Комітет Верховної Ради
України з правоохоронної
діяльності
вул. Грушевського, 5, м. Київ,
01008
Вих. № 134
від 05.03.2021
Пропозиції БФ «Право на захист» до проекту Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вдосконалення законодавства у сфері міграції
Вступ
20.11.2020р. Кабінет Міністрів України подав до Верховної Ради України Проект Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вдосконалення законодавства у сфері міграції.
Благодійний фонд «Право на захист» звертає увагу суб’єкта законодавчої ініціативи та законодавців на той факт, що положення цього законопроекту впливають на становище шукачів захисту в Україні, а тому вважає за необхідне надати аналіз законопроекту в цьому аспекті.
Суть законопроекту
Законопроект розроблений Міністерством внутрішніх справ України для підвищення рівня запобігання та протидії нелегальній міграції в Україні, забезпечення безпеки держави та наближення українського законодавства до міжнародних стандартів.
Він передбачає вдосконалення норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, що встановлюють відповідальність за порушення міграційного законодавства.
Так, зокрема, стаття 203 КУпАП пропонується у складі восьми частин, кожна з яких передбачає різні санкції.
Щодо накладення адміністративного стягнення на шукачів захисту
Відповідно до проекту закону, ч.2 ст. 203 КУпАП України передбачає відповідальність за перебування в Україні без довідки про звернення за захистом в Україні у вигляді накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 1700 до 3400 гривень).
Таким чином, проектом вперше окремо виділяється спеціальний суб’єкт правопорушення – шукач захисту (особа, яка звернулися за захистом в Україні).
Порядок звернення за захистом та правовий статус шукачів захисту в Україні регламентований Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Цим же законом встановлено, що довідка про звернення за захистом в Україні – документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України. Довідка про звернення за захистом не є документом, що посвідчує особу.
Порядок поводження з біженцями, які перебувають у країні незаконно, врегульовано статтею 31 Конвенції про статус біженців. Агентство ООН у справах біженців, посилаючись на цю статтю зазначає, що заходи, що застосовуються державою у цих випадках мають бути пропорційними законній мети і застосовуватися індивідуально в кожному конкретному випадку.
Як зазначено в Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року, політика щодо шукачів захисту має враховувати “гуманітарний компонент, що передбачає співчуття представників органів державної влади та інших заінтересованих сторін, а також більшою мірою суспільства”.
Особи, законність перебування яких в Україні засвідчена довідкою про звернення за захистом, зазвичай, не володіють українською мовою, не мають законних способів для самозабезпечення, не знайомі з вимогами законодавства України щодо правил перебування в Україні та, відповідно, потребують суттєвого проміжку часу на інтеграцію в українське суспільство. Ефективність правового впливу на цих осіб залежить, в першу чергу, від урахування вказаних особливостей.
Однією з альтернативних санкцій за ст. 203 проекту ініціатор законопроекту передбачає попередження. Попередження фактично поєднує у собі офіційний осуд протиправної поведінки особи (адміністративного правопорушення із незначним ступенем суспільної шкідливості, в тому числі малозначного) й інформування особи про неприпустимість такої поведінки у майбутньому. Враховуючи вищезазначене, саме така реакція держави на порушення, допущене шукачем захисту, є оптимальною і пропорційною законній меті в контексті подальшої інтеграції цієї особи в українське суспільство.
Щодо доступу до процедури визнання особою без громадянства
16 червня 2020 року прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства”, яким передбачено процедуру визнання особою без громадянства в Україні.
Відповідно до абзацу другого частини двадцять другої статті 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” особа, яка не може отримати паспортний документ у зв’язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до Державної міграційної служби із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.
Керівництво Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) з питань захисту осіб без громадянства зазначає у пп. 68-69, що держави, які запроваджують процедуру визнання особою без громадянства, мають забезпечити фактичний доступ осіб до процедури з метою її ефективності та справедливості. Наголошується, що доступ до процедури визнання особою без громадянства має бути забезпечений для кожної особи.
Досягнення цієї мети неможливе, якщо недокументована особа, яка відповідає критеріям особи без громадянства та має намір звернутися про визнання особою без громадянства, боїться адміністративної відповідальності за вимушене порушення порядку перебування на території України. Маємо зауважити, що особи з невизначеним громадянством, які звертаються за юридичною допомогою до БФ “Право на захист” з метою оформлення громадянства та отримання паспорту, повідомляють про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 203 Кодексу.
В практиці європейських країн, таких як Франція, Молдова, Швейцарія, Іспанія, Болгарія, штрафи/збори для заявників щодо визнання особою без громадянства, не передбачені.
Пропозиції
З метою приведення статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення у відповідність до положень статей 4 та 6-1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” вважаємо за необхідне доповнити частину третю статті 203 Кодексу, передбачивши, що дія цієї статті не поширюється на випадки відсутності вказаних документів в особи, яка звертається в установленому порядку із заявою про визнання особою без громадянства на момент звернення.
З метою забезпечення ефективності правового впливу на шукачів захисту з урахуванням гуманітарного компоненту вважаємо за необхідне доповнити частину другу статті 203 Кодексу альтернативною санкцією – попередження.
Додаток на 4 арк.: Порівняльна таблиця з пропозиціями БФ «Право на захист»
З повагою,
Президент БФ «Право на Захист»
Олександр Галкін