Житлові програми для ВПО: огляд на березень 2020 року

29.04.20

Шість років триває конфлікт на сході України. Станом на 24 квітня 2020 року, за даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, на обліку перебувають 1 446 840 переселенців з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим.

Однією з найгостріших проблем для цих людей лишається проблема забезпечення житлом. Тож які житлові програми пропонує переселенцям держава? Відповідь на це запитання знайдете у нашому огляді.

Повна версія документу доступна за посиланням.

Пропоновану публікацію було надруковано за сприяння Норвезької ради у справах біженців (NRC) в рамках здійснення гуманітарної діяльності за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації жодною мірою не відображає офіційну точку зору Європейського Союзу та Норвезької ради у справах біженців. Європейська Комісія не несе відповідальності за будь-яке використання інформації, що міститься в публікації.

Матеріали пропонованої публікації було підготовлено та розроблено за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR). Зміст матеріалу є виключно відповідальністю БФ «Право на захист» та не може використовуватися, щоб відобразити точку зору Агентства.

28.04.20

Фото з відкритих джерел.

Ця історія – про матір-героїню Наталію, яка має шістьох дітей. Разом із ними та чоловіком вона перемістилася до селища у Харківській області. Відповідно до ст.1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» всі вони є внутрішньо переміщеними особами, що посвідчують відповідні довідки.

Через скрутне матеріальне становище придбати будинок для себе родина не могла. Тож всі вони оселилися в хаті, яка належала свекрусі Наталії, – Галині Іванівні. Сама ж жінка разом із сином та його великою родиною в будинку не мешкала, – переїхала у інше місце.

Оскільки чоловік Наталії весь час працював, а вона цього робити не могли через купу домашніх справ та догляд за малолітніми дітьми, жінка вирішила звернутися до державних органів для отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам. Це дозволило би покривати витрати на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Родина мала на це право відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №505.

Відповідно до цієї постанови, відмовити Наталії могли тільки у двох випадках.

будь-хто із членів сім’ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, розташованих на лінії розмежування, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану;
будь-хто з членів сім’ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Управління праці та соціального захисту населення винесло рішення, яким відмовило Наталії та її дітям у призначенні вищевказаної допомоги. Причиною стало те, що Галина Іванівна має у власності свій житловій будинок. Тобто мати чоловіка, яка не проживала з Наталією та її родиною в одному будинку, визнали членом їхньої сім’ї.

З цією проблемою Наталія і звернулася до юристів харківського офісу БФ «Право на захист». Детальніше ознайомившись із матеріалами справи, наші колеги склали та подали позов до суду. В основу позову були покладені норми матеріального права.

Згідно з п.1 ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Згідно з абз.2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України №5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї»), до кола членів сім’ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб’єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках.

Житлове законодавство також широко використовує поняття «член сім’ї». Так, ст. 64 Житлового кодексу Української РСР (ЖК УРСР) до членів сім’ї наймача відносить дружину наймача, їхніх дітей і батьків; також членами сім’ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство.

Окрім кодифікованих нормативно-правових актів, законодавець застосовує поняття «член сім’ї» і в інших правових документах, де висловлені різні підходи до його розуміння:

Члени сім’ї – це особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання (Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року).

Члени сім’ї – це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ( Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року).

Отже, член сім’ї (у сімейно-правовому аспекті) – це особа, яка має тісний правовий зв’язок із сім’єю, що ґрунтується на шлюбі, спорідненні, усиновленні, інших формах влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, характеризується спільністю життя та інтересів, наявністю взаємних прав і обов’язків, передбачених сімейним законодавством.

Сам же факт проживання Наталії в будинку, який належить матері її чоловіка, – Галині Іванівни, за обставин її вимушеного переселення з зони АТО з чоловіком та дітьми не доводить у них сімейних відносин, тобто того, що вони є членами однієї сім’ї, адже спільного господарства вони з власницею будинку не ведуть, спільно не проживають та Наталія власним коштом сплачує всі комунальні платежі.

Суд підтримав цю правову позицію та виніс рішення, яким задовольнив позовні вимоги Наталії.

Управління праці та соціального захисту населення виконало таке рішення в повному обсязі і призначило Наталії та її дітям виплати допомоги, яка в цей важкий для родини час є рятівним колом!

23.04.20

Пропонуємо до вашої уваги моніторинговий звіт «Дослідження умов доступу до медичної допомоги на КПВВ». В основу звіту покладено результати комплексного дослідження ситуації з доступом до медичної допомоги, актуальні потреби та виклики, з якими стикаються ті, хто перетинає КПВВ, а також медичні служби та державні органи, задіяні в процесі надання первинної медичної допомоги.

Дослідження охоплювало весь 2018 та дев’ять місяців 2019 року.

В межах дослідження було проведено порівняльний аналіз статистичних даних щодо частоти звернень за екстреною медичною допомогою (надалі – ЕМД) на КПВВ та МКПП, порядку надання такої допомоги на КПВВ і МКПП та чинників, які впливають на частоту звернень за медичною допомогою.

Об’єктом дослідження є вивчення доступу до медичної допомоги на КПВВ «Станиця Луганська», «Майорське», «Мар’їнка», «Новотроїцьке» та «Гнутове».

Метою дослідження є визначення доцільності застосування єдиних процедур надання ЕМД на КПВВ та МКПП, а також окреслення заходів, які можуть зменшити кількість летальних випадків на КПВВ.

Звіт доступний українською та англійською мовами.

Дослідження здійснювалося в рамках проекту «Надання багатогалузевої гуманітарної допомоги постраждалому від конфлікту населенню Східної України», який реалізується БФ «Право на захист» за фінансової підтримки Європейської комісії в рамках цивільного захисту та гуманітарної допомоги Європейського союзу в межах консорціуму ACCESS.

22.04.20

Потреба у первинній медичній допомозі на КПВВ є стабільно гострою. Це підтверджують і окремі історії, які час від часу з’являються в медіа, і статистичні дані.

Проблема в цифрах

Так, протягом 2018 року на КПВВ на Сході України карети екстреної медичної допомоги виїздили 559 разів та 201 раз — протягом трьох кварталів 2019 року. Вражають і кількість випадків надання первинної медичної допомоги на КПВВ – 65 869 випадків. На жаль, не обійшлось і без летальних випадків. У 2018 році під час перетину лінії розмежування через КПВВ в результаті обстрілів чи загострень проблем зі здоров’ям загинуло понад 50 осіб. Протягом січня-вересня 2019 року на пунктах перетину з обох сторін лінії розмежування померло 38 людей та ще 6 осіб — до кінця 2019. Більшість із цих людей були особами літнього віку. Ці офіційні статистичні дані не включають кількість випадків надання екстреної медичної допомоги силами військових медиків та волонтерів.

Водночас, лише на одному із п’яти КПВВ вздовж лінії розмежування участь у наданні медичної допомоги цивільному населенню беруть комунальні та державні служби беруть. На решті пунктів ці питання опинилися у зовні відповідальності неурядових та міжнародних організацій, волонтерів.

І ця ситуація триває вже понад шість років — з моменту початку збройного конфлікту на сході України. Системних рішень щодо організації медичних служб для цивільного населення на КПВВ узгоджено не було через низку причин. Зокрема:

– Первинна структура КПВВ формувалася із максимальним наближенням до форми й вигляду контрольних пунктів на кордоні України, які не передбачають наявності пунктів медичної допомоги. Окрім того, потреби осіб, які перетинають пункти пропуску на кордоні, та осіб, які перетинають КПВВ, є дуже різними. Саме тому час комплексно врегулювати питання діяльності КПВВ із врахуванням потреб людей, які користуються КПВВ. Йдеться не тільки про аспекти безпекового характеру, а й про можливість доступу до медичної допомоги та базових адміністративних послуг.

– Реформа первинної ланки медичної допомоги та процеси децентралізації не спроможні задовольнити потребу в первинній медичній допомозі на КПВВ. Разом з тим відсутня альтернатива надання первинної медичної допомоги за державний кошт.

Основні загрози та шляхи розв’язання

Криза на сході України набула тривалого характеру — і довгострокові наслідки стають усе більше серйозними та поглиблюють сегрегацію та розрив між рівнем якості життя та доступу до базових державних сервісів між територіями людей, які живуть поблизу лінії розмежування та на інших контрольованих урядом України територіями. В перспективі це призведе нас до росту смертність від не смертельних захворювань, які просто були запущені та не лікувалися. Це, безумовно, стане на заваді процесам відновлення і розвитку регіону, а також може вплинути на життя наступних поколінь.

Для врегулювання питання надання медичної допомоги на КПВВ, за рахунок державних коштів (відповідно до ст. 49 Конституції України саме «Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування») та запобіганню смертей у майбутньому необхідно:

– врегулювати статус КПВВ, уніфікувати перелік послуг та сервісів, які надаються на КПВВ (в тому числі питання доступу до медичної допомоги), чітко визначити балансоутримувачів КПВВ та порядок фінансування утримання/забезпечення КПВВ;

– розробити альтернативний порядок доступу до первинної медичної допомоги на КПВВ коштом державних програм, але поза межами алгоритму запровадженого медичною реформою: “пацієнт — декларація про медичну допомогу — терапевт — медичний заклад”;

– посилити технічні спроможності та кадровий потенціал мережі станцій екстреної медичної допомоги поблизу КПВВ.

Більше про цю проблему доступу до медичної допомоги на КПВВ, чинники, які їх зумовлюють та кроки до покращення ситуації із доступом до медичної допомоги на КПВВ можна буде дізнатися 23 квітня о 14:00 під час онлайн-презентації результатів звіту “Дослідження умов доступу до медичної допомоги на КПВВ”.

Детальніше: https://www.facebook.com/events/219171146085409/

21.04.20

Фото: УНІАН

До БФ «Право на захист» звернувся пан О. Згідно з документами – записами в трудовій книжці, випискою з наказу підприємства про проведення атестації на трудовому місці – він мав право на призначення пенсії на пільгових умовах. Однак, у районному управлінні Пенсійного фонду (ПФУ), посилаючись на відсутність первинних документів, що підтверджують спуски в шахту, в призначенні пенсії на пільгових умовах чоловіку відмовили.

Юристи БФ «Право на захист» допомогли йому зі складанням адміністративного позову до суду, в якому просили визнати протиправною бездіяльність ПФУ та зобов’язати призначити пенсію на пільгових умовах. Наші колеги посилалися на те, що основним документом на підтвердження пільгового стажу є трудова книжка за умови її заповнення відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд задовольнив позовні вимоги частково: посилаючись на варіативність обрання способів захисту при зверненні до суду, він своїм рішенням зобов’язав ПФУ повторно розглянути документи, надані паном О. та вирішити питання щодо призначення йому пенсії з урахуванням висновків суду.

Після того, як рішення набуло законної сили, Пенсійний фонд призначив пенсію на пільгових умовах. Здавалося би, можна було би вважати, що справа вирішена успішно, а мета досягнута, однак пана О. попереду очікували нові випробування.

Через 5 місяців після виконання рішення суду та призначення пенсії на пільгових умовах ПФУ за результатами додаткової перевірки документів виніс нове рішення, яким скасував попереднє та відмовив у продовженні виплати пенсії. Пан О. за допомогою юристів знов змушений був звертатися до суду із адміністративним позовом про визнання такого рішення неправомірним та залишення за собою права на отримання пенсії на пільгових умовах.

І знову суд підтвердив право чоловіка на отримання пенсії на пільгових умовах, відповідно до наданих документів, а дії Пенсійного фонду щодо припинення виплати пенсії визнав неправомірними. ПФУ зобов’язали поновити виплати раніше призначеної пенсії. Тож ми, разом із паном О. чекаємо на виконання рішення суду а цій справі.

Опис подібної ситуації може свідчити про те, що під час звернення до суду із заявою про призначення пенсії або здійсненні перерахунку раніше призначеної пенсії з урахуванням додаткових документів, слід обов’язково брати до уваги таке:

1. Звернення має подаватися виключно за визначеною формою. Така форма передбачена Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 р (Далі – Порядок). У разі подання документів разом із заявою у довільній формі, такі документи будуть розглянуті в порядку ЗУ «Про звернення громадян», а всі висновки за результатами розгляду документів носитимуть рекомендаційний характер та не матимуть правових наслідків у вигляді призначення пенсії або зазначення підстав її непризначення.

2. За результатами розгляду заяви, поданої відповідно до Порядку, має бути прийняте обґрунтоване рішення із посиланням на норми чинного законодавства.

3. Незважаючи на всі переконання працівників Пенсійного фонду в тому, що вони нібито не мають підстав для прийняття, розгляду документів, слід вимагати саме додержання форми під час звернення та винесення рішення. У разі неправомірності відмови, саме таке рішення може бути оскаржене в судовому порядку, а пенсія відновлена з моменту фактичного звернення за її призначенням.

4. У разі сумнівів, виникнення додаткових питань, слід звертатися на «гарячу лінію» Пенсійного фонду України або на Урядову «гарячу лінію».

16.04.20

Огляд практики Верховного Суду у справах про стягнення моральної шкоди: докази, обсяг, вина відповідача.

Збройний конфлікт завжди спричиняє цивільному населенню тяжкі душевні страждання. При цьому чинне українське законодавство надає людям, що зазнали моральних страждань, право вимагати відшкодування. Для того, щоб розібратися, як визначити відповідача, чим підтвердити наявність шкоди, а також як визначити її обсяг наш колега Євген Жифарський підготував цей огляд. Для огляду використані майже 300 рішень Верховного Суду за 2016-2020 роки у справах, де однією з вимог було стягнення моральної шкоди.

Категорії справ, за якими позивачі вимагають стягнення моральної шкоди, дволі різноманітні, проте найчастіше зустрічаються справи про стягнення з Фонду соціального страхування шкоди, заподіяної внаслідок втрати працездатності; шкоди здоров‘ю внаслідок ДТП із фізичних осіб (або юридичних осіб, якщо ДТП сталося під час виконання службових обов‘язків); шкоди, спричиненої незаконним звільненням із роботи.

У більшості випадків (близько 90%) суди першої, апеляційної або касаційної інстанцій відмовляють позивачам у задоволенні таких вимог або закривають провадження у справі в цій частині вимог. Найрозповсюдженіші підстави для відмов: відсутність доказів моральної шкоди; недоведеність причинно-наслідкового зв‘язку між діями (бездіяльністю) відповідача та завданої позивачу моральної шкоди; звернення до суду в порядку адміністративного судочинства замість цивільного. Водночас, значна частина справ, за якими суд відмовляв у задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди, дійсно не містила жодного обґрунтування шкоди, крім твердження позивача.

Відтак, за наявності документально підтвердження моральної шкоди та обґрунтування зв‘язку між нею та діями (бездіяльністю) відповідача, вірогідність задоволення вимог досить висока.

Наводимо приклади рішень Верховного Суду у справах, в яких вимоги щодо стягнення моральної шкоди задоволено (із посиланнями на відповідні судові рішення):

1. Стягнуто 19 200 грн моральної шкоди з ДКС України (коштом Державного бюджету України) на користь позивача за незаконні дії органів досудового слідства. Див. посилання.

Позивачка незаконно перебувала під слідством 90 діб. Її моральні страждання підтверджені власними поясненнями та матеріалами кримінального провадження. Суд встановив, що тримання під вартою негативно вплинуло на психологічний стан позивачки та її соціальне функціонування як особистості, її репутацію, ускладнилися відносини між знайомими, а ставлення працівників поліції до позивачки як до злочиниці принижувало її людську гідність.

2. Стягнуто 20 000 грн із фізичної особи за спричинені в результаті побутового конфлікту тілесні ушкодження середньої тяжкості (позивач просив стягнути 100 000 грн). Постанова Верховного Суду. Рішення суду першої інстанції.

Позивач підтвердив, що для усунення наслідків тілесних ушкоджень, отриманих від відповідача, він проходив медичний огляд, амбулаторне (стаціонарне) лікування, отримував лікарські консультації та призначення, проходив томографію та магнітно-резонансну томографію (МРТ). Наведені обставини підтверджуються оригіналами документів: зворотного повідомлення міської лікарні; виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого; висновком МРТ; довідки Казанківської центральної районної лікарні від 17.08.2015 року; квитанцією медичного центру про проходження МРТ.

Враховуючи фізичний біль та моральні переживання позивача, виходячи із засад розумності, поміркованості, виваженості та справедливості, суд визначив позивачу суму відшкодування моральної шкоди в обсязі 20 000 грн. В іншій частині вимог позивача суд відмовив через недоведеність обсягу заявленої суми.

3. Стягнуто 20 000 грн із Чернігівського управління Пенсійного фонду України за невиконання рішення суду щодо виплати пенсії. Див. посилання.

Позивач стверджував, що внаслідок порушення пенсійних прав він двічі переніс інфаркт міокарда, був змушений витрачати кошти на лікування, чим у сукупності йому завдано моральної шкоди, яку просив відшкодувати коштом відповідача.

Суд не встановив зв‘язку між діями відповідача та інфарктом, проте погодився із тим, що внаслідок порушення відповідачем пенсійних прав позивача, останньому завдано значних душевних страждань.

Враховуючи зухвалий характер і тривалість вчиненого правопорушення, а також глибину завданих позивачеві душевних страждань, при цьому виходячи із засад розумності та виваженості суд вирішив, що достатньою сатисфакцію відшкодування моральної шкоди стягнення на користь позивача буде 20 000 грн.

4. Стягнуто 75 000 грн із підприємства за те, що їхньому співробітнику спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості внаслідок ДТП (позивач просив стягнути 100 000 грн). Див. посилання.

Позивач тривалий час перебував на лікуванні в різних медичних закладах, йому була встановлена інвалідність. Після отриманих травм він переніс дві операції, понад рік мав у тілі металоконструкції, що заважали йому вести звичний спосіб життя. Позивач працював водієм, після ДТП заробітну плату не отримував, що значно вплинуло на його матеріальне становище.

Доказами у справі були довідка медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про інвалідність, висновок експерта та вирок суду у кримінальній справі. Виходячи з наданих доказів, суд оцінив моральну шкоду у 75 000 грн.

5. Стягнуто по 10 000 грн кожному з позивачів із ПАТ «Дніпрогаз» за вибух газу в квартирі (просили по 300 000 грн). Див. посилання.

Позивачі фактично проживали у квартирі на момент вибуху газу. Це призвело до порушення їхніх нормальних життєвих зав’язків, а також вимагало додаткових зусиль для організації свого життя.

Спричинена відповідачем моральна шкода виразилася у стресовому стані в момент вибуху, коли життю та здоров’ю позивачів загрожувала реальна небезпека; у непоправній втраті часу, пов’язаного як із відновленням нормального ритму життя, так і з налагодженням всіх необхідних формальностей та оформленням (відновленням) всіх необхідних документів, пошуком нового житла.

Вирок суду у кримінальній справі довів вину посадових осіб відповідача (порушення правил безпеки).

6. Стягнуто 200 000 грн із підприємства на користь неповнолітньої дитини за смерті її батька, спричинену ДТП за участю співробітників відповідача. Див. посилання.

Вина посадових осіб відповідача встановлена вироком суду у кримінальній справі.

Позивачам завдано моральних страждань у зв’язку зі смертю чоловіка та батька: переживання, що позбавили спокою, нервове напруження, дитина загиблого перенесла безповоротну втрату близької людини та на все життя позбавлена батьківської опіки та піклування, а також матеріального забезпечення.

7. Стягнуто 1 000 грн із Управління праці та соціального захисту населення за невидачу довідки внутрішньо переміщеної особи (ВПО) (просила 10 000 грн). Див. посилання.

Відповідач незаконно відмовив позивачу у видачі довідки ВПО через відсутність реєстрації на тимчасово окупованій території, що було встановлено рішенням суду в адміністративній справі.

Після цього позивачка звернулася до суду в порядку цивільного провадження із вимогою про стягнення моральної шкоди, обґрунтовуючи вимогу тим, що внаслідок протиправної поведінки відповідача вона зазнала фізичних, психічних та душевних страждань, які призвели до зміни звичайного способу життя.

Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову через відсутність доказів, які підтверджують моральні страждання позивача, проте Верховний Суд скасував їхні рішення та частково задовольнив позовні вимоги.

15.04.20

Пропонуємо до вашої уваги моніторинговий звіт «Перетин лінії розмежування через КПВВ». В основу звіту покладені дані, зібрані протягом візитів наших колег на п’ять контрольних пунктів в’їзду-виїзду (КПВВ) в березні 2020 року. Більше статистичних даних можна знайти за посиланням.

ГОЛОВНЕ:

У межах заходів, спрямованих на припинення поширення COVID-19, Штаб ООС призупинив діяльність КПВВ в два етапи: з 17 березня люди мали можливість перетину лінії розмежування тільки у напрямку своєї прописки: особи з реєстрацією на НКУУТ/КУУТ могли потрапити тільки на НКУУТ/КУУТ відповідно. Також, працівники ДПСУ могли надати дозвіл на перетин лінії розмежування у термінових випадках (розлука з сім’єю, критичний стан здоров’я тощо). Починаючи з 22 березня, КПВВ (КУУТ) повністю призупинили роботу, в той час як влада НКУУТ зробила це днем раніше. Тому деякі люди пройшли КПВВ на боці КУУТ, але їм довелося повернутися, тому що їм не надали дозвіл на перетин на боці НКУУТ.

Через ці обмеження деякі люди не могли перетнути лінію розмежування, незважаючи на наявність достатніх підстав для перетину і відповідної реєстрації за місцем проживання. В результаті цього, на всіх КПВВ наприкінці місяця спостерігалася ситуація, під час якої люди опинилися в скрутному становищі, подекуди не маючи навіть фінансової можливості для тимчасового розміщення. Найбільш гостра ситуація склалася на КПВВ «Станиця Луганська»: понад 40 осіб на боці КУУТ очікували можливості перетину лінії розмежування. Тим часом люди, які очікували на КПВВ «Майорське», були забезпечені житлом і харчуванням завдяки місцевій владі і неурядовим організаціям.

Через загрозу поширення COVID-19 протягом березня продовжувався температурний скринінг осіб військовослужбовцями ДПСУ на всіх КПВВ до їх закриття. Всі випадки виявлення температури 37,9 і вище, і важких симптомів гострої респіраторної вірусної інфекції були зафіксовані військовослужбовцями ДПСУ, люди отримували пам’ятку про необхідність самоізоляції.

У період з 1 по 17 березня 18 077 вразливих осіб похилого віку отримали підтримку в транспортуванні на КПВВ «Станиця Луганська» електромобілем від НУО «Проліска». Станом на 17 березня транспортні послуги були припинені у зв’язку з введенням карантинних заходів. З 17 по 20 березня більшість служб призупинили свою роботу на всіх КПВВ: представники Координаційної групи, медичні представники, транспорт, в тому числі соціальний автобус на КПВВ «Станиця Луганська».

Більше знайдете у документі. Він доступний українською та англійською мовами.

Звіт містить інформацію, зібрану БФ «Право на Захист» в межах опитування, що регулярно проводиться з червня 2017 року. КПВВ розташовані в Донецькій («Майорське», «Мар’їнка», «Гнутове» та «Новотроїцьке») та Луганській («Станиця Луганська») областях. Опитування є частиною моніторингу порушення прав населення, що постраждало від конфлікту, та проводиться в межах проекту «Адвокація, захист та правова допомога внутрішньо переміщеним особам України», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR). Таке опитування має на меті з’ясувати причини, умови та ризики, які супроводжують перетин лінії зіткнення через КПВВ. Зібрана під час опитування інформація допоможе визначити потреби, прогалини та тенденції, а також забезпечити доказову базу для діяльності з адвокації.

14.04.20

На початку лютого 2020 року на «гарячу лінію» БФ «Право на захист» звернувся 68-річний пенсіонер, Василь Федорович, який потрапив у неприємну ситуацію. Напередодні чоловік приїхав до Маріуполя для врегулювання важливих питань та загубив усі документи: паспорт, пенсійне посвідчення, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ВПО). Він відразу звернувся до поліції та отримав документ на підтвердження події.

Чоловік постійно мешкає у м. Шахтарську Донецької області, тож мав намір повернутися додому, але, на превеликий жаль, без документів це було би неможливо. Тож наші спеціалісти надали пану Василю юридичну консультацію і розповіли про те, що треба зробити для отримання нового паспорта замість втраченого.

Василь Федорович перебуває на обліку як ВПО в Центральному районі м. Маріуполя. Відповідно до чинного законодавства, він може звернутися з документами для оформлення паспорта лише до Державної міграційної служби (ДМС) Центрального району, де прийом громадян здійснюється лише за попереднім записом через офіційний сайт відомства. Пенсіонер зареєструвався в електронній черзі, але отримав талон лише на 4 березня 2020 року. Тобто оформлення паспорта йому довелося би чекати аж цілий місяць! Такий період виявився задовгим, бо ж жити у Маріуполі герою нашої історії було ніде. Гроші у Василя Федоровича вже закінчувалися, постійно нагадували про себе хвороби. Тож потрібно було терміново допомогти йому потрапити на прийом до спеціаліста ДМС, де можна було б отримати довідку для перетину лінії розмежування та повернення додому. Ситуацію ускладнювало те, що підтвердити особу Василя Федоровича було нікому, – всі родичі та сусіди мешкають на непідконтрольній уряду України території (а оригінали документів, нагадаємо, чоловік загубив).

Наші колеги вирішили супроводити чоловіка до ДМС та допомогти якнайшвидше розв’язати проблему. На місці з’ясували: охочих потрапити на прийом до спеціаліста дуже багато! Але вдалося поговорити із начальницею та розповісти непросту історію. Їм запропонували почекати упродовж кількох днів – якщо хтось із раніше зареєстрованих в електронній черзі не прийде на прийом. Василю Федоровичу пощастило того ж дня! Він надав копії наявних в нього документів та отримав довідку, із якою зміг перетнути лінію розмежування та потрапити додому.

Чоловік був дуже вдячний, адже немає нічого більш бажаного для людей, які вскочили в таку халепу, ніж просто опинитися у рідному домі, де не страшні жодні негаразди.

07.04.20

Часто при спробі отримати законну спадщину (зокрема, недоотриману за життя померлого пенсію) спадкоємці натискаються на перепони з боку органів пенсійного фонду. Як у таких випадках захищають інтереси бенефіціарів юристи і адвокати БФ «Право на захист» і що з приводу таких справ говорить Верховний Суд, читайте в матеріалі нашої адвокатки Алли Скворцової.

На жаль, позиція органів Пенсійного фонду України (ПФУ) щодо виплати спадкоємцям недоотриманої за життя померлого пенсії така: розмір недоотриманої пенсії повинен розраховуватися із урахуванням ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», – нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за час, що минув, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Однак, така позиція органів ПФУ не узгоджується із чинним законодавством України. Крім того, вже є позитивна практика Верховного Суду, – постанова від 20 лютого 2020 року, де зазначено, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі без будь-яких часових обмежень (справа №428/5818/18).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивачка – дружина померлого Б. Чоловік мав інвалідність 1 групи – після отриманої у 1979 році травми на виробництві він не міг ходити, а отже, потребував постійного стороннього догляду. На підконтрольній уряду України території зареєстрований як внутрішньо переміщена особа не був, пенсію не отримував, адже був прикутий до ліжка.

Позивачка все життя присвятила догляду за чоловіком, а всі заощаджені кошти витрачала на лікування та підтримання стану його здоров’я. Після смерті Б. відкрилася спадщина на спадкове майно, позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, однак управління ПФУ виплатило недоотриману пенсію не в повному обсязі, а лише за останні 3 роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Не погодившись зі свавіллям УПФУ, позивачка звернулася по допомогу до БФ «Право на захист». Юристи нашої організації підготували позов, а адвокати здійснювали представництво прав та інтересів позивачки в суді.

ПОЗИЦІЯ СУДІВ

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов із підстав, на які посилалася позивачка, – що норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини із отримання спадкоємцями померлого пенсіонера сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанції представник відповідача (УПФУ) звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Верховний Суд не встановив підстав для скасування оскаржених судових рішень, тож залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.

Особливої уваги заслуговують такі аргументи Верховного Суду:

Відповідно до ст. 1227 Цивільного кодексу України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їхньої відсутності – входять до складу спадщини.
Суди обґрунтовано виходили із того, що положення частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Дата звернення спадкоємця до органу ПФУ з вимогою про виплату нарахованої за життя спадкодавця пенсії не впливає на розмір виплат та не надає органам ПФУ права на обмеження цих виплат.

Верховний Суд вкотре став на захист незахищених мешканців тимчасово окупованих територій. Хочеться вірити та сподіватися на те, що подібна судова практика призведе до відсутності спорів між спадкоємцями та органами ПФУ у майбутньому.

Зараз органи ПФУ не дотримуються вимог чинного законодавства і, незважаючи на позитивну практику судів, продовжують свідомо порушувати права громадян. Однак, потрібно знати, що спадкоємець має право на отримання недоотриманої пенсії померлого у повному обсязі без будь-яких часових обмежень. Тож у разі, порушення ваших прав радимо звертатися до суду за захистом.

Слід також зазначити, що у цій справі на виконання рішення суду відповідач виплатив позивачці недоотриману пенсію в повному обсязі.