“Людина без адреси підозріла, людина з двома адресами – тим більше”
Д.Б. Шоу
Починаючи з лютого 2016 року громадськість та переміщене в наслідок конфлікту на Донбасі та окупації Криму населення, спостерігають наслідки “посилення контролю” з боку держави за процедурою взяття на облік переміщених осіб та нарахування належних соціальних виплат. Що це за явище “посилення контролю”? Службою безпеки України було направлено до управлінь соціального захисту населення на місцях (УПСЗН), які ведуть облік переміщених, списки осіб, законність виплат яким має бути перевірена. Підстави, на яких переміщені особи потрапили до зазначених списків відповідними державними органами чітко не пояснюються.
Основною причиною зазначених перевірок стала підозра, що частина переміщених осіб на справді не є такими та продовжують проживати на тимчасово непідконтрольній території України. Тобто, постало питання чи дійсно проживають переселенці за адресами, які вони повідомляли при реєстрації. Всупереч законам України, УПСЗН стихійно почали скасовувати довідки внутрішньо переміщених осіб за вказаними списками. Скасована ж довідка для переселенця має тяжкі наслідки, адже без неї неможливо отримати жодну соціальну допомогу або пенсію, припиняються і виплати щомісячної адресної допомоги.
Це стало ударом для громадян, які не мають іншого доходу. Переміщені пенсіонери опинились у надскрутній ситуації, без коштів лишились і особи з інвалідністю, і молоді матері, і люди, які мають тяжкі хвороби або потребують серйозної медичної допомоги, інші вразливі категорії переміщеного населення.
Подружжя пенсіонерів, будинок яких було зруйновано в Пісках, перемістилися на підконтрольну частину Донецькій області. Чоловік жінки, яка звернулась до юристів «Право на Захист» захворів та опинився в лікарні. На лікування було витрачено всі гроші, однак, в березні пенсій подружжя не отримало.
Через неузгодженість роботи центральних органів виконавчої влади, невідповідність підзаконних актів законам України, відсутність діалогу та порозуміння між ключовими державними агенціями та невизначенність державної політики щодо захисту прав внутрішньо переміщених осіб, найбільш вразливі категорії з їх числа наражаються на перешкоди в отриманні соціального захисту.
Проблема полягає у тому, що переміщена особа може отримати належні їй соціальні виплати, наприклад, пенсію або допомогу одинокій матері (батьку) чи пенсію по інвалідності, тільки після взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи. Зазначені виплати ніяк не пов’язані з фактом вимушеного переміщення, люди їх отримували до початку подій на Донбасі та в Криму, на законних підставах. Спеціально передбаченою для ВПО допомогою, що надається на підставі факту переміщення та взяття на облік є щомісячна адресна допомога, яка для дітей та пенсіонерів складає 884 грн., а для дорослих працездатних осіб – 442 грн., для людей з інвалідністю – 1130 грн.
БФ “Право на захист”, що надає правову допомогу ВПО, провів дослідження призупинення дії довідок переміщених осіб, їх соціальних виплат та пенсій в Донецькій, Луганській, Харківській, Запорізькій та Дніпропетровській областях. Моніторинг виявив, що з початку “посилення контролю” більше сотні тисяч переміщених осіб у п’яти східних областях постраждали в результаті скасування довідок та призупинення пенсійних та соціальних виплат.
Жінка виїхала з трьома онуками до підконтрольної частини Донецької області, також не отримала пенсії в березні. Один з онуків має інвалідність дитинства. Жінка винаймає житло, і має сплатити за нього кошти, яких немає.
Слід відзначити, що законодавством України не передбачено “призупинення” або припинення пенсії громадянину у зв’язку з проведенням перевірки законності її нарахування або перевіркою фактичного місця проживання громадянина. Відсутній у свою чергу і порядок відновлення таких виплат, регіональні управління Пенсійного фонду в східній Україні кожен по-своєму бачить відновлення пенсій.
Внутрішньо переміщені особи здебільшого зрозуміли, що потрапили “до списку”, коли їм своєчасно не надійшли кошти. Внаслідок зупинення пенсій та соціальних виплат, що було зроблено без жодного попередження, переміщені особи лишились в абсолютно безпорадному стані.
В Харківській області подружжя пенсіонерів-переселенців опинились під загрозою виселення з квартири, бо господар житла не хоче зв’язуватися з проблемними квартирантами. До квартири приходили інспектори УПСЗН з метою підтвердження факту проживання, однак виплати пенсії все одно не відновили.
За дослідженнями міжнародних та національних неурядових організацій більшість переміщених осіб орендують приватне житло, при цьому переважно без оформлення договору оренди. Таким чином, закони України не захищають переміщених осіб від виселення фактичними орендодавцями, що у свою чергу поглиблює житлову проблему переселенців та загострює їх дискримінацію в українському суспільстві.
Не є таємницею, що орендодавці та роботодавці упереджено ставляться до людей з Донецькою, Луганською або кримською ”пропискою“, як і до людей, які її взагалі не мають.
Так звані “списки СБУ”, як бачимо, зачепили багатьох переміщених людей, незалежно від місця їхнього проживання чи будь-яких інших характеристик. Реєстрація місця проживання внутрішньо переміщеної особи стоїть наразі в центрі проблеми. Ця реєстрація відрізняється від того, що ми звикли називати “пропискою”. Першочергово вона передбачала наявність в довідці переселенця відмітки про підтвердження адреси, яку він вказав в якості місця фактичного проживання (оренда, родичі, місця компактного проживання ВПО) або для листування.
Відмітку ставили територіальні підрозділи міграційної служби (ДМС), однак ця інформація не вносилась до Єдиного державного демографічного реєстру України. Тому переміщені люди здебільшого мали звичайну реєстрацію місця проживання в паспорті та відмітку про реєстрацію місця проживання переселенця в довідці. При цьому підрозділи міграційної служби були уповноважені перевіряти місце проживання громадян і, в разі його не підтвердження, ініціювати перед УПСЗН зняття переселенця з обліку. Окрім того, кожен переселенець мав відвідувати орган ДМС кожні 6 місяців та підтверджувати своє місце проживання.
У січні цього року набули чинності зміни до законодавства України, якими Державну міграційну службу України позбавлено повноважень контролювати місце проживання переселенців та скасовано принизливу процедуру підтвердження місця проживання. Попри ці позитивні зміни неприведення підзаконних актів у відповідність із законом призвело до критичного становища: органи ДМС більше не проставляють відмітки у довідки осіб, а органи УПСЗН та Пенсійного фонду не призначають людям пенсії та соціальні допомоги і вважають недійсними довідки без штампу органу ДМС.
Управління соціального захисту населення, які відповідають за призначення щомісячної адресної допомоги та управління Пенсійного фонду, які уповноважені призначати пенсії, схильні посилатися на правову колізію між Законом України та підзаконним актом (мова йде про постанову Уряду України № 509 від 01.10.2014), висловлюючи палку надію на швидкі зміни до підзаконного акту. Проте для кожного юриста є очевидним, що жодної правової колізії тут немає, оскільки Закон України має вищу юридичну силу, ніж підзаконний акт. Більше того ДМС України більше не має повноважень в частині реєстрації місця проживання, оскільки їх у квітні цього року передано органам самоврядування.
Ця казусна ситуація є актуальною та дивовижним чином співпала з “посиленням контролю” та “списками СБУ”, про що йшлося вище.
У Запорізькій області подружжя похилого віку в березні не отримало пенсії та соціальних виплат. Нещодавно жінка домоглася поновлення виплати адресної допомоги, але цих грошей не вистачає, оскільки в чоловіка інвалідність та він потребує догляду. Відмітку про реєстрацію місця проживання ніхто не проставляє. Управління Пенсійного фонду просить зачекати, поки питання буде вирішено на законодавчому рівні. Сім’я вже третій місяць не отримує пенсії і опинилася у дуже скрутному становищі.
У Донецькій області переселенка із Горлівки зареєстрована за адресою Торецького УПСЗН. В березні цього року стару довідку в неї забрали – видали нову, без відмітки ДМС. Три місяці вона не отримує пенсію. Жінці довелось продати власну куртку для того, щоб доїхати до УПСЗН.
Однією з причин запроваджених перевірок місць фактичного проживання переселенців, як зазначалось Міністерством соціальної політики України та Службою безпеки України, було припущення, що сотні або, навіть, тисячі переселенців були зареєстровані за однією адресою, наприклад за адресою відповідних УПСЗН або ДМС, як у наведеному випадку.
Власне, реєстрація за адресою УПСЗН або органу ДМС була прямо дозволена Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” у 2015 році. Але, якщо цієї норми немає у 2016 році, то чому б не назвати це злочином? Шахрайством, наприклад?
З точки зору міжнародних стандартів прав людини обов’язок забезпечувати належний механізм виконання законів лягає на Державу. Неприпустимо перекладати на громадян відповідальність за недоліки в роботі державного механізму.
Для осіб з інвалідністю та особливими потребами відновити право на пенсію та соціальний захист є ще складнішим. Наприклад, дідусь 79 років, має приходити процедуру відновлення власної пенсії. Відмітки ДМС в довідці він не має, пенсію не отримує з березня. Дідусь хворіє та потребує догляду.
У Донецькій області жінка доглядає за батьками-пенсіонерами, один з них у лікарні на стаціонарному лікуванні. Для відновлення пенсії їм необхідно перереєструвати місце проживання, однак це можна зробити тільки за умови присутності осіб. У Харківській області сім’я пенсіонерів-переселенців – чоловік, дружина з інвалідністю ІІ групи та старенькі батьки дружини вже 3 місяці не отримують виплат адресної допомоги через відсутність штампу ДМС на довідці.
Важливо нагадати, що статус переміщеної особи – не клеймо. Вразливість цих людей має лишатись стимулом для належної підтримки з боку держави, що здійснюється органами державної влади. Неналежна увага до переміщеного населення, а то й необґрунтовані підозри, здатні негативно вплинути на стан українського суспільства та викликати критику суб’єктів міжнародного співтовариства, перед якими Україна взяла зобов’язання дотримуватись прав людини.
