Спільне звернення НУО з пропозиціями та зауваженнями до законопроекту “Про адміністративну процедуру”

13.11.20

Комітет Верховної Ради України

з питань організації державної влади,

місцевого самоврядування,

регіонального розвитку та містобудування

СПІЛЬНЕ ЗВЕРНЕННЯ

У зв’язку зі створенням Робочої групи з опрацювання та підготовки до другого читання проекту Закону України про адміністративну процедуру (реєстр. № 3475) просимо врахувати наступні наші зауваження щодо законопроекту.

Закони України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначають процедуру визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та процедуру визнання особою без громадянства, кожна з яких має свої особливості, пов’язані з вразливістю шукачів притулку та недокументованих осіб без громадянства (далі – ОБГ). Частина положень законопроєкту №3475 не враховує цих особливостей, а деякі положення законопроєкту прямо суперечать цим законам, що призведе до проблем у правозастосуванні.

1.Наприклад, частина третя статті 19 законопроєкту вимагає від заявника перекладу документів, які ним надаються на іноземній мові, що суперечить статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який зобов’язує державний орган перекладати документи, що надаються заявником під час звернення за визнання ОБГ.

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» також не вимагає від шукача захисту надавати переклад документів, які підтверджують його переслідування і не передбачає алгоритму дій ДМС в разі його відсутності. Натомість проєкт пропонує адміністративному органу призупиняти справу за відсутності такого перекладу.

Водночас Держава має забезпечити необхідну допомогу з перекладу протягом усього процесу визнання біженцем (або особою, яка потребує додаткового захисту) та визнання особою без громадянства, що рекомендовано Агентством ООН у справах біженців (УВКБ ООН), і без чого імплементація Конвенції про статус біженців 1951 року та Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року неможлива.

2. За проєктом закону, коло підстав для відмови адміністративним органом у розгляді заяви про звернення за захистом в Україні (заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) і про визнання особою без громадянства суттєво розширюється, що може позбавити ці категорії доступу до процедури (стаття 42 передбачає перелік заяв, що не підлягають розгляду, а стаття 40 – залишення заяви без руху). Наприклад, сьогодні відмовити у прийнятті заяви про звернення за захистом в Україні за діючим законом можна тільки у двох випадках: якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем. Додаткові підстави для відхилення заяв у цих процедурах, призведуть до різного правозастосування компетентними органами, плутанини та порушень прав шукачів притулку і ОБГ.

3. Проєкт не завжди здатний захистити права шукача притулку і ОБГ, адже скористатися процедурними гарантіями і можливостями для захисту ними своїх прав під час адміністративного провадження через особливу вразливість цих категорій фактично неможливо без представництва. При цьому, проєкт не передбачає внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», а за чинного регулювання доступ до правової допомоги шукачів захисту є суттєво ускладненим.

4. Особлива вразливість шукачів захисту та ОБГ вимагає особливого підходу до доказування та оцінки заяви про захист та про визнання особою без громадянства. Цей підхід розтлумачений у п.п. 196, 197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця за Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року, і відповідно п.п. 83-107 Керівництва УВКБ ООН із захисту осіб без громадянства. Натомість вимоги до доказів та доказування, викладені у проєкті, не враховують зазначених рекомендацій, що може призвести до порушення прав цих категорій осіб.

5. Багаточисельні процесуальні положення, які містяться у вказаному законопроекті можуть отримати пріоритет над положеннями спеціальних законів і здатні призвести до існування одночасно двох алгоритмів роботи компетентних органів, що у свою чергу призводитиме до різного правозастосування та порушення наступних гарантій захисту шукачів притулку та осіб без громадянства:

гарантії подання заяви неписьменними особами або особами, які мають фізичні вади;

право подати заяву та документи, що обґрунтовують необхідність надання захисту, рідною мовою та обов’язок органів ДМС та інших державних органів залучити перекладача / право особи, яка звертається щодо визнання ОБГ, на перекладача та переклад документів;

порядок подання заяви про звернення за захистом в Україні особою, яка незаконно перетнула державний кордон України;

порядок дій органів ДМС та інших державних органів у випадку звернення за захистом або про визнання особою без громадянства дитини, розлученої із сім’єю;

право подати заяву про звернення за захистом в Україні особою, у якої відсутні документи, що посвідчують особу, або такі документи є фальшивими, та порядок подальшого розгляду такої заяви;

вичерпний перелік підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

гарантії розгляду заяви про визнання особою без громадянства за відсутності в заявника доказів, зокрема особливості опитування родичів, сусідів або інших осіб тощо.

Враховуючи вказане просимо розглянути наступну пропозицію до проєкту:

Частину 2 статті 1 проєкту доповнити пунктами 6 та 7 відповідно, виклавши їх в такій редакції:

«6) подання та розгляду заяви про визнання біженцем або особою , яка потребує додаткового захисту, прийняття рішення за цією заявою та його оскарження, прийняття та оскарження рішення про втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

7) розгляду заяви про визнання особою без громадянства відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства».

Ірина Алексєєва, благодійна організація “Благодійний фонд “Право на захист”
Марина Курочкіна, Громадська організація “ДЕСЯТЕ КВІТНЯ”
Наталія Гуржій, Благодійна організація “Благодійний Фонд “РОКАДА”
Альберт Пірчак, Міжнародний Фонд Охорони Здоров’я та Захисту Довкілля
Максим Буткевич, Проєкт “Без кордонів”

05.11.20

30 жовтня 2020 року в місті Чернігові співробітники БФ «Право на захист» провели семінар-практикум на тему: «Взаємодія органів державної влади, центрів надання правової допомоги та громадського сектору у справах шукачів захисту в Україні».

До участі у заході долучилися представники Державної міграційної служби України та Управління ДМС в Чернігівській області, Державної прикордонної служби, Чернігівського міського центру надання безоплатної вторинної правової допомоги, Регіонального центру надання безоплатної вторинної правової допомоги в Чернігівській області, Чернігівської обласної прокуратури, Чернігівського Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, а також Ріпкинського районного суду Чернігівської області.

Під час дискусії учасники проговорили особливості взаємодії органів державної влади з центрами надання безоплатної вторинної правової допомоги та правозахисними організаціями у справах шукачів захисту, які знаходяться в пунктах тимчасового перебування іноземців під час дії карантину.

Семінар було проведено у змішаному форматі, тобто більша частина учасників була присутня офлайн, інша – онлайн, що стало для учасників новою та цікавою практикою. Учасники семінару показували свою активність та зацікавленість у процесі дискусії. Були висвітлені складнощі з якими стикаються органи державної влади в рамках розгляду справ шукачів захисту, а також накреслені основні шляхи вирішення цих питань.

На думку юристки БФ ”Право на захист” Олександри Лук’яненко, подібні зустрічі є дуже важливим інструментом налагодження спільної роботи органів державної влади, центрів надання безоплатної правової допомоги та правозахисних організацій у нашій спільній сфері – роботи з шукачами захисту в Україні, що включає обговорення подальших спільних дій, з метою допомоги та покращення життя шукачів захисту в України.

Проектна менеджерка, юристка Благодійного Фонду Олександра Журко зазначила, що такий формат спільної роботи усіх зацікавлених сторін дає можливість отримати відповіді на важливі питання та корисну практичну інформацію в найкоротший проміжок часу.

05.11.20

29 октября, в рамках проекта по интеграции беженцев в БФ «Право на защиту» состоялся онлайн-тренинг с экспертами из разных сфер бизнеса.

Целью мероприятия было познакомить бенефициаров с представителями бизнеса, дать практические советы. Событие провели в формате группового коучинга по 4 сферам бизнеса: ресторанный бизнес, проектный менеджмент, переводы и недвижимость.

Машраф Хайдаров, собственник кафе Mazza_cafe_halal, рассказал о своем успешном опыте интеграции в социум и ведения бизнеса в Украине. Машраф – беженец из Таджикистана, имеет статус лица с дополнительной защитой. Ему удалось выиграть грант от программы УВКБ ООН, благодаря чему он смог открыть небольшой бизнес – чебуречную.

«В бизнес-плане я прописал всё до мельчайших деталей: локация, товар, просчеты до каждой копейки. А главное – для кого я буду это делать, кто мой клиент. Этот грант мне помог создать опору и трамплин, а дальше я начал собирать деньги и планировать более масштабное дело,»
– рассказал спикер.

По его мнению, Украина является благоприятной страной для ведения бизнеса. За время карантина, Mazza_cafe_halal смогли увеличить свою прибыль и открыть 2 новые точки.

Игорь Билык, проектный менеджер и координатор ИТ компании SoftServe дал практические рекомендации как улучшить свою жизнь и систематизировать работу.

«Проектному менеджеру необходимо учитывать большое количество параметров, чтоб прийти к желаемой цели. Как и в жизни, в проектном менеджменте необходимо быть ответственным, проактивным, энергичным, анализирующим,»
– поделился с участниками Игорь.

Специально для участников мероприятия компания SoftServe предоставила 2 сертификата на обучение на курс по HTML/CSS/JavaScript Fundamentals. Первый сертификат был разыгран во время встречи, а второй будет передан по результатам выполнения творческого задания.

Игорь Загребной, исполнительный директор компании по переводам i-translation.pro и Money Coach рассказал о том, как можно хорошо заработать в роли переводчика-фрилансера.

«Никто не хочет дешевый перевод, все хотят качественный и быстрый,»
– утверждает Игорь, а также советует искать клиента всегда напрямую и даже в начале своего пути.

«Брать абсолютно все заказы – это не выгодно. … Закон Вселенной: к Вам обратиться тот клиент, которого Вы сможете обслужить качественно!,»
– мотивирует Игорь участников.

Также своим опытом поделилась Елена Звонарёва, директор агентства по недвижимости “Куб” и бизнес-тренер.

«Профессию риэлтора Вы можете освоить без специального образования. В этой профессии важны рекомендации, а не сертификаты. Клиент всегда идёт на личность риелтора, либо на атмосферу агентства, а не на бумажки,»
– рассказала Елена.

БФ “Право на защиту” благодарит спикеров и компании, которые поддержали мероприятие и этим самым проявили высокий уровень корпоративной социальной ответственности!

Также Вы можете посмотреть полную версию записи онлайн-встречи

26.10.20

2 вересня 2020 року Верховною Радою у першому читанні було прийнято проєкт Закону про адміністративну процедуру № 3475 від 14.05.2020 року. БФ “Право на захист” вважає за доцільне надати Комітету свій аналіз законопроєкту та рекомендації щодо підготовки проєкту до другого читання.

Загальні застереження

На думку БФ “Право на захист”, окремі пропозиції проєкту є слушними і здатними покращити реалізацію прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах із державою. До таких пропозицій варто віднести закріплення презумпції правомірності дій та вимог особи у ст. 15 проєкту, зобов’язання адміністративного органу самостійно збирати докази і не перекладати цей обов’язок на заявника у ст. 16 проєкту, деталізацію вимог до адміністративного акту у ст. 67 проєкту, закріплення можливості визнати адміністративний акт недійсним у ст. 85 проєкту тощо.

В цілому, створення уніфікованої процедури розгляду звернень та прийняття рішень за ними здатне гарантувати можливість захисту особою своїх прав та своєчасної їх реалізації. Однак БФ “Право на захист” погоджується з позицією Головного науково-експертного управління і вважає, що у разі прийняття проєкту як закону можуть мати місце негативні наслідки для значної кількості існуючих порядків, процедур та адміністративних послуг, які за своєю специфікою не можуть бути імплементовані у рамках загальної адміністративної процедури.

Ризики для процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

1. Актуальна нормативно-правова база, у тому числі, низка міжнародних договорів, закріплює особливу вразливість такої категорії іноземців та осіб без громадянства як шукачі захисту, зокрема, через вимушеність їхнього переміщення, ускладненість доступу до документів, що підтверджують їхню особу, низький рівень освіти, відсутність достатніх коштів задля забезпечення гідного рівня життя, досвід пережитих фізичних та психологічних страждань, не володіння мовою країни, до якої вони звертаються за захистом.

Тож, для забезпечення прав цих осіб і недопущення дискримінації законодавчими актами встановлені певні гарантії, якими користуються шукачі захисту під час адміністративного провадження. Серед найважливіших гарантій доступу до міжнародного захисту, закріплених у діючому законодавстві, слід виділити:

порядок подання заяви особою, яка є неписьменною або має фізичні вади;
право подати заяву та документи, що обґрунтовують необхідність надання захисту, рідною мовою та обов’язок органів ДМС та інших державних органів залучити перекладача;
порядок подання заяви особою, яка незаконно перетнула державний кордон України;
порядок дій органів ДМС та інших державних органів у випадку звернення за захистом дитини, розлученої із сім’єю;
право подати заяву особою, у якої відсутні документи, що посвідчують особу, або такі документи є фальшивими, та порядок подальшого розгляду такої заяви;
вичерпний перелік підстав для прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту тощо.

Разом з тим вказаний законопроект не враховує особливу вразливість шукачів захисту.Так, у статті 7 проєкту передбачено, що іноземці та особи без громадянства під час здійснення адміністративного провадження користуються гарантіями, однак ці гарантії окремо не закріплені і не перераховані, що вказує на їх декларативний характер.

2. Проєкт суттєво розширює коло можливостей для захисту особою своїх прав під час адміністративного провадження, зокрема, право на подання клопотань, невичерпний перелік яких прямо закріплений у проєкті, доступ до матеріалів справи, право подавати пояснення і зауваження, право бути вислуханим адміністративним органом до прийняття рішення у справі, право ініціювати та брати участь у слуханнях у справі, тощо, однак через особливу вразливість шукачів захисту для більшості з них реалізація цих прав не є можливою без представництва.

При цьому, слід звернути увагу, що проєкт не передбачає внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», а за чинного регулювання доступ до правової допомоги шукачів захисту є ускладненим: 1) коло шукачів захисту, які мають право на таку допомогу, є суттєво звуженим; 2) чітка процедура та порядок залучення чи то призначення адвоката з центру безоплатної правової допомоги не визначені; 3) обов’язок органів державної міграційної служби повідомити відповідний центр з надання безоплатної правової допомоги про необхідність такої допомоги шукачеві захисту не передбачений; 4) строк розгляду звернення про надання безоплатної правової допомоги в два рази перевищує строк оскарження рішень ДМС тощо.

Зважаючи на це, у разі прийняття проєкту, шукачі захисту будуть позбавлені можливості реалізувати свої права під час здійснення адміністративного провадження.

3. Однією з гарантій доступу до міжнародного захисту, як зазначалося вище, є закріплення у законі вичерпного переліку підстав для ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У противагу, за проєктом, можливості адміністративного органу для відмови у розгляді заяви суттєво розширюються. Так, наприклад, стаття 42 передбачає перелік заяв, що не підлягають розгляду, а стаття 40 – залишення заяви без руху. Вказане може позбавити шукачів захисту можливості звернутися за захистом, порушуючи таким чином міжнародні зобов’язання України.

4. Особлива вразливість шукачів захисту вимагає особливого підходу до доказування та оцінки заяви про захист. Цей підхід розтлумачений у п.п. 196, 197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця за Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року. Натомість вимоги до доказів та доказування, викладені у проєкті, не враховують зазначених рекомендацій, що може призвести до порушення прав шукачів захисту.

Ризики для процедури розгляду заяв про визнання особою без громадянства (ОБГ)

Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено, що порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, встановлюються Кабінетом Міністрів України (протягом трьох місяців з дня набуття чинності законом). Проєкт суперечить цьому положенню закону, оскільки намагається врегулювати зокрема порядок розгляду заяв про визнання ОБГ, не зазначаючи цей порядок у списку виключень зі сфери дії проєкту. Натомість значна кількість положень проєкту не узгоджується з процедурою визнання особою без громадянства, деякі прямо суперечать їй:

1. Частина третя статті 19 законопроєкту вимагає від заявника перекладу документів, які ним надаються на іноземній мові, що суперечить статті 6-1 вказаного закону, який зобов’язує державний орган перекладати документи, що надаються заявником під час звернення за визнання ОБГ.

2. Хоча статтею 36 проєкту передбачено форму подання заяви, яка включає усну (в тому числі подану при особистому зверненні, що фіксується в матеріалах справи шляхом переведення її посадовою особою в письмову форму), не врахована можливість подання заяви неписьменною особою або особою з фізичними вадами. Натомість абзац другий частини першої статті 6-1 вказаного Закону зазначає порядок подання заяви такою особою. Окрім того, практика БФ “Право на захист” показує, що серед недокументованих осіб з невизначеним громадянством, які відповідають критеріям визначення ОБГ, часто є неписьменні люди, які не отримували освіти.

3. Вказаний Закон передбачає, що у разі відсутності в особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, визначених законом документів за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві (абзац третій частини першої статті 6-1 Закону). Проєктом передбачений статус «осіб, які сприяють розгляду справи», однак не може бути враховано, що опитування проводиться виключно за письмовою згодою заявника. Окрім того, сам порядок опитування осіб під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства буде встановлено Кабінетом Міністрів України.

4. Стаття 33 проєкту передбачає можливість ініціювання адміністративного провадження адміністративним органом, що потенційно здатне позитивно вплинути на процес виявлення недокументованих осіб, які не мають громадянства. Однак, розгляд заяви про визнання ОБГ не передбачений вищезазначеним законом в якийсь інший спосіб, ніж за заявою особи.

5. Порядок тимчасового зупинення та поновлення адміністративного провадження, передбачений в статті 60 проєкту, також не узгоджується з процедурою визнання ОБГ, визначеною законом. Проєкт вводить можливість зупиняти розгляд заяви за клопотанням заявника, натомість він не здатний врахувати порядок припинення та поновлення розгляду заяви про визнання ОБГ (зокрема на час розгляду заяви про звернення за захистом в Україні та заяви про встановлення належності до громадянства України, абзаци четвертий і пятий частини другої статті 6-1 вказаного Закону).

6. Адміністративне оскарження, запропоноване проєктом (статті 74-81 проєкту), не буде доступним для заявника про визнання ОБГ, оскільки Закон передбачає лише можливість судового оскарження. Тільки на час судового оскарження передбачено продовження дії довідки про звернення за визнанням особою без громадянства.

Висновки та рекомендації

Таким чином, особлива вразливість шукачів захисту та осіб, які подають заяву про визнання особою без громадянства, в процесі здійснення адміністративного провадження проєктом не врахована. Окремі гарантії для цих категорій не закріплені. В процесі реалізації прав під час адміністративного провадження, запропонованих проєктом, як шукачі захисту, так і особи, які подають заяву про визнання особою без громадянства, очевидно, зіштовхнуться із суттєвими складнощами, тож, вказані права залишиться для них декларативними.

На підставі викладеного, рекомендуємо до частини 2 статті 1 законопроєкту додати пункти 6 та 7 такого змісту:

6) подання та розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняття рішення за цією заявою та його оскарження, прийняття та оскарження рішення про втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

22.10.20

Для більшості постраждалих внаслідок збройного конфлікту на Сході України, питання даху над головою лишається одним з найактуальніших. Його вдається вирішити далеко не всім — попри всі діючі для цієї категорії громадян державні програми. Тож не дивно, що дуже часто саме с цією проблемою звертаються люди до наших спеціалістів.

З цією проблемою на початку вересня до нас на гарячу лінію БФ «Право на захист» звернувся чоловік та розповів свою історію. Вже 6 років поспіль він, разом зі своєю сім’єю, намагається стати на соціальний квартирний облік як внутрішньо переміщені особи (ВПО).
Чоловіка звуть Федір Богданович (ім’я змінене).

Відразу після початку конфлікту у 2014 році разом зі своєю сім’єю він переїхав з Волноваського району Донецької області до Івано-Франківська.

Пан Федір розповів, що він, його мати та сестра неодноразовов зверталися до органів місцевого самоврядування та надавали документи для взяття їх на соціальний квартирний облік, адже їхнє житло залишилось на тимчасово окупованій території (далі — ТОТ). Іншого вони не мають. Не зважаючи на ці факти, вони постійно отримували відмову з різною аргументацією. Підставою для відмови останнього разу була відсутність наявності у членів сім’ї документу, який підтверджував, що житло на Донеччині, власниками якого вони є, було зруйноване – і вже непридатне для проживання.

04.09.2020 року набрала законної сили постанова Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2020 р. № 776 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 р. № 682». Зокрема, постановою було передбачено виключний перелік документів, які мають надати внутрішньо переміщені особи для взяття їх на соціальний квартирний облік. Важливим нововведенням законодавчого акту стало те, що переселенці, які мають у власності житло в ТОТ не мають надавати жодних актів щодо стану відповідного майна, адже цей стан неможливо підтвердити.
Також раніше, до внесення змін до вищезазначеної постанови, внутрішньо переміщені особи (далі – ВПО) для взяття на соціальний квартирний облік були зобов’язані надавати довідку про місце проживання та склад сім’ї, яка надавалась лише у разі реєстрації місця проживання таких осіб за відповідною адресою, що підтверджувалось відміткою про реєстрацію місця проживання у паспорті громадянина України.

Такі вимоги були серйозною перешкодою для ВПО, оскільки здійснити реєстрацію місця проживання за законом можливо лише за згодою власника нерухомості, на що переселенці розраховувати не могли.
Ураховуючи той факт, що будинок, який належить членам сім’ї Федора Богдановича, знаходиться у с. Пікузи Волноваського району, а село з 2014 року знаходиться під окупацією, потреби про надання акту щодо технічного стану житла не було.
Пан Федір звернувся по допомогу до юристів благодійного фонду «Право на захист». Результати спільної роботи не забарились — люди були взяті на соціальний квартирний облік.

«Дуже радий, що звернувся до вас за допомогою, — зазначив Федор Богданович. – Я думав, що нас з мамою та сестрою вже ніколи не поставлять на облік, щоб отримати принаймні якесь житло на заміну рідній хаті в Пікузах, яку вже, напевне, обжили «асвабадітєлі»…»

Сьогодні сім’я мешкає у рідних. Сподіваємося, що згодом вони отримають соціальне житло від держави.

20.10.20

Цієї осені Департамент з питань виконання рішень ЄСПЛ Комітету Міністрів Ради Європи у своєму останньому інформаційному бюлетені по Україні окремо зазначив про повторюване порушення Україною прав шукачів захисту. Та попри своє негативне забарвлення ця новина має позитивні моменти. Як зазначають юристи БФ “Право на захист”, така оцінка має спонукати відповідні державні органи та структури до перегляду підходу щодо низки міграційних процесів та сприяти покращенню ситуації з дотриманням прав людини в Україні.

Зазначений Департамент вказав на відсутність в Україні ефективного засобу правового захисту з автоматичним призупиняючим ефектом для оскарження рішення про відмову шукачу захисту в перетинанні державного кордону.

Відмови в перетинанні кордону мають місце навіть щодо тих шукачів захисту, які можуть бути підданими катуванням, нелюдському і такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню, а тому відсутність такого ефективного засобу правового захисту порушує ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у поєднанні зі ст. 13.

Такого висновку Департамент дійшов в результаті аналізу тих рішень, які знаходяться у процесі виконання.

Серед цих рішень – три ініційовані та підтримувані БФ «Право на захист»:

M.S. V. SLOVAKIA AND UKRAINE (17189/11, остаточне рішення винесено 11/09/2020);

NUR AHMED AND OTHERS v. Ukraine (42779/12, остаточне рішення винесено 18/06/2020);

NUR AND OTHERS v. Ukraine (77647/11, остаточне рішення винесено 16/07/2020).

Про що ці справи?

У цих справах ЄСПЛ констатував з боку України незаконне позбавлення свободи шукачів захисту, неналежне дослідження ризиків бути підданим катуванню, такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню у країні їх походження.

У справі «NUR AHMED AND OTHERS v. Ukraine (42779/12)» йшлося про затримання 9 громадян Сомалі. Щодо 8 з них затримання було не задокументоване взагалі. Перебування ще 4 громадян в Пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства не мало законних правових підстав, а процедура оскарження факту позбавлення свободи щодо 5 з них тривала неспіврозмірно довго.

“Правову допомогу, у тому числі оскарження незаконних дій міліції (ситуація мала місце ще до її реформування), органів Державної міграційної служби, судів у цій справі надавали юристи представництва міжнародної організації HIAS в Україні. На той момент БФ “Право на захист” ще працювало як складова цієї організації. Коли всі національні засоби правового захисту були вичерпані, адвокат Галина Бочева звернулася в інтересах шукачів захисту до ЄСПЛ.

Через велику завантаженість ЄСПЛ розглядав цю справу близько 8 років, а рішення виніс у 2020 році, де визнав порушення Україною ч.1 та ч.4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, тобто права на свободу та особисту недоторканність шукачів захисту”, – коментує Світлана Бутенко, старший юрист з питань стратегічного судочинства БФ “Право на захист”.

Що позитивного ми бачимо в цій новині?

Констатація конкретної проблеми Департаментом з питань виконання рішень ЄСПЛ – це конкретна вказівка органам державної влади про необхідність її вирішення, у тому числі в ході виконання вказаних рішень.

Слід зазначити, що виконання рішень ЄСПЛ вимагає від держави не лише вжити заходів індивідуального характеру, як-то виплати справедливої сатисфакції, присудженої судом, однак також виконання заходів загального характеру через зміни законодавства, судової практики тощо.

“Проблема доступу до міжнародного захисту в Україні залишається актуальною й сьогодні. Шукачі захисту стикаються з численними перепонами на шляху до біженської процедури. Як і 8 років тому у випадку, якщо шукач захисту отримує на кордоні рішення про відмову в перетинанні, захистити таку людину національними засобами фактично неможливо, оскільки попри всі оскарження, її повертають додому. У ситуації пошуку притулку це найстрашніший розвиток подій, оскільки в країні походження на неї можуть чекати катування, загальнопоширене насильство, нелюдське і таке, що принижує гідність поводження чи покарання”, – зазначає Світлана Бутенко, старший юрист з питань стратегічного судочинства БФ “Право на захист”.

Тож, БФ “Право на захист” закликає органи державної влади України прислухатися до рекомендацій Департаменту і якомога швидше запустити ефективний засіб правового захисту, який надавав би можливість оскаржити рішення про відмову шукачу захисту в перетинанні кордону та одночасно призупиняв дію цієї відмови.

16.10.20

З 19 по 23 жовтня 2020 року київський офіс БФ «Право на захист» буде працювати в обмеженому режимі.

Юридичні консультації будуть надаватися клієнтам у повному обсязі в режимі онлайн за допомогою сервісів ZOOM, Viber, Skype. Для відвідувачів офіс буде закритий. Призначені на цей тиждень інтерв’ю та консультації будуть проведені в режимі онлайн.

Ви можете зв’язатися з нами за наступними номерами:

Для шукачів захисту: +38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62 (пишіть нам на Viber, WhatsApp: +38 093 038 95 62)
Для осіб без громадянства: +38 093 039 00 71, +38 093 038 90 31

Слідкуйте за оновленнями та будьте здорові!

12.10.20

Уважаемые клиенты!

С 12.10.2020 года киевский офис БФ «Право на защиту» прекращает прием клиентов до 16.10.2020 года включительно по причине случаев подтвержденного COVID-2019 у сотрудников офиса.

ОФИС ЗАКРЫТ ДЛЯ ПОСЕТИТЕЛЕЙ!Назначенные на эту неделю интервью и консультации будут переведены в режим онлайн с помощью ZOOM, Viber, Skype.

Связаться с нами можно по телефонам: +38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62

Пишите нам в Viber, WhatsApp: +38 093 038 95 62

Контактные номера для лиц без гражданства: 093 039 00 71; 093 038 90 31. Следите за объявлениями и будьте здоровы!

Dear Clients!

From 12.10.2020, Right to Protection office in Kyiv forced to be closed until 16.10.2020 inclusive in connection with cases of confirmed COVID-2019 among office staff. OFFICE IS CLOSED TO VISITORS! Interviews and consultations scheduled for this week will be transferred online using the ZOOM, Viber, Skype service.

You can contact us at the following phones: +38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62

Write to us on Viber, WhatsApp: +38 093 038 95 62Stay tuned for ads and be healthy

اعتبارًا من 12/10/2020 ، تم إغلاق مكتب “الحق في الدفاع” في كييف حتى 16/10/2020 بسبب حالات مؤكدة

بين موظفي المكتب COVID-2019

المكتب مغلق أمام الزوار

سيتم المقابلات والاستشارات المقررة عبر الإنترنت لهذا الأسبوع

يمكنك الاتصال بنا عن طريق الهواتف التالية

+38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62

اكتب إلينا على

Viber ، WhatsApp: 38 093038 95 62

25.08.20

На початку червня 2020 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «М.С. проти Словаччини й України» (no. 17189/11). Суд визнав порушення Україною ст.3, ч.2,4 ст. 5 Конвенції з прав людини: заборона катування та право на свободу та особисту недоторканність. Справа стосувалася скарги громадянина Афганістану, пана М.С., щодо його тримання під вартою в Словаччині та Україні, а після – повернення в Афганістан, де йому загрожувало катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання.

Заявник та держава не дійшли згоди щодо дати його народження. Пан М.С. стверджував, що народився у 1993 або 1994 роках, тобто на момент затримання був неповнолітнім, тоді як представники Словаччини та України записали дату «січень 1992 року».

Пан М.С. покинув Афганістан у травні 2010 року після того, як його батька, колишнього працівника Департаменту нацбезпеки Афганістану, було вбито у 2005 році, а його родина почала отримувати листи з погрозами. Чоловік в’їхав в Україну на початку липня 2010 року, а 23 вересня 2010 року був затриманий словацькими прикордонниками під час незаконного перетину кордону Словаччини. Словаччина прийняла рішення про вислання його назад в Україну, де його було поміщено до Пункту тимчасового тримання.

У 13 жовтні 2010 року суд ухвалив рішення про його видворення та затримання для подальшого видворення. Пан M.C. не був присутній під час судового засідання, не мав юридичного представництва та не зміг ознайомитися з рішенням суду, оскільки не володів мовою. 14 жовтня 2010 року пана М.С. перевели в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (ПТПІ), де він перебував до березня 2011 року. Вже перебуваючи в ПТПІ, пан М.С. подав заяву про визнання його біженцем через побоювання переслідування в Афганістані. Через 7 днів після проведення інтерв’ю з заявником, Державна міграційна служба (ДМС) прийняла рішення про відмову в оформленні документів для надання статусу біженця (визнала заяву очевидно необгрунтованою), після чого його було вислано до Афганістану.

За допомогою адвоката тоді ще представництва міжнародної організації HIAS в Україні (наступницею якої у 2013 став БФ «Право на захист») Антона Максимова пан М.С. подав кілька скарг про порушення Конвенції з прав людини: статті 3 (заборона катування), пунктів 2 та 4 статті 5 (право бути негайно поінформованим зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту/право ініціювати перевірку затримання судом та бути звільненим у разі незаконності затримання). Він стверджував, що його вислали в Афганістан без належної перевірки заяви про надання захисту та оцінювання ризиків, з якими він міг стикнутися після вислання, що він не володів мовою, не був забезпечений перекладачем, тому не знав підстав свого затримання і був позбавлений можливості якось впливати на судовий розгляд.

ЄСПЛ визнав зазначені порушення і встановив, що ДМС не проявила достатньої ретельності у дослідженні заяви пана М.С. про визнання його біженцем, чим наразила його на небезпеку для життя і здоров’я в Афганістані. Ані під час затримання, ані під час тримання під вартою, ані під час судового розгляду заявнику не забезпечили перекладу на мову дарі, якою він володів. Відповідальними за це мали б бути Державна прикордонна служба та судові органи.

За словами Світлани Бутенко, юристки БФ «Право на захист», ЄСПЛ у цій справі підтвердив наявність порушень, з якими шукачі захисту стикаються і сьогодні. Зокрема, це ускладненість доступу до перекладачів, правової допомоги, міграційної процедури в ув’язненні. Як і на момент подій, описаних у рішенні, судові рішення про затримання, як і рішення ДМС по заяві про визнання біженцем, не перекладаються мовою, якою володіє заявник. У судах є проблема з залученням кваліфікованих перекладачів з рідкісних мов (урду, пушту, дарі, тамільська, панджабі, сомалійська тощо). Не розуміючи мову та не знаючи законів держави, в умовах позбавлення свободи шукачам притулку дуже важко захистити свої права. Вони фактично знаходяться «у володінні» державних органів, відтак саме держоргани зобов’язані опікуватися дотриманням їхніх прав. У протилежній ситуації – ЄСПЛ вимушений вказувати державі на такі порушення і призначати справедливу сатисфакцію. У цій справі вона становила 2300 євро.