Зробити пожертву
Укр / Eng
08.06.21

«Допомога родинам ВПО в переселенні завжди були пріоритетним напрямом у роботі БФ «Право на захист». І в цій ситуації важливо, щоб в ОМС громад було не менше бажання допомогти переселенцям знайти свій дім. Ми вдячні, що такі громади є на Дніпропетровщині, громади, де готові прийняти ВПО з інших регіонів. Громади, які відкриті для людей!, »

– зазначає Мирослава Сущенко, керівниця дніпровсько-запорізького офісу БФ «Право на захист».

Історія переселення

Світлана та Олександр. Колись вони відбудовували свій дім, вкладаючи всю любов у власну оселю, але щастя було недовгим… У 2014 році родина вимушена була покинути Шахтарськ через активні бойові дії.

Тікаючи від війни на сході, родина потрапила на захід України, де у Самбірському р-ні люди прожили майже 5 років. Світлана та Олександр досі з теплом згадують і природу Карпат, і людей, які їм траплялися. 

Історія переселення: громада відкрита для людей

Дізнавшись про можливість переселення до МКП в Кіровоградській області, родина вирішила їхати, адже це ближче до рідної домівки. Так вони опинилися в Новоградівці. На новому місці родина прожила два роки, але висока орендна плата та недостатньо розвинена інфраструктура змусили знову шукати своє… І саме в цей період їм трапився телефон БФ «Право на захист», куди вони й подзвонили.

Олена Пазенко, монітор дніпровсько-запорізького офісу БФ «Право на захист», одразу запропонувала родині можливі варіанти для переселення. Вибір родини зупинився на м.Покров Нікопольського р-ну. Декілька місяців Світлана та Олександр вагалися, а коли нарешті наважилися приїхати, то наші колеги надали їм супровід у новій громаді. Оглянувши кімнату в гуртожитку, прогулявшись містом, родина прийняла остаточне рішення залишитися. 

Протягом одного дня Світлана та Олександр отримали довідку ВПО на новому місці, пройшли необхідні обстеження в лікарні та подати заяву на комісію по заселенню.

місто Покров

«В Покров з моніторинговими візитами я виїжджаю з 2015 року, і кожен раз по-новому закохуюся в це неймовірне містечко. А роблять його таким затишним саме люди. Покров – це місто, де на будь-якій посаді ти зустрічаєш людей, яким не байдужі долі внутрішньо переміщених осіб. Так було і цього разу. Коли ми збирали пакет документів, то всюди люди йшли нам на зустріч. Ми не бачили чиновників, ми бачили небайдужих людей. 

Особливі слова подяки хочу сказати Валентині Міненко, директорці ПМКП «Житлокомсервіс», на балансі якого знаходяться гуртожитки для ВПО. Вона завжди готова прихистити людей, які через збройний конфлікт на сході України залишилися без домівки, »

–  коментує Олена Пазенко, монітор дніпровсько-запорізького офісу БФ «Право на захист».

Врешті-решт за тиждень після подання заяви родина заселилась до гуртожитку.

Олександр – особа з інвалідністю. Покров чоловік полюбив з першого погляду, але коли дізнався про місто ще більше, то впевнився, що він з дружиною не помилився:

«Я дуже багато тут гуляю містом. Воно надихає, і воно для людей! Мені, як особі з інвалідністю, важко багато ходити, але тут всюди є лавочки, ти завжди маєш можливість присісти та відпочити. Приємно відчувати, що про тебе подбали».

– ділиться своїм досвідом проживання у новому місці Олександр

Світлана вже облаштовує нову оселю та мріє, щоб і діти, які зараз проживають в Житомирській області, також переїхали до Покрова і родина нарешті об’єдналася. Її слова подяки для нас дуже цінні:

Історія переселення: громада відкрита для людей

«Дякую Благодійному фонду «Право на захист», що на сьомому році війни, коли вже менше організацій опікуються ВПО, ви не залишаєте нас, переселенців, сам на сам зі своїми проблемами».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

31.05.21

Героїні нашої сьогоднішньої історії, пані Катерині (ім’я змінене), майже 85 років. У вересні 2014 року в її будинок у селищі Тарамчук (Донецька область) влучив снаряд. Житло було вщент зруйноване.

Односельці, яких залишилося кілька десятків, допомогли жінці знайти тимчасовий прихисток, але жити поблизу території, де постійно тривають бойові дії, було нестерпно. 

Вже тоді в Тарамчуці не було магазину і лікарні, води також не стало, тож іноді для власних потреб доводилося збирати дощову. 

2 Майже 7 років без житла. Історія Катерини

За певний час пані Катерина переїхала до іншого населеного пункту, подалі від обстрілів. 

Оскільки на той час у державі не було закріпленої законом процедури виплати компенсації за зруйноване житло, все, що було у жінки, – акт про руйнування. 

У середині 2020 року пенсіонерка прийшла до БФ «Право на захист» і за допомогою юристів звернулася до суду з позовною заявою, а вже за кілька місяців, у вересні, Кабінет Міністрів України ухвалив постанову #767 «Питання виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації». 

Тож разом із клієнткою наша команда майже одразу подала всі потрібні документи для розгляду комісією. Уже цьогоріч пані Катерина отримала компенсацію.

Report "IDPs Housing Needs, Intentions and Opportunities. Dnipropetrovska, Zaporizka and Kharkivska Oblasts" Звіт «Житлові потреби, наміри та можливості ВПО»

Якщо ваше житло також було зруйновано

внаслідок військових дій на Донбасі,

звертайтеся по юридичну допомогу

за номерами «гарячої лінії» БФ «Право на захист»:

telefon

+38 (099) 507 50 90

+38 (068) 507 50 90

+38 (093) 507 50 90

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

20.05.21

Дмитро Григорович народився в далекому 1951 році в місті Макіївка, яке наразі знаходиться на непідконтрольній території. За радянських часів чоловік проживав у різних куточках колишнього Радянського Союзу, зокрема, й в Грузії. 

У 1980 році Дмитро Григорович отримав паспорт громадянина колишнього СРСР. Однак даний паспорт був загублений в 90-х роках. Можливості відновити його не було, тому що радянський союз розпався, а колишні радянські республіки отримали кордони з власними міграційними структурами.

Попри те, що Дмитро Григорович проживав в Україні, куди б він не звертався всюди отримував відмову в оформленні паспорта і громадянства. Від нього вимагали оригінал втраченого документа, який він отримав ще в Грузії, а також рішення судів, які б підтверджували постійне проживання на території України в 1991 році. А ще нескінченну кількість довідок та іншого…

Кілька судових процесів розтягнулися на роки… Але Дмитро Григорович все одно продовжував отримувати відмови від міграційної служби в оформленні паспорта. Причин було багато.

Чоловік звернувся по допомогу до БФ «Право на захист», і спеціалісти Фонду вжили невідкладні заходи для оформлення паспорта. Були отримані множинні документи в Мін’юсті, судах і міграційній службі, також було отримано нове свідоцтво про народження, якого у чоловіка ніколи не було.

Майже рік знадобився нашим колегам, аби допомогти людині та виконати всі вимоги міграційної служби. Але результат був того вартий – Дмитро Григорович отримав свій довгоочікуваний паспорт громадянина України. У 70 років!

Історія Дмитра Григоровича. Отримав перший паспорт у 70 років 2

Тепер чоловік може нарешті реалізувати своє заповітне бажання – працювати офіційно і бути застрахованим, мати право на пенсію і медичне обслуговування, бути корисним для суспільства і допомагати людям!

UNHCR Ukraine

Читайте також:

14.05.21

Уму Діалло родом з Гвінеї. Зараз жінка живе та працює в Одесі. Вона професійно робить зачіски, що особливо популярно в курортний період, а також керує власною крамничкою із продажу взуття. У неї є донечка Ругіяту, якій ще немає й двох рочків.

Уму живе в Україні з 2011 року. У 2012 році вона отримала статус особи, яка потребує додаткового захисту. Жінка ділить життя на до та після. І відправною точкою є саме 2011 рік, коли вона намагалася перетнути кордон України та була затримана.

Уму не могла залишатися у своїй країні, бо ще неповнолітньою була видана заміж. Чоловік систематично бив і знущався з неї, а шансів захистити себе не було. На момент затримання жінка перебувала в стані психофізичного стресу, який за словами лікарів був обумовлений домашнім насиллям над нею у Гвінеї. 

Історія Уму. 6 місяців страждань в ПТПІ заради вільного життя в Україні Umu’s Story. 6 months of sufferings in a Migrant Detention Centre to be able to live freely in Ukraine

Але й ситуація в Україні спочатку давала достатньо приводів для відчаю. Уму була затримана в групі вимушених мігрантів. Усіх їх помістили в Пункт тимчасового тримання Державної прикордонної служби для того, аби встановити особу, а згодом — видворити з України. Молода жінка не розуміла мови і юридичних підстав її тримання під вартою, та ще й через пережиті страждання мала проблеми зі здоров’ям. 

Неповнолітній вік Уму встановили не одразу, а коли встановили, у порушення всіх можливих норм, продовжували тримати в Пункті тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства (ПТПІ). Коли вона отримала юридичну допомогу, то рішення про її затримання було оскаржено, однак ця скарга розглядалася судом фактично вже після її звільнення з-під варти. Юристи також допомогли жінці звернутися за міжнародним захистом до міграційної служби. 

З ПТПІ Уму було звільнено лише через рік після затримання. За міжнародним захистом вона змогла звернутися через 2 місяці після її затримання. Майже 6 місяців Уму утримували в ПТПІ незаконно. Юристи жінки не змогли добитися справедливості в національних судах, тому у 2012 році подалися до Європейського суду з прав людини. 

European_Court_of_Human_Rights ECtHR Європейський суд з прав людини ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини встановив у цій справі («Нур та інші проти України») порушення Україною статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: права на свободу і особисту недоторканність. Україну було зобов’язано виплатити Уму 9800 євро компенсації моральної шкоди.

Зараз Уму нарешті почувається вільною та щасливою! Говорить, що по закінченню карантинних обмежень готова активно взятися за свою справу, дуже хоче, аби її донька набула громадянства України та будувала своє життя в країні, яка надала їй захист!

За словами старшої юристки з питань стратегічного судочинства БФ «Право на захист» Світлани Бутенко, порушення прав шукачів захисту з різних країн відбуваються в Україні донині. Це і неможливість доступу до міжнародного захисту на кордоні та в місцях позбавлення свободи, і надтривалий термін розгляду позовів про оскарження незаконних рішень органів влади у судах. 

Бутенко Butenko

«Історія Уму дає нам можливість показати обличчя тих, хто страждає від таких порушень. Ми наголошуємо на тому, що всі люди, де б вони зараз не перебували (у СІЗО, у ПТПІ, ПТТ, на свободі), незалежно від того, як вони потрапили у країну (легально/нелегально), повинні мати доступ до процедури визнання біженцем. Всі шукачі захисту мають право на свободу, а затримання не може бути свавільним.»

– підсумувала Світлана

UNHCR Ukraine

Читайте також:

06.05.21

Зульфія народилася 1990 року в Горлівці. Батьки залишили жінку ще змалечку. До 14 років її виховувала тітка. Отримати свідоцтво по народження і паспорт можливості не було, тому що Зульфія народилася поза пологового будинку. 

Після досягнення 14 років жінка почала жити самостійно, у неї навіть з’явилася своя сім’я. У Горлівці Зульфія народила двох дітей: хлопчика Раміра та дівчинку Камілу. Однак зареєструвати їхнє народження жінка не змогла, адже сама не мала жодних документів.

Після початку конфлікту на сході України Зульфія разом з дітьми переселилася в Маріуполь, де згодом народила ще двох дітей — Януша та Мілану. Зареєструвати їхнє народження також не вдалося — всюди від жінки вимагали паспорт.

2 Історія Зульфії Zulfiya Story birth certificates children family сім'я діти свідоцтво про народження
Через відсутність документів сім’ї доводиться жити в нелюдських умовах. На цьому знімку – болото, з якого сім’я бере воду

У 2019 році Зульфія звернулася по допомогу до БФ «Право на захист». Наші спеціалісти терміново почали займатися питанням реєстрації дітей та збирати необхідні документи, які б підтвердили факт їхнього народження в Маріуполі. 

Згодом для двох дітей вдалося отримали свідоцтва про народження. Однак інші двоє — Рамір та Каміла — наразі так і залишаються без свідоцтв. За їхніми справами потрібні судові процедури та рішення, без яких зареєструвати факт народження просто неможливо.

Для допомоги самій жінці в суд було подано заяву про встановлення факту її народження в Горлівці. Після року розгляду справи суд таки виніс рішення, за яким вдалося отримати свідоцтво про народження для жінки. Його Зульфія побачила вперше у 30 років, і була безмежно рада цьому. 

Тепер, отримавши свідоцтво про народження, жінка буде звертатися в міграційну службу для оформлення паспорта. Зульфія дуже хоче налагодити життя і зайняти гідне місце в суспільстві!

3 Історія Зульфії Zulfiya Story birth certificates children family сім'я діти свідоцтво про народження

UNHCR Ukraine

Читайте також:

15.04.21

Наприкінці червня 2020 року був відновлений виїзд із тимчасово окупованої території України на підконтрольну уряду територію через КПВВ «Новотроїцьке». Сталося це після трьох місяців карантинних обмежень, протягом яких КПВВ не працювали. Для людей, які хотіли здійснити перетин, були запроваджені обмеження, зокрема, кожен мав встановити на смартфон додаток «Дій вдома» для проходження самоізоляції. Однак інформування населення про такі обмеження, ба більше — їхнього належного нормативного закріплення тоді не відбулося, що призвело до критичної ситуації на КПВВ уже 24 червня.

Кілька десятків людей, діставшись до КПВВ, дізнавалися про необхідність встановлення додатку, але зробити цього не могли через відсутність смартфонів сучасних моделей або відсутність телефонів взагалі. Люди просили направити їх на обсервацію до медичних закладів, адже саме такий механізм був запроваджений для наших громадян, які перетинали державний кордон. Однак представники Держприкордонслужби (ДПСУ) пояснювали: оскільки лінія розмежування не є державним кордоном, відповідно до наказу Командувача об’єднаних сил, особи, які не мають технічної можливості встановити додаток «Дій вдома», не можуть бути пропущені через КПВВ навіть за наявності згоди на проходження обсервації.

Суд оцінив події на КПВВ «Новотроїцьке» в червні 2020 року

Водночас представники незаконних збройних формувань заборонили нашим громадянам повертатися на окуповану територію під час їх виїзду.

Отже, кілька десятків наших громадян, які хотіли потрапити на рідну землю, опинилися в пастці: представники ДПСУ заборонили їм дістатися до контрольованої урядом території, а представники незаконних збройних формувань — повернутися на окуповану територію. Люди були змушені сидіти й чекати своєї долі в так званій «сірій зоні» просто неба під пекучим сонцем. На жаль, їм не забезпечили  ані укриття, ані доступу до їжі, води й туалетів. Важливо зазначити, що територія між КПВВ і окупованою територією є замінованою і єдиною вільною від мін зоною є асфальтована дорога.

Увечері 24 червня всіх людей доставили на територію КПВВ, де їх розмістили в наметах Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), що, безперечно, покращило їхній стан (водночас, про дотримання карантинних заходів у наметі на кілька десятків людей не могло бути й мови). Але зранку 25 червня всіх знову відвезли в «сіру зону» за кілька кілометрів від КПВВ в аналогічні умови. Увечері 25 червня і зранку 26 червня жахлива ситуація повторилася.

Лише ввечері 26 червня всіх, хто чекав, направили на обсервацію (як згодом виявилось — на підставі нового наказу Командувача об’єднаних сил).

Фактично людей піддавали нелюдському й небезпечному поводженню протягом майже трьох діб лише на підставі того, що Кабінет Міністрів України не передбачив можливості обсервації для осіб, які перетинають лінію розмежування й не можуть встановити додаток «Дій вдома» в постанові № 815, Командувач об’єднаних сил встановив заборону для перетину такими особами КПВВ, а працівники ДПСУ «просто виконували наказ». Про те, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ніхто з посадовців не згадав.

На жаль, в Україні не передбачено термінового розгляду судових справ у випадку, коли дії або бездіяльність органів державної влади загрожують життю і здоров’ю, тому кілька позовів, які ми подали в інтересах постраждалих, досі розглядаються в судах України.

Однак 13 квітня 2021 року одну зі справ було успішно завершено. Апеляційний суд підтримав рішення суду першої інстанції, ухвалене в грудні минулого року, яким було визнано протиправною заборону прикордонного загону пропустити позивачку на контрольовану урядом територію.  Крім того, на користь позивача було стягнуто компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 тисяч гривень. Прикордонний загін подав апеляційну скаргу, яку й було відхилено на цьому тижні, тому рішення суду вже набрало законної сили. З текстом рішення суду першої інстанції можна ознайомитися за посиланням (рішення апеляційного суду буде опубліковано трохи згодом).

1 Суд оцінив події на КПВВ «Новотроїцьке» в червні 2020 року

На черзі розгляд ще кількох справ, кожна з яких унікальна по-своєму, але всі вони стосуються ігнорування й байдужості до фундаментальних прав людини з боку представників влади в критичній ситуації, яка сталася спекотного червня минулого року.

Хочеться сподіватися, що органи державної влади почнуть поважати права українців не тільки після вказівки суду, і не допускатимуть повторення подібних ситуацій у майбутньому, адже збереження життя і здоров’я людей є важливішим за накази керівництва.

Ми вітаємо минулорічні зміни до законодавства, які дозволяють особам, що перетинають лінію розмежування, обрати обсервацію у випадку неможливості встановити додаток «Дій вдома», а також запровадження процедури перетину лінії розмежування з гуманітарних підстав, що допоможе не допустити повторення ситуації, яка сталася в березні минулого року на КПВВ «Станиця Луганська».

Oleh Tarasenko Олег Тарасенко

Олег Тарасенко,

Адвокат,

Старший стратегічний юрист БФ «Право на захист»


Читайте також:


15.04.21

Наприкінці червня 2020 року був відновлений виїзд із тимчасово окупованої території України на підконтрольну уряду територію через КПВВ «Новотроїцьке». Сталося це після трьох місяців карантинних обмежень, протягом яких КПВВ не працювали. Для людей, які хотіли здійснити перетин, були запроваджені обмеження, зокрема, кожен мав встановити на смартфон додаток «Дій вдома» для проходження самоізоляції. Однак інформування населення про такі обмеження, ба більше — їхнього належного нормативного закріплення тоді не відбулося, що призвело до критичної ситуації на КПВВ уже 24 червня.

Кілька десятків людей, діставшись до КПВВ, дізнавалися про необхідність встановлення додатку, але зробити цього не могли через відсутність смартфонів сучасних моделей або відсутність телефонів взагалі. Люди просили направити їх на обсервацію до медичних закладів, адже саме такий механізм був запроваджений для наших громадян, які перетинали державний кордон. Однак представники Держприкордонслужби (ДПСУ) пояснювали: оскільки лінія розмежування не є державним кордоном, відповідно до наказу Командувача об’єднаних сил, особи, які не мають технічної можливості встановити додаток «Дій вдома», не можуть бути пропущені через КПВВ навіть за наявності згоди на проходження обсервації.

Водночас представники незаконних збройних формувань заборонили нашим громадянам повертатися на окуповану територію під час їх виїзду.

Отже, кілька десятків наших громадян, які хотіли потрапити на рідну землю, опинилися в пастці: представники ДПСУ заборонили їм дістатися до контрольованої урядом території, а представники незаконних збройних формувань — повернутися на окуповану територію. Люди були змушені сидіти й чекати своєї долі в так званій «сірій зоні» просто неба під пекучим сонцем. На жаль, їм не забезпечили  ані укриття, ані доступу до їжі, води й туалетів. Важливо зазначити, що територія між КПВВ і окупованою територією є замінованою і єдиною вільною від мін зоною є асфальтована дорога.

Увечері 24 червня всіх людей доставили на територію КПВВ, де їх розмістили в наметах Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), що, безперечно, покращило їхній стан (водночас, про дотримання карантинних заходів у наметі на кілька десятків людей не могло бути й мови). Але зранку 25 червня всіх знову відвезли в «сіру зону» за кілька кілометрів від КПВВ в аналогічні умови. Увечері 25 червня і зранку 26 червня жахлива ситуація повторилася.

Лише ввечері 26 червня всіх, хто чекав, направили на обсервацію (як згодом виявилось — на підставі нового наказу Командувача об’єднаних сил).

Фактично людей піддавали нелюдському й небезпечному поводженню протягом майже трьох діб лише на підставі того, що Кабінет Міністрів України не передбачив можливості обсервації для осіб, які перетинають лінію розмежування й не можуть встановити додаток «Дій вдома» в постанові № 815, Командувач об’єднаних сил встановив заборону для перетину такими особами КПВВ, а працівники ДПСУ «просто виконували наказ». Про те, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ніхто з посадовців не згадав.

На жаль, в Україні не передбачено термінового розгляду судових справ у випадку, коли дії або бездіяльність органів державної влади загрожують життю і здоров’ю, тому кілька позовів, які ми подали в інтересах постраждалих, досі розглядаються в судах України.

Однак 13 квітня 2021 року одну зі справ було успішно завершено. Апеляційний суд підтримав рішення суду першої інстанції, ухвалене в грудні минулого року, яким було визнано протиправною заборону прикордонного загону пропустити позивачку на контрольовану урядом територію.  Крім того, на користь позивача було стягнуто компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 тисяч гривень. Прикордонний загін подав апеляційну скаргу, яку й було відхилено на цьому тижні, тому рішення суду вже набрало законної сили. З текстом рішення суду першої інстанції можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93743723 (рішення апеляційного суду буде опубліковано трохи згодом).

На черзі розгляд ще кількох справ, кожна з яких унікальна по-своєму, але всі вони стосуються ігнорування й байдужості до фундаментальних прав людини з боку представників влади в критичній ситуації, яка сталася спекотного червня минулого року.

Хочеться сподіватися, що органи державної влади почнуть поважати права українців не тільки після вказівки суду, і не допускатимуть повторення подібних ситуацій у майбутньому, адже збереження життя і здоров’я людей є важливішим за накази керівництва.

Ми вітаємо минулорічні зміни до законодавства, які дозволяють особам, що перетинають лінію розмежування, обрати обсервацію у випадку неможливості встановити додаток «Дій вдома», а також запровадження процедури перетину лінії розмежування з гуманітарних підстав, що допоможе не допустити повторення ситуації, яка сталася в березні минулого року на КПВВ «Станиця Луганська».

Олег Тарасенко,

Адвокат, Старший стратегічний юрист БФ «Право на захист»

14.04.21

У 2019 році зі сльозами на очах Ліда вперше зайшла до харківського офісу БФ «Право на захист», тримаючи за руку п’ятирічну донечку.

Жінка розповіла, що народилася за часів Радянського Союзу в ромській родині. З кінця 1970-х років вона постійно проживає у Куп’янському районі Харківської області, але документального підтвердження цьому немає. 

Міграційна служба зробила для Ліди все можливе — встановила її особу, про що видала відповідну довідку;  але встановити належність до громадянства будь-якої держави не вдалося. Розповідаючи про свої поневіряння Ліда тихо втирала сльози, обіймаючи маленьку донечку, яка мала всі шанси повторити долю матері та залишитись без документів, освіти та шансів на краще життя.

Розповідаючи про свої поневіряння, жінка тихо втирала сльози, обіймаючи донечку. Маленька дівчинка мала всі шанси повторити долю матері та залишитись без документів, освіти та шансів на краще життя.

Паспорт заради щасливого майбутнього донечки. Історія Ліди

З Лідою ми уклали договір про надання безоплатної правової допомоги, почалася тривала та кропітка робота.

У судовому порядку було встановлено факт проживання Ліди на території України станом на 24 серпня 1991 року. Пізніше було підготовано та подано пакет документів для встановлення належності Ліди до громадянства України. Завдяки високій кваліфікації, старанності та наполегливості працівників ГУ ДМСУ в Харківській області (зокрема, Ульянченко Катерини Миколаївни), неймовірними зусиллями було сформовано необхідні для Ліди довідки та направлено документи для вирішення питання.

Паспорт заради щасливого майбутнього дитини. Історія Ліди

Врешті решт Ліда отримала довгоочікувану довідку про реєстрацію її громадянкою України, а через 2 тижні — омріяний паспорт. Жінка щаслива: вона має можливість офіційно працювати, зареєструвати місце свого проживання, а найголовніше — уникнути проблем з документами для донечки в майбутньому. Наразі працівники Куп`янського РВ ГУ ДМСУ в Харківській області, разом з адвокатом БФ «Право на захист» вирішують питання реєстрації Лідиної семирічної доньки громадянкою України.

Тепер очі Ліди виблискують сльозами радості та вдячності. Бажаємо родині новоспеченої громадянки України успіхів. Вірте – і все вдасться!

Паспорт заради щасливого майбутнього дитини. Історія Ліди

UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні

Читайте також:

14.04.21

У 2017 році за ініціативи низки правозахисних організацій було розроблено, а згодом і ухвалено постанову № 268 «Про затвердження Порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів».

Згідно з цим документом, такий статус може отримати дитина, а також особа, яка під час проведення АТО/ООС у Донецькій та Луганській областях не досягла повноліття — тобто 18 років, та яка внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів:

  1. отримала поранення, контузію, каліцтво;
  2. зазнала фізичного, сексуального насильства;
  3. була викрадена або незаконно вивезена за межі України;
  4. залучалася до участі в діях воєнізованих чи збройних формувань;
  5. незаконно утримувалася, у тому числі в полоні;
  6. зазнала психологічного насильства.

Станом на кінець 2020 року такий статус отримали понад 52 тисячі дітей — з них 93 дитини – у зв’язку з отриманням поранень, контузії, каліцтва, одна дитина зазнала фізичного насильства.

Руслан Беретелі про становище та права ромської спільноти в Україні

Цифри вражають. Але, на жаль, це лише верхівка айсбергу. Річ у тому, що більшість батьків діток, які могли б отримати цей статус, просто не знають про цю можливість або не бачать необхідності в ньому. Бо він не дає можливості отримання пільг: ані надання кваліфікованої психосоціальної допомоги, ані забезпечення безплатними ліками тощо. На додаток, як доводить наш досвід, трапляються непоодинокі випадки відмови місцевої влади в наданні цього статусу й навіть скасування вже наданого. Ми маємо такі приклади.

Наприкінці 2020 року моніторингова команда маріупольського офісу БФ «Право на захист» виявила системне порушення прав малолітніх та неповнолітніх дітей у Нікольському районі Донецької області. Ми розповідали про це. Порушення полягало в незаконному та безпідставному скасуванні статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Руслан Беретелі про становище та права ромської спільноти в Україні

«Коли отримав цей кейс для аналізу та відпрацювання, відразу зрозумів, що ситуація вимагає оперативного втручання, а робота обіцяє бути нелегкою, втім цікавою з огляду на те, що з таким порушенням прав я стикнувся вперше. Та й системність проблеми вимагала активних, я сказав би агресивних інтервенцій. Порушення не давало потерпілим змоги користуватися пільгою щодо безкоштовного харчування, а це — діти, тож реагувати треба було якомога швидше, »

– прокоментував юрист Фонду Руслан Беретелі

Колеги одразу почали ініціювати зустрічі з усіма, хто міг би допомогти і вплинути на ситуацію. У цій справі директорка Нікольського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) була єдиною незгодною із поточним станом справ. Утім і в департаменті соціального захисту Донецької області ми мали союзницю — його директорка завжди є надійною партнеркою в поновленні порушених прав людей та належним чином розглядає подібні звернення в межах своїх компетенцій. І цього разу після зустрічі ми визначились з алгоритмами співпраці та реагування. Крім того, ми попросили втрутитися в ситуацію й голову Донецької облдержадміністрації, надіславши йому листа з описом проблеми та юридичним аналізом.

Вдалося залучити до розв’язання проблеми і представника Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім’ї секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини. Результатом співпраці стали лист на Уповноваженого Верховної ради України з прав людини та відкриття провадження з цього питання (кейс перебував у провадженні регіонального представництва в Донецькій та Луганській областях).

Активно підключився адвокаційний відділл БФ «Право на захист» – колеги наполегливо працювали з департаментом із питань захисту прав дітей та забезпечення стандартів рівності Національної сервісної служби України. Вони оформили достатню кількість звернень до служби, звернулися та задіяли в процес депутатів Верховної Ради України. Все це стало приводом для подання запиту від народного депутата України щодо реагування та проведення розслідування діяльності відповідної служби в справах дітей

 Зрештою, розпорядженням голови Маріупольської РДА були скасовані розпорядження, які незаконно скасовували статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, дітей Нікольського району. 

Вітаємо всіх причетних до цієї перемоги!

Читайте також: