Місяць: Жовтень 2018

Минулого тижня БФ «Право на захист» провів два тренінги «Практичні аспекти забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб» для співробітників органів соціального захисту та пенсійного забезпечення, які працюють у Києві та Київській області.

Заходи відбулися за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR).

Олена Кучер, старший помічник з правових питань Агентства ООН у справах біженців, розповіла учасникам про міжнародні стандарти захисту та допомоги внутрішньо переміщеним особам, а також про діяльність Агентства ООН у справах біженців.

Про спірні питання, пов’язані із застосуванням чинного законодавства, присутнім розповіли молодший стратегічний юрист БФ «Право на захист» Ганна Букрєєва та керівник Київського офісу БФ «Право на захист», юрист Дар’я Лисенко.

Учасники заходів мали можливість на практичних кейсах розглянути спірні питання, які виникають під час призначення соціальних виплат, та ознайомитися зі справами, що є наразі в провадженні юридичної команди БФ «Право на захист». Особливу увагу було приділено зразковій справі  щодо відновлення виплати пенсії пенсіонерці-ВПО та наслідкам її ухвалення.

Також було проаналізовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року  у справі 826/12123/16.

Ганна Букрєєва та Дар’я Лисенко провели з учасниками дискусію стосовно роботи зі списками ДПСУ, отриманими з системи «Аркан», які містять дані щодо перетину ВПО лінії зіткнення.

Наприкінці заходів учасники дискутували щодо новел Цивільного та Адміністративного процесуальних кодексів України, обмінювалися практичним досвідом роботи у зазначеній сфері, а також отримали сертифікати.[boc_img_gallery fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”6725,6744,6745″]

Чи часто у судах ми виграємо справи щодо захисту прав переселенців? Так, дуже часто. І справи бувають різні, і у кожного переселенця своя складна історія. Але буває так, що справа запам’ятовується не лише тому, що на неї було витрачено багато часу та сил, але й через те, що вона стосувалася одразу трьох членів однієї родини.

Олена, про яку я хочу розповісти, жила та працювала у Маріуполі. Одружилася, переїхала до чоловіка у с. Павлопіль. Згодом у подружжя народилися доньки Вероніка та Вікторія.

У березні 2015 року родина вирішує залишити свій будинок у селі, яке опинилося на лінії зіткнення, та переміститися до Маріуполя. Вся родина отримала довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб та розпочала будувати нове життя на новому місті. І хоча родина зіткнулася з купою проблем (високі ціни на оренду житла, багато хто з орендодавців не ходів здавати житло родині з маленькою дитиною, складнощі з працевлаштуванням, медичне лікування молодшої доньки, яка має інвалідність) життя потихеньку налагоджувалося.

Аж поки у березні  2017 року довідки ВПО Олени та обох її доньок не були безпідставно скасовані рішенням начальника УСЗН. Мотив – до початку конфлікту жінка разом з дітьми мешкала у Маріуполі і нікуди не переїздила.

Саме тоді з’ясувалося, що, одружившись, переїхавши до чоловіка та народивши дівчаток, Олена залишалася прописаною у Маріуполі.

Жінка звернулася до Маріупольського офісу  БФ «Право на захист».  Разом з юристом Яніною Ребенковою за допомогою свідків та багатьох документів нам вдалося довести у суді, що до березня 2015 року Олена з дітьми дійсно мешкала у с. Павлопіль, яке змушена була залишити під впливом обставин, що загрожували її життю.

Суд задовольнив позовні вимоги та зобов’язав УСЗН поновити Олені та її дітям дії довідок ВПО.

Взяття на облік та отримання довідок ВПО дало право матері оформити на дітей щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та інших видів соціальних допомог.

Так, ця виграна справа – безперечна перемога всієї нашої юридичної команди та судової гілки влади. Тож я щиро впевнений, що принципова та послідовна позиція БФ «Право на захист» дозволить змінити шаблонний підхід співробітників УСЗН до проблем людей, які змушені були покинути свої домівки та наразі потребують від держави додаткового захисту.

 Сергій Галемський, адвокат БФ «Право на захист»[boc_img_gallery columns=”2″ fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”6726,6738″]

Сьогодні, 18 жовтня, на КПВВ «Майорське» помер 82-річний чоловік. Він прямував з м. Горлівка на контрольовану Урядом України територію. Перед проходженням контролю чоловік втратив свідомість. Смерть настала миттєво.

Про це повідомляють монітори Слов’янського офісу БФ «Право на захист» Юлія Норенко й Олеся Данцева.

БФ «Право на захист» висловлює співчуття рідним та близьким померлого.

18 жовтня 2018 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні й  у цілому проект Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне перетинання державного кордону» (реєстраційний номер — 7017). У зв’язку з цим БФ «Право на захист» звертає увагу на наслідки такого рішення.

1. Пропоновані зміни передбачають зокрема криміналізацію «перетинання державного кордону України особою, яка має громадянство (підданство) держави-агресора, або іншою особою в інтересах держави-агресора, що суперечать національним інтересам України, будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості». Відповідно до висновку Головного науково-експертного управління, деякі об’єктивні ознаки пропонованого законопроектом складу злочину є надто оціночними, а отже допускають їхнє суб’єктивне тлумачення, що є неприпустимим для законодавства про кримінальну відповідальність. Так, викликають здивування пропоновані законодавчі терміни згідно із новою редакцією частини першої ст. 332–2 КК України, а саме — «інтереси держави-агресора» та «національні інтереси України». Тут є незрозумілим, про що йдеться, якими є ознаки таких інтересів, а також яким буде процес встановлення та доведення наявності злочинного наміру діяти в інтересах держави-агресора (адже злочинний намір є суб’єктивною стороною злочину, необхідною для його вірної кваліфікації).
2. Фактично, новою статтею 332–2 КК України встановлені такі спеціальні суб’єкти вчинення злочину як: особа, якій заборонено в’їзд на територію України; представник підрозділів збройних сил та інших силових відомств держави-агресора. З одного боку, таке звуження значно поліпшує ситуацію, порівнюючи з редакцією законопроекту в першому читанні, по-друге, однаково залишає можливості для різночитань і зловживань, особливо в тому, що стосується визначення чи є особа, яка перетинає державний кордон України, представником підрозділів збройних сил та інших силових відомств держави-агресора.
3. Надто розмивчастий термін «відповідні документи». Не є зрозумілим які саме документи є відповідними і якими законодавчими актами передбачений їхній перелік.
4. Наявність у законодавстві адміністративної відповідальності (ст. 204–1 — «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України» та 204–2 КУпАП — «Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї») за незаконний перетин державного кордону України. Згідно із висновком Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України, у диспозиції частини першої нової статті 332–2 Кримінального кодексу України пропонований так званий формальний склад злочину, а саме перетинання державного кордону України для заподіяння шкоди інтересам держави. Єдиною відмінністю між складом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 204–2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та частиною першою нової статті 332–2 Кримінального кодексу України, буде мета вчинення такого діяння. За відсутності означеної мети відповідні діяння кваліфікуватимуться як адміністративне правопорушення. Водночас довести наявність чи відсутність ознак суб’єктивної сторони складу злочину в діях особи без заходів оперативно-розшукової діяльності на практиці буде досить складно.

Проте фактична наявність двох різних видів юридичної відповідальності (адміністративної і кримінальної) за одне й те саме діяння є порушенням визнаного принципу права non bis in idem — немає двічі покарання за одне правопорушення, що встановлений частиною першою ст. 61 Конституції України. Зважаючи на це, одним із ризиків прийняття цього законопроекту в цілому без урахування зазначеного факту стане пряме порушення конституційного припису та призведе до неконституційності нової статті 332–2 КК України.

Ризики для окремих категорій осіб

Автори законопроекту не врахували також інші наслідки прийняття цього документу як закону. Зокрема, він суттєво впливатиме на кілька категорій осіб: біженців, шукачів притулку, осіб, які потребують додаткового захисту, осіб без громадянства, внутрішньо переміщених осіб.

Внутрішньо переміщені особи

Положення цього закону матимуть негативні наслідки для внутрішньо переміщених осіб та осіб, що проживають поблизу лінії зіткнення, які часто її перетинають у зв’язку із сімейними потребами, наприклад, щоби відвідати родичів, які живуть на тимчасово окупованій території деяких районів Донецької та Луганської областей. У цьому випадку криміналізація «незаконного перетину державного кордону» становитиме загрозу для їхніх конституційних прав, передбачених ст. 22, частиною другою ст. 26, ст. 33 Конституції України. Як уже зазначалося вище, введення такого спеціального суб’єкта злочину як «представник підрозділів збройних сил та інших силових відомств держави-агресора» може викликати зловживання в конкретних ситуаціях, адже вимагатиме встановлення факту, чи дійсно особа, яка перетинає державний кордон України поза межами пунктів пропуску, є таким представником. На практиці значна кількість внутрішньо переміщених осіб та осіб, що проживають поблизу лінії зіткнення, часто перетинають її поза межами пунктів пропуску з огляду на те, що це є більш зручним та безпечним способом. Водночас визначити, чи є такі особи «представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств держави-агресора» можна лише здійснивши оперативно-розшукові дії. Зважаючи на це, такі особи в очах закону автоматично вважатимуться злочинцями, що є неприпустимим, оскільки порушуватиме конституційні принципи індивідуальної вини та презумпції невинуватості.

Одним із прикладів, на якому можна показати такі наслідки для осіб, що постраждали від російсько-українського збройного конфлікту, є ситуація, яка склалася в смт. Мілове Луганської області, розташованому на кордоні з  РФ, і може погіршитися в разі ухвалення цього законопроекту, як для місцевих мешканців,  так і для ВПО.

У селищі Мілове з 1992 року функціонує міждержавний пункт пропуску автомобільного сполучення «Мілове (Україна) — Чертково (РФ)», який, з огляду на поточні географічні інфраструктурні особливості, фактично був розташований на території РФ до вересня 2018 р. КПП «Мілове» — це міждержавний пункт пропуску. Його пропускна здатність спочатку була розрахована на 500 пішоходів та 200 автомобілів. Йдеться тільки про легковий транспорт. Вантажні автомобілі та рейсові автобуси перетинають кордон у міжнародному пункті пропуску «Просяне», що розташоване в Марківському р-ні. Сьогодні КПП «Мілове» перетинають майже 1 500 осіб на добу. З них до 70 % — люди, які проживають на тимчасово окупованій території деяких районів Донецької й Луганської областей. Чимало внутрішньо переміщених осіб вважають перетин через КПП «Мілове» більш безпечним і зручним. Люди змушені виїжджати з неконтрольованої Урядом України території через неконтрольовані КПП. Згідно з чинним законодавством, ці люди порушують ст. 204 — 1 КУпАП. Така ситуація зумовлена тим, що для багатьох ВПО, які є людьми похилого віку, перетин лінії зіткнення через єдиний контрольний пункт в’їзду-виїзду «Станиця Луганська» в області є неможливим, оскільки цей КПВВ є пішохідним, а отже, автомобільне сполучення там відсутнє. Тому для певної кількості людей більш зручним є перетнути державний кордон в сторону РФ на ділянці, що не контролюється українським урядом на автомобілі. На територію України ці люди заїжджають через КПП «Мілове». Така ситуація є типовою, адже люди постійно проживають на підконтрольній території, а на тимчасово окуповану виїжджають лише для того, щоби перевірити стан свого нерухомого майна, яке там залишилося.

Ризики для біженців та осіб, які потребують додаткового захисту

Юридичний статус біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, врегульований Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»; Законом України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту»; Конвенцією про статус біженця та іншими міжнародними договорами, які Україна ратифікувала, приєдналася та взяла зобов’язання дотримуватися їхнього виконання.

У вказаних законах чітко визначені норми, підстави та порядок звернення осіб за захистом в Україні як під час перетину кордону законно, так і в разі перетину кордону поза пунктами пропуску через державний кордон України.

Треба взяти до уваги той факт, що біженці (особи, які мають намір звернутися за захистом в Україні) є вразливою категорією осіб, які покидають країну свого походження через об’єктивні причини, які зазначені в ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме:

«Внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань».

Отже, зазначені особи не завжди мають можливість перетинати кордон законно, вони вимушені це робити, з причин зазначених вище, які є реальною загрозою для їхнього життя та безпеки (зважаючи на ст. 2 Європейської конвенції з прав людини).

У частині 4 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» зазначається:

«Особа не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

У статті 204–1 КУпАП зазначається:

«Дії статті не поширюється на випадки повернення в Україну без встановлених документів громадян України, які стали жертвами злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми, а також на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту…»

Крім того, потрібно врахувати той факт, що за останні чотири роки переважна частина біженців (осіб, які мають намір звернутися за захистом), які прибувають в Україну, є російськими громадянами та громадянами країн колишнього СРСР. Деякі особи, як і зазначено вище, прибувають в Україну поза пунктами пропуску через державний кордон саме з наміром звернутися за захистом, як це передбачено в Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідно до проголосованого закону вбачається, що саме ці особи є потенційними суб’єктами з урахуванням країни їхнього походження або прибуття.

Отже, уже прийнятий закон створює колізію норм, що призведе до криміналізації дій осіб, які мають намір звернутися за захистом в України та вже є суб’єктами інших правовідносин, права, порядок звернення за захистом та відповідальність яких уже єврегульованими чинним законодавством України.

Твердження щодо того, якщо особа перетинає кордон без мети заподіяти шкоду державі, як біженець, вона притягуватиметься до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 204–1 КУпАП не гарантує особі (яка має намір звернутися за захистом) дотримання її законних прав на захист та не притягнення до кримінальної відповідальності. (ч. 2 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини)

Для того, щоби кваліфікувати діяння як злочин, з погляду кримінальної відповідальності, потрібно чітко встановити та довести об’єктивний та суб’єктивний бік злочину, розмежувати, хто саме може підпадати під ознаки суб’єкту саме цих правовідносин.

Тож, читаючи цей закон, ми маємо враження, що законодавець через упровадження цього закону має на меті не впровадити гуманний та прозорий механізм притягнення до відповідальності за порушення перетину кордону, а покращити статистичні показники органів досудового розслідування, використовуючи осіб, які не повинні бути суб’єктом цих правовідносин.

Зважаючи на викладене, наявність таких законодавчих положень призведе до порушення статті 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

№ 18-10 від 18.10.2018

Прем’єр-міністру України

Гройсману В.Б.

Шановний Володимире Борисовичу!

Від імені громадських організацій, що опікуються правами осіб, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, звертаємося до Вас щодо системи призначення та контролю за соціальними виплатами та пенсіями внутрішньо переміщеним особам (далі – ВПО) та громадянам, які проживають на тимчасово окупованих територіях (далі – ТОТ).

Чинну систему призначення та контролю за соціальними виплатами та виплатами пенсії для ВПО було запроваджено влітку 2016 року через прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 365 та  внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 637 (далі – Постанова №365, Постанова №637). Практика застосування цієї системи протягом більш ніж двох років продемонструвала не тільки її неефективність, але й невідповідність законодавству та нормам Конституції України, а також практиці Європейського суду з прав людини.

Існуюча система обмежує права людей з тимчасово окупованих територій на свободу пересування та вільний вибір місця проживання; позбавляє їх належних їм засобів до існування. Ця ж система розповсюджується і на громадян, які залишилися проживати на тимчасово окупованих територіях  та вимушені реєструватися як ВПО, щоб отримати зароблену ними пенсію. Ця система призвела до непомірного навантаження на органи соціального захисту населення та суди. До останніх було подано близько 4 000 індивідуальних судових позовів від громадян, які відстоюють своє право на соціальний захист. В результаті суди різних інстанцій – у тому числі Верховний Суд – підтверджують, що чинна система контролю за соцвиплатами та пенсіями ВПО не відповідає діючому законодавству. 4 липня 2018 року набрало чинності рішення Київського апеляційного адміністративного суду, відповідно до якого норми Постанови № 365 та Постанови № 637 були частково скасовані.  Нові процедури так і не були розроблені.

Тому останні декілька місяців триває період невизначеності, управління соціального захисту населення на місцях в своїх діях спираються на роз’яснення Міністерства соціальної політики щодо виконання вищезазначеного рішення суду. Однак, це роз’яснення носить рекомендаційний характер та призводить до різних практик призначення та контролю за соціальними виплатами, а подекуди – відмови управлінь соціального захисту в поновленні виплат до моменту прийняття нових нормативно-правових актів.

Саме тому ми, коаліція профільних організацій, які з самого початку війни надають консультаційну та юридичну підтримку постраждалому населенню, пропонуємо на Ваш розгляд проекти нормативно-правових актів, які містять нову систему призначення соціальних виплат та пенсій ВПО та громадянам, які проживають на ТОТ.

Запропонована система дозволить припинити дискримінацію осіб, які постраждали від конфлікту. При цьому вона є збалансованою як з точки зору принципів дотримання прав людини, так і з точки зору інтересів держави, адже не порушує норм Конституції та чинного пенсійного законодавства. При цьому система містить необхідні елементи  забезпечення адресності та індивідуальності виплати пенсії та соціальних виплат особі, якій вони призначаються. Застосування нової недискримінаційної системи дозволить також зробити структуру витрат бюджету більш стабільною, попередити накопичення боргів перед пенсіонерами, а також уникнути наявних на сьогодні корупційних ризиків.

На наш погляд, нова система відображає ті головні принципи, на яких ми наполягали в нашому зверненні до Вас у вересні цього року (Додаток І) та передбачають, зокрема:

• скасування Постанови КМУ “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” № 365 від 08.06.2016,
• внесення змін до Постанови КМУ “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” № 637 від 05.11.2014;
• внесення змін Постанови КМУ “Про затвердження Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках” від 30 серпня 1999 р. № 1596;
• внесення змін Постанови правління Пенсійного Фонду України № 22-1 від 25.11.2005 “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”;
• скасувати постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-4 “Про органи, що здійснюють виплату пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя”.

Зі свого боку ми готові до проведення широких консультацій з приводу запропонованих проектів нормативно-правових актів та закликаємо Вас організувати  найближчим часом міжвідомчу нараду з цього приводу.

Додаток І: Колективний лист громадських організацій від 08.08.2018

Додаток ІІ: проекти підзаконних нормативно-правових актів на 10 арк.

З повагою,

 

Ольга Гвоздьова, ГО “Донбас СОС”

Альона Луньова, ГО “Центр інформації про права людини”

Анастасія Одінцова, БФ “Право на захист”

Ольга Куришко, ГО “КримSOS”

Олександра Дворецька, БФ “Восток-SOS”

Вершиніна Валерія, менеджерка програми “Радник з питань ВПО” БО БФ “SSS”

Оксана Сухорукова, БФ “Свої”

Тетяна Дурнєва, ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

Представники громадських організацій, що опікуються правами внутрішньо переміщених осіб (ВПО), презентували проект альтернативної системи призначення та контролю за соціальними виплатами для переселенців. Зокрема, порядок виключає дискримінаційну вимогу обов’язкової реєстрації громадян як ВПО, яку містить чинна система.

Автори запропонованого альтернативного порядку кажуть, що він є дієвим механізмом розв’язання проблем соціальних виплат та, зокрема, виплат пенсій переселенцям. Новий механізм спирається на багаторічні напрацювання профільних організацій, які надають юридичну підтримку переселенцям протягом усього періоду конфлікту в Україні.

“Будь-які спроби відродити ту систему, що функціонувала останні два роки, лише під іншою назвою, призведуть до подальшого соціального напруження – невдоволення ВПО, надмірному навантаженню на соціальних працівників. Саме тому громадськість сьогодні пропонує конкретні нормативно-правові акти. Ми очікуємо крок назустріч від Уряду та прийняття запропонованого механізму”, – зазначила Ольга Гвоздьова, координаторка з адвокації ГО Донбас СОС.  

Окремі положення чинної системи призначення та контролю за соціальними та пенсійними виплатами для ВПО не відповідають законодавству та Конституції. Це призвело до низки проблем та порушення прав: втрати десятків тисяч гривень платників податків, дискримінації постраждалих від війни громадян, обмеженню права цих людей на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, позбавило законно зароблених коштів для існування через ризик непроходження складної процедури ідентифікації та верифікації.

“У першому кварталі 2018 року чисельність пенсіонерів ВПО становила 700 тис. осіб, а кількість ВПО, які отримують пенсій – 555 тис. осіб.  Різниця – це кількість людей, які позбавлені єдиного джерела існування, яке гарантовано їм законодавством Тобто існуюча система не просто завдає шкоди громадянам України – вона руйнує систему соціального захисту,” – зазначила Валерія Вершиніна, менеджерка програми “Радник з питань ВПО”

Система, яка наразі діє, також спричинила появу нових корупційних ризиків та надмірного навантаження на органи соціального захисту й суди. За останні два роки подано близько 3 888 індивідуальних судових позовів від громадян через порушення права на отримання пенсії.

“В Україні є законодавча, виконавча і судова влада. Згідно з рішеннями судів, права переселенців на пенсію законодавчо захищені, а дії Пенсійного фонду України є незаконними. Отже, виконавча влада намагається узурпувати всю владу і нівелює норми Конституції щодо верховенства права, намагаючись підмінювати законодавство України нормами підзаконних нормативних актів. Свої дії КМУ пояснює потребою «збільшення адресності», щоб зберегти бюджет. Однак тільки на сплату судового збору по пенсійним справам з 2016 року ПФУ витратив 9 млн 328 тис. грн”, – заявила Анастасія Одінцова, правовий аналітик БФ “Право на захист”.

За словами Асель Ормонової, польової радниці та голови відділу з питань захисту ВПО представництва УВКБ ООН в Україні, УВКБ ООН протягом понад двох з половиною років закликає Уряд розірвати зв’язок між реєстрацією як ВПО і доступом до пенсії:

“Те, що здавалося оптимальним у 2014 році, сьогодні не тільки створює значні складнощі для ВПО, але й призводить до високих навантажень на пункти пропуску. З усіх людей, що їх перетинають, понад 60% – це пенсіонери. Крім того, наразі перевантажені органи соціального захисту. Також росте державний борг перед пенсіонерами через часті помилкові перевірки”.   

Автори альтернативного порядку наголосили, що вони пропонують конкретні зміни до низки постанов Кабінету міністрів України та Постанов правління Пенсійного Фонду України. Крім того, учасники презентації підписали й надіслали відкритого листа Прем’єр-міністру України з проханням взяти під особистий контроль розв’язання проблеми соціальних та пенсійних виплат для ВПО та організувати міжвідомчу нараду для узгодження нової системи.

“Будь-який пенсіонер з окупованих територій повинен мати змогу звернутися у будь-яке відділення Пенсійного фонду, стати на облік та отримувати належні йому виплати на банківський рахунок. При цьому періодично пенсіонер з тимчасово окупованої має виїжджати на підконтрольну територію України та проходити ідентифікацію, проте у загальному порядку, як і інші пенсіонери”, – підкреслила Альона Луньова, менеджерка з адвокації Центру інформації про права людини.

З текстом альтернативної постанови можна ознайомитися за посиланням

Післа проведення презентації учасники заходу підписали й надіслали відкритого листа Прем’єр-міністру України з проханням взяти під особистий контроль розв’язання проблеми соціальних виплат та організувати міжвідомчу нараду для узгодження нової системи. Також активісти занесли та зареєстрували лист на ім’ я Міністра соціальної політики України пана Реви.

Нещодавно до моніторів БФ «Право на захист» Ельвіри Ставінової та Олексія Істоміна на КПВВ «Майорське» звернувся громадянин Ірану. Він мешкав на неконтрольованій Урядом України території (НКУУТ), звідки прямував до Києва для зустрічі з послом своєї країни. Та чоловікові відмовили в перетині лінії зіткнення через неможливість встановлення особи.

За його словами, термін дії візи сплив 4 роки тому, а закордонний паспорт він загубив. Щодо національного паспорта громадянина Ірану, то він був, але не мав офіційного перекладу.

Через заборону перетину лінії зіткнення чоловік мав повернутися на НКУУТ. Його контактні дані та документи для подальшого супроводу передали фахівцям проекту допомоги особам без громадянства, який упроваджує БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR).