Проблема відшкодування матеріальних збитків за пошкоджене або зруйноване житло громадянам, що мешкають чи мешкали уздовж лінії зіткнення, залишається вкрай актуальною для України. Багато хто був змушений виїхати і стати внутрішньо переміщеними особами через те, що в їхні будинки влучив снаряд і їм нема, де жити. За понад 4 роки в Україні так і не створені правові механізми для розв’язання цієї проблеми, хоча жодних перепон для цього немає.
Про це говорила Еліна Шишкіна, правовий аналітик БФ «Право на захист», на прес-конференції Української Гельсінської Спілки з прав людини. Вона підкреслила: «Ми не маємо ані єдиного реєстру пошкодженого/зруйнованого майна, ані законодавчо встановленого механізму відшкодування шкоди. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» вказує, що будь-які збитки, завдані внаслідок терористичного акту, відшкодовуються коштом державного бюджету, однак, ця норма є декларативною, вона не має механізму своєї реалізації. Ми розуміємо, що коштів у держбюджеті немає. Але відповідно до практики Європейського суду з прав людини у інших категоріях справ, відсутність коштів не є приводом для невиконання державою зобов’язань щодо своїх громадян. І державі нічого не заважає хоча б розробити такий механізм».
За її словами, в українських судах різної інстанції перебуває приблизно 150 справ, частину з них веде БФ «Право на захист» (12 подані за перше півріччя 2018 року, 19 — упродовж 2017). Тенденція така, що суди ухвалюють позитивні для позивача рішення, тобто притягнення до відповідальності української сторони відповідно до ст. 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом».
Однак, розповідає Еліна Шишкіна, зараз складається тенденція, коли РФ залучена в процесі як третя сторона, це призводить до зупинення розгляду справ на невизначений термін. Окрім того, значна кількість справ ще перебуває на розгляді в касаційній інстанції. Тому жодне з цих рішень офіційно не виконано: «Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», відомий ще як Закон про реінтеграцію Донбасу, покладає всю відповідальність за завдану шкоду на Росію. Це правильно й цього ніхто не заперечує. Але тим самим Україна знімає із себе будь-яку відповідальність за завдані збитки і виплату компенсацій людям після того як АТО чи широкомасштабна антитерористична операція буде завершена».
Вона додала, що мав би бути визначений механізм фіксації та методика оцінювання ступеню пошкоджень, спосіб, у який підраховуватиметься фінансовий еквівалент завданої шкоди. Адже люди також мають розуміти, як доводити, що будинки були дійсно зруйновані внаслідок терористичного акту, а не від звичайної пожежі чи руйнування від старості: «Щодо реєстру пошкодженого та зруйнованого майна, він був би корисним не лише для людей, що могли би заявляти свої претензії, але і для держави. За його наявності Україна могла б оцінити обсяг зруйнованого майна як приватного, так і комунального й державного, визначити розмір збитків, оцінити їх у фінансовому еквіваленті й подати претензії до Росії на міжнародному рівні з вимогою виплат і компенсацій».
У листопаді 2017 року Кабмін затвердив Стратегію з інтеграції ВПО. У ній передбачені всі зазначені вище аспекти (створення законодавчого механізму компенсації за зруйновані будинки, процедура документування пошкоджень тощо). Триває обговорення проекту Плану дій із виконання цієї стратегії в Кабміні.
«Стратегія розрахована до 2020 року. Тобто на її виконання залишається не так багато часу — усього лише 2,5 роки. І якщо за 4 роки держава не зробила нічого, аби компенсувати людям збитки, ми маємо побоювання, що протягом 2,5 цей процес буде гальмуватися й надалі, і люди не отримають належної компенсації», — сказала Еліна Шишкіна.