Селище міського типу Південне (колишнє Ленінське) Торецької міської ради. Для більшості людей – це лише назва одного з тисяч інших селищ, крапка на карті країни. Про нього не пишуть у газетах, не показують сюжети на телебаченні, його не обговорюють у нескінченних ток-шоу, політики не роблять про нього гучні заяви. Нажаль, селища немає в інформаційному просторі, але воно існує у реальності і 11 з його вулиць містяться у 150 м від нульового блокпосту ЗСУ і у 50 м від непідконтрольної Уряду України території.
Співробітники Слов’янського офісу БФ «Право на захист» – керівник офісу Ірина Степанова, юрист Ганна Букрєєва та монітор Наталія Шевченко – зустрілися з мешканцями Південного під час координаційної зустрічі у м. Залізне щодо питання свободи переміщення та доступу до соціальних та медичних послуг людей, які мешкають поруч із лінією розмежування. Також у мешканців Південного була можливість поспілкуватися з представниками місцевої влади м. Залізного та м. Торецька, начальником відділу з питань надзвичайних ситуацій, представниками Цивільно-військового співробітництва Збройних сил України (СІМІС).
Блокада Південного
У грудні 2014 року для мешканців 11 вулиць Південного, де розташовано 62 будинки, у яких мешкають 185 людей, була перекрита дорога, що веде до смт. Південне. Люди опинилися у справжній блокаді. Звернення до СБУ, прикордонної служби, голови Донецької ВЦА виявилися безрезультатними: дозволу на пересування нікому отримати не вдалося.
Лише через два роки, у листопаді 2016 року, мешканці склали список всіх, хто залишився у селищі, а військові затвердили 46 осіб, яким дозволено проходити через блокпост на контрольовану Українським Урядом територію.
«Ми не знаємо, як саме обирали цих людей, можемо тільки здогадуватися, що молодих обрали, щоб могли ходити до магазину чи аптеки, а голів вуличних комітетів, щоб вирішували питання гуманітарної допомоги та представляли наші інтереси у місцевій владі. Кажуть, що зараз вирішується питання, щоб дозволити перетин блокпосту всім 185 мешканцям. Ми склали новий список, його підписав голова виконкому м. Залізне; чекаємо, коли цей список передадуть на розгляд СБУ та прикордонної служби».
«До цієї частини селища не виїжджають поліція чи пожежники, – розповідає Наталія Шевченко. – Швидку можливо викликати тільки через представника Червого Хреста, який телефонує комбату військової частини, що дислокується на блокпості, і тільки він дозволяє пропустити лікарів. Чекати доводиться довго, іноді швидка допомога не встигає доїхати. Трапляється, що за медичною допомогою люди звертаються до військових медиків і вони не відмовляють у допомозі. Якщо мешканця немає у списку тих, кому дозволено проходити блокпост, а йому терміново необхідно у лікарню, його не випустять».
Як зазначила керівник Слов’янського офісу БФ «Право на захист» Ірина Степанова, під час зустрічі вдалося домовитися з комбатом про можливість погоджування візитів до Південного медичних працівників, поліції, МНС та гуманітарних організацій без тривалої перевірки з боку СБУ та інших органів. «Ми домовилися про те, що у разі необхідності можемо телефонувати військовим і проблема оперативно буде розв’язуватися. Добре, що ми змогли вирішити ті питання, які залишалися проблемними протягом декількох років», – підкреслила Ірина Степанова.
Учні
Діти, які мешкають на цій території, ходять 1 км до Горлівської школи №6 пішки, адже відстань до найближчої школи на контрольованій території складає 6 км. Зрозуміло, що навіть тоді, якби діти і могли вільно перетинати блокпост ЗСУ, їм би був потрібен автобус. Міськвиконком м. Залізне розводить руками і відповідає, що коштів на придбання автобусу немає.
«Сусідський хлопець у 2015 році вступив до технікуму у м. Торецьк. Весь час ходив на заняття пішки, але через постійні обстріли та неможливість інколи перетинати блокпост він після першого курсу покинув навчання у цьому технікумі та перевівся до Горлівського технікуму».
Зруйноване і заміноване
Майже кожне домогосподарство у селищі зазнало ушкоджень через обстріли: три будинки повністю зруйновані, у багатьох пошкоджено дах, вікна, повалені паркани та сільгоспспоруди. На подвір’ях та вулицях лежать снаряди, що не розірвалися. Багато місць у Південному, навіть кладовище, заміновано, але сповіщувальних табличок про міни немає.
Якщо під час обстрілу зникає електроенергія, місцеві чоловіки ремонтують мережу самостійно, адже ремонтним бригадам в’їзд до селища заборонений.
«Ми телефонуюємо до РЕС, щоб вимкнули напругу, поки не полагодимо. Важко з опаленням і водою. У всіх будинках пічне опалення, але привезти тверде паливо немає можливості. Що робимо? Вирубуємо дерева у небезпечних місцях. З нашої точки зору небезпечних, бо ніколи не знаєш, де може буди міна. Щодо води, то через одну з вулиць проходить транзитна труба водоводу Горлівка-Торецьк. У трубі 5 дірок, з яких вже понад два роки тече вода. Частину труби, яка виходить на неконтрольовану територію відремонтували ремонтні бригади з Горлівки, а частина труби, що відноситься до Торецька, не ремонтується, бо немає доступу до ділянки. Вода технічна, інколи зеленого кольору та з неприємним запахом, затоплює городи та будинки. Вже утворилося невелике озеро».
«З нашою допомогою представники влади написали листа до Спільного центру з контролю та координації задля гарантії безпеки доступу до аварійної ділянки, – зазначила Ганна Букрєєва, юрист БФ «Право на захист». – Також для мешканців Південного була проведена безоплатна групова юридична сесія щодо документування фактів зруйнованого житла, отримання свідоцтва про смерть українського зразку.[boc_img_gallery fixed_size=”yes” img_hover_effect=”2″ image_ids=”4550,4551,4552″]