Протягом останніх років ми захищаємо права внутрішньо переміщених осіб (ВПО) і мешканців тимчасово окупованих територій, у тому числі на отримання пенсійних виплат. Порівнюючи поточну ситуацію з доступом до пенсій із тією, яка була влітку 2016 року, можна впевнено сказати, що правозахисники змусили державу покращити свою політику в цій сфері.

Однак за кожним зрушенням і перемогою стоять не тільки місяці важкої роботи, судових дебатів і спілкування з можновладцями, а й людські життя. Часто люди помирають, не дочекавшись справедливості, відновлення своїх прав, зароблених тяжкою працею пенсійних виплат, які колись були припинені й так і не були відновлені. А ці гроші могли би не тільки покращити якість життя цих людей, але й банально допомогти їм прожити у важкі часи.

Мабуть, уже всім відомо, що Україна є рекордсменом за кількістю невиконаних судових рішень на користь власних громадян. І за сухими цифрами, звітами правозахисників, закликами та резолюціями міжнародних органів, стоять живі люди, що чекають, що рішення, ухвалене іменем України, буде виконано.

Проблема невиконання рішень судів щодо виплат пенсій мешканцям окупованих територій замовчується роками. Органи влади, що за законом мають забезпечувати людей пенсіями, просто «забули» про кілька сотень тисяч пенсіонерів, які не одержують пенсії роками або не можуть отримати відсуджені раніше заборгованості з пенсійних виплат.

Наприкінці 2018 року до нас звернулася дружина Віктора Олександровича (ім’я змінено), яка повідомила, що її чоловік, який мав на той час низку важких хвороб і був повністю прикутий до ліжка після кількох інсультів, не може виїхати на контрольовану урядом України територію для оформлення довідки ВПО, і з 2014 року не отримує пенсію.

Після місяців наполегливої роботи, влітку 2020 року, юридичній команді БФ «Право на захист» вдалося отримати довгоочікуване судове рішення про зобов’язання органу Пенсійного фонду України (ПФУ) виплатити пенсію чоловікові. Однак рішення так і не було виконано.

Держава порушила власні нормативні акти, так і забезпечивши діяльність органу ПФУ, який мав виконати рішення, а в нашій правовій системі примусити інший орган ПФУ платити пенсію людині неможливо, хоча все це — зобов’язання держави перед власними громадянами. У словах «держава порушила» йдеться не тільки про кількох конкретних чиновників у гарних костюмах, але і про суспільство, якому ця тема «вже нецікава».

У відносинах із пенсіонерами держава, на жаль, поводиться як шахрай, який, з одного боку, гучно заявляє про свою чесність і турботу про власних громадян, а з іншого — всіма зусиллями блокує не тільки доступ до пенсій і відмовляється виконувати рішення судів.

Адже, на думку чиновників, вони взагалі не несуть відповідальності за бездіяльність своїх же органів. Головне управління ПФУ й сам ПФУ, наприклад, не відповідають за зобов’язаннями своїх же районних управлінь. Хоча неможливо виплатити пенсію особі без синхронної роботи всіх цих органів. Притягти до відповідальності за невиконання рішення суду? Неможливо! Бо начальник районного управління ПФУ не може виплатити пенсію особі без участі вищих органів свого відомства. Але за виконання рішення суду притягти до відповідальності можна лише його.

Так і виходить: «маленький» начальник не підлягає притягненню до відповідальності, бо від нього не залежить факт виплати коштів, а «великих» начальників не можна притягнути до відповідальності, бо вони не очолюють орган, який є боржником у судовій справі. І всі цими прогалинами вміло користуються роками, бо поліції такі справи не цікаві, хоча стаття Кримінального кодексу про відповідальність за невиконання судових рішень ніхто не скасовував. А в той час, поки чиновники й поліцейські не хочуть виконувати свої прямі обов’язки, люди, які залишилися без грошей, помирають.

Сьогодні я отримав дзвінок від дружини Віктора Олександровича, яка зі сльозами повідомила мені, що кілька днів тому він помер. Помер, так і не дочекавшись від своєї держави нічого.

Можна з упевненістю стверджувати, що отримання заборгованості з пенсії за кілька років, хоч би навіть уже після отримання рішення суду, дало б можливість Віктору Олександровичу краще харчуватися, краще лікуватися, можливо, ще хоч раз усміхнутися життю і прожити довше.

За роки нашої діяльності ми не встигли допомогти десяткам людей. Понад 50 пенсіонерів, які отримали судові рішення, померли, не дочекавшись виконання цих рішень. Зараз ми працюємо з їхніми спадкоємцями, доводячи чиновникам, що Конституцію, закон і судове рішення в Україні треба виконувати.

Сьогодні в цей список додане ще одне ім’я. Ім’я хорошої людини, якій держава мала й могла допомогти дожити своє життя гідно. Але не захотіла.

Зі скорботою і співчуттям дружині померлого,

Олег Тарасенко

Адвокат, старший стратегічний юрист БФ «Право на захист»