Верховний Суд вперше в історії підтвердив право на отримання пенсії мешканцю тимчасово окупованої території (ТОТ), який не є внутрішньо переміщеною особою (ВПО).

17 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду нарешті розглянув справу № 227/2158/17, яку супроводжували правозахисники БФ «Право на захист» ще з 2017 року.

Правові висновки, наведені в рішенні у справі, дають підстави називати його революційним в питаннях пенсійного забезпечення мешканців тимчасово окупованих територій. Дехто з них із літа 2014 року не отримував пенсійних виплат та через свій тяжкий стан здоров’я не мог їх відновити за механізмом, впровадженим українським урядом, тобто, здійснивши внутрішнє переміщення на підконтрольну уряду України територію (ПУТ).

Позивач Марія Михайлівна (ім’я змінено з міркувань безпеки), якій вже 83 років, пенсіонерка, має статус дитини війни. Стан її здоров’я є важким через хвороби та похилий вік. З 1993 року Марія Михайлівна перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька. Пенсійні виплати вона отримувала за місцем свого фактичного проживання у м. Донецьку через місцеве відділення поштового зв’язку. Але після початку бойових дій на тимчасово окупованих територіях виплату пенсії було припинено у липні 2014 року. Як встановили юристи, нарахування пенсійних виплат також припинилося – з жовтня 2014 року.

Як відомо, ще влітку 2014 року уряд припинив всі бюджетні виплати на територіях, які вибули з-під його контролю та перебували під контролем незаконних збройних формувань в окремих районах Донецької та Луганської області.

НБУ своєю Постановою від 23.07.2014 р. № 436 на території Донецької та Луганської областей, починаючи з 24.07.2014 р. запровадив надзвичайний режим роботи банківської системи, а постановою від 06.08.2014 р. № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» зобов’язав всі банки України, небанківські установи та національного оператора поштового зв`язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їхніми учасниками, призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролювалася урядом.

07.11.2014 р. була прийнята Постанова КМУ № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», яка постфактум надала такому припиненню нормативне обґрунтування.

Водночас, уряд розробив такий механізм виплати пенсій особам, що проживали та продовжують проживати на ТОТ, згідно з яким єдиною можливістю їх отримання є переміщення і постійне (переважне) проживання на підконтрольній уряду України території. Але для пенсіонерів, які не можуть через стан здоров’я переїхати з місць свого проживання на ПУТ, держава не розробила жодного механізму поновлення пенсійних виплат. Отже, після початку збройного конфлікту позивач у нашій справі, як і інші громадяни України, що через суттєві проблеми зі здоров’ям залишилися проживати на ТОТ, була позбавлена можливості отримувати свою пенсію.

У 2016 році Кабінет Міністрів України запровадив низку жорстких обмежень: постійне проживання отримувачів коштів на підконтрольних територіях (з відповідними перевірками органами соцзахисту), можливість отримання їх виключно на рахунок в «Ощадбанку», фізична ідентифікація у відділеннях «Ощадбанку» тощо. Ці обмеження були запроваджені постановами № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами, внесеними постановами № 167 від 14.03.2016 р., № 365 від 08.06.2016 р. тощо).

Національні і міжнародні правозахисні організації, ООН, Рада Європи засудили ці обмеження, згодом частина їх була скасована в судах (зокрема, щодо необхідності проходити регулярні перевірки для отримання пенсії).

Однак і через майже 6 років зі втрати Україною контролю над частиною території, влада не запропонувала механізмів отримання соціальних виплат і пенсій без здійснення внутрішнього переміщення. Влада навіть після оновлення не почула закликів представників громадянського суспільства, а парламент відхилив розроблені законопроєкти.

За підсумками 2016 року Пенсійний Фонд України (ПФУ) відзвітував про «економію коштів Пенсійного фонду на суму 13,5 млрд грн. Ця економія – кошти, які внаслідок спільних дій органів Фонду та правоохоронців не потрапили у вигляді безпідставних пенсійних виплат до терористів з так званих «ДНР/ЛНР». Водночас Управління ООН з захисту прав людини повідомило, що станом на початок 2017 року на непідконтрольних  територіях без пенсійних виплат залишилися близько 160 тисяч осіб, які не змогли жодного разу виїхати на ПУТ для отримання належних їм пенсійних виплат.

Очевидно, що так звана «економія», яку забезпечив ПФУ, – це невиплачені кошти, які рано чи пізно треба буде виплатити згаданим мешканцям тимчасово окупованих територій.

Станом на початок 2020 року заборгованість держави перед пенсіонерами, які фізично не можуть переміститися на підконтрольні  території, а також ВПО, становила майже 115,4 млрд грн.

У липні 2017 року Марія Михайлівна зв’язалася з юристами БФ «Право на захист» через своїх знайомих, зневірившись у тому, що українська влада повернеться до Донецька.  Регіональний адвокат дніпропетровського офісу БФ «Право на захист» В’ячеслав Стасюк та старший стратегічний юрист Олег Тарасенко склали та подали унікальний на той час позов про захист прав Марії Михайлівни. У позові юристи просили суд визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька щодо невиплати їй пенсії з 1 серпня 2014 року і не нарахуванні та невиплаті пенсії з 1 листопада 2014 року, зобов’язати поновити виплату пенсії з 1 серпня 2014 року і нарахування та виплату пенсії з 1 листопада 2014 року.

Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30.08.2017 р. позов був задоволений. Суд визнав протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька щодо невиплати пенсії з 1 серпня 2014 року і не нарахуванні та невиплаті пенсії з 1 листопада 2014 року, зобов’язав управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька поновити позивачу виплату пенсії з 1 серпня 2014 року і нарахування та виплату пенсії з 1 листопада 2014 року.

31 жовтня 2017 року Донецький апеляційний адміністративний суд своєю постановою скасував постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області та відмовив у задоволені позову.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають право на одержання пенсійних виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і звернення до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту та взяття на облік, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Водночас, позивач до будь-якого органу Пенсійного фонду України на території, підконтрольній українській владі, із заявою про виплату щомісячних пенсійних виплат не зверталася, на облік як ВПО не ставала, у зв`язку з чим, на думку суду апеляційної інстанції, жодних підстав для задоволення позовних вимог немає.

Водночас, суд дійшов висновку, що позивач не позбавлена права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території у разі факту її реєстрації як ВПО. При цьому апеляційний суд посилався на висновки Верховного Суду України у постанові від 12.04.2017 р. у справі № 6-51цс17.

Рішення суду апеляційної інстанції приголомшило як позивачку, так і адвокатів, але вони не втратили віру у справедливість і прийняли рішення подати касаційну скаргу, незважаючи на твердження суддів і скепсис деяких інших правозахисників. У касаційній скарзі юристи послалися на те, що Конституцією України не передбачено обмеження конституційного права на отримання пенсії під час проведення АТО, не містить такої норми і Закон України «Про боротьбу з тероризмом», на який послався суд апеляційної інстанції. Крім того, юристи зазначали, що всі нормативно-правові акти, застосовані апеляційним судом під час вирішення даної справи регулюють отримання пенсій та соціальних виплат виключно особами, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, а суди першої та апеляційної інстанцій  встановили, що позивач не є і ніколи не була ВПО.

Ми стверджували, що ненадання позивачем, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не може бути підставою для непоновлення та невиплати позивачу пенсійних виплат.

Розглядаючи нашу справу, Верховний Суд зазначив, що неможливо посилатися на правові висновки Верховного Суду України у постанові від 12.04.2017р. у справі № 6-51цс17, та скасував постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 р., зазначивши, що відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію її права на пенсійне забезпечення.

Верховний Суд вчергове довів, що стоїть на сторожі прав знедолених осіб, що постраждали від конфлікту, і, обираючи між якісним і швидким розглядом справи, обирає якісний, бо люди хочуть швидкого рішення, але не аби якого. Ми всі хочемо справедливого, обґрунтованого, виваженого рішення, яке у випадку з нашим бенефіціаром матиме  наслідком зміни на найкраще для всіх пенсіонерів, які залишилися на тимчасово окупованих територіях та не мають можливості захисти своє фундаментальне право на соціальний захист, складовою якого є право на забезпечення у старості.

Сподіваємося, що це рішення стане першим у черзі рішень в аналогічних справах, і держава нарешті зверне увагу на своїх найбільш незахищених громадян, покинутих на тимчасово окупованих територіях.

Регіональний адвокат БФ “Право на захист”,

Вячеслав Стасюк