Категорія: Аналітика

2 вересня 2020 р. Уряд України ухвалив Постанову № 767, якою змінив Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації. Цією постановою був замінений механізм виплати компенсацій, створений ще минулого року, а саме – Постановою КМУ № 623 від 10.07.2019 р. Нижче подаємо свій аналіз прийнятих змін.

Що змінилося?

1. Беззаперечним позитивом Постанови № 767 є те, що право на отримання грошової компенсації за зруйновані будинки (квартири) тепер матимуть також внутрішньо переміщені особи. Раніше, відповідне право могли мати лише ті, хто залишився на попередньому місці проживання. Однак у тому, що стосується грошової допомоги за пошкоджене житло, то ситуація залишається незмінною – її можуть отримати тільки ті особи, які відмовилися від евакуації, відселення і залишилися на попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту (п. 3 Порядку).

2. Для утворення і початку роботи комісій з розгляду питань, пов’язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновані вже не потрібно приймати додаткових положень чи інших нормативних актів Мінреінтеграції. Відповідні положення є в тексті Порядку. Раніше існувала вимога затвердити положення про комісії окремим документом, в якому були б визначені їхні повноваження, порядок створення, прийняття рішень тощо. Однак такого положення не існувало, з цієї причини відповідні комісії не могли бути утворені. Такою ж була ситуація і з формою Акту обстеження житла. Тепер форма такого Акту є Додатком 1 до Постанови № 767.

3. Постанова містить додатки – форми документів, які є необхідними для належної роботи комісій, а саме:
– Акт обстеження житла, зруйнованого (пошкодженого) внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації (Додаток 1);
– Заява про проведення обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації (Додаток 2);
– Довідка про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації (Додаток 3).

4. Постраждалі або їхні представники мають право брати участь у роботі комісії з обстеження під час обстеження житла і складання відповідного акту. Вони також можуть надавати пояснення, додавати документи або інформацію, які вважають необхідними, здійснювати фото- та відеофіксацію обстеження житла (п. 14 Порядку).

5. В акті обстеження житла має бути чітко вказаний технічний стан житла і зроблений висновок чи є воно пошкодженим або зруйнованим. У випадку визнання житла пошкодженим, має бути зазначена його придатність або непридатність для проживання (п. 13 Порядку). Обстеження житла повинно бути проведене у строк не більше 30 календарних днів з моменту прийняття відповідного рішення (п. 17 Порядку).

6. Заяву і необхідний пакет документів постраждалі можуть подати як до органів місцевого самоврядування, а у разі їх відсутності – до військово-цивільних адміністрацій відповідних населених пунктів, так і до центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП), які утворені ними (п. 29 Порядку).

7. Новим є положення, за яким встановлюється черговість виплати грошової компенсації у разі надходження заяв в один день. В такому випадку пріоритетною є виплата тим постраждалим, житло яких було зруйноване раніше (п. 28 Порядку).

8. Згідно із п. 37 Порядку виплата грошової компенсації постраждалим є складовою частиною формування консолідованої претензії України до Російської Федерації щодо реалізації її міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти України на виконання статті 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях».

Що залишилося?

1. Як і раніше, постраждалі можуть отримати допомогу або компенсацію лише за такий вид нерухомого майна як житло. Питання виплат за пошкодження або знищення нерухомого майна, яке не є житлом, (господарські споруди, магазини, офісні приміщення тощо) та рухомого майна (автомобілі, інші засоби пересування, тварини тощо) залишається невирішеним.

2. Незмінними залишаються два види виплат – грошова допомога і грошова компенсація. Грошова допомога виплачується лише за пошкоджене житло, а грошова компенсація – виключно за зруйновані житлові будинки або квартири. Для отримання грошової допомоги передбачені інші умови та інший пакет документів для подання.

3. Постанова № 767 не містить жодних положень, які б стосувалися питання щодо компенсації за зруйноване житло, яке залишилося на тимчасово окупованій території.

4. Методика розрахунку розміру грошової компенсації, як і раніше, визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження житла, що є чинними на дату затвердження узагальненого списку постраждалих. Розмір такої компенсації становить максимально 300 тис. грн. Розмір грошової допомоги становить від 3 до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Під час визначення розміру грошової допомоги враховується розмір заподіяної матеріальної шкоди, страхових виплат, інших видів допомог.

5. Грошова допомога і грошова компенсація є одноразовими виплатами. Повторна виплата коштів не допускається.
Окрім наведеного варто зазначити, що механізм, передбачений Постановою № 767 є більш чітким і деталізованими, зокрема у тому, що стосується пакету документів, створення і роботи комісій, етапів проходження заяв, строків прийняття рішень тощо.

Разом з тим вказаний механізм все ж не є досконалим і може створити певні негативні наслідки для осіб, житло яких було пошкоджене або зруйноване. Зважаючи на це, висловлюємо наступні застереження:

1. Повільність формування комісій з розгляду питань, пов’язаних з наданням грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації. Згідно із Постановою № 767 такі комісії утворюються Донецькою та Луганською облдержадміністраціями (ОДА), однак за погодженням із Мінреінтеграції (п. 6 Порядку). По-перше, сам процес розробки і прийняття рішення ОДА може бути розтягнутим в часі. По-друге, узгодження такого рішення із профільним Міністерством також може затягнутися. У сукупності все це може призвести до того, що рішення про утворення комісій може бути прийняте значно пізніше ніж очікується.

2. Надмірна кількість членів комісій. Відповідно до п. 7 Порядку до складу комісії з розгляду питань, пов’язаних із наданням грошової компенсації входять представники апарату, різних структурних підрозділів ОДА, представники Мінреінтеграції. Також можуть входити представники інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності – військово-цивільних адміністрацій, громадських об’єднань та неприбуткових організацій (за згодою). Схожою є ситуація зі створенням комісій з обстеження житла, куди можуть входити представники райдержадміністрацій (РДА), місцеві депутати, представники правоохоронних органів, громадських і неприбуткових організацій, а також уповноважені представники Збройних Сил України на підставі письмового дозволу Командувача об’єднаних сил (п. 12 Порядку). Проблема в тому, що включення представників багатьох структурних підрозділів ОДА (РДА), інших органів влади, а також громадських організацій, навіть за їх згодою, може призвести до роздутості комісій, і, як наслідок, до громіздкого і затягнутого в часі процесу як обстеження житла, так і розгляду заяв і прийняття рішень про виплату компенсацій.

3. Необхідність отримання письмового дозволу Командувача об’єднаних сил про проведення обстеження житла на території населених пунктів у разі наявності обмежень у перебуванні та переміщенні осіб. Варто пам’ятати, що у наданні такого дозволу може бути відмовлено через неможливість забезпечити безпеку життю і здоров’ю осіб, які будуть здійснювати обстеження житла. Зважаючи на це, обстеження житлових об’єктів в такому випадку фактично буде унеможливлене протягом певного періоду, який може виявитися тривалим. Таким чином, розгляд заяв про надання компенсації за житло, що розташоване у таких населених пунктах, може бути відкладене на невизначений строк.

4. Згідно із п. 16 Порядку постраждалі особи повинні подати до комісії нотаріально завірені копії документів, що посвідчують право власності на зруйноване житло. Однак у ситуації коли оригінали документів були втрачені чи знищені, алгоритм дій відсутній. Звісно, в таких випадках можна скористатися записом у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і отримати відповідну довідку. Проте це може бути корисним коли такий запис в реєстрі є. За відсутності такого запису посвідчити яким-небудь іншим чином право власності на житловий об’єкт може бути вкрай складно.

5. Згідно із п. 13 Порядку в акті обстеження житла має бути зазначений висновок про технічний стан житла – зруйноване чи пошкоджене. У разі якщо житло пошкоджене, то зазначається чи воно придатне для проживання. Разом з тим не вказано, яким чином діяти якщо житло буде визнане пошкодженим, однак при цьому непридатним для проживання. Можна припустити, що в таких випадках особа матиме право на отримання лише грошової допомоги, а не компенсації, що своєю чергою може породити певну нерівність. У випадку отримання грошової допомоги, постраждала особа також втрачає право на отримання компенсації в повному обсязі у майбутньому. Умовно кажучи, за напівзруйнований житловий будинок можна отримати близько 6000 грн і втратити будь-які права на отримання відшкодування від держави реальної суми збитків.

6. Ще одним ризиком, який пов’язаний більше з виконанням положень Постанови № 767 є скорочення або навіть відсутність фінансування відповідної бюджетної програми. Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» містить таку програму, якою передбачено виділення коштів у розмірі 20 млн грн на виплати грошових компенсацій за зруйноване житло (на початку 2020 року ця сума становила 40 млн грн, однак у зв’язку із внесенням змін до закону і перерозподілом державних коштів фінансування цих видатків було скорочене до 20 млн грн). Разом з тим невідомо яким буде обсяг фінансування цієї програми й чи буде вона профінансована взагалі вже у наступному 2021 році.

У підсумку, зазначимо, що вказаний порядок надання і виплати грошової компенсації за зруйноване житло, хоч і не позбавлений недоліків, є значно кращим ніж процедура, яка була передбачена Постановою № 623 від 2019 року. Висловлюємо сподівання, що практика застосування Постанови № 767 покаже, чи є висловлені застереження реальними.

Пропонуємо до вашої уваги моніторинговий звіт «Перетин лінії розмежування через КПВВ» за липень. В основі звіту – дані, зібрані протягом візитів наших колег на контрольні пункти в’їзду-виїзду (КПВВ).

ГОЛОВНЕ:

• 7 липня де-факто влада НПУТ передала на КПВВ «Новотроїцьке» (ПУТ) список осіб, які отримали дозвіл на перетин лінії розмежування у бік НПУТ. Людям дозволили перетнути лінію розмежування з боку ПУТ, але попередили, що тих, кого немає в списку, не пропустять на стороні НПУТ. Відтак, 83 особи, яких не було в списку, застрягли на «0» блокпості. Військові та поліцейські з боку НПУТ розігнали цих людей – 15 осіб зазнали жорсткого поводження. Пізніше 37 осіб повернулися до ПУТ, інші 46 людей ще деякий час перебували на «0» блокпості НПУТ.
  
• 14 липня на КПВВ «Станиця Луганська» від тромбоемболії легеневої артерії помер 62-річний чоловік. Представники швидкої допомоги, НУО та ДСНС проводили реанімаційні заходи, але врятувати його не вдалося.
  
• Станом на кінець липня три з чотирьох КПВВ у Донецькій області залишаються закритими. КПВВ «Новотроїцьке» відновлює роботу у деяких випадках: у липні за заздалегідь погодженими списками осіб, яким дозволений перетин, було сім так званих «коридорів». Загальна кількість людей, які здійснили перетин лінії розмежування в Донецькій області, становила 1 194 осіб у напрямку ПУТ та 1 017 у напрямку НПУТ.
  
• Загальна кількість людей, які здійснили перетин лінії розмежування в липні на КПВВ «Станиця Луганська» в Луганській області, становила 12 560 осіб у напрямку ПУТ та 10 274 – у напрямку НПУТ.
  

Документ доступний англійською та українською мовами. 

Від квітня 2014 року схід України потерпає від терористичних актів. Від зброї і вибухових речовин гинуть або отримують поранення цивільні особи.

Терористичний акт – злочин, передбачений ст. 258 КК України. Одними з кваліфікованих видів терористичного акту, що містяться в ч. 2 ст. 258 КК України, є заподіяння інших тяжких наслідків (наприклад, поранення), та загибель людини.

У ч. 3 ст. 127 Кримінально-процесуального кодексу України йдеться про компенсації шкоди, завданої постраждалому внаслідок кримінального правопорушення, коштом держбюджету. Така ж норма є і в Цивільному кодексі України  (ч. 1 ст. 1177). Однак порядку надання такої компенсації, на жаль, немає, оскільки Україна не ратифікувала підписану ще в 2005 р. Європейську конвенцію про відшкодування збитку постраждалим від насильницьких злочинів. Тому у нас немає закону, який би врегулював відносини з надання державою компенсацій за тілесні ушкодження, а також фінансування лікування, поховання тощо постраждалим від злочину.

У 1977 р. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Резолюції (77) 27 щодо відшкодування шкоди постраждалим від злочинів. 24 листопада 1983 року була прийнята Концепція про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів, а 28 червня 1985 року – Рекомендація № R (85)11 про становище постраждалого у межах кримінального права і кримінального процесу. Директива Ради ЄС щодо відшкодування постраждалим від злочинів вийшла 29 квітня 2004 року, а 25 жовтня 2012 року – Директива Європейського парламенту і Ради ЄС про встановлення мінімальних стандартів щодо прав, підтримки та захисту постраждалих від злочину. На підставі цих документів у кожній країні ЄС діють закони, які дають змогу компенсували шкоду жертвам злочину. На жаль, в Україні це питання залишається відкритим.

У нашій державі єдиною законною підставою, яка дозволяє в судовому порядку розв’язувати питання, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої терактом, є ст. 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом». Відповідно до неї, відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, провадиться коштом Державного бюджету України із наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, які заподіяли шкоду.

У практиці юристів БФ «Право на захист» майже всі судові справи за позовами про відшкодування моральної шкоди, завданої терористичним актом, завершені на користь позивачів. Обсяги моральної шкоди в таких справах визначає судово-психологічна експертиза.

Яким же чином можна визначити матеріальну шкоду в таких випадках і чи є сенс починати боротьбу в судах за відшкодування крім моральної, ще й матеріальної шкоди, завданої таким злочином як терористичний акт?

Треба зважати, що для визначення та стягнення шкоди здоров’ю необхідно всі витрати на медикаменти та медичні послуги підтвердити касовими і товарними чеками, а необхідність придбання саме таких медикаментів і отримання медичних послуг – рецептами або висновками лікаря. У разі проведення операцій, придбання медичних препаратів, – усі витрати мають бути підтверджені договорами, рахунками-фактурами або накладними, виписаними на ім’я потерпілого. 

Для пред’явлення вимог про відшкодування втраченого заробітку треба отримати за місцем роботи завірені копії закритого лікарняного листа і розрахунок середнього заробітку за період непрацездатності. 

Крім того, відповідні роз’яснення наведені в постанові Пленуму ВСУ від 27.03.1992 р. Згідно з правовими нормами, при визначенні обсягу шкоди враховується розмір майнової шкоди, спричиненої майну або особистим немайновим правам потерпілого. Під шкодою, що має бути відшкодована, розуміють знешкодження або зменшення блага потерпілого внаслідок порушення його матеріальних прав або приниження нематеріальних благ (життя, здоров’я тощо). 

Відповідно до ч.1 ст.1195 ЦК України у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізична особа має право на відшкодування їй заробітку (доходу), втраченого «внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності», а також на відшкодування «додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо». Відтак, завдання шкоди породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. 

Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. 

Щодо матеріальної шкоди, завданої родичам загиблих від теракту.

Оскільки конкретної норми для визначення розміру заподіяної матеріальної шкоди в цих випадках не передбачено, це обставина, на мій погляд, є підставою для застосування правової аналогії.

Йдеться про застосування «Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. N 175 (далі – Методика), яка є чинною на сьогодні. В Розділі ІІІ Методики «Особливості проведення розрахунків основних видів збитків», в підрозділі 1 «Розрахунок збитків від втрати життя та здоров’я населення», в таблиці 2 містяться усереднені показники втрат від вибуття трудових ресурсів із виробництва.

Серед цих показників є розмір шкоди, заподіяної національній економіці, пов’язаної зі втратою життя та здоров’я населення. Зокрема, нещасний випадок, що призвів до загибелі дорослої людини віком до 60 років коштує 47000 грн, дитини віком до 16 років – 22000 грн. Такі показники можуть бути суттєво збільшеними, враховуючи індекси споживчих цін за всі роки, починаючи з дати затвердження Методики. В примітці до цієї таблиці зазначено, що збитки від загибелі працюючого не повинні бути менше ніж його п’ятирічний заробіток, тобто сума втрат від загибелі дорослої людини може бути більшою, ніж зазначена у таблиці. 

Таким чином, мова може йти про сотні тисяч гривень, якими може бути компенсована матеріальна шкода постраждалим.

Сергій Шкрамада, адвокат слов’янського офісу БФ «Право на захист»

Пандемія COVID-19 спричинила введення – з 12 березня – та поступове посилення карантинних заходів на території України. Обмежене або скасоване транспортне сполучення, тимчасове припинення пропуску через лінію розмежування, тимчасове закриття або скорочення спектру діяльності установ, підприємств і магазинів, перехід на дистанційне навчання та роботy, додаткові санітарні та епідеміологічні вимоги, – усе це вносило суттєві зміни та обмеження в життя людей, зокрема постраждалого населення у Донецькій та Луганській областях та внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

Для розуміння спектру складнощів, змін та потреб, які виникли через введення карантину, благодійний фонд «Право на захист» провів телефонне опитyвання бенефіціарів – ВПО та постраждалого населення, які зверталися до фонду у 2019 році. Вибірка мала метою охопити повнолітніх чоловіків та жінок усіх вікових груп із різноманітним місцем проживання для отримання якомога повнішої інформації. Також усім бенефіціарам пропонувалися та за необхідності надавалися консультації.

В опитуванні взяли участь 2 435 осіб (1465 жінок і 970 чоловіків). Його результати наведені у звіті, який БФ «Право на захист» пропонує до вашої уваги. Документ доступний українською та англійською мовами.

Пропонуємо до вашої уваги моніторинговий звіт “Перетин лінії розмежування. Річний звіт 2019”. Цей звіт містить результати опитування, що проводилося на п’яти контрольних пунктах в’їзду-виїзду (КПВВ) між контрольованою та неконтрольованою урядом України територіями (КУУТ та НКУУТ) протягом 2019 року.

Мета опитування – дослідити причини та проблеми осіб, які подорожують між НКУУТ та КУУТ, а також умови та ризики, пов’язані з перетином лінії розмежування через КПВВ.

Стислий огляд:

• Порівняно з 2018 роком, частка респондентів, що не зазначили жодного занепокоєння щодо процесу перетину лінії розмежування, збільшилася на всіх КПВВ, крім Новотроїцького. Це поліпшення може бути пов’язано з реконструкцією КПВВ, яка достатньою мірою поліпшила умови очікування: установка модулів очікування та паспортного контролю, туалетів і навісів.

• 1 363 респондентів (5%) пригадали випадки, коли не змогли перетнути лінію розмежування протягом останніх шести місяців до моменту опитування. Більшість 1 086 (3,98%) із цих випадків була спричинена відсутністю дозволів у базі даних ДПСУ.

• 38 осіб померли на КПВВ у 2019 році, включно з 16 особами, що померли на НКУУТ (за даними з соціальних мереж та звітів ОБСЄ), інформація щодо яких не може бути підтверджена. Попередня причина смерті у більшості випадків, що сталися на КУУТ, була пов’язана з сердечними захворюваннями.

Переглянути звіт можна українською та англійською мовами.

Опитування є частиною моніторингу з порушень прав постраждалого від конфлікту населення в рамках проєкту: «Адвокація, захист та правова допомога внутрішньо переміщеним особам», що реалізується БФ «Право на захист» за фінансової підтримки Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН).