Категорія: Історія успіху

Ми часто розповідаємо про перемоги команди БФ «Право на захист» в судах різних ланок й інстанцій. Це – тисячі історій на рік, місяці кропіткої праці і можливість відстояти права бенефіціарів у межах чинного законодавчого поля. Та наші адвокати й юристи займаються ще і веденням стратегічних судових справ. 

«Стратегічні справи – це судові справи, покликані не лише розв’язати проблему конкретної людини, але і полегшити долю інших осіб, які постраждали або можуть постраждати від схожих порушень прав. – Розповідає адвокат, старший стратегічний юрист БФ «Право на захист» Олег Тарасенко. – Наприклад, це може бути позитивне рішення у зразковій адміністративній справі, що пришвидшить розгляд і створить прогнозованість під час розгляду подібних типових справ. Або отримання важливої правової позиції Верховного Суду, на яку зможуть посилатися позивачі у подібних справах;
Оскарження постанов Кабінету Міністрів України або указу Президента. Отримання позитивних рішень у судах апеляційної інстанції у справах значної складності, у яких до цього не було успішних прецедентів, наприклад, отримання компенсації за загиблого родича, теж є значним досягненням і створює далекосяжні наслідки у судовій практиці взагалі».

Окремо можна виділити справи, передані на розгляд до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), – у 2019 році у нас було 8 таких справ, – оскільки рішення ЄСПЛ, які є джерелом права в Україні, можуть кардинально змінити як становище осіб, чиї права були порушені, так і судову практику навіть Верховного Суду.

 У 2019 році наш стратегічний відділ разом із регіональними адвокатами супроводив 116 успішних стратегічних судових рішень щодо отримання компенсації моральної шкоди за загиблих родичів, призначення і відновлення виплати пенсій мешканцям тимчасово окупованих територій, оскарження незаконних штрафів під час перетину лінії розмежування, стягнення заборгованості із заробітної плати з державних підприємств, які опинились на тимчасово окупованій території тощо.

Сьогодні ми розповімо про жінку, яка вже майже рік позбавлена засобів до існування. А все через те, що Україна помилково внесла її до санкційного списку і заборонила розпоряджатися майном (до якого належать і пенсійні виплати, що знаходяться на банківському рахунку). 

Санкції проти пересічних громадян, або Як держава помиляється і не визнає помилок

Санкції – це слово, добре знайоме українцям, але, водночас, малозрозуміле. Мабуть, кожен чув, що санкції застосовують Сполучені Штати Америки і Європейський Союз проти Російської Федерації. Набагато менше людей знають, що санкції проти певних юридичних і фізичних осіб також ввела й Україна. Однак майже ніхто не знає, що серед тих, щодо кого ввела санкції Україна, –  не тільки одіозні олігархи й ексчиновники, що уникають українського правосуддя, але і… пересічні громадяни.

У квітні 2019 року пенсіонерка-переселенка Наталія Степанівна (ім’я змінено) з Луганщини не змогла отримати свою чергову пенсію у банкоматі «Ощадбанку». Звернувшись до працівників банку, вона несподівано дізналася, що за два тижні до цього щодо неї застосовано санкції! Колишня вчителька була дуже здивована і звернулася по допомогу до юристів БФ «Право на захист». Працівники сєвєродонецького офісу склали низку запитів до Служби безпеки України (СБУ), Ради національної безпеки і оборони України (РНБО). Наші колеги виявили, що Наталію Степанівну внесено до уточненого списку осіб, щодо яких застосовано персональні санкції як причетних до організації і проведення незаконних «виборів» у так званій «ЛНР» у листопаді 2018 року.

Перелік осіб, щодо яких застосовуються санкції, визначається у рішенні РНБО за поданням певних державних органів, яке вводиться в дію указом Президента України (у цьому  випадку – Указ №82/2019 від 19.03.2019 року).

Що ж таке санкції? Відповідно до Закону України «Про санкції», їхній перелік дуже великий, але у випадку Наталії Степанівни держава застосувала блокування активів – тимчасове обмеження права користуватися та розпоряджатися належним їй майном. Враховуючи, що пенсійні виплати на банківському рахунку є майном, Наталія Степанівна втратила можливість ними розпоряджатися.

Що робити в такій ситуації? Закон «Про санкції» не містить.порядку адміністративного оскарження дій органів влади, а на листи з вимогами виключити Наталію Степанівну з санкційного списку, органи влади не реагували, хоча у відповідях підтверджували, що правоохоронні органи «не мають претензій» до пенсіонерки. Так само протягом усього 2019 року вона вільно перетинала лінію розмежування  (хоча кожен перехід супроводжувався фотографуванням її паспорта  працівниками Державної прикордонної служби України). Її ніхто не допитував. Отже, з одного боку, Наталію Степанівну фактично оголосили «ворогом держави», а з іншого – вона зовсім не цікавила СБУ.

До осені 2019 року рахунок пенсіонерки не був розблокований, тож було прийнято рішення звернутися до суду.

Відділ стратегічного судочинства БФ «Право на захист» прийняв рішення оскаржувати саме Указ Президента, адже рішення РНБО не має правових наслідків без введення його в дію Президентом України. Згідно з чинним процесуальним законодавством, укази Президента України оскаржуються виключно у Верховному Суді, куди юристи і направили відповідний позов у жовтні 2019 року. Варто зазначити, що на момент подання позову не було  жодного позитивного прецеденту у подібних справах.

Наприкінці 2019 року секретар РНБО Олексій Данилів повідомив, що були виявлені особи, щодо яких санкції були введені помилково. Він зазначив, що навіть зателефонував одній з таких осіб із вибаченнями. 7 грудня 2019 року Указом Президента України №924/2019 деякі особи були виключені з санкційного списку, але, на жаль, не Наталія Степанівна.

Судове засідання, яке мало відбутися на початку лютого, було відкладено: представники Президента України та СБУ (третя особа у справі) не були допущені в судовий процес, оскільки не змогли підтвердити свої повноваження, як того вимагає Кодекс адміністративного судочинства України.

Під час наступного судового засідання представники влади також не надали підтвердження своїх повноважень, однак Олег Тарасенко, який захищає права пенсіонерки, наполіг на початку розгляду справи по суті. Суд заслухав сторону позивача і дослідив докази у справі, після чого оголосив перерву в судовому засіданні  до другої половини квітня. На той час Наталія Степанівна вже рік буде без засобів до існування.

Виявляється, держава далеко не завжди визнає свої помилки. І якщо порушення прав людини стається миттєво, на їхнє відновлення треба витратити багато часу і зусиль.

БФ «Право на захист» сподівається, що відновлення прав пенсіонерки відбудеться якомога швидше, а відповідні державні органи будуть ретельніше перевіряти інформацію, перш ніж позбавляти своїх громадян засобів до існування.

Олег Тарасенко,

Адвокат, старший стратегічний юрист БФ «Право на захист»

Історія, яку ми розповімо сьогодні, – про десятки заручників бюрократичних процедур. Справа в тім, що від початку року до моніторів БФ «Право на захист» почали звертатися люди, які приїздять на підконтрольну уряду територію (ПУТ) для сплати податкових боргів, та не можуть повернутися додому. Навіть за умови погашення боргу, щодо цих осіб продовжує діяти тимчасове обмеження на виїзд із ПУТ. Відтак, вони часто залишаються без грошей і даху над головою на невизначений термін. 

54-річна жінка, яка мешкає у смт Старомихайлівка, у жовтні 2019 року перетнула лінію розмежування через КПВВ «Мар’їнка». Тоді її відвели для перевірки до модуля СБУ, а документи сфотографували. Причину таких дій не повідомили. Наприкінці листопада вона повернулася на тимчасово непідконтрольну уряду територію (НПУТ) через той самий КПВВ. Її документи знову сфотографували і пропустили, а прикордонник повідомив: щодо неї діє тимчасове обмеження на перетин лінії розмежування. Жінка вирішила з’ясувати причину і зробила письмовий запит на Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (ДПСУ). За 10 днів отримала відповідь – заборона пов’язана з податковою заборгованістю (борг із єдиного соціального внеску).  

26 грудня 2019 року жінка в’їхала на ПУТ, аби погасити заборгованість і скасувати заборону. За цим звернулася до Мар’їнської виконавчої служби, де їй сказали: наближається кінець року, рахунки закриті, нові будуть доступні в січні, тож порадили прийти майже за два тижні, 8 січня. Жінці вдалося знайти знайомих у Мар’їнці, щоб тимчасово пожити в них.  

8 січня героїня нашої історії отримала реквізити нових рахунків і вже наступного дня сплатила 2 900 грн боргу. Квитанції одразу передала у виконавчу службу. Ще за кілька днів, 11 січня, представники виконавчої служби надіслали поштою на адресу Головного центру обробки спеціальної інформації ДПСУ запит про скасування обмеження на перетин лінії розмежування, який був доставлений 14 січня.  

Утім станом на 22 січня 2020 року заборону не скасували. Виконавча служба рекомендує жінці щодня їздити на КПВВ і перевіряти, чи заборона все ще діє, на «гарячій лінії» ДПСУ таку інформацію телефоном не дають, а у відповідь на електронний запит просять надати номер і дату супровідного листа від виконавчої служби, де, своєю чергою, вкрай емоційно заявляють, що нікому нічого не зобов’язані давати. 

За номерами «гарячої лінії» Міністерства юстиції України жінку відправляють до Краматорського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, ті говорять, що можуть бачити заборони лише, пов’язані з рухомим і нерухомим майном, і обіцяють розібратися з Мар’їнським відділом.  

У підсумку більше місяця мешкає на ПУТ у знайомих, які поки що її не виганяють. Із роботи на НПУТ її звільнили, на її місце взяли іншу людину. Представники БФ «Право на захист» продовжують надсилати письмові запити ДПСУ, а жінка залишила скаргу на урядовій «гарячій лінії» 1545.  

Станом на 30 січня наша бенефіціарка щодва дні їздить на КПВВ із надією, що її заборону скасують. Утім, скільки жінці доведеться жити у сторонніх людей без можливості повернутися додому – невідомо. Людина просто приїхала понад місяць тому погасити заборгованість.

Ця історія подібна на сюжет серіалу або навіть детективу, проте, це реальні сумні події.

Олександр народився в 1985 році. Фактично він мешкає в місті Слов’янську, проте власного житла не має, живе в притулках чи лікарнях, де його можуть залишити на якийсь час. Олександр має тяжку хворобу та частково втратив пам’ять, тож під час першого візиту представника благодійного фонду «Право на захист» не зміг правильно назвати навіть місце свого народження. Тоді чоловік сказав, що народився в Первомайську Луганської області (нині — це тимчасово непідконтрольні уряду території).

До нашої організації ця справа потрапила завдяки лікарю, який лікував чоловікове захворювання. Ще до того, як Олександр опинився в лікарні, усі документи, що посвідчували його особу, були втрачені. Єдине що він міг пригадати — свою дату народження та прізвище. Ім’я та по батькові, навіть точних відомостей про матір та батька він назвати не міг. Після пошуків, які тривали декілька місяців, за втручання адвоката БФ «Право на захист» у м. Слов’янську, Олександр отримав дублікат свідоцтва про народження. Цей документ є необхідним для звернення в органи Державної міграційної служби (ДМС) для отримання паспорта громадянина України. Також вдалося встановити дані про попередню адресу реєстрації Олександра та дані паспорта, який він отримував раніше. Без допомоги адвоката законно вчиняти такі дії можна лише через правоохоронні органи, утім вони здійснюють розшук лише у випадку, якщо особа скоює злочин.

Після «розшукових дій» нашого адвоката виявилося, що Олександр зареєстрований у будинку в Попасній Луганської області, якого вже фактично немає. Ситуація ускладнювалася важким фінансовим станом чоловіка, фактично позбавленого будь-яких засобів існування. Тобто він не міг поїхати до Луганської області, аби подати заяву на отримання паспорта громадянина України. Крім того, під час видавання попереднього паспорта були допущені помилки в транслітерації прізвища з російської мови на українську.

Ситуація була вкрай складною. Утім її розв’язанню сприяли співробітники офісу Агентства ООН у справах біженців (UNHCR) у місті Слов’янську. Домовилися між собою і Міграційна служба Донецької області та Луганської областей, які прийняли в чоловіка заяву на отримання такого важливого документа.

Тож минулого грудня, за кілька днів до Нового року, Олександр отримав паспорт.

До 2016 року Світлана із сином жила у м. Сніжному на Донеччині, та через конфлікт була змушена переселитися до Запоріжжя.

Спроба перша. Аварійна нерухомість

У січні 2017 року жінка звернулася до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району (далі — УСЗН) із заявою про призначення їй та сину адресної допомоги. У заяві Світлана зазначила, що має аварійний будинок у Запорізькій області. До заяви додала підписану секретарем сільської ради довідку, відповідно до якої нерухомість визнана непридатною для проживання. Проте жінці відмовили на підставі п.6 постанови КМУ № 505 від 1 жовтня 2014 року (в редакції 22.12.2016 року). У ньому йдеться, що грошова допомога не призначається, якщо хтось із членів сім’ї має у власності житлове приміщення в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії розмежування. Крім того, в УСЗН зазначили, що довідка підписана особою, яка не має повноважень одноосібно вирішувати подібні питання.

Не погодившись із такими обставинами, Світлана у 2018 році звернулася по юридичну допомогу до запорізького офісу БФ «Право на захист».

Спроба друга. Висновок про непридатність будинку

За рекомендаціями наших колег жінка звернулася до Державного підприємства «Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій». Там склали висновок про технічний стан будівельних конструкцій її житлового будинку. Відповідно до висновку та рекомендацій, наведених у документі, будинок визнаний непридатним для проживання. Тож Світлана знову звернулася до УСЗН із заявою на призначення адресної допомоги та надала витяг з отриманого документу.

Проте в УСЗН повідомили, що відповідно до п. 5 Постанови КМУ № 505 від 1.10.2014 (в редакції 18.07.2018 року) «у разі наявності житлового приміщення, яке зруйноване або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, розташованого в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення», додається копія акту обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири), складеного комісією, утвореною районною, районною в мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, військово-цивільною адміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної в місті (в разі утворення) ради, виконавчим органом ради об’єднаної територіальної громади, за формою згідно з додатком».

Спроба третя. Нарешті, вдала?

Наша клієнтка знову не погодилася з відповіддю й уже втретє звернулася із заявою на призначення адресної допомоги, у якій наводила норми законодавства, де вказано, що УСЗН повинно призначити її родині адресну допомогу. В УСЗН лише ігнорували доводи, наведені у висновку про технічний стан будинку. Управління посилалося на п. 5 Постанови КМУ № 505 від 1.10.2014 року (в останній редакції 08.09.2018), а також на п. 6 цієї Постанови, де зазначено, що підтвердження непридатності для проживання житлового приміщення здійснюється виключно актом технічного стану.

Спроба четверта. Суд розсудить

На початку 2019 року адвокат БФ «Право на захист» підготував та надіслав запит до сільської ради, у межах повноважень якої перебуває будинок Світлани, для з’ясування можливості складення акту технічного стану будинку. У відповіді сільської ради було зазначено, що житлово-експлуатаційна організація не може обстежити будинок, адже той у приватній власності й не має стосунку до громадського житлового фонду.

Після отримання такої відповіді та з наявним висновком спеціалізованої організації наші колеги вирішили спробувати ще раз вирішити спірне питання в досудовому порядку. Проте задум не вдався.

У липні 2019 року адвокат запорізького офісу БФ «Право на захист» підготував та направив до суду позовну заяву про визнання протиправними дій УСЗН щодо відмови в призначенні, нарахуванні та виплаті щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, у тому числі, на оплату житлово-комунальних послуг. Ще однією вимогою було зобов’язати УСЗН призначити та виплатити допомогу з моменту звернення.

Запорізький окружний адміністративний суд всебічно та повною мірою розглянув справу. 4 жовтня 2019 року було винесено рішення на користь Світлани. Це рішення ще не набрало законної сили, а отже, боротьба за відновлення порушеного права триває

 

 

У жовтні 2017 року до монітора харківського офісу БФ «Право на захист» Марини Гринівської із проханням допомогти внутрішньо переміщеній особі звернувся спеціаліст Управління соціального захисту населення Дергачівського району Харківської області.

Жінку, яка потребувала допомоги, звали Світлана. Третього вересня 2014 року внаслідок артобстрілу м. Дебальцевого Донецької області вона отримала осколкові поранення. Потім– вже після переїзду до Дергачівського району – були три складні операції та як результат – третя група інвалідності. Жінка самотужки виховувала дитину, батько якої загинув в результаті обстрілу. Зі слів Світлани, через тривалу реабілітацію вона не змогла працевлаштуватися. Вже давно більша частина доходів родини – це пенсія й адресна допомога, які витрачалися на придбання дорогих медикаментів.

В жовтні 2017 року за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні Cвітлана отримала грошову допомогу. Крім того, адвокати БФ «Право на захист» Олена Приходько та Сергій Шкрамада надавали та надають по цей час жінці правову допомогу зі стягнення з Держави Україна моральної шкоди, завданої терористичним актом, що призвів до заподіяння каліцтва та ушкодження здоров’я. Розгляд справи Світлани з цього питання є довготривалим – із січня 2018 року дотепер судова справа перебуває в суді першої інстанції.

Тим часом, у квітні 2019 року міжвідомча комісія з питань встановлення факту отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення АТО винесла рішення щодо Світлани. Завдяки цьому рішенню жінка отримає додаткові пільги, передбачені державою, адже родина так цього потребує!

І ще одна історія про відповідальність перед власними громадянами та законом, про те, що варто боротися навіть тоді, коли ситуація здається патовою — і виходу з якої вже начебто немає.
Так, нещодавно Окружним адміністративним судом міста Києва в одній зі справ, яку вела юридична команда Київського офісу БФ «Право на захист», було накладено штраф у розмірі 40 000 гривень на керівництво Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за невиконання рішення суду. Половину цих грошей має бути найближчим часом виплачено позивачці – пенсіонерці з числа внутрішньо переміщених осіб.
«Це незначна сума у порівнянні з понесеними позивачкою моральними стражданнями у зв’язку з тривалою невиплатою пенсії. Однак подібна ухвала суду є вкрай важливою з декількох причин. По-перше, вона формує подальшу судову практику. А, по-друге, це — чудове нагадування посадовим особам управлінь Пенсійного фонду про те, що вони мають діяти відповідно до закону, а у разі порушення прав пенсіонерів-переселенців та невиконання рішень судів — несуть персональну відповідальність з виплатою штрафу», – підкреслює юрист, Team Leader київського офісу Дар’я Лисенко.
«Ми сподіваємося, що після цієї ухвали Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не буде наступати на ті самі граблі, і почне виконувати рішення у пенсійних справах без додаткових заходів примусового характеру з боку суду», — наголошує адвокат Герман Петров.
Тож думка юристів БФ «Право на захист» однозначна: якщо право особи порушене, його треба захищати – зокрема, і далі в судах. Навіть, якщо з виконанням судових рішень останнім часом виникають проблеми, проте реальні механізми впливу на подібну ситуацію існує.