Раніше слово «переміщення» означало лише звичайний процес руху. Студенти переїжджали у великі міста, люди вирушали у відрядження, змінювали місце проживання за власним бажанням. 

З 2014 року слово «переміщення» в Україні асоціюється з війною, втратою дому, болем і тривогою. Внутрішньо переміщені особи живуть у постійному дисбалансі між адаптацією та надією повернутись додому.

Проблема стигматизації переселенців існує ще з початку війни 2014 року, коли на підконтрольну Україні територію приїхало багато внутрішньо переміщених осіб із Донецької та Луганської областей і Криму. 

Стигматизація – це перевага стереотипів над реальністю, а відтак, накладання негативних рис на певну верству населення й звинувачення її в наявності таких. 

Насправді стигматизувати можна будь-кого, хто має певні спільні характеристики. В нашому випадку, це довідка ВПО. Повномасштабна війна змінила багато аспектів як у розумінні цієї проблеми, так і у відносинах між переселенцями й приймаючими громадами. В першу чергу, через різке збільшення кількості переміщених осіб. По всій Україні їх налічується 5,9 мільйона*.

Дуже важливо пам’ятати, що абсолютно кожному українцю є що сказати про цю війну. Ми ніколи заздалегідь не знаємо, який саме досвід пережила людина, але маємо безумовно його поважати, для цього не обов’язково знати всі деталі історій. Страхи, втрати, тривоги й трагедії супроводжують кожного українця. 

Благодійний фонд «Право на захист» та агенція Info Sapiens провели дослідження, де проаналізували різновиди конфліктів і тригерних тем в Українському суспільстві. Фокус-групи складались із внутрішньо переміщених осіб, представників приймаючих громад і репатріантів. Усього було проведено понад 1200 інтерв’ю. 

Дослідники з’ясували, що досить частими є конфлікти щодо побутових питань. Проте зазвичай, за словами респондентів, їх вирішити легше за інші. Особливо після ближчого знайомства з переселенцями й відчуття емоцій від їхніх історій порятунку.

«Навчилися цінувати мінімальне – життя, можу плакати від радості, що всі живі, коли немає тривог, сирен. Раніше ми цього не цінували й не знали».

– (Приймаюча громада)

Конфлікти на емоціях виникають між переселенцями й приймаючими громадами, між репатріантами й рідними громадами. Люди звинувачують один одного в недовірі, неналежній поведінці та нестачі патріотизму, часто роблячи це упереджено. Такий конфлікт зазвичай не є причиною взаємної неповаги в суспільстві, а відбувається через втому і стрес. 

«Я оптиміст – негативні емоції нам не допоможуть. Одне переживання в мене є, щоб війна закінчилася. Переживаю, що рідне місто бомблять і можу лишитися без житла. У мене зараз нова робота, нове житло, нові друзі – стресу сильного немає. Є надія на повернення додому».

– (ВПО)

Утім, всі заходи, спрямовані на уникнення стигматизації й полегшення становища ВПО у суспільстві мають бути корисними не лише для переселенців, а й для місцевих громад. Саме це допоможе досягти рівності всередині суспільства й суттєво знизити кількість конфліктів.  

Також не останню роль грають громадські проєкти й соціальна реклама та інформаційний простір загалом, де мають використовуватись вірні меседжі, а не розпалюватись ворожнеча. Ідея об’єднання та компромісів, культивація взаємодопомоги як інструменту боротьби за свободу – це те, що громадяни мають бачити насамперед.

«Ми багато працюємо на місцях, розмовляємо з нашими бенефіціарами. Серед них і ВПО, й приймаючі громади. Знаємо, що є конфлікти. Але більше історій саме про позитивний досвід: як переміщені діти знайшли собі друзів у новому місті, як зовсім незнайома людина допомогла вивезти бабусю з зони бойових дій, як нові сусіди забезпечили багатодітну мати-переселенку всім необхідним для її новонародженого маля, як ВПО хочуть бути корисними на новому місці та починають допомагати іншим постраждалим від війни. Врешті-решт таких зворушливих і людяних історій, значно більше. Це результат взаємодії звичайних людей – переселенців і тих, хто приймає їх та розділяє їхні втрати!»

– програмна директорка БФ «Право на захист» Надія Ковальчук.

Як показало дослідження, в українському суспільстві є багато факторів, які допомагають громадянам об’єднуватись. Фокус на спільних інтересах, проблемах і усвідомленні культурного різноманіття як позитивної риси нації, може покращити атмосферу в громадах і зменшити ризик стигматизації переселенців. 

«Є гордість за наш народ, що ми згуртувалися, допомагаємо одне одному… Діти позитивно впливають на стан, співають патріотичні пісні, посміхаються, грають».

– (ВПО)

Попри те, що всі люди різні, громадян об’єднують одні й ті ж самі почуття, переживання за своє життя, за дітей, за воїнів, за країну в цілому. А ще – усвідомлення причетності до чогось надважливого.  Ми всі розуміємо, що від взаємодопомоги, чуйності та готовності об’єднатися, залежить спільна перемога.

*За даними дослідження Міжнародної організації з міграції (МОМ) за листопад 2022 року.