Карантин і домашнє насильство. Який між ними зв’язок?

16.11.20

Зростання кількості зафіксованих випадків ґендерно-обумовленого та домашнього насильства на тлі карантинних обмежень стало досить поширеним феноменом. Організації громадянського суспільства в усьому світу неодноразово підкреслювали особливу уразливість жінок, замкнених вдома. Команда БФ «Право на захист» вирішила з’ясувати, чи спостерігаються подібні тенденції на території вздовж лінії розмежування.

Дослідження було проведено в Бахмутському, Волноваському, Ясинуватському районах та Торецькій ВЦА Донецької області та Попаснянському районі – Луганської. Під час моніторингу була отримана інформація від п’яти поліцейських установ, шести центрів соціальних послуг (Далі – ЦСП або центр) та п’яти мобільних бригад соціальної та психологічної підтримки (Далі – МБСПП або бригада). Крім того, була проаналізована статистика, отримана через запити на публічну інформацію. Первинною в описі діяльності інформантів була їхня власна інтерпретація, яка, за потреби, розширювалася чи уточнювалася нормативними документами.

ДИНАМІКА

Звісно, статистичні дані можуть не відображати реальної ситуації, оскільки далеко не всі випадки стають відомими. До того ж, на динаміку може впливати масштабна інформаційна кампанія, яку нещодавно було проведено в регіоні. Тим не менш, дані можуть вказувати на певні тенденції, особливо щодо правозастосування. Наявна звітність в Україні здебільшого стосується саме домашнього насильства, тож далі ми використовуватимемо саме цей термін.

За даними Управління сім’ї, молоді та масових заходів у Донецькій області, кількість скарг за перші дев’ять місяців 2020 року вже встигла значно перевищити показники за увесь 2019 рік. Схожа ситуація, за підрахунками Департаменту соціального захисту, спостерігалася й у Луганській області. Прикметно, що частка звернень від жінок на Луганщині нижча (78–82 % проти 91–92 % у сусідньому регіоні), тоді як чоловіки скаржаться частіше (16–21 % проти 7–9 %).

ІНФОРМАНТИ

В областях налагоджена досить розгалужена інституційна система з протидії та запобігання домашньому та ґендерно-обумовленому насильству: від спеціалістів із політики на рівні місцевих громад до регіональних координуючих органів. Ми зупинилися лише на декількох із них. Найважливішим джерелом стала Національна поліція України, яка отримує переважну кількість скарг та має в розпорядженні низку інструментів для інтервенції, серед них:

а) складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 173–2 КУпАП із санкцією у вигляді штрафу, громадських робіт чи адміністративного арешту;

б) винесення термінових заборонних приписів на 10 днів (довше обмеження — уже в через суд);

в) взяття кривдників на профілактичний облік;

г) відкриття карної справи (наприклад, після триразового порушення заборонного припису).

Порівняльна статистика (див. Таблицю 1) не тільки ілюструє загальний тренд на зростання, але й унаочнює особливості практики поліцейських установ. Зокрем, привертає увагу Торецьке відділення з екстраординарним приростом за всіма індикаторами. Також можна спостерігати, що на Донеччині поліцейські все більш призвичаюються до складання заборонних приписів, подекуди й із 23-кратним приростом, водночас, на Луганщині і далі ігнорують цей інструмент.

Щодо центрів соціальних послуг, то вони формулюють свою діяльність як таку, що включає превенцію (у т.ч. рецидивів), інформаційно-роз’яснювальну роботу, надання психологічних, первинних юридичних та соціальних консультацій, а також соціальний супровід родин, що опинилися в складних життєвих обставинах. Мобільні ж бригади соціальної та психологічної підтримки, у додаток до вищепереліченого, здійснюють планові візити та термінові інтервенції у випадку загрози життю чи здоров’ю потерпілих. Бригади, що обслуговують території Торецької ВЦА, Бахмутського та Волноваського районів функціонують за підтримки міжнародних донорів, дві інші — афілійовані з центрами соціальних послуг. Хоча кількість звернень до центрів і бригад менша ніж до поліції, ці організації все ж можуть розширити розуміння проблеми своєю перспективою на неї.

Постраждалі від домашнього насильства можуть також звернутися до центрів вторинної правової допомоги, які, втім, схоже не користуються популярністю, центрів денного перебування та шелтерів (Слов’янськ, Дружківка, Рубіжне, Маріуполь тощо), яких дуже не вистачає, та кабінетів невідкладної анонімної медичної допомоги, які зазвичай розгортаються на базі гінекологічних відділень лікарень.

ПОЛЬОВІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Загальна ситуація

За словами респондентів, найпоширенішим типом насильства, з яким вони стикаються, є психологічне (приниження, цькування, переслідування, шантаж та маніпуляції). Фізичне насильство також було згадане, але майже жодного разу першим. Як пояснив один з опитуваних, люди не схильні повідомляти про такі випадки, або ж відзивають заяви пізніше. Подекуди ще й посилалися на насильство економічного характеру, пояснюючі його як приховування заробітків чи одноосібні фінансові рішення.

Серед основних чинників домашнього насильства інформанти називали високій рівень безробіття та зловживання алкоголем. Карантинні обмеження додали до того ще й загострення конфліктів через постійне перебування в замкнутому просторі. Крім того, під час пандемії жертви частіше були вимушені і далі співмешкати з кривдниками. Іншим чинником зловживань вважається низька обізнаність про свої права та механізми захисту. У Торецькій ВЦА також вказали на поширеність насильства в сім’ях із ветеранами АТО/ООС, які страждають на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Інституціональна взаємодія

Зазвичай, центри соціальних послуг та мобільні бригади повідомляють поліцію про виявлені випадки домашнього насильства, якщо (1) постраждала особа неповнолітня або недієздатна, якщо (2) насильство має ознаки кримінального характеру, або (3) за згодою потерпілої особи. Наприклад, мобільна бригада в Попасній повідомляє про всі випадки фізичного насильства. Поліція також може залучати до справи мобільні бригади та центри, якщо в цьому є потреба.

Реагування

Мобільні бригади здійснюють виїзди у випадку загрози життю або здоров’ю, час реагування варіюється від 20 хвилин у Бахмуті та Бахмутському районі до 3 годин – у Попаснянському. Під час моніторингу лише бригади в містах Бахмут та Волноваха продовжували виїздити на звернення.

За словами поліцейських, вони реагують швидше: протягом 15 хвилин у місті й до 45 хвилин – у сільській місцевості. На звернення зазвичай виїжджають підрозділи патрульної поліції, представники оперативно-слідчого відділу чи дільничні.

Особливості правозастосування в діяльності поліції

Кількість повідомлень, очікувано, не збігається з кількістю складених протоколів. Це пояснюють відмовами потерпілих писати заяви. Серед деяких поліцейських побутує думка, що правові санкції не є ефективним методом розв’язання проблеми, тож вони фокусуються на залагодженні конфлікту через бесіди зі сторонами. Також тупиковим варіантом їм здається штрафування порушників, які через нестачу коштів не можуть заплатити, отже, скоюють ще одне правопорушення. Піднімалося питання неврегульованості місця перебування кривдника під час дії заборонного припису, що в деяких випадках може викликати сумніви в доцільності його складання. В Авдіївці ж зазначили: той факт, що кривдникові нема куди йти цілком може зіграти на його користь, бо потерпілі більш схильні його пробачити та дозволити повернутися. Поліцейські Волноваського відділу жаліються на протидію прокуратури, яка вимагає від них проведення експертизи в кримінальних провадженнях, тоді як найближчий центр розташований в Слов’янську.

Вплив карантину

Центри соціальних послуг зафіксували стрибок у кількості звернень та наданих послуг: більше консультацій у Бахмуті, підвищена увага до соціального супроводу в Бахмутському районі, фокус на програмах з інформування та превенції в тому ж Бахмуті та Ясинуватському районі. Здебільшого центри переключилися на консультування телефоном або онлайн. Хоча Торецький центр зупинив прийом, але здійснює візити, а у Волновасі консультації проводять просто неба.

Схожим чином карантин вплинув і на функціонування мобільних бригад: більшість із них працює онлайн або телефоном. Водночас не всі випадки насильства вдається встановити, бо (1) деякі люди надають перевагу «живому» спілкуванню, (2) тимчасово призупинені моніторингові візити.

Поліцейські не вказували на суттєві зміни у своїй роботі, за винятком більшої уваги до превенційних заходів в Авдіївці та збільшення кількості звернень і складених термінових приписів у Бахмутському відділі.

Заявлені перешкоди в діяльності з протидії та запобігання насильству

Відсутність кризового центру для жінок (шелтеру) у Бахмуті та Авдіївці.
Відсутність центру матері та дитини в Торецьку.
Нестача кадрів: психолога (Торецький ЦСП), юриста (Бахмутська районна бригада), поліцейських у Волноваському відділі та Торецькому відділені.
Відсутність або нестача транспортних засобів та палива (Торецький, Волноваській, Попаснянській ЦСП; Бахмутська района бригада; Волноваський відділ НПУ).
Відсутність засобів самозахисту в мобільних бригад у випадках зіткнення з агресивними чи інтоксикованими кривдниками.
Низька обізнаність поліції щодо використання заборонних приписів.
Відсутність дієвих засобів та інструментів роботи зі злісними кривдниками в центрів та бригад.
Відсутність транспортного сполучення між Авдіївкою та судом у Селидовому.

Цей матеріал став можливим завдяки значній підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Відповідальність за зміст лежить на «Право на захист» і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Нам важливо отримати відгук про цей матеріал, особливо від представників влади і НДО. Будь ласка, заповніть коротку форму за посиланням. Це займе менше хвилини вашого часу. Дякуємо!

16.11.20

Голові Комітету Верховної Ради України з питань бюджету

Юрію Арістову

Міністру розвитку громад та територій України

Чернишову Олексію

Прем’єр-міністру України

Денису Шмигалю

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

Ми, громадські організації, що опікуються питаннями захисту і дотримання прав внутрішньо переміщених осіб та осіб, які постраждали у зв’язку із збройним конфліктом, звертаємося до Вас з приводу значного скорочення фінансування житлових програм для внутрішньо переміщених осіб на 2021 рік.

Відомо, що вирішення житлових проблем внутрішньо переміщених осіб було одним з найгостріших питань, які виникли після початку збройного конфлікту у 2014 році, і залишається таким наразі.

Відсутність житла безпосередньо впливає на повноцінну інтеграцію переселенців у приймаючі громади та облаштування свого життя. Окрім того, часто це є основною причиною їхнього повернення на тимчасово окуповані території України, що таким чином ставить під загрозу їхню безпеку і життя.

Зважаючи на це, забезпечення належного фінансування житлових програм для переселенців не лише сприятиме реалізації їхнього конституційного права на житло, а й створить для них умови забезпечити собі гідне життя.

Водночас, в проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (реєстр. № 4000), який був прийнятий у першому читанні 5 листопада, відсутнє фінансування двох найвагоміших програм забезпечення житлом ВПО, а саме – програми “Доступне житло” та програми пільгового кредитування учасників АТО та ВПО.

Програма «Доступне житло» передбачає забезпечення переселенців житлом шляхом надання державної підтримки у вигляді сплати державою 50% вартості будівництва (придбання) житла та/або пільгового іпотечного житлового кредиту з можливістю отримання переселенцем додаткового кредитування в банку для сплати частини вартості будівництва (придбання) доступного житла, що перевищує розмір державної підтримки.

Програма пільгового кредитування учасників АТО та ВПО передбачає надання переселенцям пільгового державного кредиту для придбання квартири у багатоквартирному житловому будинку або одноквартирного житлового будинку з відсотковою ставкою у розмірі 3% річних, а для військовослужбовців – з початку і до закінчення особливого періоду; резервістів та військовозобов’язаних – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби – безвідсотково.

Обидві програми реалізуються Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву.

У 2018 та 2019 роках законами України про державний бюджет на відповідні роки було передбачено фінансування програми «Доступне житло» у розмірі 100 млн. грн., а у 2019 році була ухвалена Постанова Кабінету Міністрів України № 980 від 27.11.2019, якою був затверджений порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання пільгового довгострокового державного кредиту внутрішньо переміщеним особам, учасникам АТО та/або учасникам ООС на придбання житла, що дозволило забезпечити фінансування програми надання кредиту під 3% річних.

Фінансування програми «Доступне житло» було передбачено також і у 2020 році, однак у зв’язку зі змінами до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що були прийняті у квітні цього року, фінансування цієї програми було повністю скорочене, а державних видатків на програму пільгового кредитування ВПО та учасників АТО/ООС у 2020 році не було передбачено взагалі.

Судячи з проєкту Закону України “Про державний бюджет України на 2021 рік”, фінансування обох програм забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб у 2021 році не передбачається.

Втім, внутрішньо переміщені особи зацікавлені взяти участь у вказаних програмах. Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, лише у черзі на участь у програмі «Доступне житло» перебувають 16 тис. громадян.

Саме тому, ми, громадські організації, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих від конфлікту осіб, звертаємося до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, голови Уряду та Міністра розвитку громад та територій України щодо фінансування житлових програм для внутрішньо переміщених осіб у 2021 році.

Ми просимо при підготовці проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» до другого читання, врахувати потребу фінансування зазначених вище житлових програм – програми пільгового житлового кредитування учасників АТО і ВПО під 3% річних та програми «Доступне житло».

БФ “Право на захист”

Центр прав людини ZMINA

Кримська правозахисна група

Благодійний фонд Восток SOS

Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

ГО “КРИМСОС”

ГО “Донбас-СОС”

БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез“

Читайте також:

13.11.20

Комітет Верховної Ради України

з питань організації державної влади,

місцевого самоврядування,

регіонального розвитку та містобудування

СПІЛЬНЕ ЗВЕРНЕННЯ

У зв’язку зі створенням Робочої групи з опрацювання та підготовки до другого читання проекту Закону України про адміністративну процедуру (реєстр. № 3475) просимо врахувати наступні наші зауваження щодо законопроекту.

Закони України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначають процедуру визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та процедуру визнання особою без громадянства, кожна з яких має свої особливості, пов’язані з вразливістю шукачів притулку та недокументованих осіб без громадянства (далі – ОБГ). Частина положень законопроєкту №3475 не враховує цих особливостей, а деякі положення законопроєкту прямо суперечать цим законам, що призведе до проблем у правозастосуванні.

1.Наприклад, частина третя статті 19 законопроєкту вимагає від заявника перекладу документів, які ним надаються на іноземній мові, що суперечить статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який зобов’язує державний орган перекладати документи, що надаються заявником під час звернення за визнання ОБГ.

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» також не вимагає від шукача захисту надавати переклад документів, які підтверджують його переслідування і не передбачає алгоритму дій ДМС в разі його відсутності. Натомість проєкт пропонує адміністративному органу призупиняти справу за відсутності такого перекладу.

Водночас Держава має забезпечити необхідну допомогу з перекладу протягом усього процесу визнання біженцем (або особою, яка потребує додаткового захисту) та визнання особою без громадянства, що рекомендовано Агентством ООН у справах біженців (УВКБ ООН), і без чого імплементація Конвенції про статус біженців 1951 року та Конвенції про статус осіб без громадянства 1954 року неможлива.

2. За проєктом закону, коло підстав для відмови адміністративним органом у розгляді заяви про звернення за захистом в Україні (заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) і про визнання особою без громадянства суттєво розширюється, що може позбавити ці категорії доступу до процедури (стаття 42 передбачає перелік заяв, що не підлягають розгляду, а стаття 40 – залишення заяви без руху). Наприклад, сьогодні відмовити у прийнятті заяви про звернення за захистом в Україні за діючим законом можна тільки у двох випадках: якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем. Додаткові підстави для відхилення заяв у цих процедурах, призведуть до різного правозастосування компетентними органами, плутанини та порушень прав шукачів притулку і ОБГ.

3. Проєкт не завжди здатний захистити права шукача притулку і ОБГ, адже скористатися процедурними гарантіями і можливостями для захисту ними своїх прав під час адміністративного провадження через особливу вразливість цих категорій фактично неможливо без представництва. При цьому, проєкт не передбачає внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», а за чинного регулювання доступ до правової допомоги шукачів захисту є суттєво ускладненим.

4. Особлива вразливість шукачів захисту та ОБГ вимагає особливого підходу до доказування та оцінки заяви про захист та про визнання особою без громадянства. Цей підхід розтлумачений у п.п. 196, 197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця за Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року, і відповідно п.п. 83-107 Керівництва УВКБ ООН із захисту осіб без громадянства. Натомість вимоги до доказів та доказування, викладені у проєкті, не враховують зазначених рекомендацій, що може призвести до порушення прав цих категорій осіб.

5. Багаточисельні процесуальні положення, які містяться у вказаному законопроекті можуть отримати пріоритет над положеннями спеціальних законів і здатні призвести до існування одночасно двох алгоритмів роботи компетентних органів, що у свою чергу призводитиме до різного правозастосування та порушення наступних гарантій захисту шукачів притулку та осіб без громадянства:

гарантії подання заяви неписьменними особами або особами, які мають фізичні вади;

право подати заяву та документи, що обґрунтовують необхідність надання захисту, рідною мовою та обов’язок органів ДМС та інших державних органів залучити перекладача / право особи, яка звертається щодо визнання ОБГ, на перекладача та переклад документів;

порядок подання заяви про звернення за захистом в Україні особою, яка незаконно перетнула державний кордон України;

порядок дій органів ДМС та інших державних органів у випадку звернення за захистом або про визнання особою без громадянства дитини, розлученої із сім’єю;

право подати заяву про звернення за захистом в Україні особою, у якої відсутні документи, що посвідчують особу, або такі документи є фальшивими, та порядок подальшого розгляду такої заяви;

вичерпний перелік підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

гарантії розгляду заяви про визнання особою без громадянства за відсутності в заявника доказів, зокрема особливості опитування родичів, сусідів або інших осіб тощо.

Враховуючи вказане просимо розглянути наступну пропозицію до проєкту:

Частину 2 статті 1 проєкту доповнити пунктами 6 та 7 відповідно, виклавши їх в такій редакції:

«6) подання та розгляду заяви про визнання біженцем або особою , яка потребує додаткового захисту, прийняття рішення за цією заявою та його оскарження, прийняття та оскарження рішення про втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

7) розгляду заяви про визнання особою без громадянства відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства».

Ірина Алексєєва, благодійна організація “Благодійний фонд “Право на захист”
Марина Курочкіна, Громадська організація “ДЕСЯТЕ КВІТНЯ”
Наталія Гуржій, Благодійна організація “Благодійний Фонд “РОКАДА”
Альберт Пірчак, Міжнародний Фонд Охорони Здоров’я та Захисту Довкілля
Максим Буткевич, Проєкт “Без кордонів”

12.11.20

Відео «Обличчя безгромадянства. Роми» є кінцевим у нашому циклі «5 історій – 5 облич безгромадянства». В той самий час, до кінцевого результату – повного подолання явища безгромадянства, все ще далеко.

У ролику розповідається історія двох чоловіків: Маркуса та Йосипа, які все своє життя живуть без документів і є особами без громадянства.

Пропонуємо Вам переглянути цю історію

Більш ніж 35 тисяч осіб в Україні все ще живуть без документів. Вони з нетерпінням чекають на той самий момент, коли особисто відчують, що таке «бути громадянином».

БФ «Право на захист» на підтримку всесвітньої кампанії УВКБ ООН із подолання безгромадянства #IBelong (#ЯІсную) розповідає 5 історій людей, які стикнулися з проблемою безгромадянства в Україні. Насправді ж таких історій тисячі по всій країні. І всі вони об’єднують зовсім різних людей, які через певні обставини живуть без документів. Ми хочемо, аби на проблему цих людей звернули увагу та допомогли її розв’язати!

10.11.20

5 листопада 2020 року БФ “Право на захист” провели вебінар для спеціалістів і адвокатів системи безоплатної вторинної правової допомоги північної та південної частин Донецької області.

До участі у онлайн-заході долучилися консультантка судового провадження Софія Марченко, регіональний юрист в м. Слов’янськ Дмитро Ганич, консультант судового провадження Леонід Серафимович, регіональний юрист в м. Бахмут Євген Федорінов та регіональна юристка в м. Маріуполь Дар’я Субботіна.

Під час дискусії, що тривала майже 2 години, колегами було піднято низку важливих та актуальних тем, а саме:

про земельні права, можливості та алгоритм безкоштовного отримання земельних ділянок, позасудовий та судовий методи вирішення земельних спорів;

проблемні моменти у ході виконання судових рішень з виплати заборгованості по пенсії, законодавчі акти та постанови уряду, які регулюють це питання;

реалізація закону про надання матеріальної допомоги або компенсації за зруйноване житло від надзвичайної ситуації, спричиненою збройною агресією Російської Федерації;

захист прав боржників за кредитними зобов’язаннями, їх відповідальність у разі невиконання умов надання кредиту та відповідні дії надавачів позик;

порядок перетину КПВВ на період дії карантинних обмежень.

Після доповідей експертів учасники отримали можливість задати їм свої питання, серед яких були і питання щодо таких складних ситуацій як перетин кордону незаконно через російський кордон у зв’язку з закриттями КПВВ і проблеми у оформленні земельних ділянок у зв’язку з реформою децентралізації.

Доступний відеозапис вебінару

Захід був проведений юристами БФ «Право на захист» в межах співпраці благодійного фонду з БВПД, за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні.

09.11.20

Зоя Єгорівна народилася в 1954 році. Жінка мешкала в Луганську та працювала в теплицях. Але так було лише до 2014 року. Коли почався конфлікт на Сході, жінка прийняла рішення тікати на підконтрольну Уряду України територію. Під час цього Зоя Єгорівна й втратила паспорт. Повертатися до Луганська та шукати його там на той момент було небезпечно.

Жінка намагалася поновити паспорт самостійно, але в міграційній службі їй завжди відмовляли, оскільки в неї не було жодних документів. Зоя Єгорівна не мала ані рідних, ані близьких, які б могли підтвердити її особу. Відповідно до Закону України «Про громадянство України», жінка не може підтвердити своє громадянство, оскільки вся інформація про місце проживання та роботу залишилася на окупованій території.

Зоя Єгорівна готова продовжувати боротися за свій паспорт, тому що це є життєво необхідним для неї.

“Я маю проблеми зі здоров’ям, але через відсутність документів не можу навіть пройти курс лікування та оформити інвалідність”.

Наразі Зоя Єгорівна проживає у знайомих, які прихистили її. Жінка продовжує вірити в те, що колись все ж таки настане день, коли вона буде тримати в руках свій паспорт. Так вона сказала нашим колегам.

09.11.20

Президенту України

Володимиру Зеленському

Голові Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій

Сергію Бабаку

Прем’єр-міністру України

Денису Шмигалю

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

Ми, громадські організації, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих від конфлікту осіб, звертаємося до Вас з приводу фінансування програм та заходів забезпечення доступу до українською освіти дітей та молоді з тимчасово окупованих територій на 2021 рік.

В червні Президентом України було ініційовано зміни до закону України “Про вищу освіту”, які передбачали можливість вступу абітурієнтів з тимчасово окупованих територій Криму, Донецької та Луганської областей до будь-якого закладу вищої та професійно-технічної освіти в Україні, а також можливість скористатися правом на безоплатне навчання зі стипендіальним забезпеченням на підготовчих курсах закладів вищої освіти тривалістю до одного року. Верховна Рада України підтримала ініціативу Президента 310 голосами “за”.

Президент України та Парламент виконали свою задачу по формуванню державної політики щодо збереження зв’язків з молоддю на окупованих територіях та забезпечення їхнього доступу до українського освітнього простору. Наразі вся відповідальність за реалізацію Закону покладена на Уряд України, зокрема, на Міністерство освіти та науки України (МОН).

Втім, вступна кампанія-2020 показала, що за відсутності належного і вчасного інформування вступників та їхніх батьків будь-які позитивні законодавчі зміни не можуть бути реалізовані належним чином. Саме тому, цьогоріч вступники з окупованих територій зайняли лише 1/6 частину від передбачених квотою для вказаної категорії бюджетних місць та переважно вступили до дуже обмеженого переліку закладів вищої освіти, в яких існували освітні центри минулого року.

Якщо спрощений механізм вступу молоді з окупованих територій до будь-якого закладу вищої освіти було можливо реалізувати вже цього року, то нова норма, визначена Статтею 44 Закону України про впровадження підготовчих курсів при університетах для дітей та молоді з тимчасово окупованих територій мала почати діяти з 2021 року. Такі підготовчі курси мали стати не тільки підготовкою абітурієнтів до навчання за українськими освітніми програмами, а їх адаптація до життя поза пропагандою та тиску окупації, що є справжньою реалізацією політики безпечної реінтеграції вже починаючи з січня 2021 року. Підготовчі курси могли стати реальним інструментом доступу до освіти дітей та молоді з окупованих територій, які вже 7 років не мають доступу до вивчення історії України, української мови та літератури, мають побоювання щодо цькування і сприйняття їх студентами з інших регіонів України.

Однак, при підготовці бюджетних запитів (за інформацією сайту МОН) для формування проекту бюджету на 2021 рік Міністерством освіти і науки України не передбачено фінансування підготовчих курсів (Державний бюджет України: програма 2201250 “Підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників, керівних працівників і спеціалістів харчової, переробної промисловості та агропромислового комплексу, медичних та фармацевтичних кадрів”). Повністю відсутнє фінансування на організацію і проведення інформаційної кампанії, та підтримку Урядової гарячої лінії для вступників в заклади освіти (Державний бюджет України: програма 2201260 “Загальнодержавні заходи у сфері освіти”).

Ще в лютому 2020 року в Бюджетній декларації на 2020-2022 роки, МОН передбачало на фінансування підготовчих курсів, гарячої лінії та інформаційної кампанії 60,5 млн, що становило 0,16% бюджету МОН.

Проте, станом на сьогодні, саме ці програми МОН було скорочено повністю – до 0 грн. Це означає на практиці, що керівництво Міністерство освіти та науки України свідомо саботує виконання положень діючого Закону України «Про вищу освіту», позбавляючи дітей з окупованих територій можливості підготуватися до навчання та вступити в заклади вищої та професійно-технічної освіти на підконтрольній українському Уряду території.

Повна відмова Міністерства освіти і науки України виконувати закон та впроваджувати ініційовану Президентом України та Парламентом політику по відношенню до дітей та молоді з окупованих територій призведе до подальшої інтеграції в культурний і освітній простір Російської Федерації. Цілеспрямована відмова інформувати жителів тимчасово окупованих територій про можливості, які надає Україна для них і їхніх дітей, є недалекоглядною, а за результатом – злочинною, такою яка шкодить загальнодержавним процесам реінтеграції та деокупації.

Ми, громадські організації, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих від конфлікту осіб, вимушені звертатися до Президента України, парламентського комітету та голови Уряду, у зв’язку з відмовою представників МОН від будь-якого діалогу з громадськими організаціями та ініціативами. Ми просимо вас, при доопрацюванні Проекту Закону про Державний бюджет України на 2021 рік, врахувати потребу фінансування підготовчих курсів для абітурієнтів з тимчасово окупованих територій на виконання норм діючого законодавства та підтримати інші заходи для реінтеграції молоді з ТОТ.

Сподіваємось на те, що ініційовані Президентом України та підтримані Верховною Радою України закони не будуть залишатися лише словами на папері та у виступах з трибуни, а будуть підтверджені відповідними діями та будуть обов’язковими для всіх органів виконавчої влади, включно з Міністерством освіти та науки.

09 листопада 2020

БФ “Восток SOS”

Центр прав людини ZMINA

Центр громадянської просвіти “Альменда”

ГО “Донбас СОС”

Кримська правозахисна група

Громадська організація “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

БО БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

ГО “КРИМСОС”

БФ “Право на захист”

Освітній будинок прав людини у Чернігові

Асоціація УМДПЛ

ГО “М’АРТ”

Центр гуманістичних технологій “Ахалар”

ГО “Вектор прав людини”

ГС “Українська Гельсінська спілка з прав людини”

Дім Прав Людини Крим

Регіональний Центр Прав Людини

Харківський інститут соціальних досліджень

07.11.20

Найефективнішим способом розв’язання проблем в умовах конфлікту світова практика визнає діалоги між усіма його учасниками. Це завжди непростий і розтягнутий у часі процес, утім у довгостроковій перспективі він дає змогу досягати консенсусу. Нещодавно БФ «Право на захист» розпочав вкрай важливий проєкт «Діалоги». За участі професійних фасилітаторів (ці люди модерують діалог) учасники дискутують про різні аспекти екологічної ситуації в Донецькій та Луганській областях: затоплення шахт, просідання ґрунтів, викиди шахтного газу тощо. Наразі відбулося шість діалогів і кожна така зустріч допомагає людям по обидва боки лінії розмежування не лише слухати, а й чути один одного для розв’язання спільних проблем.

«Я впевнена, що тільки інклюзивний діалог може призвести до сталого миру. Залучення якомога більшої кількості сторін до процесу примирення дасть змогу почути та взяти до уваги думки людей із різними та навіть полярними поглядами на ситуацію, що вкрай необхідно для стійких соціальних взаємовідносин», — наголосила координаторка проєкту Наталія Проскуренко.

Поза формальними переговорами, які відбуваються за участі представників світових політичних гравців, є низка діалогових ініціатив, які покликані шукати вирішення ситуації з конфліктом на Донбасі. Адже, перебуваючи у своїй інформаційній бульбашці, політики часом втрачають зв’язок із простими людьми та не відчувають їхніх потреб, а нагальні проблеми часто зникають із порядку денного переговорів на високому рівні. Неформальні ж миротворчі діалоги існують для створення зв’язків між громадянами з різним ступенем впливу на процеси, які відбуваються в державі.

Екологічні проблеми майже завжди відкладені в часі. Інколи непомітні одразу, вони не привертають багато уваги, утім можуть мати дуже відчутні наслідки. Саме такі ризики є в постраждалих від конфлікту Донецькій і Луганській областях. Закриття й затоплення шахт на підконтрольній і непідконтрольній уряду України території можуть становити неабияку небезпеку для водоймищ, грунтів і атмосферного повітря, та найбільше — для здоров’я місцевих жителів.

Розв’язвати ці проблеми потрібно вже зараз. Тому учасники нашого діалогового проєкту, які є експертами у сфері екології, намагаються виробити рекомендації зі спільних дій з обох боків лінії розмежування для запобігання екологічній катастрофі.

Фахівці у сфері екології, залучені до проєкту, зауважують: «Упродовж довгого часу розвиток нашої країни характеризувався незбалансованим споживанням природних ресурсів, низьким пріоритетом екологічних питань. Першопричиною екологічних проблем України є переважання техноекосістем із ресурсо- та енергоємними галузями промисловості, які негативно впливають на довкілля. Вугледобувні регіони України мають високий показник промислових об’єктів: гірничодобувних та переробних, металургійних, енергетичних, хімічних тощо. Ці райони є також найбільш густонаселеними. На територіях, де проводяться гірничодобувні роботи проживають приблизно 20 % населення держави, а обсяг житлової забудови за останні роки досяг 30 %.

Інтенсивне і тривале використання мінеральних ресурсів у вугільних басейнах України призвело до суттєвих екологічних змін у довкілля. Основними чинниками впливу є: висока концентрація гірничодобувних компаній на незначній території, високий рівень виробленості більшості родовищ і брак фінансування діяльності. Масове й майже одночасне закриття вугільних шахт і знищення відповідної інфраструктури, пов’язані з бойовими діями, значно порушили екологічний баланс, у свою чергу призвело до небезпечних екологічних змін на території площею майже 30 тис. км2. Головними технічними та екологічними проблемами є: знищення підстильної поверхні й рослинного покриву в результаті вибухів і застосування військової техніки; затоплення шахт і прилеглої території та можливість відтоку мінералізованою шахтної води на поверхню з утворенням затоплених ділянок; забруднення ґрунтових вод; майже повне припинення функціонування очисних споруд та пошкодження сховищ радіоактивних і токсичних відходів; забруднення атмосфери й літосфери хімічними продуктами, які утворюються внаслідок вибухів боєприпасів. У результаті бойових дій, що тривають на великих територіях Східної України, немає практичної можливості проведення екологічного моніторингу техноекосістем промислових комплексів вугледобувних підприємств.

Зараз Донбас як аномальна техноекосістема за умови масового затоплення шахт (до 70 %), яке прискорилося з початком збройного конфлікту з 2014 року, перебуває в стані регіонального переважно некерованого підйому рівнів підземних вод, просідання територій і погіршення екологічних параметрів техноекосістеми промислових комплексів вугледобувних підприємств».

06.11.20

Цього року до Благодійного Фонду «Право на захист» звернулася жінка, яка просила допомоги другові її чоловіка, який досі проживав з паспортом громадянина СРСР та не отримав паспорт громадянина України.

У березні 2020 року наші співробітники зконтактували з цим чоловіком.

Як з’ясувала адвокат фонду, його ім’я Павло М. Він народився в Грузії, звідки у 1977 році переїхав до Харкова. У 1990 році йому видали паспорт громадянина СРСР зразка 1974 року.

Після розпаду Радянського Союзу, у 1993 році уповноваженими органами Міністерства внутрішніх справ України до його документу, що посвідчує особу було внесено напис «громадянин України». Однак, чоловікові до цього часу так і не вдалося отримати паспорт громадянина України.

Пан Павло мешкає у хоспісі. Нещодавно йому ампутували ногу і він потребував негайної допомоги, яку фактично неможливо отримати без дійсних документів.

Після детального вивчення ситуації, адвокат БФ «Право на захист» допомогла чоловікові з підготовкою документів для звернення до Державної міграційної служби України (далі – ДМСУ) з заявою про встановлення належності до громадянства України. Було здійснено спільний виїзд з працівниками ДМСУ Індустріального району міста Харкова до хоспісу для прийняття у Павла цієї заяви та доданих до неї документів. Після проходження вищезазначеної процедури пан Павло отримав довідку про реєстрацію особи громадянином України.

Відтак, Павло зі сльозами неприхованої радості на очах нарешті отримав довгоочікуваний паспорт громадянина України.Відтепер він має змогу користуватися соціальними, економічними, пенсійними та всіма іншими видами громадянських прав та свобод.

В результаті узгодженої співпраці БФ «Право на захист» з працівниками ГУ ДМСУ у Харківській області та завдячуючи неймовірним зусиллям та людяності керівництва Індустріального районного у м. Харкові відділу ГУ ДМСУ у Харківській області – Костроміної Лариси Володимирівни та Рибалко Юлії Вікторівни, які зробили майже неможливе, виконавши всіх необхідні дії, аби допомогти Павлові отримати паспорт громадянина України.

Фонд висловлює щиру вдячність працівникам ГУ ДМС України у Харківській області за ефективну взаємодію та результативну співпрацю у сфері скорочення безгромадянства!