьжитло, такі кредити видавались лише за рахунок бюджетних коштів від повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету за укладеними в 2019 році договорами. За даними Держмолодьжитла, в 2019 році з ВПО було укладено 98 кредитних договорів на загальну суму біля 96,6 млн. грн. В 2020 році кількість таких договорів з ВПО впала до 7 на суму майже 7,3 млн. грн., а в 2021 році (станом на 01.07.2021) було укладено лише 3 договори, загалом на суму близько 4,2 млн. грн. Подібною є і ситуація із наданням кредитів учасникам АТО/ООС.[15]
Виходячи з проекту бюджету на
2022 рік, навряд чи слід очікувати значного поліпшення ситуації з наданням
таких кредитів наступного року.
Збільшення статутного капіталу Державної спеціалізованої фінансової установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” з подальшим використанням на реалізацію Державної програми забезпечення молоді житлом
В 2022 році заплановане незначне – до рівня 2020 року – підвищення
видатків на збільшення статутного капіталу Державної спеціалізованої фінансової
установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”
(Держмолодьжитло) з подальшим використанням на реалізацію Державної програми
забезпечення молоді житлом.
Відповідно до законодавства, статутний капітал Держмолодьжитла збільшується поетапно, а кошти використовуються для виконання Державної програми забезпечення молоді житлом на 2013-2023 роки[16], зокрема для надання молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам[17] довгострокових пільгових кредитів для будівництва (реконструкції) та придбання житла. Першочергове право на отримання довгострокового пільгового кредиту мають, серед інших, ВПО.[18]
Що стосується фактичного використання коштів, передбачених для цього в Державному бюджеті, то в 2020 році статутний капітал Держмолодьжитла було дійсно збільшено на 28 млн. грн.[19], а в 2021 році – на 25 070 000 грн., тобто до суми в розмірі 413 425 000 грн.[20]
При цьому, за даними Держмолодьжитла, в 2020 році було надано 120 кредитів за цією програмою на загальну суму 83023,8 тис. грн. і цим проінвестовано 6,9 тис. м2 житла, а за перші шість місяців 2021 року – 45 кредитів на суму 37 333,0 тис. грн., чим проінвестовано 2,6 тис. м2 житла.[21]
Водночас, суму такого збільшення статутного капіталу Держмолодьжитла в 2022 році, сама установа вважає недостатньою, говорячи про необхідність забезпечити на 2022 р. фінансування цієї програми в розмірі 5 млрд. грн., за рахунок чого можна було б забезпечити житлом понад 5,5 тис. молодих сімей.[22]
Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення
В цьому році субвенції за програмами 1511040 та 1511050 (в розмірі 248 445,0 тис. грн., як спочатку було передбачено Державним бюджетом на 2021 рік) були в повному обсязі розподілені місцевим бюджетам Кабінетом Міністрів України в червні 2021 р.[23] Водночас, вже 21.10.2021 р. набрали чинності зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», якими видатки загального фонду Державного бюджету на субвенції за програмою 1511050 було збільшено з 248 445,0 тис. грн. до 530 445,0 тис. грн.[24].
Надання державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла
Востаннє кошти на цю програму були передбачені Державним бюджетом на 2019 рік в обсязі 400 млн. грн. Відтоді її фінансування за кошти Державного бюджету не здійснювалось. Тож, якщо в 2019 році державна підтримка надавалась за рахунок (і) Державного бюджету – в розмірі 346,9 млн. грн. на 878 квартир та (іі) місцевих бюджетів – в розмірі 26,2 млн. грн. на 96 квартир, то в 2020-2021 роках, за даними Держмолодьжитла, єдиним джерелом такої підтримки залишились кошти місцевих бюджетів, що не могло не позначитись на кількості об’єктів, на які вони виділяються (95 квартир в 2020 році та 27 квартир станом на 01.07.2021 року). [25]
Надання пільгових іпотечних кредитів внутрішньо переміщеним особам
Згідно з п. 11 ст. 14 законопроекту, видатки на цю програму в 2022 році
будуть фінансуватись за рахунок (і) надходження в рамках програм допомоги і
грантів урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ,
(іі) повернення кредитів, наданих із спеціального фонду Державного бюджету ВПО
на придбання житла (передбачається в сумі 29 312,6 тис. грн.), (ііі) відсотків
за користування пільговими іпотечними кредитами, наданими ВПО за рахунок коштів
гранту Кредитної установи для відбудови (KfW), та пені за порушення строку
платежів з погашення таких кредитів.
Надання пільгових іпотечних кредитів ВПО на придбання житла за рахунок коштів гранту KfW, розпочалось в 2021 р. Частина такого гранту, що спрямовується на надання кредитів, становить 24,5 млн. євро[26]. За даними Держмолодьжитла, за результатами перших двох відборів переможців на одержання таких кредитів (21.07.2021 та 31.08.2021), було надано більше 100 кредитів на загальну суму близько 135 млн. грн.[27] Водночас, кількість осіб, внесених до реєстру кандидатів на отримання кредитів за кошти гранту KfW, станом на 21.10.2021 р. наближається до 21 тисячі, у зв’язку з чим виникають питання стосовно достатності коштів такої програми для вирішення житлових питань, з якими стикаються ВПО.
Здешевлення вартості іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов
Незважаючи на те, що ця програма не спрямована виключно на ВПО, ті з ВПО, які відповідають передбаченим законодавством умовам, можуть спробувати скористатись нею для вирішення питання забезпечення житлом.[28]
Що далі?
Не
слід забувати, що наразі Державний бюджет на 2022 рік знаходиться тільки на
стадії проекту. Тож, не можна виключати можливості, що остаточна версія
основного кошторису, що буде прийнята Парламентом, буде містити інші показники.
З огляду на це, після його прийняття, новий Державний бюджет потребуватиме
додаткового ретельного аналізу.
[1] Проект Закону про Державний
бюджет України на 2022 рік, реєстраційний № 6000 від 15.09.2021 р.:
[3] Дані
щодо сум, закладених в Державному бюджеті на 2021 рік, тут і надалі наведені на
підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082-IX
від 15.12.2020 р.:
[4] Висновки за результатами експертизи проєкту
Закону України „Про Державний бюджет України на 2022 рік”, затверджені рішенням
Рахункової палати від 28.09.2021 р. № 21-1:
[6]Пункт 31 Порядку надання та визначення
розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру
грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано
внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною
агресією Російської Федерації, затвердженого Постановою КМУ № 947 від 18.12.2013 р. (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №
767 від 02.092020 р.), далі – “Порядок № 947”: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/947-2013-%D0%BF#Text
[7] Дані щодо сум, закладених в
Державному бюджеті на 2020 рік, тут і надалі наведені на підставі Закону
України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-IX від 14.11.2019 р.:
[8] Постанова КМУ «Питання
виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких
зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої
збройною агресією Російської Федерації» № 767 від 02.09.2020 р.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/767-2020-%D0%BF#Text
[9] Інформацію опубліковано на сайті
Мінреінтеграції 30.12.2020 р.:
[12] Порядок
та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення
заходів щодо підтримки територій, що зазнали негативного впливу внаслідок
збройного конфлікту на сході України, затверджені Постановою КМУ № 769 від
04.10.2017 р.:
[17] Однією з умов надання
довгострокового пільгового кредиту для будівництва (реконструкції) та придбання
житла надаються є те, що вік кожного з членів молодої сім’ї (чоловік та
дружина), одинокого молодого громадянина становить до 35 років включно.
[18] Пункт 5 Порядку
використання коштів, передбачених у державному бюджеті для збільшення
статутного капіталу Державної спеціалізованої фінансової установи
“Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” з
подальшим спрямуванням на виконання Державної програми забезпечення молоді
житлом на 2013 – 2021 роки, затвердженого Постановою КМУ № 488 від 11.05.2011
р.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/488-2011-%D0%BF#Text
[19] Інформацію наведено на сайті Держмолодьжитла:
[20] Наказ Міністерства розвитку громад та територій
України «Про затвердження нової редакції Статуту Державної спеціалізованої
фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»
№ 75 від 30.03.2021 р.
[25] Показники виконання Державної
соціально-економічної програми “Доступне житло” (надання державної
підтримки для будівництва (придбання) доступного житла):
[26] Порядок використання коштів, передбачених у
державному бюджеті за програмою “Надання пільгових іпотечних кредитів
внутрішньо переміщеним особам”, затверджений постановою КМУ № 451 від
28.04.2021 р.:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/451-2021-%D0%BF#Text
[28] Постанова КМУ «Про затвердження Порядку здешевлення вартості іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов» № 343 від 25.04.2012 р.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/343-2012-%D0%BF#Text
