Категорія: ЗМІ про нас

24 листопада 2016 року у приміщенні Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського відбулася панельна дискусія «Гендерне підґрунтя сучасних конфліктів» за участю Ірини Павлик – представника Управління Верховного Комісара у справах біженців ООН, Олени Пазенко і Наталії Сільтєєвої – представників Благодійного Фонду «Право на захист».

«Студенти копнули тему набагато глибше, ніж того вимагали їх дослідження. Ніхто не боявся висловлювати думки, бути незгодним з позицією іншого та дискутувати. Після панельної дискусії вони продовжували дискутувати в коридорах», – розповідає асисент кафедри гуманітарнх і правових дисциплін ДонНУЕТ.

Панельна дискусія була проведена у рамках обговорень за двома напрямами: «Культурно-гуманітарні особливості гендера» і «Стереотипи та установки в контексті гендерних аспектів соціальних конфліктів».

Модераторами дискусій були студенти. Викладачі ВНЗ говорять, що це дозволило їм не лише долучитися до світу науки, а й розвинути в собі організаторські здібності.

Під час дискусії висвітлювалися питання правового регулювання гендерної рівності в Україні та в світі; порушення прав жінок та чоловіків; нерівності між жінками та чоловіками у трудовій діяльності; порушення прав жінок у країнах Сходу та інші. Кожне питання викликало шалені дискусії, а надана теоретична основа гендерних конфліктів слугувала чудовою платформою для детального обговорення різноманітних аспектів гендера. Обговорення не вщухали навіть після закінчення заходу.

По завершенню дискусії усі учасники отримали сертифікати учасника та базові знання про гендерні права.

Первый Криворожский

З початку цього року держава кілька разів радикально змінювала порядок нарахування та продовження виплат внутрішньо переміщеним особам (ВПО). Так, у лютому були оприлюднені так звані списки СБУ, на підставі яких тисячам людей припинили всі виплати. Згодом прийняли скандальну постанову №637, що впровадила перевірки фактичного місця проживання переміщених осіб та складання актів обстеження матеріально-побутових умов. Потім була ухвалена постанова №167, згідно з якою від 1 липня усі соціальні платежі ВПО, зокрема виплата пенсій, здійснюються через «Ощадбанк».

Тобто ВПО, на противагу іншим громадянам України, наразі не мають права вибору банку, а змушені користуватися послугами визначеної для них державою фінансової установи. В організації «Донбас SOS» зазначають, що таке рішення є дискримінаційним стосовно внутрішньо переміщених осіб. А «Ощадбанк» фактично можна вважати монополістом, адже, згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підприємство посідає монопольне становище на ринку товару, якщо, зокрема, в нього немає жодного конкурента.

Отже, всі внутрішньо переміщені особи для отримання виплат мусять оформити картку «Ощадбанку», яка для пенсіонерів є водночас пенсійним посвідченням. При цьому переселенці стикаються із багатьма проблемами.

По-перше, розповідає «ВВ» правовий аналітик Благодійного фонду «Право на захист» Ксенія Карагяур, для оформлення карток і зняття коштів у банкоматах «Ощадбанку» людям доводиться вистоювати довжелезні черги.

«БФ «Право на захист» здійснює моніторинг ситуації у Запорізькій, Харківській, Луганській, Донецькій, Дніпропетровській областях. У деяких районах, наприклад у Ясинуватському районі Донецької області, нині немає жодного повноцінного відділення «Ощадбанку». Там діє лише одне, що надає послуги частково. Тобто ВПО мають їхати до іншого району, а це і час, і кошти, і неймовірне скупчення людей.

Так, у липні в місті Бахмут у черзі стався конфлікт, який мало не дійшов до бійки. Був випадок, коли до одного з банкоматів стояло близько 300 осіб. За останньою інформацією, юрми у відділках «Ощадбанку» спостерігалися в містах Лиман та Маріуполь Донецької області, у Бахмуті тиснулися до банкоматів. У Лимані людям доводиться чекати на вулиці, до відділень впускають невеликими групами. Окрім того, надходять повідомлення про дефіцит готівки в банкоматах, а також про те, що деякі автомати взагалі не функціонують», – каже Ксенія Карагяур.

Згідно з постановою № 167, «Ощадбанк» з 1 серпня має обмінювати картки пенсіонерів на електронні пенсійні посвідчення (ЕПП). Так, відповідно до визначеного Пенсійним фондом України порядку емісії карток, їх мають видавати протягом 30 робочих днів (близько півтора місяця) після звернення громадянина.

«Але цих термінів не дотримуються, – наголошує Ксенія Карагяур. – Згідно з моніторингом інформованості переміщених осіб щодо ЕПП, який на початку серпня здійснив БФ «Право на захист», 32% опитаних відповіли, що вже подали документи на отримання нового посвідчення, а інформація про вже видані пенсіонерам картки вперше надійшла у жовтні. Окрім того, є випадки, коли людям блокують стару картку, за якою здійснювалися виплати, а нової в «Ощадбанку» ще не видали. Тобто посвідчення виготовили, але людина не має його на руках. Тоді можна отримати гроші в касі банку. Але, знову таки, потрібно вистояти чергу».

Юрист наголошує: про ці проблеми представники «Ощадбанку» добре знають.

«Слід зазначити, що банк вживає заходів для зменшення черг. Так, у деяких відділеннях збільшена кількість персоналу для обслуговування ВПО. За наявною у БФ «Право на захист» інформацією, «Ощадбанк» планує у Донецькій областірозширити мережу інформаційно-платіжних терміналів і відкрити додаткові офіси», – каже Ксенія Карагяур.

У згаданій постанові сказано, що виплати внутрішньо переміщеним особам здійснюються лише «через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Так, банківські картки, які видаються «Ощадбанком» для ВПО, обмежені тарифним пакетом «Моя країна». І, згідно з його умовами, знімати кошти можна лише через банкомати цієї фінустанови. Також не можна перераховувати гроші на рахунки інших банків, що створює додаткові незручності для людей. Окрім того, для переселенців обмежений WEB-банкінг. Люди скаржаться, що не можуть оплатити комунальні послуги, купити квитки, здійснити онлайн-покупки, поповнити рахунок мобільного телефону через Інтернет.

«Ощадбанк» не дає переміщеним особам доступних роз’яснень щодо можливостей користування картками. Благодійний фонд «Право на захист» ще в липні звертався до банку з цього приводу. Однак у результаті на сайті фінансової установи з’явилася лише інформація про «переваги» пакету – очевидні речі, які не містять жодної новини для ВПО», – каже Карагяур.

У організації «Крим SOS», окрім того, звертають увагу на завищені тарифи за користування карткою для пенсіонерів-переселенців. Так, у тарифному пакеті «Моя країна» вартість «Базового» і «Розширеного» SMS-банкінгу становить 5 грн і 7 грн. А в тарифному пакеті «Пенсійний», за яким обслуговуються усі інші пенсіонери, ці послуги коштують 2 грн і 5 грн відповідно. І ніхто не виключає, що «Ощадбанк» і надалі завищуватиме вартість послуг для переселенців. Адже права вибору в тих просто немає.

Найбільше від нововведень постраждали пенсіонери-переселенці. Адже разом із отриманням картки «Ощадбанку» їх зобов’язали проходити так звану фізичну ідентифікацію: перший рік – раз на півроку, потім – раз на 12 місяців. Тобто незалежно від стану здоров’я пенсіонер має особисто приходити до відділення банку та реєструватися. Причому не передбачено, щоб до людей із обмеженими можливостями чи важкими захворюваннями представники банку приїжджали додому, хоча громадські організації неодноразово наголошували на тому, що це питання необхідно вирішити.

«За відсутності проходження фізичної ідентифікації одержувачів пенсій публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зупиняє видаткові операції за поточним рахунком до моменту звернення клієнта», – сказано в постанові №167.

Щоб отримати пенсіонерові своє нове пенсійне посвідчення, спочатку треба написати заяву до управління Пенсійного фонду за місцем фактичного проживання. Через 30 робочих днів слід звернутися до відділення «Ощадбанку» і укласти договір на отримання документа. Отож, перед пенсіонерами постають додаткові складнощі, адже їм доведеться вистояти в чергах ще й до відділень Пенсійного фонду.

«Був випадок, коли в місті Бахмут у такій черзі стояло близько 700 людей. Проблему вдалося вирішити, звернувшись до працівників обласної філії Пенсійного фонду», – зазначає Ксенія  Карагяур.

Тож громадські організації передбачають, що невдовзі виплати пенсій ВПО знову почнуть масово призупиняти. Адже по шести місяцях, коли настане час проходити першу верифікацію, у відділеннях «Ощадбанку» утворяться величезні черги, і не всі пенсіонери встигнуть перереєструватися.

Але далі – більше. Стало відомо про нову ініціативу Пенсійного фонду: пенсіонери-переселенці мусять проходили фізичну ідентифікацію у «Ощадбанку» щотри місяці. У такий спосіб ПФУ має намір боротися із «мертвими душами», коли пенсію продовжують нараховувати людині, що померла. Громадські організації виступають проти такого почину, зазначаючи, що тим самим влада вкотре обмежує права внутрішньо переміщених осіб.

Голова Комітету Верховної Ради з прав людини Григорій Немиря звернувся до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана з вимогою переглянути постанови №637 і №167.

«На жаль, уряд України продовжує ускладнювати бюрократичні процедури, що погіршує становище громадян, які проживають на тимчасово окупованій і непідконтрольній Україні території або зареєстровані як внутрішньо переміщені особи. Чиновники мають полегшувати життя людей, які постраждали від російської агресії, а не створювати для них дискримінаційні перепони», – зазначає Григорій Немиря.

Крім того, голова комітету підкреслив, що до порядку денного ВРУ не вносяться законопроекти, спрямовані на соціальний захист та права внутрішньо переміщених осіб.

«Це дуже прикрий факт. У зв’язку з цим я хочу нагадати, що голова Представництва ЄС в Україні Хью Мінгареллі чітко сказав: невирішення питання соціального захисту внутрішньо переміщених осіб унеможливлює надання Україні другого траншу макрофінансової допомоги у розмірі 600 мільйонів євро», – сказав він.

Справді, світова спільнота вже вголос говорить про те, що українська влада не надто докладає зусиль, аби переселенці почувалися повноцінними громадянам своєї країни. Так, у жовтні 2016 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію «Засоби правового захисту у випадках порушення прав людини на окупованих українських територіях». У ній, зокрема, сказано, що внутрішньо переміщені особи «потерпають від серйозних соціальних труднощів, які посилюються обмежувальними заходами, запровадженими українською владою щодо пенсійного забезпечення та соціальних виплат». Парламентська асамблея закликала Україну спростити адміністративні утиски стосовно ВПО.

Представники громадських організацій, що опікуються питаннями ВПО та інших осіб, постраждалих від бойових дій на сході України, розробили Дорожню карту для уряду і передали її усім зацікавленим міністерствам. У ній серед інших вимог міститься заклик скасувати постанову №167, а також внести зміни до постанови №637.

У Мінсоцполітики запевнили, що останню таки відкоригують. Зокрема, соціальні працівники не приходитимуть із перевірками до людей, які працюють чи навчаються у денний час, за умови надання відповідних довідок. Залишається сподіватися, що до громадськості прислухаються, а міністерство виконає свої обіцянки.

Вечерние Вести

До юристів нашої організації вже неодноразово зверталися переселенці, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці (далі – ФОП) і після переміщення з непідконтрольних територій не здійснювали ніякої діяльності. ФОП-переселенці задаються питанням – чи повинні вони платити податки за цей період або ж вони мають право цього не робити. Відповідь на це питання дає правової аналітик БФ “Право на захист” Олена Виноградова.

Відповідь на питання залежить від двох чинників. По-перше, до якої групи ФОП належить особа (I, II, III, IV). Більшість ФОП належать до III групи. По-друге, за якою системою оподаткування ФОП сплачує податки та збори (загальна чи спрощена).

Те, що кожен ФОП зобов’язаний платити, ділитися на податки і єдиний соціальний внесок (далі – ЄСВ). Хоча вони і сплачуються в одну податкову, але це два різних платежі, тому не варто їх плутати.

При цьому кожен ФОП зобов’язаний подавати декларації до податкової з частотою, яка залежить від того, на загальній він системі оподаткування чи на спрощеній.

Тобто ФОП повинні піклуватися про те, щоб вчасно сплачувати податки та ЄСВ, а також подавати декларацію.

Тепер докладніше про те, що і як працює. Це буде легше уявити за допомогою Таблиці 1.
[vc_single_image image=”2426″]За неподання або несвоєчасне подання декларації сплачується штраф у розмірі 170 грн. (якщо це 1й раз) або 1020 грн. (Якщо протягом року платника вже штрафували за такі речі).

Міністерство доходів і зборів України листом від 07.07.2014 № 16042/7 /99-99-19-03-02-17 надало роз’яснення щодо перенесення граничних строків подання податкової декларації та незастосування штрафних санкцій протягом таких строків для підприємців з непідконтрольних територій. Для цього потрібно було протягом 30 днів з моменту переміщення подати відповідну заяву до податкової за новим місцем проживання у довільній формі з коротким і чітким обґрунтуванням підстав звільнення від відповідальності, а також надати свідчення Торгово-промислової палати про наявність обставин непереборної сили.

З податками все більш-менш зрозуміло. Якщо ви не вели підприємницьку діяльність і вам не надходили доходи від неї на банківський рахунок, відповідно, вам не потрібно нічого платити, жодних штрафних санкцій за це не передбачено.

З ЄСВ ситуація інша. Якщо ви були на загальній системі оподаткування, то у вас все в порядку (як і у випадку з податками), тобто ви не повинні сплачувати ЄСВ.

Якщо ж ви були на спрощеній системі, то все трохи складніше. За загальним правилом, ви повинні платити ЄСВ раз на квартал у сумі, що дорівнює сумі ЄСВ за кожен місяць кварталу. Для ФОП мінімальний ЄСВ до 2016 року становив 34,7% від розміру мінімальної зарплати. З 01.01.2016 року ставка ЄСВ знижена до 22% (для всіх категорій платників) (Таблиця 2).
[vc_single_image image=”2428″]За несплату ЄСВ нараховується штраф і пеня у розмірі 0,1% від суми несплати за кожний день прострочення.

Однак є одне але! 15.10.2014 р. набрав чинності Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, згідно з положеннями якого платники ЄСВ з непідконтрольних територій Донбасу на період з 14 квітня 2014 до закінчення антитерористичної операції, військового або надзвичайного стану звільнялися від сплати ЄСВ. Для цього платник єдиного внеску повинен був подати відповідну заяву до податкової за місцем нового проживання у довільній формі не пізніше ніж 30 календарних днів, наступних за днем ​​закінчення антитерористичної операції.

При цьому відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені за несплату ЄСВ в період з 14 квітня 2014 до закінчення антитерористичної операції, не застосовувалися б до таких платників. А недоїмка ЄСВ була б визнана безнадійною та підлягала б списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

АЛЕ! з 01.01.2016 року це виключення для жителів Донбасу про звільнення від сплати ЄСВ було скасоване. З цього моменту порядок сплати ЄСВ для жителів непідконтрольних територій став загальним (таким, як і для інших громадян).

Враховуючи вищесказане, можна з упевненістю говорити про те, що ніхто не має законного права не платити податки та загальнообов’язкові платежі. Є випадки, коли їх оплату держава дозволяє відстрочити, списує та/або скасовує штрафні санкції за їх несплату або несвоєчасну сплату тощо. Стосовно ФОП з непідконтрольних територій Донбасу такі винятки були представлені з питань подання звітності та сплати ЄСВ, але з певними застереженнями і термінами дії цих винятків. Що ж стосується податків, то тут діє загальне правило: ФОП повинні сплачувати їх лише у разі наявності доходів від підприємницької діяльності.

Олена Виноградова, правовий аналітик БФ “Право на захист”

Юридична Газета

Поневіряння переселенців-інвалідів з Донбасу, які два роки тому опинилися в Одесі, тривають. Люди, багато з яких через свої фізичні вади залежать від сторонньої допомоги, вимушені знову вирушати в дорогу.

У багатоповерховому корпусі одеського санаторію “Куяльник”, в якому проживають переселенці-інваліди із зони конфлікту на Донбасі, тепер відключена вода та струм, не працюють ліфти. Люди в розпачі. “Спочатку було все добре, а потім почалася напруга, – розповідає 58-річний Олександр з Донецька. – Нам заявили, що утримувати нас більше в санаторії не можуть”. За його словами, відключення води та струму почалися з весни цього року. “А як візочникам спускатися з 10 поверху, якщо не працюють ліфти?” – скаржиться чоловік. Свого часу внаслідок хвороби він втратив ногу.

Понад два роки тому будинок Олександра неподалік від Донецького аеропорту був зруйнований. Перебратися на територію підконтрольну Києву йому допомогли волонтери, так само як і знайти притулок в санаторії в Одесі. Тоді “Куяльник” загалом прийняв близько 500 інвалідів з Донецька та Луганська. Спочатку переселенцям надали в санаторії безплатний притулок. Згодом з них почали стягувати гроші за проживання. “За два роки люди, які могли самостійно пересуватися, потроху виїжджали, хто куди, – розповідає далі чоловік. – Залишились – незрячі, безногі та люди з важкохворими дітьми”.

Протести переселенців-інвалідів

Приблизно півроку тому керівництво санаторію, за словами переселенців, які ще залишаються в “Куяльник”, підняло плату за надання їм притулку –  1500 гривень щомісяця за оренду та ще приблизно стільки ж за комунальні послуги. Інакше – виселення. За таких умов, скаржаться мешканці одеського санаторію, жодних “переселенських грошей” не вистачить. Аби привернути увагу до своєї скрутної ситуації, влітку переселенці-інваліди з Донбасу влаштували пікет Одеської облдержадміністрації. Демонстранти навіть ночували під кабінетами чиновників.

Протест не залишився непоміченим. Українське міністерство з питань тимчасово окупованих територій пообіцяло знайти для цих людей інші санаторії, які могли б їх прийняти.

Олександру і ще близько 60 іншим інвалідам пощастило не опинитись на вулиці. Днями групу “біженців  з Одеси” прийняли на підконтрольній Києву території Донеччини. Місцева влада обіцяє з часом, після закінчення ремонту в одному з санаторіїв Святогорська, “прийняти всіх, хто ще залишається в “гостинній” і “люб’язній” Одеській області. За словами прибулих у Святогірськ, в “Куяльнику” ще проживає близько 150-170 людей. Але вони настільки розгублені, що не знають, як їм далі бути, каже в розмові з DW Юлія Мальцева, яка теж разом з паралізованим чоловіком вже розквартирована в одному з оздоровчих центрів на Донеччині.

Хто кому винний?

На прохання DW прокоментувати ситуацію, що склалась, в керівництві “Куяльника” лише відповіли: “Все подається однобоко. Всі тільки і пишуть, що ми відключили воду та електроенергію. А те, що санаторій два роки за свої власні кошти утримував переселенців – начебто цього й не було”. Раніше директор здравниці Араік Погосян заявляв, що підприємство опинилось на межі банкрутства й через скрутну фінансову ситуацію більше не може утримувати людей: нема чим виплачувати заробітну плату колективу, а державного чи обласного фінансування теж бракує.

[boc_img_gallery columns=”2″ image_ids=”2422,2423″]

Уряд вкотре береться за облік переселенців. Не все так лячно та забюрократизовано: ніхто не збирається кликати людей на перереєстрацію, не треба доводити у довжелезних чергах, що виїхали з-під обстрілів на мирну територію. Наявну в Міністерстві соціальної політики базу внутрішньо переміщених осіб удосконалять, наповнять її інформацією про потреби та проблеми конкретних переселенців. Наразі ця база порожня, містить лише дані про ім’я та прізвище людини, звідки вона виїхала та де зараз проживає.

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман нещодавно заявив, що база переселенців має відображати загальну картину потреб ВПО. Щоб підкріпити свої слова, глава уряду затвердив «Порядок створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб» — це своєрідні правила користування такою базою.

Родина Молчанових переїхала з Горлівки до Костянтинівки влітку 2014 року. Тоді ж Оксана – мати двох дітей – подала документи на отримання грошової допомоги для оренди житла як родина переселенців
Через певний час, розповідає Оксана, їй призупинили виплати і стали вимагати повернути сплачену суму майже за два роки – це 38 тисяч гривень. Причина в тому, що вона має ⅓ квартири як спадщину.

«Мені призупинили виплати адресної допомоги у травні на підставі того, що побачили мою спадщину – ⅓ квартири від батька, тут, у Костянтинівці. Я приходила до соцзахисту казала, що це зона АТО. Вони ж наполягають, що Костянтинівка ніколи до цієї зони не входила. Вони припинили виплати і вимагають повернути надмірно сплачені кошти, які я отримувала на себе і своїх дітей – 38 тисяч гривень», — розповідає Оксана Молчанова.

З цією проблемою родина звернулася по юридичну допомогу. Юрист БФ “Право на захист” Анна Букрєєва каже: жінка має повне право на отримання грошової допомоги від держави, адже на ⅓ квартири, а це 20 км.м жити вчотирьох її родина фізично не зможе.

«Якщо у людини є частина житла, а у неї частина, то це менше, ніж 13,65 кв.м на одну людина за законом. Повертати адресну допомогу не треба. Ми спробуємо підготувати позов до суду. Для родини з чотирьох осіб, де двоє дітей малих, це великі кошти. Тим більше, вона не обманювала нікого. Вона надавала усі документи, там було сказано, що вона має ⅓ житла. А на ⅓ родина вчотирьох не може жити», — говорить юрист Анна Букрєєва.

На прийомі у правозахисників // Громадське радіо
Таких випадків, коли людей позбавляють виплат з невідомих причин або їх призупиняють, дуже багато. Монітор організації “Право на захист” Наталя Шевченко, яка ще до юриста спілкується з людьми, наголошує: коли втручаються правники, виплати поновлюють наступного ж дня. Є випадки, коли з людиною за руку доводиться ходити до керівництва пенсійного управління та соціального захисту.
«Є у нас адвокаційні моменти, ми беремо людину за руку, йдемо до начальника і кажемо, щоб перевірили. Наступного ж дня приходить комісія до людини і за місяць поновлюють все. У мене таких чоловік десять вже, які потім дзвонили і дякували», — каже Наталя Шевченко.

Багато нарікань і від того, що людям пенсійного віку — переселенцям — призупиняють виплату пенсій. За заявленим місцем проживання вони мають чекати інспектора. За законом це 15 днів. Втім, на це ідуть тижні, а то й місяці.

«Призупинення пенсійних виплат – найгостріше питання. Багато людей, які із січня не отримують кошти, не кажу вже про травень та червень. Вийшла постанова, яка відмінила штампи, але до довідок переселенця вони прив’язали комісії, які приходять перевіряти переселенців за місцем проживання. Вони мали б прийти у 15-денний термін, але ці терміни затягуються на місяць і на два. Людина і так із січня не отримує пенсію, а ще після комісії місяць проходить. У Торецьку багато таких, у Костянтинівському районі працюють швидше, у Костянтинівці теж багато. Ми ведемо картки спеціальні, у нас таких вже 300-400 осіб», — говорить Наталя Шевченко.

До родини Ярмошенко приходили п’ять разів перевіряти, чи справді вони мешкають за адресою, що вказали. Ще влітку 2014 року Алла виїхала з Луганська з хворою донькою. Певний час жила на Одещині, з червня у Костянтинівці, втім виплат досі немає.

«Ми ще нічого не отримували, хоча до нас приходили п’ять чи шість разів із соцзахисту. Ми щоразу сидимо вдома, чекаємо. Я просила вже: у наших справах є мобільний телефон. Подзвоніть. Це нереально сидіти в квартирі, до лікарні треба, ще кудись», — розповідає Алла, що прийшла до юриста на консультацію.

Таких історій безліч. Правники кажуть, що кожного разу реєструють їх десятками, а то й сотнями. Втім, радять людям не боятися, а відстоювати свої права. А коли їм відмовляють у призначенні виплат вимагати письмової відмови, з якою потім можна звернутися до суду.

Наталя Поколенко з Донеччини для Громадського радіо

Громадське радіо

Пройшло вже понад два роки, як мешканці Донбасу, рятуючись від війни, почали покидати свої оселі. Тим, кого приймали родичі чи друзі, дуже пощастило, хтось, на той час, мав кошти самостійно винаймати житло, але більшість – їхали навмання.

Голова Всеукраїнської організації у справах вимушених переселенців Оксана Єрмішина – також переселенка. Разом зі своєю родиною вона залишила Донбас на початку червня 2014-го року. «Щоб нас випустили, на блокпостах казали, що вивозимо дітей в спортивний табір, а самі повернемося. Виїхали без нічого і в нікуди. Три тижні дистанційного пошуку житла нічого не дали. Лише коли були під Дніпропетровськом (нині – Дніпром), нам подзвонили ріелтори і запропонували житло», – розповідає жінка.

На той час Єрмішина була дуже далека навіть від розуміння, що таке волонтерський рух. Спільнота переселенців, яка, з часом, перетворилася на Всеукраїнську організацію підтримки внутрішньо-переміщених осіб (ВПО), народилася абсолютно випадково. Спочатку жінка просто активно спілкуватися з іншими переселенцями, які також мали дітей, заради спільної організації розваг для малечі. Втім, розуміючи, що конфлікт на малій Батьківщині швидко не закінчиться, жінка почала замислюватися про більш предметну підтримку для ВПО – роботу та житло. Згодом осередок із п’яти осіб засновував майбутню всеукраїнську організацію.

Серед багатьох напрямків їхньої роботи проблема житла залишається однією з найбільш гострих. Наразі організація, завдяки інвесторам із США, займається зведенням житлового комплексу для переселенців. Будівництво вже розпочалося. Житловий комплекс розміщуватиметься неподалік від Києва. Генеральний план передбачає до 500 квартир, у які вже навесні 2017 року мають заїхати перші мешканці.

Жінка наголошує: поки «не перерізали стрічку», афішувати деталі щодо житлового комплексу вона не хоче. Але розповідає, що процес пошуку інвесторів зайняв два роки. Паралельно шукали і переселенців, які зможуть ці квартири придбати. Шляхом такої гуртової закупки організація домоглася 20% знижки. Навіть більше, квартири будуть вже з ремонтом та мінімальним набором меблів і побутової техніки.

«Щоб придбати квартиру, люди витрачають останні гроші, у тому числі, отримані за продаж нерухомості на сході практично за безцінь (кому вдалося це зробити, – УНІАН). Тому ми пропонуємо повний пакет. Ми хочемо показати посадовцям, як можна вирішувати житлові питання якісно і вигідно… Давайте нам тільки безкоштовну землю, а ми будемо будувати, не залучаючи ваші кошти», – розповідає Єрмішина.

95,5% переселенців орендують житло

В Мінсоцполітики повідомляють, що, станом на кінець серпня, на облік взято  1 705 363 переселенців. Найбільша кількість осіб мешкає в Донецькій, Луганській, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській областях та місті Києві. За даними Міжнародної організації з міграції 95,5% переселенців живуть в орендованих квартирах. Втім, це зовсім не означає, що проблема житла для них вирішена.

Нерідко незнайомим сім’ям доводиться об’єднуватися, аби мати змогу сплачувати вартість оренди, адже призначеної урядом адресної допомоги для покриття витрат на проживання вистачає лише на незначну частину оплати. Зазначимо, що ця допомога виділяється на основі постанови Кабміну від 1 жовтня 2014 року «Про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг». Для непрацездатних осіб вона складає 884 грн, для працездатних – 442 грн, тоді як середня вартість найму однокімнатної квартири у Києві складає 4000-5000 грн.

Окрім того, власники квартир без особливого бажання здають помешкання переселенцям. Оксані Єрмішиній – одній із небагатьох – пощастило: її родині жодного разу не довелося міняти квартиру за ці два роки. В той час як, за її словами, більшість переселенців змінює місце свого проживання три-чотири рази на рік. А це призводить до того, що люди кидають все і повертаються на окуповану територію, бо бажають мати «якісь чотири стіни, з яких їх просто не зможуть вигнати». «Це величезна втрата для України, адже більшість із них – самодостатні люди, які могли би наповнювати бюджет України, замість того, щоб вимушено працювати на території окупаційної влади», – вважає активістка.

При цьому, на її переконання, західним донорам вкрай важко пояснити проблему житла для ВПО. «Весь світ живе в орендованому житті. Але що таке ринок орендованого житла в Україні і, наприклад, в США? Там людину не можуть просто так вигнати з родиною о 10-й годині вечора на вулицю, просто побачивши щось по телевізору про переселенців…», – каже вона.

Німецькі модульні містечка Втім, дехто, навпаки, зрозумів всю гостроту житлової проблеми для внутрішньо-переміщених осіб в Україні. Так, за матеріального та технічного сприяння Німеччини в трьох областях України (Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській) на початку 2015 року були споруджені 7 містечок модульного типу для переселенців.

Як повідомляв УНІАН, стандартне модульне містечко складалось з 10 будинків квартирного типу (100 житлових модулів), 3 гуртожитків (84 модулі), пралень (2 модулі) і адміністративно-господарського блоку (3 модулі). Тимчасове житло було укомплектоване ліжками, шафами, матрацами, наматрацниками, постільним приладдям, столами, стільцями, кухонним інвентарем, холодильниками, засобами особистої гігієни, санвузлами. Окреме житло було додатково обладнане санвузлами для людей з обмеженими можливостями.
Наприклад, у Харківському модульному містечку, яке, свого часу, відкрилося першим, зараз проживає 406 людей, у тому числі 187 дитини та 35 інвалідів. До липня цього року це коштувало їм 118 гривень на місяць, однак з липня вартість проживання зросла до 352 гривень з особи. Місцевий бюджет компенсує 50% комунальних витрат, решту сплачують самі переселенці.

У Запорізькій області модульне містечко відкрилося у лютому минулого року і, хоча було розраховане на 544 особи, на момент відкриття в ньому оселилося лише 190 людей. Наразі, за даними регіонального штабу по роботі з переселенцями ГУ ГСЧС, у модульному містечку проживає 361 особа. «Модульне містечко максимально заповнене для комфортного проживання сімей, адже кожна із них займає кімнату в модулі, розраховану на більшу кількість людей», – зауважує керівник регіонального штабу по роботі з переселенцями ГУ ГСЧС в Запорізькій області Микола Головань.

Вартість проживання (більше її половини компенсує місто) тут становить 150 гривень з особи.

За словами Єрмішиної, ці містечка мали виконувати транзитну функцію, бути «перевалочним» пунктом, де люди могли би два-три дні перепочити, упорядкувати подальші плани та їхати далі. Але не так сталося, як гадалося. Активістка вважає, що, після того, як влада оголосила, що переселенці можуть жити в таких містечках постійно, вони перетворилися у «незрозуміле гетто». «Адже жити там неможливо», – заявляє голова Всеукраїнської організації у справах вимушених переселенців.

Втім, модульні містечка (особливо, зважаючи, що побудовані вони були лише на початку 2015 року, а спроби розселити переселенців розпочалися набагато раніше) не єдині, де розміщення людей планувалося на місяці, а затягнулося на роки.

В санаторій або гуртожиток – назавжди?

Коли безпорадні люди зі сходу України хвилями залишали свої домівки, їх, найчастіше, розселяли у місцях тимчасового проживання, так званих компактних поселеннях, які існують і досі. Правовий аналітик БФ «Право на захист» Ксенія Карагяур розповідає, що, зазвичай, місцями компактного проживання (МКП) є приватні гуртожитки, приміщення житлового фонду соціального призначення, готелі, санаторії, бази відпочинку. МКП внутрішньо переміщених осіб можуть відноситися як до приватної форми власності (їх найбільша частина), так і до комунальної або до державної. Також МКП можуть підпорядковуватися різним міністерствам, установам і т.д.

Згідно з моніторингом*, який проводився БФ «Право на захист» у квітні цього року у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях, вартість проживання в МКП може бути безкоштовною або сягати до 750 гривень на місяць. Втім, у близько 48% МКП, відвіданих експертами фонду, сума за проживання не перевищує 200 гривень.

Посилаючись на інформацію Global Shelter Cluster, Карагяур повідомляє, що загалом в Україні нараховується 271 МКП, але 52 із них вже зачинені. «Тобто, є тенденція до зменшення кількості внутрішньо переміщених осіб, які, наразі, проживають в МКП. Загальна ж кількість людей, які проживають у місцях компактного проживання, складає, орієнтовно, 6,5 тис. Це менше 1% усіх внутрішньо переміщених осіб в Україні», – зазначає вона.

Слова експерта підтверджуються прикладами. Так, у Харкові – свого часу, одному з головних осередків, обраних людьми для переїзду – серед МКП для переселенців залишився лише приватний табір «Ромашка». За словами його власниці Оксани, наразі там проживає 120 внутрішньо переміщених осіб.

На Дніпропетровщині, яка також у лідерах серед регіонів, обраних переселенцями у якості прихистку, людям, що не мали змоги зупинитися у родичів, місцеві органи влади надавали місця у комунальних гуртожитках, санаторіях та готелях. Наприклад, на повне державне забезпечення було оформлено 88 інвалідів, яких влаштували у спеціалізованих будинках-інтернатах області. Але, на загал, на сьогодні можливості по розселенню в регіоні практично вичерпані. Втім, у березні поточного року місцева ОДА, разом з представниками ЄС, відібрала ще 15 приміщень, які, за рахунок європейських грантів, будуть переобладнані у гуртожитки. Планується, що там зможуть розміститись ще до 2 тисяч переселенців.

В Одеському регіоні в декількох оздоровчих установах – в Куяльнику та в селищі Сергіївка – залишаються декілька сотень людей. Кошти для цього з держбюджету не виділялись, тому виживали переселенці, завдяки допомозі волонтерів і добрій волі власників курортних об’єктів. За словами тих, хто досі перебиваються таким житлом, зараз власники їх виживають. Останні ж кажуть, що місцева влада не покриває витрат на проживання переселенців у санаторіях.

Дійсно, як пояснила директор департаменту охорони здоров’я та соціального захисту Одеської ОДА Тетяна Крива, про подальше фінансування проживання переселенців в санаторіях за рахунок бюджетних коштів не йдеться. За її словами, для цих людей підібрано 4 варіанти соціального житла – два геріатричних будинку-інтернати (у Одесі та в селі Мирнопілля Арцизького району області), куди запропоновано переїхати інвалідам та людям похилого віку, об’єкт в селі Струмок Татарбунарського району, де можна розселити матерів з дітьми, та 2-поверховий комплекс школи-інтернату на 120 осіб в селі Борщі.

А ось в селищі Маяки благодійники і переселенці не стали чекати допомоги держави. За словами адміністратора благодійного фонду «Добрий Самарянин» Романа Медяника, ще навесні 2014-го фонд запропонував під розміщення переселенців свій 2-поверховий комплекс. Але, зважаючи, що люди досі не можуть повернутися у свої домівки на Донбасі, було прийнято рішення створити щось на кшталт кібуцу. На сьогодні 60 осіб, які проживають у комплексі, створили свій комітет, за рішенням якого щомісяця в «загальний казан» вноситься по 1,5 тис грн з людини. У цю суму входить все, включаючи харчування, проживання, комунальні послуги. Мешканці годуються плодами своєї праці – придбали трактор, збирають свій урожай, мають корів, кіз, свиней, курей, коптять рибу та вирощують гриби…

Експерт БФ «Право на захист» Ксенія Карагяур підкреслює, що, відповідно до міжнародних стандартів, держава має вжити заходи, направлені на забезпечення права на достатній рівень життя, відновлення втраченого житла, власності, адаптації та інтеграції ВПО. Втім, на державному рівні питання житла для переселенців зависло у повітрі. Наприкінці 2015 року була прийнята Комплексна державна програма щодо підтримки, адаптації та реінтеграції ВПО на період до 2017 року. Документ передбачав і виділення землі, і будівництво постійного житла для переселенців. «Однак видатки на реалізацію цієї програми державним бюджетом не передбачені», – зазначає аналітик.

В свою чергу, за словами активістки Єрмішиної є ще дві програми, в яких переселенці були додані лише формально – фонд сприяння молодіжному будівництву і «Власний дім». «В сприянні молодіжному будівництву людина має стояти на квартирному обліку, але який переселенець стоїть на квартирному обліку? – Це неможливо… Для програми «Власний дім» ти повинен не менше півроку проживати в селі і мати там роботу. І справді є дуже багато переселенців, які, якщо їм виділяти землю, будуть будувати, жити і працювати. Але ініціатором можуть виступати лише профільні міністерства, а вони не мають бажання це робити», – розповідає вона.

Допомога держави

Певно, найбільш профільним міністерством з цього питання можна вважати Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо-переміщених осіб України. У відповідь на запит, що саме робить держава для вирішення житлової проблеми ВПО, УНІАН відповіли, що, по-перше, на підставі Бюджетного кодексу України, для будівництва соціального житла комунальної форми власності для внутрішньо переміщених осіб, у місцевих органів влади існує можливість залучення коштів Державного фонду регіонального розвитку. Окрім того, згідно з ратифікованою Фінансовою угодою між Україною та Європейським інвестиційним банком, може бути залучено 200 млн євро кредитних коштів для вирішення потреб внутрішньо переміщених осіб. Виконавцем проектів в рамках кредитної угоди є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

По-друге, було ратифіковано Меморандум про спільні наміри Уряду України та Уряду ФРН стосовно незв’язаного фінансового кредиту Кредитної установи KfW загальним розміром 500 млн. євро, частина суми якого у розмірі 300 млн. євро спрямована на фінансування відновлення та будівництво житла для внутрішньо переміщених осіб, відбудови та модернізації інфраструктури східної частини України. Напрямки обираються, згідно з рекомендаціями робочої групи, створеної при Міністерстві регіонального розвитку.

Щодо власних кроків для покращення ситуації з житлом для внутрішньо переміщених осіб у міністерстві повідомили, що 16 серпня поточного року відбулася спільна зустріч представників громадських організацій, бізнесу та компаній-забудовників, на якій саме обговорювалися питання покращення житлових умов, працевлаштування, інтеграції в громади внутрішньо переміщених осіб.

Крім того, в міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо-переміщених осіб України зауважили, що вже направили листа до міністра регіонального розвитку Геннадія Зубка з пропозицією розглянути можливість створення при його міністерстві міжвідомчої робочої групи для вирішення вищезазначених питань.

… Активістка Єрмішина підкреслює: навіть якщо по закінченню військових дій якась частина переселенців вирішить повернутися на Донбас, сьогоднішнє будівництво житла для них піде тільки на користь місцевим громадам. Зважаючи на результати моніторингу БФ «Право на захист», місцеві мешканці допомагали і готові допомагати переселенцям надалі. Але ця допомога – працевлаштування, речі першої необхідності, ліки, спілкування і моральна підтримка – не компенсують відсутності даху над головою. Було б непогано, якби держава, нарешті, на третьому році поневірянь переселенців, з цим людям допомогла.

Ірина Шевченко, УНІАН

——-

*Повний текст моніторінгу незабаром буде опублікований на нашому сайті або Ви можете отримати його електронну версію, надіславши запит на адресу: [email protected]

УНІАН
[boc_img_gallery fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”2411,2412,2410″]

Олександр родом з Донецька, до Харкова приїхав вчитися у художньому училищі. Напередодні ввечері вони з друзями вирішили прогулятися і випити пива. Не встигли молоді люди відійти від супермаркету, як до них підійшли троє чоловіків, які представилися співробітниками поліції.

Олександр, студент

До нас підійшли люди у чорному – у цивільному, тобто без розпізнавальних знаків. Представилися співробітниками поліції. Показали якусь ксиву. Попросили нас сказати, кого як звати: прізвище, ім’я , по батькові і рік народження. Кудись зателефонували, їм сказали, що забирайте їх та їдемо. Нас попросили проїхати та оформити протокол

Однак, замість найближчого райвідділу, хлопців доставили прямо в районний військкомат на Московському проспекті. Через півгодини друзів, каже Олександр, відпустили, а його попросили залишитися. Пояснили, що він призовного віку і зобов’язаний пройти медкомісію.

Олександр, студент

Ми приїхали у відбірковий пункт і всю ніч підвозили дуже багато хлопців. І всім сказали, що ми будемо чекати до ранку. Всі 6 зв’язувалися з рідними. Було 10 машин поліції, швидка всю ніч приїжджала, комусь було погано. Багато прогулювалися також, як ми. Просто гуляли, хто вийшов з собакою погуляти. Когось привезли навіть з гітарою.

У той же час друзі і родичі Саші почали телефонувати правоохоронцям і шукати адвоката.

Катерина Польова, подруга Олександра

На місце, коли ми туди приїхали, ми викликаємо ще одну патрульну поліцію і бачимо, що до цього там вже стоїть адвокат, який не по нашій справі, а по ідентичній. Так же само хлопця забрали, викликали адвоката якісь люди. У результаті 4 патрульних машини вже були до нас. І приблизно 6 заяв вже було написано.

Після втручання адвоката Сашу все ж випустили. У облвійськкоматі  не приховують, про цей інцидент чули. За словами заступника військкома області Адрея Семеновича зараз дійсно йде набір строковиків. Співробітники районних комісаріатів дійсно цікавляться у молодих людей призовного віку, чому вони досі не з’явилися у військкомати, цікавляться місцем прописки і просять проїхати у військкомат – але все виключно добровільно.

Андрій Семенович, заступник військкома Харківської області

Чи він находиться на обліку у війсковому комісаріаті, пройти війскову комісію. Визначити стан його здоровя, фізичний, моральний стан. Подивитися, чи в нього є якісь відстрочки   і приняти рішення. Ось для цього війсковий комісаріат і змушений діяти, може у якісь мірі  ідуть порушення з боку війскових комісаріатів але це реакція на ту ситуацію яка склалося, але насильно нікого не тягнуть. Ви чули хоч один епізод, що когось затолкали фізично, примінили якусь силу.

Працівникам військкомату доводиться йти на такі заходи, оскільки більшість молодих людей проігнорували свій обов’язок перед батьківщиною та наказ президента від 5 травня поточного року, – каже Семенович.

Андрій Семенович, заступник військкома Харківської області

Ну, спочатку, після виходу наказу президента про призив на строкову службу, незалежно від того, він отримав повістку чи не отримав, повинен прийти в свій районний військовий комісаріат для того, щоб пройти медичну комісію, для того щоб надати документи, які підтвердять, або не підтвердять його можливість відстрочки. Можливість взагалі звільнення війсковою служби. Дається 10 днів і людина повинна пройти медичний огляд, так визначається придатність до війскової служби. Будемо говорити відверто, не має такого у нас.

Олександру дали 5 днів, щоб він міг підтвердити свою відстрочку документом з вищого навчального закладу. У свою чергу юристи у подібного роду сафарі за призовниками угледіли ряд порушень.

Оксана Желанова, адвокат БО “БФ “Право на захист”

Однозначно можу сказати, що чинне законодавство передбачає певний порядок призову молодих людей на військову службу. Це робиться за допомогою повісток. Повістки вручаються знову ж у чітко зазначених місцях. Це може бути зроблено або в самому комісаріаті, або за місцем проживання особи. Крім того, на скільки я розумію, до нього були застосовані дії насильницького характеру і обманні дії, що власне кажучи, теж не застосовується.

Після збору всієї необхідної інформації, каже Оксана Желанова, можна буде визначитися з подальшою подачею позовної заяви до суду або ініціювати кримінальне провадження.

https://youtu.be/fRgIxbLWkj4″ el_width=”80″ align=”center”]Телеканал АТН