Зробити пожертву
Укр / Eng

Категорія: Історія успіху

20.08.19

Історія цієї родини стала для наших колег не просто однією з поточних робочих справ. У листопаді 2018 року в Олександра та Тетяни з Мар’їнки Донецької області народилася довгоочікувана донечка Богданка – батьки чекали на її появу довгих 16 років. На другу добу життя дівчинки лікарі виявили у неї рідкісну патологію. Дитина потребувала негайного хірургічного втручання — їх із мамою терміново доправили до лікарні Дніпра. Попереду на Богдану чекали операції та довготривала реабілітація, тож родина змушена була переїхати до Дніпропетровської області.

Саме тоді наші колеги з Курахового звернулися до нашого ж офісу в Дніпрі — адже сім’ї Олександра та Тетяни на новому місці дуже потрібна була підтримка та допомога. Дніпровська філія нашої організації не залишилася осторонь — колеги робили все можливе, аби хоч якось зарадити в біді. Так, наприкінці 2018 року вони допомогли родині Богдани отримати гроші на реабілітацію доньки в межах тоді ще чинної програми фінансової допомоги. Також колеги знаходили благодійників, розміщували в соціальних мережах інформацію із закликами допомогти, збирали речі, іграшки та все необхідне для дитини.

Зараз операції й реабілітація вже позаду. Але нещодавно Тетяна знову звернулася до БФ «Право на захист» – вже за юридичною допомогою щодо реєстрації дитини за місцем проживання матері. Наша команда допомогла, проте і на цьому спілкування нашої організації з жінкою не припинилися. Так сталося, що цьогоріч Тетяна зустріла свій ювілей у лікарні. Коли про це дізналися співробітники БФ «Право на захист», вони завітали до іменинниці та привітали її зі святом. Адже ця сім’я вже давно стала близькою для наших колег — Тетяна ділиться з ними світлинами та відео з малечею, її досягненнями.

Ми ж у свою чергу бажаємо Тетяні сил, витримки та терпіння, а Богданці рости здоровою та щасливою на радість батькам. І завжди будемо раді допомогти.

05.08.19

Сичу Івану Віталійовичу (П.І.Б. змінені, – прим. Авт.) 58 років. У 2011 році він вийшов на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1. До початку конфлікту на сході України перебував на обліку в одному з районних управлінь Пенсійного фонду України (ПФУ) м. Донецька.
Восени 2014 року чоловік був змушений покинути місце проживання та переїхати до смт Олександрівка Кіровоградської області. Після того, як його взяли на пенсійний облік за новим місцем проживання, Іван Віталійович отримав заборгованість із пенсій за минулий час. Йому також відновили виплату пенсії, припинену у серпні 2014 року.
Та в листопаді 2016 року місцеве управління ПФУ протиправно припинило виплати. Мотивували це рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області у зв’язку зі встановленням факту відсутності чоловіка за фактичним місцем проживання в смт Олександрівка.
Після поновлення з 1 грудня 2017 року за рішенням тієї ж самої комісії поточних пенсійних виплат, місцевий орган ПФУ відмовлявся виплачувати заборгованість за період з 1 листопада 2016 року по 1 грудня 2017 року. Самостійно відстояти власні права і захистити майнові інтереси Іван Віталійович не зміг, тож у березні 2018 року звернувся по допомогу на гарячу лінію БФ «Право на захист». Юристи найближчого до місця проживання, дніпровського, офісу організації його проконсультували і взялися за справу, підготувавши позовну заяву до Кіровоградського окружного адміністративного суду. Уже на початку травня за позовом пенсіонера. суд відкрив провадження за адміністративною справою А 5 червня 2018 року – ухвалив рішення про задоволення позовних вимог. Суд зобов’язав Головне управління ПФУ в Кіровоградській області здійснити виплату чоловіку належної йому пенсії, а також – упродовж місяця відзвітувати про виконання рішення.
Пенсійний орган не виконував судове рішення, тож у березні 2019 року юристи дніпровського офісу БФ «Право на захист» знову звернулися до Кіровоградського окружного адміністративного суду. Цього разу – аби дізнатися про результати розгляду звіту ПФУ, а у разі неподання звіту або повідомлення неправдивої інформації, – накладення штрафу на керівника ПФУ через невиконання рішення та вимог суду (відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд постановив накласти штраф на керівника ГУ ПФУ в Кіровоградській області за невиконання рішення суду та стягнути 50% цього штрафу на користь позивача, Сича Івана Віталійовича. 18 квітня 2019 року судове рішення в частині зобов’язання здійснити виплату пенсіонеру належної йому пенсії за період з 1 листопада 2016 року по 1 грудня 2017 року, виконали в повному обсязі. А після того як Третій апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Кіровоградській області на ухвалу про накладення штрафу на його керівника, в червні поточного року виконана і вона, тож на рахунок Івана Віталійовича надійшли кошти від керівника пенсійного органу в обсязі суми штрафу.

05.08.19

Сичу Івану Віталійовичу (П.І.Б. змінені, – прим. Авт.) 58 років. У 2011 році він вийшов на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1. До початку конфлікту на сході України перебував на обліку в одному з районних управлінь Пенсійного фонду України (ПФУ) м. Донецька.
Восени 2014 року чоловік був змушений покинути місце проживання та переїхати до смт Олександрівка Кіровоградської області. Після того, як його взяли на пенсійний облік за новим місцем проживання, Іван Віталійович отримав заборгованість із пенсій за минулий час. Йому також відновили виплату пенсії, припинену у серпні 2014 року.
Та в листопаді 2016 року місцеве управління ПФУ протиправно припинило виплати. Мотивували це рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області у зв’язку зі встановленням факту відсутності чоловіка за фактичним місцем проживання в смт Олександрівка.
Після поновлення з 1 грудня 2017 року за рішенням тієї ж самої комісії поточних пенсійних виплат, місцевий орган ПФУ відмовлявся виплачувати заборгованість за період з 1 листопада 2016 року по 1 грудня 2017 року. Самостійно відстояти власні права і захистити майнові інтереси Іван Віталійович не зміг, тож у березні 2018 року звернувся по допомогу на гарячу лінію БФ «Право на захист». Юристи найближчого до місця проживання, дніпровського, офісу організації його проконсультували і взялися за справу, підготувавши позовну заяву до Кіровоградського окружного адміністративного суду. Уже на початку травня за позовом пенсіонера. суд відкрив провадження за адміністративною справою А 5 червня 2018 року – ухвалив рішення про задоволення позовних вимог. Суд зобов’язав Головне управління ПФУ в Кіровоградській області здійснити виплату чоловіку належної йому пенсії, а також – упродовж місяця відзвітувати про виконання рішення.
Пенсійний орган не виконував судове рішення, тож у березні 2019 року юристи дніпровського офісу БФ «Право на захист» знову звернулися до Кіровоградського окружного адміністративного суду. Цього разу – аби дізнатися про результати розгляду звіту ПФУ, а у разі неподання звіту або повідомлення неправдивої інформації, – накладення штрафу на керівника ПФУ через невиконання рішення та вимог суду (відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд постановив накласти штраф на керівника ГУ ПФУ в Кіровоградській області за невиконання рішення суду та стягнути 50% цього штрафу на користь позивача, Сича Івана Віталійовича. 18 квітня 2019 року судове рішення в частині зобов’язання здійснити виплату пенсіонеру належної йому пенсії за період з 1 листопада 2016 року по 1 грудня 2017 року, виконали в повному обсязі. А після того як Третій апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Кіровоградській області на ухвалу про накладення штрафу на його керівника, в червні поточного року виконана і вона, тож на рахунок Івана Віталійовича надійшли кошти від керівника пенсійного органу в обсязі суми штрафу.

02.08.19

Кожна справа, яку ведуть наші адвокати, щодо компенсації — навіть найуспішніша — завжди має гіркуватий присмак, бо починається зі втрати. Іноді втрати жахливої, пом’якшити біль від якої неможливо. Саме тому для наших колег настільки важлива перемога в таких випадках, бо для клієнтів БФ «Право на захист» це не просто судові рішення, а крихка надія на те, що попереду все-таки чекає щось хороше.
Але є історії, які вражають навіть наших юристів, які вже багато чого встигли побачити та почути, надаючи правову допомогу людям, постраждалим через події на сході України.

31 липня 2019 року суд першої інстанції повністю задовольнив вимоги позивачки — жительки Донецької області, яка діяла від свого імені та від імені своєї неповнолітньої онуки, щодо відшкодування моральної шкоди внаслідок загибелі близької людини. Рішенням суду з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України стягнуто 2 000 000 грн на користь двох осіб. Та за цією новиною — людська трагедія, а за словом «позивачки» — мати, яка втратила доньку, та дитина, яка в п’ять років залишилася без матері.

Як зауважив наш колега — адвокат БФ «Право на захист» Леонид Серафимович, який представляв інтереси жінки та її онуки в суді, навіть попри те, що зараз в роботі в нього знаходиться кілька подібних справ, саме цей випадок вражає та досі має резонанс навіть на тлі всього того, що відбувається на сході країни.
Адвокат наголосив, що по даній справі проводилася комісійна судово-психологічна експертиза для визначення глибини та тяжкості моральних страждань позивачки та неповнолітньої дитини.

З пояснень позивачки в судовому засіданні:
«Самое тяжелое это каждый раз повторно переживать этот день. Но я то что? Внучка ведь всё понимает уже… Для нас 8 Марта это страшный день… Везде мимозы, утренники… Дети поздравляют своих мам, учат стихи про маму…
А у нас кошмар! Хоть не ходи в этот день никуда… Но с кем её оставить?»

Суд тривав близько півтора року. «Не вважаю, що це занадто довго, адже ми отримали той результат, на який сподівалися, — говорить адвокат БФ «Право на захист» Леонід Серафимович. — Звісно, це ще тільки суд першої інстанції. Безперечно, відповідачі подаватимуть апеляційну скаргу. Але ми маємо всі підстави вважати свої вимоги до держави обґрунтованими. Адже забезпечення безпеки громадян та їхньої особистої недоторканості, — обов’язок держави. А у разі неспроможності забезпечити порядок та безпеку в державі виникає обов’язок компенсувати завдану шкоду — незалежно від того, хто її спричинив».

30.07.19

Згідно з даними Управління Верховного Комісара ООН з прав людини, станом на 15 травня 2019 року — за понад 5 років збройного конфлікту — на Сході України загинуло щонайменше 3331 цивільна особа. Тобто мова йде про людей, які не брали участі у бойових діях. На превеликий жаль, державою не розроблено жодних правових механізмів виплати компенсації особам, які втратили своїх близьких в таких обставинах. Але навіть це не стає на заваді юристам БФ «Право на Захист», які відстоюють в українських судах права постраждалих громадян — та роблять це успішно. Навіть коли мова йде про такі непрості справи, як відшкодування моральної шкоди за загибель близького родича. 

У суспільстві — зокрема, і серед професійних юристів — є поширеною думка, що такі компенсації мають сплачувати ті особи, які здійснювали відповідні терористичні акти. Однак звичайний українець не має можливостей встановити винних осіб і притягти їх до кримінальної відповідальності — зробити це можуть тільки уповноважені державою органи.
Водночас саме держава має забезпечувати безпеку громадян і дотримання прав людини в межах своєї юрисдикції. Це передбачено як Конвенцію з захисту прав людини й основоположних свобод 1950 року («Європейська Конвенція з прав людини»), так і національним українським законодавством. На жаль, маловідомою у суспільстві є норма, передбачена статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Відповідно до неї держава несе відповідальність, завдану терористичним актом, з наступним стягненням з винних осіб компенсації, сплаченої постраждалим.
Чому існує ця норма? Якщо відійти від «сухих» юридичних формулювань, то можна сказати просто: всі ми дотримуємось законів України, сплачуємо податки, а держава, створивши відповідні органи влади, зокрема, правоохоронні, зі свого боку, має забезпечити нам безпеку і захист прав людини. У випадку, якщо держава з цим не впоралася, вона має сплачувати компенсацію (у тому числі компенсацію моральної шкоди родичам загиблих).
Однак спеціального закону, який би визначав порядок і розмір компенсації моральної шкоди, держава за всі роки незалежності, на жаль, так і не прийняла. Але це не позбавляє постраждалих від права отримати таку компенсацію.

Справи БФ «Право на Захист»

До Харківського офісу БФ «Право на Захист» влітку 2017 року звернувся Олександр, мама якого загинула внаслідок терористичного акту у березні 2015 року на території Донецької області. Не дивлячись на те, що жодної позитивної судової практики на той момент не існувало, юридична команда розробила правову стратегію і почала діяти. У жовтні 2017 року було подано позов до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України і Державної казначейської служби України до одного з судів Харківської області — за місцем проживання Олександра, який є внутрішньо переміщеною особою. Понад рік суд першої інстанції розглядав справу, ретельно вивчаючи позиції учасників справи й надані докази. Інтереси позивача представляла регіональний адвокат БФ «Право на Захист» Олена Приходько. У підсумку позов було частково задоволено, суд підтвердив, що зобов’язання держави з підтримання безпеки дійсно були порушені й позивач має право на компенсацію. Втім, позовні вимоги були задоволені частково і моральні страждання, які вже понад 4 роки зазнавав позивач, суд оцінив у 300 тисяч гривень.

На вказане рішення всі учасники справи подали апеляційні скарги. Кабмін і Казначейська служба просили рішення скасувати, а юристи БФ «Право на захист» просили збільшити розмір компенсації, оскільки ця сума не відповідала розміру спричиненої моральної шкоди. Згодом апеляційна скарга Казначейської служби була повернута без розгляду через несплату судового збору. Інтереси Олександра у суді апеляційної інстанції представляли адвокат Олена Приходько і старший стратегічний юрист Олег Тарасенко.

30-го липня 2019 року Харківським апеляційним судом було ухвалено рішення, яким апеляційну скаргу держави в особі КМУ було відхилено, а суму компенсації збільшено до 500 тисяч гривень. Хоча вона є меншою за заявлену, та це — незаперечна перемога. І хоча повний текст рішення суду ще відсутній, зрозуміло, що суд підтримав правову позицію, що держава відповідає перед своїми громадянами за неможливість забезпечити безпеку і збереження життя. Одразу після отримання рішення юристи БФ «Право на Захист» подадуть відповідні документи на виконання, оскільки рішення вже набрало законної сили.

На даний момент це третє позитивне рішення, які вибороли юристи БФ «Право на Захист» в українських судах у справах про відшкодування моральної шкоди за загибель близького родича. Перше з них зараз знаходиться на перегляді у Верховному Суді, друге – в Донецькому апеляційному суді.

БФ «Право на Захист» закликає відповідальні державні органи запровадити позасудовий механізм компенсації моральної шкоди людям, які втратили своїх близьких під час збройного конфлікту. Не забуваймо, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека, є найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України). І навіть небажання держави ухвалити спеціальне законодавство не є перешкодою у захисті ваших конституційних прав.

Олег Тарасенко,
Адвокат, Старший стратегічний юрист Благодійного Фонду «Право на Захист»

30.05.19

До нас часто звертаються з питаннями щодо компенсації за зруйноване/пошкоджене внаслідок збройного конфлікту майно. Це зрозуміло, адже станом на кінець лютого 2019 року тільки в Донецькій області таких будинків усіх форм власності нараховувалось понад 12 900.

За цією статистикою та цифрами – історії українців, звичайних людей. Вони не просто втратили майно – вони залишилися без даху над головою. Як Олександр Анатолійович Доценко, мешканець Красногорівки. Він звернувся по допомогу до БФ ” Право на захист” ще в серпні 2017 року. Як з’ясувалось, житло Олександра Анатолійовича було зруйновано під час обстрілів, сам він опинився в місці компактного проживання. І єдиною його надією щось змінити на краще є отримання компенсації за своє вщент зруйноване житло.

Тож вже 2 лютого 2018 року нашим юристом був підготовлений цивільний позов щодо стягнення з держави компенсації за зруйноване в ході проведення АТО житло. 16 травня 2018 року Мар’їнський районний суд задовольнив вимоги позивача в повному обсязі, проте відповідачем була подана апеляційна скарга. І вже 5 вересня 2018 року Донецький апеляційний суд скасував рішення повністю. Тож наступним кроком наших юристів стало подання касаційної скарги – і вже 21 листопада 2018 року Верховний Суд відкрив Касаційне провадження за даною скаргою. Станом на сьогодні воно зупинене – до розгляду Великою палатою Верховного Суду іншої справи щодо стягнення з держави компенсації за зруйноване житло. Що це означає для тих громадян, які намагаються отримати компенсацію за своє житло? Все дуже просто – ми матимемо рішення Верховного Суду, на яке надалі зможуть посилатися суди нижчих інстанцій

P.S. Олександр Анатолійович вже добре знає моніторів БФ ”Право на захист”, які працюють на КПВВ Мар’їнка, тож ніколи не втрачає нагоди поспілкуватися. А днями він зміг поспілкуватися і з представниками нашого київського офісу – Президентом БФ “Право на захист” Олександром Галкіним та проектним менеджеромМарією Алєксєєнко, які зараз відвідують регіональні офіси БФ”Право на захист” та КПВВ. Такі візити для нас надважливі – бо зрозуміти проблеми тих, хто до нас звертається за допомогою, намалювати подальшу схему дій без такої прямої комунікації неможливо.

22.03.19

https://www.facebook.com/right2protection/videos/612128609192474

Під хештегом #ДругийдімUA ми висвітлюємо непрості життєві історії бенефіціарів. Щодня шукачі притулку, які опинилися в Україні через певні життєві обставини, втікаючи від війни, приниження, дискримінації звертаються до нас. Вони прагнуть, аби Україна стала їх другою домівкою.

Адвокат БФ “Право на захист” Александра Журко розповідає: “Громадянин Нігеру Ісса Алласан прибув в Україну на початку 90-х: через участь в антиурядових студентських демонстраціях за демократію він був змушений покинути батьківщину та продовжити навчання в Україні. 1996-го року отримав диплом юриста-міжнарожника КІМО. Туарег за походженням, Алассан не зміг повернутися додому після навчання, – ця національна меншина переслідується на його батьківщині. Ісса не мав іншого виходу, окрім як стати шукачем притулку, ним він і залишається протягом останніх 15 років.

Одного дня Ісса залишив в нашій скринці для скарг та пропозицій свого листа…”

https://www.facebook.com/right2protection/videos/612128609192474/” align=”center”

08.02.19

Це другий випадок коли оповідач історії з циклу #Історії_моніторів БФ «Право на захист» побажав залишитися невідомим. Поважаючи такий вибір, ділимося з вами душевною розповіддю від першої особи:

“У смт. Новотроїцке проживає пара пенсіонерів, кожен з них має другу групу інвалідності. Дружина страждає від гіпертонічної хвороби, стенокардії, атеросклеротичного кардіосклерозу. Вона і досі здригається і плаче, коли пригадує обстріли 2014 року. Від тих обстрілів вилетіли вікна у будинку, а їм з чоловіком дивом вдалося врятуватися.

Минулу зиму чоловік провів у лікарні, де йому видалили пахову грижу. При обстеженні лікарі виявили кисту правої нирки, однак, її видалити одразу не змогли через нестачу грошей. Обстеження та операція коштують близько 15 тисяч гривень. Ця сума для сім’ї величезна. Якщо вчасно не видалити кисту, можна втратити нирку. Зволікати не можна, оскільки за чей час погіршується стан всього організму.

Зранку чоловік прокидається з опухлим обличчям, незважаючи на те, що пересуватися йому важко, допомагає дружині поратися по дому. Адже у неї проблеми не тільки з суглобами (кожен рух для неї болісний); з кожним днем погіршується зір,  необхідна  заміна кришталика.

Донька, яка проживає у Донецьку, має 3 групу інвалідності через астму, тому допомогти батькам жінка не може. Заощаджень у родини не має. Дохід сім’ї – 2 пенсії, в сукупності менше чотирьох тисяч гривень. Ніяких інших виплат вони не отримують. Родина не може зібрати гроші, яких не вистачає на операцію на нирці. З цінностей – лише старенький автомобіль “москвич”. Тих грошей, що будуть виручені від продажу авто, не вистачить на лікування навіть одного з подружжя. Шкода і боляче дивитися на пенсіонерів, які доживають свій вік у скруті, змушені економити кожну копійку, намагаючись хоч якось вижити.

Розуміючи, що з кожним днем стан здоров’я чоловіка погіршується, з оформленням соціальної матеріальної допомоги зволікати було не можна. Оперативно ми зібрали всі документи, написали звернення.

Напевно, монітори сприймають проблеми підопічних навіть гостріше ніж ті, кому вони надають допомогу. Тож, коли отримали позитивне  рішення – моїй радості не було меж. З нетерпінням бажаю позитивних змін в житті сім’ї і очікую побачити чоловіка після одужання.

Не соромтеся просити про допомогу, якщо від цього залежить ваше життя”.[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

01.02.19

Олена Фарзулаєва – монітор Маріупольського регіонального офісу БФ «Право на захист». Олена додає свою історію до циклу #Історії_моніторів:

“Молода одинока мати 26 років проживає зі своїм трирічним сином у смт. Новотроїцьке. У будинку з пічним опаленням газу немає, а вода – на вулиці. Колодязь або колонка. На жаль, погані життєві умови – не рідкість.  Типовий старий будинок, в таких багато хто живе в нашому краю.

І якщо до фізичних незручностей звикаєш, то до неспокою серця звикнути не можна… Трирічний син цієї молодої жінки народився з пороком серця. Якось жінка з малим вже їздили до Києва, де у Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М.Амосова дитині була проведена операція. Однак, після операції виникли  ускладнення. Через поганий стан малого йому потрібні постійні консультації і спостереження лікарів.

Але у родини немає коштів на поїздку та обстеження. Половина доходу сім`ї щомісячно витрачається на медикаменти та медичні маніпуляції. Коли я дізналася для чого саме молодій мамі необхідні гроші, і що від можливості отримати грошову допомогу залежить життя її дитини, у мене і самої защеміло серце.

Намагалася діяти чітко і оперативно. Скерувала дії без вагань, і ми одразу зібрали всі необхідні для отримання соціальної допомоги документи і довідки. Я була впевнена в позитивному результаті та, все одно, дуже раділа, коли отримання грошової допомоги була затверджено.

Найближчим часом жінка планує витратити гроші на поїздку до Києва, обстеження своєї дитини та подальше лікування. Рада бути корисною і побажаю родині наснаги та здоров’я”.[/vc_column_text]

[/vc_column_text]