#IBelong: 5 історій – 5 облич безгромадянства. 2/5. Бути громадянкою, аби відчути себе щасливою

04.11.20

Олена народилася в Абхазькій АРСР в 1977 році, а вже за 12 років там загострився збройний конфлікт, тож її дитинство важко назвати щасливим. Ще підлітком Олена була змушена втекти від війни до України. Її рідним містом стала Горлівка.

У 2010 році жінка отримала довідку з консульства Грузії про те, що вона не є громадянкою цієї країни, а вже за рік – малапосвідку на постійне проживання в Україні як особа без громадянства. Сьогодні ця посвідка є дійсною, тобто Олена перебуває на території України на законних підставах.

Кількадесят років Олена жила в Горлівці, а в 2014 році знову стала свідком бойових дій. Конфлікт на сході змусив її переїхати до нового міста на підконтрольну уряду України територію.

Олена мріє бути громадянкою України та має на це повне право, оскільки упродовж останніх п’яти років безперервно проживає на її території. Утім, звернувшись до Державної міграційної служби для прийняття громадянства України, жінка зіткнулася зі складнощами. Її попросили надати актуальну довідку про те, що вона не є громадянкою Грузії, але всі матеріали залишилися у Горлівці. Щоб отримати нову таку довідку, треба сплатити консульський збір, перебуваючи на території Грузії, а також привезти із собою двох осіб-громадян Грузії, які підтвердять її особу. Свідоцтво про народження Олена загубила, а отримати його дублікат можливості немає. Коло замкнулося…

Чи почувається вона щасливою?

Безперечно, відсутність паспорта не дає можливості жити повноцінно та реалізувати всі свої бажання. Але жінка має шістьох чудових дітей, які є для неї найбільшим щастям. Усі вони народилися на території України та мають документи. Старша донька з допомогою адвоката БФ «Право на захист» минулого року вже отримала паспорт громадянина України.

Сама ж Олена, на жаль, продовжує жити в статусі особи без громадянства…

БФ «Право на захист» на підтримку всесвітньої кампанії УВКБ ООН із подолання безгромадянства #IBelong (#ЯІсную)розповідає 5 історій людей, які стикнулися з проблемою безгромадянства в Україні. Насправді ж таких історій тисячі по всій країні. І всі вони об’єднують зовсім різних людей, які через певні обставини живуть без документів. Ми хочемо, аби на проблему цих людей звернули увагу та допомогли її розв’язати!

02.11.20

Наталія — щаслива мати п’яти чудових дітей: Аделіни, Арсена, Івана, Кароліни та Діани. Сім’я належить до ромської меншини. До 2014 року всі вони жили в місті Ясинувата на Донеччині, але після початку бойових дій сім’я терміново переїхала до Маріуполя.

Що відрізняє цю сім’ю від інших?

Ані сама жінка, ані її діти ніколи не мали паспортів та свідоцтв про народження. Тобто жодних документів, які б казали: так, ці люди дійсно є. Сталося так, що батьки Наталії не зробили для неї документів. Вона своєю чергою не змогла оформити свідоцтва про народження для п’ятьох своїх дітей, що народилися на тепер непідконтрольній уряду України території. Наталія ж хотіла для дітей гідного життя. Аби вони існували для світу не тільки фізично, але і юридично.

Жінка звернулася по допомогу до БФ «Право на захист» зі словами:

«Я хочу, щоби мої діти пішли вчитися; я хочу, щоби життєва дорога не привела їх до в’язниці».

Наталія розуміла, що людина без документів перебуває поза суспільством, що вона позбавлена можливості працювати, вчитися й бути корисною для інших.

Юристи БФ «Право на захист» почали боротьбу за гідне життя для жінки та її дітей. Було ініційовано шість судових проваджень. Зрештою всі п’ятеро дітей отримали свідоцтва про народження. Сама ж Наталія наразі проходить процедуру набуття громадянства.

Однак, на цьому проблеми не закінчилися. Після отримання свідоцтв про народження діти і далі стикаються з дискримінацією і відмовою в наданні державних послуг. Їм відмовлено в доступі до освітньої системи, їх не зараховують до технікумів та училищ, з ними не підписують декларації медичні установи, вони не можуть офіційно влаштуватися на роботу. І все це через те, що міграційна служба не видає паспорт їхній матері.

Від дітей Наталії вимагають отримати ідентифікаційні номери в податковій інспекції та підтвердити реєстрацію місця проживання, що неможливо зробити без паспорта. Видавати паспорти дітям Наталії міграційна служба Маріуполя також не поспішає, весь час з’являються різні причини: відсутність законодавства, бажання, часу тощо. Тим часом наближається зима, яку всі шестеро членів сім’ї чекають із жахом. Впевненості, що зможуть її пережити, немає. Відсутність документів є перешкодою для укладення договору оренди житла та можливості працювати, аби сплачувати за те саме житло.

Наталя та її діти чекають і вірять у розв’язання їхньої проблеми!

БФ «Право на захист» на підтримку всесвітньої кампанії УВКБ ООН із подолання безгромадянства #IBelong (#ЯІсную) розповідає 5 історій людей, які стикнулися з проблемою безгромадянства в Україні. Насправді ж таких історій тисячі по всій країні. І всі вони об’єднують зовсім різних людей, які через певні обставини живуть без документів. Ми хочемо, аби на проблему цих людей звернули увагу та допомогли її розв’язати!

26.10.20

2 вересня 2020 року Верховною Радою у першому читанні було прийнято проєкт Закону про адміністративну процедуру № 3475 від 14.05.2020 року. БФ “Право на захист” вважає за доцільне надати Комітету свій аналіз законопроєкту та рекомендації щодо підготовки проєкту до другого читання.

Загальні застереження

На думку БФ “Право на захист”, окремі пропозиції проєкту є слушними і здатними покращити реалізацію прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах із державою. До таких пропозицій варто віднести закріплення презумпції правомірності дій та вимог особи у ст. 15 проєкту, зобов’язання адміністративного органу самостійно збирати докази і не перекладати цей обов’язок на заявника у ст. 16 проєкту, деталізацію вимог до адміністративного акту у ст. 67 проєкту, закріплення можливості визнати адміністративний акт недійсним у ст. 85 проєкту тощо.

В цілому, створення уніфікованої процедури розгляду звернень та прийняття рішень за ними здатне гарантувати можливість захисту особою своїх прав та своєчасної їх реалізації. Однак БФ “Право на захист” погоджується з позицією Головного науково-експертного управління і вважає, що у разі прийняття проєкту як закону можуть мати місце негативні наслідки для значної кількості існуючих порядків, процедур та адміністративних послуг, які за своєю специфікою не можуть бути імплементовані у рамках загальної адміністративної процедури.

Ризики для процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

1. Актуальна нормативно-правова база, у тому числі, низка міжнародних договорів, закріплює особливу вразливість такої категорії іноземців та осіб без громадянства як шукачі захисту, зокрема, через вимушеність їхнього переміщення, ускладненість доступу до документів, що підтверджують їхню особу, низький рівень освіти, відсутність достатніх коштів задля забезпечення гідного рівня життя, досвід пережитих фізичних та психологічних страждань, не володіння мовою країни, до якої вони звертаються за захистом.

Тож, для забезпечення прав цих осіб і недопущення дискримінації законодавчими актами встановлені певні гарантії, якими користуються шукачі захисту під час адміністративного провадження. Серед найважливіших гарантій доступу до міжнародного захисту, закріплених у діючому законодавстві, слід виділити:

порядок подання заяви особою, яка є неписьменною або має фізичні вади;
право подати заяву та документи, що обґрунтовують необхідність надання захисту, рідною мовою та обов’язок органів ДМС та інших державних органів залучити перекладача;
порядок подання заяви особою, яка незаконно перетнула державний кордон України;
порядок дій органів ДМС та інших державних органів у випадку звернення за захистом дитини, розлученої із сім’єю;
право подати заяву особою, у якої відсутні документи, що посвідчують особу, або такі документи є фальшивими, та порядок подальшого розгляду такої заяви;
вичерпний перелік підстав для прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту тощо.

Разом з тим вказаний законопроект не враховує особливу вразливість шукачів захисту.Так, у статті 7 проєкту передбачено, що іноземці та особи без громадянства під час здійснення адміністративного провадження користуються гарантіями, однак ці гарантії окремо не закріплені і не перераховані, що вказує на їх декларативний характер.

2. Проєкт суттєво розширює коло можливостей для захисту особою своїх прав під час адміністративного провадження, зокрема, право на подання клопотань, невичерпний перелік яких прямо закріплений у проєкті, доступ до матеріалів справи, право подавати пояснення і зауваження, право бути вислуханим адміністративним органом до прийняття рішення у справі, право ініціювати та брати участь у слуханнях у справі, тощо, однак через особливу вразливість шукачів захисту для більшості з них реалізація цих прав не є можливою без представництва.

При цьому, слід звернути увагу, що проєкт не передбачає внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», а за чинного регулювання доступ до правової допомоги шукачів захисту є ускладненим: 1) коло шукачів захисту, які мають право на таку допомогу, є суттєво звуженим; 2) чітка процедура та порядок залучення чи то призначення адвоката з центру безоплатної правової допомоги не визначені; 3) обов’язок органів державної міграційної служби повідомити відповідний центр з надання безоплатної правової допомоги про необхідність такої допомоги шукачеві захисту не передбачений; 4) строк розгляду звернення про надання безоплатної правової допомоги в два рази перевищує строк оскарження рішень ДМС тощо.

Зважаючи на це, у разі прийняття проєкту, шукачі захисту будуть позбавлені можливості реалізувати свої права під час здійснення адміністративного провадження.

3. Однією з гарантій доступу до міжнародного захисту, як зазначалося вище, є закріплення у законі вичерпного переліку підстав для ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У противагу, за проєктом, можливості адміністративного органу для відмови у розгляді заяви суттєво розширюються. Так, наприклад, стаття 42 передбачає перелік заяв, що не підлягають розгляду, а стаття 40 – залишення заяви без руху. Вказане може позбавити шукачів захисту можливості звернутися за захистом, порушуючи таким чином міжнародні зобов’язання України.

4. Особлива вразливість шукачів захисту вимагає особливого підходу до доказування та оцінки заяви про захист. Цей підхід розтлумачений у п.п. 196, 197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця за Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року. Натомість вимоги до доказів та доказування, викладені у проєкті, не враховують зазначених рекомендацій, що може призвести до порушення прав шукачів захисту.

Ризики для процедури розгляду заяв про визнання особою без громадянства (ОБГ)

Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено, що порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, встановлюються Кабінетом Міністрів України (протягом трьох місяців з дня набуття чинності законом). Проєкт суперечить цьому положенню закону, оскільки намагається врегулювати зокрема порядок розгляду заяв про визнання ОБГ, не зазначаючи цей порядок у списку виключень зі сфери дії проєкту. Натомість значна кількість положень проєкту не узгоджується з процедурою визнання особою без громадянства, деякі прямо суперечать їй:

1. Частина третя статті 19 законопроєкту вимагає від заявника перекладу документів, які ним надаються на іноземній мові, що суперечить статті 6-1 вказаного закону, який зобов’язує державний орган перекладати документи, що надаються заявником під час звернення за визнання ОБГ.

2. Хоча статтею 36 проєкту передбачено форму подання заяви, яка включає усну (в тому числі подану при особистому зверненні, що фіксується в матеріалах справи шляхом переведення її посадовою особою в письмову форму), не врахована можливість подання заяви неписьменною особою або особою з фізичними вадами. Натомість абзац другий частини першої статті 6-1 вказаного Закону зазначає порядок подання заяви такою особою. Окрім того, практика БФ “Право на захист” показує, що серед недокументованих осіб з невизначеним громадянством, які відповідають критеріям визначення ОБГ, часто є неписьменні люди, які не отримували освіти.

3. Вказаний Закон передбачає, що у разі відсутності в особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, визначених законом документів за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві (абзац третій частини першої статті 6-1 Закону). Проєктом передбачений статус «осіб, які сприяють розгляду справи», однак не може бути враховано, що опитування проводиться виключно за письмовою згодою заявника. Окрім того, сам порядок опитування осіб під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства буде встановлено Кабінетом Міністрів України.

4. Стаття 33 проєкту передбачає можливість ініціювання адміністративного провадження адміністративним органом, що потенційно здатне позитивно вплинути на процес виявлення недокументованих осіб, які не мають громадянства. Однак, розгляд заяви про визнання ОБГ не передбачений вищезазначеним законом в якийсь інший спосіб, ніж за заявою особи.

5. Порядок тимчасового зупинення та поновлення адміністративного провадження, передбачений в статті 60 проєкту, також не узгоджується з процедурою визнання ОБГ, визначеною законом. Проєкт вводить можливість зупиняти розгляд заяви за клопотанням заявника, натомість він не здатний врахувати порядок припинення та поновлення розгляду заяви про визнання ОБГ (зокрема на час розгляду заяви про звернення за захистом в Україні та заяви про встановлення належності до громадянства України, абзаци четвертий і пятий частини другої статті 6-1 вказаного Закону).

6. Адміністративне оскарження, запропоноване проєктом (статті 74-81 проєкту), не буде доступним для заявника про визнання ОБГ, оскільки Закон передбачає лише можливість судового оскарження. Тільки на час судового оскарження передбачено продовження дії довідки про звернення за визнанням особою без громадянства.

Висновки та рекомендації

Таким чином, особлива вразливість шукачів захисту та осіб, які подають заяву про визнання особою без громадянства, в процесі здійснення адміністративного провадження проєктом не врахована. Окремі гарантії для цих категорій не закріплені. В процесі реалізації прав під час адміністративного провадження, запропонованих проєктом, як шукачі захисту, так і особи, які подають заяву про визнання особою без громадянства, очевидно, зіштовхнуться із суттєвими складнощами, тож, вказані права залишиться для них декларативними.

На підставі викладеного, рекомендуємо до частини 2 статті 1 законопроєкту додати пункти 6 та 7 такого змісту:

6) подання та розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняття рішення за цією заявою та його оскарження, прийняття та оскарження рішення про втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

7) розгляду заяви про визнання особою без громадянства відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства”.

20.10.20

18 жовтня мав бути введений у дію законопроєкт, який чітко визначав процедуру визнання особою без громадянства в Україні. Але станом на сьогодні цього так і не сталось. У свою чергу, це є серйозною проблемою для людей, з якими щодня працюють спеціалісти БФ “Право на захист”. Пані Лариса (ім’я змінене) – одна з тих, кому допомогли юристи Фонду. Її історія — свідчення нагальної потреби введення адекватної процедури визнання особою без громадянства в Україні.

Лариса втратила паспорт під час розпаду СРСР. Вона прожила 30 років на межі безгромадянства, і ця юридична невизначеність поширилося й на її чотирьох дітей. Старший син жінки своєю чергою передав цей статус власним двом дітям. Безгромадянство – це покоління. Лариса народилася в місті Коломия на Івано-Франківщині, але за юних років вона часто їздила Радянським Союзом, тому що її батько був військовим. Його часто призначали на посади в різних радянських республіках. Лариса фактично провела дитинство на території всього СРСР, але в 1987 році, повернувшись додому в Україну, жінка вийшла заміж і переїхав до маленького села Бородянка, що на Київщині.

У 1990 році, незадовго до створення незалежної України, Лариса втратила паспорт. Кілька разів вона намагалася його замінити, але це не мало успіху через хаос радянської системи, яка й без того руйнувалася. Нестабільність того моменту вперемішку із заплутаним процесом заміни та отримання паспорта, нескінченні бюрократичні процедури, а також довгий перелік кроків та документів для замінити паспорта – це все, з чим стикнулася Лариса.

Одного разу їй навіть довелося зв’язатися з естонською владою, аби отримати підтвердження попереднього проживання там. Втім, попри українське свідоцтво про народження жінки та документ про шлюб, спроби Марини були марними. Було встановлено, що у неї недостатньо підтверджень свого проживання в Україні на момент проголошення незалежності в 1991 році. Цікаво, що матері Марини, яка на той час мешкала в Естонії, вдалося замінити радянський паспорт на український. Однак це не допомогло спробам Марини.

Протягом десятиліть Лариса була особою без громадянства. Внаслідок її юридичної невизначеності труднощі помножилися. Жінка не могла офіційно працювати, оскільки паспорт є необхідною умовою під час працевлаштування; вона не могла отримати державну допомогу, оскільки жінки юридично не існувало; вона не могла відкрити банківський рахунок, здавати в оренду житло або володіти власним майном. Повільно, крок за кроком, її існування припинилося. Без паспорта чи документів її нормальне життя було неможливим. Цей статус юридичної невизначеності передався також дітям жінки, й потім їх дітям, а через деякий час вся сім’я юридично зникла взагалі.

Лише у 2018 році, майже через 30 років у статусі особи без громадянства, Лариса почула про БФ «Право на захист» від подруги з Вірменії. Вона раніше також була особою без громадянства, і незадовго до того отримала паспорт завдяки допомозі адвокатів БФ «Право на захист». Лариса зателефонувала до офісу Фонду, і зв’язалася з Вікторією, яка й стала її адвокатом.
Вікторія передала справу Марини до суду, підтвердивши факт проживання жінки в Україні в 1991 році завдяки довідці з місця роботи в Бородянці. Суд розглянув докази, і наприкінці 2018 року Лариса вперше за майже 30 років отримала паспорт. Першочергово, жінка поїхала до Росії у місто Сочі, аби побачити свого батька та сестру, а також відвідати місце, де була похована матір жінки. Вона померла в Росії, і Лариса ніколи не мала змоги побачити її могилу.

Після отримання власного паспорта Лариса зайнялася тим самим питанням, але вже для членів її родини, які також були особами без громадянства. Троє дітей жінки отримали власні паспорти, але старший син Марини, який народився в Таллінні до розпаду Радянського Союзу, продовжує мати труднощі з отриманням документа. Свій статус особи без громадянства він передав двох маленьких дітей, і вони, мабуть, зіткнуться з тими ж труднощами в підтвердженні свого громадянства в майбутньому.

Але загалом ситуація покращується, і Лариса вважає, що є надія й для її сина та онуків. Маючи офіційні документи, жінка працює в магазині, а також може отримувати пенсію. Її порада тим, хто постає перед схожими труднощами:

«Не потрібно боятися просити про допомогу. Річ у тім, що ви повинні зробити перший крок, і тоді все буде добре. Але треба докласти зусиль…Ви повинні стукати у всі двері».

За посиланням пропонуємо Вам ознайомитися з аналітичним документом щодо процедури визнання особою без громадянства в Україні, сусідніх державах та у світі, підготовленим благодійним фондом «Право на захист», за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні UNHCR Ukraine

19.10.20

18 жовтня 2020 року повинен був бути введений в дію Закон, яким встановлено процедуру визнання особою без громадянства в Україні. Цей документ став результатом тривалої роботи представників профільних громадських та міжнародних організацій. Однак, на сьогодні він лишається не дієвим, зокрема через відсутність нормативно врегульованого порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства.

Процедура визнання особою без громадянства надасть людям, які не мають громадянства жодної з країн та документів, які посвідчують особу, можливість: бути офіційно визнаними особами без громадянства; отримати документ, який посвідчує особу; відновити доступ до повноцінного життя та до всіх видів послуг; реалізувати свої права та свободи на території України.

Закон набув чинності 18 липня 2020 року та мав бути введений в дію через три місяці з дня набрання ним чинності, тобто у неділю, 18 жовтня 2020 року.

Однак, запровадження прописаної в цьому законі процедури можливе було тільки після приведення Урядом та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із Законом. Власне на що і відводилось три місяці.

У серпні-вересні 2020 року Державна міграційна служба України ознайомилась з закордонним досвідом, підготувала проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання визнання особою без громадянства» та організувала громадські обговорення проєкту. Однак, Урядом досі не прийнято необхідних підзаконних актів, які мають фактично впровадити процедуру.

“Не маючи будь-якого іншого виходу, тисячі людей в Україні чекають на процедуру, оскільки жодна з держав не визнає їх своїми громадянами. Особи без громадянства в Україні – люди без документів, які посвідчують особу, та без можливості жити звичайним життям. Команда БФ «Право на захист» вже доклала зусиль до важливих законодавчих зрушень і продовжує працювати в напрямку створення механізму визнання особою без громадянства в Україні. Процедура зробить можливим виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань щодо осіб без громадянства”, – зазначила Ксенія Карагяур, правовий аналітик БФ «Право на захист».

А тому відкритими залишаються питання: коли довгоочікуваний Закон буде введено в дію? Коли людина, яку жодна держава не визнає своїм громадянином, матиме змогу офіційно звернутись до органів влади України?

За оцінками Агенції ООН у справах біженців (УВКБ ООН), в Україні близько 35 000 осіб без громадянства та під ризиком безгромадянства. Через відсутність документів, які посвідчують особу, вони не в змозі реалізувати права і свободи людини на території України. Втрата громадянства частіше за все пов’язана з наслідками розпаду СРСР та міграцією людей в цей період або пізніше.

16.10.20

З 19 по 23 жовтня 2020 року київський офіс БФ «Право на захист» буде працювати в обмеженому режимі.

Юридичні консультації будуть надаватися клієнтам у повному обсязі в режимі онлайн за допомогою сервісів ZOOM, Viber, Skype. Для відвідувачів офіс буде закритий. Призначені на цей тиждень інтерв’ю та консультації будуть проведені в режимі онлайн.

Ви можете зв’язатися з нами за наступними номерами:

Для шукачів захисту: +38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62 (пишіть нам на Viber, WhatsApp: +38 093 038 95 62)
Для осіб без громадянства: +38 093 039 00 71, +38 093 038 90 31

Слідкуйте за оновленнями та будьте здорові!

12.10.20

Уважаемые клиенты!

С 12.10.2020 года киевский офис БФ «Право на защиту» прекращает прием клиентов до 16.10.2020 года включительно по причине случаев подтвержденного COVID-2019 у сотрудников офиса.

ОФИС ЗАКРЫТ ДЛЯ ПОСЕТИТЕЛЕЙ!Назначенные на эту неделю интервью и консультации будут переведены в режим онлайн с помощью ZOOM, Viber, Skype.

Связаться с нами можно по телефонам: +38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62

Пишите нам в Viber, WhatsApp: +38 093 038 95 62

Контактные номера для лиц без гражданства: 093 039 00 71; 093 038 90 31. Следите за объявлениями и будьте здоровы!

Dear Clients!

From 12.10.2020, Right to Protection office in Kyiv forced to be closed until 16.10.2020 inclusive in connection with cases of confirmed COVID-2019 among office staff. OFFICE IS CLOSED TO VISITORS! Interviews and consultations scheduled for this week will be transferred online using the ZOOM, Viber, Skype service.

You can contact us at the following phones: +38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62

Write to us on Viber, WhatsApp: +38 093 038 95 62Stay tuned for ads and be healthy

اعتبارًا من 12/10/2020 ، تم إغلاق مكتب “الحق في الدفاع” في كييف حتى 16/10/2020 بسبب حالات مؤكدة

بين موظفي المكتب COVID-2019

المكتب مغلق أمام الزوار

سيتم المقابلات والاستشارات المقررة عبر الإنترنت لهذا الأسبوع

يمكنك الاتصال بنا عن طريق الهواتف التالية

+38 093 049 52 18, +38 094 905 67 62, +38 044 337 17 62

اكتب إلينا على

Viber ، WhatsApp: 38 093038 95 62

04.09.20

Ще доволі багато людей навіть не знає, що в Україні проживає 35 тисяч осіб без громадянства. Їхнє життя складається з постійних спроб отримати паспорт та офіційне підтвердження того, що вони дійсно існують. Хтось зневірюється на цьому шляху і продовжує якось жити далі, а інші все ще намагаються прорватися крізь нетрі складної процедури підтвердження громадянства в Україні. Багато таких людей звертається по допомогу до нашого Фонду, тому що без кваліфікованої юридичної підтримки зробити це доволі важко.

У публікації від The Village є п’ять історій наших клієнтів, де вони розповідають про свій складний досвід життя без паспорта, а також про мрії, які неможливо здійснити без документів. Читайте за посиланням.

12.08.20

За оцінкою УВКБ ООН, станом на 2020 рік в Україні проживають близько 35 тисяч осіб, які не є громадянами, чи громадянство яких не визначено. Особи без громадянства — це люди, яких жодна держава світу не вважає своїми громадянами в силу дії її закону.

Фактично ці люди позбавлені таких базових прав, як реєстрація народження, освіта, охорона здоров’я, реєстрація шлюбу та працевлаштування. А в разі смерті такої особи не видається навіть свідоцтво про смерть і не відбувається офіційне поховання. Головна проблема цих людей, яка затьмарює доступ до нормального життя, — це відсутність паспорта та документів.

Чому так сталося?

Розпад СРСР. Проблема безгромадянства в Україні в першу чергу пов’язана з розпадом Радянського Союзу. Люди, які прибували до України з інших колишніх радянських республік після розпаду СРСР, не отримали свій паспорт через суперечливі закони про громадянство та пробіли у законодавстві.

«Після розпаду Радянського Союзу кожна новоутворена держава приймала свій окремий закон про громадянство. І загальним правилом було те, що на території новоствореної держави особа могла визнаватися громадянином тільки на момент, коли приймався закон. Траплялося так, що людина, наприклад, проживала в Казахстані в той момент, коли в Україні було прийнято закон про громадянство. Згодом людина повернулася в Україну, але довести свій зв’язок ані з Казахстаном, ані з Україною вже не змогла», — зазначає Ірина Алексєєва, проєктна менеджерка БФ «Право на захист».

Ризик без громадянства. Крім того, в Україні існує також й така категорія людей як особи під ризиком безгромадянства. Це члени ромських меншин, бездомні, люди похилого віку з радянськими паспортами, засуджені особи та діти, народжені на непідконтрольній уряду території Донецької та Луганської областей (НПУТ).

Як наслідок конфлікту на сході, 57% дітей, які народилися без належного українського свідоцтва про народження на території НПУТ, можуть не отримати український паспорт у 14 років. Це пов’язано з тим, що свідоцтва, видані владою окупованих територій, визнаються лише Росією. Водночас в Україні такі документи не мають юридичної сили, а тому дитина не зможе підтвердити своє громадянство України. Ця проблема вже загрожує понад 40 тисяч дітям з НПУТ.

Детальніше про цю проблему читайте в матеріалі Анни Бабко, правової аналітикині БФ «Право на захист» за посиланням.

Вихід із правової невизначеності

У 2013 році Україна приєдналася до Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року та Конвенції 1961 року про скорочення безгромадянства, а відтак взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо врегулювання та поліпшення статусу осіб без громадянства, які проживають на території нашої держави. Однак протягом багатьох років в Україні не існувало дієвої процедури для встановлення та надання захисту особам без громадянства.

18 липня 2020 року в Україні таки набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства», до розробки якого долучилися спеціалісти БФ «Право на захист». Ця подія є важливим кроком до подолання безгромадянства в Україні.

«Безгромадянство принижує людину та робить її невидимою для держави. Так, нова процедура встановлення особою без громадянства — це не прийняття до громадянства, навпаки — людину визнають такою, яка не має громадянства жодної з країн. Однак цей статус надасть шанс людині на повноцінне життя: спочатку тимчасово проживати на території України на законних підставах, згодом отримати дозвіл на імміграцію, с часом — бути прийнятим до громадянства України. Цей шлях надзвичайно довгий, однак люди на цей шанс чекали десятки років або все життя», — коментує Ксенія Карагяур, правовий аналітик БФ «Право на захист».

Як сьогодні живуть особи без громадянства в Україні?

Щороку до БФ «Право на захист» за правовою допомогою звертаються тисячі осіб без громадянства. Ми допомагаємо їм відновити документи та підтвердити або набути громадянство. Деякі справи юристів можуть тривати навіть декілька років, допоки людина не отримує свій заповітний паспорт. Як ось історія Надії, яка протягом 17 років була особою без громадянства. В інтерв’ю жінка розповідає чому так сталося, і що взагалі означає — бути особою без громадянства в Україні. Дивіться інтерв’ю за посиланням.