17 грудня Європейський суд із прав людини затвердив план майбутньої обробки ним тисяч заяв від осіб, які висунули скарги проти України чи Росії або обох країн у зв’язку з конфліктом на Сході Україні.
До заяв додаються звинувачення про затримання осіб одною або іншою державою-учасницею конфлікту, самопроголошеними Донецькою та Луганською народними республіками та про знищення житла під час воєнних дій.
Ключовим питанням, яке має бути визначено в цих заявах, є те, чи має Україна чи Росія юрисдикцію щодо питань, що розглядаються, у відповідності зі статтею 1 Європейської конвенції з прав людини (Обов’язок поважати права людини).
Наразі Суд очікує рішення у цьому питанні у відповідній міждержавній справі «Україна проти Росії» (щодо Східної України) (справа № 8019/16), в якій Уряд України висуває різноманітні скарги проти Уряду Російської Федерації.
Для заощадження якомога більше часу, Суд вирішив, що будь-які відповідні індивідуальні справи, які не були оголошені неприпустимими чи вилучені з самого початку, будуть передаватися відповідному Уряду-респонденту або Урядам для зауважень паралельно з міждержавною справою.
Отримавши у відповідь зауваження Урядів та заявників, Суд має намір зафіксувати відкладення кожної справи до винесення рішення у міждержавній справі, задля того, щоб ці документи були повними та готові до прийняття та винесення рішення, як тільки стане можливо.
Юлія Трало, координатор з питань надання правової допомоги БФ «Право на захист», роз’яснює, чому заява ЄСПЛ дуже важлива як для держави, так і для індивідуальних заявників:
«Як було зазначено, наразі до Європейського суду надійшло орієнтовно 4 тисячі індивідуальних скарг, в яких заявники скаржаться на порушення їхніх прав у зв’язку з подіями в Криму та на Сході України. Заявники скаржаться на порушення їхніх прав як Україною, так і Російською Федерацією або ж обома державами. Отже, очевидно, Європейський суд прийняв рішення розглянути міждержавні скарги (5 скарг, поданих Україною) для того, щоб у подальшому, розглядаючи індивідуальні скарги, не повертатися щоразу до вирішення одних і тих же питань.
Власне, як бачимо з прес релізу, головним питанням, вирішення якого ставить собі ЄСПЛ за першочергову мету у цих справах, є вирішення питання юрисдикції. Простими словами – яка з держав (або обидві з них) у якій мірі відповідальні за порушення тих чи інших прав людини.
У людей, що постраждали від подій на Сході України та в Криму, які вже направили скарги до Європейського суду, виникає резонне питання: що тепер буде відбуватися з їхніми скаргами. Суд зазначає, що всі скарги, які вже надійшли, будуть опрацьовуватись у звичайному режимі й направлятися визначеним Державам-відповідачам для висловлення зауважень. Однак розгляд кожної індивідуальної скарги буде розпочато лише після винесення Судом рішення у міждержавних спорах.
Водночас варто звернути увагу, що зазначене рішення Суду жодним чином не обмежує заявників, які тільки готуються подавати скарги, – вони також будуть прийматися.
Разом з цим, варто зважати, що зазначена процедура буде поширюватися лише на скарги, які не були визнані неналежними або вилученими. Зокрема, у прес релізі вкотре вказується на результати розгляду індивідуальних скарг у справі «Лісний ти інші проти України та Росії», які були визнані неналежними. Нагадаємо, що у цих скаргах, які стосувалися зруйнованого житла під час збройного конфлікту на Сході України, заявниками не було надано доказів володіння цим майном, так само, як і підтверджень його руйнування, зокрема, саме у звязку з конфліктом, а також не наведено причин, чому саме не вдалося надати хоч найменших підтверджень. Із тих же причин ще 1 170 скарг були визнані неналежними.
Отже, маючи намір звертатися до Європейського суду – самостійно чи за допомогою юриста – необхідно памятати, що зазвичай Суд досить «поблажливо» ставиться до питаннь надання доказів, однак їх повна, необгрунтована відсутність з високою вірогідністю призведе до визнання скарги неприйнятною.
Для того, щоб уникнути розчарування, ми радимо ретельно підійти до питання збору доказів, підтверджуючих документів та обовязково залучитися підтримкою юриста, а також з усвідомленням того, що рішення у справі може бути винесено через значний проміжок часу.
До речі, намір Європейського суду якомога швидше почати розгляд міждержавний скарг щодо подій у Криму та на Донбасі суттєво контрастує з подібними ситуаціями щодо інших країн щодо часових рамок. Зокрема, практика Суду показує, що подібні скарги розглядалися через десять і більше років після їхнього направлення.
І на додаток, перспектива розгляду міждержавних скарг у найближчий час має повпливати як на розробку відповідного законодавства в Україні так і на практику національних судів».