Як і велика частина наших співвітчизників-переселенців, які проживали на Донеччині та Луганщині, Лідія була вимушена покинути рідну Горлівку в 2014 році через початок бойових дій. Опинитися за сотні кілометрів від свого дому – це нелегке випробування, особливо для людини, якій вже за 60.
Спочатку жінка мешкала в модульному містечку в Кривому Розі. Через важкі умови проживання (влітку температура повітря перевищувала 38 градусів), жінка вимушена була знову шукати собі новий дім. Так вона й познайомилася з місцевою командою БФ «Право на захист».
У 2016 році монітор фонду Олена Пазенко допомогла Лідії переселитися до гуртожитку в смт Софіївка. Там жінка проживала наступні три роки. Але скромної пенсії не вистачало, аби сплачувати високу вартість комунальних послуг. Лідія вимушена була повернутися до модульного містечка. Згодом жінка намагалася знайти житло в містах Покров та Жовті Води, але всі ці спроби виявилися марними.
Проте Лідія не зневірилася й одного разу наша колега запропонувала податися на отримання тимчасового житла в гуртожитку в Кривому Розі. Перший поверх будівлі було реконструйовано завдяки зусиллям Український фонд соціальних інвестицій – УФСІ та місцевої влади.
До відкриття місця компактного проживання (МКП) лишався тиждень. Жінці ще потрібно було зібрати пакет документів, а багато переселенців вже їх здали – спершу здавалося, що нема на що сподіватися. Однак, завдяки допомозі наших колег, всі необхідні документи було зібрано та подано протягом одного дня.
«Заяви від переселенців на отримання тимчасового житла розглядає комісія, яка визначає пріоритетність за допомогою бальної системи. Пані Лідія була затверджена комісією та отримала 1-кімнатну квартиру в гуртожитку квартирного типу. Тож наголошуємо, що будь-хто з внутрішньо переміщених осіб має право подати документи та стати на чергу на отримання тимчасового житла, навіть якщо відомо, що кількість людей в черзі перевищує кількість квартир»,
– зазначає керівниця Дніпровсько-Запорізького офісу БФ «Право на захист» Мирослава Сущенко.
Наша колега Олена Пазенко з теплом розповідає про нещодавню зустріч з Лідією:
«Нещодавно, під час моніторингового візиту до МКП, ми розговорилися з пані Лідією про її бездоганну українську мову і…з’ясувалося, що її доньки закінчили факультет української філології, а старший брат пані Лідії – відомий український поет Леонід Талалай, твори якого вивчають в школі. Пані Лідія – світла людина і дуже скромна! Я дуже радію, що наші зусилля були не марними, радію, що бачу, як сяють її очі – такі моменти дають надію, що згодом кожна людина, яка вимушена була покинути домівку, обов’язково матиме свій дім!»
Сьогодні Лідія нарешті щаслива та звикає до життя у своїй новій домівці.
Ми щиро раді, що ця історія обернулася успіхом. Бажаємо Лідії більше ніколи не відчувати жодного дискомфорту в житті, а відчувати лише тепло, радість та щастя. Та дякуємо міській владі Кривого Рогу та Українському фонду соціальних інвестицій за допомогу у втіленні мрії Лідії в життя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: