Зробити пожертву
Укр / Eng
22.07.22

Село Катерини (ім’я змінено) та її багатодітної родини знаходиться в окупації з березня. Ховаючись від обстрілів, родина майже жила в погребі. Але буденність окупації – це не тільки постійний страх за життя дітей та своє, а й страх перед візитами «непроханих гостей» у твою оселю…  

Виїхати родина не могла, бо не мала коштів на перевізника. Пішки теж не пішли – Катерина перебувала на останніх тижнях вагітності п’ятою дитиною… Після народження дочки, чоловік згадує, як віз Катерину з немовлям із пологового під обстрілами та молився, щоб тільки вибратися з цього пекла. 

🛥 Допомогли виїхати на територію, підконтрольну Україні, сусіди – доправили їх на берег річки, де чекав човен. Далі незнайомий чоловік безкоштовно перевіз батьків з малечею на інший берег району Дніпропетровської області. Родина нарешті була в безпеці.

Сім’ю зустріли та доправили до Кривого Рогу, де заселили в місце компактного проживання з харчуванням. Здавалось, що всі проблеми позаду, але… З’ясувалося, що у батьків не вклеєні вчасно фото в паспорт, не зареєстрований шлюб і мама дітей не має місця реєстрації (прописки). Також жінка не мала телефона й банківських рахунків, а молодша дитина не має свідоцтва про народження… Тож довідки переселенців та допомогу на проживання вони отримати не могли. 

Почався ще один довгий шлях цієї родини, щоб вирішити всі ці проблеми та не залишитися без засобів до існування. Проте вже разом з нашими колегами з Дніпровського офісу БФ “Право на захист” та працівниками соціальних служб. 

“Реєструючи народження немовляти у відділу ДРАЦСу, з’ясувалося, що в Катерини був національний паспорт зразка 1993 року, де не була вклеєна фотокартка по досягненню 25 років. Вказана обставина унеможливлювала отримання усіх державних послуг. Цю проблему вирішили в територіальному підрозділі ДМС. Тож батьки отримали свідоцтво державного зразка про народження їхньої доньки”, – розповів В’ячеслав Стасюк, регіональний адвокат фонду. 

Найскладнішим завданням було взяття родини Катерини на облік ВПО. Для цього необхідно було підтвердити проживання людей в селі, що знаходиться на окупованій території та навчання там старших дітей. Однак прописки у жінки не було.

“Оскільки в Катерини не було інформації з банку про отримання коштів (вона не мала рахунку, отримувала допомогу на дитину через Укрпошту) й не було інформації за останні місяці в довідці з Пенсійного фонду, то лишалося сподіватися на диво… І диво сталося! Під час моніторингового візиту в Кривому Розі ми зустріли односельця Катерини, який знав не тільки жінку, а і її маму з бабусею та погодився це письмово підтвердити”, –  ділиться регіональний монітор Олена Пазенко. Вона супроводжувала родину до всіх установ та консультувала на місці.

“Нами був розроблений проєкт бланка акта-опитування свідків, що використали для підтвердження свідчень односельця про фактичне проживання Катерини з родиною в цьому селі. Також планувалося направити адвокатський запит, щоб отримати підтвердження виплат соц.допомоги родині через відділення “Укрпошти” в селі”, – пояснив В’ячеслав Стасюк.

Проте комісія УСЗН розглянула всі докази та надала мамі й дітям довідки ВПО та прийняла заяву на допомогу на проживання.
“Виклики, з якими стикнулася ця родина та кількість запитів від них на надання правової допомоги були безпрецедентними. Ми безмежно вдячні партнерам, що в тісній співпраці з державними службами можемо допомагати людям з документуванням, отриманням довідок та соціальних виплат”, – наголосила тім-лідер Дніпровського офісу БФ «Право на захист» Мирослава Сущенко.  

20.07.22

Тамара Іванівна та Катерина Олександрівна зі Слов’янська. Жінкам 79 та 73 роки. Життя познайомило їх в найскладніший період – під час евакуації з рідного краю. Родичів, які надали б підтримку у стареньких немає, тож вирішили в усьому допомагати одна одній.

Подруги опинилися в Петриківському обласному геріатричному пансіонаті, що на Тернопільщині. Там одразу стали активістками серед мешканців та переймалися дотриманням їх прав як ВПО. Тож не дивно, що наші колеги – регіональний юрист Львівського офісу Ілля Федотов та регіональний монітор Ольга Яшина – під час візиту до пансіонату найпершими познайомилися саме з ними.

“Жінки мали питання щодо відрахування 75% пенсії за проживання в геріатричному пансіонаті. Ми роз’яснили порядок проживання та утримання людей в подібних установах, перевірили документи та запевнили, що все гаразд”, – розповів Ілля Федотов.

У пансіонаті наразі проживають 22 переселенці. Серед них і Тетяна Миколаївна, яку евакуювали до закладу з Харкова. Жінці 65 років. Мала житло в сумнозвісному районі Північна Салтівка. Зараз воно пошкоджене та непридатне до проживання. Жінку хвилювало, як правильно оформити заявку на компенсацію.

“Ми рекомендували зафіксувати факт зруйнування житла та написати заяву до поліції. А також звернутись до ЦНАПу із заявою щодо пошкодженого житла”, – зазначив наш колега.

Люди також питали про надання грошової допомоги на проживання ВПО. Багато переселенців не мали сучасних телефонів, тож наші колеги допомогли всім охочим подати заяви на отримання допомоги від міжнародних організацій через портал єДопомога.

Якщо ви маєте питання, що стосуються перетину кордону, відновлення втрачених документів, соціальних виплат, житла для тих, хто змушений був покинути власну оселю тощо, телефонуйте щодня з 7.00 до 22.00 за номерами гарячої лінії:

VODAFONE: +380995075090

KYIVSTAR: +380685075090

LIFECELL: +380935075090

12.07.22

Бабуся Ірини померла в червні в Маріуполі. Через окупацію міста жінка не змогла приїхати на похорони особисто та попрощатися з рідною людиною. Про організацію поховання старенької родина домовилася телефоном. 

Отримати свідоцтво про смерть бабусі жінка, звісно, не змогла. Оскільки зараз на території Маріуполя органи української влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Вона була в розпачі й не знала, що робити, ситуація здавалася безвихідною. Аж поки знайомі не порадили Ірині звернутися до нашого фонду за юридичною допомогою.

Наші колеги Львівського офісу БФ “Право на захист”- регіональна юристка Вікторія Клокол та адвокат Катерина Демченко пояснили жінці, що законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 р. за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є:

  • лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми;
  • фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми;
  • лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;
  • рішення суду про оголошення особи померлою;
  • рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;
  • повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;
  • повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Поїхати в Маріуполь та зібрати необхідні документи Ірина, звісно, не могла. За допомогою знайомих та інтернету вдалося отримати фото місця поховання та мінімальні копії документів із лікарні.  Наші колеги склали та подали до суду відповідну заяву. Все вдалося зробити через підсистему Електронний суд, не залишаючи офіс “Право на захист”.

Саму справу розглянули без особистої участі Ірини. Це зекономило жінці час та кошти. Завдяки злагодженим та професійним діям фахівців, питання з встановлення факту смерті бабусі Ірини було вирішено судом невідкладно та у найкоротші строки. 

Наразі Ірина вже отримала свідоцтво про смерть бабусі встановленого державного зразка. Сподіваємося, що Ірина зовсім скоро зможе без перепон та безпечно відвідати місце поховання бабусі та попрощатися з дорогою людиною.

11.07.22

Ліні 33 роки. До лютого жінка щасливо мешкала на Харківщині, поки там не почалися активні бойові дії. Аби почувати себе в безпеці, вона змушена була евакуюватися на Львівщину.

Оформлюючи заяву про надання статусу ВПО, жінка вирішила покластися на цифрові технології та подала її через портал Дія. Довгий час заява була в обробці, а потім зовсім зникла з додатка. Жінка знову сформувала аналогічну заяву. На початку червня довідка так і не з’явилася, а в додатку писало, що статус ВПО жінці наданий. Без довідки жінка не могла отримати ні гуманітарну, ні грошову допомогу від міжнародних організацій.

Знайомі порадили звернутися Ліні до юриста, тому вона зателефонувала до нашого фонду. Регіональна юристка Львівського офісу БФ “Право на захист” Ірина Федотова вирішила звернутися до місцевого Управління праці та соціального захисту населення з запитом щодо того, чи перебуває Ліна на обліку ВПО.

Письмова відповідь здивувала. Там зазначалося, що жінка на обліку не перебуває. Далі наша колега склала запит до Міністерства цифрової трансформації з питанням чи передавалася заява Ліни, сформована через Дію, до єдиної системи Міністерства соціальної політики. Жінку запевнили, що її заява передана.

Одразу після письмової відповіді від Міністерства цифрової трансформації Ліна отримала в додатку Дія довідку ВПО. Через деякий час щаслива жінка зателефонувала нам та повідомила про отримання виплат за всі 4 місяці! Ми раді, що змогли допомогти, адже наразі таких звернень до нашого фонду дуже багато.

Якщо ви маєте питання, що стосуються перетину кордону, відновлення втрачених документів, соціальних виплат, житла для тих, хто змушений був покинути власну оселю тощо, телефонуйте щодня з 7.00 до 22.00 за номерами гарячої лінії:

VODAFONE: +380995075090

KYIVSTAR: +380685075090

LIFECELL: +380935075090 або пишіть нам в Телеграм: https://t.me/pravonazahyst

05.07.22

Наші герої – надзвичайно смілива родина з Херсонської області. Мати Ірина, рятуючи трьох дітей від війни, самотужки привезла їх до міста Кіцмань, що в Чернівецькій області. Тут їх прихистком став місцевий гуртожиток фахового коледжу.

17-річний Олександр – старший син Ірини – дитина з інвалідністю: хлопець пересувається в колісному кріслі. Вдома він завжди був під наглядом лікаря та отримував підтримуючу терапію. 

На жаль, війна внесла свої корективи в життя юнака: починаючи з березня, Саша залишився без лікування. Вимушений переїзд, незнайоме місто та люди, відсутність коштів – дорогоцінний час минав, а знайти профільного лікаря все не вдавалося. До того ж, маломобільність виявилася неабияким бар’єром на шляху в сім’ї: непристосований громадський транспорт, відмови від водіїв, не готових транспортувати людину у візку, адже це спричинює додатковий клопіт, – це і не тільки викликало в рідних Олександра розпач.

На щастя, на допомогу прийшла наша мобільна група в Чернівцях.

“Познайомилися з Іриною під час візиту до гуртожитку в Кіцмані. Тендітна, витончена жінка з рішучим характером та досвідом переміщення. Дуже хотілося підтримати її, адже така дитина, як Сашко, потребує особливої уваги та допомоги. На жаль, у нашому суспільстві поки що залишається дуже багато проблем, які цілком і повністю лягають на плечі батьків дітей із порушеннями розвитку”, – розповідає наша соціальна працівниця Наталя.

Команда фахівців мобільної групи відшукала для Олександра фахового лікаря в Чернівцях, який зміг би надати хлопцеві консультацію, призначити необхідні обстеження та лікування. Наступною задачею стало транспортування хлопця до медичного закладу, із чим наші колеги разом з водієм впоралися на відмінно.

“Сподіваємося, Ірині наша допомога стала в нагоді. Зараз вже можемо сказати, що одразу після консультації Сашка кладуть до стаціонару обласної лікарні, а далі відправляють на реабілітацію, яка йому так необхідна зараз”, – додає Наталя.

Нагадаємо, що мобільні групи діють в рамках проєкту БФ “Право на захист” у партнерстві з ACTED Ukraine «Підвищення стійкості та спроможності до подолання труднощів найбільш вразливими домогосподарствами, що постраждали від конфлікту на Сході України».

23.06.22

Анастасії Григорівні – 72 роки. Війна застала її сім’ю у Запоріжжі, тож було прийнято рішення евакуюватися: Анастасія Григорівна разом із чоловіком, донькою та онуком знайшли прихисток у Чернівцях. Розгублена, налякана, стривожена – попри це, літня жінка мужньо тримається та підбадьорює своїх близьких, ставши для них справжньою опорою.

На жаль, незабаром після переїзду Анастасії Григорівні й самій стала потрібна допомога: у нашої героїні з’явилася необхідність у терміновій медичній підтримці. Річ у тім, що жінка має захворювання суглобів та пересувається за допомогою ходунків, відтак, потребує постійного спостереження та своєчасної підтримки здоров’я. Без цього людина з подібним діагнозом ризикує повністю втратити можливість самостійно рухатися.

До того ж жінка стикнулася також із неабиякими додатковими проблемами: у новому місті пошук лікаря, який міг би допомогти, став справжнім викликом, а поїздка до лікарні – серйознішою задачею, ніж могло б здатися на перший погляд. Водії таксі відмовили в транспортуванні через те, що в їхньому авто не було достатньо місця для перевезення ходунків.

Саме тому питання якнайшвидшого призначення візиту до лікаря надзвичайно гостро стало для близьких Анастасії Григорівни: на щастя, на допомогу прийшла мобільна група психосоціальної підтримки у Чернівцях.

Наші колеги терміново розпочали пошук фахових лікарів для Анастасії Григорівни: отримавши позитивний результат – надали послугу з транспортування та супроводу жінки до консультаційного відділення лікарні. Після огляду пацієнтці було призначено обстеження, за результатами якого лікар матиме змогу скласти для неї дієву схему лікування.

“Рух – це незалежність та важлива складова нашого життя. Анастасія Григорівна – дуже життєрадісна та активна жінка, і ми сподіваємося, що наша допомога стала в нагоді та буде вагомим внеском на шляху до її здоров’я”, – каже Наталія Ікім, соціальна працівниця БФ “Право на захист”.

Нагадаємо, що мобільні групи діють в рамках проєкту БФ “Право на захист” у партнерстві з ACTED Ukraine «Підвищення cтійкості та спроможності до подолання труднощів найбільш вразливими домогосподарствами, що постраждали від конфлікту на Сході України».

07.02.22

Прокинутися зранку, заварити каву та дізнатися, що ти помер! На щастя, тільки згідно з документами. З такою дивною і водночас моторошною проблемою до Благодійного фонду «Право на захист» звернувся Денис у листопаді минулого року.

Передмова: Як Денис дізнався про факт власної смерті

Денис пояснив, що мешкає на території тимчасово окупованого Донецька. Розповів, що з колишньою дружиною в нього триває спір щодо його участі у вихованні їх спільної дитини, і тому він періодично моніторив веб-портал «Судова влада України» задля розуміння, які нові справи були ініційовані проти нього. Таким чином, несподівано для себе з’ясував, що колишня дружина звернулася до одного з районних судів м. Маріуполя із заявою щодо визнання факту його смерті. Мотиви такого вчинку колишньої дружини Денису невідомі, але він вважає, що це було зроблено лише для того, щоб у неї з’явилася можливість вільно перетинати з дитиною державний кордон України в будь-якому напрямку. Ось, що Денис розповів адвокату фонду:

«Ви навіть собі не уявляєте, як я був вражений. 5 листопада рано вранці я прокинувся, заварив запашну каву та вирішив перевірити, чи є якась нова цікава для мене інформація на веб-порталі судової влади України. Моя колишня дружина до цього часу через свого адвоката вже двічі зверталася до різних судів України з різними позовами. Один стосувався розірвання нашого шлюбу, другий – надання дозволу на перетин кордону нашій дитині без мого дозволу. Усі справи були вже розглянуті. Я давно планував подивитися на цьому веб-порталі, чи є якась нова інформація. І ось я заходжу на веб-портал до пошукової системи, вводжу дані про себе і бачу, що є нова справа, по якій 3 вересня 2021 року прийняте рішення про встановлення факту моєї смерті. Перша думка: «Дениска, невже це ти помер?!» 

Як довести, що ти не помер, якщо документи говорять інше?!

Зважаючи на те, що в Дениса був наявний кваліфікований цифровий підпис, він мав змогу зареєструватися в підсистемі «Електронний Суд» та отримав можливість ознайомитися з судовим рішенням. Він переконався, що воно дійсно ухвалене і стосувалося визнання факту саме його нібито смерті. Також Денис отримав можливість ознайомитися з усіма додатками, тобто копіями документів, які долучалися його колишньою дружиною до заяви про встановлення факту смерті. 

Денис надав усі наявні в нього матеріали та інформацію, які стосувалися цього комічно-кримінального питання, яке, втім, суттєво могло вплинути на можливість реалізації чоловіком повного обсягу його прав та інтересів. Бо якщо факт його смерті був вже зареєстрований в органах реєстрації актів цивільного стану, а як з’ясувалося пізніше, так і було, то такі обставини могли суттєво негативно вплинути на життя Дениса: для будь-яких правовідносин з іншими людьми чи державними органами він юридично не існував!

Регіональний адвокат Благодійного фонду «Право на Захист» Вячеслав Стасюк узгодив з Денисом перелік підготовчих дій. Після цього Денис, знаходячись у місті Донецьку, почав з’ясовувати, як могли бути видані його колишній дружині лікарське свідоцтво про смерть, довідка про причину смерті, свідоцтво про смерть. Денис шляхом звернення із запитами до місцевих медичних установ та де-факто органів реєстрації актів цивільного стану з’ясував, що всі документи, копії яких колишня дружина надала до суду задля встановлення та доведення факту його смерті, дійсно оформлювалися на тимчасово окупованій території, але оформлювалися різними установами та щодо факту смерті інших дійсно померлих осіб.

Після отримання від Дениса всіх підтверджуючих документів та оригіналу угоди про надання йому правової допомоги, Вячеслав Стасюк  приступив до підготовки апеляційної скарги на рішення суду.

12 січня 2022 року Донецький апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу по справі, ухвалив постанову, якою задовольнив апеляційну скаргу, рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 вересня 2021 року скасував, а заяву колишньої дружини Дениса про встановлення факту його смерті залишив без задоволення.

Юридичний коментар адвоката БФ «Право на захист» Вячеслава Стасюка

Фахівці юристи та багато інших звичайних громадян знають, що ще в 2016 році законодавці та органи державної виконавчої влади спробували максимально спростити процедуру встановлення фактів смерті чи народження на тимчасово окупованих територіях України; зокрема була максимально спрощена сама процедура судового розгляду таких справ та їх виконання, навіть не потрібно чекати набрання судовими рішеннями законної сили, щоб отримати в органах реєстрації актів цивільного стану відповідних свідоцтв про смерть чи народження.

Але приклад Дениса яскраво свідчить про те, що потрібно уважно вивчати документи, які подаються до суду, навіть якщо це робить адвокат, який представляє певну особу. Можливо все ж таки настав час для того, щоб узагальнити судову практику та чітко визначити перелік доказів, на підставі яких можна приймати рішення по таких категоріях справ, зокрема  фотознімки з кладовища чи можливо свідоцтва про поховання.

04.02.22

Уявіть, раптом ви опинились в іноземній країні. Ви не розумієте мову, не маєте знайомих чи родичів. Про влаштування на якусь роботу можна тільки мріяти. Щоб не померти з голоду,  ви маєте жебракувати або красти їжу, ночувати де вийде. 

Саме ці відчуття має особа без паспорта. А якщо вона відбувала покарання, то, найчастіше, суспільство від неї відвертається. Фактично, такі люди стоять на межі виживання та йдуть на повторні злочини. 

Майже в такій ситуації опинився Віктор. Він відбував покарання на території Росії. Після звільнення втратив усі документи та був депортований в Україну. Не маючи надії, чоловік звернувся до наших колег із проєкту допомоги особам без громадянства.

Адвокат БФ «Право на захист» Любов Ткаченко почала роботу з Віктором із співбесіди. Вона запропонувала чоловікові розповісти про себе: де народився, в якій школі навчався, де отримував перший паспорт та інші документи, де працював, як потрапив в Росію та за ґрати, де відбував покарання. Ці дані потрібні адвокату для надсилання адвокатських запитів, щоб підтвердити відомості, надані  Віктором. Перший результат не забарився – Віктор отримав свідоцтво про народження!

Далі наша колега направила запит до консульства України в Росії, щоб підтвердити належність Віктора до громадянства України. В грудні 2021 року всі документи, що мала адвокат,  були подані в міграційну службу для отримання паспорту.

А на початку лютого Віктор вже отримав такий омріяний паспорт громадянина України! Відтепер у його очах  сяє вогник надії. Чоловік вміє виготовляти меблі, робити всі види ремонтних робіт у приміщенні. А з паспортом він зможе влаштуватися на роботу офіційно, жити в гідних умовах та ніколи не повернеться до старого життя.  

Історія Віктора та, взагалі, кожного із тих, хто звертається по допомогу до нашого фонду – це не тільки складна юридична задача, а й життєва історія українців, що віддзеркалює сучасну історію України та її проблеми.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

03.02.22

Наш регіональний юрист Беретелі Руслан поділився цікавим досвідом роботи над складною справи родини ВПО, які перемістилися з тимчасово окупованих територій.


Над справою працювали одразу декілька офісів Благодійного фонду «Право на захист».

Руслан Беретелі про становище та права ромської спільноти в Україні

«З початком нового року потроху закриваємо справи, що перейшли «у спадок» із минулого. Зараз працюємо над оформленням паспорта літньому чоловіку, який загубив його, приїхавши вирішувати справи щодо своєї пенсії, а також над отриманням опіки над малолітньою дитиною для багатодітної родини з Красногорівки. Та є одна справа, яку вже завершили успішно, і це дає надію на не менш продуктивний та багатий на перемоги рік. Бо все ж таки, завдяки подібним справам не тільки люди отримують вкрай важливу допомогу, а й у нас з’являється підґрунтя для роздумів щодо правозастосовної практики»,


розповідає Руслан.

З проблемою в постановці на облік внутрішньо переміщеної особи (ВПО) в інтересах свого неповнолітнього сина, що є дитиною з інвалідністю, нещодавно звернулась жінка, яка переїхала з Донецька до Маріуполя. Її також цікавило отримання відповідної довідки.

Відсутність відповідного статусу могла стати не аби якою перешкодою при проходженні необхідних медичних обстежень для підтвердження інвалідності дитини і отримання необхідного медичного та санаторного лікування на території, підконтрольній уряду України. Син нашої клієнтки, після багатьох років лікування, лише нещодавно почав самостійно ходити. До того ж, ця дитина з обмеженими можливостями не єдина в сім’ї.

Основним «каменем спотикання» для державних службовців було те, що хлопець після отримання паспорту громадянина України, не мав реєстрації за місцем проживання в своєму місті на окупованій території, – відповідно, не мав можливості довести, що він з початку збройного конфлікту постійно проживав на непідконтрольній території та виїхав звідти лише у жовтні 2021р. Зазначимо, що мама та молодший син мали реєстрацію і отримали довідки ВПО, а старший син, який постійно жив разом із ними, не мав, і, відповідно, залишився без довідки.

На прийомі у фахівця одного з місцевих підрозділів служби соціального захисту населення дитині усно, в категоричній формі, було надано відмову у взятті на облік внутрішньо переміщених осіб, бо «не побачили» доказів постійного проживання на НКУУТ. Хоча повинні були взяти документи до роботи, після чого керівник у 15-ти денний термін має прийняти обґрунтоване законне рішення відповідно до наявних у заявника документів, що підтверджують проживання на окупованій території.

За телефонами гарячої лінії родина звернулась по допомогу до Маріупольського офісу БФ «Право на захист». Хлопця з мамою запросили на особистий прийом, де після ґрунтовного аналізу ситуації адвокат Галемський Сергій (Сергей Галемский) надав змістовну консультацію, та розпочався процес надання безпосередньо правничої допомоги. 

Юристка Ірина Ніколенко склала заяву до УСЗН, надала перелік необхідних документів та склала запити до відповідних інстанцій на підтвердження правової позиції у справі нашого бенефіціара.

Ситуацію додатково ускладнювала ще й та обставина, що більшість документів на підтвердження постійного проживання на НКУУТ, були видані владою ОРДЛО та до уваги при прийнятті рішення не брались.

На щоденній нараді фахівців Маріупольського та Курахівського офісів з’ясували, що і у колег, які обслуговують Мар’їнський, Покровський та де-які інші райони Донецької області, теж виникають аналогічні ситуації, тож вирішили обговорити цю проблему безпосередньо з керівництвом Департаменту соціального захисту населення Донецької області.

Отримати статус ВПО для дитини з інвалідністю. Історія сім’ї з ТОТ

На нараді, яка пройшла з використанням засобів відеозв’язку, юрист Курахівського офісу Беретелі Руслан обговорив з керівництвом Департаменту соціального захисту  Донецької області це питання на предмет розробки методичних рекомендацій для практичного використання на місцях. За результатами наради дійшли спільної думки, що потрібен усталений алгоритм у підходах для вирішення подібних ситуацій.

Начальник відділу ВПО ДСЗН зв’язався з колегами з департаменту освіти, які підтвердили наявність інформації в електронних реєстрах, що наш хлопець навчався у донецькій школі ще до початку конфлікту, тобто постійно там проживав. Ця інформація та відомості, що містились у наданих родиною документах, стали достатньою підставою для прийняти рішення на користь бенефіціара.

Отримання довідки ВПО відкриває шлях і до матеріальної підтримки державою тих, хто цього конче потребує.

Дякуємо керівництву Департаменту соціального захисту населення Донецької області за оперативність та відсутність зайвої бюрократії.

Отримати статус ВПО для дитини з інвалідністю. Історія сім’ї з ТОТ

Дякуємо колегам за наполегливість,
оперативність та добре серце!