Ви запитаєте, де мій дім? Дивно, але у тепер, у 77 років, мені це важко сказати точно.

Майже все своє свідоме життя я прожила у Донецьку, там працювала, пішла на пенсію. А півтора роки тому новим домом стало це село у Костянтинівському районі і будинок, в якому мешкає мій старший брат. Так удвох і живемо, далі села ніде не буваємо. Пенсію поштарка завжди приносила нам додому.

Коли у березні цього року пенсію не дали, я подумала, що це через фінансові проблеми у державі. Важко зараз усім і треба трошки потерпіти.

Так і терпіли до липня, жили удвох на пенсію брата, поки одного дня я не вирішила звернутися до пенсійного фонду. Там мені сказали, що пенсію я не отримую через відсутність штампу на довідці ВПО, що моя довідка не дійсна, треба оформлювати нову і подавати всі документи наново. Поки дочекалася перевірку, списки на пенсію у вересні вже закрили, тепер доведеться чекати ще місяць. Все б нічого, але ми з братом вже не молоді і, як усім літнім людям, нам потрібні ліки, а вони зараз дуже дорогі.

Ось сьогодні від Наталки (монітор Наталія Шевченко – авт.)  дізналася про грошову адресну допомогу, яку маю отримувати, як переселенка. Тепер знаю, як і до кого по неї звернутися. Погано, що про це мені раніше в УСЗН не розказали. Брат каже: «Сестричко моя, потерпимо ще трошки». Потерпимо, а що нам ще залишається?

Записано співробітником Слов’янського офісу БФ «Право на захист» монітором Наталією Шевченко[/vc_column_text][vc_single_image image=”3904″]На фото: будинок, в якому мешкають брат і сестра[/vc_column_text]

[/vc_column_text]