Як сьогодні оцінюєте ситуацію з вимушеними переселенцями в Україні?

— У таких обставинах часто відбувається переселення молодих людей. Вони хочуть виїхати, бо мають родини, потребують послуг, шкіл, медичних закладів. А старше населення залишається, бо йому покинути село значно важче. Власне на цьому моменті й відбувається жахливе викривлення соціальної структури: села сильно постраждали, послуг там практично більше немає, а мешканці старі. За звичайних умов цим людям допомагають молодші, їхні родини, а тут самотою вони залишаються безпорадні.

Хоч би що робила влада, міжнародна спільнота чи ООН, повернути до сіл соціальну структуру, яка була там до конфлікту, неможливо, і це найгірше. Конфлікти на кшталт нинішнього створюють довгострокові соціальні та економічні проблеми для країни. У районах, не підконтрольних уряду, взагалі немає вартої уваги економічної активності, що генерувала б робочі місця чи обіг грошей, на які люди жили б. Це дуже депресивний економічний стан.

І, хоча гуманітарна ситуація там наразі не катастрофічна порівняно з іншими регіонами конфліктів у світі, на не контрольованих урядом територіях вона може такою стати. Однозначно не виключений дефіцит продовольства, а також палива на наступну зиму, медичних послуг, медикаментів для населення. Що далі від лінії розмежування і що довше триває економічна блокада без поступу в пошуках політичних рішень, то більша ймовірність серйозних гуманітарних проблем.

Ускладнює ситуацію те, що там не можуть вільно пересуватися агенції ООН та неурядові організації (НУО). Від липня 2015 року, коли вперше було порушено питання акредитації, у нас дуже обмежений доступ до зони вздовж лінії розмежування. І відтоді ми намагаємося знайти якусь формулу взаємодії з тими, хто фактично контролює території, щоб вони дозволили там повну реалізацію програм ООН. Однак наразі така перспектива не вельми ймовірна.

Як, на вашу думку, ці кризи розвиватимуться далі? І в якому часі?

— Якщо говорити про часовий горизонт, то зиму ми щойно пережили, а це завжди сезон, який ілюструє гуманітарну ситуацію найкраще. Цієї зими УВКБ ООН реалізувало масштабну програму допомоги людям обабіч лінії розмежування. Врешті нам дозволили роздавати те, що було, на нашу думку, необхідним у Луганську та Донецьку, і за це ми вдячні. То були вугілля, опалювальні матеріали, одяг та грошова допомога на $6,5 млн. Докладали там зусиль ще й інші донори.

Коли економічна ситуація постійно погіршується, може виникнути дефіцит продовольства, і мені здається, що він уже є. Тож ми виступаємо за те, щоб людям пенсійного віку, які мають право на отримання пенсії (переміщеним чи ні), її виплачували. Що стосується виплат вимушеним переселенцям, то держава закономірно стурбована тим, хто на них претендує. Але, на нашу думку, перш ніж робити якісь екстрені кроки в цьому напрямку, варто провести консультації з ООН. У нас є досвід обліку та реєстрації переміщених осіб, а також відстежування тих, хто справді має право на ці кошти.

Ви моніторите ситуацію із внутрішніми переселенцями не тільки вздовж лінії розмежування, а й по країні. Як можете описати динаміку чисельності, інтеграції порівняно з початком кризи?

— УВКБ ООН спільно з Дніпропетровським національним університетом імені Олеся Гончара провело пілотне опитування серед внутрішніх переселенців із прицілом на значно масштабніше дослідження намірів цих людей (чого вони очікують: повертатимуться додому й за яких умов чи інтегруватимуться на новому місці). Судячи з нього (врахуймо, що воно охопило тільки одну область і може не бути репрезентативним), ми вважаємо, що більшість переселенців хочуть інтегруватися на новому місці. Порівняно з початковими етапами переміщення до Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя та інших місць нині простежується певний потік на захід: великі групи переселенців живуть у Києві, Одесі, їдуть далі. Але схоже, що основний рух уже припинився. І люди, ймовірно, схочуть залишитися там, де живуть зараз. Потрібна якісна програма економічного розвитку, щоб вони змогли працевлаштуватися. Коли запитуєш переселенців на підконтрольних українському урядові територіях, які в них потреби, найпершою вони називають роботу. Друга —житло. Частково це прив’язано до системи реєстрації та, звісно, грошей. Третя — медицина. Вони не отримують достатньої кількості потрібних ліків. Але особливо гостро це питання стоїть у не контрольованих урядом районах, де вже не один місяць чуємо невтішні історії про брак медпослуг та препаратів.

Які можуть бути «довгострокові вирішення» проблем переселенців?

Почати треба з правових аспектів —із визначення переселенця за законом. Слід разом із владою ідентифікувати проблеми, викликані системою реєстрації, і спростити для людей процес поселення.

Потім економічна підтримка. Мандат УВКБ ООН на такі питання не поширюється. Цей аспект вимагає масштабного мислення в дусі плану Маршалла. У таких конфліктах раніше міжнародна спільнота створювала трастові фонди з багатьма донорами й мільярдами доларів допомоги бодай задля якогось відновлення економіки. Але стартова точка цих фінансових вливань — безпека.

Що робить УВКБ ООН у цій кризі й на чому плануете зосередитися цього року?

— Після перших хвиль переселень у 2014-му УВКБ ООН зосередилося на наданні базової гуманітарної допомоги. Переважно це були необхідні речі: ковдри, паливо, кухонні набори, навіть пластикові листи для людей, які жили в пошкоджених будинках. Тоді швидко додалися грошові виплати. Програми роздачі такої допомоги на суму $4~5 млн охопили близько 12 тис. родин.

Торік УВКБ ООН почало активніше підтримувати й розбудовувати громадянське суспільство, яке постало під час кризи. У другій половині 2015-го в нас проходили дві програми грошової допомоги й ми працювали з багатьма національними НУО. У семи з них нам вдалося профінансувати певні роботи. У результаті організації стали міцнішими. Крім того, ми змогли реалізувати понад 20 проектів невідкладної допомоги на всьому Сході, зокрема в районах АТО: вона спрямовувалася на підтримку переселенців і громад, що їх прийняли, на місцевому рівні. Така робота визначається «Моніторингом захисту» — це спільний з нашими партнерами проект, у межах якого ми намагаємося оцінити ситуацію населення й пристосувати до неї наші зусилля, а також відповідно консультувати інші агенції ООН та спільноту НУО щодо проблем, які ще потрібно закрити гуманітарною допомогою.

2016-го намагатимемося зосередитися на довгострокових рішеннях для переселенців, а гуманітарну допомогу в підконтрольних уряду районах дещо обмежуватимемо. Тому я згадував реєстрацію: ми хотіли б активніше повзаємодіяти з урядом, щоб дати людям змогу селитися, де вони хочуть. І взагалі прагнутимемо більше працювати над правовою підтримкою населення. Нині контактуємо з українською НУО «Право на захист», створюється широка мережа моніторингу проблем та юридичної допомоги не тільки на Сході, а й в інших регіонах. Вона має допомагати переселенцям стосовно доступу до їхніх прав, зокрема на виплати, компенсацію завданої шкоди тощо.

На не підконтрольних Україні територіях ситуація настільки нестабільна, що ми змушені там і надалі забезпечувати жителів гуманітаркою, хоча це дуже короткострокове рішення: якогось стратегічного планування немає. Отже, на цей рік ми передбачили таку дворівневу систему допомоги.

Чого хотілося б дужче, то це роботи безпосередньо з громадськими організаціями. Ми вже підписали сім угод про партнерство з національними НУО, яким надаватимемо фінансову підтримку. Це допомагає їм зміцніти. Назву бодай кілька: «Станція «Харків», «Слов’янське серце», Маріупольський союз молоді, Міський центр допомоги в Запоріжжі… Усі ці організації відреагували на потреби переселенців у створенні центрів, де люди діставали б підтримку. Крім того, вони старалися мобілізувати доброчинну допомогу: велика частина її надходила від місцевих. Тепер працюють із нами. Бачимо, що вони могли б брати участь у роздачі коштів безпосередньо найуразливішим категоріям переселенців. І ця фінансова допомога, на нашу думку, вже довела свою ефективність. Маючи більше фінансування, ми могли б розширити ці програми.

Крім того, я вважаю інвестиції в стійкий розвиток громадянського суспільства одними з ключових. На якомусь етапі конфлікт закінчиться, тоді припиниться й міжнародне фінансування. А вони все одно відіграватимуть дуже важливу роль в українському суспільстві, адже створюватимуть мережу соціальної безпеки для людей, які інакше були б покинуті напризволяще

Джефф Вордлі навчавсь у Королівському військово-морському коледжі «Британія» в Дартмуті та Вищій академії ВМФ Військової школи в Парижі. 18 років служив у військово-морському флоті, спеціалізувався на логістиці й адмініструванні. У 1994-му приєднався до Департаменту ООН з підтримки миру, відтак перейшов до Управління верховного комісара ООН з прав людини. Працював під час криз біженців у Руанді, Кенії, Хорватії, після воєн у колишній Югославії, Гвінеї, Косові, Македонії, Пакистані, Ефіопії, Судані, Іраку.