БФ «Право на захист» надає безоплатну правову допомогу шукачам притулку, біженцям, особам без громадянства та документів, внутрішньо переміщеним особам та постраждалим внаслідок конфлікту.
Категорія: Особи без громадянства
15.07.21
Остап народився на теренах України у Луганській області у 1986 році. Ще в дитинстві з родиною переїхав до міста Дебальцеве, Донецької області. Там же він ріс, навчався, познайомився з майбутньою дружиною. За сімейними обставинами, він зміг подати документи на отримання паспорта громадянина України лише у 2014 році. В той момент, коли потрібно було йти за готовим документом почалась війна.
Остап з сім‘єю в буквальному сенсі цього слова тікали, залишивши у Донецькій області майже все, що мали – майно, гроші, документи. Згодом він з дружиною переїхав до Тернопільської області. У 2017 році в них народився син. Через відсутність документів Остап не мав змоги офіційно стати чоловіком та засвідчити батьківство. Це, в додаток, суттєво ускладнювало можливості для заробітку гроші на потреби сім‘ї.
Увесь цей час Остап намагався отримати паспорт громадянина України. Після лічених відмов, у 2020 році він звернувся до БФ «Право на захист». З того часу почалися нескінченні дзвінки, поїздки в Державну міграційну службу, звернення, заяви та, на жаль, скарги.
У лютому 2021 року, міграційна служба нарешті погодилась провести ідентифікацію та підтвердити особу нашого бенефіціара. Проте, громадянство так і залишилося не визнаним. У травні 2021 року, після двох днів переговорів з органами ДМС, було подано документи на визнання особою без громадянства.
Не дивлячись на три офіційні та десятки неофіційних відмов у видачі паспорту громадянина України, під час подачі документів на статус ОБГ, представники ДМС наполегливо стверджували, що ці дії не мають сенсу, адже особа є громадянином України.
Що ж, результати цих тверджень ми дізнаємося лише з часом. Водночас, незалежно від результатів розгляду, Остап тепер нарешті зможе отримати документ, що посвідчує особу та відкриває двері до нового життя.
Світлана народилася в Росії у 1991 році під час розпаду СРСР. Події того часу ще довго впливали на життя дівчини. Коли їй було два рочки, мати перевезла дівчину до України та покинула тут на самоті. Світланою опікувалася чужа жінка, яка змогла стати для неї рідною бабусею. На жаль, опікунство офіційно вона не оформила. Це стало однією із причин початку пекла, до якого потрапила Світлана по досягненню шістнадцятирічного віку.
У видачі паспорта громадянина України Світлані відмовили. Протягом майже 15 років дівчина виборювала своє право бути частиною цього світу, право мати освіту, працювати, право бути дружиною, мамою. За цей час вона неодноразово зверталася до органів міграційної служби, аби отримати громадянство України. Натомість були лише одні відмови, усні та письмові, або прохання почекати, прийти пізніше, або не до них… За ці роки Світлана вийшла заміж (неофіційно) та народила двох чудових діточок. Через брак документів у Світлани вони з чоловіком були змушені через суд доводити батьківство.
У 2020 році Світлана звернулася по допомогу до БФ «Право на захист». На жінку та адвоката чекали декілька місяців звернень, скарг, постійних переговорів… І ось, навесні 2021 року, Світлана змогла подати заяву на отримання статусу особи без громадянства після того як в Україні нарешті запрацювала процедура визнання особою без громадянства.
Тим не менш, це тільки початок — попереду пояснення, виклики, запити. Проте, це вже великий крок до майбутнього. Майбутнього для світлої, доброї дівчини та її родини, майбутнього в країні, яка стала для неї рідною майже з народження. Країні, яка нарешті помітила Світлану та інших осіб без громадянства!
30 червня благодійний фонд «Право на захист» (далі — Фонд) провів пресконференцію «Перші результати впровадження процедури визнання особою без громадянства». Під час заходу учасники обговорили стан впровадження нової процедури визнання особою без громадянства (ОБГ); досвід адвокатів Фонду в наданні безоплатної правової допомоги; проблеми осіб без громадянства, які проживають в Україні без документів; а також способи розв’язання цих проблем за допомогою нової процедури.
Захід відбувся за підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Кароліна Ліндхольм Біллінг, Представниця УВКБ ООН в Україні, зазначила:
«Ми щасливі бути частиною великої команди, яка працювала над впровадженням процедури визнання особою без громадянства в Україні, цінуємо й пишаємося цим. Наші з партнерами колективні зусилля дозволили Україні стати двадцять першою країною у світі і п’ятнадцятою — у Європі, яка має чітко визначену процедуру визнання особою без громадянства».
Пані Ліндхольм Біллінг привітала активну роботу України щодо поліпшення натуралізації осіб без громадянства. І наголосила, що законопроєкт 5630 разом із процедурою є одним із визначних кроків нашої держави, здійснених, щоби відповідати цілям сталого розвитку ООН (Ціль 16.9: Надання документів, що посвідчують особу, усім особам, що проживають на території України до 2030 року) та Глобального плану ООН із подолання безгромадянства (Дія 6: Надання документів і статусу мігрантам, які не мають громадянства, та допомога їм у натуралізації).
«УВКБ допомагало й допомагатиме Державній міграційній службі й іншим держорганам, надаючи досвід інших країн у сфері подолання безгромадянства. І тепер ми горді сказати, що Україна стала одним із позитивних прикладів для інших держав у сфері подолання безгромдянства, ідентифікації та захисту осіб без громадянства й тепер ми з офісами в інших країнах ділимося досвідом України. Це — хороший старт для подолання безгромадянства до 2024 року, як це передбачено кампанією #ЯІсную (#IBelong),»
— наголосила Кароліна Ліндхольм Біллінг.
За словами заступниці президента БФ «Право на захист» Надії Ковальчук, дуже важливо, що Фонду вдалося на одній платформі зібрати всіх, хто дотичний до запровадження в Україні процедури визнання особою без громадянства:
«Для нашої організації як представника громадянського суспільства цінно, що в цьому процесі були залучені і ДМС, й УВКБ ООН, і Комітет із прав людини. Спільними зусиллями нам вдалося запровадити цю процедуру, яка може припинити страждання і проблеми окремих верств людей, які проживають в Україні.
Уже 8 років ми системно займаємося розв’язанням проблем осіб без громадянства, біженців і ВПО. Ми активно підтримували необхідність створення процедури після того, як у 2013 році було ратифіковано Конвенцію про статус апатридів. Фонд не просто підтримував, а і вніс значний експертний внесок у процес розроблення законодавства. Ми розуміємо, що нормативи і процедура перевіряються практикою, але переконані, що в такій коаліції із партнерами матимемо можливість зробити її максимально ефективною».
За інформацією Державної міграційної служби (ДМС), першу заяву про визнання особою без громадянства було прийнято на початку травня 2021 року. На сьогодні ж прийнято майже 200 таких заяв, за якими проводяться визначені законодавством перевірки.
Наталія Науменко, перша заступниця Голови ДМС України сказала, що шлях до врегулювання питання безгромадянства був непростим:
«Ми мали багато дискусій, тому що світова практика є неоднозначною і її є не так багато. Усе, що ми маємо сьогодні в роботі з особами без громадянства — результат титанічної роботи представників законодавчої та виконавчої гілок влади. Нещодавно в Україні було вперше видано посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон із безконтактним електронним носієм. Тобто особи без громадянства в Україні отримують абсолютно захищений документ світового зразка й можуть спокійно перетинати кордон у будь-якому напрямку».
Пані Науменко висловила сподівання, що тепер ДМС і партнерам вдасться допомогти щонайбільшій кількості осіб дізнатися про процедуру визнання ОБГ та скористатися нею:
«Наше завдання — донести до осіб без громадянства інформацію про те, як вони можуть бути ідентифіковані в нашій країні, а потім — отримати документи, які нададуть їм як права, так і обов’язки. Старт заданий, він є дуже потужним, і спільними зусиллями ми зможемо досягти мети — виконання конвенції 1954 року щодо скорочення кількості осіб без громадянства».
Особливу актуальність проблеми безгромадянства підкреслив голова Комітету Верховної Ради України з прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин Дмитро Лубінець:
«Ставши у 2019 році головою комітету з прав людини, я зрозумів, наскільки нагальною є проблема безгромадянства для України. Ми з колегами розробили законопроєкт 2335, який напрацьовувався спільно з УВКБ ООН, які знають досвід інших країн, із ДМС, які будуть безпосередньо користуватися цим законом. Законопроєкт був зареєстрований і проголосований 16 червня 2020 року. Ми створили Процедуру, відповідно до якої ОБГ може отримувати документ, що посвідчує особу й підтверджує законність перебування на території України. Крім того, будь-яка особа могла отримати посвідку на тимчасове проживання й посвідчення про визнання особою без громадянства. Ну, і найголовніше для нас — що після отримання цих документів і за умови проживання на території України, за два роки така особа отримує дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання».
«Особи без громадянства в Україні – це люди, які у більшості випадків проживають без будь-яких дійсних документів, що посвідчують особу та належність до громадянства тієї чи іншої держави, та ніколи не отримували таких документів»,
– пояснює керівниця проєкту з надання допомоги особам без громадянства Софія Кордонець.
За весь час роботи проєкту БФ «Право на захист» надав допомогу більш ніж 1200 особам, з них 305 осіб вже підтвердили громадянство, а 415 осіб отримали свідоцтва про народження (84 з них – уперше).
«З 700 осіб, із якими зараз працює команда БФ «Право на захист» 202 були визначені як такі, що можуть стати заявниками на визнання їх особою без громадянства. Майже половина народилася на території України, але через різні обставини вони не є громадянами України, біля чверті осіб є народженими на території РФ, інші розподілені між країнами колишнього Радянського Союзу, але через міграцію, різні законодавство та практику, вони не є громадянами країни походження та країни довготривалого перебування».
– додає правова аналітикиня Ксенія Карагяур.
За понад місяць із дня подання першої заяви, бенефіціари з допомогою адвокатів проєкту із допомоги особам без громадянства подали 23 заяви.
Індіра — багатодітна мама. Жінка звернулася по допомогу до БФ «Право на захист» ще у 2018 році. У її старшого сина Роми не було свідоцтва про народження. Завагітніла Індіра ще в юному віці, дітей народжувала вдома. Як отримати свідоцтво про народження, жінка не знала ані в далекому 2005, коли народила Рому, ані при народженні іншої дитини — у 2018-ому.
Адвокат БФ «Право на захист» зробив ряд запитів, після чого було підготовлено заяву до суду про встановлення факту народження дитини. Однак, суд відмовив у відкритті справи, вважаючи, що Індіра має інші шляхи для отримання свідоцтва про народження сина. Харківський апеляційний суд взагалі рекомендував примусити органи реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт народження 13-річного Роми, ігноруючи норми чинного законодавства щодо необхідного переліку документів.
У 2020 році Верховний суд своєю Постановою зобов’язав Орджонікідзевський районний суд відкрити справу та розглянути заяву про встановлення факту народження Роми. За клопотанням нашого адвоката було призначено вартісну генетичну експертизу, кошти на яку виділив БФ «Право на захист». Експертним висновком було встановлено, що Роман справді є сином Індіри.
Але радість нашого адвоката раптом трохи затьмарилась — телефонний зв’язок з Індірою втратився, жоден з наявних номерів телефона не обслуговувався. Адвокат знав лише те, що Індіра з дітьми нещодавно переїхала до Кривого Рогу… Відтак розпочалася справжня розшукова робота.
На межі відчаю адвокат звернувся до контакт-центру міста Кривий Ріг — і це спрацювало! Уже наступного дня зателефонувала начальниця відділу соціальних гарантій та виплат УПСЗН виконкому Тернівської районної ради Наталія Рябушенко, і зголосилася допомогти. Вона не лише надала наявну в неї інформацію, але й дізналась інформацію по інших районах міста, сама перетелефонувала та повідомила адвокатові адресу, за якою зареєстрована Індіра. Пізніше для допомоги Ромі до справи долучилась й монітор нашого Фонду Олена Пазенко. Саме вона завершила створення дива для хлопця. Тож хлопець врешті решт отримав довгоочікуваний документ — юридичне підтвердження свого існування.
Попереду Рому чекають візити до міграційної служби для отримання паспорта громадянина України.
Залишається додати, що дуже важко надавати повноцінну правову допомогу на відстані, враховуючи вразливість та незахищеність наших клієнтів… Але чуйність і людяність долають кілометри, створюючи справжні дива та даруючи віру в краще майбутнє! Дякуємо колегам та всім, хто допоміг у цій справі.
Олег Цой народився 1955 року в Узбекистані. Там він отримав паспорт громадянина колишнього СРСР. За родом діяльності чоловік усе життя працював в «Будинку зв’язку» –– прокладав телефонні кабелі та комунікації.
Після переїзду в 1991 році в Україну життя Олега Мойсейовича змінилося. Радянський союз розпався, колишні республіки отримали кордони, а обміняти старий паспорт на новий в Україні чоловік не зміг. Причиною тому були численні обставини. Далі ситуація ускладнилася тим, що з часом і паспорт громадянина колишнього СРСР було втрачено. Людина залишилася взагалі без документів. Виїхати в Узбекистан Олег Мойсейович вже не міг, бо для перетину кордону потрібні були документи.
Майже три десятиліття пішло на марні спроби оформити українське громадянство і паспорт.
Після звернення Олега Мойсейовича до БФ «Право на захист» та УВКБ ООН спеціалісти нашої організації надіслали до Узбекистану запити та отримали необхідні документи. Також було зібрано відсутні довідки. Завдяки змінам в українському законодавстві у 2021 році, чоловік зміг звернутися до міграційної служби з заявою про визнання особою без громадянства.
Тепер Олег Мойсейович сподівається, що держава Україна визнає його право на існування та оформить йому довідку на тимчасове проживання, аби він перестав бути привидом в суспільстві!
«Інколи здається, що мене мало що може здивувати в роботі, та це не так. Дивлюся на наших бенефіціарів і не розумію, як їм вдається так наполегливо, зціпивши зуби та стиснувши кулаки, долати перепони, штучно створені державою . »
— розповідає юрист БФ «Право на захист» Руслан Беретелі.
Історія співпраці нашої організації з Марією розпочалася взимку2020 року, коли жінка прийшла до курахівського офісу БФ «Право на захист» по допомогу. Майже годину вона, уродженка Донецька, розповідала, як навчалася і працювала в рідному місті, як одружилася й народила двох доньок. Здавалося би, усе, «як у всіх», але є одне але: увесь цей час її не існувало для держави — у свої 31 вона не мала ані паспорту, ані документів, що посвідчують особу. Ані отримати свідоцтва про народження дітей, ані офіційно працевлаштуватися, ані купити квитки на поїзд.
«Передусім ми мали підтвердити факт проживання Марії на території України станом на 1991 рік. Зізнаюся, такої мотивованої клієнтки в нашому офісі ще не було. Кожна вказівкащодо збирання доказів виконувалася практично миттєво: родичка нашої клієнтки в Донецьку перевернула і школу, де навчалася наша героїня, і лікарню, де таперебувала на обліку ще з дитинства; отримала довідки з підприємства, де працювала мати Марії. Їй вдалося знайти особисту справу учня, медичну карту, довідки й ще багато чого.» — розповідає Руслан Беретелі. —
Докази проживання Марії в Україні станом на 1991 рік були беззаперечними, а отже, жінка мала право на визнання громадянкою нашої держави. Утім у суді, попри очевидні докази, представниця відділу Державної міграційної служби (ДМС) була проти встановлення цього факту. Адвокат БФ «Право на захист» Леонід Серафимович аргументовано й наполегливо обстоював позицію бенефіціарки й суд задовольнив заяву нашої клієнтки.
Упродовж кількох місяців відповідач не виконував рішення суду: Марії не надавали бланк заяви-анкети, вимагали надання якихось надуманих доказів, пропонували дочекатися керівника тощо. Не вдалося розв’язати складне питання і юридичним супроводом до відділу ДМС, бо вкотре порадили «чекати керівника»…
Тож наші юристи звернулися до керівника Державної міграційної служби України. Справу одразу ж узяли на контроль, документи прийняли. Упродовж трьох місяців Марія отримала довідку про належність до громадянства України, а пізніше — й паспорт.
До цього часу жінці доводилося користуватися копіями нещодавно отриманих свідоцтв про народження дітей. Тепер вона змогла забрати й оригінали. Переоформила Марія і власний загублений реєстраційний номер облікової картки платника податків. Позаду багато роботи, та не менше попереду — тепер жінці доведеться зайнятися облаштуванням комфортного життя для себе та дітей: влаштуватися на офіційну роботу, оформити соціальні виплати тощо. Та вже зараз Марія каже: «Паспорт відчиняє всі двері».
Пропонуємо Вам переглянути розповідь Марії у відео:
Галина Михайлівна звернулася до БФ «Право на захист» за порадою співробітників міграційної служби. Працівники ДМС розпочали надавати жінці допомогу в отриманні паспорта, коли виявили цікавий факт — запис про народження жінки в Державному реєстрі актів цивільного стану був просто відсутній.
Відомо, що Галина Михайлівна народилася 1956 року в місті Куп’янськ, Української РСР. Жінка отримала свідоцтво про народження, на підставі якого закінчила школу та вступила до інституту. На своє 16-річчя вона отримала паспорт громадянки СРСР. У 1983 році жінка побралася законним шлюбом, про що є запис в Державному реєстрі актів цивільного стану.
Оскільки всі документи Галини Михайлівни було втрачено, постала необхідність отримати свідоцтво про народження повторно. У подальшому воно буде необхідне для оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки.
Галина Михайлівна звернулася по допомогу до БФ «Право на захист». Наш адвокат провів з жінкою детальну бесіду та зробив ряд запитів, але врешті-решт було отримано сумне підтвердження того, що даних про народження жінки взагалі немає. Ні актового запису в Державному реєстрі актів цивільного стану, ні інформації у Книгах реєстрації народжень — за документами жінки просто не існувало…
На підставі заздалегідь зібраних доказів адвокат БФ «Право на захист» подав до суду заяву в інтересах Галини Михайлівни. І лише судовим рішенням таки вдалося встановити факт народження жінки.
Завдяки швидкій та злагодженій роботі співробітників Холодногірського відділу ДРАЦС, жінка вже наступного дня тримала в руках свідоцтво про народження. Це був перший і найважливіший крок на шляху до омріяного паспорта. Недаремно давня мудрість навчає: «Навіть найдовший шлях починається з першого кроку».
Дякуємо працівникам Холодногірського районного у м. Харкові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) за високий професіоналізм та людяність у наданні допомоги!
Наші колеги продовжують працювати над оформленням паспорта для Галини Михайлівни. Сподіваємось, що найближчим часом повідомимо вас й про цю радісну новину!
Фахрідін народився 1993 року в Таджикистані. У 15-річному віці хлопець разом з матір’ю переїхав до України. Його першим місцем проживання було село Пікузи (стара назва – Комінтернове, Новоазовського району. Наразі знаходиться на тимчасово окупованій території України).
Саме там хлопець здобув освіту та успішно закінчив дев’ять класів. Пізніше він жив і навчався у Волновасі та Маріуполі, де у 2013 році закінчив Маріупольський професійний ліцей автотранспорту та отримав спеціальність машиніста автомобільного крана.
У Маріуполі Фахрідін завів сім’ю, а пізніше в його житті з’явилося двоє діточок – хлопчик і дівчинка. Увесь цей час, майже 15 років, він намагався отримати в Україні документ, що посвідчує особу і дає право легально працювати та бути повноцінним членом суспільства.
Однак, через прогалини в законодавстві, такої можливості не було. Скільки б хлопець не звертався до міграційної службу, він завжди отримував відмови й погрози бути примусово депортованим…
Спеціалісти нашого Фонду здійснили всі необхідні юридичні дії задля захисту прав хлопця. Було ініційовано судовий процес і встановлено факт родинних відносин Фахрідіна з його сестрою, яка мешкає в Маріуполі та є громадянкою України.
Цьогоріч, завдяки змінам в законодавстві та отриманим судовим рішенням, з’явилася можливість звернутися до міграційної служби з заявою про визнання особою без громадянства.
До того ж Фахрідін став першим заявником на нову процедуру визнання особою без громадянства в Донецькій області. Тепер він вірить і сподівається, що держава Україна стане на його бік, визнає його право на існування, що він зможе легально працювати, підписати декларацію з лікарем і більше ніколи в житті не боятися примусової депортації!
Михайло народився наприкінці 1960-х років у Курській області колишнього СРСР. В 1984 році чоловік переїхав на постійне місце проживання до Донецької області.
Тут він здобув освіту та отримав свій перший паспорт громадянина СРСР. Пізніше почав працювати та уклав шлюб.
Паспорт громадянина України Михайло своєчасно не отримав через відсутність необхідних бланків. Проте в паспорті зразка СРСР йому зробили відмітку «Громадянин України». З цим документом чоловік мешкав до 2000-х років, але потім паспорт було втрачено.
Декілька років безрезультатно Михайло намагався отримати паспорт громадянина України. Через те, що чоловік не мав жодного документа, який би підтвердив його громадянство, ДМС відмовляло в документуванні паспортом громадянина України.
У серпні 2020 року Михайло звернувся до слов’янського офісу «Право на захист» по допомогу в отриманні паспорта. Адвокат зробив чисельні запити, аби отримати докази постійного проживання чоловіка станом на 24 серпня 1991 року на території України. Також були встановлені свідки, які надали згоду з’явитись до суду, аби підтвердити факт проживання Михайла на території України.
Після отримання достатньої кількості доказів адвокат спрямував до суду заяву про встановлення факту постійного проживання Михайла на території України станом на 24 серпня 1991 року. Суд задовольнив заяву, і вже з його рішенням Михайло звернувся до відділу ДМС, аби отримати довідки про реєстрацію громадянином України.
На початку квітня чоловік отримав довгоочікуваний паспорт. З ним чоловік уже зможе пройти повноцінне медичне обстеження.
«Життя перевернулося, коли мене збила машина і я отримав важкий перелом ноги. Без документів я не міг навіть пройти медичне обстеження, » – з надією сказав Михайло після отримання паспорту.
Але на цьому історія не закінчилася…
Як ми наголошували, декілька років тому Михайла збив автомобіль на пішохідному переході і він отримав перелом ноги, який досі не може вилікувати.
Без документів Михайло не мав можливості звернутись за медичною допомогою та вже кілька років пересувається за допомогою милиць, ризикуючи отримати гангрену через те, що кілька років нога зламана і не загоюється.
Після отримання паспорта Михайло пройшов медичне обстеження та сподівається зробити операцію.
Уклавши декларацію з сімейним лікарем, Михайло, нарешті, має можливість звернутись за хірургічною допомогою, без якої загоєння ноги неможливе і навіть є ризик втратити ногу.
Проте, чоловік зіткнувся з новою проблемою. Операція коштує 20 000 гривень, а таких грошей в нього немає і, за станом здоров’я, заробити їх самостійно він не має можливості. Михайло звертався до банків з метою отримати кредит, проте йому всюди відмовляли, оскільки в нього відсутнє офіційне джерело доходу.
Якщо Михайло вчасно зробить операцію, він може врятувати ногу, інакше, її доведеться ампутувати через гангрену.
Наші колеги Софія Кордонець та Наталія Іщенко оголосили збір коштів для допомоги Михайлу. Тож якщо ви маєте таку можливість — долучайтеся. Вартість чашки кави від кожного з нас може врятувати людину від ампутації.
Грошову допомогу ви можете перерахувати на банківську карту
4149 4393 1123 8285 (Кордонець Софiя).
За результатом проведеної операції буде надано звіт про використання коштів.
