Зробити пожертву
Укр / Eng

Категорія: Аналітика

13.11.20

 Комітет Верховної Ради України

з питань організації державної влади,

місцевого самоврядування,

регіонального розвитку та містобудування

СПІЛЬНЕ ЗВЕРНЕННЯ

У зв’язку зі створенням Робочої групи з опрацювання та підготовки до другого читання проекту Закону України про адміністративну процедуру (реєстр. № 3475) просимо врахувати наступні наші зауваження щодо законопроекту.

Закони України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначають процедуру визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та процедуру визнання особою без громадянства, кожна з яких має свої особливості, пов’язані з вразливістю шукачів притулку та недокументованих осіб без громадянства (далі – ОБГ). Частина положень законопроєкту №3475 не враховує цих особливостей, а деякі положення законопроєкту прямо суперечать цим законам, що призведе до проблем у правозастосуванні. 

1.Наприклад, частина третя статті 19 законопроєкту вимагає від заявника перекладу документів, які ним надаються на іноземній мові, що суперечить статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який зобов’язує державний орган перекладати документи, що надаються заявником під час звернення за визнання ОБГ. 

 Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» також не вимагає від шукача захисту надавати переклад документів, які підтверджують його переслідування і не передбачає алгоритму дій ДМС в разі його відсутності. Натомість проєкт пропонує адміністративному органу призупиняти справу за відсутності такого перекладу.

Водночас Держава має забезпечити необхідну допомогу з перекладу протягом усього процесу визнання біженцем (або особою, яка потребує додаткового захисту) та визнання особою без громадянства, що рекомендовано Агентством ООН у справах біженців (УВКБ ООН), і без чого імплементація Конвенції про статус біженців 1951 року та Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року неможлива. 

2. За проєктом закону, коло підстав для відмови адміністративним органом у розгляді заяви про звернення за захистом в Україні (заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) і про визнання особою без громадянства суттєво розширюється, що може позбавити ці категорії доступу до процедури (стаття 42 передбачає перелік заяв, що не підлягають розгляду, а стаття 40 – залишення заяви без руху). Наприклад, сьогодні відмовити у прийнятті заяви про звернення за захистом в Україні за діючим законом можна тільки у двох випадках: якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем. Додаткові підстави для відхилення заяв у цих процедурах, призведуть до різного правозастосування компетентними органами, плутанини та порушень прав шукачів притулку і ОБГ.

3. Проєкт не завжди здатний захистити права шукача притулку і ОБГ, адже скористатися процедурними гарантіями і можливостями для захисту ними своїх прав під час адміністративного провадження через особливу вразливість цих категорій фактично неможливо без представництва. При цьому, проєкт не передбачає внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», а за чинного регулювання доступ до правової допомоги шукачів захисту є суттєво ускладненим.

4. Особлива вразливість шукачів захисту та ОБГ вимагає особливого підходу до доказування та оцінки заяви про захист та про визнання особою без громадянства. Цей підхід розтлумачений у п.п. 196, 197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця за Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року, і відповідно п.п. 83-107 Керівництва УВКБ ООН із захисту осіб без громадянства. Натомість вимоги до доказів та доказування, викладені у проєкті, не враховують зазначених рекомендацій, що може призвести до порушення прав цих категорій осіб.

5. Багаточисельні процесуальні положення, які містяться у вказаному законопроекті можуть отримати пріоритет над положеннями спеціальних законів і здатні призвести до існування одночасно двох алгоритмів роботи компетентних органів, що у свою чергу призводитиме до різного правозастосування та порушення наступних гарантій захисту шукачів притулку та осіб без громадянства: 

  • гарантії подання заяви неписьменними особами або особами, які мають фізичні вади;
  • право подати заяву та документи, що обґрунтовують необхідність надання захисту, рідною мовою та обов’язок органів ДМС та інших державних органів залучити перекладача / право особи, яка звертається щодо визнання ОБГ, на перекладача та переклад документів;
  •  порядок подання заяви про звернення за захистом в Україні особою, яка незаконно перетнула державний кордон України;
  • порядок дій органів ДМС та інших державних органів у випадку звернення за захистом або про визнання особою без громадянства дитини, розлученої із сім’єю;
  • право подати заяву про звернення за захистом в Україні особою, у якої відсутні документи, що посвідчують особу, або такі документи є фальшивими, та порядок подальшого розгляду такої заяви;
  • вичерпний перелік підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
  • гарантії розгляду заяви про визнання особою без громадянства за відсутності в заявника доказів, зокрема особливості опитування родичів, сусідів або інших осіб тощо.

Враховуючи вказане просимо розглянути наступну пропозицію до проєкту:

Частину 2 статті 1 проєкту доповнити пунктами 6 та 7 відповідно, виклавши їх в такій редакції:

«6) подання та розгляду заяви про визнання біженцем або особою , яка потребує додаткового захисту, прийняття рішення за цією заявою та його оскарження, прийняття та оскарження рішення про втрату  і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

7) розгляду заяви про визнання особою без громадянства відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства».

  1. Ірина Алексєєва, благодійна організація “Благодійний фонд “Право на захист”
  2. Марина Курочкіна, Громадська організація “ДЕСЯТЕ КВІТНЯ”
  3. Наталія Гуржій, Благодійна організація “Благодійний Фонд “РОКАДА”
  4. Альберт Пірчак, Міжнародний Фонд Охорони Здоров’я та Захисту Довкілля
  5. Максим Буткевич, Проєкт “Без кордонів”
09.11.20

Уже майже п’ять місяців команди БФ «Право на захист» залучені до реалізації проекту «Запобігання поширенню та реагування на COVID-19 в районах на Сході України, постраждалих від конфлікту». Разом із партнерами з Консорціуму Зменшення Ризику (3P) та за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) ми намагаємося підвищити обізнаність щодо ситуації з коронавірусом та здійснюємо моніторинг захисту населення. Медики та пацієнти вже неодноразово вказували на значні затримки в отриманні результатів тестування (ПЛР). Очікування могло сягати семи днів, а подекуди довше. Така ситуація не лише підриває заходи ефективного стримування розповсюдження інфекції, адже встановлення контактів починається тільки після підтвердження діагнозу, але й позбавляє госпіталізованих належного лікування. Крім того, такі затримки можуть ще і сприяти поширенню вірусу серед пацієнтів та медперсоналу,з огляду на те, що далеко не завжди є можливість ізолювати пацієнтів із підозрою один від одного й далеко не всі з них потрапляють до спеціалізованих під лікування коронавірусу медичних закладів. Тож, зважаючи на це та на стрімке поширення коронавірусної інфекції в регіоні, у жовтні ми вирішили дослідити ситуацію з ПЛР-тестуванням.

Зі статистичних даних можна побачити, що проблема здебільшого стосується Донецької області, де залишок непротестованих зразків 23 жовтня сягнув позначки в 6490 одиниць. Станом на 4 листопада цей показник вдалося знизити до 2425. Середня денна потужність усіх залучених лабораторій у жовтні була приблизно 1393, у тому числі державних та комунальних — 937, водночас середні надходження — 1295. У Луганській області ж на добу проводили майже 491 тестування, з них 362 — в обласному лабораторному центрі, а остання кількість залишків становила лише 47.

Щодо коефіцієнту виявлення, то обидві області дуже далекі від показника у 5 %, встановленого Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ): для Донецької області — це 30 %, а для Луганської — 22 %. Зазвичай це може свідчити не тільки про поширеність вірусу серед населення, але і про вибіркове тестування, яке може не охоплювати багатьох людей із м’якими симптомами та безсимптомним перебігом хвороби.

Одним із показників, що дають змогу оцінити охоплення тестуванням, є кількість тестів на 100,000 населення. Досить складно встановити точну кількість населення підконтрольної уряду України території (ПУТ) Донецької та Луганської областей, проте приблизна кількість може бути обчислена, якщо від загальної кількості населення областей відняти кількість тих, хто проживає на непідконтрольній території (НПУТ) за повідомленнями де-факто влади.Отже, ми приходимо до показника 71 на 100,000 в Луганській області та 75 — у Донецькій. Порівняння з показниками сусідніх країн (див. таблицю нижче) та загальнонаціональним показником вказує на те, що навіть з урахуванням чисельності населення кількість проведених тестів є замалою.

Що може бути зроблено?

Однією з перших пропозицій/рекомендацій, що спадають на думку, є відкриття нових лабораторій. За заявами департаменту охорони здоров’я Донецької ОДА, область потребує щонайменше ще чотирьох таких установ. За підрахунками, тільки вартість переобладнання лабораторії може сягати кількох мільйонів гривень (1, 2, 3). Крім того, необхідно підготувати персонал. За сприятливого перебігу обставин час, необхідний для відкриття лабораторії, може становити приблизно 2–3 місяці.

Серед більш негайних пропозицій, висунутих Міністерством охорони здоров’я (МОЗ), були такі:

  1. Використовувати системи пріоритетності, що несуттєво змінило ситуацію, бо серед 2425 непротестованих зразків у донецьких лабораторіях 1862 були першого ступеня пріоритетності.
  2. Перенаправляти до менш завантажених лабораторій. Використовувалося неодноразово. Хоча, з огляду на стрімке поширення коронавірусу, хронічне недотестування на національному рівні та той факт, що проблема залишків усе ще лишається, ця опція вочевидь не є її надійним вирішенням.
  3. Тестувати менше. МОЗ намагалося знизити навантаженість лабораторій обмеженням тестування до трьох груп людей: з підозрою на захворювання, з підтвердженим діагнозом та контактні особи із симптомами. Отже, короткостроковий результат пропонувалося досягти за рахунок довготермінової стратегії стримування.
  4. Залучати приватні лабораторії. На це було виділено майже 100 мільйонів гривень. У найпродуктивніший день у жовтні в Донецькій області було оброблено 1950 зразків, з них 54 % — приватними лабораторіями. За сьогоднішніми комерційними розцінками виділених коштів могло б вистачити на три місяці такої співпраці, але ж ця сума виділена на всю країну. Крім того, тестування в приватних лабораторіях коштує більше, ніж у державних та комунальних. Тож, у перспективі незрозуміло, до якої міри приватний сектор буде в змозі задовольнити потреби, чи вистачить на це грошей і чи це оптимальне їхнє вкладення.
  5. Використовувати нові швидкі тести на антиген, рекомендовані ВООЗ. Очікується, що їхня точність буде співставною з ПЛР-тестуванням. МОЗ запевняє, що 800,000 буде закуплено й доставлено вже найближчим часом. Втім, поки такі тести є в наявності тільки в приватних лабораторіях за ціною в 800 грн.

Тим часом БФ «Право на захист» вирішив сфокусуватися на потребах закладів, які вже працюють, та з’ясувати, як можна підвищити їхню спроможність. Дивлячись на звітність лабораторій, найбільш очевидним видається продовження повномасштабної роботи на вихідних та у святкові дні, коли кількість оброблених зразків значно знижується або падає до нуля. Хоча здійснення цього рішення може бути ускладнене через відсутність потрібної кількості кваліфікованого персоналу. Тож наші монітори зв’язалися безпосередньо з лабораторіями для з’ясування можливостей збільшення спроможності (див. середню та максимальну потужність за 7 днів на 4 листопада).

Як виявилося, у Луганському лабораторному центрі багато співробітників наразі просто хворіє. Маріупольська міська лікарня № 4 цілком може робити до 600 тестів на добу, залежно від потреб міста, з огляду на те, що минулого тижня проводилося майже 260 аналізів на добу, виходить, що особливої потреби не було. Водночас, у новітній Краматорській лабораторії часто відключають світло.

Загалом, до резервів збільшення потужності можна віднести:

  1. Автоматизацію процесу. Це очікувано дає найбільший приріст у кількості зроблених аналізів. У Торецькій філії обласного лабораторного центру (ОЛЦ), наприклад, відбулося встановлення автоматичної станції підготовки проб (АСПП), яка вже незабаром дасть змогу проводити до 270 тестів на добу. АСПП у Маріупольській філії ОЛЦ вийшла з ладу, у випадку її відновлення продуктивність можна буде збільшити вдвічі. Встановлення власної АСПП у Краматорська філія ОЛЦ могло б довести кількість аналізів на добу до 400.
  2. Впровадження автоматизованої системи звітування. Наразі впроваджується тільки в лабораторії Донецького обласного центру профілактики та боротьби (ДОЦПБ) зі СНІДом. Маріупольська та Краматорська філії ОЛЦ та лабораторія Маріупольської міської лікарні № 4 (ЛММЛ) підкреслили, що наразі саме ручне введення даних до комп’ютеру займає багато часу.
  3. Забезпеченість персоналом та організацію робочого процесу. Усі лабораторії, крім ЛММЛ, потребують більшої кількості фахівців, зазвичай біологів, бактеріологів та імунологів. У Маріупольській філії ОЛЦ є можливість облаштувати додаткове робоче місце, що потребує збільшення штату на 3 особи. Торецька філія ОЛЦ вказав на граничну перевантаженість своїх двох фахівців, розширення штату дало б змогу організувати роботу у дві зміни. У ДОЦПБ ж фахівці не тільки вимушені працювати понаднормово, але й ще не отримують доплати за ризики роботи з COVID-19, тож їх складно вмотивувати працювати у дві зміни.

Озвучені потреби лабораторій можна знайти в таблиці нижче.

Дане дослідження стало можливим завдяки значній підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Відповідальність за зміст лежить на «Право на захист» і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Нам важливо отримати відгук про цей матеріал особливо від представників влади і НДО. Будь ласка, заповніть коротку форму за посиланням. Це займе менше хвилини вашого часу. Дякуємо!

06.11.20

Як зменшити шанси виникнення надзвичайних ситуацій на сході України?

Про це знають у 3Р Консорціумі, який було створено у 2019 році. До нього входять українські та міжнародні неурядові організації ACTED, IMPACT Initiatives, БФ “Право на захист”, Товариств за підтримки Данського, Австрійського, та Українського Червоного Хреста, та фінансується в рамках проєкту Європейського Союзу «Зниження ризику стихійних лих у Східній Україні».

Саме час поговорити про досягнення роботи Консорціуму у третьому кварталі 2020 року!

Натисніть для завантаження інформаційного бюлетеня Консорціуму зі зниження ризиків у форматі .pdf українською

30.10.20

29 жовтня 2020 року о 12:30 у приміщенні «Укрінформ» відбувся круглий стіл на тему «Зменшення ризику катастроф та вразливості населення в Східній Україні».

Подію було організовано БФ «Право на захист» в межах проекту «Зниження ризику стихійних лих у Східній Україні», що фінансується Європейським Союзом і реалізується #3Р Консорціумом.

Участь у заході взяли представники органів державної влади, військово-цивільних адміністрацій, місцевого самоврядування, співробітники державних підприємств*. Модерувала захід правова аналітикиня БФ «Право на захист» Анастасія Бондаренко 

Під час чотирьохгодинної конференції було обговорено низку важливих питань, серед яких:

  • Підвищення готовності населення до ризиків за допомогою правових інструментів;
  • Роль місцевого самоврядування у підготовці населення до надзвичайних ситуацій;
  • Виклики у процесах підвищення готовності населення в контексті реформи децентралізації;
  • Управління екологічними та техногенними ризиками на Донбасі.

Окрім тематичного обговорення на заході також було презентовано «Білу книгу» – аналітичний документ, розроблений експертами з 3P Консорціуму, в якому містяться практичні рекомендації для органів державної влади щодо зміцнення Єдиної державної системи цивільного захисту України.

Завантажити електронні версії презентованих робіт Ви можете нижче за посиланнями:

БІЛА КНИГА (УКРАЇНСЬКОЮ ТА АНГЛІЙСЬКОЮ)

АНАЛІТИЧНІ ЗВІТИ

Під час дискусії народний депутат України, голова підкомітету з питань зміни клімату та охорони атмосферного повітря Комітету Верховної ради України з питань екологічної політики та природокористування Леся Василенко зазначила про наявність серйозних проблем з шахтами на окупованих територіях, а саме, що ці об’єкти становлять реальний ризик і можуть спричинити гуманітарну катастрофу внаслідок їх неконтрольованого затоплення.

«Потрібно послідовно збирати інформацію про стан справ з якістю ґрунтів, повітря, води. І це потрібно робити не раз на декілька років, або коли з’явилось міжнародне фінансування, а систематично, на регулярній основі. … Для того, щоб програми запрацювали, треба забезпечити існування майданчику, на якому регулярно б обговорювалися б проблеми екологічної безпеки на Донбасі»

– зауважила пані Василенко.

Також народний депутат запросила всіх присутніх на заході долучитися до комітетських слухань на рівні Комітету Верховної ради України з питань екологічної політики та природокористування, що відбудуться 10 листопада 2020 року у форматі Zoom відеоконференції.

Начальник управління техногенної безпеки Департаменту запобігання надзвичайним ситуаціям Тарас Поліщук наголосив на важливості просування ідеї страхування об’єктів, що становлять потенційну техногенну небезпеку.

«Безумовно, в нас сфера страхування не працює коли йде мова про безпеку об’єктів. Якщо взяти страхування в європейських країнах, там всі такі об’єкти мають обов’язкове страхування і вони зацікавлені виконати всі заходи, аби обмежити страховий платіж»

– сказав пан Поліщук.

Доступний запис трансляції круглого столу

* Повний список учасників круглого столу:

Леся Василенко – народний депутат України, голова підкомітету з питань зміни клімату та охорони атмосферного повітря Комітету Верховної ради України з питань екологічної політики та природокористування; 

Анастасія Бондаренко – правовий аналітик БФ «Право на захист», модератор;

Ганна Черкасова – головний еколог ВЦА м. Торецьк;

Олександр Ащаулов – заступник генерального директора з охорони праці ДП «Торецьквугілля»;

Тарас Поліщук – начальник управління техногенної безпеки, Департамент запобігання надзвичайним ситуаціям;

Олександр Лещенко – заступник директора Департаменту – начальник управління захисту населення і територій, Департамент організації заходів цивільного захисту;

Богдан Данилюк – заступник начальника відділу оперативно-чергової служби та готовності пунктів управління, Департамент реагування на надзвичайні ситуації;

Максим Іванов – заступник начальника управління цивільного захисту ГУ ДСНС України в Луганській області;

Сергій Андрійчук – головний спеціаліст з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами, Попаснянська РДА;

Олексій Бабченко – керівник військово-цивільної адміністрації м. Золоте та c. Катеринівка Попаснянського району Луганської області; представник міністра захисту довкілля та природних ресурсів України.

30.10.20

1 жовтня цього року стала надзвичайна подія, яка, на жаль, майже не була помічена українською правовою спільнотою, а також повністю проігнорована відповідальними органами державної влади. У цей день Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив проміжну резолюцію CM/ResDH(2020)211, якою фактично засудив Україну за відсутність прогресу у  виконанні рішень Європейського суду з прав людини, що стосувалися системної проблеми щодо невиконання рішень судів, ухвалених проти держави,  у т.ч. її органів, підприємств – “Юрій Миколайович Іванов проти України” і “Бурмич та інші проти України”. 

Зазначена резолюція засуджує порушення дедлайну (який завершився 12 жовтня 2019 року) для вжиття заходів загального характеру, невжиття заходів щодо подолання проблеми, що призвело до “екстремально низького” рівня виконання судових рішень, що були ухвалені проти держави, у тому числі у пенсійних і соціальних справах на користь “найбільш вразливих верств населення в умовах безпрецедентної кризи”. Також був висловлений жаль щодо того, що держава досі не створила навіть механізм обліку та управління заборгованістю держави (тобто держава досі не знає, скільки грошей винна своїм громадянам) тощо. Наступне обговорення питання призначено на березень 2021 року.

Цікаво, що ця подія була проігнорована як Кабінетом Міністрів України, так і Міністерством юстиції України, яке серед численних новин на своєму сайті не знайшло місця написати про таку визначальну резолюцію (станом на 6 жовтня 2020 року), а тим більше опублікувати її переклад.

Хочу нагадати, що Європейський суд з прав людини у 2017 році ухвалив безпрецедентне рішення у справі “Бурмич та інші проти України” про зняття з розгляду всіх заяв типу “Іванов” (а їх на той момент було більш ніж 12000), оскільки Україна нічого не робила для виправлення ситуації у сфері забезпечення виконання судових рішень проти держави, а про цю системну проблему ЄСПЛ зазначав ще у 2004 році у “справі Іванова”.

Складно уявити, що в сучасній демократичній державі орган державної влади буде систематично і свідомо порушувати права громадян. Ще складніше, що він буде відмовлятись виконувати судові рішення, ухвалені на захист порушених прав. Тотальна бездіяльність правоохоронних органів і непритягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності за очевидний злочин як мінімум заслуговує на прискіпливу увагу до цієї проблеми як з боку суспільства, так і з боку парламентарів.

Однією з функцій держави є правоохоронна, а забезпечення правосуддя — одна з найважливіших рис, яка може сказати про стан держави в цілому. Про що говорить нам стан правосуддя зараз? Особисто у автора переважає думка, що спроба перезавантаження судової влади і створення Верховного Суду дійсно були дуже гарним поштовхом для країни (і держави) у пристойне майбутнє. У багатьох справах, до яких я мав відношення, можна було чітко побачити різницю між “старою” і “новою” системою, коли ми програвали спори проти державних органів у першій і апеляційних інстанціях (“це ж питання державних фінансів!” — цитата одного з суддів як виправдання підігруванню представнику державного органу з відверто слабкою позицією) і вигравали у новоствореному Верховному Суді. Створений інститут зразкових справ узагалі став найбільшою революцією в адміністративному процесі за весь час його існування, на мою думку (а я ще застав часи, коли адміністративні справи розглядали господарські суди), і коли ми з колегами виграли одну з перших з них, здавалося, що держава не тільки зверне увагу на систематичне порушення прав своїх громадян, але й виправить свою поведінку у відповідних правовідносинах.

Однак держава вкотре вчинила так, як вчинив би несумлінний боржник, якому вже нічого втрачати — просто перестала виконувати рішення судів. Ми виграли битву, але програли війну, адже у наших реаліях держава сприймається, на жаль, саме ворогом своїх громадян, і це все далі віддаляє нас від правової держави, якою б Україна мала і могла би бути.

Чиновники найвищого рівня від виконавчої влади дозволяють собі коментувати рішення судів як “безглузді” і публічно відмовляються їх виконувати (а нещодавно чинний міністр юстиції (!) публічно повідомив, що підготував законопроєкт, покликаний не допустити виконання рішення суду в резонансній справі). Крім того, у певних правовідносинах Кабінет Міністрів України приймає постанови, якими фактично блокує виконання рішень судів, що набрали законної сили (наприклад, Постанова КМУ №649 від 22.08.2018 р., нещодавно визнана протиправною частково, Постанова КМУ №788 від  21.08.2019 тощо).

Утворилося замкнене коло: держава порушує права людини, на захист порушених прав ухвалюються судові рішення, які не виконуються, що призводить до нових порушень прав. А після ухвалення рішення у “справі Бурмич” українці фактично втратили можливість звернутися до ЄСПЛ з цього питання (можна припустити, що день ухвалення зазначеного рішення є одним з найбільших неофіційних свят певних кіл українського чиновництва).

З 2017 року тема невиконання судових рішень лишалася поза увагою. У вересні автор статті зробив запит до Міністерства юстиції України щодо стану виконання вказаних рішень ЄСПЛ. Згідно з відповіддю, 27.06.2018 року було зареєстровано законопроєкт №8533, який не було розглянуто у Верховній Раді України минулого скликання, а після початку роботи парламенту нового скликання цей законопроєкт було знято розгляду і до Верховної Ради України поточного скликання його вже не подавали. Натомість 01.04.2020 року постановою уряду було створено Комісію з питань виконання рішень ЄСПЛ, яка станом на 10.09.2020 року все ще “готувалася до першого засідання”. А вже 17.09.2020 року ця комісія представила “Національну стратегію вирішення проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація на період до 2022 рок”. Вже 30 вересня її схвалив уряд, причому представлення проєкту цієї стратегії громадськості та публічного обговорення, не відбулося. 

Складається враження, що поспішне ухвалення зазначеної Національної стратегії відбулося саме з метою демонстрації Комітету Міністрів Ради Європи прогресу у питанні, яке ігнорується державою багато років, адже вже 1 жовтня відбулося засідання Комітету.

Підсумовуючи наведене, можна, на жаль, констатувати, що у питанні забезпечення виконання судових рішень Україна не демонструє себе правовою державою. Хочеться вірити, що найближчим часом держава пришвидшить процес подолання ганебної проблеми системного невиконання судових рішень, не забуваючи залучати до цього правників з-поміж громадянського суспільства.

Олег Тарасенко, адвокат, старший стратегічний юрист БФ “Право на захист”.

Даний матеріал опубліковано на вебсайті Ліга Закон за посиланням.

30.10.20

Прем’єр-міністру України 

Денису Шмигалю

Віце-прем’єр-міністру України – Міністру з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій 

Олексію Резнікову

Громадські організації, які опікуються захистом постраждалих внаслідок збройного конфлікту осіб, звертаються до Кабінету Міністрів України через критичну гуманітарну ситуацію на тимчасово окупованих територіях у зв’язку із пандемією COVID-19.

Громадяни України, які проживають на тимчасово окупованих територіях, не мають можливості отримати якісний медичний супровід, відсутній постійний контакт із сімейним лікарем для контролю свого стану здоров’я.

Обмеження, які вводяться окупаційними адміністраціями по свободі пересування, а також карантинні обмеження, які вводить Уряд України, залишають мешканців окупованого Криму та Донбасу один на один з викликами пандемії.

Через штучне регулювання статистики та викривлення інформації про реальний епідеміологічний стан де-факто владою на окупованих територіях громадяни в недостатній мірі проінформовані про профілактичні заходи, потребу дотримуватись карантинних обмежень та алгоритму дій у випадку захворювання. 

У випадку з тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях склалася ситуація, що держава-окупант – Російська Федерація, здійснюючи контроль за територіями через проксі-утворення, так звані “народні республіки”, не бере на себе зобов’язання щодо захисту цивільного населення, яке знаходиться під окупацією, фактично залишаючи людей без жодної можливості таку допомогу отримати.

Попри спроби окупаційних адміністрацій приховати справжній масштаб гуманітарної кризи, пов’язаний із пандемією, після збору інформації з відкритих джерел, публікацій у соціальних мережах, аналізу звернень на “гарячі лінії” організацій  за консультаціями і проханнями допомогти, стало відомо про найбільш складні виклики, пов‘язані з пандемією на території ОРДЛО, зокрема:

  • відбувається неконтрольоване поширення інфекції серед населення на ТОТ через відсутність коректної оцінки рівня захворюваності на COVID-19 та масового тестування;
  • колапс медичної системи на окупованих територіях, оскільки медики на ТОТ не справляються із навантаженням, в окремих населених пунктах йдеться про перевантаження медзакладів втричі, використовуються санаторії, не призначені для перебування хворих і без медичного персоналу, а час очікування машини швидкої допомоги може складати до  10 годин через перезавантаження лікарень, подекуди  медики взагалі не виїздять на виклик;
  • обмежений доступ цивільного населення до медичної допомоги на ТОТ та до лікарських засобів.

Схожа ситуація спостерігається і на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. 

Водночас міжнародні гуманітарні організації та агенції ООН, які працюють на окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях з метою забезпечення гуманітарних потреб постраждалого населення,  звертають увагу Уряду на законодавчі перепони та бюрократичні складнощі, пов’язані із реєстрацією гуманітарних вантажів та забезпеченням допомогою громадян на окупованих територіях.

4 серпня 2020 своїм наказом Міністерство соціальної політики скасувало спрощену процедуру реєстрації вантажів, спрямованих на протидію поширенню коронавірусної інфекції. Отже, процедура надання імпортованому вантажу статусу гуманітарного стала надто тривалою, а вимоги щодо документів для оформлення медичних вантажів, які призначені для населення окупованих територій, – невиконувані.

Водночас імпортування медичних препаратів та ліків гуманітарними організаціями є єдиним можливим шляхом, оскільки придбання ними ліків на території України неможливе без ліцензії. Гуманітарні організації постійно публічно висловлюють нагальність  нормативного врегулювання ситуації на рівні Міністерства соціальної політики та  прийняття окремого закону про гуманітарну допомогу у кризових ситуаціях вже у 2020 році.

У зв’язку з вищенаведеним, громадські організації звертаються до Уряду з пропозицією відреагувати на критичну гуманітарну ситуацію на тимчасово окупованих територіях і провести термінове засідання Уряду чи урядову нараду під головуванням прем’єр-міністра або профільного віце-прем’єр-міністра України та спростити процедури оформлення і надання гуманітарної допомоги міжнародними організаціями.

Для допомоги жителям тимчасово окупованих територій  українська влада, серед іншого, може подбати про варіанти забезпечення онлайн-консультування хворих, створення доступних інформаційних матеріалів. 

Громадські організації також переконані у важливості підняття питання гуманітарної кризи на тимчасово окупованих територіях через пандемію СOVID-19 на зустрічах гуманітарної підгрупи Тристоронньої контактної групи; винесення питання на  міжнародний рівень для тиску на державу-окупанта у зв’язку з невиконанням нею зобов’язань щодо захисту цивільного населення, організації доступу гуманітарної допомоги з медичними препаратами та засобами індивідуального захисту для мешканців тимчасово окупованих територій. 

28 жовтня 2020

БФ “Восток SOS”

Центр прав людини ZMINA

ГО “Донбас СОС”

БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

БФ “Право на захист”

16.10.20

Пропонуємо до вашої уваги моніторинговий звіт «Перетин лінії зіткнення через КПВВ» за вересень 2020 року, підготовлений БФ «Право на захист». Він ґрунтується на даних, зібраних під час моніторингу ситуації на КПВВ. 

Тенденції та динаміка: 

  • Цього місяця можна було здійснити перетин лінії розмежування лише через два КПВВ. Це призвело до значного зменшення кількості перетинів порівняно з періодом до введення карантинних обмежень. Кількість перетинів залишається приблизно однаковою: близько 81 000 в серпні та 86 000 у вересні.  
  • Зміни в правилах перетину лінії розмежування та перевезення товарів були внесені наприкінці вересня де-факто владою Луганської області: Жителі НПУТ в Луганській області тепер можуть перетинати КПВВ «Станиця Луганська» у напрямку до ПУТ і назад тільки один раз на місяць. Правила НПУТ щодо перевезення товарів через КПВВ тепер схожі з правилами ПУТ. Були визначені три різні категорії товарів: дозволені без обмеження, дозволені з обмеженням, заборонені. Перевезення товарів в комерційних цілях заборонене. 
  • З 18 вересня люди більше не ночують у наметах ДСНС на КПВВ «Новотроїцьке». З ініціативи Донецької облдержадміністрації людям, які очікували можливості перетину в наметі ДСНС, пропонують відправлятися на нічліг в Соціально-психологічний реабілітаційний центр в Дружківці. 
  • Щодня, до 10 осіб залишалися на ніч під навісом в нейтральній зоні на КПВВ «Станиця Луганська»: де-факто влада не дозволила їм повернутися додому на НПУТ через те, що вони не мали підтвердження своєї прописки. Пізніше декому з них вдалося надати платіжні квитанції з ЖЕКу, які підтверджували їхнє місце проживання на НПУТ. 
  • Люди продовжують стикатися з труднощами щодо процедури перетину лінії розмежування на КПВВ «Новотроїцьке» та «Станиця Луганська» через проблеми з додатком «Дій вдома». Іноді додаток перевантажено, і користувачам пропонується активувати його пізніше. Крім того, після введення номера мобільного телефону інколи з’являється вікно помилки. Смартфони, з операційною системою, старішою ніж Android 4.4, не підтримували цей додаток. 
  • Щонайменше 400 осіб отримали допомогу від моніторів БФ «Право на захист» у розв’язані проблеми зі встановленням «Дій вдома». Крім того, монітори ПнЗ надали допомогу приблизно 200 людям щодо отримання квитка, необхідного для перетину лінії розмежування від Координаційної групи. 
  • Протягом вересня 16 147 вразливих осіб похилого віку отримали підтримку в транспортуванні на КПВВ «Станиця Луганська» електромобілем від НУО «Проліска». 

Документ можна завантажити англійською й українською. 

Звіт містить інформацію, зібрану БФ «Право на захист» в межах опитування, що регулярно проводиться з червня 2017 року. КПВВ розташовані в Донецькій («Майорське», «Мар’їнка», «Гнутове» та «Новотроїцьке») та Луганській («Станиця Луганська») областях. Опитування є частиною моніторингу порушення прав населення, що постраждало від конфлікту, та проводиться в межах проекту «Адвокація, захист та правова допомога внутрішньо переміщеним особам України», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR). Таке опитування має на меті з’ясувати причини, умови та ризики, які супроводжують перетин лінії зіткнення через КПВВ. Зібрана під час опитування інформація допоможе визначити потреби, прогалини та тенденції, а також забезпечити доказову базу для діяльності з адвокації. 

28.09.20

Фото з архіву БФ «Право на захист»

2 вересня Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 767, якою затвердив Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації. На компенсаційні виплати у державному бюджеті у 2020 році для Донецької та Луганської областей передбачено 20 млн грн.   

Безперечно, цей механізм є довгоочікуваним та важливим, оскільки у людей, житло яких було зруйноване, вперше з’явилася можливість отримати належні компенсації від держави.  

Детальніше про те, як отримати компенсацію за зруйноване житло читайте у нашому новому матеріалі.

І етап

1. Постраждалі (власники зруйнованого або пошкодженого житла, внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації) подають до органів місцевого самоврядування/військово-цивільних адміністрацій (ОМС/ВЦА) за місцем розташування житла:

  • заяву про проведення обстеження житла (форма згідно з Додатком 2 до Постанови);
  • копію документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус;
  • реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП), крім випадків, коли постраждалим є іноземець, особа без громадянства або особа, яка через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку та повідомила про це відповідному контролюючому органу й має відмітку в паспорті громадянина України;
  • нотаріально завірені копії документів, що підтверджують наявність права власності в постраждалого на житло на момент подання заяви про проведення обстеження житла,

Окремий пакет документів на кожен окремий об’єкт житла

2. ОМС/ВЦА приймають рішення про проведення обстеження житла протягом 5 календарних днів із моменту надходження заяви. Обстеження проводиться комісіями з обстеження житла, заявник або його представник може брати участь в обстеженні, здійснювати фото- та відеофіксацію обстеження житла.

3. Обстеження житла в строк не більше 30 календарних днів із моменту прийняття відповідного рішення. У разі, якщо доступ до житлового об’єкту обмежений або ускладнений, Комісія з обстеження проводить обстеження на підставі письмового дозволу Командувача об’єднаних сил. У разі відмови Командувача надати такий дозвіл строк на проведення обстеження тимчасово припиняється до моменту отримання відповідного дозволу Командувача або зняття встановлених обмежень.

4. Комісія складає акт обстеження житла у двох примірниках із зазначенням стану житла: зруйноване чи пошкоджене. У разі, коли житло є пошкодженим, зазначається чи воно придатне або непридатне для проживання.

5. Протягом 3 робочих днів із моменту проведення обстеження житла безоплатно та за наявності підстав ОМС або ВЦА видають довідки про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації.

Перед тим, як подати документи для отримання компенсації постраждалий повинен:

  • зареєструвати припинення права власності (для реєстрації припинення права власності до державного реєстратора необхідно подати правовстановлюючі документи та акт обстеження, складений Комісією з обстеження житла);
  • забезпечити наявність банківського рахунку (реквізити банківської картки/карткового рахунка в банку, на яку/який буде перераховуватися компенсація).

ІІ етап

1. Постраждалі, їхні законні представники або представники, які діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності подають до ОМС/ВЦА:

  • заяву в довільній формі про виплату грошової компенсації, у якій зазначається, що заявник не звертався за виплатою до інших ОМС/ВЦА;
  • копію довідки про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації;
  • копію акта обстеження житла;
  • інформаційну довідку (витяг) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права власності на житло у зв’язку з його знищенням.

Спосіб подання документів:

  • особисто або через представника;
  • за допомогою засобів поштового зв’язку (цінним листом з описом вкладення);
  • через центр надання адміністративних послуг (у разі наявності).

2. ОМС/ВЦА формує та затверджує щомісяця до 5 числа списки постраждалих, які надсилає разом із наданими постраждалими документами департаментам соціального захисту населення Донецької та Луганської облдержадміністрацій.

3. Комісія з розгляду питань, пов’язаних із наданням грошової компенсації постраждалим приймає рішення про надання або відмову в наданні грошової компенсації (протягом 10 робочих днів із моменту отримання списку постраждалих; строк може бути одноразово продовжений не більш, як на 30 календарних днів).

4. Протягом 3 робочих днів із дати прийняття комісією рішень про надання грошової компенсації та включення постраждалого в узагальнений список постраждалих або про відмову в наданні грошової компенсації із зазначенням підстав відмови департаменти соціального захисту населення надсилають копії рішень постраждалим та ОМС/ВЦА.

Підстави для відмови в наданні грошової компенсації:

  • встановлення обставин, які свідчать про подання постраждалим документів, що містять недостовірну інформацію;
  • повторного подання заяви постраждалим, якому раніше було виплачено грошову компенсацію або який уже включений у подання до Мінреінтеграції;
  • реєстрація постраждалим права власності на житло після моменту його руйнації, за винятком отримання житла в спадщину (крім випадку спадкування житла, яке було придбано спадкодавцем у зруйнованому стані, або отримання спадкодавцем за життя грошової компенсації за зруйноване житло), а також, за винятком, якщо постраждалий був зазначений, як власник житла під час першої реєстрації права власності.

5. Комісії формують узагальнений список постраждалих за результатами прийнятих рішень.

6. Не пізніше, ніж через 5 робочих днів із моменту отримання узагальненого списку постраждалих департаменти соціального захисту населення затверджують та надсилають на погодження до Мінреінтеграції подання, у якому зазначається узагальнений список постраждалих, обсяг необхідних коштів, інша інформація, на підставі якої прийнято рішення.

7. Пропорційно кількості постраждалих Мінреінтеграції розподіляє бюджетні кошти за областями, яким у порядку черговості відповідно до дати подання заяв, виплачується грошова компенсація.

8. Виплата грошової компенсації здійснюється департаментами соціального захисту населення шляхом перерахування коштів на банківську картку (картковий рахунок у банку) отримувача компенсації протягом 5 робочих днів із моменту надходження бюджетних коштів.

Розмір грошової компенсації постраждалим визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла в регіонах України відповідно до місцезнаходження житла, що є чинними на дату затвердження узагальненого списку відповідно (але не більш як 300 тис. гривень за один об’єкт зруйнованого житла).


ЗА ДОДАТКОВОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ:

«Гаряча лінія» БФ «Право на захист»: (099) 507-50-90; (068) 507-50-90; (093) 507-50-90

Автор фото в буклеті KutsVG/Depositphotos.com

18.09.20

До вашої уваги – піврічний звіт БФ «Право на захист» «Моніторинг КПВВ на сході України»(січень – червень 2020 року). Звіт містить результати опитування, що проводилося на п’яти контрольних пунктах в’їзду-виїзду (КПВВ) між контрольованою та неконтрольованою урядом України територією (ПУТ та НПУТ) протягом першого півріччя 2020 року. У зв’язку з карантинними обмеженнями звіт містить дані опитування з 1 січня по 17 березня.

ГОЛОВНЕ:

  • У рамках заходів, спрямованих на припинення поширення COVID-19, з 17 по 22 березня люди мали можливість перетину лінії розмежування тільки у напрямку своєї прописки – НПУТ або ПУТ. Починаючи з 22 березня, КПВВ повністю призупинили свою діяльність. Відтоді лінію розмежування перетнули приблизно 14 000 осіб.
  • 9 червня Україна повідомила про відновлення роботи КПВВ в Донецькій області з 10 червня, після того, як вони були закриті майже на три місяці. Проте, станом на кінець червня, всі чотири КПВВ залишаються закритими з обмеженими винятками на перетин, оскільки де-факто влада НПУТ заборонила перетин лінії розмежування. Водночас на КПВВ «Станиця Луганська» (Луганська область) ще з початку карантину була можливість перетину лінії розмежування за заздалегідь узгодженим списком перетинаючих.
  • Можливість складання зовнішнього незалежного тестування (ЗНО), залишається проблемою для дітей, які проживають на НПУТ, через складну процедуру перетину лінії розмежування. В той час як, близько тисячі подали заявки на складання ЗНО, лише понад 300 осіб перетнули лінію розмежування з 16 червня. Нещодавно прийнятий закон спрямований на поліпшення ситуації: діти з НПУТ зможуть вступати до українських ВНЗ без проходження ЗНО.
  • Люди, яким вдалося здійснити перетин лінії розмежування у бік ПУТ, постали перед труднощами через проблеми з додатком «Дій вдома». Зокрема, ті хто має застарілі моделі телефонів та/або користувачі Київстар мали чимало проблем пов’язаних з технічними питаннями. Нестабільний Wi-Fi на КПВВ «Новотроїцьке», також, здебільшого ускладнював ситуацію. Крім того, представники ДПСУ на КПВВ «Станиця Луганська» помилково вимагали від людей підтвердити місце самоізоляції і завантажити «еталонну» фотографію безпосередньо на КПВВ, що згодом призвело до проблем з геолокацією. Люди, які не змогли встановити додаток, мали змогу переночувати у ДСНС наметі, та як правило, розв’язували проблему з додатком на наступний день, або вони були відправлені на обсервацію.
  • Люди, які перетинають лінію розмежування з боку НПУТ до ПУТ в Донецькій області, повинні мати відповідну прописку на ПУТ. Крім того, вони зобов’язані підписати документ на КПВВ (НПУТ) про неповернення на НПУТ до закінчення там карантину. До того ж люди які перетинають лінію розмежування з боку ПУТ до НПУТ повинні бути відправлені на двотижневу обсервацію, без будь-яких альтернативних варіантів самоізоляції.
  • Впровадження карантинних обмежень призвело до різкого скорочення кількості перетинів. Люди, які проживають на НПУТ не мають можливості отримати пенсії та соціальні виплати, свідоцтва про народження та смерть, придбати ліки тощо. Мешканці ПУТ що виїхали з яких-небудь особистих питань на сторону НПУТ до запровадження карантину, також не можуть повернутися додому. Возз’єднання сім’ї та доступ до місця проживання та/або лікування також є проблемами для значної кількості людей.
  • У період з 1 січня по 17 березня 67 134 вразливих осіб похилого віку отримали підтримку в транспортуванні на КПВВ «Станиця Луганська» електромобілем від НУО «Проліска». Станом на 17 березня транспортні послуги були припинені у зв’язку з введенням карантинних обмежень. З 17 по 20 березня більшість служб призупинили свою роботу на всіх КПВВ: представники Координаційної групи, медичні представники, транспорт, в тому числі соціальний автобус на КПВВ «Станиця Луганська». У червні транспортні послуги були поновлені та станом на кінець місяця, загальна кількість перевезених осіб становить 69 405.
  • Монітори БФ “Право на захист” повідомили про п’ять осіб, що померли на ПУТ у першій половині 2020 року, та ще один смертельний випадок на НПУТ, згідно з даними з відкритих джерел. Попередня причина смерті у більшості випадків, була пов’язана з серцевими захворюваннями.

Піврічний звіт «Моніторинг КПВВ на сході України» доступний українською й англійською.