Ще одна історія з циклу  #Історії_Моніторів. Цього разу не вказуємо ім’я оповідача. Іноді добро бажає залишитися невідомим.

«Я вважаю за краще не оголошувати імен добродіїв. Як на мене, кожна історія людської долі унікальна по-своєму, по-своєму відгукується. Мені найбільш близькі ті, що зачіпають родинні зв’язки. Тому найбільше вразила історія жінки з Києва.  Її 80-річна бабуся проживала в Макіївці.  За той час, що вони не бачилися, жінка стала мамою, тож бабуся – прабабусею. Дитина була ще занадто мала, коли онуці повідомили, що бабуся занедужала, стан її важкий, ймовірно, вона знаходиться при смерті. Жінка вирішила не гаяти часу та їхати, щоби попрощатися із дорогою людиною. Новонароджену двомісячну дитину вона взяла із собою, аби старенька встигла побачити немовля.

Молода мати швидко дізналася про деталі процедури отримання електронної перепустки, зібрала всі необхідні документи та вирушила у подорож. Вона дісталася КПВВ «Новотроїцьке», там і виникли проблеми. Дозвіл на перетин не був знайдений у базі. Документи збирала та оформлювала дуже швидко, тому, ймовірно, дані все ще оброблялися системою.

Основна складність полягала в тому, що на КПВВ «Новотроїцьке» була відсутня координаційна група, без якої неможливо вирішити це питання. Ситуація була не проста, часу обмаль, на руках немовля. Я просто не міг залишитися осторонь. Разом із водієм, який зазвичай відвозить моніторів до місця їхньої роботи, ми відвезли молоду матір із немовлям на КПВВ «Мар’їнка», де працювала координаційна група. Пояснили їм ситуацію, що склалася. Завдяки їхньому розумінню та зусиллям вдалося впевнитися в наявності всіх необхідних документів і розв’язати проблему. Жінка змогла перетнути лінію без довгих очікувань, та, сподіваюсь, встигла попрощатися з улюбленою бабусею».[/vc_column_text]

[/vc_column_text]