Поняття “сталий економічний розвиток” не є новим для України. Цій темі присвячено багато наукових праць. Економічне зростання та економічний розвиток – це неперервне зростання масштабів споживання природних ресурсів. Під час повоєнного відновлення використання природних ресурсів масштабується у рази. Таким чином війна загострює і так критичну ситуацію із доступу до природних ресурсів. Питання щодо того, як бути далі та планувати економічний розвиток, обговорювали на слуханнях Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку на тему “Відновлення та післявоєнний сталий розвиток України”, які відбулися 26 жовтня 2022 року. Представники Благодійного Фонду “Право на захист” долучилися до обговорення та підготували пропозиції до проєкту Резолюції за його результатами.
З 2019-го року БФ «Право на захист» бере участь в реалізації проєкту «Зменшення ризику катастроф в Україні», який базується на оцінці важливості доступу до даних про стан довкілля в межах громад для прийняття рішень з економічного розвитку із урахуванням ризиків катастроф природного чи техногенного характеру. Методологічною основою для роботи експертів проєкту є Сендайська рамкова програма зменшення ризику катастроф, четвертий пріоритет якої – “відбудувати краще, ніж було” (“Build Back Better”) – вимагає пошуку алгоритмів відновлення України, що також є одним із напрямків роботи Фонду.
Стратегія України
Національна економічна стратегія України серед викликів і бар’єрів на шляху до досягнення стратегічної цілі 3 “Забезпечення безпечного довкілля для населення” у частині “Державне управління та контроль” визначає такі пункти:
- екологічний компонент не враховується під час розроблення державних і галузевих стратегій;
- між центральними органами виконавчої влади існує дублювання повноважень та поєднання повноважень із формування політики та управління господарською діяльністю;
- низька ефективність державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів;
- низький рівень зарплат, застаріла матеріально-технічна база не дає змоги ефективно здійснювати технічний контроль;
- не встановлено прозорі і відкриті для всіх порядки доступу до вихідних даних у дозвільній документації підприємств щодо викидів, водокористування і скидання зворотних вод, надрокористування;
- низька інституційна спроможність Державної екологічної інспекції України;
- відсутність єдиних зведених електронних реєстрів даних про видані дозволи, результати перевірок і виконання приписів Державної екологічної інспекції, про кількість викидів, загальної інформації про стан довкілля в режимі онлайн у відкритому доступі;
- відсутність електронного обліку використання природних ресурсів, поводження з небезпечними матеріалами;
- недостатнє фінансування сфери охорони довкілля, у тому числі системи державного екологічного моніторингу.
У той час серед шляхів досягнення цілей “Забезпечення безпечного довкілля для населення” стратегія визначає:
- покращення інституційної і технологічної спроможності оцінки впливу на довкілля і стратегічної екологічної оцінки впровадження державних екологічних нормативів і природоохоронних вимог у нову господарську діяльність і в державне управління та планування,
- удосконалення регулювання та звітності оцінки впливу на довкілля, розроблення позиції України щодо участі в “Європейському зеленому курсі” та адаптації державної політики відповідно до такого курсу,
- впровадження екосистемного підходу в галузеву політику та удосконалення системи інтегрованого екологічного управління, реформування системи нарахування і розподілу рентних платежів, екологічного податку та штрафних санкцій, пов’язаних із порушенням природоохоронного законодавства, зокрема забезпечення спрямування 100 відсотків надходжень з екологічного податку та не менше 15 відсотків надходжень з рентних платежів за використання природних ресурсів на фінансування природоохоронних заходів та екологічних проектів,
- розширення переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів та можуть фінансуватися за рахунок коштів із спеціальних фондів державного і місцевого бюджетів, сприяння екомодернізації українських підприємств за рахунок екологічного податку та шляхом доступу до міжнародного фінансування,
- утворення екологічного фонду як окремої юридичної особи із залученням додаткових коштів для фінансування природоохоронних заходів та реалізації природоохоронних інвестиційних проектів,
- встановлення порядку взаємообміну даними державного моніторингу навколишнього природного середовища, оцінки впливу на довкілля і перевірок державного нагляду і контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища,
- інтеграція екологічних даних в інформаційну систему, призначену для цілей державного управління і планування.
Таким чином до 24 лютого 2022 року в Україні було чітке бачення розвитку країни, зокрема, забезпечення безпечного довкілля для населення.
Війна не скасовує вектор екобезпеки, а виносить його не перший план
Цей вектор не міг змінитися з таких міркувань. “Безпечне довкілля” визначають через реалізацію закріпленого в Конституції України і забезпеченої державою можливості особи проживати в середовищі, яке не спричиняє шкоду здоров’ю, користуватися для задоволення своїх життєво необхідних потреб безпечними природними благами, вимагати від держави, а також інших фізичних і юридичних осіб виконання екологічної безпеки, а у випадку їх порушення – звертатися за захистом порушеного права до компетентних органів.
Зміст права на безпечне для життя і здоров’я довкілля складається з конкретних юридичних можливостей, які надаються та гарантуються суб’єкту, а саме:
а) безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище;
б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проєктів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;
в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;
г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;
д) об’єднання в громадські природоохоронні формування;
е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;
є) участь у громадських обговореннях з питань впливу планованої діяльності на довкілля;
ж) одержання екологічної освіти;
з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;
и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом;
і) участь у процесі здійснення стратегічної екологічної оцінки.
Законами України можуть бути визначені й інші екологічні права громадян.
На час війни та на час післявоєнного відновлення ці гарантії не можуть бути обмежені із таких міркувань, що вони напряму впливають на стан здоров’я людини.
Здоров’я людини можливе лише у безпечному довкілля
Відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Держава забезпечує охорону навколишнього природного середовища як важливої передумови життя і здоров’я людини шляхом охорони живої і неживої природи, захисту людей від негативного екологічного впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії особи, суспільства та природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів.
Відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища регулюються відповідним законодавством України і міжнародними договорами.
Санітарно-епідемічний добробут територій і населених пунктів забезпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного санітарного нагляду.
В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших об’єктів; очищення і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування і водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та заховання радіоактивних, отруйних і сильнодійних речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному добробуту територій і населених пунктів.
З метою забезпечення сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров’я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об’єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров’я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов’язково погоджуються з органами охорони здоров’я в порядку, встановленому законодавством.
Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов’язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров’я людей та навколишнє середовище.
Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.
Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров’я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, у тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу зі шкідливими для здоров’я людини звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя.
Питання доступу та обмін достовірною екологічною інформацією є важливою частиною відносин з охорони довкілля.
Впровадження принципів Сендайської рамкової програми зменшення ризику лих відповідає положенням глави 6 “Навколишнє природне середовище”, розділу V Угоди про асоціацію, якою передбачено стратегічне планування розвитку України з урахуванням цілей сталого розвитку.
Економічне відновлення залежить від стану довкілля
Економіка України залежить від природних ресурсів України – це вода, ліс, земля, надра. Природоохоронне законодавство покликане не зупиняти розвиток економіки, а забезпечувати гарантовану у статті 16 Конституції України екологічну безпеку через екологічну рівновагу. Стаття 66 Конституції визначає, що ніхто не має права заподіювати шкоду довкіллю. Таким чином питання охорони довкліля є наскрізним і повинне враховуватися під час планування економічного розвитку.
Розвиток та спрощення діяльності економічної галузі не може відбуватися шляхом погіршення стану довкілля, що матиме наслідком погіршення стану здоров’я людей та додаткові витрати економічної галузі на боротьбу з наслідками катастроф природного та техногенного характеру.
Дерегулювання можливо здійснювати за умови посилення якості моніторингу за станом довкілля, зокрема, шляхом прийняття законопроекту 7327, екологічного контролю за здійснюваною діяльністю, зокрема, прийняття проєкту закону 3091, що можливе за умови визначення чітких та зрозумілих індикаторів стану довкілля, що відповідатиме поняттю екологічної рівноваги.
Тобто “зелене світло” може отримати розвиток економіки у тих напрямках і такими способами, де гарантується не погіршення стану довкілля – де найкращі фільтри, передбачена безпечна утилізація усіх відходів, а території громад після завершення діяльності бізнесу не отримували ні локальних, ні в масштабах регіону, ні в масштабах країни проблем зі станом довкілля. Такі приклади детально прописані у Стратегії економічного розвитку України.
Наприклад, шахти: вугілля вибране, спожите, гроші витрачені, але утримання шахт вимагає постійних ресурсів на відкачування шахтних вод та їх очищення. І ці витрати лягають на плечі громад на постійній основі. Потрібно думати про альтернативи.
Є кар’єри, які можна згодом перетворити на рекреаційні територій. А є такі як Домбровський кар’єр, який постійне несе загрози забруднення вод та потребує ресурсів на запобігання техногенних катастроф.
Енергетична сталість – не лише питання доступності та об’ємів енергетичних ресурсів. Це також інфраструктура з логістики для постачання таких ресурсів, а також кінцеві споживачі, яким потрібні ці енергетичні ресурси. Це означає, що необхідно посилювати співпрацю та взаємодію між усіма органами публічної влади не лише на національному рівні, але між територіальними громадами та національними органами влади.
Приклад аграрного сектору: більшість відходів агросектору – це джерело як мінімум трьох видів енергетичних ресурсів – біоетанол, біогаз, біометан.
Необхідно надавати максимальну підтримку громадам людським потенціалом, наданням фінансів та ідей щодо впровадження інноваційних технологій та рішень. Саме принцип “відбудувати краще, ніж було” вазує, що неможливо планувати відновлення регіону для повернення внутрішньо переміщених осіб (ВПО), якщо не вести діалог із самими внутрішньо переміщених особами. За яких умов вони будуть готові повертатися та чи взагалі захочуть повертатися. Можливо, мову слід вести про створення умов для розвитку нових громад, організацію нових місць праці та житла для підтримки розвитку регіонів. І тоді акцент робити не на ВПО, а на можливостях та ресурсах громади.
З огляду на вищенаведене пропонуємо:
- закріпити законодавче визначення поняття екологічної рівноваги, що міститься у статті 16 Конституції України та згадується у Стратегії екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату на період до 2030 року, Державній стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки, Стратегії національної безпеки України.
Екологічна рівновага має враховувати ряд заходів та визначатися через стандарти екологічної безпеки, екологічної якості довклілля, які не повинні погіршуватися, а можуть залишатися стабільними чи зростати, у разі модернізації комунальної інфраструктури, посилення охорони навколишнього природного середовища, упровадження новітніх систем поводження з відходами і скорочення промислових викидів, забезпечення ефективного використання природних ресурсів, захисту лісів і водойм, розвитку заповідного фонду, запобіганню виникненню негативних наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та усунення їх та непогіршувати стан здоров’я людей.
- законопроєкт 8058 узгодити із вимогами охорони довкілля, узгодивши дію цього закону із сферою охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, що відповідає п. 5,6 ст. 92 Конституції України – використання природних ресурсів, екологічна безпека визначаються на рівні закону та поширюється на всі життєві процеси у країні.
- прийняти законопроєкт 3091 у повному об’ємі, адже нова система державного контролю дозволить зняти штучну монополію підприємств у частині не попадання під перевірки, дозволить попереджати корупційні елементи щодо розподілу природних ресурсів та дозволить забезпечити екологічну рівновагу.
- прийняти законопроєкт 7327 як основу для формування даних про стан довкілля, формування екологічної інформації, наповнення систем геопросторових даних, що дозволить приймати більш якісні, сталі та правильні рішення.
Також підтримуємо країну у формуванні плану відновлення та вважаємо, що такий план повинен формуватися не лише по секторальних групах, проте мають бути створені механізми кроссекторальної взаємодії, особливо щодо безпекових питань.
Автор:
Софія Шутяк, стратегічний аналітик БФ “Право на захист”
Цей матеріал втілено у життя за підтримки Європейського Союзу через його Департамент цивільного захисту і гуманітарної допомоги.
Проте висловлені погляди та думки належать лише автору і не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу чи Департаменту цивільного захисту і гуманітарної допомоги Європейського Союзу. Ні Європейський Союз, ні орган, що надає гранти, не несуть за них відповідальності.
#RiskReduction #Resilience #PreparePreventProtect #3PConsortium #ACTED #ECHO