Офіси БФ «Право на захист» розташовані по всій Україні. Це дає нам можливість підключати колег з інших регіонів безпосередньо, вирішувати всі питання надоперативно. Денис Мацола, монітор Львівського офісу БФ «Право на захист» розповідає, як йому вдається допомагати людям не тільки в межах своєї локації:
“Буваючи в органах соцзахисту, часто залишаю свій особистий номер мобільного, щоб люди могли передзвонити і попросити мене про допомогу напряму. Далі номер передають з рук у руки. Одного дня мені зателефонувала жінка 60 років, переселенка, вона просила про допомогу з пошуком житла. А я, звичайно ж, не зміг залишитися байдужим, хоча вона шукала житло не у Львові.
Вчителька української мови, родом з Донецька, Її донька – 18-річна студентка, яка проживає в гуртожитку київського вишу, а мати – 90-річна пенсіонерка. Інших родичів у цій сім’ї не було. Жінка дуже хвилювалася за доньку, та всіляко намагалася оберігати її. А також їй необхідно було доглядати за старенькою мамою.
Що стосується самої жінки, то її залишили без пенсії, вона змушена була виживати як могла. Відсутність житла було основною проблемою. Небайдужі люди пустили їх удвох з мамою пожити в гуртожитку в Києві. Це житло було нелегальним, і при кожній перевірці жінки мали ховатися. А потім їм повідомили, що і цю кімнату вони повинні будуть звільнити… До того ж, у самої жінки були проблеми з ногами, що не дозволяло їй підніматися по сходах вище другого поверху. Ця умова дуже ускладнювали пошук житла. Ми обговорили всі варіанти: жінка була згодна навіть на будиночок в селі, аби не занадто далеко від Києва.
Я спілкувався з колегами з регіонів, ми підключили активістів. Шукали і шукали, … а потрібних варіантів все не було. Та ось одного дня нарешті надійшли радісні новини: під Києвом нам вдалося знайти будиночок, саме такий, про який і мріяла наша героїня. Скоординували наші зусилля з колегами, і в телефонному я режимі я зміг контролювати, як відбувається переїзд. Зараз жінка облаштувалася на новому місці, у неї є можливість допомагати двом близьким людям – матері і доньці. Життя нарешті стало передбачуваним, з’явився дах над головою, а разом з ним – затишок, надія, плани на майбутнє. Звичайно, не всі труднощі ще вдалося подолати, але ми з колегами завжди готові скоординуватися, для того, щоб знову допомогти цій сім’ї.”[/vc_column_text]
[/vc_column_text]