Категорія: Історія успіху

Офіси БФ «Право на захист» розташовані по всій Україні. Це дає нам можливість підключати колег з інших регіонів безпосередньо, вирішувати всі питання надоперативно. Денис Мацола, монітор Львівського офісу БФ «Право на захист» розповідає, як йому вдається допомагати людям не тільки в межах своєї локації:

“Буваючи в органах соцзахисту, часто залишаю свій особистий номер мобільного, щоб люди могли передзвонити і попросити мене про допомогу напряму. Далі номер передають з рук у руки. Одного дня мені зателефонувала жінка 60 років, переселенка, вона просила про допомогу з пошуком житла. А я, звичайно ж, не зміг залишитися байдужим, хоча вона шукала житло не у Львові.

Вчителька української мови, родом з Донецька,  Її донька – 18-річна студентка, яка проживає в гуртожитку київського вишу, а мати – 90-річна пенсіонерка. Інших родичів у цій сім’ї не було. Жінка дуже хвилювалася за доньку, та всіляко намагалася оберігати її. А також їй необхідно було доглядати за старенькою мамою.

Що стосується самої жінки, то її залишили без пенсії,  вона змушена була виживати як могла. Відсутність житла було основною проблемою. Небайдужі люди пустили їх удвох з мамою пожити в гуртожитку в Києві. Це житло було нелегальним, і при кожній перевірці жінки мали ховатися. А потім  їм повідомили, що і цю кімнату вони повинні будуть звільнити… До того ж, у самої жінки були проблеми з ногами, що не дозволяло їй підніматися по сходах вище другого поверху. Ця умова дуже ускладнювали пошук житла. Ми обговорили всі варіанти: жінка була згодна навіть на будиночок в селі, аби не занадто далеко від Києва.

Я спілкувався з колегами з регіонів, ми підключили активістів. Шукали і шукали, … а потрібних варіантів все не було. Та ось одного  дня нарешті надійшли радісні новини: під Києвом нам вдалося знайти будиночок, саме такий, про який і мріяла наша героїня. Скоординували наші зусилля з колегами, і в телефонному я режимі я зміг контролювати, як відбувається переїзд.  Зараз жінка облаштувалася на новому місці, у неї є можливість допомагати двом близьким людям – матері і доньці.  Життя нарешті стало передбачуваним, з’явився  дах над головою, а разом з ним – затишок, надія, плани на майбутнє.  Звичайно, не всі труднощі ще вдалося подолати, але ми з колегами завжди готові скоординуватися, для того, щоб знову допомогти цій сім’ї.”[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Складно повірити, що в наше століття технологій, коли все відбувається на публіці, коли можна відстежити будь-кого, люди все ще зникають. Деяких з них – крадуть. Основна мета зловмисників – буд-яким чином отримати вигоду. Найчастіше це грошова винагорода, але не тільки. Історія, яку розказав монітор Маріупольского офісу БФ «Право на захист» Євген Кравчук, шокує.

“Все, що сталося, особливо запам’яталося, бо відбувалося y переддень свята. В ніч на 8 березня 2015 року. Невідомі увірвалися до будинку чоловіка серед ночі, витягнули його з власного ліжка та повезли в невизначеному напрямку. Чоловік не розумів, що відбувалося, і перебував y стані шоку. Кілька місяців його возили по підвалах і бункерах, змінюючи локації, не пред’являючи жодних вимог. Його життєдіяльність підтримували, але він був втомлений, виснажений і дезорієнтований.

А вдома на нього чекав син, який не міг знайти собі місця. Весь цей час чоловіка розшукували близькі. Ймовірніше, чоловіка збиралися обміняти, але які були умови обміну досі невідомо. Ймовірно, в плані зловмисників відбулися зміни, що змусили їх відмовитися від колишніх намірів. Через 3 місяці мук і життя у невідомості його вивезли з укриття і кинули в Покровську. Зрозуміло, що ніяких документів і речей у нього при собі не було. Допомоги чекати не було звідки. Але, незважаючи на розгубленість, чоловік здогадався звернутися до представників БФ «Право на захист».

Він перебував в ясному розумі і детально описував все, що з ним відбувалося. Повідомив домашню адресу, імена своїх близьких, до кого можна звернутися. Я звернувся до сина, він був схвильований і радий, що батько живий. Порадившись, було вирішено відправити чоловіка додому, тому необхідно було, аби син відправив документи і гроші на дорогу. Дуже швидко він передав все необхідне поштою, і ми змогли супроводити чоловіка в дорогу в зворотному напрямку. Це випадок кричущої несправедливості. На щастя, історія вирішилася позитивно. Ще кілька годин – і чоловік опинився вдома, в родинному колі.

У будь-якій складній життєвій ситуації ми, співробітники БФ «Право на захист», готові запропонувати свою допомогу, підтримку и захист тим, хто цього потребує”.[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Ще одна історія з циклу  #Історії_Моніторів. Цього разу не вказуємо ім’я оповідача. Іноді добро бажає залишитися невідомим.

«Я вважаю за краще не оголошувати імен добродіїв. Як на мене, кожна історія людської долі унікальна по-своєму, по-своєму відгукується. Мені найбільш близькі ті, що зачіпають родинні зв’язки. Тому найбільше вразила історія жінки з Києва.  Її 80-річна бабуся проживала в Макіївці.  За той час, що вони не бачилися, жінка стала мамою, тож бабуся – прабабусею. Дитина була ще занадто мала, коли онуці повідомили, що бабуся занедужала, стан її важкий, ймовірно, вона знаходиться при смерті. Жінка вирішила не гаяти часу та їхати, щоби попрощатися із дорогою людиною. Новонароджену двомісячну дитину вона взяла із собою, аби старенька встигла побачити немовля.

Молода мати швидко дізналася про деталі процедури отримання електронної перепустки, зібрала всі необхідні документи та вирушила у подорож. Вона дісталася КПВВ «Новотроїцьке», там і виникли проблеми. Дозвіл на перетин не був знайдений у базі. Документи збирала та оформлювала дуже швидко, тому, ймовірно, дані все ще оброблялися системою.

Основна складність полягала в тому, що на КПВВ «Новотроїцьке» була відсутня координаційна група, без якої неможливо вирішити це питання. Ситуація була не проста, часу обмаль, на руках немовля. Я просто не міг залишитися осторонь. Разом із водієм, який зазвичай відвозить моніторів до місця їхньої роботи, ми відвезли молоду матір із немовлям на КПВВ «Мар’їнка», де працювала координаційна група. Пояснили їм ситуацію, що склалася. Завдяки їхньому розумінню та зусиллям вдалося впевнитися в наявності всіх необхідних документів і розв’язати проблему. Жінка змогла перетнути лінію без довгих очікувань, та, сподіваюсь, встигла попрощатися з улюбленою бабусею».[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

При хворобі Вільсона людський організм має погіршене виведення міді і накопичує її в печінці, мозку, нирках і рогівці ока, що призводить до ушкодження цих органів.

Владислава Зомарева, монітор Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист», як і більшість людей не підозрювала про існування цієї генетично зумовленої недуги, адже вона зустрічається в одного зі ста тисяч людей. А потім познайомилася з героєм цієї історії. Він був тим єдиним на сотню тисяч.

«Все починалося із звичайного моніторингового візиту до сел Новоайдарського району. Про молодого чоловіка тридцяти років я дізналася від соцпрацівника. Раніше він жив і працював у Луганську, міг сам себе обслуговувати і забезпечувати життєво необхідними ліками. Жив із жінкою. Але у зв’язку з конфліктом змушений був покинути житло, втратив роботу, хвороба тим часом прогресувала. Співмешканка з ним не залишилася, і він оселився в одному з покинутих будинків в районі Бахмутівки. Із господарством йому стала допомагати місцева жінка, яка також опинилася в складній ситуації. Так вони і жили: він у будинку, а вона – у флігелі.

Молодому чоловікові  потрібний був огляд лікарів та проходження медкомісії, за висновками якої можна звертатися до органів соцзахисту по матеріальну допомогу. Але рішення цих проблем затягувалося, оскільки також були інші – з документами. Я почала з надання допомоги у відновленні документів. Водночас намагалася з’ясувати, як допомогти хлопцю в  проходженні медогляду. Виявилося, що в найближчому селищі, Бахмутівці, не проводиться медична консультація, немає навіть медпункту. Після втручання у вирішення цього питання працівників нашого офісу, у Царьовці, що також знаходиться поблизу, відкрили медпункт. Там кілька годин на  тиждень тепер працює медпрацівник, і це теж значне досягнення.

Що стосується чоловіка… Стан його був важким, тремтіння в тілі не давало спокою, наші поїздки давалися йому дуже складно. Але як тільки документи були готові, мені вдалося організувати для нього виїзну медкомісію. Діагноз складний, поліпшень немає, але ми раділи хоча б тому, що на основі висновків медиків була можливість отримати матеріальну допомогу.

Знову збір документів, написання звернень, і тепер належало лише очікувати відповіді. Важко, коли твоє життя висить на волосині, а організму для підтримки життєдіяльності необхідні ліки. На щастя, ця історія з позитивним результатом. Чоловік отримує необхідні йому виплати, будемо брати участь в грантових програмах допомоги. За ним доглядає небайдужа жінка. Вони підтримують один одного, не втрачаючи надії на відновлення миру.”[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Під час перетину КПВВ трапляється багато непердбачуваних ситуацій, і монітори  БФ «Право на захист» вирішують буд-які з них.

“Деякі труднощі трапляються через неуважність та з вини самих людей, – розповідає монітор Маріупольского офісу БФ «Право на захист» Денис Ярошенко. – Наприклад, був випадок, коли біля віконця паспортного контролю на КПВВ вітер вирвав з рук жінки талон, а вона й не помітила. Я встиг його підібрати, і підійти до віконця саме тоді, коли прикордонник вказав на недостачу, а жінка вже збиралася запанікувати. Доводиться бути дуже уважним і оперативним.

Ось і на КПВВ «Новотроїцьке» нещодавно трапилася ситуація, яка вимагала особливої педантичності і оперативності. Всі, кому доводилося користуватися послугами місцевого автобуса, знають, що сходинки там досить високі. Одна з жінок, спускаючись, на виході пошкодила ногу. Вона поривалася все-таки встати і вирішити свої проблеми самостійно. Метою цієї жінки було пройти процедуру фізичної ідентифікації, необхідну для отримання пенсії в подальшому.

Однак, біль був нестерпий … Я попросив про допомогу медиків з дружньої організації Première Urgence Internationale (PUI постійно присутні на КПВВ) приїхати на місце події. За їх висновками, травма була серйозна, – перелом стопи. Очевидно, що жінка потребувала госпіталізації. Але настрій її був дуже бойовий, вона збиралася пройти ФІ будь-яким шляхом. Не залишалося нічого іншого, як просити медиків підвезти нас з нею до мобільного відділення “Ощадбанку”. Саму процедуру ФІ проходили частково в кареті медиків. Я допомагав фотографувати жінку, і велике спасибі працівникам “Ощадбанку”,  які пішли на поступки в цій непростій ситуації.

У якийсь момент я подумав, що травмована жінка набагато більше переживає про пенсійне питання, ніж про власне здоров’я. На щастя і завдяки небайдужості оточуючих, всі справи вдалося владнати дуже швидко. Жінка заспокоїлася, – пенсійне питання було закрите. А я був спокійний, оскільки в подальшому на неї чекала госпіталізація і допомога медиків, від якої відмовитися вона вже не могла. Попереду – довгий період реабілітації, бажаю жінці якнайшвидшого одужання, а всім іншим – трохи більше уважності.”[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Продовжуємо кампанію #Історії_моніторів. Родіонова Ольга, монітор Харківського офісу БФ «Право на захист», розповідає:

“Зазвичай я вирішую питання надання первинної правової допомоги. Більшість людей звертаються із проханням відновити документи. Та не тільки… Розповім про те, як вдалося допомогти багатодітній родині переселенців з Донецької області.

[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Монітора Маріупольского офісу БФ «Право на захист» Катерину Рачинську колеги знають як особу співчуваючу і чуйну. Катерина з власної ініціативи на сторінці в соцмережі ініціює збір коштів для тих, хто трапив в біду.

“Працюю монітором з кінця 2016 року, і за цей час довелось побачити безліч людей, які залишились в складних умовах та ситуаціях. Кожна історія вражає у саме серце.

Навесні 2017-го від мешканців місця компактного проживання міста Курахове я дізналася про те, що в одній із кімнат гуртожитку мешкає чоловік років 60-ти. Він скаржився на погане здоров’я та самопочуття, виглядав відповідно до свого стану, але в лікарню його прийняти відмовилися. Поспілкувавшись з чоловіком, я з’ясувала: він – внутрішньо переміщена особа з міста Мар’їнка. Власне житло пошкоджене, а близьких – немає.

Через небайдужість та співчуття взялася йому допомогати. Ми попрямували до лікарні міста Курахове,  – необхідне було обстеження лікарів. Там мені вдалося умовити головного лікаря направити чоловіка до інфекційного відділення, бо інші вже були переповнені.

Попередні висновки лікарів були невтішні. У чоловіка підозрювали онкологію. Але підтвердити остаточний діагноз ніхто не міг, бо найближче онкологічне відділення знаходиться у Краматорську. Терміново потрібно було зробити діагностіку за допомогою МРТ. Для цього ми вирушили до Мирнограду.

На жаль, після обстеження страшний діагноз підтвердився. Чоловікові вже нічим не можна було зарадити. І я подумала, що, мабуть це вдвічі болючіше: доживати свої останні дні у хвороби, без сім’ї і домівки…

Ми, сторонні люди, старалися організувати його спокій і комфорт в останні дні життя. Чоловік прожив їх у турботі та гарних умовах. Вірю, він був щасливий у своєму оточенні, доживаючи останні дні  тяжкого життя. І знайшов свій спокій”.[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Олена Пазенко, монітор Дніпровського регіонального офісу БФ «Право на захист» розповідає: “Наталочці всього 19 років, але вона вже доросла й мудра. Вони із мамою переїхали  до Кривого Рогу, не маючи поряд ні родичів, ні друзів. У матері трапився розрив аневризми, прогнози лікарів були невтішні. 16-річним підлітком Наталка була змушена пійти працювати, щоб якось вижити та піклуватися про маму.  

Мама потроху одужувала. У Наталки з’явився чоловік, який навіть прописав її в селі у своєї матері, Здавалося, життя налагоджується. Та коли дівчина завагітніла…коханий зник, подався на заробітки за кордон.

Через прописку в селі на Дніпропетровщині дівчині відмовили у видачі довідки ВПО, вона не отримувала жодних виплат та вимушена була лишати новонародженого з хворою мамою аби йти працювати. Вслід за всіма негараздами у мами, яка ледь одужала, діагностували іншу важку хворобу.

Коли дівчина звернулась до мене по допомогу, темні кола під очима виказували безсонні ночі, але вона намагалась бути сильною. Наталя була впевнена, що не має права ні на статус, ні на пільги для ВПО, оскільки  2017-го року прописалась в селі на Дніпропетровщині. Я розуміла безпідставність відмови у видачі довідки дівчині та її дитині. Але часу судитися не було, тому, коли прийшов час мого наступного виїзду до району, де була прописана дівчина, ми поїхали разом аби виписати Наталку. 

Дякувати, що всюди нам траплялись небайдужі люди. Паспортист була у відпустці, і ми привезли її на роботу прямо з городу. Виписавши Наталочку з малечею з села, в той же день оформили їй довідку ВПО,  заяву на адресну допомогу. Згодом вдалося отримати всі інші види соціальної допомоги. А наш юрист В’ячеслав передав візочок та стільчик для малечі. 

Звернувшись до БФ «Право на захист», Наталя знайшла не тільки небайдужих людей, а й друзів, які не лишають її сам на сам з проблемами. Сьогодні Наталя студентка вишу, працює, дбаючи про хвору маму і маленького сина.”[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Монітор Харківського офісу БФ «Право на захист»  Марина Гринівська часто допомагає вирішувати проблеми ромів. Це вразлива соціальна група, яка не може ні сформулювати власні правові потреби, ні захистити свої права.

Марина розповідає: «У населеному пункті Вільшани поблиз Харкова проживає значна кількість представників ромської спільноти. Офіційно більшість місцевих ромів ніде не працює. Багатьом рекомендують звернутися до центру зайнятості, та вони відмовляються. Їх суспільство традиційно історично замкнуте, з ними складно взаємодіяти. Ізольованими від суспільства роми стають через культурні особливості і стиль життя. 70% — не вміють ні читати, ні писати.  Не дивно, що деякі взагалі не мають документів. Про знання українських законів навіть не йдеться. Вони не орієнтуються в правовому полі, не знають механізмів звернення до органів влади.

Проте, створюють сім’ї, в них народжуються діти, і питання оформлення документів все одно доводиться вирішувати. Тоді по допомогу йдуть до нас. Мені найчастіше  доводиться звертатися до співробітників Управління праці та соціального захисту населення та Пенсійного фонду.

Зовсім нещодавно я допомагала родині трирічної дитини отримати матеріальну допомогу на утримання малечі. У скрутному становищі та соціально ізольовані, воні потребували підтримки, але не знали де її шукати. Батько офіційно не працює, мати не має паспорта.

Складаючи звернення до органів соціального захисту, мені доводиться пояснювати людині значення кожного написаного слова, кожної літери. Адже вона, будучи неписьменною, фактично, малює під моїм керівництвом, а це  відповідальність. Значення кожного закону пояснюю на прикладах з життя. Ось і цей чоловік не став виключенням. Та мої зусилля принесли результат. Оформивши безліч документів, вдалося допомогти чоловікові отримати матеріальну допомогу для дитини.

Проблема ромів в Україні набагато ширше однієї сім’ї, але я рада, що мені вдалося долучитися до її вирішення зі свого боку».[/vc_column_text]

[/vc_column_text]