Місяць: Жовтень 2016

У Запоріжжі підписано Меморандум про співробітництво між БФ «Право на захист» та БФ «Карітас».

Сторони домовилися об’єднати зусилля щодо забезпечення захисту прав та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб на території міста Запоріжжя та Запорізької області.

«Співпраця з БФ «Карітас» посилить наші позиції у сфері захисту ВПО в Запорізькій області, – зазначила Вікторія Саломатіна, керівник Запорізького офісу БФ «Право на захист». – Завдяки координації зусиль, ми зможемо виявити потреби найбільш вразливих категорій та надати їм якісну допомогу».

Черги… Черги з автомобілів, черги з втомлених і роздратованих людей.

Нескінченні черги – вже звичне явище на кожному КПВВ. Не стало винятком і КПВВ «Новотроїцьке», яке знаходиться у смт. Новотроїцьке Волноваського району Донецької області.

Чергу із понад ста людей та двох кілометрову чергу з автомобілів зафіксували співробітники Маріупольського офісу БФ «Право на захист» Дар’я Заярна, Тетяна Воробйова та Сніжана Лук’янова.

Пропуск через лінію розмежування здійснюється повільно. За словами людей, за 40 хвилин військові пропускають не більш ніж 10 осіб, адже перевірку здійснюють 2-3 спеціаліста, які фізично не в змозі обслуговувати усіх бажаючих.[boc_img_gallery fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”3840,3842,3841″]

Три різні сім’ї, три родини ромів, які залишили свої будинки у місті Торез Донецької області і разом оселилися у селі Максимівка Богодухівського району Харківської області.

У двокімнатному будинку наразі проживає 10 людей: бездітна пара та дві матері-одиначки, що мають по троє діточок. Будинок без газу, туалет – на вулиці, їжу доводиться готувати за допомогою газового балону. Але за два роки сім’ї встигли звикнути один до одного, призвичаїтися до чужих звичок, адже для того, щоб вижити, їм доводиться докладати багато спільних зусиль.

У обох матерів-одиначок є по двоє дітей шкільного віку. Діти веселі, допитливі і бажають навчатися. Сільска школа знаходиться на відстані понад 4 км від будинку переселенців і діти ходять на заняття пішки, бо транспортного сполучення у селі немає. Але з настанням холодів це стало для них проблемою, адже у дітей немає зимового взуття та одягу.

Тож передані зимові курточки та взуття стали для дітей справжніми подарунками: вони відразу почали приміряти обновки і радісно позували для спільної фотографії.

«Приємно бачити непідробну дитячу радість, – кажуть співробітники Харківського офісу БФ «Право на захист». – Тепер діти не будуть соромитися, що мають гірший одяг та взуття, ніж діти-односельці та їхні однокласники, але, і це найголовніше, навіть взимку вони зможуть ходити до школи і отримувати освіту».

Допомога надана в рамках проекту «Адвокація та правова допомога ВПЛ», що реалізується БФ «Право на захист» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR).

Допомога надається найбільш вразливим ВПО та особам, постраждалим від конфлікту, виявленим співробітниками Проекту під час моніторингу.

Буває, що ми стаємо свідками  страшних видовищ. З часом дуже хочеться повернутися і подивитися, як воно там тепер.

Одне з таких місць на Луганщині –«Сталінград». Тут два роки тому обгорілими сірниками стирчали сосни, розвалені будівлі, земля рясно вкрита залізом. Відірвана башня поруч з вигорілим танком, який перегороджав дорогу… «Господи, це ж броня!», – все, що тоді видавилося з грудей.  Тепер цей блок-пост називають «Сталінградом». Тут броня плавилась, тут  все палало, тут було гаряче…

До лінії розмежування декілька кілометрів.

Сьогодні тут все так же стирчать обгорілі сосни, все так же стоїть блок-пост, зруйновані будівлі… І живуть люди. Колись вони вирощували овочі. Ще сніг не зійшов, а в Макарове на прилавках вже свіжі огірочки з домашніх теплиць. Тепер теплиці , переважно, розбиті.  Метрів за сто від місця,  де був ринок, похнюпившись сидять дві продавчині та продавець. На землі нехитрий скарб – огірки та помідори, перець та баклажани.

– Все життя ми з теплиць жили. Он – в кожному дворі вони стояли. Нас луганчани проклинали – дорого, бачте! А ви спробуйте біля них походити, – бідкається жіночка років 55.

– Та ми ж двужильні, – підхоплює сусідка, – мені вже 63. Воно й раніше було важко, а зараз, що й говорити. Ой, а і справді, чого тільки не вислухаєш! Ми і якісь нітрати сипимо, і непотребом поливаємо…

– Та тепер вже і нітрати б їли, – підключається чоловік.- Воно і їм їсти хочеться і нам урожай дівати ніде. Ото вже накрутили!

Чоловік вилаявся, махнув рукою і почав збирати з землі овочі.

– Митька, та може ж ще продасиш щось,  – невпевнено видавила з себе жіночка.

– Чорта лисого! Неприйомний день! – відрізав згорблений Митька. – Луганчани вже проїхали.

Це він про тих людей, які щодня вереницею тягнуться до Пенсійних Фондів у надії отримати зароблену колись пенсію.

Згорблений Митька все життя працював у колгоспі, потім у своїй теплиці. «Луганчани» – у шахтах та на заводах, у школах та лікарнях… Тепер Митька злиться на «луганчан», тягнучи свої огірки додому. «Луганчани» проклинають Митьку, бо він не стоїть у чергах, не долає блок-пости задля отримання своєї пенсії, а і далі вирощує огірки.

Позаду «Сталінград». Попереду – лінія. Під ногами – залізо. Землю, яка колись щедро родила огірки, тепер щедро полили свинцем…

Митька не розуміє, навіщо йому та лінія. І «луганчани» не розуміють, але щодня її перетинають. А Митька щодня носить сюди огірки…

Олена Грекова, керівник Сєвєродонецького офісу БФ «Право на захист», із села Макарове Луганської області.

При використанні тексту посилання на БФ «Право на захист» із вказанням автора – обов’язкове.[boc_img_gallery columns=”2″ fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”3828,3829″]

Протягом декількох місяців переселенець-ром із Макіївки Донецької області не міг подати документи на отримання паспорта (на заміну втраченого): під різними приводами у ДМС документи не приймали.

Про цю ситуацію юристам БФ «Право на захист» повідомила Наталя Андрєєва із “Станції Харків”.

Після детального аналізу проблеми правовою службою Харківського офісу проекту було прийнято рішення про виїзд юриста  БФ ” Право на захист” Беретелі Руслана до міграційної служби Харківського району (м. Мерефа) для супроводу та представництва інтересів переселенця.

Під час робочої зустрічі із заступником начальника та головним спеціалістом ДМС виник цілий ряд непорозумінь в поглядах на те, де переселенець-ром повинен подавати заяву на відновлення документів. Ситуація ускладнювалась тим, що переселенець ніколи не мав українського паспорта, а втрачений документ був паспортом СРСР.

В результаті юристу вдалося переконати працівників міграційної служби виконувати вимоги положень Наказу МВС № 320 та прийняти у переселенця документи на оформлення паспорта на заміну втраченого та заяву на отримання тимчасової посвідки.

Наразі переселенець-ром отримав тимчасову посвідку особи, яка дає йому можливість стати на облік, отримати довідку ВПО та реалізовувати інші свої права як громадянина України.

Нещодавно правозахисники обурились дискримінаційними висловлюваннями на адресу переселенців з боку очільника МВС Авакова. Але нова стаття заступника голови Національної поліції Вадима Трояна говорить про те, що деякі можновладці не тільки не винесли уроку із зауважень правозахисників, а й продовжують політику дискримінації та стигматизації внутрішньо переміщених осіб.

Так, Вадим Троян у своїй статті для «Дзеркала тижня» пов’язав зростання рівня злочинності із переселенцями, при цьому В. Троян не наводить реальних даних про вплив переселенців на зростання рівня злочинності.

БФ «Право на захист» нагадує, що згідно із Конституцією України, особа може бути визнаною винною у скоєнні злочину лише за рішенням суду. Національна поліція має розслідувати скоєні злочини і передавати матеріали до суду, а не робити заяви, які кидають тінь на 1,8 млн громадян України. Ми не беремося надавати юридичну кваліфікацію діям заступника голови Національної поліції, але звертаємо увагу, що згадана заява може містити ознаки злочину, передбаченого ст. 161 Кримінального Кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками».

Також такі необґрунтовані публічні заяви щодо всіх переміщених осіб в Україні можуть розглядатися як підбурювання до дискримінації. Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Крім того, впадає в око використання терміну «біженці» по відношенню до внутрішньо переміщених осіб. З огляду на термінологічну плутанину, яка прослідковується в заявах деяких можновладців, БФ «Право на захист» наголошує:

у відповідності до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщена особа – особа, яка була змушена покинути місце свого проживання в межах своєї країни для уникнення наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру;

згідно із Законом України про «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Таким чином, особи, які були вимушені покинути свої домівки внаслідок конфлікту та перемістилися у межах України, не можуть бути названі «біженцями», це некоректно та непрофесійно.

Закликаємо держслужбовців, журналістів та усіх громадян України припинити розповсюдження заяв із використанням мови ворожнечі та вживати правильні терміни!

Ще влітку 2014 року молоде подружжя залишило свій дім у Ясинуватому Луганської області та переїхало у місто Підгородне Дніпропетровського району. Нове місце, нове оточення і, здається, все могло б скластися добре, якби не хвороба чоловіка. У 40 років він – інвалід, який не може самостійно пересуватись.

Таким чоловік став через хворобу Вільсона-Коновалова, яку лікарі знаходять у 3х людей із 100 тисяч. Суть захворювання полягає у тому, що в організмі накопичується надмірна кількість міді, яка є причиною багатьох вкрай важких захворювань центральної нервової системи і внутрішніх органів.

Сім’я перебуває у скрутному становищі, адже жінка не може залишити чоловіка вдома самого і тому не має можливості влаштуватися на роботу.

Співробітники офісу БФ «Право на захист» у м. Дніпро надали подружжю юридичну консультацію щодо затримки виплати адресної допомоги та пенсії, оскільки гроші не були нараховані, а також передали переносний туалет для кімнати та ходунки.

Ми сподіваємося, що змогли хоча б трошки полегшити життя подружжю. Щиро бажаємо чоловікові найскорішого одужання і небайдужих людей поруч![vc_single_image image=”3825″]

6 жовтня 2016 року у Харкові між БФ “Право на захист” та Луганським національним аграрним університетом було підписано меморандум про взаєморозуміння. В рамках цього меморандуму планується проведення регулярних зустрічей зі студентами та викладацьким складом ВНЗ, роз’яснення їм прав ВПО, гарантованих Законом, та механізмів реалізації та захисту цих прав.

ЛНАУ є внутрішньо переміщеним ВНЗ, який наразі розташований у м. Харків. Відповідно, викладацький склад та студенти у переважній більшості є внутрішньо переміщеними особами.

На виконання меморандуму на 7 жовтня 2016 року вже заплановано першу групову правову сесію зі студентами одного з факультетів ВНЗ.