Категорія: Новини

Представники громадських організацій, що опікуються правами внутрішньо переміщених осіб (ВПО), презентували проект альтернативної системи призначення та контролю за соціальними виплатами для переселенців. Зокрема, порядок виключає дискримінаційну вимогу обов’язкової реєстрації громадян як ВПО, яку містить чинна система.

Автори запропонованого альтернативного порядку кажуть, що він є дієвим механізмом розв’язання проблем соціальних виплат та, зокрема, виплат пенсій переселенцям. Новий механізм спирається на багаторічні напрацювання профільних організацій, які надають юридичну підтримку переселенцям протягом усього періоду конфлікту в Україні.

“Будь-які спроби відродити ту систему, що функціонувала останні два роки, лише під іншою назвою, призведуть до подальшого соціального напруження – невдоволення ВПО, надмірному навантаженню на соціальних працівників. Саме тому громадськість сьогодні пропонує конкретні нормативно-правові акти. Ми очікуємо крок назустріч від Уряду та прийняття запропонованого механізму”, – зазначила Ольга Гвоздьова, координаторка з адвокації ГО Донбас СОС.  

Окремі положення чинної системи призначення та контролю за соціальними та пенсійними виплатами для ВПО не відповідають законодавству та Конституції. Це призвело до низки проблем та порушення прав: втрати десятків тисяч гривень платників податків, дискримінації постраждалих від війни громадян, обмеженню права цих людей на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, позбавило законно зароблених коштів для існування через ризик непроходження складної процедури ідентифікації та верифікації.

“У першому кварталі 2018 року чисельність пенсіонерів ВПО становила 700 тис. осіб, а кількість ВПО, які отримують пенсій – 555 тис. осіб.  Різниця – це кількість людей, які позбавлені єдиного джерела існування, яке гарантовано їм законодавством Тобто існуюча система не просто завдає шкоди громадянам України – вона руйнує систему соціального захисту,” – зазначила Валерія Вершиніна, менеджерка програми “Радник з питань ВПО”

Система, яка наразі діє, також спричинила появу нових корупційних ризиків та надмірного навантаження на органи соціального захисту й суди. За останні два роки подано близько 3 888 індивідуальних судових позовів від громадян через порушення права на отримання пенсії.

“В Україні є законодавча, виконавча і судова влада. Згідно з рішеннями судів, права переселенців на пенсію законодавчо захищені, а дії Пенсійного фонду України є незаконними. Отже, виконавча влада намагається узурпувати всю владу і нівелює норми Конституції щодо верховенства права, намагаючись підмінювати законодавство України нормами підзаконних нормативних актів. Свої дії КМУ пояснює потребою «збільшення адресності», щоб зберегти бюджет. Однак тільки на сплату судового збору по пенсійним справам з 2016 року ПФУ витратив 9 млн 328 тис. грн”, – заявила Анастасія Одінцова, правовий аналітик БФ “Право на захист”.

За словами Асель Ормонової, польової радниці та голови відділу з питань захисту ВПО представництва УВКБ ООН в Україні, УВКБ ООН протягом понад двох з половиною років закликає Уряд розірвати зв’язок між реєстрацією як ВПО і доступом до пенсії:

“Те, що здавалося оптимальним у 2014 році, сьогодні не тільки створює значні складнощі для ВПО, але й призводить до високих навантажень на пункти пропуску. З усіх людей, що їх перетинають, понад 60% – це пенсіонери. Крім того, наразі перевантажені органи соціального захисту. Також росте державний борг перед пенсіонерами через часті помилкові перевірки”.   

Автори альтернативного порядку наголосили, що вони пропонують конкретні зміни до низки постанов Кабінету міністрів України та Постанов правління Пенсійного Фонду України. Крім того, учасники презентації підписали й надіслали відкритого листа Прем’єр-міністру України з проханням взяти під особистий контроль розв’язання проблеми соціальних та пенсійних виплат для ВПО та організувати міжвідомчу нараду для узгодження нової системи.

“Будь-який пенсіонер з окупованих територій повинен мати змогу звернутися у будь-яке відділення Пенсійного фонду, стати на облік та отримувати належні йому виплати на банківський рахунок. При цьому періодично пенсіонер з тимчасово окупованої має виїжджати на підконтрольну територію України та проходити ідентифікацію, проте у загальному порядку, як і інші пенсіонери”, – підкреслила Альона Луньова, менеджерка з адвокації Центру інформації про права людини.

З текстом альтернативної постанови можна ознайомитися за посиланням

Післа проведення презентації учасники заходу підписали й надіслали відкритого листа Прем’єр-міністру України з проханням взяти під особистий контроль розв’язання проблеми соціальних виплат та організувати міжвідомчу нараду для узгодження нової системи. Також активісти занесли та зареєстрували лист на ім’ я Міністра соціальної політики України пана Реви.

Сьогодні, 18 жовтня, на КПВВ «Майорське» помер 82-річний чоловік. Він прямував з м. Горлівка на контрольовану Урядом України територію. Перед проходженням контролю чоловік втратив свідомість. Смерть настала миттєво.

Про це повідомляють монітори Слов’янського офісу БФ «Право на захист» Юлія Норенко й Олеся Данцева.

БФ «Право на захист» висловлює співчуття рідним та близьким померлого.

18 жовтня 2018 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні й  у цілому проект Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне перетинання державного кордону» (реєстраційний номер — 7017). У зв’язку з цим БФ «Право на захист» звертає увагу на наслідки такого рішення.

1. Пропоновані зміни передбачають зокрема криміналізацію «перетинання державного кордону України особою, яка має громадянство (підданство) держави-агресора, або іншою особою в інтересах держави-агресора, що суперечать національним інтересам України, будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості». Відповідно до висновку Головного науково-експертного управління, деякі об’єктивні ознаки пропонованого законопроектом складу злочину є надто оціночними, а отже допускають їхнє суб’єктивне тлумачення, що є неприпустимим для законодавства про кримінальну відповідальність. Так, викликають здивування пропоновані законодавчі терміни згідно із новою редакцією частини першої ст. 332–2 КК України, а саме — «інтереси держави-агресора» та «національні інтереси України». Тут є незрозумілим, про що йдеться, якими є ознаки таких інтересів, а також яким буде процес встановлення та доведення наявності злочинного наміру діяти в інтересах держави-агресора (адже злочинний намір є суб’єктивною стороною злочину, необхідною для його вірної кваліфікації).
2. Фактично, новою статтею 332–2 КК України встановлені такі спеціальні суб’єкти вчинення злочину як: особа, якій заборонено в’їзд на територію України; представник підрозділів збройних сил та інших силових відомств держави-агресора. З одного боку, таке звуження значно поліпшує ситуацію, порівнюючи з редакцією законопроекту в першому читанні, по-друге, однаково залишає можливості для різночитань і зловживань, особливо в тому, що стосується визначення чи є особа, яка перетинає державний кордон України, представником підрозділів збройних сил та інших силових відомств держави-агресора.
3. Надто розмивчастий термін «відповідні документи». Не є зрозумілим які саме документи є відповідними і якими законодавчими актами передбачений їхній перелік.
4. Наявність у законодавстві адміністративної відповідальності (ст. 204–1 — «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України» та 204–2 КУпАП — «Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї») за незаконний перетин державного кордону України. Згідно із висновком Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України, у диспозиції частини першої нової статті 332–2 Кримінального кодексу України пропонований так званий формальний склад злочину, а саме перетинання державного кордону України для заподіяння шкоди інтересам держави. Єдиною відмінністю між складом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 204–2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та частиною першою нової статті 332–2 Кримінального кодексу України, буде мета вчинення такого діяння. За відсутності означеної мети відповідні діяння кваліфікуватимуться як адміністративне правопорушення. Водночас довести наявність чи відсутність ознак суб’єктивної сторони складу злочину в діях особи без заходів оперативно-розшукової діяльності на практиці буде досить складно.

Проте фактична наявність двох різних видів юридичної відповідальності (адміністративної і кримінальної) за одне й те саме діяння є порушенням визнаного принципу права non bis in idem — немає двічі покарання за одне правопорушення, що встановлений частиною першою ст. 61 Конституції України. Зважаючи на це, одним із ризиків прийняття цього законопроекту в цілому без урахування зазначеного факту стане пряме порушення конституційного припису та призведе до неконституційності нової статті 332–2 КК України.

Ризики для окремих категорій осіб

Автори законопроекту не врахували також інші наслідки прийняття цього документу як закону. Зокрема, він суттєво впливатиме на кілька категорій осіб: біженців, шукачів притулку, осіб, які потребують додаткового захисту, осіб без громадянства, внутрішньо переміщених осіб.

Внутрішньо переміщені особи

Положення цього закону матимуть негативні наслідки для внутрішньо переміщених осіб та осіб, що проживають поблизу лінії зіткнення, які часто її перетинають у зв’язку із сімейними потребами, наприклад, щоби відвідати родичів, які живуть на тимчасово окупованій території деяких районів Донецької та Луганської областей. У цьому випадку криміналізація «незаконного перетину державного кордону» становитиме загрозу для їхніх конституційних прав, передбачених ст. 22, частиною другою ст. 26, ст. 33 Конституції України. Як уже зазначалося вище, введення такого спеціального суб’єкта злочину як «представник підрозділів збройних сил та інших силових відомств держави-агресора» може викликати зловживання в конкретних ситуаціях, адже вимагатиме встановлення факту, чи дійсно особа, яка перетинає державний кордон України поза межами пунктів пропуску, є таким представником. На практиці значна кількість внутрішньо переміщених осіб та осіб, що проживають поблизу лінії зіткнення, часто перетинають її поза межами пунктів пропуску з огляду на те, що це є більш зручним та безпечним способом. Водночас визначити, чи є такі особи «представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств держави-агресора» можна лише здійснивши оперативно-розшукові дії. Зважаючи на це, такі особи в очах закону автоматично вважатимуться злочинцями, що є неприпустимим, оскільки порушуватиме конституційні принципи індивідуальної вини та презумпції невинуватості.

Одним із прикладів, на якому можна показати такі наслідки для осіб, що постраждали від російсько-українського збройного конфлікту, є ситуація, яка склалася в смт. Мілове Луганської області, розташованому на кордоні з  РФ, і може погіршитися в разі ухвалення цього законопроекту, як для місцевих мешканців,  так і для ВПО.

У селищі Мілове з 1992 року функціонує міждержавний пункт пропуску автомобільного сполучення «Мілове (Україна) — Чертково (РФ)», який, з огляду на поточні географічні інфраструктурні особливості, фактично був розташований на території РФ до вересня 2018 р. КПП «Мілове» — це міждержавний пункт пропуску. Його пропускна здатність спочатку була розрахована на 500 пішоходів та 200 автомобілів. Йдеться тільки про легковий транспорт. Вантажні автомобілі та рейсові автобуси перетинають кордон у міжнародному пункті пропуску «Просяне», що розташоване в Марківському р-ні. Сьогодні КПП «Мілове» перетинають майже 1 500 осіб на добу. З них до 70 % — люди, які проживають на тимчасово окупованій території деяких районів Донецької й Луганської областей. Чимало внутрішньо переміщених осіб вважають перетин через КПП «Мілове» більш безпечним і зручним. Люди змушені виїжджати з неконтрольованої Урядом України території через неконтрольовані КПП. Згідно з чинним законодавством, ці люди порушують ст. 204 — 1 КУпАП. Така ситуація зумовлена тим, що для багатьох ВПО, які є людьми похилого віку, перетин лінії зіткнення через єдиний контрольний пункт в’їзду-виїзду «Станиця Луганська» в області є неможливим, оскільки цей КПВВ є пішохідним, а отже, автомобільне сполучення там відсутнє. Тому для певної кількості людей більш зручним є перетнути державний кордон в сторону РФ на ділянці, що не контролюється українським урядом на автомобілі. На територію України ці люди заїжджають через КПП «Мілове». Така ситуація є типовою, адже люди постійно проживають на підконтрольній території, а на тимчасово окуповану виїжджають лише для того, щоби перевірити стан свого нерухомого майна, яке там залишилося.

Ризики для біженців та осіб, які потребують додаткового захисту

Юридичний статус біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, врегульований Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»; Законом України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту»; Конвенцією про статус біженця та іншими міжнародними договорами, які Україна ратифікувала, приєдналася та взяла зобов’язання дотримуватися їхнього виконання.

У вказаних законах чітко визначені норми, підстави та порядок звернення осіб за захистом в Україні як під час перетину кордону законно, так і в разі перетину кордону поза пунктами пропуску через державний кордон України.

Треба взяти до уваги той факт, що біженці (особи, які мають намір звернутися за захистом в Україні) є вразливою категорією осіб, які покидають країну свого походження через об’єктивні причини, які зазначені в ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме:

«Внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань».

Отже, зазначені особи не завжди мають можливість перетинати кордон законно, вони вимушені це робити, з причин зазначених вище, які є реальною загрозою для їхнього життя та безпеки (зважаючи на ст. 2 Європейської конвенції з прав людини).

У частині 4 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» зазначається:

«Особа не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

У статті 204–1 КУпАП зазначається:

«Дії статті не поширюється на випадки повернення в Україну без встановлених документів громадян України, які стали жертвами злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми, а також на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту…»

Крім того, потрібно врахувати той факт, що за останні чотири роки переважна частина біженців (осіб, які мають намір звернутися за захистом), які прибувають в Україну, є російськими громадянами та громадянами країн колишнього СРСР. Деякі особи, як і зазначено вище, прибувають в Україну поза пунктами пропуску через державний кордон саме з наміром звернутися за захистом, як це передбачено в Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідно до проголосованого закону вбачається, що саме ці особи є потенційними суб’єктами з урахуванням країни їхнього походження або прибуття.

Отже, уже прийнятий закон створює колізію норм, що призведе до криміналізації дій осіб, які мають намір звернутися за захистом в України та вже є суб’єктами інших правовідносин, права, порядок звернення за захистом та відповідальність яких уже єврегульованими чинним законодавством України.

Твердження щодо того, якщо особа перетинає кордон без мети заподіяти шкоду державі, як біженець, вона притягуватиметься до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 204–1 КУпАП не гарантує особі (яка має намір звернутися за захистом) дотримання її законних прав на захист та не притягнення до кримінальної відповідальності. (ч. 2 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини)

Для того, щоби кваліфікувати діяння як злочин, з погляду кримінальної відповідальності, потрібно чітко встановити та довести об’єктивний та суб’єктивний бік злочину, розмежувати, хто саме може підпадати під ознаки суб’єкту саме цих правовідносин.

Тож, читаючи цей закон, ми маємо враження, що законодавець через упровадження цього закону має на меті не впровадити гуманний та прозорий механізм притягнення до відповідальності за порушення перетину кордону, а покращити статистичні показники органів досудового розслідування, використовуючи осіб, які не повинні бути суб’єктом цих правовідносин.

Зважаючи на викладене, наявність таких законодавчих положень призведе до порушення статті 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

15 жовтня Еліна Шишкіна, представниця БФ «Право на захист», та Альона Луньова, представниця Центру інформації та документації прав людини, взяли участь у засіданні робочої групи Комітету ООН з економічних, соціальних та культурних прав.

Під час засідання членів робочої групи Комітету поінформували про ситуацію із правами внутрішньо переміщених осіб в Україні, зокрема про забезпечення права переселенців і тих, хто залишився жити на окупованій території, на пенсію, житло тощо.

Еліна Шишкіна у своєму виступі вказала на відсутність національного законодавчого механізму щодо виплати компенсації за пошкоджене або зруйноване внаслідок конфлікту майно та наголосила на необхідності його подальшого розроблення. Адже це необхідно для того, щоб держава виконала свої зобов’язання перед українськими громадянами та особами, які втратили власне житло через війну. Також Еліна Шишкіна привернула увагу членів робочої групи на відсутність спеціалізованих загальнодержавних програм із забезпечення переселенців власним житлом.

Варто зазначити, що в серпні Коаліція громадських організацій направила до Комітету ООН подання «Забезпечення реалізації соціально-економічних прав осіб, що постраждали внаслідок конфлікту в Україні», участь у написанні якого також брав БФ «Право на захист».

Загальна інформація

БФ «Право на захист» (Фонд) є глобальною організацією з надання допомоги внутрішньо переміщеним особам, особам, які потребують міжнародного захисту, особам без громадянства, особам із підвищеним ризиком безгромадянства та особам без документів. Фонд є виконавчим партнером УВКБ ООН і здійснює програми надання прямої правової допомоги по всій Україні, а також сприяє змінам у національній правовій базі, приведенню її у відповідність до міжнародних стандартів у галузі прав людини.

Проект «Надання багатогалузевої гуманітарної допомоги постраждалому від конфлікту населенню Східної України» (схвалено та фінансується Департаментом Європейської Комісії з питань гуманітарної допомоги та захисту цивільного населення (ECHO), спрямований на захист і підтримку прав внутрішньо переміщених осіб і постраждалого від конфлікту населення, запрошує водіїв для успішного виконання завдань проекту в містах Бахмут та Курахове.

Обов’язки та завдання: під безпосереднім керівництвом регіонального лідера команди та регіонального менеджера з обробки інформації співробітник повинен забезпечити:

• перевезення персоналу проекту на зустрічі та інші локації під час реалізації проектів по всій країні;
• регулярне обслуговування автомобіля та підтримка його в технічно справному та охайному стані;
• доставка поштових повідомлень в офіси Фонду та в інші локації;
• підготовка плану регулярного технічного обслуговування транспортного засобу та його виконання;
• забезпечення регулярного прибирання автомобіля;
• допомога, якщо необхідно, у забезпеченні діяльності офісу, а саме: фотокопіюванні, зшиванні документів, матеріально-технічному забезпеченні тощо;
• ведення списку маршрутів із зазначенням інформації про відрядження, щоденний пробіг, споживання палива/газу;
• розуміння та забезпечення дотримання Кодексу поведінки Фонду.

Професійні вимоги:

• здатність працювати під мінімальним наглядом та бути активним та ініціативним;
• чесність, гнучкість у підходах до роботи;
• знання регіональних, сільських та міських доріг;
• добрі навички організації та планування;
• ефективні навички управління часом;
• чудові навички міжособистісного спілкування;
• здібність працювати в команді;
• хороші комунікативні навички;
• можливість виконання декількох завдань та роботи під тиском;
• постійне зберігання конфіденційності;
• мінімальна вимога — сертифікат середньої школи;
• посвідчення водія видане не менш як три (3) роки тому;
• навчання в галузі механіки буде додатковою перевагою;
• не менше трьох (3) років підтвердженого досвіду роботи в якості водія для компанії, сім’ї чи державної служби;
• рік випуску автомобіля – від 2003;
• знання комп’ютерних додатків (MS Word і Excel) буде перевагою.

Проживання в зазначеній локації та обізнаність у ситуації на місцевості є суттєвими перевагами.

Ми пропонуємо:

БФ «Право на захист» пропонує успішному кандидату контракт до 31 квітня 2019 року із частковою зайнятістю (75 %).

Процес подання заявки:

Відправити резюме та мотиваційний лист на адресу [email protected]. Відповіді будуть направлятися тільки особам, які будуть відібрані для співбесіди. Будь ласка, не телефонуйте додатково.

Заявки приймаються до 26 жовтня 2018 року. Якщо відповідні кандидати будуть визначені достроково, БФ «Право на захист» залишає за собою право завершити процес до цього терміну.

Ми підготували річний звіт, в якому розповідаємо про наші результати та досягнення за 2017 рік.

2017 рік приніс помітні поліпшеннями в життя наших бенефіціарів, однак викликів, з якими вони стикаються щодня, не зменшилося.

Протягом року ми докладали всіх зусиль для розвитку поточних та запровадження нових проектів.

Ми вважаємо, що зміцнення ролі місцевих партнерів є одним із важливих елементів у вирішенні гуманітарних та правових питань як в Україні, так і в усьому світі.

Дякуємо всім бенефіціарам,  урядовим та громадянським організаціям, донорам, іншим міжнародним та вітчизняним зацікавленим сторонам за підтримку.

Ми продовжуватимо працювати над покращенням ситуації в Україні, доки не забезпечимо дотримання прав наших бенефіціарів на всіх рівнях.

Станом на 11:00 на КПВВ «Гнутове» з боку неконтрольованої Урядом України території зібралася черга з 70 осіб. Також є й автомобільна черга із 30 автівок. На пропуск працює лише одне вікно.

З боку контрольованої Урядом України території черги немає.

Про це повідомляють монітори БФ «Право на захист» Віта Кулініч і Тетяна Воробйова.

Закликаємо всіх, хто планує перетинати лінію розмежування через КПВВ «Гнутове», враховувати ситуацію, що склалася.

Для впровадження Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО України разом із громадськими організаціями розробили окремий документ — План заходів із її реалізації (далі — План, План заходів).

Особлива увага в документі приділена питанням забезпечення права на житло, захисту права власності, пенсійного та соціального забезпечення, конкуренції на ринку праці, права на освіту та медичне обслуговування, підтримки приймаючих територіальних громад у процесі інтеграції ВПО.

Захист права на житло

БФ «Право на захист» наголошує: для забезпечення реалізації права на житло важливим є впровадження заходів, внесених до Плану, щодо:

• механізму збору та аналізу інформації про житлові потреби ВПО та створення реєстру об’єктів нерухомого майна щоби надавати їх в оренду;
• поповнення фондів тимчасового та соціального житла;
• проведення інвентаризації об’єктів житлового фонду для забезпечення ВПО постійним та доступним житлом.

Реалізація цих заходів дозволить:

• визначити, чи й досі є актуальною потреба в житлі для ВПО і які саме типи житла є найбільш затребуваними;
• здійснити перевірку житлових фондів соціального призначення, тимчасового житла, а також тих об’єктів, які можуть бути переведені (зараховані) до вказаних фондів для їхнього подальшого використання й забезпечення житлом ВПО;
• отримати інформацію щодо цільового/нецільового використання об’єктів житлового фонду (на основі моніторингу);
• розробити ефективні довготривалі рішення в контексті не лише житлової політики, а й політики регіонального розвитку (на основі зібраної інформації). Це дозволить представникам місцевої влади швидше реагувати на виклики, пов’язані зі значним внутрішнім переміщенням, а для ВПО — створить можливості отримання житла в приватну власність.

Окрім того, у контексті реалізації конституційного права осіб на житло, пункти Плану заходів щодо збільшення фінансування загальнодержавної програми «Доступне житло» та внесення змін до програми індивідуального будівництва на селі «Власний дім» дозволять більш ефективно використовувати їх як інструменти отримання постійного житла для ВПО та їхньої повноцінної інтеграції в місцеві громади.

До того ж, реальною лишається загроза повторного переміщення в разі відновлення повномасштабних військових дій вздовж лінії зіткнення. У цьому випадку Уряд повинен мати розроблені чіткі рішення щодо забезпечення житлових прав ВПО.

Захист права власності

Одним із найважливіших і болючих питань для переселенців є захист права власності. У цьому контексті цілком слушними є пропозиції щодо розроблення проектів нормативно-правових актів щодо порядку здійснення обліку об’єктів нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованих територіях, а також щодо механізмів оцінювання матеріальної та моральної шкоди й надання компенсацій ВПО та іншим особам, чиє майно було пошкоджене чи зруйноване, з урахуванням особливостей завданої шкоди внаслідок бойових дій і тимчасової окупації частини території України.

Питання щодо розроблення єдиного законодавчого акту про механізм компенсації за залишене на окупованій території, пошкоджене або зруйноване внаслідок бойових дій майно, уже давно є нагальним і піднімається із початку збройного конфлікту. Реалізація вказаних пунктів Плану заходів, нарешті, розблокує процес розробки та ухвалення цього акту. Окрім того, створення національного законодавчого механізму компенсації дозволить Україні виконати її міжнародні зобов’язання щодо забезпечення реалізації права внутрішньо переміщених осіб і осіб, що постраждали від конфлікту на реституцію й компенсацію. Таке право встановлене в Керівних принципах ООН із питань внутрішнього переміщення, принципах Пінейру, рекомендаціях і резолюціях Комітету міністрів Ради Європи та Парламентської асамблеї Ради Європи. Окрім того, держава не може бути звільнена від такого зобов’язання лише з тієї підстави, що вона є жертвою збройної агресії іноземної держави. Право переселенців на реституцію, компенсацію й кореспондуючі їм зобов’язання держав щодо створення компенсаторного механізму неодноразово підтверджені рішеннями Європейського суду з прав людини, з огляду на загальне зобов’язання держав за ст. 1 Європейської конвенції з прав людини та ст. 1 Протоколу 1 до неї. До того ж варто зважати на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р., відповідно до якої рішення Суду визнані джерелом права в Україні. Отже, просте перекладання відповідальності з уряду України на Російську Федерацію як на державу-агресора не звільняє Україну від її зобов’язань за міжнародним правом. З огляду на принцип верховенства норм міжнародного права (якими є не лише імперативні норми, а й норми м’якого права та правові позиції міжнародних судових інстанцій) над національним, положення міжнародних документів мають пріоритет перед нормами національного законодавства, зокрема перед ст. 2 Закону України 2268 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Зважаючи на наведене, таке перекладання відповідальності лише відтерміновує розв’язання проблеми щодо створення національних механізмів із компенсації та призводить до порушення Україною її міжнародних зобов’язань за Європейською конвенцією з прав людини, що, своєю чергою, спровокує велику кількість скарг до Європейського суду з прав людини, рішення якого є обов’язковими до виконання всіма державами-учасницями Конвенції.

Уряду України варто визначитися:

— або почати процес розробки та подальшого ухвалення законодавчого акту щодо механізму компенсацій за залишене, пошкоджене або зруйноване майно із визначенням механізму фіксації пошкоджень, їхньої оцінки, розробки методики щодо компенсаційних виплат;

— або чекати масових рішень Європейського суду з прав людини, зокрема застосування процедури пілотних рішень, констатації фактів порушень міжнародних зобов’язань та потенційних рішень Комітету міністрів Ради Європи й можливих санкцій за їхнє невиконання.

Захист прав ВПО на пенсійне та соціальне забезпечення

Водночас варто приділити увагу розділу реалізації прав ВПО на пенсійне та соціальне забезпечення. Найбільше зауважень до проекту Плану заходів від центральних органів влади та державних організацій отримав пункт щодо розроблення та запровадження механізму удосконалення процедури оформлення пенсійних та соціальних виплат. Особливо в частині зняття обмеження для перерахування пенсійних та соціальних виплат ВПО через окремо визначену банківську установу через внесення змін до відповідних нормативно-правових актів.

Основним аргументом від ПАТ «Ощадбанк» є те, що саме вони мають найбільшу мережу відділень по всій території України (в тому числі в найвіддаленіших населених пунктах, де не присутні інші банківські установи). Однак варто зазначити, що Кабінет Міністрів України (КМУ) у 2018 році затвердив Стратегію розвитку ПАТ «Ощадбанк» на 2018–2022 роки, відповідно до якої передбачено значне скорочення кількості відділень, яке, передусім, торкнеться відділень у сільській місцевості.

Аргументи Мінфіну звучать так: «З огляду на те, що здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виключно через рахунки та мережу установ та пристроїв ПАТ «Державний ощадний банк України» передбачено для недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час їхньої виплати, забезпечення дієвого контролю, покращення адресності на користь найбільш нужденних верств населення, даний захід, необхідно виключити».

Однак варто нагадати, що відповідно до рішення Верховного суду в зразковій справі від 3 травня 2018 року, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби та надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено в ст. 9 Закону «1706–VII), не звужуючи, між тим обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їхньої реалізації. Але норми постанов КМУ № 637 від 5 листопада 2014 р. та № 1596 від 30 серпня 1999 р. обмежують права ВПО, оскільки всі одержувачі пенсій і соціальних виплат самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка й лише переселенці позбавлені даного права вибору, що є прямим порушенням законодавства України.

Окрім цього, одним із важливих пунктів є розроблення та подання КМУ проекту нормативно-правового акту щодо внесення змін до постанови КМУ від 1 жовтня 2014 р. № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» для коригування таких виплат, відповідно до прожиткового мінімуму.

Але й цей захід отримав негативні зауваження від Мінфіну: протягом 2017 р. та на початку 2018 р. для посилення соціального захисту ВПО та з огляду на видатки, передбачені в Державному бюджеті України, Кабінет Міністрів України вніс низку змін до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505, щодо збільшення розміру допомоги.

Станом на сьогодні адресна допомога для осіб, які отримують пенсію, дітей, студентів денної форми навчання закладів вищої освіти та учнів закладів професійно-технічної освіти, які досягли 18-річного віку (до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), становить 1000 гривень на одну особу (члена сім’ї), а для працездатних осіб — 442 гривні на одну особу (члена сім’ї), такий захід є актуальним.

Окрім цього варто нагадати, що в липні 2018 році перерозподілені 124 млн грн, які були призначені для виплати адресної допомоги. Ці кошти були витрачені не на покращення житлових умов ВПО, а на заходи, які не стосувалися переселенців. А це означає, що з огляду на економію, перегляд суми на адресну допомогу є можливим. Також варто зауважити, що суми, передбачені на даний момент постановою, є надзвичайно низькими й не покривають оплату комунальних послуг.

Варто також наголосити на необхідності прийняття й реалізації заходу щодо розроблення та запровадження механізму виплати пенсій ВПО, які зареєстрували постійне місце проживання на контрольованій Урядом України території та відмовилися від довідки ВПО на підставі електронних пенсійних справ через внесення змін до чинних чи прийняття нового нормативно-правового акта. Саме цей захід спрямований на інтеграцію ВПО. Адже сьогодні осіб, які інтегрувались і відмовилися від статусу ВПО, змушують повторно оформлювати цей статус, оскільки без нього Пенсійний Фонд відмовляє у виплаті пенсії, що є прямим порушенням законодавства України. Зараз у судах — тисячі позовів щодо цього питання.

Прем’єр-міністру України

Гройсману В.Б.

Шановний Володимире Борисовичу!

Ми, представники громадських організацій, що опікуються захистом прав людини та надають допомогу постраждалим внаслідок конфлікту в Україні, звертаємося до Вас щодо внесення змін до Плану дій з реалізації Національної стратегії в сфері прав людини до 2020 року, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.11.2015 № 1393-р.

Національна стратегія у сфері прав людини,прийнята у 2015 році, є вектором, що дозволяє оцінити, у якій точці має опинитися  країна за п’ять років у контексті ситуації з правами людини. Стратегія є програмним документом, який деталізується у відповідному Плані дій, затвердженому Урядом.

План дій окреслює конкретні заходи, результати та індикатори досягнення для повноцінного впровадження Національної стратегії у сфері прав людини. Тому він повинен відповідати поточній ситуації, реагувати на актуальні виклики та бути гнучким до змін, що відбуваються в Україні.

На початку 2018 року Міністерство юстиції України розпочало роботу над змінами до Плану дій, оскільки більшість заходів, виконаних частково або виконання яких триває, потребували оновлення (щодо змісту заходів, індикаторів виконання, термінологіі тощо). На необхідності актуалізації заходів наголошували Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин під час проведення комітетських слухань та Уповноважена Верховної Ради з прав людини під час  моніторингу стану виконання Плану.

Напрацювання проекту змін до Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини відбувалося  у співпраці з представниками органів державної влади та неурядових громадських організацій у форматі робочих зустрічей за участі представників близько 20 органів державної влади та більш ніж 30 неурядових громадських організацій, зокрема і тих, що підписалися під цим зверненням. Серед учасників робочих зустрічей були, зокрема, представники Моніторингової Місії ООН з прав людини, Консультативної місії ЄС в Україні, Міжнародної організації з міграції, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців та інші.

У результаті вони напрацювали проект змін до Плану заходів, який відповідає сучасним соціальним умовам та текст якого наразі доопрацьовує Директорат з прав людини, доступу до правосуддя і правової обізнаності Міністерства юстиції України. Очікується, що проект змін до Плану заходів передадуть  на розгляд Кабінету міністрів України вже наступного тижня.

Тому ми звертаємося до Вас із проханням підтримати пропозиції громадських організацій щодо змін до Плану дій Національної стратегії в сфері прав людини до 2020 року та сприяти їхньому врахуванню у зазначеному документі.

16 жовтня 2018 року

ГО “Центр інформації про права людини”
БФ “Восток-СОС”
БФ “Право на захист”
ГО “Донбас СОС”
ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”
ГО “КримСОС”
БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”, Програма “Радник з питань ВПО”
ГО “Кримська правозахисна група”