Всі вони – про пенсіонерів Донбасу: про людей, які вирішили почати життя на новому місці, про тимчасових переселенців, про людей, які, не витримавши життєвої скрути, повернулися додому, а також про тих, хто через безпорадність не зміг залишити свого дому на неконтрольованій Урядом України території.
Сьогодні ми хочемо розповісти про Лідію Михайлівну, яка живе без пенсії 1,5 року, і якби не допомога від родичів, вижити їй було б просто неможливо.
Лежачи вдома, Лідія Михайлівна у свої 82 роки часто згадує події Великої Вітчизняної війни. Тоді вона була ще зовсім дитиною, однак швидко дорослішала, дуже швидко стала маленькою бабусею. У свої 7 років для виживання їй доводилося продавати простенькі пожитки на залізничному вокзалі…
Події в Шахтарську 2014 року Лідія Михайлівна переживала стійко. Тоді 79-річна жінка з переломом шийки стегна пересувалася важко. Сім років тому лікарі поставили однополюсний протез, який руйнував кістку. Рухливість обмежена. Навкруги вибухи, життя в небезпеці. Дорога з дому важка, як фізично, так і морально. Але життя одне, його треба
рятувати. Сім’я доньки разом з Лідією Михайлівною вирушили у небезпечну подорож до знайомих, які погодилися їх прихистити.
Донька передпенсійного віку. Лідія Михайлівна наскрізь пронизана хворобами, потребує особливого догляду. Варикоз нестерпно мучить. У свої 15 років вона вже стояла за прилавком продуктового магазину, де довгі роки була і продавчинею, і вантажником. Після народження двох доньок вийшла на не менше фізично важку роботу. Паливний склад. Тоді доводилося й організаційні питання вирішувати, і частенько самій брати участь у завантаженні-розвантаженні вугілля…
«Такі часи були», – говорить жінка.
Найтепліші спогади у Лідії Михайлівни про роботу в Держстраху. Вона завжди любила спілкування. І людям подобалося говорити з проникливою, доброю і напрочуд вдумливою жінкою…
Через певний час стало питання повернення додому в Шахтарськ. Довго зловживати гостинністю знайомих неможливо. Пенсії на прожиття окремо не вистачало. Лікування та оренда житла вимагали непідйомної для родини суми. А вдома ж є все своє… Лідія Михайлівна тут і подвір’ям прошкандибає, і попорається з чимось. Тільки ось ноги тримають дедалі слабше і слабше, а палиця – вона підступна, може і випасти… Жінка падає і отримує другий перелом шийки стегна.
І знову пекельний біль, лікарні, гроші…
Тепер жінка повністю прикута до ліжка.
У свої 82 роки Лідія Михайлівна не може знайти відповіді на запитання «Чому?».
Чому їй Господь дав більше часу на землі, аніж її батькам?
Чому 2014 року сталися протизаконні дії на її землі?
Чому на її долю прийшлося дві війни?
Чому ту першу вона пережила легше?
Чому вона стала тягарем для доньки?
Ні, її люблять, доглядають… Але вивезти немає фінансової можливості… І донька прив’язана до неї… Вона ж усе життя чесно і віддано працювала… Чому?
У березні 2016 року жінці припинено виплату пенсії.
У вересні 2017 року з допомогою правозахисників звернулась до суду з позовом щодо визнання дій управління ПФУ незаконними.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково – виплатити пенсію за останні 6 місяців. А отже – відмовитись від пенсії майже за цілий рік.
Наразі справа перебуває на розгляді у суді апеляційної інстанції.
Справа № 646/6250/17