Зробити пожертву
Укр / Eng

Категорія: Новини

14.04.23

У зв’язку із такими обставинами як розпад СРСР, війна, законодавчі прогалини, дискримінація певних груп національних меншин в Україні виникла ситуація за якої певні категорії осіб втратили своє громадянство, не змогли підтвердити або набути громадянство України, та в результаті отримати можливість законно проживати в Україні, користуючись в повній мірі гарантованими законом правами. У своїй більшості такі люди десятиліттями проживали на території України без можливості змінити своє правове становище з незалежних від них причин. 

З набуттям чинності змін до Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” щодо запровадження процедури визнання особою без громадянства у значної кількості недокументованих людей, які незаконно проживають в Україні та не мають громадянства жодної держави світу нарешті з’явилась можливість отримати правовий статус особи без громадянства та законні підстави для проживання на території України. Однак, незважаючи на позитивні зміни у законодавстві, для деяких категорій осіб без громадянства виникають складнощі в оформленні посвідки на тимчасове проживання, документу, який необхідно оформити після набуття статусу особи без громадянства для того, щоб отримати законні підстави для проживання в Україні.

На цей час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 № 317 “Деякі питання визнання особою без громадянства”:

“Особа, яка отримала рішення про визнання особою без громадянства, зобов’язана протягом 10 днів звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС за оформленням посвідки на тимчасове проживання. Особа, яка не звернулася у визначений абзацом першим цього пункту строк за оформленням посвідки на тимчасове проживання, вважається такою, що проживає в Україні без документів на право проживання в Україні.”

Таким чином, тільки наявність рішення про визнання особою без громадянства не надає особі права на законне проживання в Україні, а лише можливість для оформлення посвідки на тимчасове проживання, документу, який підтверджує законність проживання в Україні. Відповідно лише після оформлення цієї посвідки особа має можливість реалізовувати гарантовані законом права, необхідні для повноцінного проживання в країні.

Проте, відповідні положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 “Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання”, які визначають підстави для відмови в оформленні або видачі посвідки на тимчасове проживання унеможливлюють виконання цього зобов’язання:

“…Іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в’їздувиявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов’язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов’язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в’їзду в Україну…”.

Так, при зверненні до територіального органу/територіального підрозділу ДМС за оформленням посвідки на тимчасове проживання особи особи без громадянства, визнані ДМС щодо яких діють невиконані рішення суду або уповноваженого органу про примусове повернення, примусове видворення, заборону в’їзду або накладення адміністративних стягненнь чи наявності майнових зобов’язань отримують відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Як приклад можна привести ситуацію, за якої особа без громадянства грузинського походження, яка довгий час проживала в Україні без необхідних документів нарешті змогла скористатись процедурою визнання особою без громадянства та подати документи на оформлення посвідки на тимчасове проживання, щоб легалізувати своє проживання в Україні. Однак, у видачі посвідки йому було відмовлено на підставі невиконаного рішення про примусове повернення, яке існувало ще до можливості особи звернутись за визнанням особою без громадянства. Тобто, навіть проживаючи в Україні довгий час, маючи налагоджені соціальні та сімейні зв’язки і дотримавшись всіх вимог процедури визнання особою без громадянства, деякі категорії осіб так і не можуть отримати законні підстави для проживання в Україні.

Таким чином, виникає ситуація за якої держава спочатку погоджується із незаконністю перебування особи на території Україні та наявністю адміністративних правопорушень для того, оскільки законом не передбачено відмови у визнанні особою без громадянства у зв’язку із наявністю рішення суду або уповноваженого органу про примусове повернення, примусове видворення, заборону в’їзду або накладення адміністративних стягненнь чи наявності майнових зобов’язань, а потім відмовляє в оформленні необхідних для законного проживання  документів на підставі положення підзаконного акта та фактично не дає можливості завершити процедуру легалізації в державі.

Реалізація гарантованого законом права на визнання особою громадянства та оформлення посвідки на тимчасове проживання для підтвердження законності підстав проживання на території України унеможливлюється наявністю відповідних положень Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2022 № 322, який стосується не лише визнаних Україною осіб без громадянства, а й іноземців та інших осіб без громадянства, а тому не враховує особливості цієї категорії осіб.

В результаті визнані Україною особи без громадянства щодо яких діють зазначені невиконані рішення суду або уповноважених органів не можуть легалізувати своє проживання в Україні та залишаються в ситуації правової невизначеності. Також, у зв’язку із відсутністю у таких осіб можливості оформити необхідні документи складним є і виконання зазначених рішень.

Варто зауважити, що відповідно до зобов’язань України, покладених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та практики Європейського суду з прав людини держава повинна не залишати осіб, які проживають на її території у стані правової невизначеності, зокрема з питань резидентства та надання офіційного статусу. Законодавство повинно бути достатньо передбачуваним, аби особи були спроможні діяти згідно із законом, та мали можливість скористатись гарантованим законом правами. При наданні можливості особі

виправити своє нелегальне становище у державі Європейський суд з прав людини звертає особливу увагу на наявність соціальних зв’язків та довготривалого проживання в країні з налагодженим життям.

Зокрема, у справі Hoti проти Хорватії державні органи порушили право особи без громадянства на приватне життя, оскільки протягом кількох років не могли врегулювати його статус резидента і залишали його в умовах відсутності правової визначеності. У своєму рішенні у цій справі Європейський суд встановив порушення права на повагу до приватного і сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції, оскільки  держава не виконала своє позитивне зобов’язання забезпечити ефективну і доступну процедуру або сукупність процедур, котрі дозволили б заявнику вирішити питання щодо його перебування і статусу у Хорватії, належно враховуючи інтереси його приватного життя. 

Таким чином, вищезазначені норми Порядку оформлення не враховують нововведення Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” щодо можливості надання особам правового статусу особи без громадянства, та як наслідок легалізації перебування в Україні, та перешкоджають особам без громадянства щодо яких прийнято рішення про примусове повернення, примусове видворення, заборону в’їзду або накладення адміністративних стягненнь чи наявності майнових зобов’язань скористатись гарантованими правами цього Закону, незважаючи на порушення строків перебування в Україні. 


07.04.23

Монітори БФ “Право на захист” без перебільшення, універсальні спеціалісти. Вони не лише найчастіше першими знайомляться з вами, коли ви потребуєте допомоги фонду, а й самі сприяють вирішенню багатьох проблем. Тому ми щомісяця розповідатимемо вам про найяскравіші історії та події, що сталися з нашими колегами у дайджесті моніторингової служби. Отже, що цікавого трапилось протягом березня – читайте далі.

Відкриті до партнерства заради спільної мети. Під час зустрічі з керівницею Чернівецького центру “Я-Маріуполь” з’ясувалося, що організація  шукає приміщення для реконструкції під житло для ВПО. Монітори БФ “Право на захист” протягом двох місяців займались пошуком будівлі: поспілкувалися з головами громад під час моніторингових візитів в населені пункти, збирали дані про будівлі. Загалом вони промоніторили  ситуацію в 10 громадах. З’ясували, що найбільше під запит центру підходять 2 будівлі Чернівецького національного університету. Згодом одну з пропозицій –  гуртожиток ЧНУ, що наразі не використовується для проживання студентів, центр “Я-Маріуполь” взяв в роботу.

Монітори навчають. У селі Заболотці, що на Львівщині, відбувся захід “Громада очима молоді”. Участь у ньому взяли місцеві підлітки, молодь із досвідом переміщення, представники місцевої влади, МОМ та ПЛАСТ. Монітор Львівського офісу розповів молоді про важливість їх участі в проєктах громади, про актуальність волонтерської й громадської діяльності, а також згадав про можливості грантових конкурсів. Молодь створила “дерево  громади” – це  дозволило на практиці зрозуміти,  з чого складається громада. 

Сприяємо розвитку місцевої демократії. У Вільногірську, що на Дніпропетровщині, наша колега здійснила моніторинговий візит до Департаменту соціально-гуманітарної політики  міськради. Моніторка Дніпровського офісу розповіла про готовність Фонду підтримувати Консультативну раду ВПО юридично та надавати супровід на етапі створення, а також про готовність взяти активну участь у лавах дорадчого органу. Створення ініціативної групи та розробка Положення про Консультаційну Раду ВПО тут почалися ще у 2021 році за ініціативи наших моніторів, і наразі триває завершальний етап. 

Проводимо діалоги для запобігання конфліктів. Під час моніторинговому візиту до садочка на Вінниччині, що наразі стало прихистком для переселенців, наші колеги виявили непорозуміння між ВПО та мешканцями громади.  Батьки вихованців садочока та керівництво закладу не задоволені перебуванням у ньому переселенців. Через це садочок не працює повний день. ВПО запропонували переселити в окреме приміщення садочка, де зробили ремонт, але, на жаль, не передбачили окремий простір для кожної сім’ї.  Мешканці прихистку були не проти переїзду, але не поспішали переселятися в нову оселю. Щоб мирно врегулювати конфліктну ситуацію, монітори Вінницького офісу провели бесіди з представниками громади та ВПО, а також сприяли наданню ліжок та облаштування окремого простору для людей.

Супроводжуємо до державних установ. Під час моніторингового візиту до села Максимівка, що на Тернопільщині, наші колеги виявили переселенку, яка під час евакуації втратила всі свої документи. Через відсутність автобусного сполучення 70-річна жінка не могла дістатися  міста, щоб оформити необхідні документи. Моніторка Тернопільського офісу супроводила жінку до місцевої міграційної служби у Збаражі та допомогла їй зробити необхідні запити на відновлення документів.

05.04.23

Повномасштабне вторгнення змінило не лише життя українців, а й тих, хто шукав прихистку в нашій державі. Досить довго Україна була як країною транзиту, так і країною призначення для людей, які тікають від переслідувань і насильства в інших частинах світу. У 2021 році близько 5,000 шукачів захисту та біженців шукали захисту в Україні або прямували через неї до ЄС. Однак 24 лютого вони опинились серед мільйонів вимушених переселенців та зіткнулися з загрозами, які несе війна.

За даними УВКБ  ООН 1,283 зареєстрованих шукачів захисту в Україні виїхали за кордон в першій половині 2022 року. Це означає, що близько 75% з них все ще можуть перебувати всередині країни, де вони  особливо вразливі. 

З якими труднощами вони стикаються під час воєнного стану? Як їх подолати?

БФ «Право на  захист» дає відповіді на ці питання у звіті «Труднощі, з якими стикаються шукачі захисту та біженці під час воєнного стану в Україні», підготовленому спільно з партнером HIAS. Він об’єднує результати проведеного БФ «Право на  захист» і HIAS опитування 168 шукачів захисту та біженців (більшість з яких отримували допомогу нашого Фонду), дослідження, письмові свідчення інших неурядових організацій та висновки УВКБ ООН в Україні.

Ключові висновки, які висвітлено у звіті:

  • В Україні наразі немає ефективного доступу до  процедури надання захисту, проте особи, які  не можуть звернутися із заявою про визнання  біженцем або особою, яка потребує додаткового  захисту, стикаються зі штрафами, депортацією або  затриманням за «нелегальне перебування». 
  •  Дві третини респондентів опитування заявили,  що не можуть виїхати з України, як правило, через  відсутність документів. Більше чверті не мали  можливості вільно пересуватися всередині країни. 
  • Шукачі захисту та біженці, які втекли з України,  стикаються зі значними труднощами при поверненні,  що перешкоджає возз’єднанню родин. 
  • Без документів, що посвідчують особу, та проїзних  документів люди не можуть отримати медичне  обслуговування та гуманітарну допомогу, доступне  житло. 
  • Приблизно кожен п’ятий респондент опитування  сказав, що стикався з дискримінацією в Україні. 

Ознайомтесь з повною версією звіту нижче.  В ньому ми надали рекомендації для української влади, міжнародних організацій та урядів інших країн, які допоможуть подолати виявлені проблеми й покращити ситуацію  шукачів захисту та біженців в Україні. 

Звіт українською:Завантажити
Звіт англійською:Завантажити
04.04.23

Вступ

30.06.2022 Верховною Радою України зареєстровано проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України” щодо підстав і порядку набуття та припинення громадянства України” № 6368-д. Відповідно до Плану законопроектної роботи на 2023 рік зазначений законопроект буде розглянутий Верховною Радою України  у І кварталі 2023 року.

Благодійний фонд «Право на захист» звертає увагу суб’єкта законодавчої ініціативи та законодавців на той факт, що положення цього законопроекту впливають на правове становище осіб без громадянства та їх дітей в Україні, а тому вважає за необхідне надати аналіз законопроекту в цих аспектах та рекомендації щодо його підготовки до розгляду.

Суть законопроекту

Законопроект розроблений з метою внесення змін до  Закону України “Про громадянство України” щодо підстав і порядку набуття та припинення громадянства України” та актуалізація положень законодавства у сфері громадянства.

Запропонована проектом редакція Закону України “Про громадянство України”, матиме безпосередній вплив на можливість набуття громадянства України дітьми, народженими в Україні особами без громадянства.

Щодо набуття громадянства України дітьми, народженими від осіб без громадянства

Законопроект пропонує вилучити із Закону визначення “проживання на території України на законних підставах”, натомість ввести терміни “перебування на території України”, “постійне проживання на території України” та “тимчасове проживання на території України”. 

Так, відповідно до змін набуття громадянства України за народженням (стаття 7 Закону України “Про громадянство України”) і за територіальною ознакою (нині частина 9 статті 8 Закону) буде залежати від факту тимчасового або постійного проживання батьків дитини на момент її народження. 

Звертаємо увагу на те, що Комітет ООН з прав дитини ще у 2011 році надав Уряду рекомендацію внести зміни до законодавства щодо законодавчих та практичних гарантій з права дитини на підданство (громадянство) і права не бути позбавленим його ні за яких підстав і безвідносно до статусу батьків дитини. Разом з цим, у вересні 2022 року у своїх рекомендаціях Комітет ще раз зауважив про необхідність внесення змін до законодавства у сфері громадянства щодо спрощення доступу до отримання громадянства дітям, якщо в іншому випадку такі діти будуть особами без громадянства.

Ця рекомендація не виконана за 10 років, підтвердженням чому є чинна редакція статті 7 Закону України “Про громадянство України”: 

“Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України”

“Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України.”

“Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України”

В результаті, на цей час діти, народжені від недокументованих осіб, осіб з невизначеним громадянством та інших осіб, які не проживали на території України на законних підставах на момент народження дитини, не можуть набути громадянство України за народженням і є під ризиком безгромадянства. 

Зокрема, мова йде, по-перше, про дітей, народжених на території України від осіб, які звернулися за захистом в Україні, та осіб, які звернулися за визнанням ОБГ в Україні (тимчасово перебувають на території України), по-друге, про дітей, народжених в Україні, які не отримали громадянства України через статус батьків (батьки не перебувають на території України на законних підставах).

Законопроектом замість приведення Закону у відповідність до Конвенції про скорочення безгромадянства 1961 року, ратифікованої Україною у 2013 році, пропонується встановити вимоги щодо постійного або тимчасового проживання батьків в Україні на момент народження в статтях 7 і 8 Закону та поглибити проблему дитячого безгромадянства в Україні:

  1. Єдиним юридично можливим шляхом набуття громадянства вказаними дітьми, які народились на території України від шукачів захисту та заявників про визнання ОБГ, у випадку, коли дитина інакше стане особою без громадянства, є набуття громадянства України за частиною 9 статті 8 Закону України “Про громадянство України”. Однак, законопроектом і до частини 9 статті 8 Закону пропонується встановити умову набуття громадянства України у вигляді постійного проживання на території України батьків на момент народження дитини.
  2. Через виключення іноземців та осіб без громадянства, які мають у паспорті СРСР 1974 року відмітку про прописку з визначення таких, які “проживають на території України на законних підставах”, (також пропонується проектом) їх діти не матимуть права на набуття громадянства України за територіальним походженням;
  3. Під ризиком безгромадянства опиняться і діти осіб, які потребують додаткового захисту в Україні (відповідно до  ст. 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України).

Відповідно до статті 1 Конвенції про скорочення безгромадянства 1961 року, Договірна Держава надає своє громадянство народженій на її території особі, яка в іншому разі була б апатридом (особою без громадянства). Таке громадянство надається: (а) при народженні, в силу закону або (b) при порушенні перед належним органом влади клопотання відповідною особою або від її імені в порядку, встановленому національним законодавством. За умови дотримання положень частини 2 цієї статті жодне подібне клопотання не може бути відхилене. 

На обов’язок Держав охоплювати при цьому всіх дітей в момент їх народження, незалежно від статусу проживання дитини або її батьків, вказують Комітет ООН з прав людини та Європейська мережа з безгромадянства. 

Керівництво Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) з питань безгромадянства №4 зазначає, що термін “в іншому разі була б особою без громадянства” означає, що дитина стане ОБГ, якщо тільки держава, з якою вона має зв’язок через народження на її території або народження громадянином цієї держави, не надасть цій дитині своє громадянство. Для того, щоб визначити, чи дитина в іншому разі була б ОБГ, потрібно визначити, чи не набула дитина громадянство іншої держави – громадянство держави батьків (принцип jus sanguinis), або держави, на території якої вона народилася (принцип jus soli). 

Крім цього, Керівництво особливо виділяє категорію дітей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, батьки яких самі є особами без громадянства, так само як і тих, хто не може отримати громадянство своїх батьків автоматично. 

У цьому аспекті, наприклад, занепокоєння УВКБ ООН викликають діти, батьки яких походять з країн, де закони про громадянство не дають жінкам рівності з чоловіками щодо передачі громадянства їхнім дітям, наприклад, Іран, Ліван, Сомалі, Ірак, Судан, Сирія.

В таких ситуаціях, коли в іншому випадку дитина була б дитиною без громадянства, Держава має застосовувати гарантії статті 1 Конвенції про скорочення безгромадянства 1961 року.

Пропозиції

З метою дотримання прав недокументованих осіб, осіб під ризиком безгромадянства та осіб без громадянства та їх дітей, а також міжнародних зобов’язань України просимо:

1.

Виключити запропоновані зміни статті 7 Закону України “Про громадянство України” щодо вимоги тимчасового або постійного проживання на території України батьків дитини на момент її народження як умови набуття громадянства України за народженням та за територіальним походженням для випадків, коли дитина в іншому разі була б особою без громадянства.;

2.

Передбачити у новій редакції статті 7 Закону України “Про громадянство України” право особи звернутись до компетентного органу для набуття дитиною громадянства України, якщо в іншому разі дитина буде особою без громадянства.

Завантажте зазначені пропозиціїДокумент
03.04.23

Свобода пересування:

1.

Постановою Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) від 07 березня 2023 року № 209 внесено зміни до постанов КМУ від 30 жовтня 2013 року № 841 і 29 липня 2022 року № 854. Цими змінами схвалено механізм примусової евакуації дітей із зон активних бойових дій. 

Відтепер підставою для проведення обов’язкової евакуації є рішення обласних військових адміністрацій, погоджене з органами військового командування та Координаційним штабом із питань проведення обов’язкової евакуації населення.

Обов’язкова евакуація в примусовий спосіб дітей здійснюватиметься за супроводом одного з батьків, особи, яка їх замінює, або іншого законного представника.

Крім цього, вказаною постановою був оновлений додаток 2, що закріплює зразок Відмови від обов’язкової евакуації, яким батьків попереджають про передбачену статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 166 Кримінального кодексу України відповідальність.

2.

КМУ 10 березня 2023 року прийнято постанову № 214, якою чітко визначено процедуру та порядок внесення даних до інформаційної системи переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Крім того, змінами чітко визначено критерії віднесення територій до можливих бойових дій. Територія має відповідати одній із таких ознак:

• межує з територіями активних бойових дій або з тимчасово окупованими РФ;

• межує з державним кордоном держави-агресора.

3.

Постановою КМУ від 10 березня 2023 року № 217 внесено зміни до постанови КМУ від 17 березня 2022 р. № 302 “Про утворення Координаційного штабу з питань захисту прав дитини в умовах воєнного стану”. Відповідно до внесених змін на Координаційний штаб з питань захисту прав дитини в умовах воєнного стану покладено додаткові функції, а саме:

• координацію дії органів виконавчої влади із створення умов інтеграції за новим місцем проживання для дітей, яких евакуйовано з небезпечних територій України;

• проведення моніторингу випадків проявів насильства щодо дітей з числа внутрішньо переміщених осіб;

• координацію діяльності із здійснення заходів, пов’язаних з поверненням на територію України дітей, примусово переміщених на тимчасово окуповану територію або на територію Російської Федерації, інших держав.

4.

На українсько-польському кордоні запланований запуск єдиних пунктів пропуску. Такі пункти пропуску створюватимуть у межах угоди про спільний кордон. На таких пунктах прикордонний контроль потрібно буде проходити лише один раз, а не двічі з українського й з польського боків.

За словами заступника Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України угода з польською стороною невдовзі буде фіналізована.

Аналогічні пункти пропуску планують облаштувати на кордоні з Угорщиною й зі Словаччиною.

Доступ до медичних послуг:

1.

З 1 квітня 2023 року набрала чинності постанова КМУ від 17 березня 2023 року № 236 “Про внесення змін до підпункту 3 пункту 311 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)”

Відповідними змінами встановлено, що на період дії воєнного стану на територіях, які включені Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (далі – Мінреінтеграції) до підрозд. 2 розд. I (Території активних бойових дій) і розд. II (Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України) переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, відпуск рецептурних лікарських засобів (крім лікарських засобів, що містять наркотичні засоби, психотропні речовини, комбінованих лікарських засобів, що містять наркотичні засоби, психотропні речовини чи прекурсори в кількості, що не перевищує їх гранично допустиму норму, отруйних та сильнодіючих лікарських засобів), які згідно з інструкцією для медичного застосування підлягають відпуску за рецептом за кошти пацієнта та/або інших джерел, не заборонених законом, крім бюджетних коштів, може здійснюватися без рецепта лікаря за умови надання пацієнтам працівниками аптек та їх структурних підрозділів під час відпуску таких лікарських засобів роз’яснення щодо необхідності їх застосування згідно із зазначеною інструкцією.

2.

Постановою КМУ від 30 березня 2023 року № 279 внесено зміни до низки постанов, відповідно до яких впроваджено електронне документування реабілітаційної допомоги. Так, процес реабілітації буде супроводжуватися в Електронній системі охорони здоров’я (далі – ЕСОЗ). Зокрема, було внесено зміни до:

  • Порядку організації надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров’я в частині визначення медичної інформації, що вноситься до ЕСОЗ, стосовно реабілітації, порядку внесення електронних записів з реабілітації, можливості ведення індивідуального реабілітаційного плану та внесення даних у систему;
  • Порядку функціонування електронної системи охорони здоров’я;
  • Типового положення про реабілітаційне відділення, підрозділ та Типового положення про мультидисциплінарну реабілітаційну команду в частині визначення можливості внесення записів з реабілітації до ЕСОЗ.
31.03.23

Наші партнери з неурядової організації Peace Winds Japan відвідали Львівську область, аби узгодити наступні кроки подальшої співпраці, на власні очі побачити людей, яким вони змогли допомогти та показати це в Японії.

Нагадаємо, що Благодійний фонд “Право на захист” за фінансування Japan Platform та підтримки Peace Winds Japan реалізує проєкт щодо допомоги постраждалому населенню від воєнних дій у місцях компактного проживання, соціальних закладах та приватному секторі. Наша діяльність включає допомогу продуктовими та гігієнічними наборами, неспеціалізованим медичним обладнанням. Також ми надаємо психологічні та юридичні консультації, допомагаємо МКП розробляти юридичну документацію. 

Під час візиту представники PWJ зустрілись із начальником Львівської ОВА Максимом Козицькиим та міським головою Дрогобича Тарасом Кучмою. Головна тема обговорення – потреби внутрішньо переміщених осіб, їхнє фізичне та психологічне здоров’я та умови проживання. Окрім того, обговорили перспективи щодо обміну досвідом між школами Львівщини та японськими навчальними закладами. 

Також в межах візиту делегація Peace Winds Japan відвідала Пустомитівську бібліотеку, де проходять групові психологічні сесії, що ведуть наші спеціалісти. На заході були присутні і ВПО, і місцеві мешканці. Всі учасники зустрічі зійшлись на думці, що такі сесії допомагають не лише підтримувати своє психологічне здоров’я, а й сприяє інтеграції переселенців в громади.

У Підкамінському психоневрологічному інтернаті команда оглянула місце, де живуть переселенці та зібрала всю необхідну інформацію для покращення умов проживання людей.

Наші партнери високо оцінили склад, де зберігаються продуктові набори, адже він є великим і впорядкованим. Згодом колеги на власні очі побачили процес надання юридичної допомоги і роздачу продуктових наборів в художньому училищі міста Стрий. Допомогу отримали понад 50 переселенців. 

Партнери з Peace Winds Japan відмітили, що наша команда є дуже дружньою та активною. Такі візити є надзвичайно важливими, адже саме вони роблять співпрацю більш плідною і допомагають сфокусуватись на найбільш необхідний допомозі для людей. 

30.03.23

Нагадуємо, що відповідно до Правил перетинання државного кордону громадянами України під час дії режиму воєнного стану чоловіки 18-60 років, які мають дружину із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи і супроводжують дружину для виїзду за межі України, мають право на перетин державного кордону за наявності:

  • паспорта громадянина України для виїзду за кордон;
  • документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв’язки, інвалідність.

Документами, що підтверджують інвалідність є:

а) посвідчення, що підтверджує відповідний статус

б) пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності;

в) довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Документом, що підтверджує родинні зв’язки між чоловіком та дружиною може бути свідоцтво про шлюб.

Крім цього, повідомляємо що законодавством передбачено, під час дії режиму воєнного стану, перетин кордону чоловіками 18-60 років, які мають дружину із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, може здійснюватися самостійно. Для цього необхідно мати, крім вищезазначених документів, довідку про перебування дружини на консульському обліку (її нотаріально засвідченої копії).

30.03.23

Ще один крок для покращення умов проживання ВПО на Черкащині. Новий консультативно-дорадчий орган запрацює при виконкомі Уманської міської ради. Він допомагатиме внутрішньо переміщеним особам в пошуку міні-грантів, працевлаштуванні, отриманні якісної гуманітарної підтримки тощо. Рішення про створення консультативно-дорадчого органу ухвалили на засіданні круглого столу, який ініціювали представники БФ «Право на захист». 

Засідання відбулось за участю міського голови Умані Ірини Плетньової, директора Черкаського обласного контактного центру Лариси Ходаківської, начальника Управління праці та соціального захисту населення Галини Кучер, а також був присутнім представник УВКБ ООН – Аллахам Мусаб. До круглого столу приєднались представники благодійних організацій, які надають допомогу вимушеним переселенцям, та громадських організацій, створених ВПО.

«Основні наші цілі це – впровадження стандартів СССМ в місцях компактного поселення, а також залучення їх мешканців до діяльності та прийняття рішень в громадах, – розповідає Віталій Радченко, провідний фахівець з координації діяльності МКП БФ “Право на захист”. – Ми ініціювали координаційну зустріч за участю колег та партнерів, щоб обговорити об’єднання зусиль в питаннях, що стосуються внутрішньо переміщених осіб, покращення умов їхнього проживання, соціалізації та швидкої інтеграції в приймаючих громадах. Також розробили план спільних дій. Разом можемо більше».

Захід проводився в рамках напрямку СССМ, що займається  координацією та управлінням місць компактного проживання та реалізується БФ “Право на захист” за підтримки УВКБ ООН.

27.03.23

Кабінет Міністрів України передбачив евакуацію у примусовий спосіб дітей разом з їхніми батьками чи іншими законними представниками в місцевостях, де ведуться бойові дії (Постанова «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2013 р. № 841 і від 29 липня 2022 р. № 854» від 07 березня 2023 року № 209).

Нагадаємо, що до цього мова йшла лише про обов’язкову евакуацію населення з районів можливих бойових дій у безпечні регіони. При цьому особа (в тому числі батьки, які мають дітей) могла відмовитися від обов’язкової евакуації шляхом підписання відмови за законодавчо встановленою формою. Отже, застосування заходів адміністративного припинення спеціального призначення (наприклад, заходів фізичного впливу) було неможливим. Також за відмову від обов’язкової евакуації особа не могла бути притягнутою до юридичної відповідальності.

Наведене призводило до того, що батьки відмовлялися від евакуації, що наражало їх та їхніх дітей, які залишалися проживати разом із ними в місцевостях, де ведуться бойові дії, на значну небезпеку. 

Існуючі до моменту прийняття вказаної Постанови правові механізми впливу на батьків, які не бажали евакуювати своїх дітей, не можна назвати дієвими: відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав (ст. 170 Сімейного кодексу України); притягнення до адміністративної (ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення) чи кримінальної відповідальності (ст. 166 Кримінального кодексу України) за невиконання батьками своїх обов’язків. Це пояснюється тим, що відповідні процедури часто потребують значних витрат часу та участі певних осіб та уповноважених (прокурор, орган опіки та піклування, суд), що важко забезпечити у зоні воєнних дій, коли ситуація потребує оперативного реагування.

Зазначене змусило Уряд прийняти нові правові норми – запровадити евакуацію у примусовий спосіб батьків (інших законних представників) разом із дітьми. Застосування такого алгоритму дій видається виправданим і виваженим у зоні воєнних дій, оскільки дозволяє швидко мінімізувати ризики для її життя та здоров’я.

Між тим наведена Постанова не містить докладного регулювання порядку евакуації у примусовий спосіб. У ній без жодних роз’яснень лише вживається термін «проведення обов’язкової евакуації в примусовий спосіб дітей з їх батьками, особами, які їх замінюють, або іншими законними представниками» і вказується, що така евакуація здійснюється на підставі рішення обласної військової адміністрації (за погодженням з органами військового командування на відповідній території та Координаційним штабом з питань проведення обов’язкової евакуації населення в умовах воєнного стану) та відмова вищеперерахованих осіб від евакуації не допускається.

У зв’язку із зазначеним виникає потреба в уточненні порядку проведення обов’язкової евакуації у примусовий спосіб.

По-перше, примусовий спосіб передбачає можливість застосування спеціального апарату примусу – заходів адміністративного припинення, серед яких: 

– вказівка порушникові на протиправність його дій та вимога їх негайного припинення;

– застосування заходів фізичного впливу, спецзасобів;

– право на вхід у житлове приміщення, на земельні ділянки для припинення адміністративного правопорушення тощо.

По-друге, з наведеного випливає, що повноваженнями для проведення евакуації у примусовий спосіб можуть бути наділені лише спеціалізовані суб’єкти, як-от: співробітники Національної поліції України, військовослужбовці Національної гвардії України тощо. 

По-третє, з аналізованих змін слідує, що, незважаючи на те, що відмова від примусової евакуації не допускається, батьки або уповноважені особи все одно можуть підписати відмову від евакуації встановленої форми. На перший погляд, це є нелогічним, проте насправді подібний підхід вирішує такі важливі завдання:

– інформування батьків, інших уповноважених осіб про їх обов’язок супроводжувати дитину до приймального пункту евакуації та про можливість у разі невиконання такого обов’язку їх примусової евакуації разом із дітьми; про відповідальність, передбачену ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст. 166 Кримінального кодексу України;

– фіксування обізнаності батьків або інших уповноважених осіб про їх обов’язки та неможливість відмови від евакуації дітей;

– як наслідок, – наявність у правоохоронних органів письмових доказів того, що батьки не виконують законне розпорядження правоохоронців, будучи обізнаними про свої обов’язки, а, отже, до таких батьків (інших осіб) можуть бути застосовані вищезазначені заходи адміністративного припинення і заходи адміністративної відповідальності за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов’язків (ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Окремої уваги потребує питання про те, з ким у примусовий спосіб можуть бути евакуйовані діти. 

У зміненій Постанові називаються «батьки, особи, які їх замінюють або інші законні представники». Проте формулювання є некоректним, адже із нього слідує, що діти можуть бути евакуйовані лише із законними представниками, хоча насправді уряд закладав інше правило, не обмежуючись лише інститутом законного представництва.

Згідно з чинним законодавством України законними представниками дітей є батьки, опікуни (піклувальники), батьками-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, керівниками інституційних закладів.

Поряд із цим, батьки можуть реалізувати своє право, передбачене ч. 2 ст. 151 Сімейного кодексу України, а саме – передати дитину на виховання іншій фізичній особі (це може бути як родич, так й інша особа). У разі такої передачі, яка може бути як вимушеною в зв’язку з певними життєвими обставинами (тяжкохворі родичі, за якими потрібен постійний догляд, неможливість виїхати через долученість до роботи в критичній інфраструктурі, тощо), так і без наявності поважних причин, припиняється спільне проживання дитини з батьками. Фактичні вихователі не є законними представниками дитини, тим не менш, вони зобов’язані дбати про її життя та здоров’я. А отже, на таких осіб, як і на законних представників дітей розповсюджується обов’язок щодо здійснення евакуації разом із дітьми.

Таким чином, вищезазначені зміни є своєчасними та, безумовно, такими, що відповідають найкращим інтересам дитини, хоча положення Постанови й потребують певного вдосконалення.