Фото з відкритих джерел.
Ця історія – про матір-героїню Наталію, яка має шістьох дітей. Разом із ними та чоловіком вона перемістилася до селища у Харківській області. Відповідно до ст.1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» всі вони є внутрішньо переміщеними особами, що посвідчують відповідні довідки.
Через скрутне матеріальне становище придбати будинок для себе родина не могла. Тож всі вони оселилися в хаті, яка належала свекрусі Наталії, – Галині Іванівні. Сама ж жінка разом із сином та його великою родиною в будинку не мешкала, – переїхала у інше місце.
Оскільки чоловік Наталії весь час працював, а вона цього робити не могли через купу домашніх справ та догляд за малолітніми дітьми, жінка вирішила звернутися до державних органів для отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам. Це дозволило би покривати витрати на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Родина мала на це право відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №505.
Відповідно до цієї постанови, відмовити Наталії могли тільки у двох випадках.
- будь-хто із членів сім’ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, розташованих на лінії розмежування, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану;
- будь-хто з членів сім’ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Управління праці та соціального захисту населення винесло рішення, яким відмовило Наталії та її дітям у призначенні вищевказаної допомоги. Причиною стало те, що Галина Іванівна має у власності свій житловій будинок. Тобто мати чоловіка, яка не проживала з Наталією та її родиною в одному будинку, визнали членом їхньої сім’ї.
З цією проблемою Наталія і звернулася до юристів харківського офісу БФ «Право на захист». Детальніше ознайомившись із матеріалами справи, наші колеги склали та подали позов до суду. В основу позову були покладені норми матеріального права.
Згідно з п.1 ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Згідно з абз.2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України №5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї»), до кола членів сім’ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб’єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках.
Житлове законодавство також широко використовує поняття «член сім’ї». Так, ст. 64 Житлового кодексу Української РСР (ЖК УРСР) до членів сім’ї наймача відносить дружину наймача, їхніх дітей і батьків; також членами сім’ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство.
Окрім кодифікованих нормативно-правових актів, законодавець застосовує поняття «член сім’ї» і в інших правових документах, де висловлені різні підходи до його розуміння:
Члени сім’ї – це особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання (Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року).
Члени сім’ї – це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ( Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року).
Отже, член сім’ї (у сімейно-правовому аспекті) – це особа, яка має тісний правовий зв’язок із сім’єю, що ґрунтується на шлюбі, спорідненні, усиновленні, інших формах влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, характеризується спільністю життя та інтересів, наявністю взаємних прав і обов’язків, передбачених сімейним законодавством.
Сам же факт проживання Наталії в будинку, який належить матері її чоловіка, – Галині Іванівни, за обставин її вимушеного переселення з зони АТО з чоловіком та дітьми не доводить у них сімейних відносин, тобто того, що вони є членами однієї сім’ї, адже спільного господарства вони з власницею будинку не ведуть, спільно не проживають та Наталія власним коштом сплачує всі комунальні платежі.
Суд підтримав цю правову позицію та виніс рішення, яким задовольнив позовні вимоги Наталії.
Управління праці та соціального захисту населення виконало таке рішення в повному обсязі і призначило Наталії та її дітям виплати допомоги, яка в цей важкий для родини час є рятівним колом!