Категорія: Історія успіху

Олексій Істомін, Монітор Слов’янського регіонального офісу БФ «Право на захист», приєднується до кампанії #Історії_моніторів.  Він працює на КПВВ двічі на тиждень, тому історій, з цим пов’язаних, накопичилося чимало. Олексій розповідає:

“Найчастіше складнощі з перетином виникають у людей похилого віку. Це й не дивно: скільки б не намагалися поліпшити умови перебування людей на КПВВ, а хвилювання і вік беруть своє. Багато хто боїться залишитися без пенсій, збираються похапцем, забувають оформити перепустку, а іноді і документи.

Якось я допомагав жінці 80 років. Вона прямувала з боку непідконтрольної території на підконтрольну. Метою її подорожі, як нескладно здогадатися, було отримання пенсії. Вона подолала значний відрізок шляху, а на КПВВ раптом виявилося, що її перепустка більше не дійсна. Жінка була в розпачі, втомилася і перехвилювалася, тому відчула слабкість. Знадобилася моя допомога.

Я провів її в намет медиків, щоб привести до тями, вислухав всі її побоювання щодо втрати пенсії. Коли жінці полегшало, пояснив їй: проблему ми вирішимо за допомогою Координаційної групи. І швидше за все, їй вдасться перетнути КПВВ в той же день. Так і вийшло: за допомогою фахівців КГ ми склали заяву на оформлення нової перепустки. До того як перепустку було оформлено, довелося почекати всього 3 години. Гадаю, ці години очікування здавалися для неї нестерпно довгими. Але в той же день вона успішно вирішила всі пенсійні питання.

Мені шкода, що пенсіонери змушені жити в страху і  поневіряннях через те, що гарантовано їм законом. Наша місія – допомагати і вирішувати складні ситуації на всіх етапах, з чим ми успішно справляємося. Будь ласка, звертайтесь”.[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Монітор Слов’янського регіонального офісу БФ «Право на захист» Олеся Данцева приєднується до кампанії #Історії_моніторів: 

“Минулого тижня в наметі МНС я зустріла молодого чоловіка. Він був сумний і, як і більшість тих, хто потрапили в складну ситуацію, розгублений. З його розповіді стало відомо, що родом він з Донецька, а зараз проживає в Костянтинівці. Довгий час він взагалі не перетинав КПВВ, тому не оновлював документи. Однак, нещастя спіткало несподівано. Того ж дня, як його повідомили про смерть в родині, він вирушив до Донецька на похорон. Та через проблеми з перепусткою він не зміг перетнути КПВВ. І наразі залишався в очікуванні, наодинці з проблемою, занурений в тяжкі думки. Втішати його було марно, але я могла надати йому реальну допомогу.

Запропонувала звернутися до Координаційного Центру, для того щоб фахівці посприяли екстреному перетину. Разом ми спланували наші дії. З непідконтрольної території був надісланий скан свідоцтва про смерть, і відразу ж працівники Координаційного Центру взялися вирішувати питання з паперами.

Вони зреагували дуже оперативно, і всього три години потому молодий чоловік отримав всі необхідні дозволи та  пройшов контроль. Сподіваюся, його мандрівка додому була вдалою, дуже співчуваю його втраті.

Велике людське спасибі тим, хто не залишається байдужим. Саме людський фактор є вирішальним в таких непередбачуваних обставинах. Найчастіше ми обмежені часом в рішенні проблем, але людяне ставлення і чіткі злагоджені дії обов’язково допомагають подолати складнощі”.[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Дмитро Саєнко, монітор Слов’янського регіонального офісу БФ «Право на захист» :

«Часто працюю на КПВВ. За півтора роки роботи в команді БФ «Право на захист» маю вже кілька цікавих історій. Розповім, мабуть, випадок, як вдалося допомогти чоловікові з Бахмута.

Він не міг знайти роботу вдома, вирішив ризикнути, виїхавши в Москву на заробітки. За місцевими законами, іноземний громадянин може перебувати в РФ не довше 90 днів протягом півроку. Якщо термін перебування закінчився, йому потрібно покинути Росію і виїхати до України.

Сусіди на новому місці проживання знали, в якій ситуації знаходиться чоловік, про його фактично нелегальне становище, та повідомили про нього правоохоронним органам. Оскільки чоловік не мав необхідних паперів, його затримали, а після – депортували з країни через Ростов. Тож, він опинився на неконтрольованої урядом України території, в Горлівці.

Ось в цьому і полягала основна складність. На КПВВ йому повідомили, що для вирішення питання з перепусткою необхідно буде чекати 10 днів. Дві ночі чоловік провів на Горлівському вокзалі. Знаходився в невіданні, був розгублений, а потім знову прийшов на КПВВ, де ми і познайомилися з ним.

Вдома на нього чекала мама, дружина і брат. Не від хорошого життя він подався на чужину, а тепер не міг потрапити додому. Я співчував йому по-людськи. І мені спало на думку: його брат міг би привезти на КПВВ необхідні документи, що спростило б оформлення перепустки. Рішення проблеми виявилося таким простим! Я зв’язався з братом, той приїхав, передав все необхідне. І замість 10-денного очікування, залишалося чекати лише 5 годин до бажаної зустрічі з близькими.

Радий, що вдалося скоординувати дії на шляху до вирішення проблеми. Хотілося б побажати всім гідного майбутнього і бути корисним на своїй батьківщині».[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Часто наші потенційні бенефіціари висловлюють недовіру в тому, що реальна допомога може бути надана.

Гучне “Не вірю!” почув Антон Родін, монітор Харківського регіонального офісу БФ «Право на захист» у відповідь на пропозицію допомоги в свій перший робочий тиждень під час моніторингового візиту до Вовчанська. Він розповідає:

“Я тільки-но приступив до роботи, одним з перших об’єктів для відвідування був гуртожиток. Колоритна пані відкрила двері, і було з першого погляду зрозуміло, що саме вона могла б стати моєю першою підопічною. Здогадувався, що багато людей демотивовані, не звикли розраховувати на підмогу в боротьбі із своїми труднощами. Однак, було дивно зустріти таку  впевнену відсіч одразу. Попри те, що моя пропозиція допомоги була сприйнята з невірою в можливість реальних дій, я вирішив довести жінці зворотнє.

Її історія не була винятком: як і багато інших, вона була переселенкою, мала проблеми з виплатою пенсій. Мати її залишилася в Горлівці, інших членів сім’ї не було. Жінка страждала на діабет, для забезпечення життєдіяльності були потрібні дорогі ліки та спеціальне харчування. Вдалося надати допомогу в повному обсязі: відновити виплати пенсії і оформити матеріальну допомогу. Завдяки цьому жінка отримала можливість придбати мультиварку і дотримуватися рекомендованої лікарем дієти. Ось уже 2 роки ми підтримуємо добрі дружні стосунки, жартуючи над її пересторогою в перші хвилини нашого знайомства.

Хочу переконати всіх: допомога, котру ми надаємо, – реальна. Висловлюю окрему подяку тим, хто сприяє в її наданні. Це працівники “Ощадбанку”, Пенсійного фонду, інших держструктур. Їх втручання на перший погляд непомітне. Але, вплив кожного, хто по-людськи співчуває і допомагає вирішувати нагальні питання, неоціненний”.[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Дмитро Щербаков, монітор Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист» ділиться спогадами:

“Якось я здійснював один з моніторингових візитів до Станиці Луганської. Будинки на вулиці тоді були вщент понівечіні снарядами, мало що нагадувало про колишнє життя. Біля однієї з хвірток мене привітала жінка похилого віку. Запросила до будинку, такого ж розбитого як і сусідські.

Моя співрозмовниця  проживала з 12-річною онукою. Половину будинку, меблі та всі пожитки було цілком знищено, а другу жінка намагалася відбудувати власними силами, тому замість стін було сяк-так скріплено фанерні дошки. Холод проникав в будинок, опалення не було. Готувати їжу доводилося на пошкодженій електропечі, яка іскрила і була небезпечна для життя. Але і ця ситуація була кращою за попередню. Адже раніше бабусі з дитиною доводилося ночувати в бомбосховищі, перебуваючи в будинку тільки вдень, оскільки будь-які умови для життя були відсутні.

Мама дівчинки залишилася в Луганську. І в майбутньому бабуся хотіла б оформити опіку над дитиною на себе. Родині була потрібна підтримка. Насамперед ми надали сім’ї гуманітарну допомогу – забезпечили конвектором, піччю, ковдрами. Це був перший крок для поліпшення ситуації.

Не здивувався, коли з’ясувалося, що у жінки існує пенсійна заборгованість. Тому взявся допомагати їй  і з цією проблемою. Як завжди, за допомогою наших юристів пенсійне питання вдалося вирішити. Будинок потихеньку оживав. А от питання опіки над дитиною відклали. Сподіваюся, те, що обставини склалися саме так – на краще.

Головне – вдалося взяти участь у відновленні нормального життя сім’ї в скрутний для них момент. Готовий робити це для кожного, хто потребує”.[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Продовжуємо кампанію #Історії_моніторів. Ельвіра Ставінова, монітор Слов’янского регіонального офісу БФ «Право на захист» ділиться:

“Як і більшість у моїй практиці, історія, яку я пригадую, про відновлення пенсії. Цей випадок викликав неабияке обурення.

У зв’язку з конфліктом жінка 80 років змушена була переїхати у Новолуганське до далеких родичів, які взялися її опікувати. Як і більшість людей її віку, вона мала проблеми зі здоров’ям, погано пересувалася.

Цієї причини було достатньо, аби місце свого проживання вона не покидала. Про подорожі навіть не йшлося.  Бабуся звернулася з проханням допомогти їй відновити нарахування пенсії. З невідомої причини і без будь-яких пояснень пенсію перестали виплачувати близько півроку тому.  Хоча останній раз вона перетинала лінію зіткнення в 2014 році. Було очевидно, що в системі сталася якась помилка, але скільки ж обурення вона викликала! Жінкою просто знехтували.

Після проведення консультацій з юристом БФ «Право на захист», ми разом з бабусею перебували в бойовому настрої.  Необхідно було скласти звернення, потім пройти процедуру Фізичної Ідентифікації а також дотримати деякі формальності. Ми склали план дій, озброїлися беззаперечними аргументами на користь бабусі та почали штурмувати Пенсійний Фонд. Звичайно ж, вирішення проблеми вимагало деякого очікування від докладених зусиль. Але нашого запалу вистачило, рішення про відновлення пенсії було прийнято. Очікується і виплата заборгованості в найближчому майбутньому.

А всім, хто втратив надію, раджу не впадати у відчай та звернутися до нашої організації. За допомогою  професіоналізму і людяності ми допомагаємо відновити справедливість, а відповідно і якість життя кожному, хто звернувся по допомогу”.[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Сергій Чечель, монітор Запорізького офісу БФ «Право на захист» ділиться своєю історією в межах кампанії #Історії_моніторів:

“Серед моїх бенефіціарів була жінка, чия людська чарівність так впливала на оточуючих, що ті не могли залишитися байдужими і пройти повз, кожен був готовий надати їй допомогу. Жінці було вже за 60, коли вона змушена була переїхати з рідного Донецька в Дніпро. Пенсію вдалося зберегти, оскільки всі формальності з документами були дотримані. При цьому вона змушена була винаймати житло, –  грошей було в обріз, а то і зовсім не вистачало. Весь її бюджет був розрахований до останньої копійки, після оплати житла грошей на їжу майже не залишалося. Звичайно ж, їй була потрібна і фінансова допомога, і будь-яка посильна людська. Однак, те, як трималася ця жінка в її становищі було гідно поваги.

Наймане житло знаходилося на 4 поверсі 5-поверхівки. А двері її квартири завжди залишалися відкритими. Як і серце. Спілкуватися з нею було надзвичайно легко і приємно. У відповідь оточуючі платили їй турботою і добротою. Сусіди наглядали за нею і всіляко намагалися її опікувати. Їй було важко пересуватися, але гості постійно відвідували її самі. При всіх своїх негараздах: діабеті, проблемах з суглобами, вона зберігала бадьорий настрій і життєрадісність.

Звичайно, і я став її відвідувачем. В її випадку необхідно було оформити групу інвалідності, це дало б можливість отримувати додаткову фінансову допомогу. Саме так ми і вчинили. З великим задоволенням я опікувався нею. Результат наших старань був очікуваним: вдалося оформити інвалідність, а в подальшому – і адресну допомогу.

Люди, які обирають радіти життю в будь-яких обставинах, незмінно отримують добро у відповідь. Життя цієї жінки на новому місці і в новому оточенні склалося в цілому вдало, а мені вдалося цьому посприяти”.[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Допомога Тетяни Воробйової, монітора Маріупольського регіонального офісу БФ «Право на захист» найчастіше потрібна переселенцям:

“Історії моїх підопічних, з одного боку, мають багато спільного, а з іншого, кожна історія – унікальна. Розповім про сім’ю переселенців з Донецька. Їх вимушений переїзд в Кирилівку кілька років тому збігся з іншою трагедією. 11-річний хлопчик, якого виховують мама з бабусею, раніше був звичайною дитиною і ходив у садок. Але одного дня отримав травму, після чого стан його здоров’я різко погіршився. Дитині поставили діагноз ДЦП, – нині хлопчик не ходить і не розмовляє.

Мама змушена перебувати з сином щосекунди: дитина потребує постійного догляду і уваги. Працювати жінка не може. Нелегку місію із забезпечення сім’ї взяла на себе бабуся. Через скрутне становище родини, жінка похилого віку була згодна братися за будь-яку чорнову роботу. Аби мати можливість оплачувати наймане житло, вечорами вона мила підлогу в школі.

Завдяки зусиллям представників БФ «Право на захист» нам вдається допомогти багатьом людям. На жаль, деякі часто бувають демотивовані, бо звикли розраховувати тільки на себе. От і жінки намагалися долати негаразди власними силами, не просили ні в кого ні допомоги, ні захисту, підтримували одна одну.

Родині потрібні були гроші на реабілітацію хлопчика, а їм не вистачало навіть на побутові потреби… Поспілкувавшись, вдалося переконати матір да доньку в тому, що вони мають законне право на отримання фінансової допомоги. Тож, насамперед ми звернулися до УСЗН Волноваського району, а трохи пізніше склали звернення і в інші інстанції. Завдяки наполегливості та постійному контролю вдалося отримати адресну допомогу. Зрештою, ми отримали лише позитивні відповіді звідусіль.

Щиро бажаю, аби життя цієї сім’ї з часом налагодилося. Хочу звернутися до всіх, хто потребує допомоги та захисту: ми завжди допоможемо відстояти ваші законні права. Вірте у можливість та не нехтуйте нею.”[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Максим Голтвяницький – монітор Сєвєродонецького офісу. Кваліфікований юрист, Максим тривалий час займався питаннями дотримання прав переселенців і постраждалих від конфлікту на Донбасі. Він розповідає:

“Ми познайомилися з героєм цієї історії досить давно. Але допомогти чоловікові я зміг тільки тоді, коли приєднався до колективу БФ «Право на захист».

Я знав, що він – людина дуже своєрідна, свій шлях і непросту долю обрав сам. Більше 20 років тому назад чоловік скоїв розбійний напад, за що згодом і був засуджений. Однак, зі своїм вироком він змиритися не міг, і після винесення вироку вирішив переховуватись. Заради п’янкого повітря свободи він був готовий щезнути, а на момент нашого знайомства роками перебував у бігах. Фактично, він значився зниклим.

Час минав, і з його плином змінювалися цінності. За роки поневірянь у його свідомості все ж сталася переоцінка. Багато років потому чоловік зрозумів, що життя пройшло шкереберть, але для нього час завмер у той момент, коли він побажав зникнути для всіх. Замітаючи сліди, він не міг жити як нормальна людина, не мав прав, які забезпечені будь-кому з членів суспільства. Вік брав своє, а він залишився ні з чим.

Чоловік все ж зробив усвідомлений вибір, навіть розуміючи, що відновлення документів, швидше за все, спричинить за собою перегляд справи і вироку. Не описуючи довго і докладно, скажу, що попереду на нас чекала довга робота: ідентифікація, а згодом і відновлення всіх документів. Мені вдалося повернути цій людині втрачену особистість, якою б вона не була.

Ніколи не пізно повернутися до витоків, аби виправити помилки”.[/vc_column_text]

[/vc_column_text]