03.05.2018 р. Верховний Суд завершив розгляд зразкової справи щодо оскарження припинення виплати пенсії та її поновлення пенсіонеру-ВПО та ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги в повному обсязі й зобов’язав поновити виплату пенсії пенсіонерці з квітня 2017 року.

10 травня було опубліковано повний текст рішення.

Олег Тарасенко, старший стратегічний юрист БФ «Право на захист», підготував докладний аналіз рішення.

Верховний Суд дуже прискіпливо дослідив як фактичні обставини справи, так і нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, прямо вказавши, що Законом України «Про загальнообов‘язкове державне пенсійне страхування» (Надалі – Закон № 1058) не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як проведення верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання.  Виплату пенсію може бути припинено виключно з підстав, передбачених ст. 49 Закону №1058, а Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, що підміняють або суперечать законам України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас Суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Отже, Суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що Кабінет Міністрів України не може обмежувати право на отримання пенсії своїми постановами.

Своїми діями управління ПФУ (відповідач у справі) порушив права Позивача, передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (відома також як Європейська конвенція з прав людини), Конституцією України, а також Законом №1058.

Також Суд зауважив, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їхньої реалізації. Отже, Суд вказав на неправильне ставлення органів державної влади до переселенців, до яких ставиться все більше додаткових вимог у порівнянні з іншими громадянами України.

Важливо також зазначити, що згідно з рішенням Верховного Суду, позивачу має бути виплачена вся заборгованість, починаючи з дня припинення, а не тільки за останні 6 місяців, оскільки її нарахування не припинялося, а виплату було зупинено з вини управління ПФУ.

Зазначене зразкове рішення буде обов‘язковим для застосування всіма судами України під час розгляду справ, у яких:

1) позивачем є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;

2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;

3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв’язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам із підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);

4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов’язати відповідача відновити виплату пенсії).

На даний момент рішення ще не набрало законної сили, оскільки відповідач може скористатися своїм правом на подачу апеляційної скарги.

Однак, уже вкотре можна констатувати, що суди (у даному випадку – новостворений  Верховний Суд) залишаються найефективнішою гілкою влади, яка захищає права внутрішньо переміщених осіб, поки законодавча гілка ігнорує проблему пенсійних виплат для ВПО й мешканців неконтрольованих територій, а виконавча приймає численні підзаконні акти (а також негласні «інструкції» та «списки»), які обмежують конституційні права громадян.

Сподіваємося, що з ухваленням цього рішення суди повністю уніфікують судову практику з цього питання, а управління ПФУ зрозуміють, нарешті, що мають діяти на підставі профільного закону й Конституції, а не суперечливих підзаконних актів і незаконних «списків», і що головною метою їхньої діяльності є здійснення пенсійного забезпечення громадян, а не «цільове використання бюджетних коштів», як зазначали представники Відповідача в судовому засіданні.