Зробити пожертву
Укр / Eng
22.12.17

Отримання пенсійних виплат, у тому числі і за період призупинення, гарантується Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Тим не менш, на практиці, подекуди переселенці стикаються із зовсім іншою реальністю.

Щонайперше, пенсіонерам, які стоять на обліку як ВПО, надзвичайно легко підпасти під призупинення виплат: невчасно або невдало пройти фізичну ідентифікацію в Ощадбанку, бути відсутнім під час домашнього візиту інспектора із УСЗН для перевірки фактичного місця проживання, помилково потрапити у списки Держприкордонслужби через начебто відсутність на підконтрольній території понад 60 днів тощо.

Ті пенсіонери, яким було скасовано довідки внутрішньо переміщених осіб, позбавляються виплат пенсії поки не стануть повторно на облік як ВПО та не пройдуть заново перевірку фактичного місця проживання, що доволі часто не відбувається у передбачений законодавством 15-денний строк. Сукупно всі ці дії можуть тривати до декількох місяців. Після цього пенсійні виплати ВПО поновлюються, проте не завжди з моменту призупинення.

Працівники БФ «Право на захист» регулярно стикаються з випадками, коли управління Пенсійного фонду України нараховують пенсію з дня повторного звернення пенсіонера-ВПО – за рішенням комісії після перевірки місця проживання. Зокрема, під час моніторингових візитів минулого тижня така практика була виявлена в управліннях ПФУ в м. Василівка Запорізької області,  м. Павлограді Дніпропетровської області, Куп’янському, Лозівському та Первомайському районах Харківської області. Тобто за період з моменту припинення до моменту рішення комісії з поновлення виплат пенсія не виплачується, а це означає, що держава в особі працівників Пенсійного Фонду України залишає пенсіонерів на цей період без засобів до існування, по суті, обрікаючи їх на голод та неможливість забезпечити навіть базові потреби.

Лише деякі пенсіонери обізнані щодо неправомірності дій ПФУ та набираються сміливості відстоювати своє право на пенсію в суді, у тому числі за допомогою юридичної служби БФ «Право на захист». Варто зазначити, що судова практика по такій категорії справ є позитивною для ВПО у більшості випадків, як у першій, так і в другій інстанції. Тож є сенс боротися за своє законне право та звертатися по безкоштовну юридичну допомогу у БФ «Право на захист».

А тим часом, БФ «Право на захист» закликає Пенсійний фонд України та Мінсоцполітики забезпечити безперешкодний доступ пенсіонерів до пенсійних виплат, що  вкрай необхідне для збереження гідності та прийнятних умов життя літніх людей та інших осіб-отримувачів пенсії.[boc_img_gallery columns=”2″ fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”5777,5788″]

22.12.17

БФ «Право на захист» отримав прохання від громадської організації «Нове Життя Жовті Води» допомогти облаштувати кімнату дозвілля у гуртожитку для переселенців. Благодійний фонд передав необхідні меблі та техніку і вже до Дня святого Миколая кімнату було урочисто відкрито.

Місто Жовті Води знаходиться далеко від лінії розмежування, тут не чути вибухів і можна жити спокійним мирним життям. Із самого початку конфлікту на сході України сюди почали переїжджати переселенці з Донбасу. Підприємства міста охоче беруть на роботу людей, які хочуть та вміють працювати.

Більшість ВПО у Жовтих Водах винаймає житло, інші оселились у родичів, а дехто обрав у гуртожитки. Саме в останніх проживають переселенці  найбільш вразливих категорій населення.

Внутрішньо переміщені особи у маленькому місті об’єдналися та створили  громадську організацію «Нове Життя Жовті Води» задля вирішення своїх проблем. Частина активістів цієї організації живе в нещодавно відремонтованому гуртожитку, проте наявність ремонту не забезпечила  реалізацію потреби  мешканців у соціалізації та проведенні спільного дозвілля на території гуртожитку.
Тому БФ «Право на захист» отримав прохання від голови громадської організації переселенців допомогти обладнати кімнату дозвілля для мешканців гуртожитку.

Через відсутність облаштованого приміщення дітлахи цілий день носилися коридорами та могли легко травмувати себе, а дорослі після роботи переважно залишалися у своїх кімнатах наодинці із собою. Спілкування у коридорах переважно було не тривалим – відчуття інформаційного вакууму посилювало й відсутність телевізору.

У рамках допомоги БФ «Право на захист» було закуплено та передано  мешканцям гуртожитку меблі (диван, стіл, 10 стільців), дитячий килимок, кошики для іграшок та телевізор. Напередодні  Дня  святого Миколая кімнату було урочисто відкрито – організовано концерт та ігри для малечі. До підготовки дитячого свята долучився Жовтоводський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ), який опікується родинами ВПО. Волонтери із Кривого Рогу подарували маленьку бібліотеку для наймолодших мешканців гуртожитку.

Окрім дозвілля  кімната буде використовуватися для зборів громадської організації «Нове Життя Жовті Води», правових та інформаційних сесій для переселенців, а також для психологічних тренінгів, які  мають полегшити інтеграцію ВПО у місцеву громаду.

Завдяки зусиллям представників БФ «Право на захист» вдалося залучити психолога та соціального педагога із ЦСССДМ. У облаштованій кімнаті фахівці будуть проводити заняття з дітьми і надавати консультації дорослим мешканцям. Графік проведення заходів для дітей та дорослих складатиметься на регулярній основі учасниками ініціативи з урахуванням інтересів усіх сторін.

Облаштування кімнати для спільного дозвілля мешканців гуртожитку має стати першим кроком задля налагодження добросусідства та створення нових соціальних зв’язків задля зміцнення життєстійкості групи переселенців у новій громаді.

Допомога надана в рамках проекту «Адвокація, захист та правова допомога ВПО», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR).

Допомога надається постраждалим від конфлікту громадам, виявленим співробітниками Проекту під час моніторингу.[boc_img_gallery columns=”2″ fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”5774,5785″]

21.12.17

https://youtu.be/DV4IaZvMeF0[boc_spacing height=”90px”]Бюджет 2018 года принят и одобрен. Ранее, обсуждая его проект, правозащитники и эксперты заявляли о том, что бюджет вновь не решает глобальных проблем ВПЛ.

Не запланированы там и выплаты жителям неподконтрольных территорий.

Дарина Толкач, адвокационный координатор БФ “Право на защиту”, в эфире Телеканала Донбасс расскажет о том, что изменилось в главной смете страны в отношении переселенцев и финансировании программ для них.

21.12.17

https://youtu.be/QpdRVjzQPu4[boc_spacing height=”90px”]В Украине до сих пор отсутствует специальный механизм о порядке компенсации за разрушенное в результате вооруженного конфликта жилье.

Элина Шишкина, правовой аналитик БФ “Право на защиту”, в эфире Телеканала Донбасс поможет разобраться, что нужно сделать, если ваш дом попал под обстрел.

21.12.17

В жовтні 2014 році Юліана* виїжджала з двома малолітніми дітьми з Шахтарська, не знаючи чи повернеться коли-небудь додому знов. Думки плуталися, але бажання врятувати життя дітей було настільки сильним, що підштовхнуло жінку сісти в автобус, що вивозив сім’ї робітників ТЕС до Зеленодольська.

Сьогодні жінка із жахом згадує події 2014 року: 17 липня, коли було збито малайзійський боїнг на околиці Шахтарська, два неймовірно потужних вибухи, крик її старшого сина, якого вона ледь заспокоїла, досі стоїть в її вухах, а згодом танки…бої біля Саур-Могили і постійний плач дітей. Старший хлопчик після пережитого страху замкнувся у собі, перестав розмовляти, фахівці навіть були близькі до встановлення дитині діагнозу аутизм. Але мати з усіх сил намагається витягнути його з цього стану: щоденні заняття, по можливості, відвідування психологів, лікування у неврологічному відділенні обласної лікарні – все це зробило можливим сподівання на одужання дитини. Стан хлопчика покращився – він почав потрохи розмовляти та йти на контакт.

Юліана перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Усі її доходи – соціальні виплати, більша частина з яких іде на придбання медикаментів та реабілітацію молодшого сина. Грошей на покращення побутових умов у родині не вистачає. День для Юліани починається досвіту на кухні, потім вона переходить до прання. Жінка робить це щоденно, адже у хлопчика відсутні навички самообслуговування. Важка ручна праця – без пральної машини воду доводилося кип’ятити у відрах. Це наповнювало квартиру надмірною вологою та займало багато часу.

Щоб полегшити життя жінці та вивільнити її час, співробітники Дніпровського офісу БФ «Право на захист» передали родині Юліани пральну машинку. Завдяки наданій допомозі у маленькій однокімнатній квартирі знизився рівень вологості. Тепер мати приділяє більше уваги своєму хворому сину, якому потрібна щоденна реабілітація та увага.

Допомога надана в рамках проекту «Адвокація, захист та правова допомога ВПО», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR).
Допомога надається найбільш вразливим ВПО та особам, постраждалим від конфлікту, виявленим співробітниками Проекту під час моніторингу.

*Ім’я змінено[boc_img_gallery columns=”2″ fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”5771,5782″]

20.12.17

Самотня пенсіонерка Оксана Михайлівна* ще у 2014 р. перестала чути вибухи та постріли… Але не через те, що вона переїхала далі від лінії розмежування. Після розриву артилерійського снаряда біля будинку, пенсіонерка отримала контузію та втратила слух майже на 50%.
Черговий обстріл, а жінка займається роботою по дому, вибухи стають ще більш інтесивними та швидко підкрадаються до будинку… Оксана Михайлівна продовжує поратися на кухні. І ось тільки тоді, коли від розриву снаряду з вікон посипалося скло, жінка побігла до погреба в укриття.Робити звичайні речі, як то ходити в магазин за продуктами або в аптеку за ліками, гуляти вулицею й навіть знаходитися самою вдома, стали для жінки ризиками для життя.
Придбання слухового апарату було в край необхідне, адже слух жінки ще більш погіршився. Тож, за словами лікарів, без слухового апарату вона назавжди могла втратити можливість чути. Придбати слуховий апарат самостійно у жінки не було можливості, адже майже уся пенсія витрачається на лікування. Родичів, які могли б допомогти пенсіонерці, на жаль, немає.
Тож тепер, коли співробітники Маріупольського офісу БФ «Право на захист» передали Оксані Михайлівні слуховий апарат, вона може спілкуватися з сусідами, гуляти містом і, взагалі, жити повноцінним життям.
Ми щиро бажаємо Оксані Михайлівні міцного здоров’я та довголіття!

Допомога надана в рамках проекту «Адвокація, захист та правова допомога ВПО», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR).
Допомога надається найбільш вразливим ВПО та особам, постраждалим від конфлікту, виявленим співробітниками Проекту під час моніторингу.

*Ім’я змінено

20.12.17

У автобусі, вщент заповненому переляканими, зацькованими людьми, Людмила Максимівна гарячково намагалася впоратися з думками. Підсвідомість шматувала серце, мозок вперто карбував одну-єдину тезу: «Я – зрадниця!»…

Ще декілька тижнів тому Людмила Максимівна та Іван Андрійович готувалися відсвяткувати своє золоте весілля. Натомість вона сиділа в автобусі, який віз її якомога далі від вибухів, а коханий чоловік залишився там – у пеклі… На сімейній раді вирішили – треба рятувати внуків. Ця розлука недовга. Ну не може ж це тривати роками! За декілька днів знову вся сім’я буде разом… тоді Людмила Максимівна й уявити не могла, що це лише початок… Автобус віз кудись далеко, їхали без речей, без харчів. Просто їхали, куди везли…

Місто Герца у Чернівецькій області зустріло втікачів гостинно. тут вони знайшли притулок, підтримку і безпеку. Але думка про «зраду» чоловіка не полишала Людмилу Максимівну. Як же так – вона 50 років тому клялася бути з ним і в радості, і в горі… Вже півроку вона живе без нього, в неї є відносний добробут, в неї є їжа, а Іван Андрійович там – у рідній домівці, у Горлівці, без грошей, без їжі, без неї… Він старший за неї на 10 років. Йому вже 79, це він так вирішив – врятуватися мають онуки, адже без грошей усі прожити на чужині не зможуть… Це і справді було важко. Економити доводилося на всьому. Людмила Максимівна мала лише пенсію 1137 грн та допомогу від людей. Адресну допомогу на внука, яким вона опікувалася, тоді не призначали на бабусю, тільки на батьків. Добре, що принаймні батьки онучки до неї долучилися, вони вже самі дбають про дитину. Батьки внука залишилися з Іваном Андрійовичем у рідній і такій далекій тепер Горлівці.

Майже рік Людмила Максимівна жила в стресі. Від гучних звуків падала на землю, боялася залишитися сама, боялася їздити автобусами… Перед очима стояли ті страшні вибухи. З нею працювали психологи, але думка про «зраду» чоловіка міцно закарбувалася в голові… Вона знаходила способи передавати йому гроші, ліки, вона постійно думала про нього. А він там стрімко перетворювався з чоловіка красеня на згорбленого старого. Коли батьки онука до неї долучилися, вона твердо вирішила повернутися. Повернутися по нього. Вдома чекало сіре напівмертве місто і чоловік, що перетворився на інваліда. Він радів, що діти й онуки в безпеці, вірив, що вони облаштуються на новому місці. А вони з Людмилою Максимівною дадуть собі раду – ось тільки вирішать проблеми з пенсіями… Вони знайдуть вихід. Надія ж є! Чоловік все життя ґрунтовно та детально все планував. Ну не можна просто так зриватися у білий світ…

Людмила Максимівна отримує пенсію, оформили й Івану Андрійовичу. Родина підшукує місце для переїзду. Фінансова стабільність, хоча і примарна, та все ж є. Вже скоро все буде добре, вони зустрінуть разом чергову річницю весілля у колі своїх рідних… син приїхав до батьків. Не надовго – так думали… У Горлівці його жорстоко побили. Кома, дві трепанації черепа…
Все життя Іван Андрійович працював на Горлівському хімічному заводі. Шкідливе виробництво залишило відбиток у легенях. Пережиті жахіття підірвали серце… Надія на переїзд в одну мить була зруйнована. Всі кошти пішли на лікування сина. тепер у Людмили Максимівни в інвалідних візках два найдорожчих чоловіки. Пенсійні виплати призупинено і їй, і чоловікові… Вона напружено шукає виходу з ситуації, але без коштів вона ніяк не може їх транспортувати туди, де є бодай найменша надія на виживання. Людмила Максимівна теж працювала майже 30 років на Горлівському хімічному заводі. сьогодні їй 72 роки. Найбільше вона боїться, що з нею щось трапиться недобре, що вона втратить можливість піклуватися про сина та чоловіка, що не зможе їх вивезти з Горлівки… і це буде остання «зрада» своїх рідних… Про зраду державою таких як вона Людмила Максимівна думки не допускає.

Пенсіонерові було припинено виплати в березні 2016 року, дружині – в лютому 2017 року. сім’я втратила всі кошти для існування. У травні 2017 року з допомогою правозахисників подружжя звертається по захист своїх прав до суду. Рішеннями судів першої інстанції, що залишені без змін судом апеляційної інстанції, позови пенсіонерів задоволено. Обидва рішення набули чинності ще у вересні 2017 року. Та до сьогодні пенсіонери очікують на виконання рішень суду – нарахування і виплату заборгованості по пенсії. Запити про причини невиконання рішень суду місцеві управління ПФУ ігнорують.
Справа № 219/5932/17
Справа № 236/1871/17

20.12.17

У автобусі, вщент заповненому переляканими, зацькованими людьми, Людмила Максимівна гарячково намагалася впоратися з думками. Підсвідомість шматувала серце, мозок вперто карбував одну-єдину тезу: «Я – зрадниця!»…

Ще декілька тижнів тому Людмила Максимівна та Іван Андрійович готувалися відсвяткувати своє золоте весілля. Натомість вона сиділа в автобусі, який віз її якомога далі від вибухів, а коханий чоловік залишився там – у пеклі… На сімейній раді вирішили – треба рятувати внуків. Ця розлука недовга. Ну не може ж це тривати роками! За декілька днів знову вся сім’я буде разом… тоді Людмила Максимівна й уявити не могла, що це лише початок… Автобус віз кудись далеко, їхали без речей, без харчів. Просто їхали, куди везли…

Місто Герца у Чернівецькій області зустріло втікачів гостинно. тут вони знайшли притулок, підтримку і безпеку. Але думка про «зраду» чоловіка не полишала Людмилу Максимівну. Як же так – вона 50 років тому клялася бути з ним і в радості, і в горі… Вже півроку вона живе без нього, в неї є відносний добробут, в неї є їжа, а Іван Андрійович там – у рідній домівці, у Горлівці, без грошей, без їжі, без неї… Він старший за неї на 10 років. Йому вже 79, це він так вирішив – врятуватися мають онуки, адже без грошей усі прожити на чужині не зможуть… Це і справді було важко. Економити доводилося на всьому. Людмила Максимівна мала лише пенсію 1137 грн та допомогу від людей. Адресну допомогу на внука, яким вона опікувалася, тоді не призначали на бабусю, тільки на батьків. Добре, що принаймні батьки онучки до неї долучилися, вони вже самі дбають про дитину. Батьки внука залишилися з Іваном Андрійовичем у рідній і такій далекій тепер Горлівці.

Майже рік Людмила Максимівна жила в стресі. Від гучних звуків падала на землю, боялася залишитися сама, боялася їздити автобусами… Перед очима стояли ті страшні вибухи. З нею працювали психологи, але думка про «зраду» чоловіка міцно закарбувалася в голові… Вона знаходила способи передавати йому гроші, ліки, вона постійно думала про нього. А він там стрімко перетворювався з чоловіка красеня на згорбленого старого. Коли батьки онука до неї долучилися, вона твердо вирішила повернутися. Повернутися по нього. Вдома чекало сіре напівмертве місто і чоловік, що перетворився на інваліда. Він радів, що діти й онуки в безпеці, вірив, що вони облаштуються на новому місці. А вони з Людмилою Максимівною дадуть собі раду – ось тільки вирішать проблеми з пенсіями… Вони знайдуть вихід. Надія ж є! Чоловік все життя ґрунтовно та детально все планував. Ну не можна просто так зриватися у білий світ…

Людмила Максимівна отримує пенсію, оформили й Івану Андрійовичу. Родина підшукує місце для переїзду. Фінансова стабільність, хоча і примарна, та все ж є. Вже скоро все буде добре, вони зустрінуть разом чергову річницю весілля у колі своїх рідних… син приїхав до батьків. Не надовго – так думали… У Горлівці його жорстоко побили. Кома, дві трепанації черепа…
Все життя Іван Андрійович працював на Горлівському хімічному заводі. Шкідливе виробництво залишило відбиток у легенях. Пережиті жахіття підірвали серце… Надія на переїзд в одну мить була зруйнована. Всі кошти пішли на лікування сина. тепер у Людмили Максимівни в інвалідних візках два найдорожчих чоловіки. Пенсійні виплати призупинено і їй, і чоловікові… Вона напружено шукає виходу з ситуації, але без коштів вона ніяк не може їх транспортувати туди, де є бодай найменша надія на виживання. Людмила Максимівна теж працювала майже 30 років на Горлівському хімічному заводі. сьогодні їй 72 роки. Найбільше вона боїться, що з нею щось трапиться недобре, що вона втратить можливість піклуватися про сина та чоловіка, що не зможе їх вивезти з Горлівки… і це буде остання «зрада» своїх рідних… Про зраду державою таких як вона Людмила Максимівна думки не допускає.

Пенсіонерові було припинено виплати в березні 2016 року, дружині – в лютому 2017 року. сім’я втратила всі кошти для існування. У травні 2017 року з допомогою правозахисників подружжя звертається по захист своїх прав до суду. Рішеннями судів першої інстанції, що залишені без змін судом апеляційної інстанції, позови пенсіонерів задоволено. Обидва рішення набули чинності ще у вересні 2017 року. Та до сьогодні пенсіонери очікують на виконання рішень суду – нарахування і виплату заборгованості по пенсії. Запити про причини невиконання рішень суду місцеві управління ПФУ ігнорують.
Справа № 219/5932/17
Справа № 236/1871/17[/vc_column_text]

[/vc_column_text]

19.12.17

У понеділок, 18 грудня, із реактивних систем залпового вогню «Град»  був обстріляний населений пункт Новолуганське, в результаті  чого постраждали мирні жителі: було травмовано 8 людей, серед них одна дитина.

За інформацією, яку сьогодні отримали співробітники БФ «Право на захист» у Світлодарській лікарні, з 8 постраждалих, яких було доставлено з смт Новолуганського, дитину батьки забрали додому, 4 людей, що перебувають важкому стані, направлено до реанімації у ЦРЛ Бахмута, 3 людей, які отримали неважкі осколкові травми, залишаються у лікарні. Постраждалі отримали медичну допомогу, відходять від наркозу після операцій, перебувають у стані посттравматичного шоку.

Також стало відомо про пошкодження 50 будинків у Новолуганському,  у тому числі шкіл, дитячого садка та фельдшерсько-акушерського пункту. Пошкоджено лінії електропередач і газопровід, тому в селищі частково нема світла і тепла. Наразі вживаються негайні заходи з евакуації місцевих мешканців та локалізації пожеж, що виникли внаслідок терористичних обстрілів.

БФ «Право на захист» глибоко занепокоєний посиленням військових дій у містах та селищах, де мешкає цивільне населення. Ми вважаємо неприпустимим, коли у результаті обстрілів страждають мирні люди та пошкоджуються будівлі й громадянська інфраструктура.

Співробітники БФ «Право на захист» регулярно відвідують Новолуганське, надаючи безоплатні юридичні консультації та допомогу постраждалим від конфлікту особам, що були виявлені під час моніторингу. Тож  БФ «Право на захист» продовжує відстежувати ситуацію у Новолуганському та буде повідомляти у разі надходження нової інформації.

Фото з відкритих джерел