Категорія: Новини

Станиця Луганська – одна з найбільш кровоточивих ран на карті Луганщини. Це і є та сама лінія розмежування – безпощадна і жорстока.  Але і тут є життя. Де можливо, люди з надією відбудовують  свої оселі, діти ходять до школи, працює лікарня.  От тільки обстріли…   Але до них вже звикли… Це спершу було страшно, а зараз звикли.

Звичка – це страшна річ. Вона нівелює інстинкт самозбереження, увагу, пильність. Люди становляться заручниками своїх звичок.

У Галини Іванівни будинок прострілений наскрізь, меблі розтрощено. Але їй вже за 75, вона звикла тут жити. Замазала, забілила. Дірки нема. Жити можна. Та про всяк випадок придбала собі гроб та пам`ятник. Стоїть тепер в коридорі. Жінка звикла бути готовою до будь-яких ситуацій…

На так званій нульовці скрізь червоніють таблички «Обережно! Міни». Тут мертва зона. Лише дорогою, чітко в ряд ходять люди між блок-постами, перетинаючи лінію розмежування.  Будинки розтрощено. Лише один красується – його відбудовують, господарі навідуються…  Вони, мабуть, звикли до своєї оселі, до цих багатих лісів. То пусте, що ліси небезпечні, що оселя зруйнована, що навіть після ремонту, тут жити буде неможливо. Неможливо жити на лінії вогню… Але місцеві жителі звикли до свого дому, вони хочуть жити в ньому…

Це місце люди звикли називати ринком. Тут центр торгівлі: овочі, молоко, м`ясо, одяг, посуд… Торгівля щодня. Звичні товари, високі ціни, продавці… Нікого не дивують розбиті вулиці, сліди гусениць на асфальті, снаряди у дворах. До цього звикли…

День селища. На площі багатолюдно. Дитячі колективи на сцені, вітання губернатора, ярмарок…  Все, як і раніше – до того, як з`явилася та лінія, що розмежовує…

Людей багато – поруч Ощадбанк, вони там товпляться, аби оформити картки для соціальних та пенсійних виплат, сваряться за чергу до банкомату. Готівки нема.  Діти стрибають на батуті, грають в різні забавки. Розгорнуто польову кухню, де пригощають кулешем.  Зі сцени лунають пісні. Люди бродять площею. Люди не звикли святкувати. Їм важко. Вони змучені, стомлені… і без готівки у банкоматі.

У святковий день люди йдуть по допомогу. Прямо посеред площі юристи та монітори Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист» надають юридичні консультації, адже люди хочуть боротися за свої права.

Станиця – кровоточива рана на тілі Луганщини. Загоїти її важко. Свято дає надію, але клята звичка! Звичка до обстрілів, до руїн, до існування…

Олена Грекова, керівник Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист», із Станиці Луганської.

 При використанні тексту посилання на БФ «Право на захист» із вказанням автора – обов’язкове.[boc_img_gallery fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”3857,3864,3863,3862,3861,3860,3859,3858″]

До юристів  Слов’янського офісу БФ «Право на захист» звернувся Євген Миколайович, колишній шахтар, який отримував пенсію по інвалідності за трудовим каліцтвом.

Євген Миколайович був змушений покинути свій будинок у Горлівці та переїхав на контрольовану Урядом України територію.

Вже у Краматорську чоловік  звернувся до УПФУ з заявою про переведення його з пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва на пенсію за віком при пільговому стажі.

На підставі заяви ВПО перевели на пенсію за віком, однак зарахувати пільговий стаж роботи шахтарем у Горлівці та Єнакієво без документального підтвердження йому відмовили, вимагаючи надати довідки з місць колишньої роботи, що підтверджують стаж.

Нами було складено скаргу на рішення УПФУ до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області.  За результатом скарги було прийнято рішення про перерахунок пенсії Євгену Миколайовичу з урахуванням спірного стажу.

Станом на вересень 2016 року переселенцю було виплачено відповідну заборгованість з пенсії.

Маргарита Оксаніченко, юрист Слов’янского офісу БФ «Право на захист»[vc_single_image image=”3917″]

«Завдяки низці адвокаційних заходів на місцях монітори та юристи БФ «Право на захист» мають можливість допомогти людям, які опинилися заручниками обставин, що пов’язані, зокрема, з невідповідністю положень деяких підзаконних актів Закону України «Про забезпечення прав і свобод ВПО».

Так, з березня 2016 року багато внутрішньо переміщених особ перестали отримувати свої пенсії та адресну допомогу. Спочатку виплати зупинялися за списками СБУ щодо ВПО, далі через відсутність штампу міграційної служби на довідках ВПО, в решті-решт запроваджено комісії з питань призначення виплат ВПО та перевірки місць проживання ВПО.

Звертаючись до нас, зневірені люди покладаються тільки на допомогу юристів. Оббиваючи пороги держустанов, вони не отримували конкретних рекомендацій та відповідей, не знали, що їм робити далі, як жити, а головне – за які кошти.

Приємно зазначити, що після втручання співробітників БФ «Право на захист» переселенцям поновлюють виплати, тому що комісія з перевіркою приїздить у запланований час, наступного ж місяця ВПО додають до пенсійних списків на виплату та повертають всю заборгованість.

Звісно, нам приємно бачити результати нашої роботи та чути слова вдячності від тепер уже усміхнених переселенців», – Наталія Шевченко,  співробітник Слов’янського офісу БФ «Право на захист».[boc_img_gallery columns=”2″ fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”3911,3912″]

І знову село Тепле Станично-Луганського району, яке  знаходиться за 12 км від лінії розмежування.

Минулого разу під час свого приїзду до села співробітники Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист» монітори Неля Заблоцька-Сєннікова та Дмитро Щербаков познайомилися з Галиною Дмитрівною.

Вона живе сама на крайній вулиці села. І хоча село не дуже велике і відстань від її будинку до центру не більше ніж кілометр, Галина Дмитрівна опинилася майже в повній ізоляції.

«Все життя працювала, не звертала увагу, якщо щось заболить, – розказує жінка. – Та хіба я одна така у селі? Всі працюють, поки є сили. А потім все важче стало ходити. Спочатку – спина, потім – суглоби. Одного разу зрозуміла, що без допомоги вже не можу встати, не те що ходити. Тепер без нього нікуди, –  Галина Дмитрівна показує рукою на стілець за допомогою якого вона зараз пересувається. – Мабуть, я б і змогла якось дійти до магазину, але ж дорога до центру села грунтова та ще й величезними ямами».

Живе жінка тільки за рахунок пенсії, 60% якої вона витрачає на ліки, а залишок – на оплату комунальних послуг та їжу.

Ходунки для дорослих, які отримала Галина Дмитрівна, хоча й не вирішать всі її проблеми, але допоможуть уникнути ізоляції. Адже тепер жінка зможе дістатися центру села, магазину, аптеки, людей.

Ми щиро раді, що змогли хоча б трошки полегшити життя Галині Дмитрівні і бажаємо їй здоров’я та сил.

 

Допомога надана в рамках проекту «Адвокація та правова допомога ВПЛ», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR).

Допомога надається найбільш вразливим ВПО та особам, постраждалим від конфлікту, виявленим співробітниками Проекту під час моніторингу.

Для поновлення пенсійних виплат ВПО мусять здолати добру сотню кілометрів дороги, вистояти черги біля УСЗН, Ощадбанку та Пенсійних фондів. Часом  в історії, які розповідають літні люди, не можливо повірити.  Співробітники Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист юрист Роман Одокієнко та керівник офісу Олена Грекова зустрілися з переселенцями у транзитному пункті, розташованому у Сєвєродонецьку  на території  частини МНС, що на вул. Новікова.

«У Сєвєродонецьку треба спочатку записатися у список, який складають активісти. Його вони передають працівникам Пенсійного фонду, а ті вже видають талони. Але талони видають особисто в руки. Після цього на прийом можна потрапити протягом тижня.  Я приїхала з Красного Луча, аби зайняти чергу для себе, чоловіка та мами. Мені талон дали, для мами та чоловіка – ні. Мамі 90 років. Довезти її – це проблема, а ще й чекати 2 тижні – це катастрофа, – Ольга Тихонівна  не стримує сліз. –  Я просила видати талон не на мене, а на маму. Отже, я б її привезла на уже вказаний день, а собі б заново займала чергу. Мені 62 роки, мені легше здолати цю дорогу».

А ось Віра Петрівна сповнена оптимізму: «Тут дуже добре нас зустрічають. Черги – то погано, дорога важка… Але ми ж не просто неба! Он як добре тут. Хлопці натопили, постільне чисте. А черги вистоїмо».

За словами Олени Грекової, всі учасники розмови – літні люди від 60 до 80 років. Їх цікавило, як оформити пенсійні виплати. Обурювало, що задля отримання гарантованої Конституцією пенсії, вони мають так страждати.  На жаль, літніх людей легко ошукати, цим користуються недобросовісні перевізники.

«Чоловікові моєї сестри пообіцяли все оформити без нього. Він шахтар і заборгованість була 50 тис грн. Вони за послуги заплатили 4 тис грн. Вже майже рік минув, а грошей їм не віддали. Якось оформили таки все, але не віддають. Сестра телефонує, їй відповідають, поки що нема у них грошей, але скоро повернуть… От кому скаржитись?», – ділиться Раїса Леонтівна.

«Такі історії  ми вже чули і раніше, але відреагувати на них неможливо, бо ВПО не готові звертатися до правоохоронних органів, – розказує Роман Одокієнко. –  Люди просто бояться, що «буде ще гірше».

Анатолій Степанович пильно роздивляється такі довго очікувані ним речі і починає плакати…

Комусь придбання для літньої  людини блендера та біотуалета здасться незрозумілим, або навіть  дивним, та для Анатолія Степановича ці речі не тільки комфорт, але й збереження його здоров’я.

Історія подружжя непроста. Залишивши свій будинок на непідконтрольній Уряду України території, чоловік та дружина оселилися у м.Ізюм, а навесні 2016 р. вирішили переїхати до Харкова.

«Ми одразу ж отримали нові довідки ВПО. Хіба ж хто знав, що треба ще й сповістити УСЗН про зміну адреси? – дідусь сумно зітхає, перебираючи руками ковдру. – Пенсії не отримую з лютого. Платити за орендоване житло ми не могли, тож змушені були його залишити. Вирішили поїхати у Харків. Думали, що  велике місто, багато людей, вижити буде легше, та де там…»

Не знайшовши житло, подружжя переселенців дві доби провело на вулиці, просто неба. Але світ не без добрих людей. Перехожа жіночка запропонувала їм пожити у старому будинку у селі Буцьківка Харківської області: кухня та дві кімнати зі старими меблями. У будинку немає ні води, ні газу. Туалет на вулиці.

Дідусь хворіє. Гіпотонія, хронічний бронхіт, стрімка втрата зору, психічні розлади. Дружина не може залишити його без нагляду ні на хвилину.

«Я майже не ходжу, – каже Анатолій Степанович. – Тільки й можу, що пересуватися по кімнаті».

Зрозуміло, що користуватися туалетом, який знаходиться на вулиці, чоловік не в змозі. Тож отриманий ним біотуалет не просто забезпечить комфорт, але й збереже здоров’я дідуся.

«Як живемо? Люди допомагають. Продукти нам сусіди дають та благодійні організації, – розказує жінка. – Важко з ліками. Чоловік хворіє на пневмонію, а покласти його до лікарні не можемо, бо це дуже дорого. Лікуємо дома, дякуючи службі таксі, яка надала гроші на медикаменти».

Блендер для подрібнення став ВПО у нагоді, бо дідусь зовсім не може пережовувати їжу – у нього залишився лише один зуб.

Сумна історія людей, які не по своїй добрій волі залишили рідний дім, а тепер змушені виживати в непростих умовах завдяки допомозі небайдужих. Ми раді, що змогли хоча б трошки полегшити життя подружжя та зичимо Анатолію Степановичу здоров’я, а його дружині – сил та терпіння.

Допомога надана в рамках проекту «Адвокація та правова допомога ВПЛ», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR).

Допомога надається найбільш вразливим ВПО та особам, постраждалим від конфлікту, виявленим співробітниками Проекту під час моніторингу.

Є маленькі села з великими проблемами. Одним з таких сел є Тепле, яке нещодавно відвідали співробітники Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист» монітори Алла Гуцол та Дмитро Щербаков разом з юристом Ярославом Авраменко .

«У нашому селі справжня гуманітарна катастрофа, – говорить голова сільради Зіменко Ірина Володимирівна. – Село віддалене, автобусного сполучення майже нема, єдиний варіант – орендувати приватне авто, але у людей нема грошей, бо нема роботи. Зараз готуємося до зими. Як будемо виживати – не знаю».

«Людям нема за що купити дрова чи вугілля. Ми, звичайно, будемо  озвучувати проблему і шукати шлях її вирішення, бо залишитися в холоді ризикують понад 1000 людей», – розказує Алла Гуцол.

«Мене вразило, що приміщення пошти та сільради є приватною власністю. Сільрада платить орендну плату за користування ними. Сьогодні власник вирішив, що нерентабельно у приміщенні тримати пошту. Одна людина, у якої є власний інтерес, легко може залишити чотири села без відділення пошти. Як люди будуть отримувати пенсію та кореспонденцію?», – обурюється Дмитро Щербаков.

Після зустрічі з головою сільради співробітники  БФ «Право на захист» зустрілися з ВПО,  провели групову  та індивідуальні юридичні консультації.

«Людей переважно цікавлять питання оформлення субсидій. Адже на сьогодні для них це чи не єдиний спосіб виживання. Під час індивідуальних консультацій кожен розповідав про свої біди, які не в змозі сам здолати, – ділиться Ярослав Авраменко. – Наприклад,прийшла жінка, у якої чоловік забрав дітей, не дає з ними спілкуватися. Безперечно, його дії не в правовому полі. Будемо працювати».

Село Тепле знаходиться за 12 км від лінії розмежування. Сьогодні  в селі мешкає 50 ВПО, а всього населення – 1387 осіб. Особливість села – дачний масив, де поселилися, переважно, ВПО. Умов для проживання в зимовий період там нема. Люди стоять перед вибором – повертатися на непідконтрольні території до своїх осель, чи виживати тут. Повертатися не всім є куди.

«Я б повернувся додому, бо тут нема умов для проживання. Взимку буду вогнище розпалювати. Такий собі камін на свіжому повітрі, – сумно всміхається 60-річний Сергій. – Мій будинок у Луганську повністю розграбовано – вікон нема, речей теж. Вирізано, навіть конвектори та труби опалення…  Тут у нас звичайний дачний будиночок –  для проживання влітку, опалення нема… Вибору теж».

Гуманітарні організації в селі не працюють, бо вважається, що воно віддалене від лінії розмежування та від конфлікту постраждало мінімально – лише декілька будинків, що були розташовані поруч з локаціями військових. Сьогодні військові розташовані в центрі села. Голова сільради запевняє, що конфліктів нема, але населення все ж таки розуміє: якщо знову обстріли, то ціль – локації військових.[boc_img_gallery fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”3894,3896,3895″]

Вчора, 19 вересня депутати Європейського парламенту Ребекка Хармс, Міхал Боні і Яромир Штетина відвідали місто Краматорськ у рамках запланованої поїздки на Донбас.

Нагадаємо, цей візит планувався давно, і участь у ньому мали взяти майже 20 депутатів. Але за два дні до виїзду з Європарламенту надійшов лист з рекомендацією європейським депутатам обмежити свою поїздку тільки Києвом.

Тим не менш Хармс, Боні і Штетіна прийняли рішення з’їздити на схід.

Візит розпочався з Дніпра, де було організовано відвідування лікарні ім. Мечникова. Депутати Європарламенту на власні очі змогли побачити важкопоранених бійців, змогли поспілкуватися з ними та  їхніми рідними.

Після Дніпра європейські гості вирушили до КПВВ у Мар’їнці, де поспілкувалися з небагатьма людьми, які перетинають лінію зіткнення. Всі вони просили парламентарів надати максимальне сприяння у встановленні миру в Україні.

Під час прес-брифінгу, який відбувся у Краматорській міській раді, депутати Європарламенту поділилися враженням від побаченого.

За словами Ребеки Хармс, після спілкування з місцевими жителями вона з упевненістю може сказати, що їхнє єдине бажання – це жити нормальним, мирним життям. “Україна має право боротися за людей і територію. Водночас ми бачимо, що люди втомилися від війни і хочуть повернутися до нормального життя”, – підкреслила вона.

Після прес-брифінгу депутати Європарламенту провели зустріч з активістами громадських організацій, студентами та внутрішньо переміщеними особами.

Під час зустрічі Ірині Степановой, керівнику Слов’янського офісу БФ «Право на захист», вдалося поставити питання про ставлення євродепутатів до прив’язки пенсій до довідок ВПО.

«Депутати відповіли, що будь-яка допомога, будь-яка підтримка, як фінансова, так і матеріальна, повинна бути доступною для всього населення на всій території України, – говорить Ірина Степанова. – Також вони підкреслили, що для держави

цінні всі її громадяни, незалежно від того, де вони проживають».[boc_img_gallery fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”3885,3887,3886″]

Однією з проблем, з якими найчастіше стикаються переселенці , є оформлення субсидії.

Як швидко здолати цю проблему та реалізувати своє право на допомогу від держави детально пояснив Ярослав Авраменко, юрист Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист» під час групової консультації  у смт Кремінна.

«Субсидія допомагає ВПО вижити. І це в прямому сенсі, бо тягар комунальних платежів для багатьох просто непідйомний. Власне, під час моніторингових візитів ми з’ясували, що люди просто не знають, як оформити субсидію. Тоді і вирішили провести групову юридичну консультацію щодо цього питання», – розказує Артем Заруба, монітор  Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист».

За словами Ярослава Авраменко, частіше проблема з оформленням субсидії виникає через те, що люди орендують житло без договорів.

Після групової консультації  ВПО мали можливість отримати індивідуальні консультації у юриста. Частіше їх цікавило, як вступити у спадщину на непідконтрольній території, як отримати виплати по заборгованості із заробітної плати ще за 2014 рік, чи можна розраховувати на адресну допомогу  після працевлаштування, якщо такі виплати були припинені через не працевлаштованість.[boc_img_gallery columns=”2″ fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”3881,3882″]